ОСОБЕННОСТИ ЛЕЧЕНИЯ ГЕНЕРАЛИЗОВАННОГО ПАРОДОНТИТА У ЖЕНЩИН СО СТРУКТУРНО-ФУНКЦИОНАЛЬНЫМИ НАРУШЕНИЯМИ КОСТНОЙ ТКАНИ.

Краткое содержание

Матеріал та методи досліджень. Для досягнення мети та розв’язання поставлених завдань проведено обстеження 132 жінок віком від 20 до 59 років (середній вік 44,2±2,3 років). Серед них були 107 жінок (середній вік 46,2±1,24 років), хворих на генералізований пародонтит різного ступеня важкості та 25 жінок (середній вік 36,94±2,04 років) з інтактними тканинами пародонта.

Стан тканин пародонта пацієнток оцінювали згідно із загальноприйнятою схемою з використанням суб’єктивних методів дослідження (скарги, анамнез), стоматологічного та пародонтологічного обстеження. Діагноз встановлювався згідно з класифікацією М. Ф. Данилевського (1998).

Дослідження проводилося в два етапи. На першому етапі для вивчення вікових особливостей макроструктурних змін альвеолярного відростка і тіла нижньої щелепи хворі на генералізований пародонтит жінки були розділені на групи молодого віку (20–44 роки), яку склали 55 жінок (середній вік 36,74±0,87 років), та середнього віку (45–59 років) 52 жінки (середній вік 52,87± 0,75 років). Розподіл жінок за віковими періодами проведено відповідно до класифікації, прийнятої на Міжнародному Європейському семінарі з охорони здоров’я літніх і старих людей (Київ, 12–14 травня 1963 року).

Залежно від наявності генералізованих захворювань пародонта і структурно-функціонального стану кісткової тканини пацієнтки були розділені на три групи. До першої групи (I) увійшли 66 жінок, хворих на генералізований пародонтит різного ступеня важкості (середній вік 49,48±1,75 років) зі структурно-функціональними порушеннями кісткової тканини (остеопенія, остеопороз). Другу групу (II) склала 41 жінка з генералізованим пародонтитом різного ступеня тяжкості (середній вік 44,25±2,22 років) з нормальними показниками мінеральної щільності кісткової тканини. 25 жінок (середній вік 36,94±2,04 років) зі здоровими тканинами пародонта і нормальними показниками кісткової тканини склали третю групу (III).

Індексна оцінка стану тканин пародонта і гігієни порожнини рота здійснювалась за допомогою папілярно-маргінально-альвеолярного індексу (ПМА) (C. Parma, 1961 р.), пародонтального індексу (ПІ) (A. Russel, 1956 р.), індексу Рамфьорда (ІР) (1959 р.), індексу гігієни (ІГ) (Федоров і Володкіна, 1971 р.) та проби Кулаженко (1967 р.).

Для оцінки ступеня і характеру деструкції альвеолярного відростка та визначення показників рентгеноморфометричних індексів використовували рентгенологічні дослідження. Ортопантомографія проводилася за допомогою ортопантомографа (Planmeca PM 2002 EC Ploline Panoramic X-ray unit) одним оператором при стандартному положенні голови у всіх 132 жінок.

За отриманими зображеннями нижніх щелеп на ортопантомограмах були визначені показники рентгеноморфометричних індексів. Ментальний індекс (МІ) (A. Taguchi, 1995) визначався як висота кортикальної пластинки нижньої щелепи, що вимірювалася під серединою ментального отвору. Панорамні нижньощелепні індекси (ПНІ (н) (B. W. Benson, 1991)) та (ПНІ (в) (D. Ledgerton, 1997)) були обраховані як співвідношення значення МІ до відстані від нижнього краю ментального отвору до нижньої межі нижньої щелепи (ПНІ (н)) та значення МІ до висоти відстані від верхнього краю ментального отвору до нижньої межі нижньої щелепи (ПНІ (в)). Індекс ступеня резорбції альвеолярного відростка (ІРАВ) (L. F. Ortman, 1989) визначався як співвідношення висоти нижньої щелепи до відстані від середини ментального отвору до нижньої межі нижньої щелепи. При визначенні антегоніального індексу (АІ) (D. Ledgerton, 1999) вимірювалася ширина кортикальної пластинки в ділянці, розташованій попереду від кута нижньої щелепи (антегоніальна ділянка). Гоніальний індекс (ГІ) (J. Bras, 1982) визначався як висота кортикальної пластинки в області кута нижньої щелепи. Нижньощелепний кортикальний індекс (НКІ) (E. Klemetti, 1994) визначали згідно з рентгенологічними особливостями кортикальної пластинки нижньої щелепи за трибальною шкалою. Клас С1 визначався, коли ендоостальний край кортикальної пластинки був однорідний і чіткий з обох боків; клас С2 діагностувався, коли внутрішній ендоостальний край мав ендоостальні кортикальні розшарування; при наявності значних кортикальних розшарувань по всій висоті кортикальної пластинки, внутрішньокісткових лакунарних порожнин діагностували клас С3. Також нами проведені вимірювання висоти нижньої щелепи (ВНЩ), висоти альвеолярного відростка (ВАВ) та висоти тіла нижньої щелепи (ВТНЩ) на дистальній поверхні іклів нижньої щелепи.

Для оцінки мінеральної щільності кісткової тканини використовували ультразвукову денситометрію (апарат «Achilles +», «Lunar Corp.», США, 1995) та рентгеностеоденситометрію (апарат АРМ-остеолог). В роботі були використані індекс міцності кісткової тканини (ІМ, %); Т-критерій – у величинах стандартних відхилень (SD) від пікової кісткової маси та Z-критерій – у величинах стандартних відхилень (SD) від мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ) здорової людини тієї самої статі, віку та етнічної групи. При рентгеностеоденситометричному дослідженні визначали кортикальні індекси ІІ, ІІІ, ІV, V метакарпальних кісток та інтегральний кортикальний індекс (В. В. Поворознюк зі спів., 2001).

На другому етапі було проведено клініко-рентгенологічне обгрунтування ефективності комплексного лікування генералізованого пародонтиту із застосуванням фармакологічного засобу «Кальцемін» і препарату «Біоль» у жінок, що склали I та ІІ групи дослідження. Групи I і II були стандартизовані за ступенем тяжкості генералізованого пародонтиту і показниками параклінічних індексів.

Проведено комплексне пародонтологічне лікування у 107 хворих на генералізований пародонтит. Залежно від методів лікування пацієнтки обох груп були розподілені на підгрупи А (60 жінок) і Б (47 жінок). Пацієнткам обох груп було проведено первинне пародонтологічне лікування. До комплексу лікувальних заходів пацієнток підгруп IА і IIА було додатково включено препарат «Кальцемін» – по 1 табл. 2 рази на день (у підгрупі ІА протягом 3-х місяців, в підгрупі IIА протягом одного місяця), а також місцево ультрафонофорез з «Біолем» по 10 хв. щодня або через день курсом 10–12 процедур.

Пацієнткам усіх підгруп було призначено підтримувальне пародонтологічне лікування. Один раз на чотири місяці проводили професійну гігієну порожнини рота. Пацієнтки підгруп А через 6 місяців додатково проходили повторний курс лікування «Кальцеміном» (у підгрупі І А протягом 3-х місяців, в підгрупі II А протягом одного місяця) і приймали 10 процедур ультрафонофорезу з «Біолем».

Ефективність лікування оцінювали за безпосередніми та віддаленими (через один рік) результатами динаміки змін показників клінічних, рентгенологічних і рентгеноморфометричних методів дослідження.

Результати дослідження та їх обговорення. Результати проведеного нами дослідження в групах пацієнток молодого і середнього віку з генералізованим пародонтитом різного ступеня важкості показали, що у жінок з віком поглиблюється тяжкість перебігу генералізованого пародонтиту. Це підтверджували достовірні відмінності показників параклінічних індексів, що характеризують активність запально-деструктивних змін в тканинах пародонта (значення пародонтального індексу і індексу Рамфьорда в групі жінок середнього віку склали 3,64±0,14 балів і 4,85±0,25 балів, в групі молодого віку – 2,86±0,12 балів і 3,71±0,24 балів відповідно (p<0,05)).

Дані денситометричних досліджень свідчать, що з віком збільшується частота структурно-функціональних порушень кісткової тканини: у групі жінок середнього віку частота поширення структурно-функціональних порушень кісткової тканини була вища (69 %), ніж у жінок молодого віку (55 %), причому істотне зростання патології (21 %) в цій групі було за рахунок остеопорозу. Результати кореляційного аналізу між віком і показниками індексу щільності кісткової тканини ультразвукового дослідження (r=-0,35; p<0,003) та інтегрального кортикального індексу рентгеностеоденситометричного дослідження (r=0,41; p<0,0005) свідчили про те, що з віком погіршується стан кісткової тканини. Таким чином, в результаті дослідження було встановлено вплив структурно-функціональних порушень кісткової тканини на тяжкість перебігу генералізованого пародонтиту.

Проведення порівняльного аналізу ультразвукової денситометрії і рентгеностеоденситометрії показало, що в діагностиці структурно-функціональних порушень кісткової тканини у жінок однаково ефективні обидва методи досліджень. Отримані результати свідчать, що інтегральний кортикальний індекс є більш інформативним в діагностиці структурно-функціональних порушень кісткової тканини, оскільки кортикальна кісткова тканина більш чутлива до вікових змін.

Аналіз показників рентгеноморфометричних індексів у жінок з генералізованим пародонтитом молодого і середнього віку виявив вікові макроструктурні зміни в кортикальній пластинці і тілі нижньої щелепи. Встановлено достовірне збільшення висоти тіла нижньої щелепи: 19,46±0,43 мм у жінок середнього віку порівняно із 18,05±0,43 мм у жінок молодого віку, водночас виявлено тенденцію до зниження висоти альвеолярного відростка (13,82±0,33 мм і 14,57±0,45 мм відповідно). Виявлені зміни є компенсаторно-пристосувальною реакцією зубощелепної системи на вік та зумовлені зміною мінеральної щільності кісткової тканини.

Відзначені суттєві зміни структури кортикальної пластинки нижньої щелепи у жінок з віком: зареєстровані значні розшарування та лакунарні дефекти кортикальної пластинки (клас С3 НКІ) у 34 % жінок середнього віку, разом з тим клас С1 не було діагностовано. Серед жінок молодого віку клас С3 НКІ діагностувався лише на трьох ортопантомограмах жінок (5 %), тоді як у 18 % ендоостальний край нижньощелепного кортексу був чітким і рентгенологічно однорідним з обох боків нижньої щелепи (клас С1). При порівнянні показників НКІ у жінок молодого віку (1,86±0,07 балів) і середнього віку (2,34±0,08 балів) були отримані високодостовірні відмінності (р<0,0002). Ці зміни свідчать про активізацію процесів фізіологічної перебудови кісткової тканини та інтенсифікації процесів кісткоутворення під впливом функціонального жувального навантаження у жінок середнього віку.