| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету і завдання дисертації, окреслено наукову новизну і практичне значення, подано інформацію про апробацію одержаних результатів та публікації.
У першому розділі ,,Історіографія, характеристика джерел та методологія дослідження”, який складається з трьох підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки теми, джерельну базу дослідження, обґрунтовано його методологічні засади.
У підрозділі 1.1 ,,Історіографія проблеми” з’ясовано стан наукової розробки теми, в якій умовно виділяється два періоди – радянський (друга половина 1940-х рр. – 1991 р.) та сучасний (1991 р. – початок ХХІ ст.). Кожен із них має свою специфіку щодо можливості використання джерельної бази і публікації результатів науково-дослідної роботи, а з ідеологічної точки зору – і щодо оцінок та характеру висвітлення.
Незважаючи на свою актуальність, тема культурно-освітньої сфери і духовного життя українського села тривалий час не знаходила належного висвітлення. Дослідники у силу відомих обставин мали дотримуватися пануючого тоді принципу партійності й процеси та явища культурного життя висвітлювали крізь призму комуністичної ідеології. У публікаціях того часу увага акцентувалася переважно на питаннях, пов’язаних зі збитками, заподіяними культурно-освітній сфері, та її відновленням у період відбудови.
Характеризуючи літературу перших повоєнних років, варто зазначити, що вона за своїм підходом до розкриття історико-культурної тематики, на наш погляд, не може повною мірою вважатися науковою продукцією, оскільки висвітлювала переважно поточні питання соціально-економічного і культурного будівництва на публіцистичному та суспільствознавчому рівні. Домінуючою в історіографії цього етапу була тема партійного керівництва культурно-освітніми процесами.
Серед праць такого спрямування – видані у 1946 – 1947 рр. брошури Л. Володарського, М. Грабовського, Я. Жуковського, І. Золотоверхого, в яких висвітлено роботу з відбудови господарства та відновлення соціально-культурної сфери регіонів, потерпілих від німецько-фашистської окупації.
В кінці 1940-х рр. з’являються публікації, присвячені різним аспектам культурно-освітньої роботи, зокрема й у сільській місцевості. Їхніми авторами були переважно радянські та партійні працівники. Р. Швайко проаналізував діяльність клубних та бібліотечних установ в руслі тодішньої ідеології, визначивши завдання їхньої практичної роботи. Як опорні центри масово-політичної роботи партійних організацій сільські бібліотеки представлено в статті К. Литвина. Під ідеологічним кутом зору проаналізовано стан кінообслуговування сільського населення М. Брилем. Він зазначав, що ,,виховати з кожної радянської людини високоідейного, свідомого й активного борця за побудову комунізму – головне завдання політичної і культурно-освітньої роботи”. Досвід створення у повоєнні роки сільських парків культури і відпочинку узагальнив В. Валігура.
Для усіх вищеназваних праць притаманне уміле замовчування помилок та прорахунків і відображення лише успіхів. Їхня характерна особливість – відверта ідеалізація діяльності ВКП (б), прагнення створити ілюзію добробуту, відмова від ґрунтовного наукового аналізу культурно-освітніх процесів. Такими ж підходами позначені й праці П. Стефановського, Г. Карпова, С. Глушенка, А. Грачова, в яких проблеми післявоєнної відбудови і організації культурно-освітньої роботи на селі розглянуто в масштабах СРСР.
Другий етап радянської історіографії у дослідженні проблем культури, насамперед особливостей формування культурного середовища українського повоєнного села, розпочинається з другої половини 1950-х рр., з оформленням в рамках історичних дисциплін ,,історії радянського суспільства та історії партії” самостійної галузі історичних знань – ,,історії радянської культури”.
Друга половина 1950-х – середина 1980-х рр. характеризується більш активним розвитком історіографії проблеми, що досліджується. В цей час видаються монографічні дослідження, на сторінках яких зустрічається фрагментарна інформація з деяких питань теми. Розширюється вивчення історії окремих видів мистецтва. З’являються, створені колективами фахівців та окремими авторами, ґрунтовні видання з історії культури та окремих її галузей: ,,Розвиток української культури за роки радянської влади”, ,,Культурное строительство в СССР”, праці з історії театру, музики, бібліотечної справи, сільських клубів.
Побачили світ об’ємні академічні праці, в яких знайшли відображення окремі факти та статистичні дані, що стосуються культурно-освітніх процесів у сільській місцевості: тритомна ,,Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 – 1945 рр.”, восьмитомна ,,Історія ,Української РСР”, двохтомна ,,Історія селянства Української РСР”, багатотомна ,,Історія міст і сіл Української РСР”. В них із жорстких ідеологічних позицій висвітлено історію України періоду Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. та повоєнної відбудови, історія селянства та міст і сіл України, акцентовано увагу на суспільно-політичних, економічних та соціальних процесах, що відбувалися в українському повоєнному селі, включаючи і культурне життя.
В кінці 1970-х – на початку 1980-х рр. з’являються нариси історії усіх обласних партійних організацій, зокрема й областей, що досліджуються у дисертації, в яких у надмірно пафосному стилі розкрито організаційну та масово-політичну роботу організацій КП(б)У в період повоєнної відбудови. Критичний аналіз цих праць доповнює характеристику форм і методів партійного впливу на культурно-освітні процеси періоду, що досліджується.
З другої половини 1950-х років стали публікуватися статті, в яких автори, не виходячи за ідеологічні рамки того часу, роблять спроби наукового осмислення деяких аспектів культурного життя українського повоєнного села. У статті І. Ясницького проаналізовано роботу з підвищення культурного рівня колгоспного селянства, що проводилася в 1945 – 1950 рр. Зміст і форми культурно-освітньої роботи на селі подано в ній крізь призму пануючої тоді компартійної ідеології. Під таким же кутом зору розглянуто підготовку кадрів для культурно-освітніх установ І. Дерев’янком. Відновленню культурно-освітньої роботи в сільській місцевості в повоєнний період присвячено статтю А. Байраківського і В. Погорєлова. В ній містяться цікаві приклади роботи сільських клубних та бібліотечних установ Полтавської області. Чимало сюжетів про функціонування сільської мережі культурно-освітніх установ, зміст їх роботи та забезпечення кадрами знайшли відображення у монографії О. Виноградова.
Історіографія другої половини 1980-х – початку 1990-х років характеризується появою плюралізму думок і суджень та спробою відходу від жорсткої ідеологічної регламентації у висвітленні та оцінках історичних процесів та явищ. Критика тоталітаризму і сталінських репресій, деформацій у взаємовідносинах між містом і селом зумовили нові погляди на розкриття проблем соціально-культурного розвитку українського села повоєнного часу. Увага дослідників зосереджувалася на питаннях, пов’язаних зі станом соціальної сфери повоєнного села в цілому і, зокрема, культурно-освітньої, труднощами її матеріально-технічної бази, кадровим забезпеченням, змістом роботи. З таких позицій культурно-освітні проблеми села у загальносоюзному контексті розглянуто в ,,Истории крестьянства СССР” та у працях І. Волкова, О. Манаєнкова.
Спробою переосмислення методологічних підходів до висвітлення проблем періоду, що досліджується, позначені праці вітчизняних істориків. Як постановку питання щодо цього, можна розглядати зміст статті І. Кураса ,,Створення правдивої і повної історії Компартії України – невідкладне завдання вчених”, опубліковану в 1988 р.. Питанням ідеологічної роботи в Україні в другій половині 1940-х – на початку 1950-х рр. присвятив свою працю І. Кожукало. Особливу увагу автор приділив впливу культу особи Сталіна на ідеологічні процеси, показуючи помилки і перегини в партійному керівництві культурою. Наприкінці окресленого етапу радянської історіографії працями М. Коваля і П. Панченка започатковується формування поглядів на українське село років повоєнної відбудови з позицій нового історичного мислення. І хоча ці та інші праці другої половини 1980-х – початку 1990-х рр. ще не остаточно були позбавлені марксистської методології, вони дали поштовх до критичного переосмислення та об’єктивного розкриття історії українського села, розширення джерельної бази дослідження.
Якісно новий період (1991 р. – початок ХХІ ст.) у розвитку української історіографії розпочався зі здобуттям Україною державної незалежності. В цей час значно розширився доступ науковців до архівних фондів, що дало можливість неупереджено і більш повно висвітлювати історичні події й явища. Заслуговують на увагу публікації О. Потильчака, в яких розкрито соціальну політику фашистської Німеччини щодо українського селянства в роки окупації. Основні тенденції культурного життя в Україні у повоєнний час проаналізовано В. Юрчуком, зокрема показано як здобутки, так і шкоду, якої було завдано культурі сталінським тоталітаризмом. Із сучасних позицій культурно-освітні процеси і повсякденне життя селян у контексті розвитку аграрної сфери України у повоєнний період охарактеризовано в розділах двотомної колективної праці ,,Історія українського селянства” В. Даниленком, О. Лисенком, О. Перехрестом, І.Романюком.
Культурне будівництво на селі (1945 – 1950 рр.) досліджує В. Мічуда. Окремі аспекти культурно-освітніх процесів у сільській місцевості та відновлення соціальної інфраструктури села, як складової частини повоєнної відбудови, відображені у працях І. Рибака, Л. Ковпак. Розширюють уявлення про духовне життя і морально-психологічну атмосферу в українському повоєнному селі публікації В. Кононенка.
Особливості повсякденного сільського життя, насамперед сільської культури та розвитку культурно-освітньої сфери у повоєнний час знайшли відображення в дисертаціях О. Замлинської, В. Кириченка, В. Калініченка, Т. Терещенко.
Свій внесок у формування нових методологічних підходів до вивчення повоєнної історії села зробили російські дослідники О. Зубкова, Н. Сайфулліна, О. Новікова, О. Вербицька. Їхні праці ґрунтуються на архівних документах, а також матеріалах ,,усної історії” – опитуванні людей, що були учасниками досліджуваних подій. Відмовившись від догматичного мислення і міфологізації, автори комплексно аналізують життя села, показують його роль у повоєнній відбудові.
Таким чином, аналіз історіографії засвідчує, що на сучасному етапі лише окреслено можливі напрями дослідження проблеми як у визначених територіальних межах, так і у масштабах України, і висвітлено тільки окремі її аспекти. Це не дає цілісного і об’єктивного бачення культурно-освітніх процесів в українському повоєнному селі, зумовлюючи в такий спосіб необхідність їх комплексного дослідження на дисертаційному рівні.
У підрозділі 1.2 ,,Джерельна база” проаналізовано джерельну базу дослідження, яка складається з різнопланових за змістом і характером джерел.
Під час опрацювання теми дослідження автором опрацьовано і залучено широке коло історичних джерел, які різняться за особливостями походження, інформативними можливостями, ступенем об’єктивності, місцем збереження тощо: матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади і державного управління (ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України) та державних архівів Дніпропетровської, Київської, Кіровоградської, Полтавської і Черкаської областей.
У комплексі виявлених джерел із проблем організації культурно-освітньої роботи в повоєнному селі важливе місце посідають документи органів державної влади, значна частина яких зосереджена у ЦДАВО України. Зокрема, для з’ясування особливостей відновлення та функціонування мережі сільських культурно-освітніх установ використано документи фонду ,,Комітет у справах культурно-освітніх установ УРСР” (Ф. 4762). Передусім це довідки, доповідні записки та інші узагальнюючі матеріали, які направлялися цим відомством до ЦК КП (б) У та уряду УРСР в 1945 – 1950 рр. Заслуговують уваги також накази, розпорядження, річні звіти, що поступали з областей, стенограми республіканських нарад різних категорій культурно-освітніх працівників, резолюції, доповіді.
Опрацювання зосереджених у фонді ,,Центральний науково-методичний кабінет культурно-освітньої роботи Міністерства культури УРСР” (Ф. 4694) матеріалів (інструктивно-методичні листи та бюлетені, плани навчання, навчальні програми, репертуарні збірники, примірні сценарії, рекомендації, довідки, звіти) дозволили скласти наукове уявлення про механізм реалізації через апарат цього відомства партійних рішень у сфері культури і формування змісту роботи сільських культурно-освітніх установ, виявити в його роботі поряд із позитивними тенденціями й такі елементи, як формалізм, надмірна ідеологізація, безвідповідальність окремих працівників.
Доповнює характеристику культурно-освітньої сфери українського села в 1943 – 1950 рр. аналіз матеріалів фонду ,,Управління кінофікації при Раді Міністрів Української РСР” (Ф. 4623), зокрема довідок, звітів, статистичних даних про стан кінообслуговування сільського населення, проблеми матеріально-технічного забезпечення сільської кіномережі у повоєнні роки та тематичну спрямованість кінорепертуару.
З’ясуванню ролі партійних органів в організації сільської культури сприяло вивчення матеріалів фонду ,,Центральний Комітет Компартії України” (Ф. 1) в ЦДАГО України. В ньому виявлено і опрацьовано довідки відділів і окремих працівників апарату, секретарів ЦК КП (б) У, доповідні записки та інформації обкомів партії з питань культурно-освітньої та масово-політичної роботи серед сільського населення, а також про роботу театрів, кіностудій, радіомовлення, проведення олімпіад та оглядів художньої самодіяльності. Їхнє дослідження підтверджує жорстку вертикаль партійного впливу на культурно-освітню сферу села та підпорядкування її можливостей компартійній ідеології.
Зроблені за матеріалами центральних архівів узагальнення суттєво доповнюються і конкретизуються опрацюванням документів державних архівів областей, що досліджуються. Їх аналіз дав можливість відтворити цілісну картину діяльності органів виконавчої влади і партійних структур в організації роботи культурно-освітніх установ та їх вплив на духовне життя села у період повоєнної відбудови.
Зокрема, насиченістю документами з проблем культурно-освітньої роботи на селі вирізняються фонди Державного архіву Дніпропетровської області. Передусім привертають увагу матеріали фонду ,,Відділ культури виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради депутатів трудящих” (Ф. 4360). Розміщені в ньому документи (звіти про роботу культурно-освітніх установ, стенограми нарад культпрацівників, довідки, статистичні дані) характеризують мережу сільських клубів та бібліотек, їх кадри, репертуар, матеріально-технічне забезпечення, проблеми у культурно-освітній сфері.
Дослідження документів цього фонду в поєднанні з опрацюванням матеріалів справ із фондів організацій районної та сільської ланок, серед яких – ,,Виконавчий комітет Царичанської районної ради депутатів трудящих” (Ф.1948), ,,Виконавчий комітет Юр’ївської районної ради депутатів трудящих” (Ф.1795), ,,Виконавчий комітет Верхньодніпровської районної ради депутатів трудящих” (Ф.1795), ,,Нікопольський районний відділ культури” (Ф. 4361), ,,Виконавчий комітет Вольнянської сільської ради депутатів трудящих Новомосковського району” (Ф.210) – дали змогу з’ясувати найбільш характерні особливості і тенденції культурно-освітніх процесів повоєнного часу у сільській місцевості центральних областей України.
Різнопланова інформація міститься у фондах Державного архіву Полтавської області. Корисними для дослідження діяльності радянських органів у сфері сільської культури є документи фонду ,,Виконавчий комітет Полтавської обласної Ради депутатів трудящих” (Ф. Р – 4085), в якому містяться аналітичні документи з питань роботи сільських культурно-освітніх установ та кіномережі. Передусім це фонди ,,Відділ культурно-освітньої роботи виконавчого комітету Полтавської обласної Ради депутатів трудящих” (Ф. Р – 7054), ,,Обласний будинок народної творчості Полтавського обласного відділу культурно-освітніх установ” (Ф. Р – 7178) та ,,Полтавський обласний комітет Компартії України” (П – 15). Зосереджені в них документи (рішення, розпорядження, інформації) дали змогу охарактеризувати роботи сільських клубів, бібліотек та кіноустановок, репертуар художньої самодіяльності, тематику книжкових фондів та кінофільмів.
Роботу сільських рад з питань культурно-освітньої роботи на Кіровоградщині відображають матеріали фонду ,,Виконавчий комітет Красносільської сільської ради Олександрівського району” (Ф. 2049), що зберігається у Державному архіві Кіровоградської області. Зміст протоколів засідань сільвиконкому та сесій сільської ради доповнюють картину участі і сільської громади у культурному житті села.
Для розкриття теми дисертації використано документи Державного архіву Київської області, розміщені у таких фондах: ,,Обласний відділ у справах культурно-освітніх установ виконавчого комітету Київської обласної Ради депутатів трудящих” (Ф. Р – 4779), ,,Київський обласний будинок народної творчості обласного відділу у справах культурно-освітніх установ виконавчого комітету Київської обласної Ради депутатів трудящих” (Ф. Р – 4874), ,,Відділ у справах мистецтв виконавчого комітету Київської обласної Ради депутатів трудящих” (Ф. Р – 4780). Звіти про роботу сільських клубів, бібліотек, хат-читалень, забезпеченість їх культінвентарем, кількісний і якісний склад кадрів, види гурткової роботи дозволили простежити динаміку мережі культурно-освітніх установ в періоді, що досліджується. Виявлені й опрацьовані матеріали містять також переписку з Комітетом у справах мистецтв УРСР з питань культурного обслуговування населення під час виборів, посівної та жнивних кампаній, про репертуар концертів і вистав, надання допомоги гурткам художньої самодіяльності.
Частина архівних матеріалів, що стосуються Київської та Полтавської областей у територіальних межах періоду, що досліджується, після утворення у 1954 р. Черкаської області зосередилися у Державному архіві Черкаської області. Зокрема, під час написання дисертації опрацьовано фонди ,,Виконавчий комітет Черкаської районної Ради депутатів трудящих Київської області” (Ф. Р – 121), ,,Відділ культурно-освітньої роботи виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської районної Ради депутатів трудящих Київської області” (Ф. Р – 5033), ,,Відділ культурно-освітньої роботи виконавчого комітету Черкаської районної Ради депутатів трудящих Київської області” (Ф. Р – 80), ,,Відділ культурно-освітньої роботи виконавчого комітету Христинівської районної Ради депутатів трудящих Київської області” (Ф. Р – 3873), ,,Відділ народної освіти виконавчого комітету Золотоніської районної Ради депутатів трудящих Полтавської області” (Ф. Р – 630), ,,Драбівський райком Компартії України” (Ф. П – 229).
Вивчені матеріали цих фондів (плани роботи та звіти про їх виконання, накази, розпорядження, довідки) містять значний обсяг інформації про стан сільської культури, спрямованість і тематику агітаційно-пропагандистських заходів, що проводилися клубними та бібліотечними установами. Доповнюють уявлення про культурно-освітню сферу повоєнного села суто статистичні дані з фондів ,,Районна інспектура держстатистики Ротмистрівського району Київської області” (Ф. Р– 4429), ,,Тальнівська районна інформаційно-обчислювальна станція” (Ф. Р – 1596).
Значну частину історичної джерельної бази дослідження складають опубліковані джерела, які висвітлюють культурно-освітні процеси в повоєнному селі та містять фрагментарну інформацію з обраної теми. Їх умовно можна класифікувати на декілька груп: 1) законодавчі акти та офіційні документи, вміщені в збірниках документів, що стосуються всієї України. В них сформульовано основні засади державно-партійної політики щодо розвитку гуманітарної сфери; 2) тематичні збірники документів з питань культурного будівництва; 3) регіональні збірники документів і матеріалів у розрізі окремих областей: Дніпропетровської, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Черкаської; 4) періодика, представлена матеріалами республіканських, обласних та районних газет повоєнного часу.
Отже, огляд джерел про культурно-освітню сферу українського села засвідчує, що вони є цілком репрезентативним, достатніми для розкриття теми і дозволять реалізувати мету та дослідницькі завдання.
У підрозділі 1.3 ,,Теоретико-методологічні засади дослідження” визначено, що методологічна основа дослідження грунтується на сукупності загальнонаукових та спеціальних принципів: об’єктивності, науковості, історизму, системності, плюралізму, а також новітніх історіософських напрацювань провідних дослідників повоєнної історії українського села. При вирішенні дослідницьких завдань використовувалися такі наукові методи, як проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, аналітико-типологічний та метод критично-об’єктивного аналізу джерел. Ці принципи та методи орієнтували дисертанта на використання лише достовірної інформації, реконструювання подій в їхній хронологічній послідовності, уникнення описовості та заідеологізованості. Їх застосування при виконанні роботи дало змогу об’єктивно і всебічно висвітлити широкий комплекс чинників, які зумовлювали культурно-освітні процеси в українському селі у повоєнний період.
Другий розділ ,,Втрати культурно-освітньої сфери за роки війни та її відновлення” складається з двох взаємопов’язаних підрозділів. У підрозділі 2.1 ,,Збитки, завдані культурно-освітній сфері села в роки війни” встановлено, що втрати, які зазнала культурно-освітня сфера села центральних областей УРСР перевищували загальноукраїнські показники. Якщо в цілому по Україні мережа бібліотек на початок 1945 р. складала 20,6 % від довоєнної їх кількості, то в сільській місцевості регіону на цей час уціліло лише 12 % бібліотек. Щодо клубних установ, то їх за формальними ознаками (наявністю приміщень) уціліло понад половини (66,6 %) порівняно з довоєнним періодом (по Україні – 76,9 %). У 1945 р. в селах діяло всього 158 стаціонарних та пересувних кіноустановок, що складало дише 16,9 % їх довоєнної кількості (по Україні 22,8 %).
У підрозділі 2.2 ,,Відновлення мережі сільських культурно-освітніх установ та їх кадрове забезпечення” показано, що відновлення роботи сільських установ культури відбувалося у складних умовах. На відбудову клубів, бібліотек та хат-читалень виділялися, і то не завжди, вкрай обмежені й бюджетні кошти. Тому для розв’язання проблеми залучалися ресурси економічно слабких колгоспів і громадськості, яка відгукувалася на заклики зміцнювати матеріально-технічну базу сільської культури методом ,,народної будови”. Поширеним явищем в повоєнні роки було використання клубних приміщень не за призначенням, переважно для зберігання зерна, картоплі та іншої сільськогосподарської продукції.
Не менш важливою проблемою було забезпечення сільських культурно-освітніх установ кадрами, оскільки значна частина довоєнних працівників після війни не повернулася до своєї роботи. Натомість більшість тих, що очолили сільські клуби, бібліотеки та кіноустановки в повоєнний час, не мали ніякого досвіду культурно-освітньої роботи, фахової підготовки і необхідного рівня загальної освіти. Наприклад, в Кіровоградській області у 1950 р. серед 459 завідувачів сільських клубів лише 2 мали вищу освіту (0, 43%), 70 – середню (15,3 %), 8 – не закінчену середню (1,7 %), а решта керівників клубів мали лише початкову освіту (82,6%), а з 31 посади методистів районних будинків культури 11 (35,5 %) були вакантними.
Третій розділ ,,Культурно-освітня робота як засіб формування світогляду сільського населення у повоєнний час (1943 – 1950 рр.)” структурно поділяється на три підрозділи. У підрозділі 3.1 ,,Роль клубів в громадсько-культурному житті села” доводиться, що, як і в довоєнний час, клуби залишалися основним осередком дозвілля і спілкування сільського населення. Незважаючи на неймовірні труднощі повсякденного життя, вони притягували до себе селян, особливо молодь, оскільки саме самодіяльна, а відтак і доступна, художня творчість у той час найбільш повно відповідала їх духовним запитам. Особливою популярністю користувалися драматичний та музично-хоровий жанри, які за своєю специфікою були найменш підвладні ідеологічному догматизму і давали змогу як учасникам, так і глядачам ,,відвести душу”, прилучаючись до близького їм народного мистецтва. Попри партійні установки щодо ідеологічно витриманого, побудованого на класових засадах репертуару, в драматичному жанрі набули поширення твори класиків української національної культури, виконання яких з непідробним інтересом сприймалося селянами, сприяли активному самовираженню пригніченій воєнним лихоліттям особистості сільського жителя.
Культурно-освітня робота клубів перебувала під постійним контролем партійних організацій, які розглядали їх як провідників партійної ідеології і дієвий засіб впливу на громадську думку сільського населення. Партійні організації залучали клубні установи до забезпечення перманентних агітаційно-пропагандистських заходів до виборів, політичних дат та інших ідеологічних кампаній. Робота клубів спрямовувалася на пропаганду політичних, а також агрозоотехнічних та науково-природних знань, яка в багатьох випадках носила формальний характер. Негативно оцінюючи і не виправдовуючи наявність контролю і цензури за змістом роботи і репертуаром сільських клубів, водночас не можна не помітити, що вони не допускали проникнення в культуру повоєнного часу хамства, вульгарності і аморальності.
Стримуючими чинниками клубної роботи була їх слабка матеріально-технічна база, відсутність елементарного інвентара, музичних інструментів, сценічного та іншого обладнання, низький фаховий рівень (а то й відсутність) працівників, проблеми методичного керівництва. Все це ставало причиною того, що значна частина сільських клубів у повоєнний період не могла належно організувати повноцінної роботи або зовсім не діяла. За таких обставин поширеними залишалися позаклубні форми проведення вільного часу за місцем проживання, які ґрунтувалися на народних традиціях українського села.
Підрозділ 3.2 ,,Сільські бібліотеки та форми їх роботи” присвячено вивченню роботи сільських книгозбірень, їхньої ролі у духовному житті селян. З’ясовано, що навіть в незадовільних матеріальних умовах і обмежених книжкових фондах, бібліотечні установи користувалися популярністю в сільській місцевості, що відображало потяг сільських жителів різного віку до книги, їхнє прагнення збагатитися духовно та інформаційно. Бібліотечні працівники намагалися урізноманітнювати свою роботу, впроваджувати, крім стаціонарного обслуговування, й такі форми, як пересувні бібліотеки, книгоношення, поштовий абонемент.
Однак вповні задовольнити свої художньо-естетичні потреби засобами книги сільські читачі не могли, оскільки в книжкових фондах сільських бібліотек питома вага художньої літератури, яка користувалася особливим попитом серед масового читача, була незначною. Натомість у великій кількості були ідеологічно заангажовані суспільно-політичні, економічні, сільськогосподарські книги. Характерні тенденції комплектування та тематичної спрямованості книжкових фондів сільських бібліотек простежуються на прикладі Полтавської області у 1949 – 1950 рр. Якщо загальна кількість книг в них за два роки зросла на 110,1 %, то за цей же період примірників суспільно-політичної стало більше на 151 %, а чисельність творів Маркса-Енгельса-Леніна-Сталіна зросла майже вчетверо (на 289,4 %). В цілому ж на 10 сільських жителів України в 1950 р. у середньому припадало 9 книг. У центральних областях України стан із забезпеченням селян книгами був ще гіршим. На 10 сільських жителів Дніпропетровської та Кіровоградської областей припадало 7 книг, у Київській та Полтавській – 6.
У підрозділі 3.3 ,,Участь професійних митців у культурному обслуговуванні сільського населення” розглянуто вплив професійного мистецтва на духовне життя повоєнного села. Формами такої роботи були виступи перед сільською аудиторією, організація виставок образотворчого мистецтва, концертів професійних колективів, вручення книг, картин та інших мистецьких творів.
Однак шефські зв’язки професійних митців із сільським населенням носили епізодичний і значною мірою показовий характер та приурочувалися агітаційно-пропагандистським кампаніям і суттєво не змінювали культурно-освітньої ситуації в українському селі. До того ж зустрічі митців відбувалися переважно в передових і не віддалених від обласних центрів господарствах.
У четвертому розділі ,,Ідеологізація духовного життя українського села” досліджено систему засобів ідеологічного впливу на духовне життя сільського населення. У підрозділі 4.1 ,,Масово-політична робота сільських закладів культури” стверджується, що в повоєнні роки сталінське керівництво, розуміючи, що в суспільстві йде формування і усвідомлення нових підходів до оцінки ситуації в країні, всіляко нагнітало ідеологічну нетерпимість, створюючи атмосферу страху і невпевненості. Одним із засобів ідеологічного впливу на громадсько-культурне життя сільського населення центральних областей України була масово-політична робота, безпосереднім організатором якої на селі виступали партійні й комсомольські організації.
До підготовки і проведення ідеологічних кампаній та агітаційно-пропагандистських заходів, разом зі школами, залучалися сільські клуби і бібліотеки, виконуючи не завжди пов’язані з культурно-освітньою роботою функції. Вони ставали місцем проведення політзанять, політичних лекцій та бесід, партійних і комсомольських зборів, інструктивних нарад з агітаторами, виготовлення наочної агітації, іншої масово-політичної роботи.
Сільські культурно-освітні установи, як правило, займалися інформуванням односельчан про стан справ у господарстві і населених пунктах, випускали стінні й світлові газети, організовували вечори запитань і відповідей. Водночас клуби і бібліотеки на виконання завдань партійної ідеології змушені були у всі культурно-масові заходи в обов’язковому порядку включати елементи політичної пропаганди та агітації, спрямовані передусім на прославляння Комуністичної партії і Сталіна, роз’яснення переваг соціалістичного способу життя, гостру критику міжнародного імперіалізму.
Особливої активності ця робота набувала під час виборчих кампаній. У більшості випадків пафосна агітація ігнорувала громадську думку і такі реалії сільського життя повоєнного часу, як голод 1946 – 1947 рр., важкі умови колгоспної праці, незадовільні соціально-побутові і матеріальні умови жителів села.
У підрозділі 4.2 ,,Вплив преси та радіомовлення на культурно-освітні процеси на селі” зроблено висновок, що у повоєнний період важливою складовою процесу ідеологізації духовного життя українського села виступали засоби масової інформації, які були представлені переважно періодичною пресою, а з часом і дротовим радіомовленням.
Найближчими до сільського життя були районні газети, випуск яких у складних умовах почали налагоджувати в усіх районах центральних областей України невдовзі після звільнення їх від окупантів. Всі вони без винятку були органами райкомів КП (б) У та районних Рад народних депутатів трудящих, а їх зміст повністю контролювався партійними комітетами і спрямовувався на збереження серед людей загального духовного піднесення, викликаного перемогою у війні, переведення його у русло трудової активності й подолання післявоєнних труднощів.
Важливе місце у культурному житті сільського населення посідало радіо, в програмах якого жителям села найбільш до вподоби були музично-пісенні передачі, записи драматичних творів та концертів художньої самодіяльності. Однак доступ сільських жителів до радіо був обмеженим, оскільки технічна оснащеність і розгалуженість сільської радіомережі у повоєнні роки перебувала на низькому рівні.
Не маючи альтернативи і підпорядковані партійній ідеології, засоби масової інформації були єдиним тлумачем подій місцевого, внутрішнього і міжнародного життя. Крім суто інформаційних функцій, преса, а особливо радіо, сприяли розширенню культурного світогляду сільських жителів, висвітлюючи на сторінках газет проблеми культури, включаючи в радіопередачі музично-пісенні та драматичні твори.
У підрозділі 4.3 ,,Кіно в системі культурно-освітньої роботи у повоєнному селі” проаналізовано стан кінообслуговування сільського населення центральних областей України. Доведено, що в повоєнні роки у системі культурно-освітньої роботи кіно посідало важливе місце як дієвий пізнавально-виховний засіб та форма дозвілля сільського населення. Навіть при характерній для більшості кінострічок того часу прямолінійності й плакатності у тлумаченні теми, кіно, завдяки своїй образності, поєднанні рухового ефекту і звуку, давало можливість емоційного сприйняття екранного дійства і робило його зрозумілим і доступним кожній людині. До того ж кіно розглядалося як дієвий засіб агітаційно-пропагандистського інформування широких верств сільського населення в дусі пануючої тоді ідеології.
Цей вид мистецтва приваблював сільських глядачів своєю доступністю і користувався великою популярністю серед них. Вживалися заходи щодо забезпечення клубних установ стаціонарною кіноапаратурою та навчання кадрів кіномеханіків. Однак рівень кінообслуговування поліпшувався дуже повільно і більшість сільських населених пунктів обслуговувалася кінопересувками, забезпеченими застарілою апаратурою, що спричинювало низьку якість демонстрування фільмів. Системний характер в сільській місцевості мали порушення графіків завозу і демонстрування кінофільмів.
У висновках дисертації викладено основні результати дослідження, обґрунтовано положення, які виносяться на захист:
1. Історія культурно-освітньої сфери в селах центральних областей України в повоєнний період як наукова проблема в історіографії вивчена фрагментарно, що зумовило необхідність її дослідження на дисертаційному рівні. Залучена до роботи джерельна база – різноманітна та репрезентативна, дозволяє вирішити поставлені дослідницькі завдання.
2. Сільські культурно-освітні установи в роки війни зазнали великих руйнувань та збитків і були непридатні для використання, самої системи культурно-освітньої роботи в сільській місцевості на час визволення не існувало. Відновлення установ культури відбувалося в складних умовах дефіциту фінансових та матеріально-технічних ресурсів, незадовільного кадрового забезпечення. За таких обставин, як спосіб розв’язання проблеми, набув поширення метод ,,народної будови” із залученням громадськості до будівництва та ремонту об’єктів соціально-культурної сфери.
3. Навіть у несприятливих умовах повоєнного часу сільські культурно-освітні установи на кінець 1940-х рр. були практично відновлені, а їх робота мала помітний вплив на формування культурного середовища українського села.
4. Культурно-освітні процеси в сільській місцевості центральних областей України були позначені жорсткою цензурою і підпорядкуванням усіх форм і методів роботи з людьми завданням пануючої тоді комуністичної ідеології, що дозволяє визначити державну політику у сфері сільської культури в 1943 – 1950-х рр. як надмірно заполітизовану.
5. Найдоступнішими осередками дозвілля та місцем громадського спілкування різних верств сільського населення у повоєнні роки були сільські клуби, а також бібліотеки, в яких діяли гуртки художньої самодіяльності, здійснювалося книгообслуговування, проводилися культурно-масові, а також агітаційно-пропагандистські та інші сільські заходи.
6. Масовими і найбільш поширеними серед селян жанрами художньої творчості були драматичний та пісенно-хоровий. Навіть в умовах ідеологічного контролю значне місце в репертуарі клубних гуртків посідали твори народного мистецтва та українських класиків, які з великим задоволенням сприймалися сільськими глядачами і помітно впливали на формування їх духовного світогляду.
7. Популярністю у жителів села користувалися сільські бібліотеки та хати-читальні, які використовували стаціонарні та пересувні форми книгообслуговування. У тематиці бібліотечних фондів переважала політична література та художні твори, що возвеличували соціалістичний спосіб життя і пропагували радянський патріотизм.
8. Важливу інформаційно-просвітницьку роль у формуванні культурного середовища повоєнного села відігравала преса, радіо та кіно, які виступали практично безальтернативними джерелами інформації і тлумачами місцевих, внутрішніх і міжнародних подій з позицій пануючої ідеології.
9. Крім роботи, що здійснювалася клубами та бібліотеками, невід’ємною частиною культурно-освітніх процесів і задоволення духовних потреб людей в сільській місцевості були громадські форми дозвілля на основі народних традицій. Вони набували поширення, передусім там, де незадовільно працювали культурно-освітні установи і проводилися, як правило, за місцем проживання.
Володарский Л. Возрождение районов СССР, пострадавших от немецкой оккупации / Л. Володарский. – М., 1946.; Володарський Л. Піклування Радянської держави про населення визволених районів. – К., 1946. Грабовський М. Шляхи піднесення матеріального і культурного рівня радянського народу / М. Грабовський. – К., 1947. Жуковский Я. Повышение материального и культурного уровня жизни народа в новой пятилетке / Я. Жуковский. – Воронеж, 1947. Золотоверхий І. Розквіт української радянської культури / І. Золотоверхий. – К., 1947. Швайко Р. За дальше піднесення культосвітньої роботи / Р. Швайко // Культурно-освітня робота. – 1949. – № 1. Литвин К. Бібліотеки – важливий центр культури / К. Литвин // Культурно-освітня робота. – 1949. – № 1. Бриль М. Кінообслуговування населення – важлива ділянка культосвітньої роботи / М. Бриль // Культурно-освітня робота. – 1948. – № 4. Валігура В. Створити в кожному населеному пункті парк культури і відпочинку / В. Валігура // Культурно-освітня робота. – 1948. – № 4. Стефановский П. КПСС в борьбе за дальнейший рост культуры советского народа в годы первой послевоенной пятилетки / П. Стефановский. – М., 1953. Карпов Г. О советской культуре и культурной революции в СССР / Г. Карпов. – М., 1954. Глушенок С. Борьба КПСС за подъем культурного уровня советского народа в послевоенный период. 1946 – 1950 гг. / С. Глушенок. – М., 1954. Грачев А. Борьба КПСС за подъем культурного уровня советского народа в годы четвертой п’ятилітки / А. Грачев. – М., 1955.
Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 – 1945 рр.: В 3-х т. – К., 1968. – Т.2.; Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 – 1945 рр.: В 3-х т. – К., 1969. – Т.3: Радянська Україна в завершальний період Великої Вітчизняної війни (1944 – 1945 рр.). Історія Української РСР: У 8-ми томах, 10-ти книгах. – К., 1977. – Т.7: Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941 – 1945 рр.) /Ред. колегія В. Коваль та ін.; Історія Української РСР: У 8-ми томах, 10-ти книгах. – К., 1979. – Т.8: Радянська Україна в період зміцнення і поступового переходу до комунізму 1945 – 70-ті рр. – Кн. 1: Українська РСР в період зміцнення соціалізму (1945 – 1950-і роки).
Історія міст і сіл Української РСР: У 26-ти т. Дніпропетровська область / Ред. колегія П. Варгатюк та ін. – К., 1970.; Історія міст і сіл Української РСР: У 26-ти т. Київська область / Ред. колегія Ф. Рудич та ін. – К., 1971.; Історія міст і сіл Української РСР: У 26-ти т. Черкаська область / Ред. колегія О. Стешенко та ін. – К., 1972.; Історія міст і сіл Української РСР: У 26-ти т. Полтавська область / Ред. колегія І. Буланий та ін. – К., 1972.; Історія міст і сіл Української РСР: У 26-ти т. Кіровоградська область / Ред. колегія Д. Сиволап та ін. – К., 1972. Нариси історії Дніпропетровської обласної партійної організації / Ред. колегія І. Васильєв та ін. – Дніпропетровськ, 1979.; Нариси історії Кіровоградської обласної партійної організації / Ред. колегія А. Погрібняк та ін. – Дніпропетровськ, 1979.; Нариси історії Київської міської та обласної партійних організацій / Ред. колегія Т. Главак та ін. – Київ, 1981.; Нариси історії Полтавської обласної партійної організації / Ред. колегія І. Горобець та ін. – Харків, 1981.; Нариси історії Черкаської обласної партійної організації / Ред. колегія Г. Суховершко та ін. – Дніпропетровськ, 1981. Ясницький І. Піклування Комуністичної партії України про піднесення культурного рівня колгоспного селянства в післявоєнні роки (1945 – 1957) / І. Ясницький // Наукові записки Української сільськогосподарської академії. – К., 1958. – Т. 2. Дерев’янко І. Діяльність Комуністичної партії України по підготовці кадрів для культурного фронту (1946 – 1950 рр.) / І. Дерев’янко // Український історичний журнал (далі – УІЖ). – 1969. – № 1. Байраківський А., Погорєлов В. Відродження культурно-освітньої роботи на селі в повоєнний період / А. Байраківський, В. Погорєлов // Народна творчість та етнографія. – 1980. – № 3. Виноградов А. Деятельность культурно-просветительских учреждений в период восстановления народного хозяйства и дальнейшего развития социалистического общества (1946 – 1955) / А. Виноградов. – Харьков, 1969. История крестьянства СССР: В 5-ти т. – М., 1988. – Т. 4. Крестьянство в годы упрочнения и развития социалистического общества. 1945 – конец 50-х годов / Отв. И. Волков. Волков И. Засуха, голод 1946 – 1947 гг. / И. Волков // История СССР. – 1991. – № 4. Манаенков А. Культурное строительство в послевоенной деревне 1946 – 1950 гг. / А. Манаенков. – М., 1991.
Кожукало І. Вплив культу особи Сталіна на ідеологічні процеси на Україні в 40-і – на початку 50-х років / І. Кожукало // УІЖ. – 1989. – № 2.
Панченко П. Организация планирования сельского хозяйства и функционирования колхозного рынка УССР (вторая половина 40 – 80-х гг.) / П. Панченко // Аграрный рынок в его историческом развитии. ХХІІІ сессия Всесоюзного симпозиума по изучению проблем аграрной истории. Тезисы докладов и сообщений. – М., 1991. Потильчак О. До питання про соціальну політику фашистської Німеччини щодо селянства України (1941 – 1944 рр.) / О. Потильчак // Український селянин: Збірник наукових праць / НАН України, Інститут історії України, Черкаський державний університет імені Богдана Хмельницького / За ред. С. Кульчицького, А. Морозова. – Черкаси, 2001. – Вип. 2. Юрчук В. Культурне життя в Україні у повоєнні роки: світло і тіні / В. Юрчук. – К., 1995. Лисенко О., Перехрест О. Відбудовчі процеси в 1943 – 1945 рр. / О. Лисенко, О. Перехрест // Історія українського селянства: Нариси в 2-х томах. – К., 2006. – Т.2.; Даниленко В., Романюк І. Повсякденне життя селян / В. Даниленко, І. Романюк // Історія українського селянства: Нариси в 2-х томах. – К., 2006. – Т.2. Мічуда В. Культурне будівництво на селі в перші повоєнні роки (1945 – 1950) / В. Мічуда // Україна ХХ ст.: Культура, ідеологія, політика. – К.: Інститут історії України НАН України, 2004. – Випуск 8.; Мічуда В. Проектування і будівництво колгоспних сіл у післявоєнні роки (1946 – 1950 рр.) / В. Мічуда // Україна ХХ ст.: Культура, ідеологія, політика. – К.: Інститут історії України НАН України, 2005. – Випуск 8. Рибак І. Стан соціально-побутової сфери українського повоєнного села (1946 – 1966 рр.) / І. Рибак // УІЖ. – 1994. – № 1.; Рибак І. Соціально-побутова інфраструктура українського села / І. Рибак. – Кам’янець-Подільський, 2000.; Ковпак Л. Соціально-побутові умови життя населення України в другій половині ХХ ст. (1945 – 2000 рр.) / Л. Ковпак. – К., 2003. Кононенко В. Повоєнна сільськогосподарська політика Радянського уряду та її вплив на суспільно-політичні настрої населення України / В. Кононенко // Україна ХХ ст.: Культура, ідеологія, політика. – К., 2005. – Випуск 8.; Кононенко В. Суспільно-політичні настрої та моральний стан населення України в повоєнний період (1945 – 1953 рр.): дис. ... канд. істор. наук / В. Кононенко. – К., 2004. Замлинська О. Культурне життя в Україні у 1943 – 1953 рр.: Автореф. дис. ... канд. істор. наук / О. Замлинська. – К., 1995.; Кириченко В. Українське село і тоталітарна держава в умовах голодомору 1946 – 1947 років: Автореф. дис. ... канд. істор. наук / В. Кириченко. – Запоріжжя, 1996.; Калініченко В. Повоєнний голод в Україні (друга половина 40-х років ХХ ст.): Автореф. дис. ... канд. істор. наук / В. Калініченко. – Харків, 2001.; Терещенко Т. Соціально-побутова сфера села центральних областей України в період відбудови (1943 – 1950 рр.): Автореф. дис. ... канд. істор. наук / Т. Терещенко. – Черкаси, 2007. Зубкова Е. Общество и реформы 1945 – 1964 / Е. Зубкова. – М., 1993; Зубкова Е. Послевоенное советское общество: политика и повседневность. 1945 – 1953 / Е. Зубкова. – М., 2000.; Сайфуллина Н. Социальное развитие деревни в 1946 – 1953 гг. (на материалах Башкирской АССР): Дис. … канд. истор. наук / Н. Сайфуллина. – Уфа, 2004.; Новикова О. Культурно-просветительная работа в деревне в 40 – 60-х годах ХХ века: Дис. … канд. истор. наук / О. Новикова. – Уфа, 2007.; Вербицкая О. Российское крестьянство: от Сталина к Хрущеву. Середина 40-х – начало 60-х годов / О. Вербицкая. – М., 1992. |
