СУДОЧИНСТВО У СПРАВАХ ЗА ПОЗОВАМИ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ НЕВИЗНАЧЕНОГО КОЛА ОСІБ

Краткое содержание

У вступі наведено обґрунтування актуальності дослідження, його зв’язок із науковими програмами, планами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, наведено відомості щодо апробації та публікацій результатів дисертаційного дослідження.

Розділ 1. “Правові основи судового захисту прав та інтересів невизначеного кола осіб” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Правове регулювання та практика судового захисту прав та інтересів невизначеного кола осіб в Україні” досліджується діюче законодавство, яким закріплено можливість звернення до суду із позовом про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб, практика розгляду таких справ в національних судах, а також процесуальні механізми судового захисту прав та інтересів групи осіб в одному провадженні, що передбачені Цивільним процесуальним кодексом України (надалі – ЦПК).

Докладно проаналізувавши норми матеріального та процесуального законодавства автор дійшов висновку, що сучасне цивільне законодавство припускає можливість судового захисту прав та інтересів різноманітного характеру, в тому числі й численної групи осіб, чиї права або інтереси порушуються діями (бездіяльністю) однієї особи. Проте ці правомочності не забезпечені процесуальним механізмом реалізації.

Проаналізувавши передбачені ЦПК правові механізми захисту прав та інтересів групи осіб одночасно автор приходить до висновку, що за своєю правовою природою позови на захист прав та інтересів невизначеного кола осіб близькі до позовів, що пред’являються в передбачених законом випадках органами та особами, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб згідно зі ст. 45 ЦПК. Спільною рисою даних інститутів є поєднання суспільних або державних інтересів з особистими інтересами конкретних осіб, на захист яких і звертаються до суду суб’єкти захисту “чужих” інтересів. Проте безпосередній об’єкт судового захисту є різним. Виходячи зі змісту національних правових норм, що закріплюють  можливість захисту невизначеного кола осіб, звернення державних органів та громадських організацій спрямовані на захист таких колективних прав, як право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на отримання інформації про санітарно-епідеміологічний стан навколишнього середовища, право на якісні та безпечні для життя і здоров’я товари (роботи, послуги), право на достовірну рекламну інформацію тощо.

Дослідження понять “публічний інтерес”, “суспільний інтерес”, “державний інтерес”,  спрямували автора до висновку, що безпосереднім об’єктом судового захисту у справах за позовами про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб є неперсоніфікований суспільний інтерес – потреба в дотриманні певних соціальних умов, необхідних для економічного, екологічного, соціального добробуту суспільства, що виступають підґрунтям для реалізації суб’єктивних (приватних) прав та інтересів суб’єктів цивільних правовідносин. На думку автора, важливе методологічне значення має підхід, відповідно до якого об’єкт судового захисту у досліджуваній категорії справ – неперсоніфікований  суспільний інтерес, – концептуально зумовлює процесуальні особливості судового провадження у досліджуваній категорії справ, склад осіб, які беруть участь у справі, їх процесуальне положення, особливості законної сили судового рішення тощо.  

Автор зазначає, що проблеми захисту прав та інтересів невизначеного кола осіб слід розглядати в контексті сфери дії права суспільного інтересу – міжгалузевого комплексного утворення правових норм, що регулюють суспільні відносини з використання існуючих правових засобів з метою захисту суспільних інтересів, як основи для реалізації інтересів приватних, та з метою позитивних змін у суспільному житті. Захист прав та інтересів невизначеного кола осіб розглядається як одна зі складових доступності судового захисту, зокрема прав та інтересів, що недостатньо представлені в суді.

Відстоюється думка щодо необхідності прямого закріплення в нормах ЦПК можливості звернення до суду на захист прав та інтересів невизначеного кола осіб, а також процесуальних особливостей розгляду та вирішення даної категорії справ.

У підрозділі 1.2. “Зарубіжний досвід судового захисту прав та інтересів  численного кола осіб”  в історичному та порівняльно-правовому аспектах досліджено процесуально-правові механізми, що застосовуються для захисту прав та інтересів численного кола осіб в іноземних державах, зокрема інститут групового позову, з позиції можливого впровадження в національну судову практику. З цією метою дисертантом досліджується історія виникнення інституту групового позову, а також проаналізовано законодавство країн загального права та країн континентального права – членів Європейського Союзу, виявлено основні відмінності, характерні для правової регламентації досліджуваної юридичної конструкції.

Дисертант, погоджуючись з поширеною в юридичній літературі думкою, що становлення і розвиток інститут групового позову отримав саме в діяльності судів справедливості Англії, разом з цим зазначає, що в якості певного прототипу даного правового явища, зокрема для країн романо-германської правової родини, необхідно розглядати відомі ще римському приватному праву так звані “народні” чи “популярні” позови (actiones populares).

У дослідженні автор приходить до висновку про доцільність розробки процесуального механізму судочинства за позовами про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб з урахуванням досвіду країн-членів ЄС, та вимог законодавства Європейського Союзу.

Розділ 2. “Характеристика позову про захист прав та інтересів невизначеного  кола осіб в цивільному судочинстві” присвячений дослідженню сутності позову про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб як процесуального засобу звернення до суду за захистом, та з’ясування його місця в теоретичній системі класифікації позовів.

У підрозділі 2.1. “Поняття та елементи позову про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб” визначається поняття позову про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб, досліджуються його характерні ознаки та елементи.

Дослідивши існуючі теоретичні концепції розуміння сутності позову в цивільному судочинстві автор робить висновок, що сутність позову може бути визначена правильно тільки з урахуванням єдності його матеріально-правової та процесуально-правової сторони. При цьому дисертант не погоджується з висловленою в науці цивільного процесуального права думкою (Г. Л. Осокіна), що в разі розгляду позову як єдиного поняття, що має дві сторони, звернення до суду у встановлених законом випадках суб’єктів захисту “чужих” інтересів не можна назвати позовом, оскільки таке звернення не містить і не може містити матеріально-правової вимоги до відповідача, оскільки дані особи не мають у справі матеріально-правового інтересу. Поділяючи точку зору М. А. Вікут, Р. Є. Гукасяна, автор робить висновок щодо наявності у суб’єктів захисту прав та інтересів інших осіб матеріально-правового інтересу, проте не особистого цивільно-правового, а публічно-правового (державного, службового, громадського), що заснований на законі, випливає з їх компетенції, статутний цілей, завдань та спрямований на реалізацію їх компенсаційної функції щодо забезпечення та захисту приватних прав та інтересів інших осіб.

У роботі обґрунтовано, що характерними ознаками позову про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб є специфічний об’єкт судового захисту – неперсоніфікований суспільний інтерес та особливий суб’єктний склад на боці позивача – невизначене коло осіб. Саме ці ознаки зумовлюють особливості даних позовів, що необхідно враховувати при зверненні до суду, а також безпосередньо під час судового провадження у справах за цими позовами.

Автором на підставі аналізу співвідношення понять спору про право та юридичний конфлікт обґрунтовується, що сутність позову про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб полягає у тому, що за його допомогою юридичний конфлікт між певною соціальною групою – носієм неперсоніфікованого суспільного інтересу (невизначеним колом осіб) з одного боку  та особою (відповідачем) – з іншого, – з приводу реалізації належних ним прав та обов’язків передається на вирішення суду у вигляді спору про право. Сформульовано авторське визначення поняття позову про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб як пред’явленої у встановленій законом процесуальній формі з метою захисту неперсоніфікованого суспільного інтересу вимоги заінтересованої особи до суду про розгляд і вирішення правового спору між ним та відповідачем з приводу порушення діями (бездіяльністю) останнього прав та інтересів численної, кількісно й персонально не встановленої групи осіб, спільність якої обумовлена єдністю інтересів і способу захисту порушених прав.

Автором досліджуються елементи позову, якими виходячи з аналізу положень теорії цивільного процесуального права є предмет, підстава, зміст та обґрунтовується їх практичне значення для процесуальної діяльності щодо захисту прав та інтересів невизначеного кола осіб. Заперечується висловлене Н. Ю. Сакарою положення щодо можливості застосування такого способу захисту прав та інтересів невизначеного кола осіб, як примусове виконання обов’язку в натурі.

У підрозділі 2.2. “Види позовів про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб” розглядаються деякі з відомих науці цивільного процесуального права класифікацій позовів, з відповідним віднесенням позовів на захист прав та інтересів невизначеного кола осіб до того чи іншого виду, що на думку автора, сприятиме з’ясуванню особливостей досліджуваної категорії позовів.

На думку автора, за процесуально-правовою ознакою позови на захист прав та інтересів невизначеного кола осіб можуть бути віднесені до позовів про присудження або до позовів про визнання. За матеріально-правовою ознакою їх можна диференціювати на: позови про захист прав та інтересів невизначеного кола споживачів; позови з приводу порушення законодавства про рекламу; позови про захист екологічних прав та інтересів невизначеного кола осіб; позови з приводу порушення інформаційних прав та інтересів невизначеного кола осіб тощо. За характером правової вимоги позови про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб є немайновими позовами.

Дисертантом підтримується точка зору, започаткована Е. М. Мурадьян щодо виокремлення превентивних позовів. Автор формулює висновок про те, що позови про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб необхідно розглядати саме як превентивні позови.

Автором поділяється точка зору В. В. Яркова, Г. О. Аболоніна про те, що позови про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб є різновидом групових позовів. При цьому за характером правового захисту, що надається судом, їх слід вважати публічними груповими позовами.

Розділ 3. “Особливості судового провадження у справах за позовами про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Особи, які беруть участь у справах за позовами про захист прав  та інтересів невизначеного кола осіб” досліджуються питання правового положення осіб, які беруть участь у досліджуваній категорії справ.

Обґрунтовується висновок, що теоретичне та прикладне значення має виокремлення особливого суб’єктного складу на боці позивача – невизначеного кола осіб, що має розглядатися як кількісно не встановлене, проте ймовірно численне коло потенційних позивачів, об’єднаних загальним неперсоніфікованим суспільним інтересом, кількісна й персональна несталість яких робить неможливим і непотрібним їх індивідуалізацію, залучення до справи та зазначення в рішенні по справі, проте не позбавляє кожну з цих осіб посилатися на рішення суду та не доказувати встановлені даним рішенням факти.

Проаналізувавши судову практику та погляди вчених щодо визначення позивача у досліджуваній категорії справ, автор робить висновок, що особливий багатосуб’єктний склад на боці позивача обумовлює певні особливості визначення процесуального положення осіб, які звертаються до суду на захист невизначеного кола осіб. Позивачем у справі за позовом про захист невизначеного кола осіб є фізична особа, яка звертається до суду за захистом своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод та інтересів, і необмежене коло осіб.  У разі пред’явлення позову на захист невизначеного кола осіб органами чи особою, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, державні чи суспільні інтереси, вони займають процесуальне положення особи, яка захищає права, свободи та інтереси інших осіб згідно ст. 46 ЦПК, а в якості позивача виступає особа, яка надала їм відомості про порушення суспільного інтересу, і невизначене коло осіб. У випадку, коли жодна особа з числа невизначеного кола осіб не виявить бажання ініціювати процес на захист прав та інтересів невизначеного кола осіб або ж подання до суду позову особами, які мають право захищати права та інтереси інших осіб, може бути  не обумовлено зверненням до них фізичної особи з відомостями про порушення громадського інтересу, особа, яка пред’явила позов, займає процесуальне положення суб’єкта захисту “чужих” інтересів, згідно ст. 46 ЦПК, а  на боці позивача не бере участь конкретна особа, чиї права порушено.

Автор поділяє точку зору Н. С. Батаєвої про те, що у справах за позовами про захист прав і охоронюваних законом інтересів невизначеного кола осіб участь третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, є неможливою.

Підрозділ 3.2. “Особливості відкриття провадження у справі, провадження у справі до судового розгляду та судового розгляду справ за позовами про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб” присвячений  дослідженню передумов права на пред’явлення позову  в механізмі реалізації права на судовий захист, умов здійснення права на пред’явлення позову про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб, а також процесуальних особливостей судового розгляду досліджуваної категорії справ.

Автор виходить з постулатів теорії цивільного процесуального права, що право на пред’явлення позову є похідним від його передумов і виділяє загальні (універсальні) та спеціальні передумови права на пред’явлення позову. Серед спеціальних передумов права на пред’явленні позову про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб автор, поділяючи точку зору Н. С.  Батаєвої, виокремлює наявність спеціальної вказівки закону, що передбачає право відповідного органу чи особи звернутися до суду на захист прав та інтересів невизначеного кола осіб. При цьому, аналізуючи діюче законодавство, що регламентує правозахисні повноваження органів та осіб в сфері цивільного судочинства, дисертант робить висновок, що законодавцем окреслено досить широке коло суб’єктів, які мають право звертатися до суду на захист прав та інтересів невизначеного кола осіб.го інтересу. В певних випадках висновок про наділення органів зазначеним правом можна зробити лише шляхом системного та функціонального тлумачення правових норм, що обов’язково має враховуватися при правозастосуванні.

Аналізуючи специфіку умов реалізації права на пред’явлення позову про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб, автор вказує на необхідність існування спеціальних правил виключної територіальної підсудності для даної категорії справ і відповідного нормативного закріплення в ЦПК.

Дисертантом зроблено висновок, що позовні заяви про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб при їх поданні до суду судовим збором не сплачуються.

Автор поділяє точку зору Н. К. Мяснікової, Н. Ю. Сакари щодо необхідності повідомлення невизначеного кола осіб про відкриття провадження у справі, час та місце попереднього судового засідання, судового розгляду, а також про ухвалене рішення по справі шляхом публікації оголошення в офіційному друкованому виданні.

Характер правового спора (конфлікту), специфіка об’єкта судового захисту обумовлює неможливість за волевиявленням особи, яка пред’явила позов на захист невизначеного кола осіб, відмовитися в судовому засіданні від заявленої вимоги. Крім того сторони правового конфлікту не можуть укласти мирову угоду, передати спір на розгляд третейського суду.

При дослідженні особливостей доказування у справах за позовами про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб автором зроблено висновок про можливість виокремлення загального предмета доказування в досліджуваній категорії справ, до якого віднесено факт вчинення дій, з якими пов’язуються порушення прав та інтересів невизначеного кола осіб, факт порушення цими діями норм діючого законодавства та факт вчинення зазначених дій даним відповідачем. Звертається увага, що доказування обставин, які входять до предмету доказування у досліджуваній категорії справ має особливості. Зокрема, до предмету доказування можуть входити певні обставини, для характеристики яких застосовуються оціночні й узагальнюючі поняття; відсутність потреби доведення прямого причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача та порушенням суб’єктивних прав та інтересів кожної особи з невизначеного кола осіб, наявність завданої шкоди; в силу специфіки фактів, що розглядаються, більшою доказовою силою наділені письмові докази та висновки експерта.

У підрозділі 3.3. “Судове рішення у справах за позовами про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб” в аспекті загальних вимог, що пред’являються до судового рішення як акту правосуддя, досліджуються  сутність судового рішення та його властивості у справах даної категорії. Дисертант виходить з того, що судове рішення має бути закон­ним, обґрунтованим, повним, визначеним, відповідати документально-процесуальній формі, ясним і точним.

В роботі розглядається зміст рішення по досліджуваній категорії справ. При цьому констатується, що зміст судового рішення як процесуального документу має відповідати загальним вимогам, зазначеним в ст. 215 ЦПК. Дисертант формулює висновок, що мотивувальна частина рішення по справах за позовами про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб, повинна містити в собі повну аргументацію висновків, яких дійшов суд, та які зазначені в резолютивній частині рішення. При ухваленні й оформленні рішення суду по досліджуваній категорії справ, можуть мати місце труднощі при вирішенні питання щодо наявності та сутності суспільного інтересу, оскільки дане поняття є оціночною категорією. Ключем до вирішення даного питання на думку автора є звернення до принципів конституційного, міжнародного та інших галузей права при тлумаченні положень діючого національного законодавства та застосування судового розсуду.

В роботі розвинуто положення щодо особливостей преюдиціальної сили рішення суду у справах за позовами про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб. Так, у разі задоволення позову про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб, рішення суду, що набрало законної сили, про визнання дій відповідача протиправними щодо невизначеного кола осіб є обов’язковим для суду, що розглядає позов конкретної особи щодо цивільно-правових наслідків їх дій з питань, чи мали місце ці дії і чи були здійснені вони цією особою (відповідачем). У разі відмови у задоволенні позову про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб рішення суду не має преюдиціального значення щодо осіб, в інтересах яких цей позов було подано до суду, оскільки в протилежному випадку таке рішення може фактично обмежити право на судовий захист невизначеного кола осіб.

 

ВИСНОВКИ

У дисертації  наведено теоретичне узагальнення та вирішення наукового завдання, що полягає у розробці теоретичних положень, наукових пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення судочинства у справах за позовами про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб.

Здобуті наукові та практичні результати можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях позову як процесуального засобу захисту порушеного права, зокрема такого його виду як груповий позов; при розробці та внесенні змін до ЦПК; тлумаченні положень діючого законодавства та формуванні узагальнення судової практики.

Певне наукове значення має інтерпретація судового захисту прав та інтересів невизначеного кола осіб в контексті розвитку прав людини. Вона є методологічною засадою в дослідженні сутності судового захисту прав та інтересів невизначеного кола осіб в аспекті захисту колективних прав людини.

Важливе методологічне значення при розробці процесуального механізму судочинства за позовами про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб має підхід, відповідно до якого об’єкт судового захисту – неперсоніфікований  суспільний інтерес, – концептуально зумовлює процесуальні особливості судового провадження у досліджуваній категорії справ. Теоретичне та прикладне значення має інтерпретація судового захисту прав та інтересів невизначеного кола осіб як елементу права суспільного інтересу. Наведене положення сприяє розумінню ролі досліджуваного процесуального механізму в регулюванні балансу інтересів суб’єктів суспільних відносин, в аспекті розширення доступу до судового захисту недостатньо представлених інтересів, а також доцільності впровадження процесуального субінституту позову про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб у процесуальне законодавство України.

Обґрунтування позову про захист прав та інтересів як правового засобу передачі юридичного конфлікту до суду для врегулювання у вигляді спору про право, дає змогу виокремити ознаки, що відображають його сутність, сформулювати поняття позову про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб та з’ясувати місце в системі класифікацій позову.

Теоретичне та прикладне значення має виокремлення особливого суб’єктного складу на боці позивача – невизначеного кола осіб, і визнання можливості розгляду справи за відсутності на боці позивача та відповідного зазначення в позовній заяві конкретної особи.  Наведене положення сприятиме виключенню у судовій практиці необґрунтованих відмов у відкритті провадження у справі й відповідно у наданні судового захисту.

Прикладне значення має виокремлення процесуальних особливостей судочинства у справах за позовами про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб, зокрема процесуального положення осіб, які беруть участь у справі, спеціальної передумови права на пред’явлення позову – відповідної норми права, дотримання правил про підсудність, вимог щодо форми та змісту позовної заяви, особливостей доказування, необхідності повідомлення про відкриття провадження у справі, хід та результати судового розгляду, преюдиціальної сили рішення суду, що набрало законної сили. Відображення зазначених особливостей в ЦПК сприятиме втіленню в судову практику таких позовів.

Внесено наступні пропозиції по вдосконаленню національного цивільного процесуального законодавства щодо процесуальних особливостей судочинства у справах за позовами про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб:

– ч. 2 ст. 3 ЦПК викласти у наступній редакції: “У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, невизначеного кола осіб, або державних чи суспільних інтересів”;

– ч. 1 ст. 45 ЦПК викласти у наступній редакції: “У випадках, встановлених законом, уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, невизначеного кола осіб, державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах”; 

– ч. 3 ст. 46 ЦПК доповнити реченням “Вказане правило не поширюється на позови в інтересах невизначеного кола осіб”;

– ст. 61 ЦПК доповнити частиною п’ятою наступного змісту: “Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову на захист прав чи інтересів невизначеного кола осіб є обов’язковим для суду, що розглядає позов про цивільно-правові наслідки дій відповідача з питань, чи мали місце ці дії та чи були здійснені вони цією особою”;

– ч. 1 ст. 81 ЦПК доповнити словами “оприлюдненням судових рішень”;

– ст. 114 ЦПК доповнити частиною п’ятою такого змісту: “Позови про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб пред’являються за місцезнаходженням відповідача”;

– п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК “Форма і зміст позовної заяви” викласти у наступній редакції:

“2) ім’я (найменування) позивача і відповідача, а також ім’я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, ім’я (найменування) органу чи особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо позовна заява подається ними, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, якщо такий відомий. Вимога щодо обов’язковості зазначення ім’я позивача, його місця проживання, поштового індексу та номеру засобів зв’язку не поширюється на позови про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб”;

– назву ст. 127 ЦПК “Надіслання копії ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви та доданих до неї документів” викласти у наступній редакції: “Повідомлення осіб, які беруть участь у справі про відкриття провадження у справі”, а також, доповнити зазначену статтю частиною 3 наступного змісту “Після відкриття провадження у справі  за позовом про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб суд невідкладно публікує в офіційному друкованому виданні повідомлення про відкриття провадження у справі за позовом про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб, в якому повинна міститися інформація про зміст позовних вимог, час та місце попереднього судового засідання”;

– ст. 156 ЦПК “Призначення справи до розгляду” доповнити новою частиною 2 наступного змісту: “Про призначення до розгляду справи за позовом про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб суд публікує в офіційному друкованому виданні повідомлення, в якому повинна міститися інформація про час та місце судового розгляду”. У зв’язку з цим, частину 2 вважати частиною 3.

– назву ст. 222 ЦПК “Видача або направлення копій судового рішення особам, які брали участь у справі” викласти у наступній редакції: “Видача, направлення копій судового рішення особам, які брали участь у справі, та оприлюднення судового рішення”. Крім того, доповнити зазначену статтю новою частиною четвертою  наступного змісту: “судове рішення про задоволення позову про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб оприлюднюється судом протягом п’яти днів з дня проголошення рішення шляхом публікації в офіційному друкованому виданні. Друкований орган, у якому розміщується публікація судового рішення, визначається відповідно до частини десятої статті 74 цього Кодексу”.  У зв’язку з цим, частину 4 вважати частиною 5;

– п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК та п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК  доповнити реченням такого змісту: “Вказане положення не застосовується у випадку ухвалення рішення за позовом про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб”;

Наукові та практичні результати дисертаційного дослідження є достовірними, оскільки випливають із визначеного автором об’єкта, предмета та методів дослідження.