ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА АКТІВ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ



Название:
ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА АКТІВ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

Актуальність теми. Розвиток законодавчої бази в Україні сьогодні пов’язаний із трансформацією суспільства та ускладненням суспільних відносин, що вимагає вироблення адекватного ефективного механізму реалізації правових норм, які вміщені в змісті правових приписів. Одним із шляхів удосконалення механізму правореалізації та правозастосування є вироблення єдиних науково обґрунтованих юридико-технічних правил, прийомів, способів та засобів побудови актів правозастосування. Практика правозастосування – це, насамперед, механізм індивідуалізації вимог щодо тих або інших обставин чи суб’єктів. Відповідно, особливої актуальності та практичної значущості набуває необхідність вироблення ефективних юридико-технічних засобів трансформації вимог правових норм у зміст актів правозастосування з метою якнайповнішого втілення вимог правотворця у життєдіяльність суспільства для досягнення відповідного соціального ефекту.

Сучасний стан розвитку суспільних відносин має надзвичайно складний характер, що вимагає адекватного правового впливу на них. Вказана специфіка динаміки розвитку суспільства зумовлює необхідність:

-              вироблення нових засобів регулювання суспільних відносин;

-              вдосконалення існуючих джерел права;

-              модернізації інститутів (форм) реалізації права.

Від високого рівня юридико-технічної досконалості як нормативно-правових актів, так і актів правозастосування, залежить ефективність регулювання суспільних відносин. Саме юридична техніка є тим інститутом, що надає змогу не лише сформулювати зміст юридичного документа, а й забезпечити адекватне усвідомлення суб’єктами змісту правової вимоги, можливість коригування тих або інших правовідносини у відповідності до вимог правової норми. Враховуючи вказане, можна зауважити, що інститут юридичної техніки актів правозастосування є засобом формалізації документа з метою адекватного закріплення волі суб’єкта правозастосування та доведення її змісту до свідомості особи, на яку поширюється дія цього акту. В свою чергу дієвість правозастосування взагалі визначатиметься рівнем наукового дослідження інституту юридичної техніки актів правозастосування, що виступає одним із засобів забезпечення реальності та повноти реалізації норм права.

В умовах інтенсифікації розвитку державотворчих та правотворчих процесів в Україні, що обумовлено як внутрішніми факторами становлення правової держави, громадянського суспільства, так і зовнішніми, змістом яких є поширення загальних процесів міжнародної інтеграції, уніфікації та гармонізації правового регулювання, наукові дослідження різноманітних аспектів реалізації норм права набувають особливої актуальності та практичної значущості. Вказане вимагає вдосконалення інститутів право реалізації, вироблення засобів забезпечення високого рівня наукової розробленості інституту юридичної техніки правових актів та їх різновидів, що має:

-              теоретичний аспект, який обумовлює необхідність вивчення феноменологічних та методологічних засад юридичної техніки, характеристики її різновидів, в тому числі і на рівні юридичної техніки актів правозастосування;

-              практичний аспект, котрий визначає необхідність вироблення єдиних уніфікованих правил, прийомів та засобів юридико-технічної будови актів правотворчості, правозастосування та тлумачення норм права.

Наукове дослідження юридичної техніки актів правозастосування має забезпечити належний рівень ефективності практики правозастосування та її відповідність, з одного боку, вимогам правових норм, що реалізуються й визначають процес правозастосування, а з іншого – об’єктивним потребам розвитку суспільних відносин.

Інститут юридичної техніки має тривалу історію свого наукового дослідження, що характеризується значною сукупністю досить різновекторних поглядів науковців на проблему сутності, природи, змісту й різновидів вказаного явища. Різноманітним аспектам юридичної техніки присвятили свої роботи такі відомі правознавці як Н. Д. Абдуллаєв, С. С. Алексєєв, С. О. Боголюбов, Л. М. Бойко, І. Л. Брауде, М. О. Голодний, Б. В. Дрейшев, В. П. Казимирчук, Д. А. Керімов, Д. А. Ковачев, Г. В. Коміанський, В. В. Максимов, А. Нашиц, А. С. Піголкін, С. В. Поленіна, Ю. Д. Рудкін, В. М. Сирих, Ю. О. Тихомиров, Р. О. Халфіна, Ю. С. Шемшученко. Однак варто зауважити, що більшість робіт названих науковців досліджують інститут юридичної техніки як загальне явище, не виокремлюючи особливостей окремих різновидів юридичної техніки, в тому числі і юридичної техніки актів правозастосування.

В юридичній літературі деякими вченими інститут юридичної техніки розглядається в межах дослідження специфіки правових актів. Серед таких правознавців можна назвати Н. Є. Андріанова, А. В. Грищенко, І. Я. Дюрягіна, О. О. Максурова, Н. Г. Мішина, О. В. Мицкевича, К. Р. Мурсалімова, С. В. Поленіну, Ю. О. Тихомирова. Але тематика і зміст їхніх робіт стосується юридико-технічного змісту переважно нормативно-правових актів та особливостей їхньої форми й внутрішньої будови. Тим самим, специфіка юридичної техніки актів правозастосування вивчається в межах загальної тематики вказаних досліджень.

Починаючи з першої половини 90-х років ХХ століття спостерігається поступове підвищення інтересу до вивчення юридичної техніки, взагалі, та практики розробки проектів юридичних документів – зокрема. Перш за все, це викликано необхідністю оперативного оновлення нормативно-правової бази держави та форм реалізації права. Зазначений період характеризується науковими розробками інституту юридичної техніки, в тому числі і юридичної техніки актів правозастосування, таких вчених як І. О. Биля, С. Д. Гусарєва, Ж. О. Дзейко, Р. А. Калюжного, М. С. Кельмана, М. І. Козюбри, A. M. Колодія, О. Л. Копиленка, С. Л. Лисенкова, С. П. Кравченка, О. Р. Михайленка, О. Г. Мурашина, О. Ф. Скакун, О. В. Фандалюка ті інших. Основною специфікою наукових досліджень цього періоду є те, що вони обумовлені проблемами розвитку законодавчої бази та недосконалою практикою правореалізації, що вплинуло на їх переважно прикладний характер. Тому наукові роботи згаданих вище правознавців мають фундаментальний характер та складуть основу бібліографічної бази даного дисертаційного дослідження.

Сучасна практика правореалізації й правозастосування, а також епізодичний характер наукового вивчення теоретико-методологічних засад правозастосування, актуалізують питання комплексного дослідження інституту юридичної техніки, як явища, яке має свою специфіку не лише в рамках правотворчості, але і у галузі правозастосування, що має стати загальнотеоретичним підґрунтям для вдосконалення практики правозастосування. Зазначеним і обумовлюється актуальність дисертаційного рівня наукового вивчення специфіки юридико-технічної будови актів правозастосування, з метою подолання як прогалин побудови форми і змісту цих актів, так і вироблення єдиної цілісної наукової роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до науково-дослідної роботи Київського університету права НАН України (назва роботи: «Правове регулювання в умовах трансформації суспільних відносин в Україні»; державний реєстраційний номер: 01050001907), в рамках планових досліджень Міністерства внутрішніх справ України («Пріоритетні напрями фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ Міністерства внутрішніх справ України на 2005 – 2010 роки») і Київського національного університету внутрішніх справ («Основні напрями наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2005 – 2010 роки»).  

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення та вивчення специфіки й самостійності юридичної техніки актів правозастосування, конкретизація поняття юридичної техніки як багатоаспектної категорії та надання пропозицій стосовно вдосконалення юридико-технічної будови актів правозастосування. Досягнення цієї мети потребує вирішення цілого комплексу завдань:

·           узагальнити наявні в літературі визначення поняття юридичної техніки й надати авторське конкретизоване формулювання вказаного поняття; з’ясувати й проаналізувати зміст юридичної техніки як складної, багатоаспектної юридичної категорії;

·           дослідити природу та сутність юридичної техніки актів правозастосування, а також встановити її місце та значення для процесу застосування норм права;

·           розкрити природу, сутність і значення актів правозастосування, обґрунтувати критерії їх класифікації, встановити й дослідити особливості юридико-технічного співвідношення між правовими актами й актами правозастосування;

·           охарактеризувати засоби юридичної техніки актів правозастосування, встановити їхній зміст і надати авторську класифікацію юридико-технічних засобів будови актів правозастосування;

·           надати авторське бачення специфіки процесу юридико-технічної будови актів правозастосування і встановити особливості їх композиційного змісту;

·           розкрити зміст юридико-технічної будови акту правозастосування на прикладі практики роботи Господарського суду Закарпатської області та запропонувати власне бачення шляхів удосконалення юридичної техніки актів правозастосування;

·           з’ясувати сутність та природу розпорядчих і процесуальних актів, обґрунтувати авторське визначення поняття розпорядчого та процесуального акта, охарактеризувати їхні ознаки, різновиди та специфіку структурної будови;

·           встановити особливості юридико-технічної будови розпорядчих і процесуальних актів, охарактеризувати шляхи вдосконалення юридичної техніки розпорядчих і процесуальних актів.

Актуальність тематики цього дисертаційного дослідження, специфіка поставленої мети та його завдань визначає об’єкт і предмет дослідження.

Об’єктом дослідження є теоретико-методологічні засади юридико-технічної будови актів правозастосування.

Предметом дослідження є юридична техніка актів правозастосування у забезпеченні ефективної реалізації права.

Методи дослідження. Специфіка та багатоаспектність об’єкта і предмета дисертаційного дослідження визначили систему загальнонаукових і спеціальнонаукових методів, що забезпечили їхній об’єктивний і всебічний аналіз. Особлива увага приділена діалектичному методу, за допомогою якого феномен юридичної техніки досліджується як явище, що, з одного боку, змінюється в часі й набуває рис багатоаспектності та комплексності, а з іншого - вказаний феномен надає змогу відобразити у змісті юридичного документа відповідний спосіб розв’язання того або іншого соціального конфлікту, що характеризує певний історичний етап розвитку права. Окрім того, з урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження автор застосовував такі спеціальнонаукові методи:

1)          системно-структурний, що був застосований для вивчення сутності, змісту, а також виокремлення ознак юридичної техніки актів правозастосування як самостійної юридичної категорії, так і як частини загального інституту юридичної техніки. Окрім того, вказаний метод забезпечив вивчення особливостей юридико-технічної будови розпорядчих і процесуальних актів як самостійних юридичних документів, з одного боку, а з іншого – як різновидів актів правозастосування;

2)          формально-логічний, який був застосований для отримання знань про закономірності і найважливіші аспекти інститутів юридичної техніки та актів правозастосування; специфіку стадійної будови змісту розпорядчих і процесуальних актів, а також про зміст композиційної побудови актів правозастосування;

3)          історико-правовий, який надав змогу встановити специфіку та тенденції розвитку юридичної техніки актів правозастосування, обґрунтувати шляхи її вдосконалення, визначити закономірності та загальні правила юридико-технічної побудови актів правозастосування;

4)          порівняльного аналізу, що сприяв дослідженню шляхом порівняння сутнісних характеристик таких категорій як правовий акт і акт правозастосування; юридична техніка правових актів і юридична техніка актів правозастосування;

5)          соціологічний, який був використаний для вивчення особливостей актів правозастосування в практико-прикладному аспекті, а саме як проведення роботи з виявлення та вивчення соціальних факторів, які визначають потребу у розробці та прийнятті акту правозастосування;

6)          мовний, завдяки якому було вивчено особливості мови актів правозастосування з метою вдосконалення їх написання, що сприятиме поліпшенню сприйняття та розуміння юридичних термінів, понять і конструкцій суб’єктами, на яких поширюється дія цих актів.

Емпіричну базу дослідження становлять дані офіційної статистики за              2002-2007 роки, а також дані, отримані при анкетуванні 350 суддів господарських, загальних та адміністративних судів України.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є однією із перших у вітчизняній юридичній науці після проголошення незалежності України, яка присвячена теоретико-правовому та практико-прикладному науковому дослідженню проблем юридико-технічної будови актів правозастосування.

Наукову новизну дисертаційної роботи становлять висновки та положення запропоновані та обґрунтовані автором:

вперше:

                   запропоноване авторське визначення поняття «юридична техніка», що являє собою сукупність уніфікованих, практико-прикладних та юридико-технічних правил, прийомів, засобів та способів будови найбільш адекватних за формою й досконалих за структурою, змістом та викладом актів правотворчості, правозастосування та тлумачення норм права, що мають правовий, уніфікований, інструментальний характер та націлені на стандартизацію юридико-технічного викладення актів;

                   доведено, що правила, прийоми, способи та засоби юридичної техніки актів правозастосування є похідними і залежними від юридичної техніки нормативно-правових актів; відображають особливості правової системи суспільства; забезпечуються різноманітними засобами, у тому числі і нормативно-правовими; впливають на якість акту правозастосування; відображають особливості процесу правозастосування; спричиняють вплив на дієвість правового регулювання; забезпечують процес конкретизації нормативних положень; створюють умови реалізації як наданих суб’єктам можливостей та покладених обов’язків, так і встановленого статусу; закріплюють вимоги до акту правозастосування, дотримання яких свідчить про його законність та правомірність;

                   встановлено, що специфіка юридико-технічної будови актів правозастосування обумовлена природою та сутністю юридичної техніки актів правозастосування; визначається компетенцією відповідних суб’єктів правозастосування, які мають право приймати акти правозастосування; обумовлена правовим становищем адресатів, на яких поширюється дія вказаних актів;

удосконалено:

                   зміст функцій актів правозастосування, що можуть бути класифіковані за характером функціонального призначення правових норм, що застосовуються, на регулятивну функцію, суть якої полягає у забезпеченні позитивного регулювання шляхом прийняття рішень з реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, та охоронну функцію, змістом якої є встановлення відповідальності суб’єкта чи відновлення порушених прав;

                   значення композиційної будови змісту й структури акту правозастосування, що, з одного боку, забезпечує відображення логічної послідовності всієї багатогранності процесуальних операцій, здійснених у ході діяльності суб’єкту правозастосування, а з іншого – дозволяє в документальній формі узагальнити результати правозастосування, лаконічно викласти всю сукупність висновків, отриманих у процесі здійснення тієї або іншої процесуальної дії;

                   обґрунтування, що якість та результативність впливу актів правозастосування зумовлені особливістю композиційного розміщення їхніх структурних частин і наявністю логічної послідовності у викладенні всіх елементів акта, що є підґрунтям забезпечення композиційності як змісту самого документу, так і формування гармонічної системи актів правозастосування;

дістали подальшого розвитку:

                   обґрунтування, що юридична сила актів правозастосування надає їм владну можливість породжувати правові наслідки (викликати виникнення, зміну або припинення правовідносин) і має похідний характер від юридичної сили нормативно-правових актів;

                   положення про те, що юридична техніка розпорядчих актів визначається особливістю правового статусу суб’єктів, які приймають вказані акти, правовим становищем адресатів, на яких поширюється дія вказаного документа, особливістю його змісту, що передбачає обов’язкове виконання веління автора розпорядчого акту, а також організацією роботи підвладних структур.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины