ВИПРАВЛЕННЯ ЖІНОК, ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ, ЯК МЕТА ПОКАРАННЯ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розвиток суспільства неминуче має бути пов’язаний із повагою до людини, її прав, свобод, сили і слабкостей внутрішнього світу та проблем життя у суспільстві. Шлях, який торує Україна до стандартів Європейського Співтовариства, показав, що у царині кримінально-виконавчої системи нашого суспільства багато що було змінено на краще, однак, ще більше залишається того, що чекає змін, і ці зміни будуть тестом  на гуманістичний розвиток суспільства незалежної України.

Прийняття нового Кримінально-виконавчого кодексу України визначило особливу роль такої мети покарання, як виправлення засуджених, що відповідає загальному гуманістичному спрямуванню нового кримінально-виконавчого законодавства, а не лише переслідуванню мети кари та превенції. Виправлення засуджених, як мета покарання, відіграє інтегруючу роль у системі усіх цілей покарання, оскільки є запорукою їхньої ресоціалізації, а відтак, найбільшої ефективності покарання.

Особливий статус жінки у суспільстві як матері, виховательки підростаючого покоління, трудівниці пред’являє підвищені вимоги до її моральності, поведінки та соціальної відповідальності. Тому неможливо виміряти шкоду суспільству, завдану жіночою злочинністю. Засуджені жінки потребують особливої уваги при застосуванні карально-виховних засобів впливу, а ефективністю їх виправлення будуть показники зменшення рецидиву злочинів.

Обрання такого виду покарання, як позбавлення волі на певний строк, задля дослідження мети виправлення засуджених жінок, обумовлено тим, що цей вид покарання відзначається високим рівнем репресивності і, як свідчать численні дослідження вітчизняних та іноземних науковців, найбільш пов’язаний із негативними для особи наслідками (вторинна криміналізація, стигматизація, втрата соціальних навичок, втрата суспільно корисних зв’язків тощо).

Необхідно осмислити виправлення жінок як комплексне явище, аналіз якого не може зосередитись лише на кримінально-правових чи кримінологічних, або ж тільки кримінально-виконавчих аспектах цієї проблеми. Виділення „кримінально-виконавчого” розуміння виправлення засуджених не досить коректне, адже кримінально-виконавче право є похідним від кримінального права, згідно з принципом матеріального зв’язку кримінального і кримінально-виконавчого права. Однак, кримінальне право щодо цілей покарання не повинно базуватися лише на схоластичних положеннях, а має будувати відповідні нормативні положення на підставі знань кримінологічних, кримінально-виконавчих, психологічних, педагогічних, соціологічних та інших закономірностей.

Оскільки виправлення засуджених є не тільки результат, а й процес, то вибір гендерного підходу у дослідженні вказаної проблеми зумовлений об’єктивними особливостями впливу умов відбування/виконання покарання у виді позбавлення волі на засуджених жінок з огляду на соціальну, психологічну і біологічну специфіку цієї категорії засуджених. Саме особливості впливу на засуджених до позбавлення волі жінок умов (процесу виправлення) відбування/виконання покарання виправдовує застосування у дослідженні зазначеного підходу. Зважаючи на те, що у науковій літературі вважається доведеним те, що мета перевиховання соціалізованої особи є недосяжною в місцях позбавлення волі,  уявляється, що перевиховання не співвідноситься із жодною із цілей покарання, оскільки постановка такої мети в сучасних умовах є, принаймні, некоректною.

Без дослідження питання критеріїв виправлення засудженої, можливих його стадій, факторів, що можуть позитивно і негативно впливати на виправлення та закріплення позитивних результатів виправного процесу, вивчення було б неповним і таким, що не враховує системності і надзвичайної складності, багатогранності проблеми. Мета виправлення засудженої жінки пов’язана не лише із правовим впливом на останню, а й з усім розмаїттям соціальних та індивідуальних чинників.

Зважаючи на те, що нормативне закріплення мети виправлення засуджених у КК носить інструментальний, програмний характер, реалізація виправної функції покарання відбувається від початку проголошення обвинувального вироку і конкретизується у кримінально-правових відносинах після набуття законної сили  вироку суду. Отже, це приводить до висновку, що дослідження проблеми виправлення засуджених до позбавлення волі жінок, як мети покарання, повинно бути пов’язане із завданнями дослідження ефективності кримінально-виконавчих та постпенальних засобів виправлення засудженої.

Світові та вітчизняні дослідження свідчать про пряму залежність між ефективністю виправного впливу на засуджених і діяльністю та якостями персоналу УВП і всієї кримінально-виконавчої системи. Нехтування зазначеним питанням пов’язане із ризиком неповноти, а відтак, не системності дослідження проблеми, оскільки роль персоналу у досягненні мети виправлення засуджених, а особливо жінок, була і залишається незаперечною у силу самого свого існування. Надбання науки кримінально-виконавчого права, як за кордоном, так і у нашій країні свідчать про необхідність трансформації кримінально-виконавчої системи у пенітенціарну, що вимагає її деетатизації і впровадження у систему інституцій громадянського суспільства, як рівноправного партнера у реалізації кримінально-виправної політики сучасного суспільства.

Дослідженням питань виправлення засуджених жінок приділялося не так багато уваги. Серед учених, які досліджували певні його аспекти, можна назвати праці Ю.М. Антоняна, В.В. Голіни, Т.А. Денисової, А.Ф.Зелінського, В.М. Зирянова, О.М. Костенка, В.О. Меркулової, О.С. Міхліна, А.Х. Степанюка, В.М. Трубнікова, Г.Ф. Хохрякова.

Наукове підґрунтя у дослідження цієї проблеми заклали також роботи вітчизняних та іноземних вчених, а саме Г.А. Аванесова, Ю.А. Алфьорова, В.М. Анісімкова, М.І. Бажанова, О.В. Беци, М.О. Бєляєва, І.Г. Богатирьова, М.М. Гернета, О.А. Герцензона, В.К. Грищука, І.М. Даньшина, С.І. Дементьєва, М.Г. Дєткова, В.М. Дрьоміна, О.І. Зубкова, І.І. Карпеця, О.Г. Колба, В.О. Корчинського, Л.Г. Крахмальникова, В.А. Льовочкіна, П.П. Михайленка, М.П. Мелентьєва, О.Є. Наташева, Й.С. Ноя, С.В. Познишева, О.Б. Пташинського, Г.О. Радова, О.Л. Ременсона, М.С. Рибалка, О.В. Романенка, В.І. Рудника, Є.Л. Стрельцова, М.О. Стручкова, Ф.Р. Сундурова, Ю.М. Ткачевського, І.В. Упорова, О.В. Уса, Б.С. Утєвського, С.Я. Фаренюка, М.Д. Шаргородського, Е.Г. Ширвіндта, І.В. Шмарова, О.М. Яковлєва та інших.

Зважаючи на комплексність проблеми, що вивчається, та плин часу, який змінював ідеологічні та суто практичні парадигми щодо виправлення засуджених, обрана тема дослідження видається актуальною.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно з планом наукової роботи кафедри кримінального права Гуманітарного університету „Запорізький інститут державного та муніципального управління” за напрямком  „Кримінально-правова охорона суспільних відносин та запобіжний вплив на злочинність” (Державний реєстраційний номер 0105U002568).

Робота ґрунтується на положеннях Комплексної програми боротьби із злочинністю на 2001-2005 рр., затвердженою Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., № 1376/2000 р., обраний напрям дослідження узгоджується з  програмою науково-дослідної роботи Державного департаменту України з питань виконання покарань від 11 липня 2000 р. № 5/1-18, Програмою подальшого реформування та державної підтримки кримінально–виконавчої системи на 2002–2005 рр., затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 167 та Національним планом дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001-2005 рр., затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 р. № 479 із змінами та доповненнями, внесеними від 4 вересня 2003 р. № 1402.