НОЗОГЕНИИ ПРИ АРТЕРИАЛЬНОЙ ГИПЕРТЕНЗИИ : НОЗОГЕНІЇ ПРИ АРТЕРІАЛЬНІЙ ГІПЕРТЕНЗІЇ

Краткое содержание

Характеристика обстежених пацієнтів. Під час дослідження, яке проводилося у трьох центрах – Кримській республіканській установі «НДІ фізичних методів лікування і медичної кліматології ім. І. М. Сєченова»,  санаторії «Ай-Петрі» та санаторії «Україна» (м. Ялта), – було обстежено 427 хворих на АГ.

Критерієм включення до дослідження була есенціальна АГ у хворих віком 28 – 59 років. Критерії виключення: вторинні форми АГ; стеноз ниркових артерій; постійна форма фібриляції передсердь; виражені порушення функції нирок і печінки; інфаркт міокарда, гострі й хронічні порушення мозкового кровообігу; кардіохірургічні втручання; некомпенсований цукровий діабет; наявність ендогенних психічних розладів і супутніх захворювань, які впливають на виживання та якість життя хворих; наявність протипоказань до призначення тіазидоподібних діуретиків, інгібіторів ангіотензинперетворю-ючого ферменту та селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну; відмова від лікування.

Усі хворі отримували інформацію для пацієнтів і підписували інформовану згоду на участь у дослідженні.

Серед обстежених було виокремлено хворих із нозогеніями 341 особу і без нозогеній 86 осіб.

Дизайн дослідження: 24-денне рандомізоване порівняльне дослідження.

Серед обстежених було 263 жінки і 164 чоловіка. Більшість хворих були службовцями (54,1%) та одружені (59,8%). Хворих із 1 стадією АГ було 201 особа (46,7%), середній вік 46,7±0,6 роки; із 2 стадією АГ – 226 осіб (52,3%), середній вік 52,3±0,5 роки. Тривалість захворювання на АГ становила від 2 до 15 років, тривалість нозогеній – від декількох місяців до 5 років.

Серед усіх пацієнтів було виділено сім груп: шість груп із різними формами нозогеній і одна – без нозогеній. Неврастенію діагностовано у 164, іпохондричний розлад – у 67, легкий депресивний епізод – у 38, дистимію – у 36, змішаний тривожно-депресивний розлад – у 36, а у 9 осіб діагностовано стійкі зміни особистості. Не виявлено нозогеній, як зазначалося, у 86 хворих на АГ.

Усім хворим проводили психотерапевтичну корекцію й медикаментозне лікування, супроводжуване потенціюючою психотерапією. За видом отримуваного медикаментозного лікування пацієнтів також було поділено на групи.

Індапамід (арифон ретард) у дозі 0,75-1,5 мг один раз на добу отримували 16 хворих на АГ без нозогеній, що увійшли до першої групи, та 32 хворих із нозогеніями, які склали другу групу. Індапамід (арифон ретард) у тій самій дозі й серталін (золофт) 25-50 мг один раз на добу призначали 17 хворим із нозогеніями третьої групи. Квінапріл (аккупро) у дозі 10-20 мг один раз на добу отримували 16 хворих без нозогеній четвертої групи та 28 пацієнтів із нозогеніями – п'ятої групи; квінапріл (аккупро) й серталін (золофт) у зазначених дозах були призначені 13 хворим на АГ з нозогеніями, котрі увійшли до шостої групи.

Первинним параметром ефективності лікування вважали відсоток зниження артеріального тиску (АТ) від вихідного рівня за 24 дні; вторинними – позитивну динаміку показників ехокардіографії й добового моніторування артеріального тиску (ДМАТ), емоційного реагування на захворювання, якості життя, нівелювання когнітивних розладів. Значним поліпшенням у процесі лікування вважалася зміна критеріїв оцінки у бік норми, частковим поліпшенням – деякі позитивні зміни критеріїв оцінки за первісно нормальних їх величин (межа «норма-патологія»), без поліпшення – відсутність змін за первісно нормальних показників.

Методи обстеження хворих. Під час дослідження були використані методи функціональної діагностики, клінічні, психопатологічні, психодіагностичні, соціологічні та статистичні методи.

Клінічні дослідження відповідали протоколам надання медичної допомоги хворим на есенціальну артеріальну гіпертензію 1 й 2 стадії, хворим на дисциркуляторну енцефалопатію. Проводили добове моніторування артеріального тиску на апараті АВРМ-04 фірми «Meditech» (Угорщина). Ехокардіографічне дослідження виконували за загальноприйнятими методиками на апараті «Ultrasound Scanner TИ 628-A».

Психопатологічна діагностика, згідно з МКХ-10, базува-лась на принципі відповідності психічних розладів критеріям об'єктивності, репрезентативності та верифікованості, на субстратному і структурному аналізі, діахронічній структурі психічних розладів. Фактори ризику розвитку АГ і нозогеній визначали за допомогою спеціально розроблених анкет відповідно до чинних рекомендацій (Рекомендації Української асоціації кардіологів з профілактики та лікування артеріальної гіпертензії, 2004; Директиви з діагностики й лікування артеріальної гіпертензії, 2007).

Для визначення особливостей характеру хворих використовували опитувальник Г. Шмішека, особистісних відмінностей – методику багатостороннього дослідження особистості (Ф. Б. Березін зі співав., 1976), характерологічних рис хворих – методику Р. Кеттела. Типи реагування на хворобу вивчали за допомогою методики психологічної діагностики типів ставлення до хвороби (Д. Я. Райгородський, 2002; О. П. Єлісєєв, 2005).

Особистісну та ситуативну тривожність пацієнтів визначали за опитувальником Спілбергера–Ханіна; невротизацію – за методикою діагностики рівня невротизації Л. І. Вассермана; алекситимію – за Торонтською алекситимічною шкалою; схиль-ність особистості до конфліктної поведінки – за методикою діаг-ностики   схильності    до   конфліктної    поведінки  К. Томаса (Л. Д. Столяренко, 2006). Для визначення депресії застосовували опитувальник депресії Бека та шкалу депресії Центру епідеміо-логічних досліджень США (А. Н. Бєлова, О. Н. Щепетов, 2002).

Якість життя хворих вивчали за допомогою розробленого нами «Способу оцінки якості життя, переважно в осіб з артеріальною гіпертензією» (Г. В. Дзяк, І. В. Дроздова, 2003), рівень стресу – за списком стресових ситуацій (Ш. Годфруа, 1992).

Для оцінки когнітивно-мнестичних функцій у пацієнтів використовували такі тести: коректурну пробу, тест мовно-слухової пам'яті  Рея, тести  малювання годинників,  послідовності  дій (Д. Я. Райгородський, 2002).

Для обробки результатів дослідження застосовували методи математичної статистики. Порівняння проводилося між отриманими даними у хворих на АГ 1 й 2 стадії та між результатами обстеження хворих на АГ з нозогеніями й без нозогеній.

Статистична обробка вибірки включала первинний статистичний аналіз: оцінку середнього арифметичного (М), середнього квадратичного відхилення (S), помилку середньої арифметичної (m). Для оцінки різниць між вибірками використовували критерії однорідності (В. П. Бабак зі співавт., 2001). Рівень довірчої імовірності (р) був > 0,95.

Проводили регресійний і кореляційний аналізи (В. П. Ба-бак зі співавт., 2001), завдання класифікації вирішували за допомогою кластерного, дискримінантного аналізів і штучних нейронних мереж (А. А. Афіфі, 1982; С. А. Айвазян зі співавт., 1974).

Під час розв’язання задачі класифікації використовували метод, заснований на двовимірному сплайн-нормальному розподілі (О. П. Приставка, О. М. Мацуга, 2004). Статистична обробка даних обстеження включала побудову моделей розподілу досліджуваних показників у вигляді функцій розподілу. На основі одновимірних моделей визначали межі «норми-патології»  показників  Hs-іпохондрії,   D-депресії   та  Hy-істерії (О. М. Мацуга, 2007); на основі двовимірних моделей розподілу проводили оцінку імовірностей знаходження показників Hs-іпохондрії, D-депресії та систолічного  артеріального  тиску у зонах  контролю та дослідження їх взаємовпливу (О. М. Мацуга, І. В. Дроздова, 2006). З метою урахування неоднорідності результатів обстеження використовували методи параметричного оцінювання функції розподілу у вигляді суміші нормального і сплайн-нормального розподілів та непараметричного оцінювання на основі поліноміальних сплайнів із вибором найбільш вірогідних.

Статистична обробка та аналіз даних ДМАТ базувалися на марківській моделі процесу зміни АТ з кусково-сталими інтенсивностями (О. П. Приставка, А. Ю. Дереза, 2005; Т. М. Ха-чапурідзе, 2006). З метою підвищення вірогідності оцінок інтенсивностей при побудові моделі процесу зміни АТ використовували  локальні  поліноміальні  сплайни  на  основі  В-сплайнів (П. О. Приставка, 2004).

Статистична обробка результатів дослідження виконувалася з використанням програмного забезпечення VerMed (О. М. Мацуга, 2007), NeuroModelDBPM (Т. М. Ха-чапурідзе, 2006), Моніторинг (І. В. Дроздова, Л. І. Павленко, 2007) й ViStAMed (П. О. Приставка, А. Ю. Дереза, 2006). Зазначені вище моделі, методи й програмне забезпечення дозволили створити інформаційну технологію підтримки прийняття рішень для діагностики нозогеній і вибору тактики лікування у хворих на АГ.

Результати дослідження. У результаті вивчення психічного стану хворих на АГ було визначено таку типологію наявних у них нозогеній.

І. Афективні розлади (розлади настрою) – 74 особи (17,3%):

1.  Легкий депресивний епізод, F32.0 (51,4%).

2.  Дистимія, F34.1 (48,6%).

ІІ. Невротичні розлади, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади – 267 осіб (62,5%):

1.     Змішаний тривожно-депресивний розлад, F41.2 (13,5%).

2.     Неврастенія, F48.0 (61,4%).

3.     Іпохондричний розлад, F45.2 (25,1%).

ІІІ. Стійкі зміни особистості, не пов’язані з ушкодженням або захворюванням головного мозку – 9 осіб (2,1%):

1.   Стійкі зміни особистості, F62.8 (100%).

Таким чином, нозогенії формуються у переважної більшості хворих на АГ (81,9%). При цьому найпоширенішою нозогенією у хворих на АГ є неврастенія, від якої потерпають 38,4% пацієнтів (37,3% хворих на АГ 1 стадії й 39,4% хворих на АГ 2 стадії); значно рідше відзначаються стійкі зміни особистості – в 2,1% (3,0% хворих на АГ 1 стадії та 1,3% хворих на АГ 2 стадії).

Визначення залежностей між особистісними відмінностями і формуванням нозогеній – складна й маловивчена проблема. Аналіз їх ускладнюється у зв'язку з різними методологічними підходами: психологічними (психоаналітичними), з одного боку, і клінічними – з іншого.  

Під час психодіагностичного обстеження хворих нами було встановлено, що розвиткові АГ сприяє загострення збудливих, циклотимічних та екзальтованих рис характеру, у міру прогресування АГ роль акцентуацій зменшується. Виникнення нозогеній спостерігається у хворих на АГ зі значною поширеністю тривожної та застрягаючої акцентуацій характеру. Формуванню дистимії та неврастенії сприяє тривожна акцентуація; легкого депресивного епізоду – педантична, збудлива й тривожна; іпохондричного розладу – збудлива, тривожна, емотивна та циклотимічна; змішаного тривожно-депресивного розладу – збудлива, педантична й тривожна; стійких змін особистості – збудлива, тривожна та циклотимічна акцентуації характеру. Отже, у хворих на АГ тривожна й збудлива акцентуації сприяють розвиткові афективних, невротичних, пов'язаних зі стресом та соматоформних розладів, стійких змін особистості, не пов’язаних з ушкодженням або захворюванням головного мозку; педантична – формуванню афективних, невротичних, пов'язаних зі стресом та соматоформних розладів; циклотимічна – розвиткові невротичних, пов'язаних зі стресом та соматоформних розладів, стійких змін особистості, не пов’язаних з ушкодженням або захворюванням головного мозку; емотивна – невротичних, пов'язаних зі стресом та соматоформних розладів. Гіпертимна й емотивна акцентуації характеру перешкоджають розвиткові нозогеній у хворих на АГ.

Таким чином, преморбідні риси особистості можуть суттєво впливати на формування нозогеній при АГ.

Відмінності особистості хворих на АГ досить добре вивчено, проте результати цих досліджень  вельми суперечливі. У хворих на АГ відзначають емоційну збудливість, в'язкість і ригідність, активність, енергійність і впевненість у собі, імпресивність, тривожність, помисливість, схильність до тривалих переживань, образливість, домінантність, авторитарність у сполученні з підвищеною сенситивністю до різних стресів, інтерперсональну напруженість, зумовлену суперечністю між агресивними імпульсами та почуттям залежності.

Результати проведеного нами дослідження свідчать, що особистісними відмінностями хворих на АГ є іпохондрична фіксація, емоційна лабільність, домінування активності у чоловіків і пасивності у жінок, афективна ригідність, обачність і боязкість. При цьому характерними особистісними відмінностями пацієнтів з дистимією були невпевненість, помисливість і труднощі в міжособистісних контактах; хворих на АГ зі змішаним тривожно-депресивним розладом – песимізм, скептицизм, імпульсивна поведінка, тривожність і помисливість, утруднення  міжособистісних контактів; хворих з неврастенією – прагнення справляти враження на оточення, егоцентризм, емоційна незрілість, утруднення міжособистісних контактів; хворих із іпохондричним розладом – песимізм, індивідуалізм, утруднення міжособистісного спілкування; хворих з легким депресивним епізодом – песимізм, егоцентризм, індивідуалізм, утруднення міжособистісних контактів; хворих із стійкими змінами особистості – песимізм, скептицизм, незадоволеність життям, імпульсивність, індивідуалізм, зниження життєлюбних тенденцій. Хворим на АГ без нозогеній були притаманні тривожність, егоцентризм, активна життєва позиція та соціальна залученість. 

Типологічні риси особистості хворих на АГ також досить добре висвітлено в літературі, проте вплив характерологічних особливостей цих хворих на формування в них нозогеній вивчено недостатньо. Наші спостереження дали змогу визначити, що основними характерологічними рисами хворих на АГ були достатня нормативність поведінки та консерватизм. Їхніми провідними характерологічними особливостями були стриманість, підпорядкованість, розвинена уява та високий самоконтроль. При цьому характерними рисами хворих на АГ були при дистимії – розслабленість; при змішаному тривожно-депресивному розладі – тривожність, гнучкість, боязкість; при неврастенії – товариськість; при іпохондричному розладі – тривожність й емоційна нестійкість; при легкому депресивному епізоді – тривожність; при стійких змінах особистості – підозрілість, тривожність, напруженість,  гнучкість та емоційна нестійкість. Хворим на АГ без нозогеній була притаманна самовпевненість. 

Широке коло нозогеній розглядається в межах внутрішньої картини хвороби, коли нозогенії підрозділяються на такі, що виникають за свідомими та підсвідомими механізмами, а диференціація їх проводиться за двома категоріями – поведінка, що затверджує хворобу, та поведінка, що заперечує хворобу. Перша категорія включає два типи симптомокомплексів – з усвідомленою мотивацією вчинків і з неусвідомлюваною поведінкою; друга категорія включає три симптомокомплекси – з усвідомленою мотивацією вчинків, неусвідомлюваною поведінкою і з недостатнім усвідомленням хвороби. 

Результати проведеного дослідження показали, що неадекватне ставлення до хвороби, яке спостерігається у 92,1% хворих на АГ з нозогеніями та у 90,1% хворих без нозогеній, значно погіршує їхню соціальну і психологічну адаптацію та ускладнює реабілітацію. Прогресування АГ посилює соціальну та психологічну дезадаптацію хворих, особливо при формуванні неврастенічного, паранояльного та тривожного типів ставлення до хвороби. Порушення адаптації є суттєвим вже на ранній стадії АГ, але ще має інтрапсихічну спрямованість, тоді як при прогресуванні АГ порушення адаптації поглиблюються, переважно внаслідок інтерпсихічної спрямованості реакції на хворобу. Формуванню дистимії сприяють неврастенічний, тривожний, обсесивно-фобічний і паранояльний типи ставлення до хвороби; легкого депресивного епізоду – неврастенічний, обсесивно-фобічний і паранояльний; неврастенії й змішаного тривожно-депресивного розладу – неврастенічний і паранояльний; іпохондричного розладу – неврастенічний і тривожний; стійких змін особистості – неврастенічний та паранояльний типи реагування на захворювання. Таким чином, тривожний і паранояльний типи ставлення до хвороби  сприяють формуванню у хворих на АГ афективних, невротичних, пов'язаних зі стресом та соматоформних розладів, стійких змін особистості, не пов’язаних з ушкодженням або захворюванням головного мозку; тривожний та обсесивно-фобічний типи ставлення до хвороби провокують виникнення афективних розладів. Ейфоричний та ергопатичний типи ставлення до хвороби перешкоджають розвиткові нозогеній.

Надзвичайно важливим у формуванні нозогеній є значення  особливостей соматопсихічної сфери хворих, які поділяють на соматотонію, сполучену з гіпонозогнозичними реакціями, соматопатію та невропатію, сполучені з гіпернозогнозичними реакціями. Внутрішня картина хвороби включає чотири рівні психічного відбиття хвороби у психіці хворого (почуттєвий, емоційний, інтелектуальний, мотиваційний) та адекватне або неадекватне ставлення хворого до свого захворювання, зумовлене особистісними відмінностями.  

Проведене дослідження свідчить про те, що акцентуації характеру у хворих на АГ суттєво впливають на формування внутрішньої картини хвороби. На ранній стадії АГ загострення збудливих рис характеру асоційовано з невротичним та ергопатичним типами ставлення до хвороби, циклотимічних рис – з обсесивно-фобічним і гармонійним. Із прогресуванням АГ спостерігається сполученість акцентуацій характеру зі значно більшою кількістю типів реагування на захворювання: збудлива акцентуація корелює з ергопатичним, тривожним, апатичним, неврастенічним, обсесивно-фобічним та егоцентричним його типами; циклотимічна – із тривожним, неврастенічним, обсесивно-фобічним, сенситивним та егоцентричним; екзаль-тована – із сенситивним типом реагування на захворювання.

У разі розвитку у хворих на АГ дистимії тривожна акцентуація характеру сполучена з обсесивно-фобічним і анозогнозичним типами ставлення до хвороби; у разі формування легкого депресивного епізоду – педантична акцентуація асоційована з гармонійним та обсесивно-фобічним; збудлива – з обсесивно-фобічним, тривожна – з обсесивно-фобічним і ейфоричним типами; у разі розвитку неврастенії – тривожна акцентуація корелює з ергопатичним та обсесивно-фобічним; у разі формування іпохондричного розладу збудлива акцентуація асоційована з тривожним, апатичним й обсесивно-фобічним, тривожна – із тривожним та апатичним; у разі розвитку змішаного тривожно-депресивного розладу збудлива акцентуація сполучена з гармонійним та паранояльним; при розвитку стійких змін особистості збудлива акцентуація асоційована із тривожним, апатичним, обсесивно-фобічним типами ставлення до хвороби. За відсутності нозогеній  гіпертимна акцентуація корелює з ейфоричним, а емотивна – з гармонійним типом реагування на захворювання.   

Таким чином, у процесі формування афективних розладів у хворих на АГ збудлива й тривожна акцентуації характеру асоційовані з обсесивно-фобічним типом ставлення до хвороби, у разі розвитку невротичних, пов'язаних зі стресом і соматоформних розладів збудлива й тривожна акцентуації сполучені з обсесивно-фобічним, тривожним й апатичним типами реагування на захворювання; у випадку прогресування стійких змін особистості, не пов’язаних з ушкодженням або захворюванням головного мозку збудлива акцентуація корелює з обсесивно-фобічним, тривожним й апатичним типами ставлення до хвороби. Відсутності нозогеній сприяють асоціації гіпертимної акцентуації з ейфоричним, а емотивної – з гармонійним типом реагування на захворювання.

У клінічних дослідженнях хворих на АГ беруть до уваги стадію АГ, ступінь і характер підвищення артеріального тиску, порушення процесів ремоделювання, наявність систолічної або діастолічної дисфункції. Проте в літературі відсутні подібні дані за наявності чи відсутності у хворих нозогеній.

Результати наших досліджень показали, що для оцінки перебігу АГ найважливішими є особистісні відмінності, навантаження тиском, ураження органів-мішеней і наявність факторів ризику прогресування захворювання та розвитку його ускладнень. Розвиткові АГ сприяють невротизація і фактори ризику, тоді як прогресування АГ сполучене з ураженням органів-мішеней та соціальною ізоляцією хворих.

Формуванню дистимії у хворих на АГ сприяють невротизація та соціальна ізоляція, підвищення денного й нічного АТ, діастолічна дисфункція і гіпертрофія лівого шлуночка; формуванню легкого депресивного епізоду – невротизація, зменшення діастолічного АТ та його варіабельності, діастолічна дисфункція; неврастенії та іпохондричного розладу – соціальна ізоляція, діастолічна дисфункція і гіпертрофія лівого шлуночка; формуванню змішаного тривожно-депресивного розладу – соціальна ізоляція, діастолічна дисфункція й нічне підвищення АТ; стійких змін особистості – невротизація, соціальна ізоляція, діастолічна дисфункція та гіпертрофія лівого шлуночка. Відсутність нозогеній при АГ корелює з мінімальними особистісними змінами у разі підвищення АТ.  Порушення циркадного ритму у хворих на АГ є мінімальними за відсутності нозогеній, становлять 40% при стійких змінах особистості, не пов’язаних з ушкодженням або захворюванням головного мозку; 50% – при афективних розладах та 60% – при невротичних, пов'язаних зі стресом та соматоформних розладах.

У директивах з діагностики й лікування артеріальної гіпертензії 2007 року до факторів ризику належать: рівні систолічного й діастолічного АТ, рівень пульсового АТ, вік, паління, дисліпідемія, рівень глюкози натще, порушена толерантність до глюкози, патологічне ожиріння, обтяжений сімейний анамнез щодо серцево-судинних захворювань у молодому віці. Усі наявні на сьогоднішній день моделі оцінки серцево-судинного ризику мають обмеження: вони не враховують різноманітності, сполучення та тривалості впливу факторів ризику й такі фактори, як особистісні відмінності, стреси та фізична активність хворих.

Отримані нами дані свідчать, що найпоширенішими факторами ризику у хворих на АГ є стрес, спадкоємна обтяженість серцево-судинними захворюваннями, низька фізична активність, зловживання вуглеводами, вища освіта та високий соціально-економічний статус, які підвищують невротизацію й посилюють депресію, погіршують якість їхнього життя. На ранній стадії АГ найсуттєвішим є вплив високого соціального статусу й порушень здорового способу життя, тоді як прогресування АГ сполучене з обтяженою спадковістю та зниженням соціального статусу.

Формуванню дистимії у хворих на АГ сприяють збільшення маси тіла та Hs – іпохондрія; легкого депресивного епізоду – високий соціальний статус і D – депресія; неврастенії – Hs – іпохондрія, Hy – істерія й порушення здорового способу життя; іпохондричного розладу –  Hs – іпохондрія, D – депресія та Hy – істерія; змішаного тривожно-депресивного розладу та стійких змін особистості –  Hs – іпохондрія, D – депресія, обтяжена спадковість і порушення здорового способу життя. Запобігають формуванню нозогеній дотримання здорового способу життя і відсутність дисгармонійних рис особистості.

Такі фактори, як невротизація («тенденція виглядати у сприятливому світлі»), гіпертрофія лівого шлуночка (маса міокарда, товщина міжшлуночкової перегородки), діастолічна дисфункція (індекс скорочувальної здатності міокарда, швидкість раннього прикриття мітрального клапана, фракція викиду), фактори ризику (вік, стать, обтяжена спадковість, паління, окружність талії, зловживання сіллю), соціальна ізоляція (Sc – шизоїдність, Si – інтроверсія) суттєво погіршують прогноз при АГ.

Нами вперше визначено місце нозогеній у стратифікації загального серцево-судинного ризику (табл.1) і показано, що нозогенії при АГ необхідно розглядати як фактор ризику виникнення серцево-судинних ускладнень, а тому вони вимагають корекції навіть за нормального рівня АТ у хворих.

Якість життя хворих на АГ можна вважати достатньо вивченою: у літературі висвітлено вплив на якість життя гіпотензивної терапії, прогресування АГ, серцевої недостатності, коморбідної депресії, розглянуто вікові аспекти зниження якості життя хворих, але зовсім недостатньо досліджено якість життя хворих за наявності нозогеній та фактори, що впливають на неї.

Результати проведеного дослідження переконливо показали, що формування нозогеній у хворих на АГ супроводжується істотним зниженням таких показників якості життя, як психічний, фізичний і загальний статус, що зумовлено дисгармонійними відмінностями особистості, значною кількістю факторів ризику, порушеннями хронобіологічної структури АТ, гіпертрофією лівого шлуночка та його діастолічною дисфункцією. За відсутності нозогеній у хворих на АГ відзначаються незначні порушення фізичного, психічного й загального статусу, що пов'язано із притаманними їм гармонійними відмінностями особистості та відсутності багатьох факторів ризику.