ПРЕДСТАВНИЦТВО ЗА ЗАКОНОМ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Кодифікація цивільного законодавства в Україні пов’язана  не  тільки  з  прийняттям  нового  Цивільного  кодексу  України (далі – ЦК України), але й оновленням регулювання значної кількості суспільних відносин,  серед  яких  помітне  місце  займають  цивільні  відносини,  які формуються  у  зв’язку  з  представництвом  одними  особами  інтересів  інших осіб.

В цьому процесі значна роль відводиться активному використанню представництва за законом, якому в новому ЦК України присвячена спеціальна стаття, чого раніше не було в чинному цивільному законодавстві. Це пов’язано із тим, що представництво в умовах розширення кількості учасників економічних відносин, посилення їх автономії є ефективним засобом здійснення ними цивільних прав та обов’язків.

З іншого боку, підвищення уваги до питань захисту прав людини загострює проблему визначення пріоритетності залучення до захисту інтересів конкретної людини інших осіб (представників) чи забезпечення додержання принципу  неприпустимості втручання у справи приватної особи проти її волі.

Крім того, представництво є необхідною умовою реалізації правосуб’єктності юридичної особи. І хоча існує думка, що інтереси останньої зазвичай представляє її орган, але правова природа таких відносин залишається не до кінця з’ясованою. До того ж у будь-якому випадку без інституту представництва тут обійтися неможливо.

Сформувавшись у головних рисах ще в стародавні часи, представництво з часом ускладнилося, набуло різних форм та видів внаслідок того, що з розвитком суспільства сфера застосування представництва   охопила широке коло як майнових, так і немайнових відносин.

Зокрема, представництво дає можливість оптимізації та активізації придбання  та  реалізації  суб’єктивних  прав  і  обов’язків  (у  тому  числі,  у  галузі   підприємництва),   а   для   малолітніх   дітей,   недієздатних   фізичних   осіб  та юридичних осіб є основним засобом участі в цивільному обігу. За допомогою представництва  можливі  придбання  і реалізація більшості   цивільних   прав  і  обов’язків.  Таким  чином,  представництво  виступає  як  одна  з  важливих гарантій  реальності  здійснення  прав  і  виконання  обов’язків  суб’єктами  права.

Актуальність  теми  посилюється  тим,  що  на  практиці  виникає  чимало  питань, які потребують теоретичного осмислення та законодавчого уточнення. Зокрема, це питання визначення суб’єктного складу правовідносин законного представництва; з’ясування позиції законодавців стосовно можливості і підстав представництва неповнолітніх дітей; вимог до особи, яка може бути представником за законом; з’ясування сутності та окреслення меж повноважень  представника  при  представництві  за  законом;  встановлення  наслідків неналежного представництва, що здійснюється на підставі закону тощо.

Разом із тим, новим ЦК України не всі питання представництва вирішуються достатньо чітко і послідовно (зокрема, це стосується представництва неповнолітніх фізичних осіб), деякі його положення стосовно представництва за законом мають загальний відсильний характер, лише згадуючи при цьому у загальному вигляді про можливість застосування такого представництва на підставі норм чинного законодавства тощо.

Такий підхід свідчить про те, що цьому інституту законодавці все ще не приділяють достатньої уваги, а це, у свою чергу, є наслідком недостатньої уваги науковців до проблем у цій галузі.

Слід зазначити, що до проблем представництва зверталися як вітчизняні, так і зарубіжні науковці (І.А.Дрішлюк, Є.С.Сєверова, В.Л.Гранін, С.І.Крупко, Є.О.Харитонов, В.О.Рясенцев, О.Л.Нєвзгодіна та ін.), однак серед їхніх досліджень не було таких, що присвячені саме представництву за законом, у тому числі, у цивільному праві Україні.

Така ситуація свідчить, на нашу думку, про недостатній рівень дослідження проблематики, пов’язаної із представництвом за законом у цивільному праві України,  та про необхідність звернення до різних аспектів такого представництва на рівні монографічного дослідження

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Спрямованість дисертаційного дослідження визначається програмою наукових досліджень Одеської національної юридичної академії на 2001 – 2005 роки „Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер № 0101U001195).

Тема дисертаційного дослідження безпосередньо відповідає плану наукових досліджень кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії  в рамках теми „Традиція приватного права в Україні”. Затверджена на засіданні кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії 9 вересня 2002 р., протокол № 2.