ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ СКОЛІОТИЧНИХ ДЕФОРМАЦІЙ ХРЕБТА
Тип:
Автореферат
Краткое содержание:
Матеріал та методи дослідження
Загальна характеристика клінічного матеріалу. Дослідження проводили в ДУ "Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І.Ситенка АМН України". Матеріалом дослідження послужили результати хірургічного лікування 186 пацієнтів з ідіопатичним та уродженим сколіозом, а також сколіозом, що розвинувся на грунті нейрофіброматозу. Усім пацієнтам було виконано різні хірургічні втручання для корекції та стабілізації сколіотичної деформації хребта. У всіх пацієнтів вдалося простежити віддалені результати хірургічного лікування в строки від 2 до 7 років (у середньому – 4,6 року). Для проведення аналізу результатів хірургічного лікування сколіотичних деформацій хребта всіх пацієнтів було розподілено на 7 груп в залежності від етіології та форми сколіозу, типу проведеного хірургічного втручання.
Першу групу ("ІС, задня фіксація") склали 43 підлітка з ідіопатичним сколіозом, яким виконували задню корекцію хребта полісегментарною конструкцією “МОСТ” в поєднанні з кістковою аутопластикою. Вік пацієнтів на момент операції складав від 13 до 18 років (в середньому 15 років). За статевою ознакою переважали дівчата – 41 хвора, хлопчики – 2 хворих. Практично в половині клінічних випадків зустрічався грудний тип скривлення хребта. Середній показник тесту Ріссера 3,9.
Другу групу ("ІС, передньозадня фіксація") склали 58 підлітків з ідіопатичним сколіозом, яким виконували двохетапне хірургічне лікування. Під час першого етапу пацієнтам виконували передню мобілізацію верхівки основної кривизни хребта. Другим етапом здійснювали задню корекцію хребта полісегментарною конструкцією "МОСТ" в поєднанні з кістковою аутопластикою. Для аналізу впливу виду використовуваних в полісегментарній конструкції опорних елементів першу та другу групи розподілено на дві підгрупи – "гібридну" та "транспедикулярну". У "гібридній" підгрупі для фіксації грудного відділу хребта використали педикулярні блоківні гаки, а в поперековому відділі транспедикулярні гвинти. У "транспедикулярній" підгрупі для фіксації грудного та поперекового відділу хребта використовували виключно транспедикулярні гвинти. Вік пацієнтів на момент операції склав від 12 до 18 років. Серед пацієнтів переважали дівчата – 51 хвора. Частіше за все зустрічались грудні деформації хребта з вираженим верхньогрудним протискривленням та подвійні комбіновані скривлення. На момент операції тест Ріссера в середньому складав 4,2.
Третю групу ("ідіопатичний ювенільний сколіоз") склав 21 підліток з ювенільним ідіопатичним сколіозом та незавершеним ростом скелета, яким проводили трьохетапне хірургічне лікування. Першим етапом виконували передньобічний епіфізеодез на верхівці основної кривизни. Під час другого етапу здійснювали задню корекцію хребта полісегментарною конструкцією "МОСТ-2", що не перешкоджає росту хребта. Кістковопластичну фіксацію задніх відділів хребта не виконували. Після закінчення росту пацієнта виконували третій етап хірургічного лікування – стабілізацію конструкції та задню кісткову пластику. Вік пацієнтів третьої групи на момент початку хірургічного лікування складав від 9 до 13 років, в середньому 11,9 року. Серед пацієнтів даної групи переважали дівчата – 20 чоловік. За типом скривлення у переважній більшості випадків зустрічались грудні та подвійні комбіновані скривлення. Середній показник тесту Ріссера 0,5.
Четверту групу ("ідіопатичний дорослий сколіоз") склали 17 дорослих пацієнтів (старше 18 років) з ідіопатичним сколіозом. Вік на момент хірургічного втручання – від 18 до 41 року, в середньому 24,7 року. Переважали пацієнти жіночої статі – 16 чоловік. Серед сколіотичних деформацій хребта частіше зустрічались грудні скривлення з ригідним верхньогрудним протискривленням – 7 хворих. Рідше було діагностовано середньогрудні та подвійні комбіновані типи деформації хребта. У всіх пацієнтів на момент хірургічного втручання ріст скелета був повністю завершений.
П’яту групу ("ІС, галотракція") склали 14 пацієнтів з тяжкими формами сколіозу, яким для корекції деформації хребта застосовували галотракцію. Вік пацієнтів на момент виконання операції складав від 12 до 23 років, в середньому 15,7 року, що пояснюється запущеними формами сколіотичних деформацій хребта й пізнім звертанням за допомогою в інститут. Серед пацієнтів переважали дівчата – 11 чоловік, юнаків – 3 чоловіка. Серед деформацій хребта у пацієнтів даної групи переважають грудні скривлення з вираженим верхньогрудним протискривленням – 7 випадків та потрійні комбіновані скривлення з ригідним верхньогрудним протискривленням – 4 випадки. Середня величина тесту Ріссера 4,6.
Шосту групу ("уроджений сколіоз") склали 20 пацієнтів з уродженими сколіотичними деформаціями хребта. Для аналізу результатів хірургічного лікування пацієнтів даної групи розподілено на дві підгрупи – "коригувальні втручання" та "епіфізеодез". У підгрупі "коригувальні втручання" пацієнтам проводили корекцію деформації хребта полісегментарною конструкцією в поєднанні з передньобічним епіфізеодезом або резекцією напівхребця. У підгрупі "епіфізеодез" пацієнтам виконували передньобічний епіфізеодез опуклого боку верхівки деформації хребта ауторебром. Вік пацієнтів на момент операції варіював від 4 до 19 років і в середньому складав 12,7 року. За статевою ознакою пацієнтів розподілено майже порівну – 11 хлопчиків і 9 дівчаток, що характерно для уроджених аномалій хребта. Серед пацієнтів даної групи частіше зустрічалися грудні деформації хребців з вираженим верхньогрудним протискривленням – 5 випадків і потрійні комбіновані скривлення хребта – 6 випадків. За типом аномалії розвитку хребта частіше діагностували дефекти формування – 7 випадків та змішані дефекти – 9 випадків. Середній показник тесту Ріссера – 2,2.
У сьому групу ("нейрофіброматоз") увійшли 13 пацієнтів, у яких сколіоз розвинувся на підставі нейрофіброматозу. Вік пацієнтів на момент виконання хірургічного втручання складав від 10 до 26 років, в середньому 14,8 року. Деформації хребта на грунті нейрофіброматозу частіше зустрічали у дівчаток – 9 випадків, рідше у хлопчиків – 4 випадки. Серед деформацій хребта переважали потрійні комбіновані скривлення з вираженою верхньогрудною кривизною – 7 хворих і грудні скривлення з вираженим верхньогрудним протискривленням – 6 хворих. У 9 пацієнтів було діагностовано дистрофічні скривлення хребта і лише у 4 недистрофічні. Середній показник тесту Ріссера 1,7.
Методика рентгенологічного обстеження. Усім пацієнтам при надходженні в клініку провели стандартне рентгенологічне обстеження в положенні стоячи.Величину скривлення хребта визначали за методом Кобба. Патологічну ротацію – за методом Пердріоля. Для визначення ступеня зрілості скелета використовували тест Ріссера.
На рентгенограмах хребта у бічній проекції, в положенні пацієнта стоячи, визначали величину грудного кіфозу, поперекового лордозу, скошеності і нахилу таза, крижового нахилу та вистояння таза. Для визначення величини рухомості хребта в ділянці основного та компенсаторних скривлень і визначення необхідної протяжності інструментації хребта виконували функціональні рентгенограми хребта стоячи та лежачи. Через 2-3 тижні після операції виконували передньозадню та бічну рентгенограми хребта в положенні стоячи. У післяопераційному періоді повторні рентгенограми виконували кожні 6 місяців впродовж 6 років, потім кожен рік.
Для оцінки динаміки рентгенологічних показників, отриманих в результаті хірургічного лікування СДХ, обчислювали низку кількісних показників. Для зручності описання останніх приймемо такі скорочення:
-величина операційної корекції – ВОК;
-ступінь операційної корекції – СОК;
-величина втрати операційної корекції – ВОК;
-ступінь втрати операційної корекції – СВОК.
Обчислювані показники:
ВОК = ГС до операції – ГС після операції, (1)
де ГС – грудне скривлення в положенні стоячи.
Показник ВОК визначає, на яку величину зменшилось грудне скривлення в результаті операції.
