ограниченнАЯ способность к интеграции в сообщество у лиц с ПсихическиМИ расстройстваМИ (КЛИНИКА, ДИАГНОСТИКА, РЕАБИЛИТАЦИЯ) : ОБМЕЖЕНА ЗДАТНІСТЬ ДО ІНТЕГРАЦІЇ У СУСПІЛЬСТВО В ОСІБ З ПСИХІЧНИМИ РОЗЛАДАМИ (клініка, діагностика, реабілітація)

Краткое содержание

Дослідження здійснено протягом 2005–2008 рр. Клінічними базами дослідження були: Кримська Республіканська установа «Клінічна психіатрична лікарня № 1» (м. Сімферополь), заміське відділення Кримської Республіканської установи «Клінічна психіатрична лікарня № 1» (с. Олександрівка, Білогірського району), Кримська Республіканська установа «Психіатрична лікарня № 4» (с. Красноярське Чорноморського району), Кримська Республіканська установа «Наркологічний диспансер» а також приймальник-розподільник для осіб затриманих за бродяжництво при Управлінні громадської безпеки Головного Управління МНС України в АР Крим.

Дослідження проводилося за принципом випадкового вибору, коли всі одиниці генеральної сукупності (бездомні й особи без постійного місця проживання на етапі стаціонарного лікування) мали рівну можливість потрапити до вибірки. Обстежено 311 осіб без постійного місця проживання у віці 20–62 років. Першу групу склали 161 бездомний, у яких діагностовано психічні розлади (основна група – 128 осіб, яким проводилися РЗ на підставі розробленої системи реабілітації; контрольна група – 33 бездомних, які за суб’єктивними та/або об’єктивними причинами були виключені з участі в РЗ). Другу групу (порівняння) склали 150 психічно хворих, котрі перебували на стаціонарному лікуванні в психіатричній лікарні, у яких було діагностовано ОЗІС на підставі власно розробок згідно міжнародних підходів. Критеріями включення пацієнтів у групу порівняння були: відсутність постійного місця проживання або реєстрації, нездатність підтримувати відносини з іншими людьми, нездатність до діяльності в суспільстві, діагноз психічного розладу згідно діагностичних критеріїв МКХ–10.

За гендерними ознаками психічно хворі з ОЗІС розподілилися таким чином: чоловіків 82,0 %, жінок 18,0 %. Не були ніколи одруженими / заміжніми: 82,8 % осіб основної і 48,5 % – контрольної групи; 86,0 % пацієнтів групи порівняння були розлучені. 9,0 % осіб контрольної і 6,0 % – групи порівняння вдови (вдівці). Більшість досліджених в основній (50,0 ± 5,0 %) і контрольній (66,7 ± 4,7 %) групах мали середню освіту. Навчалися в допоміжній школі 21,9 ± 4,1 % респондентів основної і 18,2 ± 3,9 % – контрольної групи. У групі порівняння середню спеціальну освіта одержали 75,3 ± 4,3 %, середню – 14,0 ± 3,5 %, незакінчену вищу – 7,3 ± 2,6 %; навчалися в допоміжній школі – 2,0 ± 1,4 % обстежених. Найбільша тривалість бездомного існування (більше 10 років) була зафіксована у 65,3 ± 4,8 % пацієнтів психіатричних стаціонарів (група порівняння). Аналіз «житлових» умов у досліджених групах виявив наступне: у 84,4 ± 3,6 % осіб основної та у 75,8 ± 4,3 % контрольної групи – «нічліг» на вулиці; 69,3 ± 4,6 % обстежених групи порівняння – проживали в лікувально-профілактичних установах. Джерело існування: оплату за працю (випадкові тимчасові заробітки) в основній групі мали 25,8 ± 4,4 % хворих, у контрольній – 21,2 ± 4,1 %. Пенсію по інвалідності, як основне джерело існування, постійно отримували 46,0 ± 5,0 % обстежених групи порівняння. Проблеми з одержанням пенсії мали 38,7 ± 7,8 % хворих – інвалідів. Тільки 6,0 ± 2,4 % пацієнтів групи порівняння мали епізодичну матеріальну допомогу родичів. Інші джерела існування (збір пляшок, побирання) в основній групі спостерігалися в 53,9 ± 5,0 %, у контрольній – в 63,6 ± 4,8 %, у групі порівняння дане джерело доходів не фіксувалося (p < 0,05). Існували за рахунок крадіжок 20,3 ± 4,0 % досліджених основної, 15,2 ± 3,6 % – контрольної та 19,3 ± 3,9 % хворих групи порівняння.

Клініко-психопатологічний аналіз психічних розладів в осіб із ОЗІС виявив зловживання або залежність від алкоголю в основній, контрольній та групі порівняння (51,6 ± 5,0 %, 48,5 ± 5,0 %, 50,0 ± 5,0 %, відповідно). Депресивні розлади (35,2 ± 7,6 % – в основній групі і 36,3 ± 7,6 % – у контрольній) спостерігали лише в групах респондентів без постійного місця проживання. Серед психічно хворих, які перебували на лікуванні в психіатричних стаціонарах, у 33,3 ± 4,7 % випадків було діагностовано параноїдну форму шизофренії, у 9,3 ± 2,9 % – легку розумову відсталість, у 7,3 ± 4,5 % – розлад особистості.

Встановлено, що на формування «алкогольної особистості» впливали наступні чинники: преморбідні зміни (р < 0,05), нездатність людини адаптуватися до вимог суспільства (р < 0,05), невміння використовувати прийнятні форми та способи зняття напруги (р < 0,05), негативні фактори психосоціального середовища (р < 0,05).

Більшість обстежених з верифікованим депресивним розладом мали обтяжену спадковість психічними розладами (82,2 ± 1,2 % випадків): у 51,1 ± 5,0 % – алкоголізмом, 14,9 ± 3,6 % – шизофренією, 34,0 ± 4,7 % – афективними порушеннями (у т.ч. із суїцидальними спробами). Як на ініціацію розвитку депресії, так і на особливості її перебігу впливали стресові ситуації значного ступеня вираженості (р < 0,05). У 100,0 % випадків на виникнення депресії мали вплив стресорні події, пережиті в дитячому віці (розлучення батьків, вимушене розлучення з батьками, відсутність батьківської любові, емоційна холодність дорослих), з них 36,8 ± 4,8 % зазнали в дитинстві фізичного насильства та жорстокого поводження з боку батьків і вихователів, при цьому 19,3 ± 3,9 % жінок піддавались сексуальному насильству в дитячому віці (з боку вітчима чи батька). Депресивні розлади в обстежених основної і контрольної групи характеризувалися хронічним перебігом (18,7 ± 7,8 років). Типологічно діагностовано наступні варіанти клінічної картини депресії: «класична» меланхолійна (з домінуванням афекту туги (19,3 ± 3,9 %); апато-адинамічна (апатія, як радикал депресивного настрою, характеризувалася почуттям безнадійності, нереалізованості, байдужості) – у 26,3 ± 4,4 %; соматизована депресія переважала у 54,4 ± 5,0 %.

Розлади особистості діагностовано в 1,4 ± 0,2 % респондентів основної, 6,1 ± 2,4 % – контрольної та 7,3 ± 4,5 % групи порівняння. В 78,6 ± 4,1 % досліджених на момент обстеження відзначалася декомпенсація розладу особистості і тільки у 21,4 ± 4,1 % виявлялася стадія компенсація психопатії.

Серед психічно хворих із ОЗІС у 12,5 ± 3,3 % основної, 9,1 ± 2,9 % контрольної та 9,3 ± 2,9 % осіб групи порівняння було виявлено легку розумову відсталість (F70.0). Аналіз емоційно-вольових порушень, які впливали на формування ОЗІС у даної категорії хворих, дозволив установити, що в обстежених основної групи достовірно частіше зустрічалися істерозбудливий (43,8 ± 5,0 %) і дистимічний (12,5 ± 3,3 %) варіанти психопатоподібного синдрому. 33,3 ± 4,17 % досліджених контрольної групи мали дисфоричний синдром, а в 57,1 ± 4,9 % випадків у хворих групи порівняння виявлено синдромально не окреслені емоційно-вольові розлади.

У групі порівняння в 33,3 ± 4,7 % діагностовано параноїдну форму шизофренії, яка за типом перебігу розподілилася наступним чином: у 60,0 ± 4,9 % – безперервний (F20.00), у 22,9 ± 4,2 % – епізодичний з дефектом, що наростає (F20.01); у 17,1 ± 3,8 % епізодичний зі стабільним дефектом (F20.02). Середня тривалість захворювання становила 23,1 ± 7,91 років. У даній групі за шкалою PANSS встановлено домінування порушень переважно негативного спектру, а саме: низька соціальна активність (6,2 ± 1,0 бала), пасивно-апатичне соціальне відсторонення (6,1 ± 0,8), зниження критики усвідомлення хвороби (6,1 ± 0,1), емоційна холодність (6,0 ± 0,7). Психопатологічний портрет хворих із ОЗІС доповнювався сплощеністю афекту (5,8 ± 0,7 бала), відчуженістю від реальності (5,3 ± 1,6), вольовими порушеннями (5,4 ± 0,9). Формальні розлади мислення у вигляді утруднень до абстрактного мислення (5,3 ± 0,8), порушення спонтанності і послідовності бесіди (5,0 ± 0,9) поєднувалися з недостатнім рапортом
(5,6 ± 1,0 бала).

Досліджено особливості СФ психічно хворих з ОЗІС. Даний етап включав оцінку СФ і виявлення предикторів ОЗІС у різних сферах життєдіяльності. Питання щодо участі у веденні домашнього господарства, ролі у сімейному житті, шлюбної і батьківської ролі не могло бути застосовано у 100,0 % досліджених основної, контрольної та групи порівняння у зв’язку з відсутністю родини, дітей або умов, які не дозволяли маргіналам виконувати дану роль при наявності бажання.

Дисфункція професійної ролі перебувала на максимальному рівні у 5,4 ± 2,3 % основної та 2,0 ± 1,4 % обстежених групи порівняння, на дуже серйозному у 10,9 ± 3,1 % і 4,0 ± 2,0 %, відповідно, на серйозному рівні – у 9,4 ± 2,9 % осіб основної групи. Зацікавленість у влаштуванні на роботу, інтересів та інформованості в 44,7 ± 5,0 % і 22,0 ± 4,1 % пацієнтів групи порівняння, відповідно, також унеможливлювалася у зв’язку з переорієнтацією життєвих інтересів, зміною ієрархії мотивів і потреб, формуванням аномальних і езопових установок, змін життєвої спрямованості і самосвідомості у психічно хворих в умовах стаціонару. В основній групі максимальна дисфункція зацікавленості у влаштуванні на роботу спостерігалася у 77,3 ± 4,2 %, у контрольній в 57,5 ± 4,9 % та в групі порівняння у 14,6 ± 3,5 % обстежених. Мінімальна дисфункція спостерігалася в 1,6 ± 1,2 % основної групи, в 3,0 ± 1,7 % контрольної та у 4,7 ± 2,1 % обстежених групи порівняння. Як «без дисфункцій» професійна роль – кваліфікувалася тільки в 0,8 ± 0,09 % осіб групи порівняння.

Інтереси та інформованість оцінювалися з урахуванням соціального статусу досліджених, рівня інтелекту та освіти. В 65,6 ± 4,7 % основної, в 48,4 ± 5,0 % контрольної та в 58,6 ± 4,9 % осіб групи порівняння реєструвалася максимальна дисфункція, в 14,1 ± 3,5 %, 21,2 ± 4,1 % і в 12,7 ± 3,3 %, відповідно – дуже серйозна, в 8,6 ± 2,8 % основної, в 12,1 ± 3,3 % – контрольної та в 5,3 ± 2,2 % обстежених групи порівняння встановлена серйозна дисфункція інтересів та інформованості. Мінімальна дисфункція в основній групі встановлена у 2,3 ± 1,5 %, у контрольній – у 12,1 ± 3,3 % досліджених. Відсутність дисфункції відзначалася у 3,1 ± 1,7 % обстеженого контрольної групи.

При оцінці поведінки досліджених у нестандартних і складних ситуаціях встановлено, що особи з ОЗІС, які перебували на лікуванні у психіатричній лікарні, мали більш виражений ступінь дисфункції поведінки в нестандартних ситуаціях. Максимальна дисфункція в основній групі спостерігалася в 6,3 ± 2,4 %, у контрольній – у 15,1 ± 3,6 % та в групі порівняння – 19,3 ± 3,9 % обстежених. Мінімальна дисфункція даної ролі встановлена в основній групі в 2,3 ± 1,5 % обстежених і в контрольній групі в 12,1 ± 3,3 % досліджених.

Дисфункція статевої ролі фіксувалася на максимальному рівні в 34,3 ± 4,7 % досліджених основної, 18,2 ± 3,9 % – контрольної та 40,6 ± 4,9 % осіб групи порівняння, на мінімальному рівні – в 2,3 ± 1,5 % осіб основної, в 3,0 ± 1,7 % – контрольної та в 2,7 ± 1,6 % – групи порівняння і тільки 2,3 ± 1,5 % обстежених основної і 3,0 ± 1,7 % – контрольної не мали дисфункції статевої ролі. Одночасно з ростом дисфункції статевої ролі спостерігалася деформація соціальних контактів у вигляді порушень виконання соціальних ролей у хворих із ОЗІС (р < 0,05).

В основній групі максимальну дисфункцію соціальних контактів встановлено в 50,0 ± 5,0 %, у контрольній – в 51,5 ± 5,0 %, у групі порівняння – в 24,0 ± 4,3 % хворих. Очевидна дисфункція реєструвалася в 1,6 ± 1,2 %, 9,1 ± 2,9 % і 5,3 ± 2,2 %, відповідно.

Встановлено диференційно-діагностичні критерії ступеня вираженості ОЗІС у психічно хворих за рівнем дисфункції (РД) та середнім балом соціальних ролей: при першому ступені – мінімальна (1,0–1,5), при другому ступені – очевидна (1,6–2,5) і серйозна (2,6–3,5), при третьому ступені ОЗІС – дуже серйозна (3,6–4,5) та максимальна (4,6–5,0).

Розподіл досліджених за психологічними (суб’єктивними) аспектами СФ із використанням опитувальника SF–36 показав, що показник фізичного функціонування, котрий показував рівень у якому фізичний стан організму обмежував виконання фізичних навантажень, в основній групі склав 80,7, у контрольній 80,9, у групі порівняння 63,4 балів. Показник рольового функціонування дорівнював 96,0, 98,1, 97,2 балів, відповідно. Показник інтенсивності болю та його вплив на здатність займатися повсякденною діяльністю в основній групі досліджених становив 94,4, у контрольній 94,6, у групі порівняння 93,6 балів. Показник загального стану здоров’я склав 88,6, 90,9 і 86,1 балів, відповідно. Показник життєвої активності в основній групі був 53,3, у контрольній – 46,7, у групі порівняння – 58,3 балів. Показник СФ склав в основній групі
28,0 балів, у контрольній – 25,4, у групі порівняння – 29,0 балів. Показник рольового функціонування склав 44,6, 42,5 і 52,3 балів, відповідно. Показник психічного здоров’я в основній групі дорівнював 40,3 балів, у контрольній – 40,0, у групі порівняння – 59,8 балів.

«Фізичний компонент ЯЖ», який включав показники фізичного та рольового функціонування, обумовлений фізичним станом, інтенсивністю болю та загальним станом здоров’я, склав в основній групі 89,9 балів, у контрольній – 99,9, у групі порівняння – 86,1. «Психічний компонент ЯЖ», який складався з показників життєвої активності, соціального та рольового функціонування, обумовлений емоційним станом, психічним здоров’ям – 40,3, 40,0 і 59,8 балів, відповідно.

При аналізі результатів оцінки компонентів ЯЖ психічно хворих осіб із ОЗІС виявлено, що найменше значення мала оцінка такого компонента ЯЖ як СФ
(в основній групі – 28,0, у контрольній – 25,4, у групі порівняння – 29,0 балів) і «психологічне здоров’я (40,3, 40,0, 59,8, відповідно), а найбільше значення – «рольове функціонування», що вказувала на відсутність впливу фізичного стану на повсякденну рольову діяльність. Оцінка «фізичного компонента ЯЖ» достовірно вища (р < 0,001) за «психологічний компонент ЯЖ», що свідчило про те, що «психологічний компонент ЯЖ» у психічно хворих осіб із ОЗІС страждав більше, ніж їх «фізичний компонент ЯЖ».

Аналіз контекстуальних чинників показав, що за частотою зустрічаємості в досліджених основної і контрольної групи значно переважали всі наведені контекстуальні чинники, у групі порівняння – первинної підтримки (38,7 ± 4,9 %) і соціального середовища (24,0 ± 4,3 %). В основній і контрольній групах виявлено їх негативний вплив на погіршення контактів з членами родини (р < 0,01), відсутність постійного місця проживання (р < 0,01), підвищення частоти суспільно небезпечних дій (СНД) (р < 0,01), збільшення кількості повторних судимостей або застосування примусових заходів медичного характеру (р < 0,01). В обстежених групи порівняння виявлено вплив чинників середовища і способу життя на втрату навичок самостійного проживання (р < 0,01), зниження трудової і соціальної активності (р < 0,01), збільшення терміну перебування на лікуванні в умовах стаціонару (р < 0,01) та кількості госпіталізацій протягом життя (р < 0,01).

Хворі з ОЗІС, які потребували медичної допомоги, але не отримували її, склали умовну групу «медичного ризику» – 96,0 ± 1,2 %. У свою чергу хворі, яким цю допомогу було надано (5,6 ± 1,2 %), віднесені до групи «медико-соціального ризику», яка характеризувалася не тільки медичним критерієм, як причиною госпіталізації, а значною мірою впливом соціального. У даній групі причинами госпіталізації виявлено: судимість або застосування примусових заходів медичного характеру після здійснення СНД – 2,4 ± 1,1 % (р < 0,01), госпіталізація внаслідок психічних і поведінкових розладів через синдром відміни – 2,1 ± 1,1 % (р < 0,01).

Аналіз СНД показав, що дослідженими основної і контрольної групи вони скоювались частіше (77,3 ± 4,2 % і 87,9 ± 3,3 %, відповідно). При цьому у хворих основної групи спостерігалося підвищення частоти правопорушень проти громадського порядку – 32,8 ± 4,7 %, громадського та особистого майна – 38,3 ± 4,9 %. У досліджених контрольної групи частіше фіксувалися СНД тяжкого характеру, спрямовані проти життя і здоров’я громадян – 42,4 ± 4,9 %, а також проти громадського та особистого майна у 21,2 ± 4,1 % осіб. У 4,0 ± 2,0 % пацієнтів групи порівняння зареєстровано СНД проти громадського порядку і в 5,3 ± 2,2 % обстежених – проти життя і здоров’я громадян. Так, в основній групі, тільки 22,7 ± 4,2 % обстежених не були засуджені або до них не було застосовано примусових заходів медичного характеру, у контрольній – 12,1 ± 3,3 %, у групі порівняння цей показник значно вище і склав 88,7 ± 3,2 % осіб (p < 0,05). Один епізод судимості або застосування примусових заходів медичного характеру виявлено відповідно у 7,1 ± 2,6 %, 20,7 ± 4,1 % і 47,1 ± 5,0 % хворих. Два епізоди – в основній групі спостерігалося в 24,2 ± 4,3 % обстежених, у контрольній – 17,2 ± 3,8 %, у групі порівняння в 35,3 ± 4,8 % пацієнтів. Три і більше епізодів – 68,7 ± 4,6 %, 62,1 ± 4,9 % і 17,6 ± 3,8 % досліджених, відповідно. Даний розподіл відображав підвищену частоту контактів бездомних психічно хворих у кримінальному середовищі, що супроводжувалося тривалою ізоляцією, втратою соціальних зв’язків, формуванням рентних установок і дезадаптивних форм поведінки.

Вивчення рівня соціальної захищеності хворих відповідно до Законів України «Про основи соціальної захищеності інвалідів у Україні» і «Про психіатричну допомогу» встановило недостатність залучення бездомних психічно хворих в систему надання їм психіатричної допомоги. Так в основній і контрольній групах більшість (96,0 ± 1,2 %) хворих не отримували гарантованої державою медико-соціальної допомоги, а саме: не мали інвалідності та не перебували на диспансерному обліку. Пацієнти групи порівняння значно частіше перебували на диспансерному обліку (68,0 ± 4,7 %) (р < 0,01) та мали групу інвалідності (60,7 ± 4,9 %) (р < 0,01).

Причини низького рівня медико-соціального захисту класифіковані як:
1) системні проблеми у сфері охорони здоров’я, соціального захисту населення та правоохоронних органів; 2) проблеми пов’язані з психічним захворюванням;
3) особові проблеми і проблеми способу життя.

До системних проблем у сфері охорони здоров’я і соціального захисту населення віднесено: низьке виявлення хворих внаслідок відсутності науково обґрунтованої системи виявлення і реєстрації їх на державному рівні; неузгодженість дій медичних, соціальних і правоохоронних установ; відсутність в правоохоронних структурах фахівців (психіатрів) та алгоритму їхніх дій при виявленні психічно хворих з ОЗІС.

До проблем пов’язаних з психічним захворюванням віднесено: сформований психічний дефект із зниженням або відсутністю критики; загострення психопатологічної симптоматики.

До особових проблем і проблем способу життя віднесено: стійкі рентні установки з втратою навичок соціальної взаємодії; деформація етичних норм; деструкція морального компоненту особи з веденням асоціального і антисоціального способів життя.

Досліджено взаємозв’язок клініко-психопатологічних особливостей і показників СФ осіб із ОЗІС. За аналізом результатів виконання соціальних ролей виявлено, що у всіх групах незалежно від нозологічної структури, як за частотою, так і за ступенем вираженості переважали хворі з дуже серйозним і максимальним РД. Дуже серйозний РД зафіксовано у досліджених із психічними розладами внаслідок вживання алкоголю (F10.24) в основній, контрольній та групі порівняння (середній бал склав 4,2, 3,7, і 3,9, відповідно). У осіб з легким депресивним епізодом (F32.00) середній бал 4,2 – в основний і 4,1 – у контрольній. У хворих з помірним депресивним епізодом із соматичними симптомами (F32.11) в основній групі середній бал становив 4,3, у контрольній – 4,5. В обстежених з емоційно-нестійким розладом особистості (F60.3) середній бал дорівнював 3,9, а з легкою розумовою відсталістю (F70.0) в основній групі – 4,1.

Серйозний ступінь вираженості соціальних ролей відзначався в обстежених із шизотиповим (F60.1) і дисоціальним (F60.2) розладами особистості в групі порівняння (середній бал становив 3,3). В осіб з легкою розумовою відсталістю (F70.0) у контрольній групі середній бал дорівнював 2,9. Очевидний РД соціальних ролей спостерігався в досліджених із шизотиповим розладом особистості (F60.1) в основній групі.

РД виконання соціальних ролей у суспільстві (загальне СФ), значно варіював – у діапазоні від 2,9 до 4,6 балів. При цьому прослідковувалася певна подібність по виконанню соціальних ролей хворими в структурі психічних і поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, легкого депресивного епізоду та легкої розумової відсталості; параноїдної форми шизофренії і помірного депресивного епізоду із соматичними симптомами.

В обстежених із шизотиповим (F60.1) і дисоціальним (F60.2) – виявлена очевидна дисфункція соціальних ролей (2,9 і 3,3 бали, відповідно). У групах досліджених із психічними і поведінковими розладами внаслідок вживання алкоголю (F10.00), з легким депресивним епізодом (F32.00) і легкою розумовою відсталістю (F70.00) реєструвався дуже серйозний РД (4,0, 4,2, 4,1 бали, відповідно). У хворих із параноїдною формою шизофренії (F20.00) і помірним депресивним епізодом із соматичними симптомами (F32.11) відзначалася максимальна дисфункція виконання соціальних ролей (4,5 і 4,6 бали, відповідно). При депресивних розладах, параноїдній формі шизофренії і легкій розумовій відсталості встановлено максимальне зниження СФ (середній бал дорівнював 4,5, 4,6 і 4,5, відповідно).

Порівняльний аналіз СФ у бездомних і пацієнтів психіатричних стаціонарів із ОЗІС показав, що при схожій структурі психічної патології (виключенням були депресивні розлади) РД виконання соціальних ролей у бездомних нижчий, ніж в осіб із ОЗІС, що знаходились на лікуванні у психіатричних лікарнях. Отримані результати пояснювалися тривалим перебуванням осіб із ОЗІС в умовах стаціонару, внаслідок чого у них формувалися ознаки госпіталізму.

Розподіл психічної патології за ступенем вираженості ОЗІС залежно від РД соціальних ролей: I ступінь – мінімальний РД – не реєструвався, II ступінь – очевидний і серйозний РД – F60.1, F60.2; III ступінь – дуже серйозний РД – F60.3, F10.0, F32.00, F70.0, максимальний РД – F32.11, F20.0. Так, найбільшою мірою СФ страждало в групі хворих із параноїдною формою шизофренії і помірним депресивним розладом із соматичними симптомами, найменшою – у групі з особистісними розладами.

Аналіз взаємозв’язків психологічних показників ЯЖ у психічно хворих з ОЗІС і нозологічної належності встановив, що в цілому дані показники були обумовлені формою і тяжкістю психічної патології. Так, у групі хворих із психічними і поведінковими розладами внаслідок вживання алкоголю «фізичний компонент ЯЖ», який складався з показників фізичного та рольового функціонування, обумовлений фізичним станом, інтенсивністю болю і загальним станом здоров’я, становив 82,3 бали. «Психічний компонент ЯЖ», що включав в себе показники життєвої активності, соціального та рольового функціонування, обумовлений емоційним станом, психічним здоров’ям, дорівнював 49,2 бали.
В осіб, котрі страждали на легкий депресивний епізод, «фізичний компонент ЯЖ» склав 81,1, «психічний» – 33,6 бали. «Фізичний компонент ЯЖ» у групі обстежених з діагнозом «помірний депресивний епізод із соматичними симптомами» – 69,9, а «психічний компонент ЯЖ» – 28,7 бала. В обстежених із шизоїдним розладом особистості «фізичний компонент ЯЖ» склав 94,9, «психічний компонент ЯЖ» – 46,5 балів. При дисоціальному розладі особистості «фізичний компонент ЯЖ» дорівнював 94,6, «психічний компонент ЯЖ» склав 46,2 бали. У досліджених з емоційно-нестійким розладом особистості «фізичний компонент ЯЖ» становив 86,0 балів. «Психічний компонент ЯЖ» – 50,6 бала. У групі обстежених з параноїдною формою шизофренії «фізичний компонент ЯЖ» склав 78,5 бала. «Психічний компонент ЯЖ» дорівнював 47,4 бали. В осіб з діагнозом «легка розумова відсталість» «фізичний компонент ЯЖ», що включав в себе показники фізичного і рольового функціонування, обумовлений фізичним станом, інтенсивністю болю і загальним станом здоров’я, склав 92,9 бала. «Психічний компонент ЯЖ» (показники життєвої активності, соціального функціонування, рольового функціонування, обумовлений емоційним станом, психічним здоров’ям) дорівнював 43,9 балів.

В цілому, показники «фізичного компонента ЯЖ» значно вище оцінки «психологічного компонента ЯЖ». Суб’єктивна складова значно страждала при депресивних станах (р < 0,01), психічних і поведінкових розладах внаслідок вживання алкоголю (р < 0,01), емоційно-нестійкому розладі особистості (р < 0,01). При цьому істотно знижена психологічна оцінка ЯЖ із перевагою виражено заниженої самооцінки обстежених (р < 0,05), також значно зниженими виявилися показники різних сторін СФ.

Досліджено предиспозиційну основу (біологічні, психосоціальні і психологічні чинники) ОЗІС у психічно хворих. Співвідношення жінок і чоловіків в основній групі становило 26,6 % і 73,4 %, у контрольній – 24,2 % і 75,8 % і у групі порівняння – 9,0 % і 91,0 %, відповідно. Віковий склад груп обстежених був однорідним, більшість із них були у віці 31–40 років – 58,6 ± 4,9 % і 48,5 ± 5,0 %, відповідно. У групі порівняння переважали пацієнти у віковому діапазоні від 41–
50 років (40,0 ± 4,9 %). У свою чергу особи у віці 51–62 років розподілилися таким чином: 3,9 ± 1,9 % – в основній, 9,1 ± 2,9 % – у контрольній і 19,3 ± 3,9 % – у групі порівняння. У результаті аналізу встановлено, що ризик формування ОЗІС у психічно хворих істотно залежить від віку. Встановлено, що формування ОЗІС в основній і контрольній групі зменшувався із збільшенням віку обстежених.
До 20 років він виступав як чинник ризику формування ОЗІС, а після 30 років – як антиризику. У пацієнтів групи порівняння як чинник ризику формування ОЗІС зафіксовано вік до 20 і після 40 років. У діапазоні 21–30 років серед дослідженого контингенту вік був нейтральною обставиною щодо формування ОЗІС.

Із 311 обстежених (в 59,0 ± 1,4 % осіб від усієї вибірки) анамнестично виявлено наявність обтяжених спадкових чинників щодо психічних розладів. Серед обстежених основної (75,0 ± 4,3 %) і контрольної (75,8 ± 4,3 %) групи встановлено високий відсоток осіб із психопатологічно обтяженою спадковістю. Спадкова обтяженість алкоголізмом в основній і контрольній групі склала (60,9 ± 4,9 % і
78,8 ± 5,1 % відповідно), у групі порівняння – психічними розладами (50,0 ± 5,0 %). Сполучена спадкова обтяженість психічними розладами й алкогольною залежністю реєструвалася в 30,5 ± 4,6 % осіб основної і 13,3 ± 3,4 % досліджених групи порівняння.

При вивченні психосоціальних і психологічних чинників предиспозиційної основи формування ОЗІС у психічно хворих основна увага приділялася аналізу особливостей функціонування сім’ї та характеристикам способу життя батьків. Так, більшість досліджених як основної (59,4 ± 4,9 %), так і контрольної (59,4 ± 4,9 %) та групи порівняння (74,0 ± 4,4 %) виховувалися в родинах з антисоціальною і конфліктною (40,6 ± 4,9 %, 15,2 ± 3,6 %, 23,3 ± 4,2 % відповідно) спрямованістю. Серед чинників, що викликали відхилення в моральному розвитку досліджених, на першому місці за частотою зустрічаємості поміж осіб основної, контрольної та групи порівняння фіксувалася наявність у родині негативних впливів (пияцтво, асоціальна поведінка) (56,3 ± 5,0 %, 48,5 ± 5,0 %, 65,3 ± 4,8 %, відповідно). На другому – порушення структури родини (в 21,9 ± 4,1 % обстежених основної, 30,3 ± 4,6 % контрольної та в 24,0 ± 4,3 % осіб групи порівняння). Також серед респондентів основної групи встановлено напружені відносини між батьками
(14,8 ± 3,6 %), а в контрольній групі – конфліктні відносини батьків з дітьми
(15,2 ± 3,6 %).

За результатами досліджень виділено 4 типи дисфункціональності родини: проблемна родина, конфліктна, педагогічно неспроможна, порушення структури родини. 54,5 ± 5,0 % обстежених основної групи виховувалися в «проблемній» родині, що характеризувалася антисоціальними умовами існування: матеріально-побутовими проблемами, хімічною залежністю батьків, деспотичністю та авторитарністю виховання при низькому культурному рівні. У контрольній групі (30,3 ± 4,6 %) і групі порівняння (38,0 ± 4,9 %) виявлено «порушення структури родини». Виникнення і наростання дезадаптації таких родин пов’язані зі стресогенною подією. У зв’язку з низкою стресостійкістю реакції родини до травмуючої події, носили деструктивний характер до повного руйнування сімейної системи. В якості стресогенних ситуацій виступали розлучення, смерть члена родини, хвороба.

Виховання в педагогічно неспроможних і конфліктних родинах встановлено у 13,8 ± 3,5 % основної, 18,2 ± 3,9 % контрольної та 18,0 ± 3,8 % досліджених групи порівняння. Педагогічно неспроможна родина характеризувалася тяжким емоційним кліматом, алкоголізацією батьків, налаштованістю родини проти освіти, шкільною дезадаптацією старших братів і сестер, неадекватністю застосованих батьками виховних заходів; несправедливим, грубим, образливим відношенням, що ставало причиною сімейних конфліктів, виникнення відчудження і розвитку ОЗІС. Для конфліктної родини були характерні: повний склад, соціальна адаптованість батьків, їхня професійна зайнятість, відсутність алкогольної залежності, дотримання суспільних норм і правил. Разом із тим формальне соціальне благополуччя в цих родинах супроводжувалося дисфункціональним характером використовуваних стратегій виховання дітей.

За результатами досліджень проведена диференціація батьківських родин за життєздатністю та активністю. Так, більшість досліджених основної (68,0 %), контрольної (78,8 %) і групи порівняння (89,0 %) виховувалися в родинах з необмеженою життєздатністю (тобто родини, члени яких мали повний спектр можливостей адаптуватися до соціального простору та умов, що змінюються, але не носять характеру соціального катаклізму). Родини з обмеженою життєздатністю – родини, члени яких у силу психосоматичних, вікових особливостей не здатні були самостійно заробляти на існування і вписатися в систему соціальних відносин (пенсіонери, інваліди) (23,0 %, 15,2 % і 11,0 %, відповідно). Тимчасово обмежена життєздатність батьків (родини, члени яких відрізнялися психосоматичними, віковими особливостями, що лише тимчасово обмежують соціально-економічну самостійність) відзначалася в 9,0 % обстежених основної та в 6,1 % контрольної групи.

За активністю виділені родини відповідно до орієнтації на нарощування та актуалізацію своїх ресурсів, тобто ступінь самозабезпечення і самодопомоги, при цьому зафіксовано три види активності родин: власне активність – 21,1 ± 4,1 % основної і 33,3 ± 4,97 % – контрольної груп; обмежена активність у 30,5 ± 4,6 % основний, 21,2 ± 4,1 % контрольної та 16,7 ± 3,7 % групи порівняння; пасивність – у 48,4 ± 5,0 %, 45,5 ± 5,0 % і 52,7 ± 5,0 %, відповідно. Аналізуючи родини за життєздатністю та активністю членів встановлено, що незважаючи на необмежену здатність батьків, вони орієнтовані на утриманство, мали низьку мобільність і нерозвинені адаптивні здатності (пасивність). Встановлено дезадаптуючий вплив родини як предиспозицію основи формування ОЗІС: заборони в основній групі (11,7 ± 3,2 %), контрольній (12,1 ± 3,3 %) та групі порівняння (2,7 ± 1,6 %); «знищення» відповідно: 86,7 ± 3,4 %; 81,8 ± 3,9 %; 96,0 ± 2,0 %; «навантаження» – 75,0 ± 4,3 %; 100,0 %; 74,7 ± 4,3 %; «бар’єри» – 89,1 ± 3,1 %; 87,9 ± 3,3 %; 88,7 ± 3,2 %, «втрати» 22,7 ± 4,2 %; 39,4 ± 4,9 %; 17,3 ± 3,8 %.

За результатами дослідження методикою Міні-мульт встановлено, що для психічно хворих з ОЗІС, незалежно від наявності клініко-психопатологічної нозології та безпосередньо умов існування, притаманні особистісні особливості, такі як шизоїдність та психастенія.