ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ҐЕНДЕРНИХ ВІДНОСИН : Институциональные ОСНОВЫ РЕГУЛИРОВАНИЕ гендерные отношения

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, розкрито зв’язок роботи з науковими темами, сформульовано мету й завдання дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, надано інформацію про особистий внесок здобувача, апробацію результатів і публікації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження процесу регулювання ґендерних відносин» надається визначення основних понять, які розглядаються в дисертації, як-от: ґендер, ґендерні відносини, ґендерні дослідження, ґендерна рівність, регулювання ґендерних відносин, ґендерна політика, інституційні засади тощо; пояснюються основні засади теорій ґендерних відносин, на яких ґрунтується дисертаційне дослідження.

В дисертації застосовано поняття ґендер, яке обов’язково передбачає наявність владних відносин, що формуються між чоловіками та жінками у певному суспільстві в усіх його сферах. Методологічні основи даної роботи ґрунтуються на соціально-конструктивістському підході, в якому концептуалізацію ґендерних відносин розглянуто з точки зору інституційної парадигми Дж.Лорбер, І.Хірдман, Р.Коннелла. Інституційний підхід Р.Коннелла до аналізу ґендерних відносин у суспільстві (а саме, відносин влади, виробництва, емоційних і символічних відносин) окреслено у концептуальну схему вивчення ґендерних відносин у чотирьох інституціях суспільства: політиці, економіці, сім’ї та культурі.

Ґендерна рівність розглянута як цінність, яка лежить в основі інституційних інновацій. Під інституційними інноваціями визначено створення нової інституції в межах вже існуючого інституційного і культурного контексту. Інституційні засади процесу регулювання ґендерних відносин концептуалізовано як, по-перше, інституції, які регулюють ґендерні відносини в суспільстві (не лише інституції політики і держави, а також інституції освіти і науки, ЗМІ); по-друге, інституційні інновації, в основі яких лежить цінність ґендерної рівності; по-третє, усталені інституційні зв’язки між основними інституціями, залученими до процесу регулювання ґендерних відносин. Національний механізм забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків і жінок (сформульований у Пекінській платформі дій 1995 р.) вважається таким інституційним механізмом, який не повністю розглядає інституційні засади процесу регулювання ґендерних відносин, адже стосується лише інституцій держави і політики.

Фахові ґендерні дослідження визначено важливою складовою процесу регулювання ґендерних відносин. Зокрема, наголошено, що соціологічні дослідження, що здійснюються на рівні інституцій науки і освіти, виступають як основа для вироблення відповідної ґендерної політики, а також засобом для її подальшого моніторингу.

У дисертації обґрунтовано застосування порівняльного аналізу як загальновизнаного підходу в сучасних ґендерних дослідженнях. Оскільки напрям трансформації ґендерних відносин в українському суспільстві є принципово таким же, як і в розвинутих західних суспільствах, а також дослідники в пострадянській ґендерній соціології звертаються до міжнародного досвіду, то для кращого розуміння вітчизняної ґендерної системи доцільно вивчити її на глобальному та міжнародному рівнях. Інституційні засади процесів регулювання і дослідження ґендерних відносин саме у Швеції, яка є однією із країн-лідерів у світі стосовно забезпечення ґендерної рівності, обрано як складову предмету дисертаційного дослідження.

У другому розділі «Інституційні засади регулювання ґендерних відносин у Швеції» розглянуто шведський досвід забезпечення рівних прав і можливостей для чоловіків і жінок на державному рівні, здійснено вивчення наукової спільноти одного із шведських університетів, яка займається ґендерними дослідженнями, а також розроблено комплексну інституційну модель дослідження і регулювання ґендерних відносин.

Швеція вважається одним з найкращих міжнародних прикладів ефективного формування інституційних засад регулювання ґендерних відносин. Це одна з провідних країн у світі відповідно до кількості жінок у парламенті. У шведському парламенті Риксдазі жінки займають 47.3% місць, в Європейському Парламенті від Швеції – 57.9% місць. У порівняльній світовій перспективі Швеція демонструє найкращі результати у подоланні «ґендерного розриву», покриваючи його на 80%, і запровадженні політики, дружньої до жінок. Основна ціль шведської ґендерної політики у ХХІ ст., яка ґрунтується на цінності ґендерної рівності, полягає у тому, що жінки та чоловіки отримують рівні можливості формувати суспільство і власне життя у ньому.

Сучасний етап регулювання ґендерних відносин у Швеції характеризується низкою інституційних інновацій, ґрунтованих на цінності ґендерної рівності. Інституційні інновації сучасного етапу регулювання ґендерних відносин у Швеції включають впровадження Національного механізму забезпечення рівних прав і можливостей для чоловіків і жінок; створення Міністерства з питань інтеграції та ґендерної рівності; введення посад Координаторів з питань ґендерної рівності при міністерствах, офісі прем’єр-міністра і управлінні справами, створення; розвиток інституції Омбудсмена з рівних можливостей; застосування ґендерної пріоритетизації у процесах прийняття рішень; впровадження ґендерної статистики тощо.

Окрім того, у дисертації вивчено жіночий рух у Швеції (представлений жіночими групами при політичних партіях і жіночими організаціями), який доклав чимало зусиль, аби вплинути на процес формування інституційних засад регулювання ґендерних відносин, впровадження інституційних інновацій, зокрема, у питаннях домашнього насилля, проституції тощо.

Розвиток ґендерних досліджень у Швеції пройшов шлях від, по-перше, вивчення лише жінок, по-друге, уваги до ґендерної проблематики (дослідження представників обох статей) і, насамкінець, до введення концепцій «міжсекційності» («intersectionality»), «розмаїття» (diversity), «ґетеронормативності» (heteronormativity), «метронормативності» (metronormativity).

Для більш ретельного аналізу сучасної проблематики у ґендерних відносинах шведського суспільства та виокремлення ролі соціологічних ґендерних досліджень у зміні стану ґендерної рівності було проведено дослідження Ґетеборзького університету за допомогою методологічної стратегії кейс стаді. Результати експертних опитувань продемонстрували, що чоловіче насилля проти жінок (в першу чергу, домашнє насилля), батьківська відпустка по догляду за дитиною і ситуація з жінками на ринку праці – три основні ґендерні питання у шведському суспільстві, які потребують розв’язання.

На основі ретельного вивчення особливостей і характеристик процесів регулювання і дослідження ґендерних відносин у Швеції запроповано інституційну модель дослідження і регулювання цих відносин. Модель містить три основні елементи механізму, які діють на рівні інституцій політики і держави – прийняття політичних рішень (так звана дія «зверху»), на рівні громадських ініціатив (представлених, передусім, жіночим рухом Швеції, так званою дією «знизу») і на рівні інституцій освіти і науки – досліджень ґендерних відносин у шведському суспільстві. Рівень інституцій політики і держави включає основні політичні сили країни, представлені у шведському парламенті, урядові структури (зокрема, Відділ з питань ґендерної рівності при Міністерстві з питань інтеграції та ґендерної рівності), офіс Омбудсмена з питань рівних можливостей. Рівень інститутів освіти і науки складається з університетської, шкільної і дошкільної освіти, ґендерних центрів при університетах і Шведського центрального статистичного бюро.

Окрім того, в інституційну модель включено ще два інші важливі елементи у процесі регулювання і дослідження ґендерних відносин у Швеції, які відіграють роль посередників між згаданими інститутами – Шведський секретаріат з ґендерних досліджень і ЗМІ. До моделі відносяться не лише перелічені елементи (основні інститути, які беруть участь в процесах регулювання і дослідження ґендерних відносин), а й зв’язки між ними, які є важливими для ефективного функціонування інституційного механізму регулювання і дослідження ґендерних відносин у Швеції.

У третьому розділі «Інституційні засади регулювання ґендерних відносин в Україні» на основі шведської моделі розроблено комплексну інституційну модель дослідження і регулювання ґендерних відносин для України, проаналізовано стан ґендерних відносин в Україні в інституціях політики, економіки та сім’ї, а також розглянуто дослідження ґендерних відносин.

Неефективність процесу регулювання ґендерних відносин, який здійснюється на рівні інституцій держави і політики, продемонстровано, передусім, у міжнародних звітах з питань ґендерної рівності. Відповідно до Звіту з глобального ґендерного розриву 2007 р. Україна посідає 57 місце (серед 128 країн світу) у вимірі величини ґендерного розриву у чотирьох важливих сферах нерівності між чоловіками та жінками: економічна участь, рівень освіти, політичне представництво, сфера здоров’я. Найгіршою є ситуація саме з політичною компонентою – участю жінок у процесі прийняття рішень (Україна займає 109 місце серед 128 країн світу), адже за роки незалежності в українському парламенті відсоток жінок не дорівнював навіть 10%.

Також обґрунтовано і емпірично доведено домінування в громадській думці українського населення патріархатних стереотипів та існування в Україні ґендерної нерівності в основних сферах суспільного життя, вказано основні питання, що потребують нагального розв’язання. Зазначено, що дослідження питань ґендерної рівності є важливими для розуміння особливостей ґендерних відносин, що склалися як у суспільстві загалом, так і у певних його інституціях зокрема.

За прикладом інституційної моделі регулювання і дослідження ґендерних відносин у Швеції побудовано відповідну модель для України, яка включає інституції політики і держави, освіти і науки, жіночі організації і посередника – ЗМІ. Українська модель загалом містить ті ж самі або подібні елементи, що й шведська (зокрема, на рівні інституцій політики і держави, і частково на рівні інституцій освіти і науки). Дослідницька складова інституційного механізму дослідження і регулювання ґендерних відносин в Україні є значно слабшою, ніж у Швеції. Внаслідок цього ми отримуємо фрагментарні знання як результат поодиноких досліджень (переважно опитування громадської думки) і розрив результатів досліджень з рівнем прийняття рішень. Відсутність повної і фахової статистичної інформації унеможливлює ефективність процесу регулювання і дослідження ґендерних відносин в українському суспільстві.

Брак взаємозв’язку між дослідженнями і державною політикою у сфері регулювання ґендерних відносин доведено на прикладі ґендерних партійних квот, а також на прикладі однієї з форм ґендерної дискримінації на робочому місці – сексуальних домагань. У комплексній моделі регулювання і дослідження ґендерних відносин відсутній зв’язок між результатами досліджень питання використання механізму квотування для забезпечення ґендерної рівності в Україні і політичними рішеннями в державі.

Інституційні засади процесу регулювання ґендерних відносин в Україні характеризуються: відсутністю усталених інституційних зв’язків між основними інституціями, залученими до процесу регулювання ґендерних відносин (як-от, політики, держави, освіти, науки, ЗМІ); впровадженням поодиноких інституційних інновації (Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року), які не завжди ґрунтуються на цінності ґендерної рівності, проголошеної міжнародною спільнотою.

ВИСНОВКИ

У дисертації використано порівняльний аналіз як загальновизнаний підхід в сучасних ґендерних дослідженнях. Аби дослідити інституційні засади регулювання ґендерних відносин в Україні, використано досвід Швеції як приклад ефективного формування інституційних засад регулювання ґендерних відносин.

Опрацьована на основі проведеного дослідження цілісна інституційна модель дослідження і регулювання гендерних відносин містить три основні складові: інституції політики і держави (рівень прийняття рішень), інституції освіти і науки (рівень дослідження), жіночий рух (жіночі організації) та взаємозв’язки між ними. У порівнянні зі шведською моделлю, в українській відсутні окремі важливі елементи кожної зі складових,  відсутній посередник між інституціями держави-політики і освіти-науки, роль якого у Швеції виконує Шведський секретаріат з ґендерних досліджень; а також відсутні необхідні зв’язки між елементами моделі. В Україні практично немає жіночого руху в розумінні суспільно-політичної сили, здатної, подібно до Швеції, здійснювати помітний вплив «знизу» на процес регулювання ґендерних відносин. На рівні інституцій освіти і науки українська модель містить додаткового актора – міжнародні організації, які проводять і/чи фінансують ґендерні дослідження в Україні.

У Швеції відбувалося поетапне формування і залучення соціальних інституцій до процесу регулювання ґендерних відносин, що передбачало реорганізацію основних інституцій суспільства (держави, політики, економіки, сім’ї, освіти і науки тощо) та введенням інституційних інновацій в основні сфери життя шведського суспільства: законодавства щодо питань рівних прав і можливостей (Закону про рівність 1979 р.), створенням нових політичних посад (Міністра з питань рівності) і корпоративних об’єднань (на зразок Делегації з питань рівності), впровадженням відпустки по догляду за дитиною для обох батьків.

Дослідницька складова інституційного механізму дослідження і регулювання ґендерних відносин в Україні є значно слабшою, ніж у Швеції. Внаслідок цього ми отримуємо фрагментарні знання як результат поодиноких досліджень (переважно опитування громадської думки). Відсутність повної і фахової статистичної інформації унеможливлює ефективність процесу регулювання і дослідження ґендерних відносин в українському суспільстві.

Результати соціологічних досліджень свідчать, що доросле населення України загалом підтримує ідею ґендерного квотування (протягом 2005-2008 рр. кількість прихильників політики «позитивної дискримінації» коливалася в межах 40-50%, причому, відповідно до даних опитувань громадської думки дорослого населення України, проведеного у вересні 2008 р., 51% респондентів схвалюють введення квотування місць у Верховній Раді) і має більш позитивне ставлення до запровадження ґендерних квот, ніж українські політики будь-якої ідеологічної орієнтації.

Відповідно до даних опитувань громадської думки, ставлення українського суспільства до участі жінки в політичному житті країни є суперечливим. З одного боку, українці схильні висловлювати досить патріархатні погляди, вважаючи, що політика – то радше чоловіча справа. З іншого боку, вони вважають, що жінки здатні покращати стан справ у структурах влади і держава повинна надавати рівні права і можливості для чоловіків і жінок брати участь у політичному житті. Окрім того, динаміка поглядів українського суспільства на роль жінки у суспільному житті країни за останні вісім років свідчить про те, що населення підтримує ідею забезпечення рівних прав і можливостей для чоловіків і жінок у суспільстві.

Отже, як свідчать результати дослідження інституційних засад регулювання ґендерних відносин, аби процес регулювання ґендерних відносин був успішним, необхідна наявність певного набору інституційних засад: комплексне залучення основних соціальних інституції (як-от, держава, політика, наука, освіта, ЗМІ), запровадження інституційних інновації, ґрунтованих на цінності ґендерної рівності, та налагодження зв’язків між інституціями та іншими основними акторами процесів регулювання і дослідження ґендерних відносин. Окрім того, соціологічні дослідження, які здійснюються в межах інституцій науки і освіти, становлять необхідну основу для вироблення відповідної ґендерної політики, а також засіб для її подальшого моніторингу.