клініко – діагностичні особливості ураження нервової системи при залізодефіцитній анемії

Краткое содержание

Матеріал та методи дослідження. Під нашим спостереженням знаходився 151 хворий на ЗДА, віком від 20 до 90 років (середній вік 49,16 ± 1,44). Серед них 45 чоловіків та 106 жінок, що склало відповідно 30 % та 70 %. Відповідно до ступеня тяжкості перебігу анемії, всі хворі були поділені на 3 групи: до першої групи були віднесені 68 (45 %) пацієнтів з легким ступенем перебігу ЗДА; до другої - 53 (35,1 %) пацієнта з середнім ступенем перебігу ЗДА; до третьої - 30 (19,9 %) пацієнтів з тяжким ступенем перебігу ЗДА. Всі обстежені нами хворі на ЗДА належали до 4 вікових категорій: молодого 68 (45 %), середнього 45 (29,8 %), похилого 23 (15,2 %) та старечого 15 (10 %) віку. Клініко-неврологічне дослідження мало комплексний характер. Для вирішення поставлених у роботі задач всім хворим проводили загальноклінічне та гематологічне обстеження, що включало дослідження концентрації заліза та феритину в сироватці крові. Ретельно вивчали анамнез захворювання та життя, скарги хворого з використанням спеціально розробленого опитувальника, детальне обстеження неврологічного статусу в динаміці захворювання. Загальний вихідний тонус вегетативної нервової системи досліджували за допомогою таблиць Гійома-Вейна, визначення вегетативного індекса Кердо дихального коефіцієнта Хільдебранта (КХ). Дослідження вегетативної реактивності проводили за допомогою ортокліностатичної проби за методом Z. Servit. Для оцінки стану психо-емоційної сфери використали паралельну методику психологічного тестування за допомогою Гіссенського опитувальника, методики діагностики оперативної оцінки самопочуття, активності та настрою „САН”; виміру рівня тривожності Тейлора (адаптовану В. Г. Норакідзе); диференційної діагностики депресивних станів Зунге. Оцінка швидкості переключення уваги та динаміки працездатності проводилась за допомогою таблиць Шульте. Перевагу у виборі методики дослідження пам’яті було надано тесту „Об’єм короткочасної пам’яті”. Для вивчення стану церебральної гемодинаміки застосовували реоенцефалографію  за методикою Яруліна Х.Х (1967). Для ранньої діагностики порушень з боку периферичної нервової системи при ЗДА, нами був обраний метод стимуляційної електронейроміографії. Електронейроміографічне дослідження проводили на комп`ютеризованному аналізаторі біопотенціалів “BASIS EPM” (“O.T.E. BIOMEDICA”, Італія). Визначення вмісту ВГ та ВС в плазмі крові здійснювали флюорометричним методом на аналізаторі „БИАН – 130” – „БИАН” – 100” за методикою Б. В. Михайличенка, С.В. Видиборця (1999). Дані клінічних досліджень, які були проведені при виконанні дисертаційної роботи, підлягали статистичній обробці. При цьому, для обробки кількісних величин застосовувались традиційні методи параметричної статистики, а для оцінки якісних ознак були застосовані методи непараметричної статистики. Контрольну групу склали 44 практично здорові особи.

Результати дослідження та їх обговорення.

Аналізуючи скарги пацієнтів, виявлено, що для хворих на ЗДА притаманні: підвищена втомлюваність 149 (98,7 %) пацієнтів; головокружіння 144 (95,4 %); головний біль 144 (95,4 %); порушення ритму серця 136 (90 %); підвищена пітливість 133 (88,1 %); емоційна лабільність 129 (85,4 %); парестезії  та слабкість в кінцівках відповідно у 111 (73,5 %) та 26 (17,2 %) хворих; крампі у 104 (68,9 %) пацієнтів; зниження настрою та пам’яті відповідно у 104 (68,9 %) та 33 (21,9 %) хворих; субфебрилітет – у 4 (2,6 %). При порівнянні скарг хворих на ЗДА різних груп, виявлено пряму залежність між частотою таких скарг як головокружіння, головний біль, порушення ритму серця, від ступеню тяжкості ЗДА. За результатами оцінки неврологічного статусу – у 82,8% хворих на ЗДА виявлено ознаки хронічної ішемії головного мозку, яка зумовлена анемічною гіпоксією, сидеропенічним синдромом і викликаними ними метаболічними порушеннями (синдромом ендогенної метаболічної інтоксикації), та проявлялась численними змінами з боку нервової системи в різноманітних комбінаціях. Зокрема, порушення з боку центральної нервової системи зустрічались у 117 (77,5 %) хворих на ЗДА. Частіше вони проявлялись: вестибуло-атактичним синдромом (72,8 %), ознаками екстрапірамідної (23,2 %) та пірамідної (17,2 %) дисфункції. Відмічено прямо пропорційну кореляційну залежність проявів вестибуло-атактичного синдрому від ступеня тяжкості анемії (r = 0,999; р < 0,05). Не встановлено чіткої кореляції ознак пірамідної та екстрапірамідної дисфункції зі ступенем тяжкості анемії (відповідно r = 0,348, r = 0,019; р > 0,05). У хворих на ЗДА виявлено зростання частоти зазначених синдромів (ознак пірамідної (r = 0,970; р > 0,05), екстрапірамідної (r = 0,99; р > 0,05) дисфункції та вестибуло-атактичного синдрому (r = 0,906; р > 0,05)) з віком пацієнтів.

 При анемії легкого ступеня у 32,4 % хворих було виявлено ізольований синдром вегетативної дистонії (СВД), у 67,6 % пацієнтів - прояви енцефалопатії змішаного генеза. У 8,8 % було діагностовано енцефалопатію І стадії; у 58,8 % хворих – діагностовано енцефалопатію ІІ стадії. При анемії середнього ступеня тяжкості – СВД зустрічався у 7,7 % хворих, синдром енцефалопатії – у 86,8 % хворих. У 13,2 % хворих на ЗДА була діагностована енцефалопатія І стадії, у 79,3 % – енцефалопатія ІІ стадії. При анемії важкого ступеня у всіх хворих на ЗДА виявлено прояви енцефалопатії, зокрема, у 6,7 % – діагностовано енцефалопатію І стадії, у 93,7 % хворих - енцефалопатію ІІ стадії.

При клініко-інструментальному дослідженні периферичної нервової системи у 148 (98 %) хворих на ЗДА було виявлено симптоми поліневропатії. Проте, незважаючи на високу частоту виявлених об’єктивних ознак даної патології, тільки 17,6 % пацієнтів з ознаками поліневропатії активно висловлювали скарги на порушення з боку периферичної нервової системи. У 57,4 % пацієнтів скарги на ознаки поліневропатії виявляли тільки при детальному розпитуванні. У 25 % пацієнтів скарги були відсутні взагалі і тільки ретельне неврологічне обстеження дозволило виявити ознаки поліневропатії. Виявлена нами дисоціація між ознаками поліневропатії, що були встановлені під час дослідження неврологічного статусу, та відсутністю скарг у 25 % пацієнтів – свідчить про латентний перебіг даної патології у зазначеної групи хворих. Це дозволило нам серед хворих на ЗДА з ознаками полінейропатії виділити, по вираженості клінічних феноменів, пацієнтів: з явними (75 %) та субклінічними (25 %) проявами поліневропатії. У хворих на ЗДА з явними проявами полінейропатії відмічались суб’єктивні сенсорні феномени, що проявлялись парестезіями та больовими відчуттями, різної інтенсивності і характеру. При об’єктивному дослідженні периферичної нервової системи у 148 (98 %) хворих на ЗДА виявлено гіпестезію больової та температурної чутливості за поліневритичним типом, у 112 (76,7 %) – зниження вібраційної чутливості (переважно дистальних відділів кінцівок, в більшій мірі ніг), у 10 (6,8 %) хворих – рефлекторні порушення. Зниження сили в дистальних відділах нижніх кінцівок спостерігали тільки у 2 (1,3 %) хворих.

Показники тривалості відчуття вібрації на ногах у хворих на ЗДА були достовірно  нижче ніж в контрольній групі (р < 0,05). На руках різниця не досягала статистично достовірної значущості, але відмічалась тенденція до її зниження (р > 0,05). За допомогою ЕНМГ яка, на сьогоднішній день,
є основним, найбільш інформативним методом ранньої діагностики поліневропатії, було обстежено 76 пацієнтів. Серед них 71,1 % пацієнтів –
з явними проявами поліневропатичного синдрому, та 28,9 % пацієнтів –
з субклінічними. Проведене обстеження виявило у хворих основної групи статистично достовірну (р < 0,05) порівняно з контролем різницю у всіх досліджуваних нами показниках: зниження швидкості проведення збудження руховими волокнами n. tibіalis до 44,04 ± 0,73 м/с та n. perоneus до 44,45 ± 0,53 м/с, чутливими волокнами n. perоneus superficialis до 34,83 ± 1,10 м/с; n. suralis до 33,11 ± 1,42 м/с, збільшення періоду дистальної латенції n. tibіalis до 4,80 ± 0,12 мс; та n. perоneus до 3,85 ± 0,10 мс, зниження амплітуди М-відповіді при стимуляції n. tibіalis до 10663,3 ± 04,42 мкВ, n. perоneus до 5348 ± 99,89 мкВ, n. perоneus superficialis до 8,88 ± 0,79 мкВ, n. suralis до 7,19 ± 0,89 мкВ. При цьому слід відмітити, що більш виражене збільшення показників дистальної латенції спостерігалось при стимуляції n. tibіalis.

За даними дослідження вегетативного статусу, дисфункція вегетативної нервової системи мала місце в усіх обстежених хворих на залізодефіцитну анемію. Клінічні прояви вегетативних порушень у хворих на ЗДА були поліморфними та відображали дисфункцію багатьох органів та систем. Частіше спостерігали: астенічний синдром - у 151 (100 %) пацієнтів, гіпервентиляційний синдром у 144 (95 %) пацієнтів, кардіо-васкулярні порушення у 136 (90 %) пацієнтів. Перманентні вегетативні розлади мали місце у всіх обстежених хворих на ЗДА. Пароксизмальні порушення системи вегетативного забезпечення – спостерігались у 104 (68,9 %) пацієнтів, та проявлялись вегето-судинними пароксизмами різного характеру та частоти. Зокрема, симпато-адреналові пароксизми мали місце у 16,8 % хворих на ЗДА, вагоінсулярні – у 13,1 % пацієнтів. Частіше спостерігались вегето-судинні пароксизми змішаного характеру (у 39 % обстежених основної групи). Проби на вегетативну реактивність і вегетативне забезпечення діяльності виявили переважання неадекватної реактивності, недостатнє вегетативне забезпечення. При проведенні повторного обстеження пацієнтів, у динаміці лікування ЗДА, було відмічено достовірне покращення (але не нормалізацію) діяльності системи вегетативного забезпечення (р < 0,05).

Дослідження психологічного стану хворих на ЗДА, виявило у них зміни емоційної сфери та ряду параметрів когнітивної функції. Зокрема, рівень показників, по результатам обстеження за допомогою методики “САН”, у них був достовірно нижче (р < 0,05), ніж у контрольній групі, що свідчить про несприятливий психо-емоційний стан хворих на ЗДА щодо самопочуття, активності та настрою. При обробці результатів тестування за допомогою Гіссенського опитувальника, було встановлено, що інтенсивність емоційно забарвленних скарг з приводу фізичного самопочуття у хворих на анемії достовірно вище, ніж у контрольній групі (р < 0,05). Особливо стосовно скарг, що характеризували неспецифічний фактор виснаження та зміни з боку серцево-судинної системи. Порівняння результатів тестування в динаміці (при первинному огляді та через місяць) дозволили зробити висновок, що в процесі лікування психо – емоційний стан хворих достовірно покращується, а інтенсивність емоційного забарвлення скарг – знижується (р < 0,05), що свідчить як про ефективність лікування, так і про адаптацію пацієнтів до захворювання. Виявлені у 24 (15,9 %) хворих депресивні порушення (що, в основному, стосувались пацієнтів з важким, та в меншій мірі середнім ступенем тяжкості ЗДА) не досягали достовірної статистичної різниці, порівняно з контрольною групою (р > 0,05). Дослідження рівня тривоги виявило в групі хворих на ЗДА дуже високий у 16 (15,5 %), високий у 80 (77,7 %) та середній з тенденцією до високого у 8 (7,8 %) рівні тривоги, що достовірно (р < 0,05) вище, ніж в контрольній групі (у якій переважав середній з тенденцією низького 18 (17,5 %), середній з тенденцією до високого 7 (6,8 %), та низький 10 (9,79 %) рівні тривоги).

У хворих на ЗДА зареєстровано достовірне (р < 0,05) зменшення об’єму короткочасної пам’яті (5,10 ± 0,13), порівняно з контрольною групою (7 ± 0,27). Обстеження пацієнтів за допомогою тесту „таблиці Шульте” виявило не тільки важкість в зосередженні та переключенні уваги, але й ії швидку виснажливість. Зокрема, хворим на ЗДА потрібно не тільки достовірно більше часу на виконання кожного завдання у порівнянні з контрольною групою (відповідно 55,79 ± 3,22 с – в основній групі та 37,7 ± 1,17с в контрольній групі), але й відмічається достовірне збільшення часу, затраченого на виконання послідуючих задач у порівнянні з першою тестовою таблицею (р < 0,05), тоді як в контрольній групі час затрачений на кожну послідуючу таблицю однаковий.

Аналіз гемодинаміки у пацієнтів із ЗДА, за допомогою РЕГ, виявив достовірні зміни гемодинамічних показників у зазначеної групи хворих, порівняно з контролем (р < 0,05). Після проведеної нами візуальної оцінки реоенцефалограм, основні варіанти РЕГ хвиль, в узагальненому вигляді, можуть бути представлені наступним чином: 1) ті, що супроводжуються підвищеним тонусом церебральних судин – 118 (78,14 %) випадків; 2) ті, що супроводжуються зниженим тонусом церебральних судин – 10 (6,6 %) випадків, 3) з нестійким, мінливим судинним тонусом, підвищеної чи зниженої направленості – 23 (15,2 %) випадків. У переважній більшості зазначених випадків, виявлені зміни супроводжувались порушенням венозного відтоку та підвищенням пульсового кровонаповнення. Після проведеної нами візуальної оцінки реоенцефалограм хворих на ЗДА І групи встановлено, що найбільш характерними для зазначеної групи хворих є ІІ та ІІІ варіанти РЕГ хвиль, які було виявлено відповідно у 24 (35 %) та 17 (25 %) хворих. При цьому переважав ІІ варіант форми РЕГ хвилі. Виявлені нами зміни свідчить про значне підвищення пульсового кровонаповнення у хворих на ЗДА І групи у поєднанні із значним затрудненням венозного відтоку. Аналіз реоенцефалограм пацієнтів ІІ групи теж виявив переважання ІІ та ІІІ варіантів РЕГ хвиль, відповідно у 15 (28,3 %) та 18 (34 %) хворих. На відміну від пацієнтів І групи, більше за рахунок ІІІ варіанту. У ІІІ групі переважав VI варіант форми РЕГ хвиль, який спостерігався у 10 (33 %) хворих. Основні показники кількісного аналізу реоенцефалограм трьох основних груп хворих на ЗДА підтверджують виявлені нами візуальні зміни РЕГ хвилі, тобто достовірне підвищення пульсового кровонаповнення, високий тонус церебральних судин та затруднення венозного відтоку (р < 0,05). Аналіз величини пульсового кровонаповнення (РІ) обстежених виявив достовірне (р < 0,05) підвищення даного показника в усіх трьох групах хворих на ЗДА (І – 0,21 ± 0,009 Ом; ІІ – 0,19 ± 0,008 Ом; ІІІ – 0,21 ± 0,01Ом) у порівнянні з контролем (0,13 ± 0,004 Ом). Величина обстежених основної групи коливалась від 0,09 Ом (min) до 0,39 Ом (max), що перевищувало відповідне max значення РІ в контрольній групі на 129 %. У той же час кореляційного зв’язку між ступенем тяжкості анемії та величиною РІ не виявлено. Про стан судинної стінки ми судили по часу висхідної частини реографічної хвилі (α). Достовірної різниці стосовно даного показника у порівнянні з контрольною групою нами виявлено не було. У той же час відмічено прямий корелятивний зв’язок між ступенем тяжкості ЗДА та часом висхідної частини реографічної хвилі (α) (r = 0,754 – в басейні сонних артерій та r = 0,974 – у вертебрально-базилярному басейні). Тобто із збільшенням ступеню тяжкості ЗДА збільшується швидкість мозкового кровотоку. Стан венозного відтоку при проведенні кількісного аналізу оцінювали виходячи з величини діастолічного індексу (ДСІ). Даний показник виявився достовірно вищим у всіх групах обстежених порівняно з контролем (р < 0,05). Це свідчить про затруднення венозного відтоку у хворих на ЗДА, що повністю відповідає виявленим візуальним змінам РЕГ хвилі зазначених хворих. У пацієнтів основної групи відмічено підвищення периферичного судинного опору, що виражається у достовірному, в порівнянні з контролем, збільшенні дикротичного індексу (р < 0,05). При порівнянні ДКІ у хворих з різним ступенем тяжкості ЗДА, більш суттєве підвищення даного показника виявлено у пацієнтів з легким ступенем тяжкості анемії, особливо в порівнянні з хворими на ЗДА тяжкого ступеня (р < 0,05). Порівнюючи реоенцефалограми пацієнтів різних вікових груп, виявлено залежність показників РЕГ від віку пацієнтів. Зокрема: зворотно-пропорційну кореляційну залежність стосовно РІ (r = -0,93) та прямо пропорційну кореляційну залежність з показниками ДКІ, ДСІ, а (відповідно r = 0,82, 0,75, та 0,68). Тобто, із збільшенням віку пацієнтів зменшується величина пульсового кровонаповнення та відносна лінійна швидкість мозкового кровотоку, підвищується периферичний опір артеріальних та венозних судин і, як наслідок, виникає погіршення венозного відтоку. Порівнюючи отримані показники РЕГ хворих на ЗДА різних вікових категорій з віковими нормами, відмічено достовірну (р < 0,05) різницю по таким показникам, як РІ (який на 57 % перевищував вікову норму), ДКІ, ДСІ.
У процесі етіопатогенетичного лікування ЗДА було відмічено характерну динаміку зміни РЕГ показників. Зокрема, спостерігалось достовірне  зниження пульсового кровонаповнення, особливо протягом першого місяця лікування, як у каротидному, так і у вертебрально-базилярному басейнах (р < 0,05). У процесі нормалізації показників крові відмічалось достовірне зменшення показника ДКІ, що свідчить про зниження периферичного опору судин (р < 0,05). При цьому у судинах вертебрально-базилярного басейну позитивна динаміка спостерігалась через місяць від початку лікування ЗДА, тоді як достовірні зміни ДКІ в каротидному басейні спостерігались тільки через 6–10 місяців після початку лікування ЗДА (р < 0,05). Аналогічно змінювався показник ДСІ, який відображає стан відтоку крові із артерій у вени та тонус вен. Тобто достовірне покращення венозного відтоку в судинах вертебрально-базилярного басейну відмічалось уже через місяць після початку курсу лікування ЗДА, тоді як позитивні зміни в каротидному басейні спостерігались тільки через 6–10 місяців. Порівнюючи отримані нами дані реоенцефалограм хворих на ЗДА в процесі нормалізації показників крові встановлено, що ряд показників, (зокрема РІ) не зважаючи на позитивну динаміку, залишається достовірно вищим ніж в контрольній групі (р < 0,05). Отже, проведена нами за допомогою РЕГ оцінка гемодинаміки хворих на ЗДА виявила компенсаторне збільшення пульсового кровонаповнення (гіперволемії) судин головного мозку у поєднанні з високим тонусом церебральних судин та порушенням (затрудненням) венозного відтоку.

За даними лабораторних показників, зокрема зниженням рівня гемоглобіну, заліза, феритину крові, верифікували діагноз ЗДА, визначали ступінь тяжкості залізодефіцитної анемії, та досліджували їх кореляцію з виявленими неврологічними порушеннями.

Проведене нами дослідження таких біологічно активних речовин, як ВС та ВГ (які приймають активну участь у патохімічних, патофізіологічних механізмах формування та розвитку багатьох патологічних синдромів), – підтвердило існуючі дані стосовно підвищення рівня даних речовин в крові хворих на ЗДА.

Рівень біологічно активних речовин (ВС та ВГ) в плазмі крові хворих на ЗДА виявився достовірно вищим, ніж в контрольній групі (р < 0,05). Встановлено прямо пропорційну залежність між ступенем тяжкості анемії та рівнем біологічно активних речовин: ВС (r = 0,802, p < 0,05), та ВГ (r = 0,872, p < 0,05).

При порівнянні рівня біологічно активних речовин у динаміці захворювання (на 1, 10, 21 дні захворювання та через 3–6 місяців) виявлено достовірне їх зниження (р < 0,05). У той же час, порівняно з групою контролю вони залишались високими і після нормалізації гематологічних показників (р < 0,05). Виявлено зворотню кореляцію між рівнем біологічно активних речовин та показниками гемоглобіну, заліза, феритину. Зокрема, між показниками: ВС – гемоглобін (r = – 0,802, p < 0,05), ВС – залізо (r = -0,569, p < 0,05), ВС – феритин (r = -0,632, p < 0,05), ВГ – гемоглобін (r = -0,872, p < 0,05), ВГ – залізо (r = -0,630, p < 0,05), ВГ – феритин (r = -0,673, p < 0,05). Виявлено пряму кореляцію між рівнем ВС та ВГ (r = 0,777, p < 0,05). Встановлено відсутність корелятивної залежності рівня ВС та ВГ від віку хворих (r = 0,017, p > 0,05, r = 0,002, p > 0,05).

Виявлено кореляційний зв’язок між рівнем біологічно активних речовин та змінами в неврологічному статусі. Зокрема, прямий корелятивний зв’язок між рівнем ВС та вестибуло-атактичним синдромом (r = 0,953), менш тісний корелятивний зв’язок з екстрапірамідними порушеннями (r = 0,322). Встановлено відсутність кореляції між рівнем ВС та пірамідною недостатністю (r = 0,042). Виявлено прямий кореляційний зв’язок між рівнем ВГ та вестибуло-атактичним синдромом (r = 0,995). У той же час, пірамідна недостатність та екстрапірамідні порушення з рівнем ВГ не корелювали (r = -0,047, r = -0,046). Встановлено відсутність кореляції рівня біологічно активних речовин (ВС та ВГ) в сироватці крові зі зміною показників церебральної гемодинаміки та електронейроміографічними даними. Проте, прослідковується тенденція до нормалізації показників РЕГ, ЕНМГ та рівня біологічно активних речовин в динаміці лікування залізодефіцитної анемії.

Отже, в умовах сидеропенії та хронічної гемічної гіпоксії, що супроводжують залізодефіцитну анемію, виникають метаболічні зміни, порушення процесів синтезу і інактивації нейротрансмітерів, зміни мозкової гемодинаміки, що сприяють розвитку гіпоксичної енцефалопатії, щодо частоти виникнення якої прослідковується прямо пропорційна залежність від ступеня тяжкості анемії. З віком, приєднання атеросклерозу та подальше поглиблення розладів гемодинаміки (дисциркуляція) посилює існуючу гіпоксію тканини мозку та метаболічні порушення і призводить до розвитку дисциркуляторної енцефалопатії. Таким чином, у хворих на ЗДА різних вікових категорій зміни з боку ЦНС проявляються у вигляді синдрому вегетативної дистонії та енцефалопатії змішаного генеза (за рахунок анемічної гіпоксії та сидеропенії, викликаних ними метаболічних порушень, розладів гемодинаміки та приєднання, з віком, атеросклеротичних порушень).

Зміни з боку ПНС, внаслідок дефіциту заліза, ішемічного та гіпоксичного пошкодження нервових стовбурів, проявлялись у вигляді явної та субклінічної форм поліневропатії,.

 Проведено комплексну патогенетичну корекцію метаболічних порушень, що призводять до розвитку поліневропатії, за допомогою традиційної схеми лікування ЗДА (залізовмісними препаратами та дієтотерапією) у поєднанні з препаратом α-ліпоєвої кислоти – берлітіоном.

Велось спостереження за 45 хворими на ЗДА з ознаками поліневропатії. Обстежені основної групи були розділені на дві підгрупи. До І підгрупи було віднесено 20 пацієнтів, лікування яких включало дієтотерапію у поєднанні із залізовмісними препаратами; до ІІ групи було віднесено 25 пацієнтів, які, крім зазначеної терапії додатково протягом місяця отримували берлітіон 300 ораль по 1 таблетці 2 рази на добу.

У процесі лікування в 4 (20 %) пацієнтів І підгрупи та 10 (40 %) пацієнтів ІІ підгрупи було відмічено покращення у вигляді зменшення парестезій, крампі, больових відчуттів. Об’єктивно, достовірне збільшення тривалості відчуття вібрації в дистальних відділах нижніх кінцівок відмічено у пацієнтів ІІ підгрупи (р < 0,05), тоді як у пацієнтів І підгрупи достовірної різниці тривалості відчуття вібрації до та після місячного курсу лікування виявлено не було (р > 0,05). Однак, не зважаючи на позитивну динаміку відновлення відчуття вібрації у пацієнтів ІІ підгрупи в процесі лікування, її показники залишались достовірно нижчими, у порівнянні з контролем (р < 0,05). Тривалість відчуття вібрації на руках у пацієнтів обох підгруп суттєво не змінювалась (р > 0,05). При ЕНМГ дослідженні пацієнтів ІІ підгрупи, в динаміці лікування, виявлено достовірне зменшення періоду дистальної латенції, збільшення швидкості проведення збудження чутливими та руховими волокнами нервів нижніх кінцівок
(р < 0,05), тоді як амплітуда М - відповіді залишалась без істотних змін
(р > 0,05). У пацієнтів І підгрупи, після проведеного місячного курсу лікування, достовірних змін ЕНМГ показників, порівняно з попередніми даними виявлено не було (р > 0,05), але спотерігалась тенденція до їх покращення в процесі лікування. Таким чином, підтверджено, що комплексне лікування хворих на ЗДА, з використанням залізовмісних препаратів та берлітіону, призводить до зменшення проявів поліневропатії, що зумовлено впливом даного лікувального комплексу на патогенетичні фактори розвитку порушень з боку периферичної нервової системи у хворих на ЗДА, та робить доцільним використання даного препарату.

Висновки

1.      У дисертаційній роботі представлено теоретичне обґрунтування та новий підхід у вирішенні наукової задачі удосконалення діагностики і лікування порушень нервової системи у пацієнтів із ЗДА, базуючись на комплексному клінічному, клініко-лабораторному та клініко-інструментальному обстеженні. з визначенням клініко-діагностичних особливостей.

2.      Ураження центральної та вегетативної нервової системи у хворих на ЗДА, проявлялось синдромом вегетативної дистонії (17,2 %) та енцефалопатії (82,8 %), частота розвитку яких залежала від ступеня важкості ЗДА та віку хворих.

3.      Ураження периферичного відділу нервової системи мало місце у 98 % хворих на ЗДА, у вигляді явної (75 %) та субклінічної (25 %) поліневропатії.

4.      При ЗДА характерними є зміни церебральної гемодинаміки у вигляді підвищення пульсового кровонаповнення, збільшення периферичного опору церебральних судин та порушення венозного кровообігу.

5.      Встановлено прямий кореляційний зв’язок між наявністю вестибуло-атактичних проявів у хворих на ЗДА та порушеннями обміну біологічно активних речовин (зокрема підвищення вмісту вільного серотоніну (ВС) та вільного гістаміну (ВГ) в плазмі крові хворих на ЗДА), яке, в свою чергу є прямо пропорційно ступеню важкості ЗДА.

6.      Застосування препарату берлітіон підвищує ефективність лікування порушень з боку периферичної нервової системи у хворих на ЗДА за рахунок позитивного впливу на клінічні та електронейрофізіологічні прояви, зокрема шляхом збільшення швидкості проведення збудження чутливими та руховими волокнами нервів нижніх кінцівок.