ЛЕГІТИМАЦІЯ ЯК КАТЕГОРІЯ ФЕНОМЕНОЛОГІЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ

Краткое содержание

          У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, подано дані про апробацію й публікації результатів дослідження.

           Перший розділ «Типологія категоріально-поняттєвого апарату феноменологічної соціології» пропонує розгляд феноменологічної соціології на різних етапах її становлення. Встановлено, що гусерлівський аналіз з самого початку йшов у гносеологічному напрямі. Його мета – створення нової, до того ж особливої у своєму роді, теорії пізнання і всі центральні поняття його побудови («трансцендентальне Его», а згодом і «життєсвіт») розроблялися ним виключно у цьому ключі.

Виокремлено декілька логічних ліній, якими у своєму аналізі рухався

Е. Гусерль, та відповідних ним груп понять, які пізніше увійшли до соціологічного вжитку. Першою такою лінією є  дослідження трансцендентального Его. Із нею пов’язана категорія «трансцендентальне Его» і поняття, які приводять до  знаходження «чистої свідомості» («феноменологічна редукція»), слугують для опису його структур і властивостей («ноеза», «ноема», «інтенціональність»), та поняття, що описують механізми «чистої свідомості» («активний» та «пасивний» синтез, «внутрішня свідомість часу»).   

Друга лінія ґрунтується на подоланні трансцендентального соліпсизму. Ідеться про те, що Гусерль вводить поняття «alter ego» та пов’язану із ним «аппрезентацію». У такий спосіб вчений підступає до проблематики інтерсуб’єктивності, що є третьою логічною лінією дослідження Его, яка приводить його до розуміння «життєсвіту», як спільно конструйованого, допредикативного простору існування трансцендентальних Его.

Втім, до поняття «життєсвіт» засновник трансцендентальної феноменології приходить і через четверту лінію. Гусерль прагнув побудувати нову теорію пізнання як інструмент для переосмислення вже існуючих наук.

У процесі такого переосмислення Е. Гусерль знову приходить до поняття «життєсвіту», об’єктивний аналог якого є не тільки спільним для усіх нас світом, а й основою для будь-якого пізнання. До того ж цю основу сучасні йому науки забули, замінивши її ідеалізаціями, і саме тому, за Гусерлем, вони переживали глибинну кризу. Виходом із неї мислилося повернення до життєсвіту.

Такого роду стисла типологія основних понять трансцендентальної феноменології Гусерля та їх логічного взаємозв’язку була попередньо необхідною, бо вона мала передувати аналізу категоріально-поняттєвого апарату як власне феноменологічного напрямку в соціології. Адже саме трансцендентальна феноменологія стала методологічною базою феноменологічної соціології, забезпечивши її основними поняттями та категоріями, як, наприклад, «інтерсуб’єктивність» чи «життєсвіт». 

Тільки через прояснення початкової сфери використання цих та інших вищезгаданих понять можливе встановлення генетичних основ функціонування їх у межах філософії і соціології, прояснення еволюції їхнього змісту залежно від особливостей соціологічного застосування.

Можна констатувати, що система феноменологічної соціології А. Шюца містить у собі ряд понять та категорій, що виступають у ролі протоконцептів поняття «легітимація», а його аналіз, який він сам називав «конститутивною феноменологією природної настанови», може бути використаним як методологічна база дослідження проблем легітимації. Теоретична побудова

А. Шюца, що розглянута нами під кутом зору чотирьох атрибутивних функцій категорій, має таку структуру. Найпершою є операціональна група, яка пояснює процес суб’єктивного  конструювання соціальної дії. Остання природно виступає центральною категорією цієї групи. Другу складову теоретичної схеми Шюца становлять групи релевантності. До неї належать три категорії (тематична, інтерпретаційна та мотиваційна різновиди релевантності), їхні зв’язки та підпорядковані поняття. Цей тип понять допомагає краще зрозуміти категорію «соціальна дія», а також такі поняття, як «соціальна поведінка» і «соціальний вплив». Крім того, системи релевантності використовуються для розуміння процесу організації «запасу знання» і, отже, вони пов’язані з епістеміологічною групою. У свою чергу семантична група, центральною категорією якої виступає поняття «смисл», кардинально доповнює дефініції головних понять операціональної групи і уможливлює перехід із суб’єктивного на інтерсуб’єктивний рівень пояснення.

З переходом на онтологічний рівень ми, нарешті, стикаємося з фундаментальною категорією «життєсвіт» та нерозривно пов’язаною із нею категорією «природна настанова».  Обидві дають змогу піддати радикальному переосмисленню організацію соціального світу та методологію соціальних наук, що відбувається у останній – гносеологічній групі, центральною категорією якої стає «теоретична настанова».

На основі розглянутих центральних категорій феноменологічної соціології можемо виокремити інтегральне поняття цієї системи. Ним є «життєсвіт». Як і будь-яка  інша категорія, це поняття виконує чотири основні функції: методологічну, бо задає проблемне поле і водночас пізнавальний інструмент; синтезу знань, бо акумулює у собі вже наявні категорії та поняття, і водночас евристичну функцію, адже є невичерпним джерелом знаходження нового знання; і, нарешті, логічну, бо специфічним чином упорядковує поняттєво-категоріальний апарат феноменологічної соціології. Інтегральною ж цю категорію робить п’ята функція – системоутворююча. Саме категорія «життєсвіт», а точніше  відкриття Гусерлем особливої реальності, позначуваної даною категорією,  задає напрям інтелектуального руху, який привів до появи феноменологічної парадигми у соціології.

  На наступному етапі, який можна позначити терміном «посткласичний», феноменологічні поняття продовжують свою еволюцію вже відповідно до спрямованості аналізу, вчиненого послідовниками Шюца.

У результаті проведеного аналізу перед нами постає ланцюг понять та категорій, а також їх взаємозв’язки, які лягають в основу спроби переосмислення і подальшого розвитку феноменологічної методології: отримуємо знання про соціальну реальність, що конструюється та реконструюється самими індивідами, і водночас парадокс реіфікації; зрозуміти останнє уможливлює концепція діалектичного зв’язку між актором та суспільством, який описується поняттями екстерналізації, об’єктивації та інтерналізації; розгортаємо концепцію легітимації і через неї - символічних універсумів, їх боротьби та підтримання; ми отримуємо соціологічний аналіз релігії, як соціального утворення, що слугує інтересам соціальної системи, інтеграції її членів; і, звичайно ж, ми отримуємо тлумачення мови, як універсального медіуму передачі знання у всіх його формах, аналіз, що допомагає проникнути у глибинні рівні соціальності, прояснити феномен інтерсуб’єктивності. Більше того, цей аналіз дає змогу прояснити усі попередні процеси – об’єктивацію, легітимацію, закріплення та зміну символічних універсумів і, нарешті, вийти на перспективи подальшого розвитку феноменологічного способу мислення та феноменологічної соціології.

 Встановлено початкові визначення та взаємозв’язки понять, які використовуються у подальшому аналізі, зроблено короткий огляд основних концепцій легітимації, найбільш детальною серед яких є запропонована Бергером та Лукманом. У цих авторів запозичено розуміння легітимації як процесу «пояснення» та «виправдання» існуючого суспільного ладу. До того ж, беручи за основу поняття «символічний універсум», нами розгорнуто власну концепцію, що доповнює та поглиблює наявну концепцію легітимації, а також допоможе обґрунтувати легітимацію як категорію. Особливе місце в аналізі було виділено нами для теорії Антоніо Грамші. Хоча він і не є феноменологом, до того ж не вживає поняття «легітимація», все ж його теоретичний доробок є надзвичайно цінним для авторського аналізу. Такі поняття, як «культурна гегемонія», «інтелігенція» відіграють важливу роль у його концепції. Кут зору, що задає система Грамші, відзначається значним евристичним потенціалом. Його синтезування із концепцією Бергера та Лукмана, переосмислення їх єдності, дає змогу досягти поєднання макро- та мікросоціологічного аналізу.

У другому розділі «Легітимація як процес та поняття» проаналізовано легітимацію на двох рівнях – онтологічному та гносеологічному. На першому легітимація розглядається як процес, на другому - як поняття. Осмислюючи легітимацію як процес, ми отримали концепцію, яку в узагальненому вигляді можна викласти так: у суспільстві завжди співіснують символічні універсуми, які визначено як замкнуті смислові системи, що мають власні матриці бачення та інтерпретації інтерсуб’єктивних (соціальних) подій чи явищ, задають межі комунікації та інтерпретації. Саме існування символічних універсумів зумовлене як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами. Останні, насамперед, полягають у потребі індивіда в заданій інтерпретативній схемі, системі координат, які допомагають йому осягнути соціальний світ, існуючі в ньому статусні взаємодії, а також у подоланні страху індивіда перед хаосом.

Об’єктивна необхідність у символічному універсумі зумовлена прагненням соціальної системи до стабільності, досягти якої дає змогу саме символічний універсум, що задає рамки комунікації, уніфікує та впорядковує соціальну реальність для акторів. 

У соціальній системі завжди співіснують декілька універсумів, які знаходяться у перманентній боротьбі за домінування їх смислів та найбільшу поширеність у суспільстві. Останнє ми визначили як культурну гегемонію, а символічний універсум, що має цю гегемонію, – домінуючим. Натомість універсуми-конкуренти – альтернативними.

І перший, і другі здійснюють вертикальну легітимацію, що полягає у трансляції відповідних смислів, які пояснюють та виправдовують існуючі статусні взаємодії, переводячи їх до природної настанови чи, навпаки, підривають самозрозумілість та обґрунтованість існуючого соціального ладу.   

Головними інститутами, що пов’язані з вертикальною легітимацією, є освіта та медіа, які безпосередньо транслюють відповідні смисли, та мова, що є медіумом цієї трансляції. Тоді як з горизонтальною легітимацією пов’язані сім’я та найближче оточення індивіда, з якими він вступає у Ми-зв’язки. На цьому рівні відбуваються глибинні процеси, безпосередні зіткнення протилежних смислів різних універсумів – «молекулярні війни».

З огляду на отримані результати, феноменологічну адаптацію в межах концепції легітимації деяких основних понять та категорій (як-то «культурна гегемонія», «молекулярні війни»), можна перейти до розгляду легітимації як поняття. Проведений аналіз показує, що «легітимація» має безпосередній зв’язок із основними поняттями феноменологічної соціології, вона відіграє специфічну роль у цій системі і виконує атрибутивні функції категорії, а, отже,  є категорією. Відтак феноменологічні поняття перебувають із нею у відносинах субординації. Ця категорія здійснює логічну та синтетичну функцію, несе у собі величезний евристичний потенціал, а тому, вважаємо, має стати методологічною базою подальшого розвитку феноменологічної соціології. Завдяки ній ми отримуємо нові перспективи аналізу та точку зору на старі поняття.

ВИСНОВКИ

У висновках роботи підсумовуються результати дослідження ролі та значення поняття «легітимація» у системі феноменологічної соціології.

Отримано зображення процесу становлення феноменологічної соціології, починаючи від її «філософського» етапу (теоретичний доробок Е. Гусерля), «класичний» етап (система А. Шюца) та закінчуючи «посткласичним»

(П. Бергер та Т. Лукман). Здійснено типологізацію категоріально-поняттєвого апарату феноменологічної соціології із виділенням шести груп понять та центральних категорій, їхніх взаємозв’язків та залежностей: операціональна група, центральною категорією якої є «соціальна дія»; група релевантності, яка має три категорії («тематична», «інтерпретаційна» та «мотиваційна» релеватність); семантична група, центральною категорією якої є «смисл»; епістеміологічна група із центральною категорією «запас знання»; онтологічна група, де центральною категорією є «життєсвіт»; і нарешті гносеологічна група, центральною категорією якої стає «теоретична настанова».

 У результаті аналізу категоріально-поняттєвого апарату феноменологічної соціології виділено інтегральну категорію -  «життєсвіт», яка, окрім чотирьох атрибутивних функцій, виконує ще й п’яту - системоутворюючу.

На основі залучення теоретичних розробок А. Шюца, П. Бергера та

Т. Лукмана, А. Грамші та інших вчених, розгорнуто авторську концепцію легітимації, що покликана описати та пояснити глибинні соціальні процеси. Легітимація отримує таку дефініцію: це складний, багаторівневий процес пояснення та виправдання існуючих соціальних відносин, кінцевою метою якого є переведення пануючого символічного універсуму та його смислів у розряд нерефлексованих, включення їх до природної настанови.

 Проведена робота відкриває низку нових перспектив аналізу. Усі вони є проблемами, що потребують подальших досліджень. Коротко охарактеризуємо їх:

1. Аналіз повсякденних інтеракцій, їх ретельне описання отримують новий зріз дослідження. У Ми-зв’язках, до яких з необхідністю вступає кожен нормальний член суспільства, концепція легітимації дає змогу побачити тло. Тло, яке невідворотно переслідує ці інтеракції. Ми говоримо про символічні універсуми, носіями котрих є актори. Питання лише в тому, носіями якого з універсумів вони є, – домінуючого чи альтернативних. Рутинні Ми-зв’язки відтак можна аналізувати і по-іншому – з точки зору належності/неналежності учасників цих відносин до одного і того ж символічного універсуму (наприклад панівного). Отже, такі випадки, як неконгруентність систем релевантості акторів, недієвість звичних «рецептів» вирішення проблем, необхідність утворення нових типів у індивідуальному запасі знання можуть бути пояснені саме з точки зору існування різних символічних універсумів, які стикаються у повсякденності. А Ми-зв’язки якраз і постають, як це поле битви. Саме в рамках цих зв’язків відбуваються «молекулярні війни» - зіткнення протилежних смислів стосовно існуючих статусних взаємодій. То ж аналіз буденного рівня допомагає віднайти рушійні сили соцієтальних процесів, повсякденність виступає їхнім дзеркалом.

2. Нового тлумачення зазнають основні феноменологічні поняття та категорії, як-то «системи релевантності», «запас знання», «смисл» та інші. Таке відбувається завдяки органічному синтезові мікро- та макросоціологічного аналізу, що привносить концепція легітимації. Те, що не цікавило Шюца, і те, що намагалися охопити у своєму аналізі його учні Бергер та Лукман, – дає змогу дослідити легітимацію як багаторівневий процес, іманентний соціальному життю. Через аналіз вертикальної легітимації ми можемо по-новому поглянути на те, яким чином формується інтерпретативна релевантність актора та його запас знання, а також смисли, що туди привносяться.

3. І головне, свою нову концепцію отримує поняття «життєсвіт». Ця фундаментальна категорія може і повинна бути переосмислена та переінтерпретована через категорію «легітимація». Через останню сам життєсвіт постає як точка перетину вертикальної та горизонтальної легітимації, як інтерсуб’єктивна реальність, що є продуктом та джерелом зміни соціальної системи. Відтак, легітимація мислиться як інтегральна характеристика конструювання життєсвіту, що поєднує дві його головні характеристики – інтерсуб’єктивність та інституціоналізованість. Вона також уможливлює спробу по-новому поглянути на тісно пов’язану із поняттям «життєсвіт» категорію – «природна настанова». Ми отримуємо можливість зрозуміти ґенезу цього модусу свідомості, що зумовлює некритичне сприйняття оточуючого соціального світу, через аналіз різних рівнів легітимації та боротьбу символічних універсумів. Природна настанова постає як мета панівного універсуму для утвердження культурної гегемонії, а, отже, і як об’єкт впливу. Водночас вона є об’єктом «атаки» для альтернативних універсумів.

За таких умов поняття «легітимація» демонструє не лише чотири атрибутивні функції, притаманні будь-якій категорії, а й особливе місце у структурах феноменологічної соціології. Воно єдине знаходиться із інтегральною категорією «життєсвіт» у відносинах не субординації, а координації, збагачуючи та оновлюючи її дефініцію.

4. Категорія «легітимація» відкриває нові обрії теоретизування не лише у межах феноменологічної соціології. На нашу думку, дуже плідним стане її застосування і для загальносоціологічної теорії. Вже перше знайомство із концепцією легітимації демонструє її безпосередній зв’язок із такими фундаментальними соціологічними категоріями, як «соціальна реальність», «статусні взаємодії», «соціальний інститут», «соціалізація», «соціальна система» та інші.

Зокрема, боротьба символічних універсумів за культурну гегемонію може  бути залучена як аргумент для пояснення глибинних суспільних механізмів, що призводять до збереження чи зміни соціальної системи. Вертикальна та горизонтальна легітимація допомагають по-новому поглянути на процеси соціалізації та роль при цьому соціальних інститутів.

Звичайно, це лише неповний перелік нових перспектив аналізу, які відкриває категорія «легітимація». Можна з упевненістю стверджувати, що її евристичний потенціал є значним не лише  для феноменологічної соціології, а й для усієї соціологічної теорії. Цією розвідкою ми хотіли б відкрити нові шляхи теоретизування.

Повертаючись же до нашої безпосередньої мети – обґрунтування «легітимації» як категорії, ми можемо підсумувати, що вона дійсно такою є, про що свідчать визначені нами головні її атрибути. Більше того, категорія «легітимація» не лише виконує методологічну, евристичну, синтетичну та логічну функції, а й претендує на особливе місце у межах феноменологічної парадигми. Через переосмислення поняттєво-категоріального апарату, вона може претендувати в майбутньому (подібно до категорії «життєсвіт») на статус системоутворюючої – інтегральної категорії феноменологічної соціології та одного з найважливіших соціологічних понять.

На завершення, окрім вищезгаданих перспектив, що відкриває наше дослідження, приведемо ще кілька. На нашу думку, нова концепція легітимації, що має дати поштовх розвиткові теорії феноменологічної соціології, повинна також сприяти і утвердженню феноменологічного способу мислення в українській соціології. До того ж вона відкриває шлях до подальшої розробки концепції феноменологічного соціологічного пізнання.