ЕКОЛОГО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІКСОДОВИХ КЛІЩОВИХ БОРЕЛІОЗІВ У ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОМУ РЕГІОНІ

Краткое содержание

Матеріал та методи досліджень. Матеріал для досліджень був зібраний у період 1995-2007 рр. під час експедиційних виїздів лабораторії трансмісивних вірусних інфекцій Львівського НДІ епідеміології та гігієни МОЗ України у Львівську, Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Рівненську, Тернопільську та Чернівецьку області.

Дослідження проводили відповідно до основних складових епідемічного процесу природноосередкових інфекцій. Для визначення спектру джерел та чинників передачі B. burgdorferi s. l. досліджували групи найбільш вірогідних резервуарів і переносників – дрібних ссавців та іксодових кліщів. З метою вивчення поширеності ІКБ у регіоні визначали рівень серопозитивного прошарку до збудників ІКБ серед різних груп здорового населення. Аналіз рівня та структури захворюваності проводили шляхом ретроспективного епідеміологічного аналізу.

Збір, зберігання та доставку матеріалу в лабораторію здійснювали відповідно до вимог Державних санітарних правил ДСП 9.9.5.035-99 “Безпека роботи з мікроогранізмами І-ІІ груп патогенності” (Київ, 1999). Іксодових кліщів (105804 екз.) збирали в період їх активності за загальноприйнятими методиками (Гайдамович С. Я., 1986) “на прапор” та на сільськогосподарських тваринах та ідентифікували до виду (Філіпова Н. А., 1977). Показники чисельності виражали у кількості екземплярів на   1 прапоро/км

або на одну голову великої рогатої худоби (ВРХ). Виявлення природної зараженості кліщів бореліями (2145 екз. I. ricinus та 926 екз. D. reticulatus), здійснювали методами мікроскопії у світлому полі (Ковалевский Ю. В., 1990, 1991, Левін М. Л., 1993) та модифікованої непрямої реакції імунофлюоресценції    (НРІФ)   (Білецька Г. В.,  Семенишин О. Б.,  2002).    На

6

зараженість вірусом кліщового енцефаліту (КЕ) кліщів (951 екз.) досліджували методами імуноферментного аналізу (ІФА) та реакції непрямої гемаглютинації (РНГА) із застосуванням тест-систем Інституту вірусології ім. Д. І. Івановського РАМН. Відлов гризунів (6053 екз.) проводили стандартними мишопастками за загальновживаною методикою, чисельність виражали у пастко/добах (ДСП 9.9.5.035-99, 1999, Гайдамович С. Я., 1986). Видовий склад ссавців встановлювали за визначником Кузнєцова Б. А. (1975). Виявлення антитіл до борелій у дрібних ссавців (488 екз.), визначення рівня серопозитивного прошарку до збудників ІКБ серед населення (1209 осіб практично здорових та 365 осіб з груп професійного ризику) здійснювали у НРІФ. При цьому використовували корпускулярний антиген зі штаму Jp-21 (B. afzelii) (В. М. Крючечніков, 1985), комерційні люмінесціюючі полівалентні (анти- А, М і G) імуноглобуліни проти глобулінів людини та білої миші та бичачий альбумін, мічений родаміном (Підприємство з виробництва бакпрепаратів НДІ епідеміології і мікробіології ім. М. Ф. Гамалеї РАМН). Серологічну верифікацію захворювання (1602 хворих) проводили у НРІФ із застосуванням тест-систем для виявлення антитіл класу Ig M та Ig G у сироватках крові людей виробництва фірми ”R-BIOPHARM AG” (Німеччина).

Для епідеміологічних досліджень використано когортний метод (індивідуальна вибірка) [Синяк К. М., 1998]. Ретроспективний епідеміологічний аналіз захворюваності проводили за даними карт епідеміологічного обстеження осередку інфекційного захворювання (ф. № 357/о), виписок з історій хвороб (ф. № 003/о) та на підставі офіційних даних Центральної СЕС за 2000-2007 рр., а також за результатами клініко-епідеміологічного анамнезу хворих. Для визначення основних клінічних проявів ІКБ в регіоні проводили аналіз історій хвороби пацієнтів, які відповідали стандарту визначення випадку ІКБ (CDC, 2006). Картографічне районування території західного регіону України за ступенем епідемічного ризику щодо ІКБ проведено шляхом порівняльного аналізу отриманих даних про чисельність і видовий склад дрібних ссавців та іксодових кліщів, екстенсивність та інтенсивність спонтанної зараженості кліщів бореліями, рівень природної зараженості дрібних ссавців бореліями, рівень серопозитивного прошарку у населення та інтенсивних показників захворюваності людей у відповідності до загальноприйнятих методів [Синяк К. М., 1998, Шевченко В. О., 1994].

Для  розрахунку  необхідного обсягу  вибірки,   оцінки   динаміки    та  тенденції захворюваності  населення   на  ІКБ,   обчислення  показників епідемічного ризику, оцінки вірогідності отриманих показників та статистичної   обробки   даних (середнє арифметичне та його середня похибка, екстенсивний  показник  та  його середня   похибка,   середнє   геометричне     титрів      антитіл,     достовірність    отриманих        показників

7

(коефіцієнт Ст’юдента), коефіцієт кореляції (індекс Спірмена)) використані загальноприйняті методи варіаційного статистичного аналізу (Столяров С., 2000, Кулинич О. І., 2006). 

Математична обробка результатів досліджень проведена на AMD Semptron 3000+ із застосуванням програмного пакета Microsoft Offis Excel 2003 для Microsoft Windows XP Professional.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Еколого-епідеміологічна характеристика природних осередків ІКБ у західному регіоні України. Оцінка фауни дрібних ссавців проведена на підставі аналізу видового складу найвірогідніших хребетних резервуарів збудників ІКБ – представників родин Rodentia та Insectіvora. У відловах зареєстровано 8 видів ссавців. Повсюдно поширеними у регіоні були 5 видів гризунів родини Muridae, 3 з яких відносяться до підродини Murinae (миші): миша польова (Аpodemus agrarius Pal.), миша жовтогорла (Apodemus flavicollis Mart.) та миша лісова (Apodemus sylvaticus Linn.), 2 – до підродини Microtіnae (полівки): полівка руда (Clethrionomys glareolus Sch.) та полівка звичайна (Microtus arvalis Pal.) і 1 – бурозубка звичайна (Sorex araneus Sch.) – до родини Insectіvora. Найвищу частку у зборах склали полівка  руда (26,52 %) та полівка звичайна (22,58 %), миша польова (20,22 %), миша лісова (7,81 %) й миша жовтогорла (6,61 %). В Українському Поліссі та Лісостепу у відловах зареєстровані також представники підродини Murinae – миша хатня (Mus musculus Linn.) (5,19 % та 6,41 % відповідно) та миша-малятко (Microtus minutus Pal.) (7,79 % і 4,48 %), у передгірській області Карпат (Прикарпатті) – миша-малятко (13,12 %). Відносна чисельність гризунів фонових видів в екз. на 100 пастко/діб становила: 5,99 в Українському Поліссі; 10,15 у лісостепових ландшафтах; 6,8 у Прикарпатті та 3,9 у гірських Карпатах.

На наявність антитіл до B. burgdorferi s. l. досліджено 488 екз. відловлених тварин. Специфічні антитіла виявлялись на рівні (10,04±1,34) % (від (5,77±1,04) % у Прикарпатті до (13,14±1,51) % у поліській зоні) у сироватках крові 5 видів ссавців: полівки звичайної та полівки рудої, миші польової, миші жовтогорлої та миші хатньої. У всіх ландшафтно-географічних зонах регіону серопозитивність на рівні показників для осередків з високим (12,5 %) ступенем активності (Матущенко А. А., 1996) виявлена у полівки звичайної та полівки рудої й миші польової. У полівки звичайної рівень серопозитивності  становив  від (13,33±1,65) % у Прикарпатті до (15,38±1,76) % у Лісостепу; у полівки рудої – від (12,12±1,58) % в Українському Поліссі до (14,29±1,70) % у Лісостепу; у миші польової – від (4,55±1,01)% у Прикарпатті до (12,50±1,61) % у поліській зоні, що відповідає показникам у високоактивних осередках ІКБ. Не виявлено антитіл до борелій у миші лісової, миші-малятка та бурозубки звичайної. Показано, що в окремих