СКЛЕРОТЕРАПІЯ ПРИ КОМБІНОВАНОМУ ХІРУРГІЧНОМУ ЛІКУВАННІ ХРОНІЧНОЇ ВЕНОЗНОЇ НЕДОСТАТНОСТІ

Краткое содержание

Матеріал та методи дослідження. У роботі вивчено та проаналізовано  результати комбінованого хірургічного лікування 107 хворих із варикозною хворобою нижніх кінцівок ІІ-УІ класу за CEAP, яким у відділенні судинної хірургії ОКЛ з 2002 по 2008 рр. одночасно із традиційною флебектомією виконано стовбурову склерооблітерацію різними методами.

У залежності від способу комбінованого операційного втручання хворих розділено на три групи:

І група − 34 пацієнти, яким виконано флебектомію у поєднанні зі стовбуровою катетерною склерооблітерацією ;

ІІ група − 49 пацієнти, яким виконано флебектомію в поєднанні зі стовбуровою катетерною склерооблітерацією за методикою „foam-form”;

ІІІ група − 24 пацієнти, яким виконано флебектомію у поєднанні зі ендоскопічною субфасціальною дисекцією перфорантних вен на гомілці (SEPS) і стовбуровою склеротерапією.

У хворих І та ІІ груп діагностовано компенсовані форми варикозної хвороби нижніх кінцівок (за CEAP – ІІ-ІІІ клас).

У хворих ІІІ групи виявлені декомпенсовані форми варикозної хвороби нижніх кінцівок - 1V – VІ клас за CEAP.

Для порівняння результатів комбінованого хірургічного лікування була обрана контрольна група А (50 хворих) з варикозною хворобою ІІ-ІІІ класу за CEAP , яким виконано традиційну радикальну флебектомію за Бебкоком-Наратом та контрольна група Б (30 хворих) із хронічною венозною недостатністю ІV – VІ класу за CEAP, яким виконано флебектомію за Бебкоком-Наратом-Коккетом-Лінтоном.

Мікросклеротерапію, як доповнення до основного операційного втручання, виконано 32 хворих із венозною недостатністю С-ІІ-ІІІ за CEAP, а саме: 8 хворих із І групи, 10 хворих ІІ групи та 14 із контрольної групи А.

Від усіх пацієнтів отримано письмову згоду на проведення склерооблітерації.

У більшості хворих відзначено тривалий (від 2 до 10 років) час від появи перших ознак варикозного розширення поверхневих вен. Майже у всіх  хворих з декомпенсованими стадіями ХВН виявлено трофічні зміни та  виразки гомілок, які тривалий час не гоїлися.

Майже половина пацієнтів І, ІІ та контрольної А груп звернулися за допомогою з естетичних міркувань. У інших виявлено ознаки хронічної венозної недостатності, яка у більшості хворих наростала, у 30 пацієнтів із І і ІІ основних груп з’явилися набряки на гомілках. Більше половини хворих ІІІ групи (54,2%) та контрольної групи Б (53,3%) терпіли на активні трофічні виразки, які тривалий час не гоїлися.

Усім пацієнтам виконано ультразвукове дуплексне сканування (УЗДС) вен нижніх кінцівок із маркуванням неспроможних перфорантних вен гомілки розчином брильянтового зеленого на апаратах „Aloka-3500” (Японія); „My Lab-50” (Італія); „HDI-1500” ATL-Philips; „Zonare” (США).

У 8 (14,8%) пацієнтів виконано рентгеноконтрастну флебографію. За результатами цих методів дослідження у всіх хворих виявлено неспроможність медіальної та задньо-латеральної груп перфорантних вен у 4 (7,4 %) хворих.

Для стовбурової склерооблітерації ми використовували полідоканол, а для мікросклеротерапії - розчин полідоканола та фібро-вейна.

Кросектомію із коротким стрипінгом на стегні з наступною склерооблітерацією на гомілці виконано 59 хворим І і ІІ груп, КС із середнім стрипінгом виконано 16 хворим. У 8 пацієнтів після кросектомії виконано склерооблітерацію всього стовбура великої підшкірної вени. У 52 пацієнтів обох груп додатково виконано ліквідацію горизонтального рефлюксу на гомілці за Кокетом.

Ендоскопічну субфасціальну дисекцію перфорантних вен (SEPS) виконано у 24 хворих ІІІ групи.

Безпосередні результати лікування оцінювали за трьохбальною шкалою − добрі, задовільні та незадовільні:

1.   Добрі − немає симптомів хронічної венозної недостатності і післяопераційних ускладнень. При контрольному УЗДС  − відсутність просвіту і кровотоку великою підшкірною веною на всьому протязі.

2.   Задовільні − парестезії, помірна лімфорея в перші 2-3 доби після операції, вогнищева гіперпігментація шкіри в проекції склерозованого стовбура підшкірної вени; при УЗДС – відсутність просвіту вени протягом більше 80% її довжини.

3.   Незадовільні − збереження симптомів ХВН, лімфорея, парестезії на гомілці, нагноєння післяопераційних ран, гіперпігментація або некрози шкіри вздовж склерозованого стовбура підшкірної вени; при контрольному УЗДС − збереження просвіту вени на всьому протязі або збереження кровотоку з ознаками тромбофлебіту.

Віддалені результати оцінювали за наступними критеріями:

1. Добрі − відсутність симптомів ХВН, рецидиву варикозного розширення вен, для пацієнтів основних груп − відсутність реканалізації вени при УЗДС.

2. Задовільні − регрес симптомів ХВН, відсутність рецидиву варикозу, відсутність реканалізації склерозованої вени до 70% її довжини.

3. Незадовільні − збереження і прогресування симптомів ХВН, наявність рецидиву варикозної хвороби, повна реканалізація склерозованої вени.

Результати досліджень. Перед проведенням склерооблітерації пацієнт потребував всебічного обстеження, яке включало детальне збирання анамнезу, клінічне обстеження і ультразвукове допплерівське сканування. Діагностична візуалізація показана для встановлення наявності та локалізації неспроможних комунікантних вен гомілки і стегна з метою оцінки можливості проведення комбінованого хірургічного лікування. Довжина та хід перфорантних вен була різною. Найважливішими вважали три групи перфорантів Коккета в нижній третині гомілки, перфорант Бойда у верхній третині гомілки та перфорант Додда в нижній третині стегна, особливо у тих хворих, яким планували склерооблітерацію вен стегна. Діаметр недостатніх перфорантних вен серед наших груп пацієнтів становив від 1,8 до 5,4 мм.