ПРАВОВІ ЗАСОБИ ВИКОРІНЕННЯ ГЕНДЕРНОГО НАСИЛЬСТВА В УКРАЇНІ: ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ



Название:
ПРАВОВІ ЗАСОБИ ВИКОРІНЕННЯ ГЕНДЕРНОГО НАСИЛЬСТВА В УКРАЇНІ: ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

Актуальність теми.  На початку ХХІ ст. перед вітчизняною юриспруденцією поставлено нові завдання теоретико-методологічного та практичного характеру,  обумовлені вимогами нинішнього часу, у зв’язку з необхідністю висвітлення гендерних проблем, визначення їх місця у правовому просторі, взаємозв’язку з існуючими соціально-економічними, політичними реаліями та потребами сьогодення. Одним із важливих її завдань є формування та розвиток теорії гендерного права – нового напряму юридичної науки, який набув визнання в сучасних Північноамериканських, Скандинавських та інших країнах Європейського Союзу, призначенням якого є розгляд широкого кола теоретико-правових проблем у сфері гендера, зокрема і у тому аспекті, що стосується дослідження гендерного насильства у контексті соціостатевої нерівності та дискримінації за статевою ознакою. За таких умов важливого значення на сучасному етапі побудови паритетної демократії в Україні набуває висвітлення проблеми гендерного насильства під кутом зору дослідження правових засобів його викорінення у контексті формування вітчизняного гендерного права.

Аналіз матеріалів експертних обстежень і доповідей міжнародних конвенційних органів ООН, документів і матеріалів правозахисних організацій свідчить, що гендерне насильство являє собою актуальну правову проблему для багатьох країн світу, у тому числі й для України, пов’язану насамперед із соціостатевою нерівністю та гендерною дискримінацією щодо жінок. Про це, зокрема, йдеться у положеннях ст. 4  Декларації ГА ООН „Про викорінення насильства щодо жінок” від 20 грудня 1993 р., де зазначається, що „держави повинні негайно приступити до здійснення всіма належними засобами політики викорінення насильства щодо жінок і з цією метою заохочувати дослідження про причини, характер, ступінь та наслідки насильства щодо жінок”.

Враховуючи гостроту проблеми гендерного насильства, Україна не стоїть осторонь щодо її розв’язання. У 2006 р. вона стала першою країною в Європі, яка розпочала дворічну європейську кампанію подолання гендерного насильства в сім’ї, зокрема щодо жінок, що стартувала у Мадриді (Іспанія). До того ж із 2001 р. Україна бере активну участь у проведенні щорічної всесвітньої акції „16 днів протидії гендерному насильству”, яка розпочинається 25 листопада, у Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок, та завершується 10 грудня, у Всесвітній день прав людини.

Актуальність обраної теми значною мірою обумовлена і ступенем розроблення проблеми. На сьогодні українські правознавці не приділяють пріоритетної уваги висвітленню гендерної проблематики в цілому, зокрема, у тій частині, що стосується обраної теми, яка ще не стала обєктом спеціальних досліджень в юриспруденції. Оскільки нинішній етап становлення гендерного права в Україні вимагає дедалі більш глибокого наукового аналізу теоретичних і практичних аспектів впровадження гендерного підходу в сучасну практику правовідносин,  цей фактор також обумовив вибір теми  дисертації, яку уперше запропоновано розглянути під кутом зору проблеми рівноправ’я статей. Причому специфіка цього дослідження полягає в тому, що порушена проблема розглядається насамперед під кутом зору законодавчого забезпечення та реалізації прав жінок, оскільки саме представниці слабкої статі більш за все зазнають гендерного насильства як дискримінації за статевою ознакою.   

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках комплексної науково-дослідної теми Одеської національної юридичної академії „Традиції і новації в сучасній українській державності і правовому житті” (державний реєстраційний номер 0106U004970) на 20062010 рр. і є складовою частиною досліджень кафедр теорії держави та права, історії держави та права цього навчального закладу, які працюють над науковим розробленням теоретико- та історико-правових аспектів вищезгаданої теми.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний та системний історико-теоретичний аналіз проблеми гендерного насильства під кутом зору висвітлення правових засобів його викорінення в Україні та формулювання на цій основі науково обґрунтованих положень, висновків і пропозицій, що відкривають нове бачення цієї проблеми в рамках гендерного права.

Визначена мета зумовила постановку та вирішення таких завдань:

з’ясувати роль та значення гендерного підходу в осягненні феномена насильства за ознакою статі;

проаналізувати історичний розвиток і сучасний стан розроблення досліджуваної проблеми, її джерельну базу;

фундаменталізувати теоретичну базу щодо розкриття правових аспектів гендера як складного соціального конструкта;

дослідити концептуальні засади становлення та розвитку гендерного права у світі, виявити особливості його формування в Україні;

розкрити загальнотеоретичні проблеми використання правових засобів у гендерному законодавстві;

обґрунтувати роль гендерного права у розвязанні проблеми гендерного насильства з позицій порівняльного підходу та обміну національним досвідом;

здійснити теоретичну інтерпретацію юридичної категорії „гендерне насильство”, виокремити особливості змісту цієї категорії;

визначити місце та співвідношення „гендерного насильства” у понятійнотегоріальному апараті гендерного права;

встановити взаємозв’язок між гендерним насильством,  дискримінацією за статевою ознакою та соціостатевою нерівністю;

висвітлити специфічну природу, сутність та типологію основних форм гендерного насильства на фоні проблеми рівноправя статей;

розглянути юридичну заборону гендерного насильства як правовий засіб забезпечення соціостатевої рівності в еволюції прав жінок;

виявити характерні риси явища гендерного насильства з погляду соціостатевої дискримінації, здійснивши ґрунтовний аналіз проблеми рівноправ’я статей в українському суспільстві;

висвітлити історичну ретроспективу процесу формування вітчизняного законодавства щодо забезпечення прав жінок у сфері подолання насильства за ознакою статі;

здійснити компаративістський аналіз вітчизняного та зарубіжного правового досвіду щодо розв’язання проблеми насильства за ознакою статі на сучасному етапі формування та реалізації гендерної політики та гендерного права;

 розробити теоретичні та практичні рекомендації щодо удосконалення правових засобів забезпечення соціостатевої рівності у контексті викорінення насильства за ознакою статі в незалежній Україні, спираючись на гендерні перетворення тих зарубіжних країн, де вони набули значного поширення і розвитку.

Об’єктом дослідження є сфера суспільних відносин, в якій здійснюються формування та розвиток правових засобів, спрямованих на викорінення гендерного насильства в Україні.  

Предметом дослідження є історико-теоретичні положення, концептуальні підходи до аналізу правових засобів викорінення гендерного насильства в Україні.

Методи дослідження. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у дослідженні застосовувалася система принципів, прийомів та підходів, яка побудована на філософських, загальнонаукових та спеціальних методах. Використання філософських принципів і методів дало змогу забезпечити єдність соціально-правового та гносеологічного аналізу явища гендерного насильства, історизм, об’єктивність, конкретність істини тощо. Системний, структурно- функціональний, історико-порівняльний та інші методи використовувалися для досягнення розуміння взаємодії між гендерним насильством та соціостатевою дискримінацією в контексті проблеми рівноправ’я жінок та чоловіків. Використання компаративістського методу дозволило зробити порівняння феномена гендерного насильства в Україні та зарубіжних країнах з різними правовими системами, а також виявлення  загальних рис і специфічних особливостей розвитку вітчизняного та іноземного гендерного законодавства на шляху викорінення цього явища. З арсеналу спеціальних методів використовувалися догматичний, а також метод правового експерименту, за допомогою яких поглиблено понятійний апарат гендерного права,  сформульовано нові наукові поняття з обраного напрямку дослідження та надано пропозиції щодо вдосконалення українського законодавства про гендерну рівність з урахуванням позитивного світового досвіду гендерних перетворень.

Основним методологічним принципам, підходам і методам дослідження окремо присвячені підрозділи 1.1 та 1.2 розділу 1 дисертації.  

Теоретичну основу дослідження становлять наукові роботи вітчизняних учених у галузі теорії та історії держави і права, філософії права    Х. Бехруза, М. Дамірлі, А. Зайця, О. Івакіна, В. Іванова, С. Ківалова, А. Козловського, М. Козюбри, О. Копиленка, Л. Луць, О. Мурашина, Ю. Оборотова, М. Орзіха, П. Рабіновича, В. Сіренка, О. Скакун, О. Тимощука, Є. Харитонова,  О. Ющика та ін. 

Теоретичною основою дослідження є також праці вітчизняних та зарубіжних вчених-гендеристів – С. Айвазової, Н. Болотіної, М. Буроменського, О. Вороніної, В. Глиняного, О. Дашковської, Л. Завадської, Л. Кормич, Н. Лавріненко, І. Лаврінчук, К. Левченко, Л. Леонтьєвої, О. Матвієнко,  Т. Мельник,   Н. Оніщенко, Л. Петришиної, Н. Пушкарьової, С. Поленіної, О. Руднєвої, З. Ромовської, Л. Смоляр,  Г. Терещенка, М. Томашевської та ін., які значною мірою допомогли здійснити розроблення теоретико-методологічної основи дисертаційного дослідження.

Джерельна основа дослідження теми є широкою і різноманітною. Вона включає сім груп та дванадцять підгруп джерел, що аналізуються у підрозділі 1.3 розділу 1 дисертації.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою  у вітчизняному правознавстві спробою на основі комплексного підходу з використанням нових можливостей методології наукових досліджень висвітлення проблеми гендерного насильства під кутом зору здійснення історико-теоретичного аналізу правових засобів його викорінення в Україні. Наукова новизна також визначається сучасною постановкою проблеми, розглядом її з урахуванням нинішніх тенденцій формування гендерного права, що також є новим напрямом юриспруденції, який набув визнання у ряді країн з паритетною демократією у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. У науковій літературі в такому ракурсі питання до цього часу не ставилося.

На основі здійсненого дослідження сформульовано низку нових для юридичної науки понять, концептуальних у теоретичному плані і важливих для юридичної практики висновків і узагальнень, одержаних особисто автором, які знаходять відображення у таких положеннях:

уперше:

здійснено розробку концепцій гендерного права, які дають змогу оцінити стан проблеми гендерного насильства у законодавчій сфері з погляду втілення в ній принципу гендерної рівності та інтегрування його в усі галузі та сфери права. Гендерний підхід, покладений в основу дослідження, дозволив окреслити місце гендерної проблематики у правовій політиці України, а також висвітлити роль гендерного права щодо викорінення гендерного насильства як різновиду насильства, спрямованого на приватних осіб чи на групи осіб за ознакою статі. Такий підхід кардинально руйнує традиційні погляди, за якими тема насильства в юридичній науці розглядалася переважно як кримінально-правова та кримінофамілістична проблема. Зміна цієї позиції у бік гендерного права мотивується тим, що гендерне насильство пов’язано з існуванням гендерної нерівності;

визначено сутність категорії „гендерне насильство”, її місце та співвідношення у понятійному апараті гендерного права. Доведено, що ця категорія  перш за все пов’язана з категоріями прав людини і насамперед прав жінок, оскільки гендерне насильство є порушенням загальнолюдських прав всупереч принципу рівноправ’я статей. У цьому аспекті цей різновид насильства безпосередньо пов’язаний з поняттями „гендерна нерівність” та „соціостатева дискримінація”. Сформульовано висновок про те, що, будучи крайньою формою гендерної нерівності, гендерне насильство посилює підпорядкованість жінок та укорінює владу та домінування чоловіків всупереч принципу рівноправ’я статей, призводячи до порушення фундаментальних прав людини. Викорінення гендерної дискримінації являє собою невід’ємну частину зусиль щодо його припинення;

розглянуто процес реалізації гендерних стратегій у сфері законотворчої діяльності щодо викорінення гендерного насильства, показано наслідки діяльності, її результативність щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків та на підставі цього надано рекомендації щодо творення нових норм гендерного права відповідно до сучасних потреб перехідного періоду і властивих для нього перетворень. Зокрема, наголошено на необхідності включення поняття гендерного насильства до Закону України „Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків” від 8 вересня 2005 р., а в подальшому й розроблення та прийняття Гендерного кодексу України, в якому було б приділено увагу і такій важливій проблемі сьогодення, як гендерне насильство у контексті дискримінації за статевою ознакою;

окреслено передумови виникнення феномена гендерного насильства та виявлено його наслідки для сучасного суспільства крізь гендерно-правовий вимір, завдяки чому в дисертації наголошено на тому, що патріархальні традиції, які панували протягом багатьох століть, релігійне виправдовування домінуючої ролі чоловіків та другорядної ролі жінок у суспільстві та сім’ї сприяли поширенню гендерної дискримінації, внаслідок чого гендерне насильство оцінювалося як щось традиційне, що не залежить від глобальних соціальних потрясінь та змін. Через це гендерне насильство стало найбільш поширеним у світі, але досі маловизнаним порушенням прав жінок, яке на сьогодні зустрічається в усіх соціальних, економічних, релігійних та культурних групах;

досліджено типологію основних форм гендерного насильства у 7 запропонованих автором варіантах, що дозволило сформулювати висновок про те,  що в сучасній юриспруденції немає класичного зразка щодо окреслення типології гендерного насильства, оскільки воно набуває різних форм та охоплює різні соціальні класи і культури;

розглянуто процес еволюції прав жінок щодо викорінення гендерного насильства у контексті соціостатевої нерівності, що дозволило сформулювати тезу про те, що порушена проблема набула всесвітнього значення лише наприкінці минулого століття із прийняттям Декларації ГА ООН „Про викорінення насильства щодо жінок” 1993 р., коли вперше було доведено те, що гендерна нерівність підтримується різноманітними формами гендерного насильства;

проаналізовано заключні зауваження та рекомендації конвенційних органів ООН, наданих Україні щодо стану дотримання прав людини, завдяки чому доведено, що світова спільнота стурбована нинішньою ситуацією в українському суспільстві з проблеми гендерного насильства як cоціостатевої дискримінації, внаслідок чого закликає вживати усіх необхідних правових засобів щодо її нагального розв’язання;

здійснено компаративістський аналіз вітчизняного законодавства із зарубіжним досвідом гендерної правотворчості та механізму правозастосування з урахуванням національних особливостей у сфері викорінення насильства за ознакою статі і на підставі цього надано пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України, спираючись на гендерні перетворення країн з паритетною демократією;

удосконалено:

дослідження феномена насильства за статевою ознакою  в історичному минулому України, що дозволило довести, що у попередні часи  правознавці не здійснювали комплексного аналізу цієї проблеми у гендерно-правовому аспекті, тобто з позиції висвітлення цього явища у його взаємозв’язку із соціостатевою дискримінацією;

здійснення гендерно-правового аналізу інституту сексуальних домагань на роботі, на підставі чого сформульовано висновок про те, що цей інститут, будучи безпосередньо пов’язаним з проблемою гендерного насильства, потребує більш ґрунтовного розроблення у чинному законодавстві України відповідно до зарубіжного правового досвіду гендерних перетворень;

набуло подальшого розвитку:

розуміння термінів  „гендерна рівність”, „соціостатева нерівність”,  „дискримінація за ознакою статі”, „гендерні переслідування” та виявлення особливостей їх співвідношення, чим значно удосконалено понятійний апарат гендерного права;

 висвітлення тенденцій формування інфраструктури правового регулювання у сфері гендера щодо визначення інститутів, які здійснюватимуть вплив на гендерні процеси. На підставі цього доводиться, що на сьогодні  у гендерному праві склалися дві основні течії навколо визначення його інститутів, пов’язаних із дослідженням гендерної рівності, з одного боку, та гендерної дискримінації, з іншого;

дослідження процесу гармонізації національного законодавства з міжнародним щодо його гендерної проблематики,  що дозволило визначити стан законодавчого забезпечення гендерного розвитку суспільства та показати місце законодавства у виробленні та здійсненні гендерних пріоритетів;

окреслення місця гендерної проблематики у правовому житті України, на підставі чого висвітлено процес активізації гендерної діяльності у сфері права та визначено його роль у структурі гендерної політики. На підставі цього сформульовано тезу, що актуалізація гендерного питання повинна мати не тимчасовий характер, а стати пріоритетним напрямом гендерної політики України в усіх без винятку сферах.  

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины