ЛАБОРАТОРНО-БИОХИМИЧЕСКИЕ МЕТОДЫ РАННЕЙ ДИАГНОСТИКИ ОСТРОГО КОРОНАРНОГО СИНДРОМА, КАК ХАРАКТЕРИСТИКА ВОСПАЛЕНИЯ ПРИ КОРОНАРНОМ АТЕРОСКЛЕРОЗЕ

Краткое содержание

Матеріали та методи дослідження. Проведено лабораторно-біохімічне обстеження 284 пацієнтів, з них 209 склали хворі  (158 чоловіків, 51 жінка)  з  ГКС без підйому сегмента ST на ЕКГ, що лікувалися у відділі реанімації та інтенсивної терапії ННЦ „Інститут кардіології ім. акад. М.Д Стражеска” АМН України. До дослідження не брали хворих з супутньою патологією, яка могла б впливати на рівень маркерів запалення (гострі чи загострення хронічних запальних процесів, хронічна серцева недостатність IIБ-III ст., кардіогенний шок, ниркова та печінкова недостатності, бронхіальна астма, тяжка форма цукрового діабету, травми, хірургічні втручання, гостре порушення мозкового кровообігу, системні та онкологічні захворювання).   75 пацієнтів  склали дві контрольні групи: до першої ввійшли 15 хворих зі стабільною стенокардією напруги II-III ФК, до другої – 60 хворих на гострий ІМ з підйомом сегмента ST на ЕКГ. З 209 пацієнтів з ГКС було сформовано 5 груп. Першу групу склали  хворі (141), у яких при госпіталізації визначали концентрацію в крові СРБ, другу (198 пацієнтів) – рівень ШОЕ та загальну кількість лейкоцитів, третю – рівень ФН. У четверту (47 пацієнтів) та п’яту (62) групи увійшли хворі у  яких при госпіталізації визначали відповідно рівень ІЛ-6 та ФВБ. В рамках загального дослідження було проведено два субдослідження. У першому субдослідженні (восьма група,  100 хворих (47,8%)) було проведено порівняльний аналіз впливу на маркери запалення гіполіпідемічної терапії, в другому (дев’ята група, 131 пацієнт) – порівняльний аналіз впливу на рівень маркерів запалення двох режимів гепаринотерапії (НФГ, дальтепарин натрію). Ці групи (8 та 9) не відрізнялися від загальної сукупності хворих за даними анамнезу, клініки, результатів обстеження, тактики лікування. У пацієнтів  цих груп повторне визначення рівня показників маркерів запалення (СРБ, фібриноген, ШОЕ) здійснювали  через 7 діб.

             Всі хворі підлягали комплексному лабораторно-біохімічному обстеженню. Концентрацію СРБ в крові пацієнтів визначали імунотурбодіметричним методом з використанням  діагностичного набору компанії Cormay (Польща) на багатофункціональному біохімічному аналізаторі „Cobas Fara” (Швейцарія). Рівень в крові ФВБ визначали методом ферментзв’язаного флуоресцентного дослідження (метод ELFA) на аналізаторі „VIDAS”  (Франція), рівень ІЛ-6 оцінювався твердофазним імуноферментним методом із застосуванням пероксидази хрону за допомогою  набору реагентів ProCon IL-6 (ТОВ „Протеїновий контур”, С.-Петербург, Росія). Визначення ШОЕ здійснювали за уніфікованим мікрометодом Панченкова (1972), кількість лейкоцитів – уніфікованим методом підрахунку у камері Горяєва, рівня фібриногену – методом Рутберга (1961) у модифікації З.С. Баркагана. На аналізаторі „Ciba Co ing” визначали рівень загального холестерину та тригліцеридів. Визначення ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ, ХС ЛПВЩ здійснювали  розрахунковим методом. Також   визначали активність сироваткової КФК та її МВ-фракції, креатиніну. Для аналізу результатів дослідження використовували статистичні методи.

Результати дослідження. У хворих з ГКС без елевації ST (вони поступили в перші 72 години дестабілізації клінічного стану) оцінено можливість існування залежності величини показників маркерів запалення від віку, статі, індексу маси тіла, супутніх захворювань і факторів ризику – артеріальної гіпертензії, цукрового діабету, паління. При цьому виявлено наявність прямої кореляційної залежності між віком хворих та показниками ШОЕ (r=0,22, р<0,01). Середній показник ШОЕ був  вищим (р<0,001)  у жінок (12,5±1,1), порівняно з чоловіками (8,3±0,4 мм/год, р<0,001). Впливу факторів анамнезу на рівень інших маркерів запалення в наших дослідженнях не виявлено.

Встановлено підвищення рівня показників маркерів запалення у всіх категорій  хворих з ГКС, як з вогнищевим ураженням міокарда, так і без нього. Рівень СРБ в крові хворих інфарктом міокарда з підйомом сегмента ST на ЕКГ склав 39,63±3,13 мг/л і перевищував рівень цього маркера запалення в інших групах: в загальній групі хворих з ГКС без підйому ST (14,82±1,06 мг/л, р<0,001), в групі хворих з інфарктом міокарда без підйому ST (21,25±1,98 мг/л, р<0,001), нестабільною стенокардією (9,92±0,32 мг/л, р<0,001), стабільною стенокардією напруги (5,45±0,57 мг/л, р<0,001). Середній показник СРБ в групі хворих з інфарктом міокарда без підйому ST перевищував аналогічні показники в загальній групі хворих з ГКС без підйому ST (р<0,01), в групі хворих з нестабільною (р<0,001) і стабільною стенокардією (р<0,001). Показник СРБ в групі з нестабільною стенокардією був вищим від показника в групі хворих зі стабільною стенокардією напруги (р<0,001). Найнижчий рівень показника СРБ, порівняно з іншими групами, був у хворих зі стабільною стенокардією напруги. Середні показники у всіх категорій хворих були вищі відповідного показника  здорових осіб (2,50±0,40 мг/л, р<0,001).

          Середній  показник вмісту фактора Віллебранда в плазмі крові хворих з інфарктом міокарда з підйомом сегмента ST на ЕКГ склав 223,42±17,06% і вірогідно не відрізнявся від показника групи хворих з інфарктом міокарда без підйому ST (203,18±16,16%, р>0,2)  та загальної групи хворих з ГКС без підйому ST (184,08±10,03%, р>0,05). В той же час він був вищим середнього показника групи хворих з нестабільною стенокардією (173,82±12,30%, р<0,01) та стабільною стенокардією напруги (120,82±10,56%, р<0,001). Показник ФВБ в групі хворих з інфарктом міокарда без підйому ST не відрізнявся від показника загальної групи хворих з ГКС без підйому ST (р>0,2), групи хворих з нестабільною стенокардією (р>0,1) і перевищував рівень ФВБ в групі хворих зі стабільною стенокардією (р<0,001). Порівняно з іншими категоріями хворих середній рівень ФВБ був найнижчим у групі пацієнтів зі стабільною стенокардією напруги. Середня концентрація ФН в групі хворих з інфарктом міокарда з підйомом сегмента ST на ЕКГ склала 3,43±0,14 г/л, в загальній групі хворих з ГКС без підйому ST – 3,34±0,05 г/л, у пацієнтів з інфарктом міокарда без підйому ST – 3,40±0,12 г/л, з нестабільною стенокардією – 3,38±0,11 г/л, стабільною стенокардією напруги – 3,20±0,12 г/л. Вірогідної  різниці між показниками ФН всіх цих груп не встановлено.

Середній показник ІЛ-6 в групі пацієнтів з інфарктом міокарда з підйомом сегмента ST склав 7,81±0,72 пкг/мл, в загальній групі хворих з ГКС без підйому ST – 7,14±0,47 пкг/мл, у групі хворих з інфарктом міокарда без підйому ST – 7,41±0,69 пкг/мл, з нестабільною стенокардією – 7,26±0,49 пкг/мл, стабільною стенокардією напруги – 6,45±0,85 пкг/мл. Достовірної різниці між  показниками різних груп не встановлено.

          Середня величина ШОЕ в групі пацієнтів з гострим ІМ з підйомом сегмента ST на ЕКГ  склала 8,13±0,99 мм/год, в загальній групі хворих з ГКС без підйому ST – 9,29±0,46 мм/год, в групі пацієнтів з інфарктом міокарда без підйому ST – 8,03±0,83 мм/год, з нестабільною стенокардією – 8,0±0,72 мм/год, стабільною стенокардією напруги – 7,91±1,04 мм/год. Різниця між величинами показників в різних групах була невірогідною.

Середня кількість лейкоцитів в крові була найбільшою в групі хворих з гострим інфарктом міокарда з підйомом сегмента ST на ЕКГ і склала 8,10±0,28^.10⁹/л. Цей показник був  більшим ніж в загальній групі пацієнтів з ГКС без підйому ST (6,26±0,12^.10⁹/л, р<0,001), в групі хворих з ІМ без підйому ST (6,78±0,20^.10⁹/л, р<0,001), нестабільною стенокардією (5,92±0,13^.10⁹/л, р<0,001), стабільною стенокардією напруги (5,09±0,21^.10⁹/л, р<0,001).  Середній показник кількості лейкоцитів в крові пацієнтів з ІМ без підйому ST перевищував аналогічний показник загальної групи хворих з ГКС без підйому ST (р<0,02), групи хворих з нестабільною (р<0,001) та стабільною стенокардією (р<0,001).  Вміст лейкоцитів в загальній групі пацієнтів з ГКС  без підйому ST був більшим ніж аналогічний   в групі хворих зі стабільною стенокардією (р<0,001) і  не відрізнявся показнику хворих з нестабільною стенокардією (р>0,05).