ДОГОВІР ПРИТРИМАННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, темами, визначаються ступінь її наукової розробки, об’єкт та предмет, мета та завдання дослідження, аргументується його наукова новизна, формулюються методологічні та науково-теоретичні основи роботи, зазначаються теоретичне та практичне значення роботи, наводяться дані про апробацію результатів дослідження, його обсяг і структуру.

Перший розділ «Огляд літератури за темою дисертації та вибір напрямків дослідження» присвячено оглядові літератури, що стосується права притримання і договору притримання, за трьома напрямками: 1) дослідження генезису та чинників формування інституту притримання і договору притримання; 2) дослідження загальних умов притримання речі; 3) дослідження договору притримання як підстави виникнення, зміни та

припинення права притримання, а також з’ясування місця договору притримання в системі цивільно-правових договорів.

Із джерел, що стосуються історії виникнення права притримання, перш за все, привертає увагу робота М. Каткова «Поняття права притримання у римському праві», в якій автор, спираючись на аналіз положень першоджерел римського права та праці романістів, обґрунтовує появу і закріплення права притримання, а також визначає основні підстави виникнення і принципи права притримання у римському праві.

У галузі досліджень інституту притримання за германським правом, передусім, треба згадати твори німецьких науковців К. Гарейса, Л. Еннекцеруса, Ф. Бернгефта та І. Колера, в яких розглядалися питання правової природи права притримання.

Відомості про чинники виникнення, формування та розвитку інституту притримання на територіях, які входять до складу сучасної держави Україна або знаходилися чи знаходяться з нею у культурних та економічних зв’язках, містяться у працях М. Ковалевського, Д. Мейера, С. Пахмана, А. Федорова, П. Цитовича та ін.

Оскільки категорія притримання стосується забезпечення виконання зобов’язань і поняття «договір» у контексті договору притримання, у процесі дослідження враховувалася література, в якій розглядалися питання тих аспектів договірного права і забезпечення виконання зобов’язань, що мають відношення до проблематики дослідження. Найбільш спеціалізованими з таких робіт вітчизняних авторів є навчальний посібник В. Луця з проблем договірного права, коментар до цивільного законодавства, що регулює договірні відносини, підготовлений Д. Притикою, В. Карабань та В. Ротань, а також колективна монографія «Зобов’язальне право».

Звичайно, дослідженнями вітчизняних цивілістів у цій галузі не вичерпується перелік праць, які містять принципові положення стосовно договірного права, і, зокрема, забезпечення виконання зобов’язань, що враховувались у процесі виконання цієї роботи. У цьому ракурсі варто згадати роботи М. Агаркова, В. Ансона, М. Брагінського та В. Вітрянського, А. Венедиктова, О. Герасименко, Є. Годеме, Н. Голованова, Б. Гонгало, М. Єремичева, О. Іоффе, В. Константинової, А. Латинцева, І. Новицького, І. Пустомолотова, Ю. Романця, Р. Саватьє, Ю. Сафонової та ін.

Притримання як вид забезпечення виконання зобов’язань досліджували українські науковці Т. Боднар, О. Герасименко, А. Гулик, І. Жигалкін, О. Єфімов, О. Загорулько, Т. Карнаух, О. Кот, А. Кузнецов, Н. Кузнецова, І. Пучковська, О. Рогач, О. Сербуль, О. Швиденко.

Інституту притримання також було приділено значної уваги з боку російських вчених, серед яких В. Вітрянський, Б. Гонгало, С. Сарбаш, М. Южанін, Л. Якушина, Д. Макаров та ін.

Дослідження здійснювалося за такими напрямками: встановлення поняття, принципів, правової природи та характерних властивостей права притримання у цивільному праві України; визначення його місця серед інших інститутів цивільного права; розгляд договору притримання у контексті підстави виникнення права притримання, визначення його поняття та сутності, а також специфіки його укладення, зміни, припинення та виконання.

Сфера цього дослідження охоплює головним чином лише договірні зобов’язання, що забезпечуються притриманням речі, оскільки сферою укладання договору притримання є лише договірні правовідносини.

У Висновках до першого розділу визначено, що обґрунтованим під час дослідження є звернення до нормативного регулювання права притримання в інших країнах, у тому числі в історичному порівнянні і на сучасному історичному етапі, і, перш за все, до країн спільного права, оскільки інститут притримання у цих країнах є більш розвинутим і договір притримання має найбільш широке застосування.

Другий розділ «Загальна характеристика договору притримання», який містить чотири підрозділи, присвячено дослідженню договору притримання як одного з юридичних фактів юридичного складу, на підставі якого виникає право притримання, спираючись на зміст, принципи і правову природу цього суб’єктивного права. Визначаються поняття і сутність договору притримання, а також його місце в системі цивільно-правових договорів.

У підрозділі 2.1. «Притримання як вид забезпечення виконання зобов’язань» досліджуються поняття й ознаки забезпечення виконання зобов’язань, а також поняття і характерні ознаки притримання як виду забезпечення виконання зобов’язань, в тому числі у римському праві, а також у правових звичаях і судовій практиці в Російській імперії у XIX і на початку ХХ ст., проекті Російського цивільного укладення, а за радянських часів – у банківській практиці та морських перевезеннях.

У підрозділі 2.2. «Зміст, принципи і правова природа права притримання» визначено, що право притримання полягає у можливості кредитора, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання, а також у випадку його

невиконання у встановленому порядку задовольнити свої вимоги з її вартості.

Виходячи з того, що реалізацією кредитором права притримання його зобов’язання перед боржником щодо передачі речі не припиняється, але його виконання зупиняється, право притримання полягає у можливості кредитора зупинити виконання свого зобов’язання перед боржником щодо видачі його речі до виконання ним свого обов’язку перед кредитором, а також задовольнити свої вимоги із вартості цієї речі у випадку невиконання боржником свого зобов’язання.

Основою права притримання є такі засади, як забезпечення виконання зобов’язань для належного функціонування цивільного обороту, а також встановлення рівних можливостей для кредитора і боржника щодо захисту їх цивільних прав. Ці засади, безумовно, є вираженням принципу справедливості, що є як загальним принципом цивільного законодавства, так і конституційним принципом верховенства права.

Віднесення притримання до видів забезпечення виконання зобов’язань свідчить про зобов’язальний характер права притримання. Притримання є окремим зобов’язанням, яке є акцесорним по відношенню до основного зобов’язання, тому правовідносини щодо притримання речі, безперечно, є зобов’язальними.

Специфіка притримання порівняльно з іншими видами забезпечення виконання зобов’язань полягає, по-перше, в тому, що підставою виникнення права притримання є сукупність юридичних фактів (юридичний склад), визначених законом і договір притримання у випадку його укладення є одним із таких юридичних фактів. Право притримання не може виникнути з моменту укладення договору, на підставі якого виникає основне зобов’язання. По-друге, порівняльно з іншими видами забезпечення виконання зобов’язань, передбаченими ч. 1 ст. 546 ЦК України, право притримання може виникнути у кредитора лише після того, як основне зобов’язання, строк виконання якого настав, не буде виконане боржником.

Виявлення відмінностей притримання від інших цивільно-правових інститутів, що мають схожі ознаки, зокрема, самозахист, застава, зарахування і зустрічне невиконання, надало можливість зробити висновок про самостійність інституту притримання у цивільному праві України.

Підрозділ 2.3. «Договір притримання як один з юридичних фактів юридичного складу, на підставі якого виникає право притримання» містить положення щодо визначення юридичного складу, на підставі якого виникає суб’єктивне право притримання кредитора.

Визначений законом юридичний склад, який є підставою виникнення суб’єктивного права притримання кредитора, включає такі юридичні факти:

невиконання боржником у строк свого грошового зобов’язання перед кредитором;

правомірне володіння кредитором річчю, яка належить боржникові, а в деяких випадках – і третій особі;

обов’язок кредитора передати річ боржникові або особі, вказаної боржником;

наявність зв’язку між річчю, якою правомірно володіє кредитор, та його вимогою у випадках, встановлених законом;

інші обставини, встановлені договором притримання.

Договір притримання у разі його укладення є одним із юридичних фактів юридичного складу, на підставі якого виникає право притримання. Цей договір, крім того, може бути підставою зміни або припинення права притримання.

У підрозділі 2.4. «Поняття договору притримання і його місце у системі цивільно-правових договорів» визначено, що договором притримання є правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, укладений між сторонами основного договірного зобов’язання (кредитором і боржником), спрямований на встановлення, зміну або припинення права притримання, а також інших прав та обов’язків кредитора і боржника, що стосуються притриманої речі.

Договір притримання є безоплатним, консенсуальним, абстрактним і може бути одностороннім або двостороннім, оскільки це залежить від того, чи наділені правами та обов’язками обидві сторони договору.

Цей договір має додатковий (акцесорний) характер і є не пойменованим договором, до якого застосовуються, перш за все, норми, що регулюють відносини притримання, а також загальні положення про зобов’язання і договори. Договір притримання є майновим, права та обов’язки за яким переходять до спадкоємця померлої фізичної особи, але ні за яких обставин не може бути господарським договором і може укладатися на користь контрагентів або третьої особи.

Договір притримання може бути самостійним договором, а може бути елементом іншого (змішаного) договору, на підставі якого, наприклад, виникає основне зобов’язання.

Сферою укладення договору притримання є договірні відносини. Договір притримання може укладатися під час укладення або виконання будь-яких цивільно-правових договорів, зокрема, купівлі-продажу, оренди, перевезення, транспортної експедиції, комісії, підряду, зберігання та ін.

У Висновках до другого розділу наведені поняття, характеристика та сфера укладення договору притримання. Визначено, що притримання в Україні обґрунтовано віднесено до видів забезпечення виконання зобов’язань, оскільки суб’єктивне право притримання включає можливість звернути стягнення на притриману річ.

Третій розділ «Укладення, зміна і розірвання договору притримання» містить три підрозділи і присвячений питанням порядку укладення договору притримання і змісту цього договору. У цьому розділі також визначаються підстави і наслідки зміни, розірвання і припинення договору притримання.

Підрозділ 3.1. «Укладення договору притримання» присвячений питанням часу, коли може бути укладений договір притримання, формі цього договору і порядку його укладення, а також змісту договору притримання.

Договір притримання може бути укладений у будь-який час, починаючи з моменту виникнення основного зобов’язання і до припинення права притримання. Договір притримання як правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання укладається у письмовій формі, в іншому випадку він є нікчемним. Договір притримання є укладеним, коли сторони досягли умов про основне зобов’язання і предмет договору, тобто про певні дії або утримання від певних дій сторонами основного зобов’язання (кредитора і боржника) стосовно притриманої речі (речей) або речі (речей), яка у майбутньому може бути притримана. Річчю як елементом предмета договору притримання можуть бути як нерухомі, так і рухомі речі, у тому числі індивідуально визначені речі, цінні папери, випущені лише в документарній формі, і речі, визначені родовими ознаками, крім грошей.

Умови договору поділяються на дві групи: умови, спрямовані на захист інтересів боржника, й умови, спрямовані на захист інтересів кредитора, що дозволяє зробити висновок, що договір притримання покликаний забезпечити у кожному конкретному випадку рівність становища кредитора і боржника і збалансоване співвідношення їх майнових інтересів. Така функція договору притримання є специфічною для забезпечення виконання зобов’язань, у тому числі для притримання як виду забезпечення виконання зобов’язань, що застосовується лише з метою додаткового захисту інтересів кредитора і стимулювання боржника до належного виконання зобов’язань.

У підрозділі 3.2. «Зміна і розірвання договору притримання» визначені підстави, порядок та наслідки зміни і розірвання договору притримання.

Зміна або розірвання договору притримання можливі на підставі згоди сторін, тобто договору про розірвання договору притримання, розірвання договору притримання однією із сторін або на підставі рішення суду.

Договір про зміну або розірвання договору притримання, як і договір притримання, укладається у письмовій формі. У випадку зміни або розірвання договору притримання за згодою сторін він вважається відповідно зміненим або розірваним з моменту укладення відповідного договору, якщо у цьому договорі не передбачено інше.

Наслідком зміни договору притримання є зміна відповідних зобов’язальних правовідносин сторін, тобто кредитора і боржника (ч. 3 ст. 653 ЦК України). Зміна договору притримання у зв’язку з порушенням однією із сторін зобов’язань за цим договором може мати наслідком вимогу потерпілої сторони, зокрема, про відшкодування збитків. Якщо договір притримання змінений у зв’язку з його істотним порушенням однією із сторін, друга сторона може вимагати, крім того, відшкодування збитків, завданих зміною договору. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни договору притримання, якщо інше не встановлено договором між ними.

У випадку розірвання договору притримання зобов’язання сторін, що виникли на підставі цього договору, припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК України).

Стосовно тих зобов’язань, які не були виконані або були виконані неналежним чином до моменту розірвання договору, зокрема тих, строк виконання яких настав і які не виконані або виконані неналежним чином, потерпіла сторона має право вимагати відшкодування збитків. Крім того, якщо договір притримання розірваний у зв’язку з істотним його порушенням однією із сторін, друга сторона може додатково вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору притримання. Звідси випливає, що у випадку розірвання договору притримання за згодою сторін такі наслідки не настають за умови належного виконання договору притримання до моменту його розірвання.

З моменту розірвання договору притримання кредиторові і боржникові при визначенні своїх прав та обов’язків слід керуватися нормами актів цивільного законодавства, які регулюють відносини щодо притримання.

У підрозділі 3.3. «Припинення договору притримання» визначається, що припиненням договору притримання можна вважати лише припинення всіх зобов’язань за цим договором.

Розірвання договору притримання є дією, спрямованою на припинення зобов’язань за цим договором, а припиненням договору притримання є припинення всіх зобов’язань, що виникли на підставі цього договору, тому розірвання договору притримання завжди має наслідком його припинення.

Підставами припинення договору притримання є, в тому числі: припинення основного зобов’язання; передача кредитором притриманої речі у володіння третій особі, за винятком передачі притриманого вантажу морським перевізником на склад (ст. 163 КТМ України); добровільна передача кредитором притриманої речі боржникові (власникові) або особі, вказаної ним; знищення або втрата речі, яка є предметом притримання, якщо інше не встановлено договором притримання; продаж (реалізація) притриманої речі в порядку звернення на неї стягнення або набуття кредитором права власності на неї в порядку виконавчого провадження; продаж боржником притриманої рухомої речі, обтяження якої зареєстроване, якщо кредитор надав згоду на відчуження цієї речі боржником без збереження обтяження.

У Висновках до третього розділу визначені форма, момент укладення і предмет договору притримання. З огляду на класифікацію умов договору притримання визначено, що договір притримання покликаний забезпечити у кожному конкретному випадку рівність становища кредитора і боржника і збалансоване співвідношення їх майнових інтересів. Наведені також підстави припинення договору притримання.

Четвертий розділ «Виконання договору притримання» складається з трьох підрозділів, у яких визначаються порядок виконання договору притримання на етапах реалізації кредитором права притримання речі і звернення стягнення на притриману річ, а також правові наслідки порушення договору притримання.

У підрозділі 4.1. «Виконання договору притримання при реалізації кредитором права притримання речі» обґрунтовано, що виконання договору притримання доцільно поділити на два етапи, а саме:

виконання договору притримання при реалізації кредитором права притримання речі;

виконання договору притримання при зверненні стягнення на притриману річ.

Визначено, що договір притримання може виконуватися, лише починаючи з виникнення у кредитора права притримання.

Перший етап виконання договору притримання передбачає повідомлення боржника про притримання речі, а для рухомих речей – ще й реєстрацію притримання як приватного забезпечувального обтяження,

наслідком якої є пріоритет, що має важливе значення для задоволення вимог кредитора.

У підрозділі 4.2. «Виконання договору притримання при зверненні стягнення на притриману річ» визначено, що звернення стягнення на притриману річ є не тільки одним з етапів виконання договору притримання, а ще й складовою суб’єктивного права притримання кредитора. Без такої можливості вимоги кредитора не можуть бути задоволені, що унеможливить визначення притримання як виду забезпечення виконання зобов’язань.

Цей етап виконання договору притримання характеризується, перш за все, судовим або позасудовим порядком реалізації притриманої рухомої речі, визначенням початкової ціни її реалізації, а також наслідками визнання публічних торгів такими, що не відбулися.

У підрозділі 4.3. «Правові наслідки порушення договору притримання» визначено, що порушенням договору притримання є його невиконання або виконання з порушенням умов (неналежне виконання), що стосуються притримання речі.

Підставою ж відповідальності за порушення договору притримання є його невиконання або виконання з порушенням умов (неналежне виконання), що стосуються притримання речі.

Правовими наслідками порушення договору притримання, зокрема, є: припинення відповідного зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від нього, якщо це встановлено договором притримання або законом, або розірвання договору притримання; зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків.

Відповідальністю за порушення договору притримання є, як правило, сплата неустойки і відшкодування збитків.

У Висновках до четвертого розділу надана основна характеристика етапам виконання договору притримання.

ВИСНОВКИ

У Висновках сформульовано та викладено основні найважливіші науково-теоретичні та практичні результати, отримані на підставі здійсненого дослідження.

1. Основою права притримання є такі засади, як забезпечення виконання зобов’язань для належного функціонування цивільного обороту, а також встановлення рівних можливостей для кредитора і боржника щодо захисту їх цивільних прав, які є вираженням принципу справедливості, що є як загальним принципом цивільного законодавства, так і конституційним принципом верховенства права.

2. Підставою виникнення суб’єктивного права притримання кредитора є юридичний склад, який включає такі юридичні факти:

невиконання боржником у строк свого грошового зобов’язання перед кредитором;

правомірне володіння кредитором річчю, яка належить боржникові, а в деяких випадках – і третій особі;

обов’язок кредитора передати річ боржникові або особі, вказаної боржником;

наявність зв’язку між річчю, якою правомірно володіє кредитор, та його вимогою у випадках, встановлених законом;

інші обставини, встановлені договором притримання.

3. У разі укладення договору притримання він є одним з юридичних фактів юридичного складу, на підставі якого виникає право притримання, і, крім того, може бути підставою зміни або припинення права притримання.

4. Договором притримання є правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, укладений між сторонами основного договірного зобов’язання (кредитором і боржником), спрямований на встановлення, зміну або припинення права притримання, а також інших прав та обов’язків кредитора і боржника, що стосуються притриманої речі.

5. Договір притримання є укладеним, коли сторони досягли умов про основне зобов’язання, що забезпечується притриманням речі, і предмет договору, тобто про певні дії або утримання від певних дій сторонами основного зобов’язання (кредитора і боржника) стосовно притриманої речі (речей) або речі (речей), яка у майбутньому може бути притримана. При цьому елементом предмета договору притримання можуть бути як нерухомі, так і рухомі речі, у тому числі індивідуально визначені речі, цінні папери, випущені лише у документарній формі, і речі, визначені родовими ознаками, крім грошей.

6. Умови договору притримання поділяються на умови, спрямовані на захист інтересів боржника, і умови, спрямовані на захист інтересів кредитора. До перших належать: вимоги, що можуть бути забезпечені притриманням; речі, які можуть бути притримані; виключення притримання для певних випадків; порядок реалізації права притримання; мінімальний строк притримання до звернення стягнення на притриману річ.

До умов, спрямованих на захист інтересів кредитора, належить, зокрема, умова про встановлення обов’язку боржника застрахувати притриману річ на користь кредитора, а також встановлення особливостей звернення стягнення на притриману річ.

7. Першим етапом виконання договору притримання є виконання договору притримання при реалізації кредитором права притримання речі, який охоплюється повідомленням боржника про притримання речі і реєстрацією притримання як приватного забезпечувального обтяження (для рухомих речей), наслідком якої є пріоритет, що має важливе значення для процедури реалізації притриманого рухомого майна і задоволення вимоги кредитора.

Другий етап виконання договору притримання охоплюється зверненням стягнення на притриману річ, що характеризується судовим або позасудовим порядком реалізації притриманої рухомої речі, визначенням ціни реалізації притриманої речі, а також наслідками визнання публічних торгів такими, що не відбулися.

8. Запропоновано внесення змін до ч. 2 ст. 594 ЦК України щодо встановлення обов’язкового зв’язку між вимогою кредитора і притриманою річчю, за винятком випадків, коли сторонами основного зобов’язання виступають підприємці.

9. Запропоновано внесення змін до ч. 3 ст. 596 ЦК України стосовно надання кредиторові права передати річ на зберігання третій особі, якщо ця річ потребує спеціальних умов зберігання.

10. Запропоновано внесення змін до ст. 597 ЦК України щодо мінімальної тривалості строку притримання до звернення стягнення на притриману річ і встановлення порядку задоволення вимог кредитора відповідно до ст. 590 ЦК України.

11. Запропоновано внесення змін до ст. 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» і ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» стосовно однакового визначення обтяження рухомого та нерухомого майна.

12. Запропоновано внесення змін до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» із включенням такої умови, як володіння боржником річчю, яку він відчужує.

13. Запропоновано внесення змін до ст. 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» стосовно можливості внесення запису про припинення обтяження до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за рішенням суду