КАТЕГОРИЯ «ИНТЕРЕС» КАК ОБЪЕКТ ПРОТОСОЦИОЛОГИЧЕСКОЙ И СОЦИОЛОГИЧЕСКОЙ РЕФЛЕКСИИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, вказано зв'язок роботи із науковими програмами, визначено мету і завдання дослідження, окреслено наукову новизну отриманих результатів, практичне значення їх, наведено дані щодо публікацій та апробації результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади історико-соціологічного дослідження інтересу як соціологічної категорії» проаналізовано період набуття інтересом категоріальних ознак (від часів Античності до початку ХІХ ст.), а також виявлено диференціацію змісту категорії «інтерес» в політекономії, психології, соціальній психології, політології та теорії права. Показано, що в низці соціальних наук під інтересом розуміється сукупність практичних зв'язків суб'єкта із соціальним оточенням, середовищем, які вочевиднюються в процесі усвідомлення суб'єктом своїх інтенцій. При цьому категорія «інтерес» слугує для визначення орієнтирів вибору «важливого» для суб'єкта, вказує на «зону активності», межі соціальної практики, пояснює свого роду «сполучну ланку» між потребою та можливістю її задоволення, метою та засобами її досягнення, прибутком і витратою (інтерес як вигода). У соціально-психологічному контексті категорія «інтерес» пояснює психічний стан як вибіркове ставлення суб'єкта до об'єктивної реальності, позначає спрямованість свідомості в певному напрямі. У соціально-економічному контексті вона набуває змісту вигоди, прагнення до матеріальних цінностей та благ. У соціально-політологічному контексті категорія розкриває процес і результат формування політичних цілей, орієнтирів. В свою чергу, у соціально-правовому аспекті категорія «інтерес» характеризує життєве благо, закріплене законодавством у формі правової норми, передбачає оптимальне поєднання потреб і правових гарантій їх задоволення.

В соціально-філософській площині прослідковано становлення інтересу як наукової категорії, починаючи від перших звернень до терміна в період античності (від лат. interest – мати значення, бути важливим, перебувати серед). У перебігу аналізу просторово-часових трансформацій змісту інтересу виявлена специфіка його гносеологічного навантаження за доби Середньовіччя (інтерес – пристрасть, вигода), за доби Відродження (інтерес – вигода, прагнення блага), за Нового часу (інтерес – раціональний стан свідомості). Услід за психологізацією змісту інтересу розкрито період соціологізації семантичного навантаження категорії, починаючи від обґрунтування «результативного інтересу» французькими матеріалістами XVIII ст., включно з поясненням соціальної складової інтересу класиками німецької філософії (І.Кант, Г.Гегель, Л.Фейєрбах).

Аргументується ідея, що перші теоретичні уявлення стосовно інтересу концентрувалися в поняттях «потреба», «нужда», «прагнення до блага», «орієнтація», «різниця», «скерованість», що поступово «нашаровувалися» одне на одне, й у своїй сукупності сформували єдине поняття – «інтерес». Починаючи від доби Відродження дедалі відчутнішим стає смислова згуртованість вказаних понять із становленням наприкінці XVI ст. категорії «інтерес», що остаточно закріпила за собою значення детермінуючого чинника людської активності. Починаючи від ХVIII ст. розвиток категорії відбувається у середині семантики концепту із диференціацією різноманітних змістовних відтінків, спеціалізацією значень категорії відповідно до предметного і проблемного поля застосування. Починаючи з Нового часу характерна багатозначність інтересу уможливила наступні перспективи застосування  категорії в соціології. Перша перспектива пов'язана із тим, що широта змісту категорії «інтерес» створювала засади її універсалізації. Оскільки  категорію «інтерес» часто використовують в очевидному значенні, що не потребує доведення, її багатозначність зникає перед вірою в її простоту. Друга перспектива пов'язана із визнанням складності, навіть неможливості адекватно встановити зміст категорії, що призводить до заперечення інтересу як інструменту продуктивного соціологічного пізнання або до редукції, спрощенню комплексу його категоріальних значень.

У другому розділі «Історико-теоретичний аналіз ґенези інтересу як соціологічної категорії» проаналізовано становлення та розвиток категорії «інтерес» у соціології класики, модерну і постмодерну, включно з розглядом трактувань інтересу в дореволюційній, радянській і пострадянській соціології.

Концептуалізація інтересу тісно пов’язана з працями класиків соціологічної думки ХIХ – початку ХХ ст. Відправною точкою, переходом від соціально-філософського до соціологічного аналізу інтересів стало класове трактування інтересу, перетворившись на цілу віху в становленні категорії, що вивчається. Крім класового трактування, виявлено соціально-психологічне тлумачення інтересу (Г.Зіммель), ціннісно-раціональна інтерпретація інтересу (М.Вебер), інструментальне трактування інтересу (Ф.Тьоніс), розуміння інтересу як соціального факту (Е.Дюркгейм). Різнобічний внесок класиків соціології, серія оригінальних концепцій визначили теоретико-методологічну базу соціологічного дослідження інтересів. Проте через відсутність належного гносеологічного розроблення категорія «інтерес» у поясненні як суб'єктивних орієнтацій, прагнень, симпатій, раціонального оцінювання соціальної ситуації, з одного боку, так і об'єктивних соціальних фактів, суспільного зв'язку, міри взаємодії – з іншого, фактично виступала як метафора, часом як евфемізм.

В соціології модерну теоретичні концепції інтересу поглиблювалися і збагачувалися новими підходами – досліджувана категорія набуває низки нових трактувань. Автором розглядаються соціально-дарвіністське тлумачення інтересу (Г.Ратценхофер), «теорія інтересу» (Р.Перрі, Д.Паркер), біхевіористська концепція інтересу (Р.Макайвер), феноменологічне трактування інтересу (А.Щютц), екзистенціалістське тлумачення інтересу (М.Мерло-Понті, П.Бергер, Т.Лукман), статусно-інституціональні трактування інтересу (Т.Парсонс, Р.Мертон, Р.Дарендорф, Л.Козер), прагматико-утилітаристське розуміння інтересу (Дж.Хоманс, П.Блау). У переліку соціологічних трактувань категорію «інтерес» подано у значеннях соціального зв'язку, обмеження соціальної практики, індикатора соціального вибору, раціональної інтенції, джерела ціннісної орієнтації, результату соціальної позиції. У рамках структурно-функціональних підходів категорією «інтерес» позначається інституціональний атрибут, об'єктивні межі соціальної практики, в інтерпретативних підходах – усвідомлення, інтеріоризацію зв’язку між бажаним і можливим, метою і засобами її досягнення; інтерес позначає «зону повсякденності» як систему звичних для суб'єкта моделей поведінки. В інтегральних підходах категорія «інтерес» застосовується для позначення «сполучної ланки», переходу суб'єктивного в об'єктивне, і навпаки.

В соціологічних концепціях постмодерну категорія «інтерес» набуває широкого застосування та евристичних можливостей. Методологічна установка соціології постмодерну розкривається у толерантності до суперечливості тлумачень інтересу. Якщо соціологія модерну визначала інтерес крізь призму матеріального становища, свідомої рефлексії, ціннісних орієнтацій і статусних диспозицій, то соціологія постмодерну застосовує категорію для позначення єдності (відмінності) в культурній позиції, життєвій історії, довірі, характері споживання, володінні інформацією. Найбільшою мірою задіяна категорія «інтерес» в теорії «раціонального вибору» (Дж.Коулмен), структуралістському конструктивізмі (П.Бурдьє), в теорії «комунікативної дії» (Ю.Хабермас), у структуралістському марксизмі (Н.Пуланзас).

Специфічною особливістю концептуалізації інтересу у дореволюційній, радянській і пострадянській соціології є пошук іншого синтезу в інтересі індивідуального й соціального, ніж той, що пропонується, з одного боку, прагматичним індивідуалізмом, а з іншого – соціалістичним колективізмом. Концептуалізація інтересу у дореволюційній соціології здійснювалася як у соціально-філософському (духовно-культурному, ліберально-демократичному й історико-антропологічному), так і в соціально-антропологічному (практико-прагматичному, культурно-історичному) аспектах. Класична перспектива історико-економічного, прагматико-утилітаристського, об'єктивно-структурного розуміння інтересу втілилася в самобутній метатеоретичній рефлексії. Крім класового трактування інтересу своє визначення інтересів пропонують представники лібералізму, християнського утопізму й анархізму, натомість сам марксизм відходить від початкового трактування класових інтересів у напрямі їх розгляду в контексті соціальної свідомості (Г.Плєханов, В.Ленін). Ліберальна соціологія (П.Новгородцев, Б.Чичерін) розглядала інтерес здебільшого в духовно-моральному контексті як відображення антропологізму, соборності й месіанства. Альтернативою ліберальному і соціалістичному традиціям виступило християнсько-утопічне розуміння інтересу (В.Соловйов, М.Бердяєв), ґрунтоване на абстрактно-схематичній символіці боголюдяності. Як віддзеркалення волюнтаризму, особистісної свободи інтерес представлений у теоретиків анархізму (М.Бакунін, П.Кропоткін).

Епістемологічна традиція дослідження інтересу у радянській соціології репрезентована трьома головними підходами здебільшого в марксистській інтерпретації: об'єктивістським, суб'єктивістським і об'єктивістсько-суб'єктивістським. Частина соціологів пропонували використовувати категорію для опису суб'єктивного прагнення (А.Айзикович, Н.Дьомін), інші – для пояснення орієнтації, результату соціальної позиції (Г.Гак, Г.Глезерман), треті поклали в основу змісту категорії принцип єдності суб'єктивного й об'єктивного компонентів (А.Гендін, А.Здравомислов, А.Ханіпов). Загалом становлення соціологічної категорії «інтерес» у радянський період, розроблення і визначення його категоріальної специфіки ускладнювалися визнанням соціальної однорідності, прагненням не торкатися питань розмаїття та нерівності інтересів соціальних суб’єктів. Новим етапом у розвитку категорії «інтерес» є її застосування сучасними українськими вченими (О.Стегній, А.Ручка, В.Сіренко) у поясненні динаміки соціальних відносин, застосування в контексті соціальної практики та влади.

У третьому розділі «Категорія «інтерес» у проблемному полі сучасної соціологічної рефлексії» здійснено теоретичний аналіз інтересу як загальносоціологічної категорії з ідентифікацією її змісту та обґрунтування евристичних, логіко-теоретичних, методологічних можливостей  на сучасному рівні розвитку соціологічної науки. Досліджується соціолінгвістична полісемія категорії «інтерес» як здатність слугувати для позначення різноманітних явищ дійсності. У полі соціологічного пізнання вона отримує такі значення: 1) відмінність, перехід, зв'язок; 2) орієнтація, стан суб'єкта у певних рамках, зона активності; 3) вигода, прагнення матеріального блага; 4) мотивація, раціональне оцінювання суб'єктом ситуації, свідомий пошук цілей і засобів їх реалізації; 5) спрямованість уваги, зацікавленість (пізнавальна); 6) об'єктивні рамки соціальної практики, інституціональний атрибут.

В якому саме значенні виступає категорія «інтерес» визначається контекстом соціологічного застосування. Так само, як контекст застосування зумовлює конкретне значення категорії, за певних умов категорія «інтерес» може створювати змістову дифузність, тобто поєднувати окремі значення, що призводить: 1) до ототожнення інтересу з поняттями вигода, мотивація, орієнтація тощо; 2) до використання інтересу як евфемізму, що слугує завданням соціологічної концепції; 3) до застосування категорії «інтерес» як універсалії, що приховує вади соціологічного теоретизування. Похідні від латинського кореня «inter-esse» (перебувати серед, бути між), численні значення категорії залежно від контексту застосування виступають різними гранями її змісту. У процесі розмежування внутрішнього (когнітивного) та похідного (комунікативного) змісту категорії «інтерес» виявлено семантичне «ядро» та семантичне «поле» значень категорії.

Дослідження категорії «інтерес» у проблемному полі соціології дало змогу проаналізувати евристичний потенціал категорії шляхом розгляду її гносеологічних можливостей у розв'язанні низки фундаментальних проблем соціального структурування, розвитку, детермінації, ціннісно-нормативної організації суспільства, влади. Встановлено, що в проблемному полі соціології до категорії «інтерес» входить відповідність між об'єктивністю соціальної структури і діяльністю соціальних агентів, що передбачає реконструкцію цієї категорії у ракурсі розв'язання дилеми «об'єктивного – суб'єктивного». Соціологічну категорію «інтерес» застосовують для позначення: 1) невід’ємного чинника соціального розвитку, прогресу; 2) структурального елементу соціальної реальності; 3) чинника ціннісно-нормативної структури суспільства; 4) підґрунтя влади. Диспозиція цієї категорії в системі соціологічних категорій «структура», «прогрес», «інститут», «влада», «розвиток» свідчить про те, що зміст досліджуваної категорії великою мірою зумовлюється змістом цих категорій.

На заключному етапі дослідження розкриваються особливості інтерпретативних можливостей категорії «інтерес» у межах різноманітних дослідницьких підходів. Виокремлено п'ять рівнів, які відображають пояснювальний потенціал категорії «інтерес». На першому рівні категорія «інтерес» є центральною категорією соціологічного аналізу, за допомогою якої пояснюється все різноманіття соціальних процесів (Г.Ратценхофер, А.Смолл, Е.Росс, А.Бентлі, Дж.Коулмен). На другому рівні категорія «інтерес» застосовується для пояснення певного соціального явища (орієнтації, вигоди, спрямованості свідомості), що припускає її позіціонування у системі рівноправних соціологічних категорій (К.Маркс, Ф.Енгельс, М.Вебер, Г.Зіммель, Ф.Тьоніс, Г.Плєханов, В.Ленін, П.Новгородцев, М.Бердяєв, Р.Перрі і Д.Паркер, Р.Макайвер, П.Бурдьє, Ю.Хабермас, Ж.Дельоз, Ф.Гваттарі). На третьому рівні інтерес становить допоміжну категорію, епізодичність застосування якої зумовлюється специфікою соціологічних концепцій (О.Конт, Е.Дюркгейм, М.Бакунін, Р.Мертон, В.Парето, Т.Парсонс). На  четвертому рівні категорія «інтерес» використовується як метафора в психологічному (економічному) контексті для позначення «недоречних» для низки соціологічних концепції понять: «вигода», «мотивація», «прагнення блага» (Дж.Хоманс, П.Блау, Е.Гідденс, П.Штомпка). На п'ятому рівні пояснювальний потенціал категорії «інтерес» майже не використовується, оскільки інтерес розуміється як псевдо категорія, зайвий аналітичний інструмент в соціологічній науці (Р.Парк, Е.Берджесс, Дж.Меєр, Р.Арон). Контекстуальний характер використовування категорії «інтерес» визначає великі можливості для свободи соціологічної уяви, є знаряддям продуктивної діяльності мислення. Відсутність чіткої формалізації змісту цієї категорії надає перспективу для теоретичного синтезу, спрямовуючи соціологічне пізнання на досягнення якісно нових результатів.

ВИСНОВКИ

У висновках відображено результати роботи, що полягають у наступних положеннях:

1. Під інтересом з соціологічної точки зору правомірно розуміти ціннісно-раціональну позицію соціального суб'єкта у просторово-часовому, діяльнісному та соціокультурному контексті, що виявляється як проекція потреб суб'єкта крізь призму фактичних можливостей їх задоволення в межах, визначених станом суспільного розвитку і місцем у ньому конкретного суб'єкта.

2. В соціології категорію «інтерес» застосовують для пояснення передумови дії, умови переходу до задоволення потреби суб'єкта в конкретній соціальній ситуації з урахуванням постановки цілей і вибору доступних засобів і, як наслідок, пояснення процесу відтворення соціальної практики діяльнісними суб'єктами, а не просто для ілюстрації прагнень, орієнтації, потреб чи вигод. При цьому численні соціологічні трактування інтересу не є хаотичними стосовно одне одного, навпаки, становлять своєрідну конкуренцію, а іноді накладення і синтез. У них закарбовується пояснення людських інтересів із різноманітних теоретико-методологічних позицій, формується соціологічний дискурс інтересу, що демонструє співвідношення значень, просторово-часову еволюцію, а також цінність, знецінювання й переоцінку інтересу як соціологічної категорії.

3. Використання принципів системності, історизму, концептуального аналізу (лексико-семантичний аналіз категорій) дало змогу встановити, що категорія «інтерес» здатна інтегрувати в собі пояснювальний потенціал понять «орієнтація», «спрямованість», «мотивація», а також здійснювати синтез різноманітних теоретико-методологічних уявлень соціологів стосовно поля активності суб'єкта. Універсальність категорії визначається як структурою (денотативний і комунікативний зміст) категорії, так і розумінням того, що субстанціональність інтересу полягає в ідеї медіації, посередництва.

4. Завдяки цій змістовній специфіці категорію «інтерес» застосовують у поясненні: 1) початку «переходу» від потреби до її задоволення, тобто відмінності між метою і засобами її досягнення (прагматико-утилітаристське, ціннісно-мотиваційне тлумачення); 2) позначення меж «зони повсякденності» суб'єкта на відміну від віддалених потенційних зон активності, як засобу розподілу на «Ми» і «Вони» (екзистенційне тлумачення); 3) «рубежу», «меж» конкретної соціальної спільноти в доступі й контролю соціальних благ, ресурсів, капіталу стосовно інших соціальних спільнот (класове, статусно-інституціональне тлумачення); 4) усвідомлення різниці між доходом і витратами (інтерес як вигода в економічному трактуванні); 5) в позначенні проміжного моменту, умовної межі між очевидним і неймовірним, звичним і невідомим (пізнавально-інноваційне трактування).

5. Впродовж усієї історії науки характер застосування категорії «інтерес» залежить від теоретико-методологічної позиції соціолога, контексту розв'язуваних завдань, ідеологічної модифікації змісту категорії. Ґенеза соціологічної категорії «інтерес» відбувається у таких напрямах: прагматико-утилітаристський (М.Вебер, Дж.Хоманс, П.Блау, М.Олсон, Дж.Коулмен), екзистенціалістський (М.Мерло-Понті, П.Бергер, Т.Лукман), ціннісно-мотиваційний (Р.Макайвер, Р.Перрі, Д.Паркер), статусно-інституціональний (Т.Парсонс, Р.Мертон), конфліктологічний (К.Маркс, Р.Дарендорф, Л.Козер, Н.Пуланзас, І.Валлерстайн), пізнавально-інноваційний (Ю.Хабермас, Ж.Дельоз, Ф.Гваттарі).

6. Моністичний підхід до розгляду сутності інтересу, коли за нього приймають то намір, то спонуку, то орієнтацію, то зону повсякденності, то обмеження практики, не дає можливості цілісно розкрити гносеологічний потенціал категорії «інтерес». Прийняття соціологами за інтерес різних феноменів веде одних до відмови вивчати інтерес як соціальне явище, а інших – до вибору «найзручнішого» для тієї чи іншої концепції трактування інтересу. Еклектичний підхід також не дає бажаних результатів, оскільки механічне додавання до наявних трактувань інтересу нових знань призводить до мозаїчності уявлень про інтерес. Найбільш плідним в дослідженні категорії «інтерес» є метатеоретичний підхід, його переваги в охопленні різних інтерпретативних аспектів категорії за ознакою «медіації», «різниці».

7. Оскільки існують суттєві відмінності в застосуванні категорії «інтерес», яка по-різному усвідомлюється відповідно до теоретико-методологічних засад конкретного напряму дослідження, подібний універсалізм і методологічна зумовленість змісту дають змогу розглядати інтерес як метакатегорію, за допомогою якої можна розмежовувати рівень досліджуваних об'єктів, встановлювати контекст їх пояснення (раціонально-прагматичний, інституціональний, інструментальний, ціннісно-нормативний). Як метакатегорія «інтерес» має виняткову властивість пояснювати взаємозв'язок суб'єктивного та об'єктивного вимірів соціальної реальності, позначати «перехід», «межу», «зв'язок», що забезпечує взаємопроникнення і взаємозумовленість їх.