ЕВОЛЮЦІЯ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ УЯВЛЕНЬ ПРО ВЛАДУ В ІСТОРИКО-СОЦІОЛОГІЧНОМУ ПРОЦЕСІ : ЭВОЛЮЦИЯ концептуально ПРЕДСТАВЛЕНИЙ О ВЛАСТИ В ИСТОРИКО-СОЦИОЛОГИЧЕСКОМ ПРОЦЕССЕ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується доцільність вибору теми дисертації та її актуальність, подається стислий огляд наукової літератури, яка використана дисертантом. Формулюються мета та основні завдання роботи, визначаються об’єкт і предмет дослідження, основні теоретико-методологічні засади, обґрунтовується теоретична і практична значущість результатів дослідження, наводяться дані про їх апробацію.

У першому розділі “Історико-соціологічні передумови аналізу соціального змісту поняття “влада”” аналізується наукова література та методологічні основи вивчення поняття “влада”, визначається його місце в системі соціологічних категорій, розглядаються відношення між соціальною та політичною владою в теоретичних уявленнях Стародавнього світу, особливості розуміння влади в епоху Відродження та Нового часу, проблема влади в історії української соціологічної думки кінця ХІХ – початку ХХ століття.

У дисертації з’ясовано, що значний внесок у розробку методологічних основ вивчення поняття “влада” зроблено як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями. Дослідження даної проблеми має своє продовження й у сучасних наукових розвідках. Але, незважаючи на це, деякі проблеми залишаються малодослідженими як у загальнонауковому, так і в соціологічному ракурсі.

Процес становлення наукового знання про владу можна продемонструвати, проаналізувавши динаміку висвітлення його в науковій літературі. У дисертації відзначено, що протягом тривалого періоду поняття “влада” не мало самостійного значення в системі соціологічних категорій і зводилось до понять “держава” або “державна влада”. Проте, коли подивитися на явище влади з соціологічної точки зору, то стане зрозумілим, що неможливо його зводити тільки до однієї з його форм.

Уперше проблеми трактування поняття “влада”, наближені до соціологічного підходу, з’являються в радянській науці в 60-х роках ХХ століття. Так, М.Кейзеров зазначав, що при всьому значенні державної влади було б неправильно зв’язувати типологію влади виключно і в цілому з її державною формою. Владі притаманна якість і властивість суспільних вольових відносин, які детерміновані матеріальними умовами життя суспільства, відповідного вольового акту, в якому забезпечується примат та домінування волі. У цьому виявляється сутність відносин влади. У монографії “Влада без майбутнього” М.Кейзеров підкреслював, що з точки зору сутності та функцій влади важливо розрізняти дві її форми – соціальну та політичну.

Аналіз досліджуваного матеріалу показав, що переважна більшість науковців, розглядаючи поняття “влада”, не враховували, що соціальна влада стосовно індивіда не завжди є підкорення іншому. Таке можливе лише в соціально розшарованому суспільстві, де влада належить певній групі і набуває політичних ознак. Соціальна влада, у власному розумінні, – це підкорення поведінки суб’єктів загальній волі соціуму, вимогам соціального порядку, що склався в суспільстві, це узгодженість різних воль.

У кінці 1991 року російський соціолог та політолог В.Халіпов заявив про необхідність виокремлення науки про владу й увів у науковий обіг термін “кратологія”. Визначаючи даний термін, автор доводить, що “кратологія (cratology, від грецьк. kratos – влада і logos – слово, вчення) – одна з важливих і малорозроблених суспільних наук, учення про владу, її різноманітність, закономірності походження, функціонування та розвиток, про типи, роди та види влади, їх риси та специфіку, суб’єкти та об’єкти влади, про носіїв, функції, завдання, механізми, норми та принципи, технології та процедури влади, про сутність та особливості поділу влади, взаємодію влади з іншими сферами життя та влади різного роду між собою, а також із зарубіжною владою.

Не меншої актуальності проблема влади та владних відносин набула у вітчизняній науці. Вона підтверджується тим, що практично в кожний навчальний посібник та підручник з соціології включений розділ, де розглядаються дані поняття.

Щоб приступити до порівняльно-соціологічного аналізу поняття “влада” в історії соціологічної думки, необхідно передусім чітко визначити вихідну методологічну базу дослідження. Вона повинна включати основні концептуальні характеристики соціальної влади як об’єктивної основи політичної влади та характеристики соціальної організації, а також критично усвідомлений досвід протосоціологічних та сучасних соціальних досліджень. У ході аналізу понять “влада” та “владні відносини” дисертант розглядає такі основні поняття, як еволюція влади, джерела та методи влади, суб’єкти та об’єкти влади, основи та ресурси влади, культура влади.

Теоретичні уявлення про сутність влади як фундаментальне соціальне явище, її  вияви і ролі в історії розвитку суспільства хвилювали людство протягом усього історико-соціологічного процесу. Проте тривалий період в історії знання про владу ще не мали вигляд сформованих теорій, а являли собою лише найбільш розвинену форму чуттєвого знання – концептуальні уявлення. Так, міфологічні уявлення були притаманні початковим етапам розвитку класового суспільства і локалізувалися переважно на Давньому Сході. Особливості цих течій соціальної думки полягали в тому, що вони обґрунтовували божествене походження влади, ототожнювали державну владу з владою царя або імператора, визнавали божествене втручання в управління державою і визначення людської долі, проголошували верховенство етичних принципів над політичними, носили прикладний характер. Таким чином, міфологію влади можна визначити як сукупність міфів, які супроводжують владу як соціальне явище та владу конкретного владаря. В ідеалі ж влада має бути настільки досконалою, корисною для суспільства, цінною для людей, важливою для історії, що не повинна навіюватися ніякими міфами та домислами. Проте такого стану до цього часу жодна влада не досягла.

Більш близьке до сучасного трактування, уявлення про походження та соціальні аспекти поняття “влада” народжується в давньогрецькій соціально-філософській традиції. Вже в “Парменіді” Платона тезис відносно панування подається не тільки в політичному, але й у соціальному вимірі – як “ставлення людини до людини”. Раціональне осмислення влади та політичного панування потребує змістовного визначення форм влади, її ієрархії та витоків.

У “Політиці” Аристотеля переважає думка про механізми влади, її рівні та форми. Трактування божественого змісту поняття “влада” поступається місцем думці про закони як про вищу форму влади. В епоху Середньовіччя відбувається переорієнтація світогляду з демосу, поліса як суб’єкта влади на особистість як творчу силу в системі соціальних відносин. В епоху Ренесансу паралельно з індивідуалістичними концепціями зароджується розуміння значення суспільної власності та колективістських засад у соціальному житті і критикуються порядки, засновані на особистому інтересі, приватній власності і породжуваній ними соціальній несправедливості. Поступово проблеми влади переносяться з суб’єкта-індивіда на носія (народ, групи, класи, соціальні спільноти).

Концептуальні ідеї Реформації стали базою, на основі якої в Новий час розвивається розуміння влади як доцільного механізму організації суспільного життя. Аристотелівська ідея “природного” походження держави розвивається на більш високому рівні осмислення в теорії “суспільного договору” Т.Гоббса. Влада як невід’ємна характеристика суспільних та політичних відносин, за Т.Гоббсом, потребує організації угоди кожної людини з іншими людьми.

Хоча соціальна думка англійської та французької Просвіти заклала основи уяви про владу як про феномен переважно політичного життя, проте в цих теоріях чітко вирізняється соціальний характер поняття “влада”. Теорія розподілу влади, ідея врахування у владних відносинах норм, звичаїв, ціннісних орієнтацій широких мас та орієнтація на громадську думку характеризувались соціологічним спрямуванням. Проте політичний інструменталізм у тлумаченні влади в епоху Нового часу мав у своїй основі цілий ряд уразливих місць, серед яких найбільш виділяється відсутність розуміння багатоаспектності феномена влади. Влада, в даному випадку, зводилась, здебільшого, до проблеми владно-правової суб’єктності держави, народу або політичних інституцій.

Таким чином, можна зробити висновок, що в історико-соціологічному процесі концептуальні уявлення про владу розвивалися, постійно змінюючи свій характер. У первісному (родинному) суспільстві влада носила переважно моральний характер і регулювалась родовими звичаями, моральними нормами, що відтворювали потреби, волю, думку всього загалу. З появою рабовласницьких відносин відбувається відчуження влади. Виникнення держави з появою класової структури призводить до поступової диференціації понять “суспільство-поліс” та “поліс-держава”. Влада ототожнюється з державою, її функціями, типами, формами державного управління. В епоху феодалізму розпочинається ідеологічне розмежування між релігійною та світською владою, де маса стає лише об’єктом влади. У ході боротьби буржуазії з феодалізмом за прихід до влади виникає необхідність ідеї “рівності” та “свободи” як правових ідеалів держави. На цьому етапі влада (концепція суспільного договору і природного права) розглядається як передача сувереном своїх прав носіям влади.

Хоча існуючі уявлення про владу до появи академічної соціології носили переважно політичний характер, вони не позбавлені соціологічного спрямування. До таких можна віднести ідеї представлення класових інтересів у ході владної взаємодії (розподіл влади), врахування “духу народу” (норм, звичаїв, ціннісних орієнтацій), орієнтацію на громадську думку як основу утвердження влади тощо.

Не обминула своєю актуальністю проблема владних відносин і українських соціологів, суспільних діячів кінця ХІХ – початку ХХ століття. Цінність ідей представників даного періоду для сучасності визначається схожістю соціально-політичної ситуації і колом вирішуваних проблем. До таких належать проблема прав і свобод громадян, принцип демократизму та народного суверенітету, первинність влади народу над політичною, державною, співвідношення влади та знання, суперечність між світською та духовною владами, проблему морального авторитету правлячої еліти тощо.

Таким чином, аналізуючи розвиток концептуальних уявлень про владу на матеріалах історії соціології (та протосоціології), дисертант доводить, що влада як проблема соціології набуває дещо незвичної інтерпретації при вирішенні даної проблеми у зв’язку з аналізом соціальної структури. Проведений аналіз дозволив зробити висновок, що політична влада є лише однією з історичних форм соціальної влади. Тут влада соціуму трансформується у владу певної групи, що передбачає можливість підкорення силовими методами всіх інших соціальних груп. Дослідження існуючих уявлень про владу в соціальних теоріях до появи академічної соціології показало, що у концептуальних уявленнях про владу, де йдеться про суспільний договір, про загальну волю тощо, так чи інакше наголошується на необхідності поновлення соціальної влади, переходу від влади, що контролюється частиною суспільства (наприклад, аристократією, елітою, “грошима” чи буржуазією), до демократії, тобто влади народу, народного суверенітету, який не може підлягатися зовнішнім впливам.

У другому розділі “Трактування влади в сучасних західних соціологічних концепціях” подано загальну характеристику основних сучасних західних соціологічних концепцій влади.

Матеріал даного розділу показує, що теоретичні уявлення про владу в кінці ХІХ – у ХХ столітті набувають соціологічного характеру в повному обсязі. Продуктивною та різноплановою щодо даної проблеми виявляється західна суспільна думка. У руслі загального логіко-гносеологічного аналізу концепції влади, які є предметом соціології політики і розроблені західними соціологами, можна поділити на два великі класи: 1) атрибутивно-субстанційні, які трактують владу як атрибут, субстанційну властивість суб’єкта, а то і просто як самодостатній “предмет” або “річ”; 2) реляційні (від англ. relations – відносини), які описують владу як соціальні відносини або взаємодію на елементарному і на складному комунікативних рівнях. У західній соціальній думці найбільш вагомими є три основні теорії реляційної інтерпретації влади: “опору”, “обміну ресурсами” та “поділу зон впливу”.

У теоріях “опору” (Д.Картрайт, Дж.Френч, Б.Рейвен та інші) досліджуються такі владні відносини, в яких суб’єкт влади придушує опір її об’єкта. Відповідно розробляється класифікація різних ступенів та форм опору.

У теоріях “обміну ресурсами” (П.Блау, Д.Хіксон, К.Ханінгс та інші) розглядаються ситуації, в яких має місце нерівний розподіл ресурсів між учасниками соціальних відносин і внаслідок цього виникає гостра потреба в них з боку тих, хто їх позбавлений. У даному випадку індивіди, які володіють “рідкісними ресурсами”, можуть трансформувати їх надлишки у владу, даючи частину ресурсів позбавленим їх в обмін на конкретну поведінку.

Теорія “поділу зон впливу” (Д.Ронг та інші) концентрує увагу не стільки на окремих ситуаціях взаємодії індивідів, скільки на сукупності соціальних інтеракцій. При цьому підкреслюється момент зміни ролей учасників інтеракцій: якщо в певній ситуації владою володіє один індивід стосовно іншого, то з трансформацією сфери впливу позиції учасників змінюються.

Атрибутивно-субстанційні підходи до визначення влади поділяються на: 1) потенційно-вольові концепції (К.Маркс, М.Вебер та інші), які ґрунтуються на визначенні влади як здатності або можливості впровадження волі яким-небудь соціальним суб’єктом; розглядаючи соціальну структуру суспільства, місце та значення певних груп та прошарків у цій структурі, представники аналізованого підходу доводили, що соціальні відносини за необхідністю набувають значення владних, тобто вольових, тому, що вся гама даних відносин контролюється однією з великих груп, а саме панівного класу (коли влада належить одному з соціальних прошарків, або великих груп, то тут без волі не обійтись); 2) інструментально-силові (Д.Кетлін, Г.Моргентау та інші), які дають визначення владі як силовому впливу соціального суб’єкта, що контролює певні ресурси і при потребі використовує навіть пряме насильство; 3) структурно-функціональні концепції (Т.Парсонс, Д.Істон, М.Крозьє, Т.Кларк, М.Роджерс та інші). У руслі системної та структурно-функціональної концепцій влади можна виділити три підходи. Перший – пояснює владу як властивість або атрибут макросоціальної системи; другий – аналізує владу на рівні конкретних систем: сім’ї, виробничої групи, організації тощо; а третій – як взаємодію індивідів, що діють в рамках  специфічної соціальної системи.

На межі атрибутивно-субстанційних та реляційних концепцій можна виділити конфліктологічну теорію (Г.Зіммель, Л.Козер, Р.Дарендорф, Дж.Рекс та інші), в якій влада та владні відносини трактуються як конфлікт на основі нерівномірно розподілених ресурсів та з використанням сили різної міри.

До найбільш складних і комбінованих підходів належать комунікативні (Х.Арендт, Ю.Хабермас), постструктуралістські (або неоструктуралістські) (М.Фуко, П.Бурдьє) моделі влади, які трактують її як опосередкований та ієрархізований механізм спілкування між людьми.

Таким чином, владу визначають як вид управління, могутній засіб упорядкування соціальних відносин, вольові відносини, як необхідний вияв владних соціальних відносин через проблему узурпації влади панівним класом, визначають як таку, що має зв’язок з жорсткістю, насильством, грубою силою чи погрозою її застосування, що пов’язана з культурою людських спільнот.

Незважаючи на різноманітність підходів до визначення змісту поняття “влада”, наведені теорії не виключають одна одну, а доводять різноплановість, багатозначність та багатогранність влади як явища суспільного життя.

Розглянуті соціологічні концепції влади цінні тим, що в них хоча безпосередньо не наголошується на зв’язку влади і соціальної структури, проте сама методологія вирішення проблеми базується на ідеї, що суспільство неоднорідне, структуроване, що й потребує владного регулювання суспільних відносин, тобто вираження волі у формі закону і використання нормованої сили для підкорення тих, чия воля в законі або не виражена зовсім, або виражена не повною мірою.

У третьому розділі “Влада та владні відносини в системі суспільних відносин” узагальнюються багаточисельні дослідження влади, які дають можливість назвати ті загальні поняття, що складають основу концептуальної схеми дослідження влади. Такими поняттями є природа влади, джерело влади, основи влади, соціальна база влади, культура влади, авторитет влади, потенціал влади, організація влади, відносини влади, атрибути влади, легітимність та легальність влади, сила влади, ерозія влади, методи влади, технологія та стратегія влади.

У розділі розкривається процес суспільних владних відносин, який передбачає наявність чотирьох необхідних елементів: 1) участь не менше ніж двох партнерів, 2) наказ того, хто здійснює владу, 3) підкорення того, над ким здійснюється влада, тому, хто її здійснює, 4) суспільні норми. 

На підставі проведеного аналізу влади як загальносоціологічного поняття, враховуючи виключну різноманітність існуючих у сучасному суспільстві її типів та форм, в дисертації виділяються такі основні ознаки для її класифікації: 1) за сферами вияву: соціальна, політична, державна, економічна, юридична, світська, духовна, сімейна тощо; 2) за обсягом прерогатив: державна, міжнародна тощо; 3) за суб’єктом влади: влада народу, класова, партійна, парламентська, президентська, колективна, особистісна тощо; 4) за типом суб’єкта влади: одноосібна, колегіальна, групова;  5) за методами здійснення: примушення, насильство, переконання; 6) за режимом правління: тоталітаризм, авторитаризм, лібералізм, демократизм.

Еволюція поняття “влада” в історико-соціологічному процесі засвідчила її глибинність, різноплановість, багатогранність. Груба сила чи погроза її застосування, престиж, авторитет, переконання, матеріальне благополуччя, багатство, краса, харизма, героїчна смерть, успіх у мистецтві чи спорті, альтруїзм – усе надає владу. Навіть ідеї часто наділяються владою. Більше того, індивід може не знати, що він наділений владою, і не використовувати її в особистих цілях. Проте, незважаючи на суттєві відмінності в тлумаченнях влади різних напрямків та в різні історичні часи, переважна більшість теоретиків доводила необхідність врахування у владних відносинах потреб та інтересів, системи соціально-культурних цінностей та норм, таким чином, віддаючи належне громадській думці, як основі становлення й утвердження влади та волевиявлення, адже визначальним компонентом усунення старої влади, яка опирається на потужний силовий апарат (армію, сили правопорядку тощо), є, перш за все, завоювання громадської думки і можливість керувати нею. У будь-яких системах державного управління суб’єкти політичних режимів прагнули апелювати до маси, до громадської думки. І це стосується навіть давніх деспотій, оскільки апеляція до маси, вплив на неї створює ілюзію легітимності влади та її позитивної оцінки, що так важливо завжди для конкретних владноможних суб’єктів. Навіть у давні часи при відсутності інституту громадської думки як елемента системи владного механізму, притаманного демократичним режимам, цей чинник (“голос народу”) не залишався поза увагою навіть частини деспотів. У цьому плані виникає дослідницька проблема еволюції та витоків громадської думки як важливого чинника в сучасній системі демократичної влади.

Результати дослідження дозволяють зробити такі висновки.

Незважаючи на те, що проблемі дослідження влади приділяється значна увага, існує дефіцит робіт, у яких би на широкому історико-соціологічному матеріалі розглядалася соціальна сутність влади, владної взаємодії та владних відносин. У дисертації показано, що більшість науковців, розглядаючи поняття “влада”, не враховували, що соціальна влада стосовно індивіда не завжди є підкоренням іншому. Соціальна влада, на нашу думку, – це підкорення поведінки суб’єктів загальній волі соціуму, вимогам соціального порядку, що склався в суспільстві, це узгодженість різних воль.

Досліджуючи еволюцію концептуальних уявлень про владу на матеріалах історії соціології (та протосоціології), автор з’ясував, що поняття “влада” набуває соціальної інтерпретації у зв’язку з аналізом соціальної структури суспільства. Проведений аналіз дав змогу зробити висновок, що політична влада є лише однією з історичних форм соціальної влади. Тут влада соціуму трансформується у владу певної групи, що передбачає можливість підкорення силовими методами всі інші соціальні групи. Дослідження існуючих уявлень про владу в соціальних теоріях показало, що на кожному етапі історії соціологічної думки існують концептуальні уявлення про владу, в яких наголошується на необхідності поновлення соціальної влади, переходу від влади, що контролюється частиною суспільства, до демократії, народного суверенітету.

Аналізуючи українську соціологічну думку кінця ХІХ – ХХ століття, дисертант з’ясував, що проблема соціальної сутності влади вирішується через принцип демократизму та народного суверенітету, а також первинність влади народу над владою політичною і державною.

Виокремлено соціологічний аспект розуміння влади через показ ролі соціальних норм і цінностей у структурі влади і владних відносин як соціальних феноменів і як загальнонаукових понять. Аналізуючи владу як соціальне явище, показано, що в процесі розвитку її історичних типів і форм в історії відносини влади і система управління не могли розвиватися, не включаючи в себе ті соціальні нормативи і цінності, без яких власне суспільні відносини існувати не можуть. Розподіл процесів владних відносин на політичні і неполітичні доводить необхідність їх доповнення етичними і нормативними категоріями.

Аналіз класичних та сучасних теорій влади показав, що основним визначальним фактором легітимації влади є громадська думка.

Враховуючи історичний досвід вивчення влади і ґрунтуючись на результатах проведеного дисертаційного дослідження, автор доводить, що для того, щоб владні відносини носили цивілізований демократичний характер, необхідно:

– у процесі владної взаємодії орієнтуватися на потреби та інтереси різних сторін (індивідів, груп, верств, класів тощо);

– враховувати суттєві культурні основи суб’єкта влади у вигляді традицій, норм, стереотипів поведінки;

– визнати авторитет влади в силі, яка полягає в досвідченості, компетентності, рішучості, відкритості, моральності суб’єкта влади;

– знайти відповідне співвідношення між технологією та стратегією влади;

– визнати пріоритет влади народу над владою політичною і державною;

– будувати владну взаємодію з постійним врахуванням визначальної ролі громадської думки в становленні та утвердженні влади.

Аналіз історії розвитку різних суспільств свідчить про те, що не владні відносини самі по собі, а концентрація влади створює умови для різного роду зловживань нею, маніпулювання принципами демократії, обмеження соціальної свободи тощо. Чим більше влада концентрується, тим більше обмежується свобода, втрачається соціальна сутність влади. Сам факт концентрації влади в суспільстві в руках групи людей або окремої особи є різновидом тієї чи іншої міри узурпації невід’ємних прав членів суспільства на свободу.

Таким чином, конструктивним кроком для збереження соціальної суті влади є створення такої демократично ефективної форми владних відносин, яка б здійснювалась не тільки для народу, в його інтересах, але і самим народом, у своїх інтересах. Соціальна влада та владні відносини демократичного характеру є механізмом, завдяки якому через зіткнення інтересів, ідей та компромісів соціальні групи, класи, верстви – весь народ – може досягнути високого розвитку громадянського суспільства. Владна взаємодія такого типу дає можливість для реформ і нововведень, які є рушійною силою як економічного, політичного, так і соціального розвитку.