ОСОБЛИВОСТІ ЕЛЕКТРОАКУСТИЧНОЇ КОРЕКЦІЇ СЛУХУ У ХВОРИХ З РІЗНИМИ ТИПАМИ УРАЖЕННЯ СЛУХОВОЇ СИСТЕМИ



Название:
ОСОБЛИВОСТІ ЕЛЕКТРОАКУСТИЧНОЇ КОРЕКЦІЇ СЛУХУ У ХВОРИХ З РІЗНИМИ ТИПАМИ УРАЖЕННЯ СЛУХОВОЇ СИСТЕМИ
Альтернативное Название: ОСОБЕННОСТИ электроакустической КОРРЕКЦИИ СЛУХА У БОЛЬНЫХ С различными типами ПОРАЖЕНИЯ СЛУХОВОЙ СИСТЕМЫ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Матеріали і методи дослідження. Попередній відбір проведено серед 879 хворих з хронічною сенсоневральною та змішаною приглухуватістю і глухотою. На хронічну сенсоневральну приглухуватість страждали 64 % хворих, змішані порушення виявлені у 36 % пацієнтів. Після комплексного обстеження з числа досліджуваних були виключені діти та пацієнти з долінгвальною приглухуватістю, глухотою, а також особи, які пред`являли скарги на вестибулярні розлади. Таким чином, було відібрано 670 хворих, серед яких порушення звукосприймаючого апарата виявлено у 358 (53,5%) осіб, 312 пацієнтів (46,5%) мали комбіноване ураження слуху. Серед пацієнтів чоловіків було 372 (55,6 %) жінок – 298 (44,4 %). Вік хворих коливався від 18 до 80 років. За результатами досліджень слухові вади переважали у працездатної категорії хворих - від 20 до 60 років – 61,7% (413 хворих), у яких результати електроакустичної корекції мали найбільш суттєвий вплив на їх соціальний та професійний статус. Тривалість спостереження за хворими становила від 1 до 6 років.


Характеристика втрат слуху у обстежуваних свідчить, про те, що переважна кількість хворих 308 пацієнтів (46%) мала ІІІ ступінь втрати слуху (середні пороги слуху в межах 56-75 дБ). Наступною за кількістю були групи хворих з ІІ (середні пороги слуху були в межах 46-55 дБ) та ІV (середні пороги слуху в межах 76-95 дБ) ступенями втрати слуху: 143 (21,3%) та 137 (20,4%) пацієнтів, відповідно. Значно меншою була група пацієнтів з І (середні пороги слуху в межах 16-45 дБ) ступенем втрати слуху – їх було 57 (8,5%), та з V (середні пороги тонального слуху перевищують 95 дБ) ступенем - 25 (3,7%).


Для визначення особливостей електроакустичної корекції слуху в залежності від стану функції гучності всі хворі були розділені на 4 групи згідно даних клініко-аудіологічної характеристики залишкового слуху.


1.    До першої групи були віднесені 226  хворих на хронічну сенсоневральну та змішану приглухуватість, у яких визначалась 100% розбірливість мовних тестів та помірне звуження динамічного діапазону слуху.


2.    Друга група складалась з 244  пацієнтів з хронічною сенсоневральною та змішаною приглухуватістю, особливостями ураження слуху у яких було порушення функції розбірливості мови, звуження динамічного діапазону слуху.


3.    Третю групу склали 136  хворих на хронічну сенсоневральну, змішану приглухуватість з асиметричними слуховими порушеннями.


4.    Четверта група – 64  хворих з хронічною сенсоневральною приглухуватістю та крутонисхідним типом аудіометричної кривої.


Всім хворим проводились суб`єктивні та об`єктивні методи дослідження слухової функції. Комплекс аудіологічних тестів включав: дослідження шепітною, розмовною мовами, камертональні проби, тональну порогову, надпорогову та мовну аудіометрію, імпедансометрію, реєстрацію отоакустичної емісії продуктів спотворення.


При акуметрії виявляли відстань, з якої хворий сприймає шепітну та розмовну мову, а також проводили досліди Вебера, Бінга, Федеріче за допомогою камертона С128, з реєстрацією результатів обстеження на спеціальному бланку.


Аудіометричне дослідження проводилось в кабіні Tegner (Швеція) та в спеціальному частково звукоізольованому приміщенні, рівень шуму в якому не перевищував 35 дБА. Тональна, надпорогова та мовна аудіометрія виконувалася на цифрових аудіометрах AC 30 та AD 229е (Interacuostics, Данія). Аудіометри були відкалібровані відповідно до вимог Міжнародного стандарту нульового рівня аудіометрів (ISO-64) та Державного стандарту на еквівалентні порогові рівні звукового тиску (ГОСТ 13655-68 та 13655-75) за допомогою «штучного вуха» та мастоїда (Bruel and Kjer, type 4930).


Для надпорогової аудіометрії використовували найбільш поширений в аудіологічній практиці тест - виявлення порогів слухового дискомфорту з метою оцінки динамічного діапазону слуху. За поріг дискомфорту прийнята величина рівня звукового стимулу від 0 дБ аудіометра, при якій звук не являється просто гучним, а є дратуючим, неприємним для сприйняття, від якого хочеться позбавитись. При мовній аудіометрії визначали пороги 50% розбірливості цифрового тесту при повітряному та кістковому проведенні звуків, поріг 100% розбірливості словесного тесту. Для проведення словесного тесту застосовували артикуляційні таблиці збалансованих слів за Г.І. Грінбергом та Л.Р. Зіндер (1957), записані на CD-диск та магнітну плівку. Оцінку ступеня втрати слуху проводили  за класифікацією В.Г. Базарова та А.І. Розкладки (1989).


Динамічна акустична імпедансометрія включала тимпанометрію та рефлексометрію. Дослідження виконувалось за допомогою імпедансного аудіометра AZ-26 (Interacuostics, Данія). Оцінка даних отриманих при проведенні тимпанометрії проводилась за Jerger.


Методика реєстрації отоакустичної емісії продуктів спотворення проводилась за допомогою ком`ютерного комплексу “Mimosa Acoustics” (Etymotic Reasearch, USA) на базі центру слухової реабілітації «Аврора» (м. Київ). Для реєстрації отоакустичної емісії в якості стимула використовувались два тональні сигнали F1 та F2 з інтенсивністю 55 та 65 дБ рівня звукового тиску на частотах від 500 до 10000 Гц. Співвідношення стимулів F1/F2 складало 1,22 на всіх частотах. Дані вважались достовірними, якщо амплітуда отоакустичної емісії продуктів спотворення перевищувала 10 дБ рівня звукового тиску.


Комп`ютерні методи настроювання слухових апаратів базувались на принципах аналітичного розрахунку підсилення акустичного сигналу та використовувались у вигляді програмного продукту NOAH (HIMSA - Hearing Instruments Manufacturers Software Association), що є міжнародним стандартом для настроювання програмованих та цифрових слухових апаратів. Вибір того чи іншого методу залежав від типу, характеру та рівня втрати слуху у протезованих пацієнтів.


У всіх дослідженнях результати вимірювань оброблялись статистично з використанням критерію Стьюдента та непараметричних методів (Е.В. Гублер, 1978; С.Н. Лапач и соавт., 2000). Комп`ютерна обробка результатів здійснювалась за методами варіаційної статистики на Intel Pentium 200 MMX за допомогою комплекту програм „Microsoft Office 97. Обчислювались середні арифметичні величини М, їх середньоквадратичні відхилення, похибка визначення середніх арифметичних m і рівні значущості відмінностей групових середніх за t - критерієм Ст`юдента. Відмінності середніх величин оцінювались як статистично значущі при Р<0,05.


 


Результати дослідження та їх обговорення. Проведені дослідження залишкового слуху пацієнтів, які потребували застосування засобів електроакустичної корекції, дозволили виявити певні особливості порушення слухової функції у обстежуваних хворих. Обстеження першої групи з 226 хворих на хронічну сенсоневральну та змішану приглухуватість виявило збереження у них 100% розбірливість мовних тестів. При проведенні аудіологічного обстеження у хворих цієї групи, які мали сенсоневральне ураження, оцінювались середні пороги сприйняття по повітряній провідності, з метою визначення характерних рис ураження слухової функції. Ці особливості в подальшому визначали стратегію підбору слухових апаратів. Проведення аналізу середніх порогів сприйняття тонів за повітряною провідністю у хворих з хронічною сенсоневральною приглухуватістю на частотах 500, 1000, 2000 та 4000 Гц дозволило виявити, що середня втрата слуху становила 60,53±4,7 дБ, крива повітряної провідності мала переважно горизонтальну форму. Не спостерігалось різкого обриву на високих частотах від 6000 до 8000 Гц. Пороги на цих частотах відрізнялись від порогів на мовних частотах не більше ніж на 15-20 дБ.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины