ГІСТЕРЕКТОМІЯ В ЖІНОК, ЯКІ БАГАТО НАРОДЖУЮТЬ



Название:
ГІСТЕРЕКТОМІЯ В ЖІНОК, ЯКІ БАГАТО НАРОДЖУЮТЬ
Альтернативное Название: Гистерэктомия у женщин, МНОГО РОЖАЮТ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Об’єкт, методи та методологія досліджень. Відповідно до поставленої мети та завдань, наші дослідження носили поетапний характер. Так, на 1 етапі було вивчено основні клінічні аспекти гістеректомії у 50 жінок, які багато народжують з різною генітальною патологією, які склали 1 групу.


На 2 етапі було проведено аналіз 37 випадків акушерської гістеректомії у жінок, які багато народжують. Вони склали 2 групу. Залежно від причин акушерської гістеректомії, у цій групі було виділено 3 підгрупи: 2.1 – 18 жінок з акушерськими кровотечами; 2.2 – 14 жінок з гнійно-запальними ускладненнями і 2.3 – 5 пацієнток з міомою матки та вагітністю.


На 3 етапі було проведено клініко-функціональні та лабораторні дослідження у 40 жінок з 1 та 2 груп для оцінки віддалених наслідків (до 2 років) гістеректомії у жінок, які багато народжують. Ці жінки склали 3 групу, в якій було виділено 2 підгрупи: 3.1 – 20 жінок, які перенесли гістеректомію з приводу гінекологічної захворюваності і 3.2 – 20 жінок, які перенесли вимушену гістеректомію з приводу акушерської патології. Характерною особливістю цієї групи є те, що усім 40 пацієнткам було виконано тотальну гістеректомію з придатками, що є найменш сприятливим варіантом для розвитку різної нейроендокринної симптоматики.


На 4 етапі було вивчено ефективність запропонованої методики реабілітації у 20 жінок, які багато народжують після гістеректомії (екстирпація матки з придатками), причому у підгрупі 4.1 було 10 пацієнток, які перенесли тотальну гістеректомію з приводу гінекологічної патології, а у підгрупі 4.2 – також 10 жінок після акушерської гістеректомії.


До комплексу запропонованої реабілітаційної методики було включено такі моменти: замісна гормональна терапія; метаболічна терапія, лікування анемії, а також комплекси вітамінів та мікроелементів.


Контрольну групу склали 20 жінок аналогічного віку, які багато народжують без гістеректомії.


Для проведення клінічних досліджень було розроблено спеціальну карту, до якої було внесено основні анамнестичні дані, особливості основного захворювання, показання та провідні моменти вимушеного оперативного лікування, а також клінічний перебіг раннього (до 10-14 діб) післяопераційного періоду. Дані цих карт було оброблено за допомогою стандартних статистичних методик (О. П. Мінцер та співавт., 2007).


Індекси Брея та Куппермана визначали за загальноприйнятими методиками (В. П. Сметник и соавт., 2007).


Біохімічні дослідження включали визначення вмісту глюкози, загального холестерину (ХЗ), ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ), ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ), ліпопротеїдів дуже низької щільності (ЛПДНЩ) та тригліцеридів (ТГ) за допомогою загальноприйнятих методик (Г. И. Назаренко, 2006).


Дослідження гормонального статусу включали наступні параметри: лютеїнізуючий гормон (ЛГ), фолікулостимулюючий гормон (ФСГ), естрадіол (Е2), прогестерон (П), вільний тестостерон (Т) та пролактин (Прл) за допомогою імуноферментного аналізу (А. Г. Резников и соавт., 2007).


Для оцінки психосоматичного статусу проводили аналіз психо-вегетативних розладів, якості сну та якості життя за загальноприйнятими методиками (Е. М. Вихляева и соавт., 2004).


Статистичні дослідження проводили за загальноприйнятою методикою з використанням методів параметричної та непараметричної статистики (О. П. Мінцер та співавт., 2006).


Результати досліджень та їх обговорення. При аналізі результатів власних досліджень ми вирішили дотримуватися етапності проведеної наукової праці.


1 етап – гістеректомія в жінок, які багато народжують, з приводу генітальної патології.


Аналізуючи вікові категорії пацієнток 1 групи, необхідно відзначити, що більшість жінок були старше 45 років (84,0 %), а їхній середній вік складав 47,3±3,1 років.


Для жінок, які багато народжують, велике значення має їхній соціальний статус (Э. К. Айламазян, 2002; В. Н. Прилепская, 2007). Нами встановлено, що у 86,0 % випадків жінки 1 групи були домогосподарками. Це обумовлено як наявністю більшої кількості дітей, так і релігійними особливостями: значна частина пацієнток були глибоко віруючими, причому більшість – мусульманок (66,0 %). Тільки у 14,0 % спостережень жінки, які багато народжують, працювали робітниками або службовцями, причому у 10,0 % – неповний робочий день.


Особливий інтерес представляють дані репродуктивного анамнезу обстежених жінок (И. З. Закиров и соавт., 2006; В. М. Запорожан та співавт., 2008). Отримані результати свідчать, що найчастіше пацієнтки мали від 5 до 7 пологів (62,0 %), що істотно впливало на середній показник – 6,1±0,3. У порівнянні з цим, набагато рідше в анамнезі було 8-10 пологів (16,0 %), більше 10 пологів (12,0 %) і менше 5 пологів (10,0 %). Зовсім іншу картину спостерігали при оцінці кількості артифіційних абортів – тільки 4 випадки (8,0 %), хоча рівень мимовільних ранніх і пізніх абортів був досить високим – 62,0 % при їхній середній частоті – 0,7±0,1 на одну жінку. Представлені особливості репродуктивного анамнезу вказують на реалізовану репродуктивну функцію жінок і відсутність навиків щодо використання методів планування родини, що можна пояснити релігійністю обстежених пацієнток.


Нами представлені дані про спектр екстрагенітальної патології обстежених жінок. У першу чергу, необхідно відзначити високий сумарний показник – 92,0 %, причому різні поєднані форми мали місце у кожному третьому спостереженні (34,0 %). Серед основних варіантів супутньої соматичної патології варто виділити переважання серцево-судинних захворювань (нейроциркуляторна астенія, гіпертонічна хвороба і міокардіодистрофія) – 30,0 % та ендокринної патології. (захворювання щитовидної залози, ожиріння й цукровий діабет) – 26,0 %. Рідше зустрічалися захворювання шлунково-кишкового тракту (хронічні форми холециститу, гепатиту й коліту) – 16,0 %, патологія нирок (пієлонефрит і сечокам’яна хвороба) – 12,0 % і варикозна хвороба – 8,0 %. Висока частота супутньої екстрагенітальної патології обумовлена частими вагітностями та пологами, після яких організм жінки не встигає відновитися, а також свідчить про сприятливі передумови щодо розвитку ендокринної патології, на тлі якої формуються гінекологічні захворювання, на що також вказують деякі автори (В. И. Кулаков и соавт., 2001; И. Б. Манухин и соавт., 2007).


Особливий інтерес представляють дані про генітальну патологію. Так, у структурі гінекологічної захворюваності, що потребувала оперативного лікування, у жінок, які багато народжують, переважала лейоміома матки (72,0 %) – у порівнянні з рецидивуючою гіперплазією ендометрія (12,0 %), аденоміозом (8,0 %) і тубоваріальними утвореннями (8,0 %). Варто підкреслити, що пацієнтки несистемно спостерігались у лікаря акушера-гінеколога, а лише за наявністю вираженої клінічної симптоматики при тому, чи іншому гінекологічному статусі.


Разом з тим, показання щодо проведення оперативного лікування генітальної патології були різнофакторними (Б. М. Венцківський та співавт., 2004; N. Ueno et al., 2007). Так, відповідно до отриманих нами результатів, найчастішими показаннями для хірургічного втручання у жінок, які багато народжують, були геморагічний синдром (24,0 %) і швидкий ріст лейоміоми матки (16,0 %), що можна віднести до класичних проявів основної патології. В інших випадках мали місце великі розміри лейоміоми матки (12,0 %), порушення трофіки більших вузлів або тубоваріальних утворень – внаслідок перекрута їхньої ніжки (12,0 %), порушення функції суміжних органів (10,0 %) і вираженого больового синдрому (10,0 %). Звертає на себе увагу той факт, що у 14,0 % спостережень зустрічалися поєднання декількох показань: больовий і геморагічний синдром (8,0 %), геморагічний синдром і порушення функції суміжних органів (4,0 %), порушення трофіки великого субмукозного міоматозного вузла (2,0 %). Хотілося б відзначити, що в усіх випадках оперативне лікування гінекологічної захворюваності носило вимушений характер, обумовлений вираженою клінічною симптоматикою і бажанням пацієнтки позбутися даної патології.


Сьогодні велика увага приділяється своєчасній діагностиці генітальної патології (В. К. Чайка, 2001; В. И. Кулаков и соавт., 2002). Однак нами встановлено виражену тривалість захворювань в жінок, які багато народжують, причому у кожному другому випадку (52,0 %) вона становила від 4 до 5 років, а середній показник тривалості генітальної патології, яка вимагає оперативного втручання, складав 4,2±0,2 років, що є досить високим і свідчить про несвоєчасну діагностику та неефективність лікувально-профілактичних заходів, які використовувалися.


У даному аспекті ми вважали за доцільне вивчити особливості раніше використовуваної терапії. При цьому сумарний показник складав 80,0 %, однак більше детальний аналіз показав, що основними варіантами лікування була симптоматична терапія: антианемічна (42,0 %), анальгетики й спазмолітики (30,0 %). У порівнянні з цим, специфічна гормональна терапії проводилась лише у 18,0 % випадків, що свідчить про низький рівень її проведення, у той час, як, з огляду на структуру основної генітальної патології з явною перевагою лейоміоми матки, при її лікуванні провідна роль належить саме корекції дисгормональних порушень (Е. М. Вихляева, 2004; В. П. Сметник, 2006).


Заслуговує на увагу той факт, що у плановому порядку було прооперовано лише 56,0 % жінок, а 44,0 % – в екстреному, що свідчить про несвоєчасну діагностику гінекологічної патології в обстежених жінок.


Слід зазначити обсяг проведеного оперативного лікування (М. Є. Яроцький та співавт., 2002; N. L. Bush et al., 2006). Нами встановлено, що у більшості випадків проводилась екстирпація матки (74,0 %), у порівнянні з надпіхвовою ампутацією (26,0 %). При цьому, якщо при субтотальній гістеректомії частіше виконували операцію без придатків (12,0 % з 26,0 %), то при тотальній гістеректомії переважно видаляли й придатки (58,0 % з 74,0 %). Ці дані також підтверджують наявність гінекологічних захворювань, що довготерміново перебігають, несвоєчасно виявляються та несистемно лікуються.


При аналізі особливостей проведеного оперативного лікування нами встановлено, що середній показник операційної крововтрати складав 712,1±27,3 мл. Це поєднує значний обсяг оперативного втручання (тотальна гістеректомія) з високим рівнем ургентних операцій. Серед спектру післяопераційних ускладнень переважала постгеморагічна анемія (46,0 %), що обумовлено перевагою серед клінічних орієнтирів геморагічного синдрому, з одного боку, та більшим обсягом операційної крововтрати – з іншого.


Отже, як показали результати 1 етапу проведених досліджень, гістеректомія у жінок, які багато народжують, найчастіше виконується з приводу симптомної лейоміоми матки з тривалим перебігом, причому з максимальним оперативним обсягом (екстирпація матки з придатками).


2 етап – акушерська гістеректомія у жінок, які багато народжують.


Нами було проведено аналіз 37 випадків вимушеної акушерської гістеректомії у жінок, що багато народжують, яких було розподілено на три підгрупи залежно від причин гістеректомії: маткові кровотечі – 18 випадків (48,6 %), гнійно-септичні ускладнення – 14 випадків (37,8 %) і множинна міома матки – 5 випадків (13,6 %).


Отримані результати свідчать, що середній вік пацієнток складав 37,3±2,6 років і достовірно не відрізнявся відповідно підгрупам (р>0,05). Аналіз соціальних характеристик обстежених жінок показав, що у більшості випадків (понад 80,0 %) жінки, які багато народжують, були домогосподарками.


Результати вивчення репродуктивного анамнезу жінок, які багато народжують, свідчать про високу середню частоту пологів і мимовільних абортів на 1 пацієнтку: 6,3±0,6 й 0,7±0,03 відповідно, які достовірно не відрізнялися за підгрупами (р>0,05).


Супутня екстрагенітальна патологія безпосередньо впливає на клінічний перебіг вагітності і пологів (И. З. Закиров и соавт., 2000; Э. К. Айламазян, 2002). Відповідно до отриманих нами результатів, у 2 групі її сумарна частота складала 78,4 % і – відповідно до підгруп – істотно не відрізнялася. Серед різних варіантів супутньої соматичної захворюваності можна виділити серцево-судинні захворювання (підгрупа 2.1 – 33,3 %; 2.2 – 35,7 %; 2.3 – 40,0 %) і ендокринну патологію (підгрупа 2.1 – 27,8 %; 2.2 – 28,6 %; 2.3 – 40,0 %). Крім того, заслуговує на увагу висока частота поєднаних форм екстрагенітальної патології (підгрупа
2.1 – 38,9 %; 2.2 – 35,7 %; 2.3 – 40,0 %).


Крім супутньої соматичної захворюваності, ми проаналізували спектр генітальної патології. При цьому нами встановлено високу частоту гінекологічної патології до вагітності: патологію шийки матки (рубцеві деформації після попередніх пологів, ендоцервікози та ерозія) у кожному п’ятому спостереженні (підгрупа 2.1 – 22,2 %; 2.2 – 21,4 %; 2.3 – 20,0 %); дещо рідше – хронічний сальпінгоофорит (підгрупа 2.1 – 16,7 %; 2.2 – 14,2 %; 2.3 – 20,0 % відповідно). Як було вже відзначено вище, у підгрупі 2.3 були пацієнтки із множинною лейоміомою матки, однак у 4 з 5 випадків (80,0 %) цей діагноз було встановлено до вагітності, а в 1 (20,0 %) – під час останної гестації.


Клінічний перебіг вагітності в жінок, які багато народжують, є предметом численних досліджень (М. И. Амирханов, 2001; Махмуд Ісса Дісі, 2001; М. Є. Яроцький, 2005). Нами підтверджено високу частоту різних гестаційних ускладнень. При цьому можна виділити значний рівень гестаційної анемії (підгрупа 2.1 – 66,7 %; 2.2 – 71,4 %; 2.3 – 60,0 %) і плацентарної недостатності (підгрупа 2.1 – 55,6 %; 2.2 – 57,1 %; 2.3 – 40,0 %). Крім того, частота різних форм прееклампсії (підгрупа 2.1 – 27,8 %; 2.2 – 28,6 %; 2.3 – 20,0 %) і передчасних пологів (підгрупа 2.1 – 16,7 %; 2.2 – 14,2 %) зустрічалися частіше, у порівнянні із загальними показниками у популяції.


Нами встановлено, що варіанти розродження жінок, які багато народжують, відрізнялися за підгрупами. Так, якщо у підгрупі 2.1 пологи завершилися операцією кесарева розтину у 38,9 % випадків, то у підгрупі 2.2 цей показник складав 85,7 % і у підгрупі 2.3 – 100,0 %. Отримані результати було взято за основу для детального аналізу показань до абдомінального розродження пацієнток, що часто дискутується у сучасній літературі (В. К. Чайка, 2001; В. М. Запорожан та співав., 2004).


Згідно з отриманими нами даними, у підгрупі 2.1 усі 7 випадків кесарева розтину були пов’язані з передчасним відшаруванням нормально розташованої плаценти, у тому числі, і при недоношеній вагітності. У порівнянні з цим, у підгрупі 2.2 у 8 випадках з 12 (66,7 %) мала місце неспроможність рубця на матці, а в 4 (33,3 %) – дистрес плода на тлі плацентарної недостатності. У підгрупі 2.3 усі випадки абдомінального розродження були пов’язані з наявністю множинної лейоміоми матки.


Безумовно, особливий інтерес представляють дані про показання до акушерської гістеректомії, які повністю відрізнялися за підгрупами. У підгрупі 2.1 було виділено 3 основні показання щодо проведення акушерської гістеректомії: атонічна післяпологова кровотеча (44,4 %), матка Кювелера – внаслідок передчасного відшарування нормальнорозташованої плаценти (38,9 %) і розрив матки (16,7 %). На відміну від цього, у підгрупі 2.2 основним показанням була наявність перитоніту після кесарева розтину (85,7 %) і тільки у 14,3 % випадків – гнійний метроендометрит. Як було вже відзначено вище, у підгрупі 2.3 основним показанням в усіх випадках для акушерської гістеректомії була наявність множинної лейоміоми матки.


Не викликає сумнівів і той факт, що вищеописані показання для акушерської гістеректомії вплинули і на виконаний обсяг оперативного втручання. Так, надпіхвова ампутація матки без придатків було проведено лише у 2 хворих з 5 у підгрупі 2.3 (40,0 %), а в усіх інших випадках виконана екстирпація матки, причому більш ніж у половині випадків із трубами (підгрупа 2.1 – 55,6 % й 2.2 – 57,1 %). Вимушене видалення одного (підгрупа 2.1 – 11,1 % й 2.2 – 14,3 %) або обох яєчників (підгрупа 2.1 – 33,3 % й 2.2 – 28,6 %) було зроблено з приводу великих крововиливів у яєчники при масивних акушерських кровотечах (підгрупа 2.1) або у зв’язку з розвитком запального гнійного процесу у яєчниках (підгрупа 2.2). Безумовно, проведений обсяг акушерської гістеректомії залежав від характеру основної акушерської патології та носив вимушений характер для порятунку життя хворої.


Безумовно, операційна крововтрата визначалася причинами проведеної акушерської гістеректомії (П. М. Баскаков, 2001). Нами показано, що при маткових кровотечах її середня величина становила 1127,1±73,4 мл і була достовірно вище (р<0,05) у порівнянні з підгрупами 2.2 (745,2±54,1 мл)
і 2.3 (723,8±41,7 мл).


Аналогічну закономірність встановлено при оцінці частоти післяопераційних ускладнень. Найбільш високий рівень відзначено у підгрупі 2.1, практично в кожної хворої: постгеморагічна анемія (77,8 %), або тромбофлебіт глибоких вен таза та нижніх кінцівок (16,7 %), а також раньова інфекція і післяопераційна пневмонія (по 5,6 %). У порівнянні з цим, у підгрупі 2.2 тільки у кожному другому спостереженні було виявлено постгеморагічну анемію (50,0 %), у кожному п’ятому – раньову інфекцію (21,4 %) і в поодиноких випадках – перикультіт, параметрит і післяопераційну пневмонію (по 7,1 % відповідно).
У підгрупі 2.3 післяопераційні ускладнення були відсутні.


Отже, як показали результати другого етапу наших досліджень, акушерська гістеректомія в жінок, які багато народжують, проводилась за умови двох основних причин – маткової кровотечі і післяпологових гнійно-запальних захворювань. Вимушене видалення матки в обсязі її екстирпації виконується для порятунку життя хворої і супроводжується значною крововтратою а також високим рівнем післяопераційних ускладнень (розвитком геморагічного й запального процесу).


Отримані результати дослідження структури і основних клінічних показань до проведення гістеректомії з приводу генітальної і акушерської патології – особливо при виконаному обсязі операції з видаленням обох яєчників – у жінок, які багато народжують, вимагають, на нашу думку, подальшого вивчення у плані оцінки впливу перенесеної гістеректомії на клінічний перебіг віддаленого післяопераційного періоду і наукового аналізу віддалених наслідків.


3 етап – віддалені наслідки гістеректомії в жінок, які багато народжують.


На даному етапі нашої наукової праці вивчено порівняльні аспекти віддалених наслідків (до 2 років) гістеректомії з приводу генітальної та акушерської патології в жінок, які багато народжують. При цьому у динаміці спостережень досліджено клініко-психологічні аспекти, зміни ендокринологічного статусу і ліпідного обміну, які згідно з даними сучасної літератури (В. И. Кулаков и соавт., 2001; Е. Г. Зайцева, 2007), є найінформативнішими.


Проведені спостереження виявили зниження частоти мінімальних нейровегетативних порушень в обох підгрупах (у підгрупі 3.1 – з 50,0 % до 20,0 %; у підгрупі 3.2 – з 40,0 % до 20,0 %) на тлі незначного збільшення рівня максимальних нейровегетативних порушень (у підгрупі 3.1 – з 5,0 % до 15,0 %;
у підгрупі 3.2 – з 10,0 % до 15,0 %). Основними клінічними проявами нейровегетативних порушень в обох підгрупах були підвищена дратівливість і пітливість.


2-річне спостереження виявило також зниження частоти мінімальних психоемоційних порушень (у підгрупі 3.1 – з 60,0 % до 40,0 %; у підгрупі 3.2 –
з 55,0 % до 30,0 %) при одночасному зростанні рівня максимальних змін (у підгрупі 3.1 – з 15,0 % до 25,0 %; у підгрупі 3.2 – з 15,0 % до 30,0 %). Серед конкретних варіантів психоемоційних порушень частіше інших зустрічалися стомлюваність і плаксивість.


Обмінно-ендокринні порушення в жінок, які багато народжують, після гістеректомії характеризувалися такими клінічними ознаками, як надлишкова маса тіла й підвищення апетиту. У динаміці спостережень (до 2 років) мінімальні зміни знижувалися з 50,0 % до 30,0 % у підгрупі 3.1 і з 45,0 % до 25,0 % – у підгрупі 3.2 при одночасному зростанні максимальних обмінно-ендокринних порушень
(у підгрупі 3.1 – з 20,0 % до 30,0 %; у підгрупі 3.2 – з 25,0 % до 35,0 %).


У зв’язку з високою частотою скарг на різні порушення сну в обстежуваних пацієнток, ми вважали за доцільне докладно зупинитися на цьому питанні, на що також указують у літературі останніх років (Т. Ф. Татарчук и соавт., 2003; В. П. Сметник, 2006). При цьому серед різних порушень були виділені такі, як пробудження від почуття недостачі повітря, зупинка дихання у сні, підвищена рухова активність у сні, ходіння й розмови у сні, а також різні видіння у період засинання. Через 1 рік після перенесеної гістеректомії, практично, в усіх пацієнток були порушення сну з перевагою в обох групах підвищеної рухової активності у сні (у підгрупі 3.1 – 30,0 % ; у підгрупі 3.2 – 35,0 %), пробудження від почуття недостачі повітря (25,0 % у підгрупі 3.1 і 30,0 % у підгрупі 3.2) і різні видіння в період засинання (у підгрупі 3.1 – 25,0 % і у групі 3.2 – 30,0 %). Як видно з представлених даних розбіжності між підгрупами носять мінімальний характер і не дозволяють виділити будь які закономірності. Через 2 роки після гістеректомії відзначено збільшення частоти кожного виду порушень сну, у середньому, на 10–15 %, але також без яких-небудь розбіжностей між підгрупами.


У цей час багато авторів (Т. Ф. Татарчук и соавт., 2003; J. Drife, 2005) приділяють велике значення розвитку депресії після гістеректомії. Відповідно до отриманих нами результатів через 0,5 року після операції ці ускладнення, практично, були відсутні. У порівнянні з цим, вже через 1 рік різні депресивні стани мали місце у 35,0 % жінок підгрупи 3.1 і у 40,0 % – підгрупи 3.2. Серед різних варіантів депресивних станів в обох підгрупах переважали мінімальні прояви (по 20,0 % у кожній підгрупі). Через 2 роки після операції аналогічна закономірність збереглася з незначною тенденцією до росту усіх проявів депресивних станів, що підтверджує важливість вивчення саме цього питання.


Серед інших клінічних аспектів віддалених наслідків гістеректомії в жінок, які багато народжують, можна виділити наступні:


– розвиток різних доброякісних мастопатій у 20,0 % жінок підгрупи 3.1 і у 30,0 % – підгрупи 3.2, причому відзначено тенденцію поступового росту від 0,5 року до 2 років після операції;


– протягом 2 років після гістеректомії в 25,0 % жінок підгрупи 3.1 і в
35,0 % – підгрупи 3.2 з’явилися нові екстрагенітальні захворювання: тироїдна патологія (аутоімунний тироїдит), гіпертонічна хвороба та цукровий діабет;


– відзначено високий рівень різних порушень мікробіоценозу статевих шляхів уже через 0,5 року після операції (у підгрупі 3.1 – 65,0 % і у підгрупі 3.2 – 70,0 %), особливістю яких є неефективне загальноприйняте лікування та необхідність тривалого використання різних препаратів з короткими періодами ремісії;


– більшість пацієнток (70,0 % у підгрупі 3.1 і 80,0 % у підгрупі 3.2) відзначали, починаючи з терміну 0,5 року після операції й закінчуючи 2 роками, часті респіраторні вірусні інфекції, особливо в осінньо-зимовий період;


– високу частоту різних порушень сексуальної функції пацієнток відзначено вже через 0,5 року після операції (у підгрупі 3.1 – 80,0 % , у підгрупі 3.2 – 90,0 %);


– у порівняльному аспекті усі перераховані вище клінічні аспекти переважали, у середньому, на 10 % у жінок, які багато народжують та перенесли гістеректомію з приводу акушерської патології, причому починаючи з періоду 0,5 року і закінчуючи 2 роками після операції.


Отже, як показали результати проведених клініко-психологічних досліджень, гістеректомія в жінок, які багато народжують, є чинником ризику розвитку виражених нейроендокринних порушень, а також призводить до розвитку передумов патологічних змін з боку молочних залоз, екстрагенітальної патології, порушень мікробіоценозу статевих шляхів і сексуальної функції.


Серед широкого спектра ендокринологічних показників ми відібрали найінформативніші параметри, які можуть бути використані у системі практичної охорони здоров’я.


Резюмуючи результати проведених ендокринологічних досліджень можна укласти, що після проведення гістеректомії з приводу акушерської патології дисгормональні порушення (зниження вмісту П та Е2 при одночасному збільшенні рівня ФСГ, ЛГ і Прл) розвиваються швидше на 0,5 року, у порівнянні з пацієнтками, які перенесли гістеректомію з приводу генітальної патології. Надалі, по закінченні 1-го та 2-го років, ендокринологічні зміни носять аналогічний характер і прогресують до 2-х літнього терміну після операції (додатково відбувається збільшення вмісту Т). Отримані дані корелюють з результати проведених клініко-психологічних досліджень і пояснюють високу частоту різної нейроендокринної патології.


З широкого спектру дисметаболічних порушень ми вважали за доцільне дослідити тільки ліпідний обмін, зміни якого носять найбільш виражений характер. Виходячи з отриманих результатів, порушення ліпідного обміну розвиваються швидше в жінок, які багато народжують та перенесли гістеректомію з приводу акушерської патології, і характеризуються збільшенням вмісту ХЗ і ТГ, а також дисбалансу з боку ліпопротеїдів (збільшення ЛПНЩ на тлі зниження ЛПВЩ).


Таким чином, як показали результати третього етапу наших досліджень, гістеректомія в жінок, які багато народжують, особливо при наявності тяжкої акушерської патології, призводить до розвитку дисгормональних і дисметаболічних порушень, на тлі яких розвивається виражена нейроендокринна патологія з високою частотою порушень сну й депресивних станів.
У порівняльному аспекті дані зміни в жінок, які багато народжують та перенесли гістеректомію з приводу генітальної патології розвиваються, у середньому, на 0,5 року пізніше, однак через 2 роки після операції вони носять в обох підгрупах аналогічний характер. Отримані результати, на нашу думку, є переконливим доказом необхідності використання реабілітаційних заходів у жінок, які багато народжують та перенесли гістеректомію з приводу акушерської або генітальної патології.


4 етап – реабілітації жінок, які багато народжують, після гістеректомії.


При оцінці ефективності проведених реабілітаційних заходів ми використали аналогічний методологічний підхід, як і у попередній главі, з порівняльним аналізом клініко-психологічних, ендокринологічних і біохімічних параметрів до лікування, через 3 і 6 місяців від його початку. Необхідно відзначити, що у ході проведення реабілітаційних заходів пацієнтки не відзначали яких-небудь алергійних реакцій та індивідуальної нестерпності використовуваних препаратів.


Як свідчать отримані дані, через 3 місяці від початку проведених реабілітаційних заходів зміни нейровегетативної симптоматики і обмінно-ендокринні порушення практично були відсутні. На відміну від цього, частота психоемоційних порушень на даний термін спостереження знизилася в обох підгрупах на 10,0–15,0 %.


Трохи іншу картину ми спостерігали через 6 місяців від початку проведених реабілітаційних заходів. Це підтверджується зниженням частоти психоемоційних порушень на 20,0–25,0 %, нейровегетативної симптоматики – на 15,0–20,0 %, обмінно-ендокринних змін – на 10,0 % у кожній підгрупі.


Сумарна частота різних порушень сну до початку лікування складала у підгрупі 4.1 – 175,0 %, у підгрупі 4.2 – 215,0 %. Тільки через 6 місяців від початку лікування нам вдалося знизити частоту різних порушень сну у підгрупі 4.1 на 35,0 %, у підгрупі 4.2. – на 45,0 %. За цей час частота різних депресивних станів знизилася тільки на 10,0 % у кожній підгрупі.


Як показав порівняльний аналіз інших клінічних аспектів віддалених наслідків гістеректомії в жінок, які багато народжують, завдяки використанню запропонованих реабілітаційних заходів відбулися наступні зміни:


    сумарна частота різних доброякісних мастопатій за 6 місяців зменшилася з 25,0 % до 15,0 %;


    протягом 6 місяців нам не вдалося усунути супутню екстрагенітальну патологію, однак її клінічні прояви були менш вираженими;


    рівень різних порушень мікробіоценозу статевих шляхів вже через 3 місяці від початку проведених реабілітаційних заходів знизився з початкових 70,0 % до 50,0 %, а по закінченні 6 місяців – до 30,0 % відповідно;


    часті респіраторні інфекції відзначали до початку лікування 75,0 % пацієнток, а через 3 місяці цей показник знизився до 65,0 % і через 6 місяців – до 45,0 %;


    незважаючи на використання запропонованої реабілітаційної методики, нам не вдалося знизити частоту різних порушень сексуальної функції, частота яких залишилась на такому ж рівні – 85,0 %;


    у порівняльному аспекті усі перераховані вище клінічні аспекти мало відрізнялися за підгрупами, що підтверджує можливість використання єдиної методики, незважаючи на різні причини гістеректомії в жінок, які багато народжують.


Отже, як показали результати проведених клініко-психологічних досліджень, запропонована реабілітаційна методика є ефективною. Незважаючи на проведений обсяг операцій (екстирпація матки із придатками), нам вдалося підвищити якість життя жінок, які багато народжують та перенесли гістеректомію з приводу різної генітальної або акушерської патології.


Підтвердженням клінічної ефективності запропонованої реабілітаційної методики є отримані результати ендокринологічних і біохімічних досліджень.


Таким чином, як показали результати заключного етапу наших досліджень, використання запропонованої реабілітаційної методики в жінок, які багато народжують та перенесли гістеректомію з приводу генітальної або акушерської патології, дозволяє знизити частоту нейроендокринної патології на тлі одночасної корекції дисгормональних і дисметаболічних порушень. Це дає нам право рекомендувати запропоновану методику для широкого використання у системі практичної охорони здоров’я.


 


ВИСНОВКИ


У дисертації наведені дані й нове рішення наукового завдання сучасної гінекології – зниження частоти нейроендокринних порушень у жінок, які багато народжують та перенесли гістеректомію з приводу гінекологічної або акушерської патології, на основі вивчення в них клініко-психологічних, ендокринологічних і метаболічних особливостей, а також розробки і впровадження комплексу реабілітаційних заходів.


1.      Гістеректомія в жінок, які багато народжують, проводиться у віці 47,3±3,1 років з приводу такої гінекологічної патології: лейоміоми матки (72,0 %), рецидивуючої гіперплазії ендометрія (12,0 %), аденоміозу (8,0 %) і тубоваріальних утворень (8,0 %). Провідними показаннями щодо проведення гістеректомії були: геморагічний синдром (24,0 %) і швидкий ріст лейоміоми матки (16,0 %).


2.      Вимушена акушерська гістеректомія в жінок, які багато народжують, виконується у віці 37,3±2,6 років, а основними показаннями є: маткові кровотечі (48,6 %), гнійно-септичні ускладнення (37,8 %) і множинна міома матки (13,6 %).


3.      Віддалені наслідки гістеректомії в жінок, які багато народжують, характеризуються розвитком протягом 2 років після операції вираженої нейроендокринної симптоматики (дратівливість, пітливість, стомлюваність, плаксивість, надлишкова маса тіла, порушення сну й депресивні стани), а також розвитком доброякісної мастопатії (25,0 %), порушень мікробіоценозу статевих шляхів (70,0 %) і сексуальною дисфункцією (85,0 %).


4.      Після вимушеної акушерської гістеректомії, у порівнянні з гінекологічною, нейроендокринні порушення та спектр клінічних змін розвиваються на 0,5 року раніше, а їхня частота, у середньому, вище на 10,0 %.


5.      Дисгормональні (зниження вмісту П и Е2 при одночасному зростанні рівня ФСГ, ЛГ і Прл) і дисметаболічні (збільшення вмісту ХЗ, ТГ і ЛПНЩ на тлі зменшення ЛПВЩ) розвиваються на 0,5 року раніше після вимушеної акушерської гістеректомії, у порівнянні з гінекологічною.


 


6.      Використання запропонованої реабілітаційної методики дозволяє протягом 6 місяців знизити частоту психоемоційних порушень на 25,0 %, нейровегетативної симптоматики – на 20,0 %, обмінно-ендокринних порушень – на 10,0 %, депресивних станів – на 10,0 %, порушень сну – на 40,0 %, доброякісної мастопатії – на 10,0 % і порушень мікробіоценозу статевих шляхів – на 40,0 % при одночасній корекції дисгормональних і дисметаболічних змін.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины