ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ІСТОРИКО-ПРАВОВОЇ НАУКИ В ПРАЦЯХ УКРАЇНСЬКИХ ВЧЕНИХ XІX – ПОЧАТКУ XX СТОРІЧЧЯ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одне з протиріч сучасного стану вітчизняної історико-правової науки полягає в тому, що, з одного боку, зміни, які відбулися в суспільно-політичному житті суспільства за останнє десятиріччя, привели до відродження цієї області наукового знання: вона почала освоювати “заборонені” сторінки історії, розкривати засекречені першоджерела, очищатися від брехні, а з іншого – цей процес ще не цілком адекватно забезпечується в теоретико-методологічному плані. Іншими словами, перед вітчизняними істориками права стоїть нелегке завдання по створенню достовірної історії права, яка вимагає оновлення, перш за все, теоретико-методологічних основ історичного пізнання права.

Очевидно, що сучасний стан будь-якого явища не можна зрозуміти поза процесом його історичного розвитку, оскільки він є результатом даного процесу, у зв’язку з чим особливу актуальність представляють відповідні історичні дослідження. Це повністю відноситься і до проблем самої історико-правової науки. Поза сумнівом, на сучасному етапі існування історико-правової науки одним з шляхів її оновлення, як вірно зазначається в юридичній літературі, є відновлення перерваної в радянський період спадкоємності в розвитку даної галузі правової науки з попереднім ступенем її існування, і утримання, творче сприйняття всього цінного, що було накопичено за всю історію історико-правової науки, врахування власної історичної традиції в її застосуванні до аналізу актуальних теоретико-методологічних проблем історичного пізнання права. При цьому українська історико-правова наука не є винятком. Багатий досвід наших попередників ще не став предметом спеціальних комплексних наукових досліджень. Сказане відноситься також до досвіду дореволюційних українських учених у розробці теоретико-методологічних проблем історико-правової науки, хоча це й не означає, що з цієї теми взагалі відсутні будь-які дослідження.

Для останнього десятиріччя характерним є підвищення інтересу дослідників безпосередньо до історії історико-правової науки. Фактично розпочався процес з наукової і суспільної реабілітації вітчизняних дореволюційних учених. У роботах вітчизняних учених разом з розглядом питань становлення історико-правової науки, зроблена спроба провести аналіз життєвого і творчого шляху ряду вітчизняних учених-істориків права: М.Ф. Владимирського-Буданова, Ф.І. Леонтовича, М.О. Максимейка, О.О. Малиновського, Ф.В. Тарановського, М.М. Ясинського та ін. Серед сучасних учених, які займаються розробкою проблем історії вітчизняної історико-правової науки, слід назвати В.І. Андрейцева, В.Д. Бабкіна, Т.І. Бондарук, М.А. Дамірлі, О.М. Ковальчука, В.А. Короткого, П.П. Музиченка, О.Є. Музичка, О.Ф.  Скакун, В.І. Тімошенко, І.Б.  Усенка, Є.Г. Циганкову.

Таким чином, ми знаходимо безліч робіт, що носять загальний або фрагментарний характер відносно проблематики цього дисертаційного дослідження, тоді як відсутні спеціальні наукові дослідження, присвячені вивченню внеску дореволюційних вітчизняних учених в розробку теоретико-методологічних проблем історико-правової науки. Дисертаційна робота в деякій мірі заповнює цю прогалину.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Спрямованість дисертаційного дослідження визначається програмою наукових досліджень Одеської національної юридичної академії, відповідною фундаментальній темі "Правові проблеми становлення і розвитку сучасної української держави" (державний реєстраційний номер 0101U001195), науковій програмі Міністерства освіти і науки України "Актуальні проблеми будівництва демократичної соціальної правової держави відповідно до положень Конституції України", а також плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії на 2001-2005 роки.