СОЦИОТЕХНИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ СТАНОВЛЕНИЯ СОВРЕМЕННОЙ ИНФОРМАЦИОННОЙ ЦИВИЛИЗАЦИИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, розкривається наукова новизна та практична значущість результатів роботи, вказується їх апробація, структура та обсяг дисертаційної роботи.

Перший розділ «Інформаційні цивілізації в структурі суспільного прогресу, їх класифікація» розкриває ситуацію становлення і розвитку інформаційного виробництва як основного критерію розмежування інформаційних цивілізацій. Цей критерій пов'язується зі становленням теоретичного рівня знання як передумови й умови класифікації інформаційних цивілізацій.

У першому підрозділі «Генезис поняття «інформаційна цивілізація», її структура і зміст» аналізуються різні  підходи до розгляду феномену цивілізації.

Проблемі дослідження суті цивілізації як соціокультурного рівня буття соціуму присвячені роботи Д.  Белла, А. Боземана, Ф. Броделя, А. Вебера,
М. Вебера, Н.  Вінера, Д. Гелбрейта, К. Даусона, Е. Дюркгейма, П. Сорокіна,
А. Тойнбі, Е. Тоффлера, Ф.  Фукуями, С. Хантінгтона, Й. Хейзінгі,
О. Шпенглера, а також Р.А. Абдєєва, Є.М.  Бабосова, М. Галича, А.І.  Кавале­рова, С.Б. Кримського, М.М.  Моїсєєва, В.Д. Молостова, Л.А. Мосіонжника, О.П.  Пунченка, В.С. Степіна та ін.

Підкреслюється, що поняття цивілізації розширило діапазон досліджень соціальної думки,  філософії історії і дозволило вийти на такі зв'язки і взаємодії, які раніше не були видимими, не розрізнялися. Цивілізаціі еволюціонують, адаптуються і є найбільш стійкими соціальними реальностями. Це дозволяє дійти висновку, що людство квантується не стільки історичними спільностями людей, скільки цивілізаціями.

На основі узагальнення історично заявленої інтелектуальної традиції дається екскплікація поняття цивілізація, яка визначається як стійка системна організація громадського життя, що включає в себе технологічну основу суспільства, його соціально-економічний, політичний розвиток і культуру в їх соціальній цілісності, що відрізняється докорінним чином від локальних і замкнених кровноспоріднених і традиційно-етнічних форм людських спільностей.

Стверджується, що сучасна цивілізація має антиентропійну спрямованість, і в своєму розвитку виробляє на основі новітньої інформації способи та методи зближення й інтеграції різноспрямованих соціальних процесів, різних систем цінностей і норм, перетворюючи їх на надбання соціуму.

Застосований підхід до загального і приватного дослідження цивілізацій дав можливість виділити і пояснити критерії їхнього розмежування, сутнісні характеристики й основні складові їхнього змісту, це – по-перше. По-друге, розкрити еволюційний і революційний характер їхнього розвитку.

У другому підрозділі  «Становлення і розвиток теоретичного рівня знання як передумова і умова функціонування інформаційних цивілізацій» обгрунтовується ідея періодизації інформаційних цивілізацій за ознакою рівня інформаційного виробництва. Стверджується, що атрибутивні властивості духу людини, такі, як прагнення до діяльності і пізнання, пов'язані з виробництвом і використанням інформації. Зі становленням теоретичного рівня пізнання виникає новий рівень розроблення інформації і роботи з нею. Проходить бурхливий процес її впорядкування, розвиваються нові способи її зберігання, передавання за допомогою природних і штучних мов. Зв'язки в структурі інформації набувають упорядкованого, закономірного, необхідного характеру. З цього часу інформаційне виробництво досліджується в роботі як суворо цілеспрямований пізнавально-перетворювальний процес.

Аналіз розвитку інформації дозволив виділити в історії людства три інформаційних цивілізацій.

По-перше, це інформаційна цивілізація епохи становлення теоретичного знання, що зробила стрибок від буденного рівня пізнання до науково-теоретичного, метою якого стала розробка інформації про загальну картину світу, природу і суть людини.

По-друге, це індустріальна інформаційна цивілізація, (від  виникнення капіталізму до 40-х років ХХ століття), пов'язана зі становленням індустріального суспільства, широким використанням наукової інформації в усіх сферах виробничої діяльності, перетворенням науки в безпосередню продуктивну силу суспільства, становленням і бурхливим розвитком третьої гілки в системі науки – технічного знання.

По-третє, це сучасна інформаційно-комп'ютерна цивілізація, що зародилася в 40-х роках ХХ століття і бурхливо розвивається сьогодні. Відлік їй поклали кібернетика і теорія зв'язку, коли почалося бурхливе дослідження суті інформації, її природи та інфраструктури. Ця цивілізація найбільш революційна за змістом, оскільки її завданням є підготовка умов для переходу людства у вищу фазу свого буття – інформаційне суспільство.

Аналіз інформаційного виробництва підтверджує, що, починаючи зі Стародавнього Сходу, – Індії, Китаю, Ірану, Стародавньої Греції, Стародавнього Риму, було зроблено могутній поштовх до розвитку теоретичного знання.

Аргументується, що прогрес людства набуває нового характеру на основі розумного і творчого використання інформації.

Специфіка розгортання інформаційного виробництва в епоху індустріальної цивілізації до ХХ століття і впровадження його в практику розглядається в зрізі  розвитку інформації, пов'язаної зі становленням капіталізму,  на якому бурхливе виробництво інформації призвело суспільство до його індустріальної фази розвитку і соціальні революції цього періоду не дали своєї негативної дії на прогресивне зростання науково-технічного прогресу.  Квінтесенцією другого типу інформаційної цивілізації виступив процес становлення в структурі наукового знання нової гілки – технічних наук. Починає бурхливо розвиватися інформаційна система нормативного знання як форма відображення наукової думки в інженерній діяльності. Спостерігається експоненціальне зростання технічної інформації, вона швидко реалізується в практиці матеріального виробництва. Розвиваються нові методи її оброблення, передавання й зберігання. На допомогу соціальній пам'яті приходять технічні пристрої.

Виникла нова інформаційна цивілізація, яка за своєю суттю була революційна в тому плані, що не тільки створила всі умови для формування індустріального суспільства, але і реалізувала їх на практиці.

Стосовно науково-технічних детермінант сучасної інформаційно-комп'ютерної цивілізації показано, що третій етап сучасної інформаційно-комп'ютерної й інформаційно-стільникової цивілізації починається з 40-х років ХХ століття як початок дослідження природи інформації. Категорія інформації є не тільки однією із центральних в теорії зв'язку і кібернетиці К. Шеннона і Н. Вінера, що поклали початок дослідженню її суті, але і в усій системі наукового теоретичного знання. Розвиток вчення про інформацію і її роль у розвитку наукових досліджень загальної картини світу і буття соціуму знайшов своє відображення в роботах Бейтсона Р., Бріллюена А.А., Неймана Д фона, Молля А., Моргенштейна О., Ешбі У.Р., Клауса Г., Трінгера К.С., а також Глушкова В.М., Голіцина Г.А., Жукова Н.І., Колмогорова А.Н., Новіка І.Б., Петрова В.М., Плюща Л.Н., Сєдова Є.О., Українцева Б.С., Холева А.С., Юзвішина І.І. та багатьох ін.

Враховуючи різні підходи до пояснення суті інформації і її ролі в розвитку виробництва, зроблено висновок, що цей тип інформаційної цивілізації відображає злам, що відбувся в інформаційному виробництві, причому злам революційний, завдяки якому суспільство стало експоненціально не тільки виробляти нову інформацію, але і в цій же тенденції її використовувати. Революція в інформаційному виробництві – це відкриття більш глибинних основ її буття; створення нових способів її передачі, включаючи й інформаційно-стільниковий; нові можливості її зберігання, нові комунікативні зв'язки, завдяки інформатизації всіх сторін громадського життя, становлення нової інформаційної культури. Це дозволило визначити сучасну інформаційну цивілізацію як складний інформаційно-комп'ютерний механізм, що формує стійкий для людства тип громадських відносин.

Класифікація цивілізацій за рівнем розвитку інформаційного виробництва дозволила не тільки розкрити специфіку його розвитку на кожному етапі, але і представити цивілізацію як інформаційний процес, що протікає в конкретному просторово-часовому полі.

Другий розділ «Методологічний аналіз і міждисциплінарний синтез вчення про зміст сучасної інформаційної цивілізації» дозволив розширити методологічну базу дослідження соціальних явищ і в новому світоглядному ракурсі пояснити становлення виникаючих технічних дисциплін, їхній зв'язок з філософією. Цей аналіз необхідний для подолання елементів технократизму в мисленні сучасного фахівця.

У першому підрозділі  «Методологічні підходи до аналізу структури і змісту інформаційної цивілізації» розкриваються переваги системного підходу як більш релевантного предмета дослідження. Системний підхід є однією з найбільш нових методологій, і до аналізу поняття «інформаційна цивілізація», як видно з наукової літератури, не застосовувався, не дивлячись на існування ряду варіантів загальної теорії систем. Ці теорії розвивалися в роботах Л. фон Берталанфі, М.І. Месаровича, Я. Тахакари, І.  Блауберга,
А. Коздоби, В. Сагатовського, В. Садовського, І. Сараєвої, А.  Уйомова,
Ю. Урманцева, А. Цофнаса, Е. Юдіна та ін.

Використання даного методу в дослідженні інформаційних цивілізацій дозволило розкрити їх як глобальні системи, що виражають конкретний історичний ступінь розвитку людства. Усередині цих глобальних систем виділяються підсистеми, які базуються на детермінуючій інформаційній підсистемі, і розкривається їхній взаємозв'язок (відношення) між собою. Системний аналіз інформаційної цивілізації дозволив виділити в ній дескриптори – концепт, структуру і субстрат.

Як концепт обгрунтована необхідність дослідження природи і суті інформації як базового елемента розвитку цивілізації і на цій основі – прогнозування передумов і умов переходу всього людства до сучасної інформаційно-комп'ютерної цивілізації. Структура, як системоутворююче відношення, повинна включати в свій зміст матеріальну і духовну культуру, оскільки глобальна система (цивілізація) виражає її соціальне буття. Саме в ньому і необхідно розкривати зв'язки як відносини, коли зміни в одному предметі тягнуть за собою зміни в інших. Субстратом же виступає сама система, представлена у вигляді елементів.

Застосування системного аналізу дало можливість цілісного пояснення інформаційних цивілізацій як ступенів суспільного прогресу.

У дослідженні суті інформаційних цивілізацій можна широко використовувати синергетичний підхід. Цей метод знайшов своє широке обгрунтування у Пригожина І., Стінгерс І., Дмитрієвої М., Єршової-Бабенко  І., Лапшина І. та ін. Синергетичний підхід дозволяє розглядати інформаційну цивілізацію як складну, нелінійну, відкриту систему. Інформаційний характер цивілізацій припускає постійний процес «здобування» інформації й обміну між різними її підсистемами, а також суб'єктами виробництва матеріальних і духовних цінностей.

Другий підрозділ «Становлення і суть інформаціологіїї як особливого типу наукового знання» присвячений філософському аналізу інформаціології, нової дисципліни, що виникла на рубежі ХХІ століття.  Вона має свій предмет дослідження – інформацію, та свою методологію, в основі якої лежить принцип інформаціологічного підходу, але при цьому вона не відкинула системний метод, а запропонувала й обгрунтувала своє коло методологічних проблем.

Принцип інформаціологічного підходу не переслідує цілі витіснити або застосувати інші підходи, а навпаки, він дозволяє інтегрувати в єдине ціле всі відомі підходи. Тут враховується той факт, що будь-який принцип відображає в своєму змісті інформацію, але має місце абсолютизація його як детермінуючого. Останнє дало можливість увести поняття "інформаціологічний світогляд" як особливу міру цивілізованості сучасної людини і суспільства. Але такий світогляд пов'язаний з інтерпретацією інформації як єдиної загальнонаукової цінності, яка визначається інформаційними полями. Тут відкидаються світовідчуття і світосприйняття як чуттєво-емоційна сторона світогляду людини, а абсолютизується її теоретичний статус. Можна відзначити, що заслугою інформаціології є розробка вчення про інформатизацію як соціокультурний процес збагачення громадської й індивідуальної свідомості, що базується на таких фундаментальних принципах, як можливість доступа будь-якого індивіда до новітньої інформації, демократизація, гуманізація, що дозволяють кожному увійти в єдиний інформаційний простір.

У третьому підрозділі  «Інформаційно-комунікаційні технології в структурі сучасної науки і освіти» інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) характеризуються  як комплекс дисциплін, пов'язаних з процесами виробництва, оброблення, передавання й зберігання інформації. Проблемне поле цих дисциплін повинне враховувати можливість обгрунтування ціннісно-смислових структур технічної динаміки, формулювання стратегічних завдань розвитку науки і освіти в мові технічної інтерпретації цілей і сенсу цивілізаційного процесу.

Третій розділ «Основні теоретичні складові інтенсифікації інформаційних процесів і динаміка їхнього розвитку» присвячений дослідженню компонентів інтенсифікації інформаційних процесів, оскільки експоненціальне зростання інформації на сучасному етапі вимагає нових методологій в її обробленні та використанні.

У першому підрозділі «Основні етапи інтеграції і спрощення наукової інформації в інформаційних цивілізаціях» підкреслюється те, що процедура інтеграції наукової інформації мала місце в різних своїх модифікаціях на різних етапах розвитку інформаційних цивілізацій, оскільки сама інтеграція – закономірний результат розвитку в науковому пізнанні процесів синтезу і взаємодії наук. Аналіз процесів інтеграції показав, що в ньому виділяються три основні етапи: механістичний, етап переходу до узагальнення на основі виділення внутрішніх відносин і взаємодій, а також етап, пов'язаний з диференціацією знання і процесами спрощення інформації. Спрощення виступає як форма і прийом інтеграції інформації, воно розкривається через основні види простоти: прагматичну, семіотичну, синтаксичну. У роботі надано грунтовний аналіз цих видів простоти.

До чинників ущільнення і спрощення інформації в роботі  відносяться такі, як її мінімізація, що відображає процеси конденсації і згортання інформації, а також уведення зручних знаково-символічних позначень, вибір нових або перетворення старих координатних систем, за допомогою яких набуває строгої логічної форми. Але, якщо мова йде про процеси ущільнення, спрощення і мінімізації інформації, необхідно враховувати, що дескрипторні спрощення систем знання завжди необхідно проводити в чітко визначених  межах, щоб не спотворити змістовну сторону знання.

Другий підрозділ «Гносеологічна природа знака. Кодування інформації як діалектичний процес взаємозв'язку думки і знака» присвячений дослідженню одного з насущних завдань оброблення і передавання інформації – її кодуванню. Процеси кодування інформації складають ядро семіотики як вчення про взаємозв'язок думки і знака, що досліджує властивості знакових систем. Гносеологічна роль знаків розкривається через нерозривний зв'язок мислення і мови. Цей зв'язок відображає діалектичний процес переведення думки в знак і включає наступне: мислення (як струнка логічна форма думки) – кодування (переведення думки в знак) – сигнал – декодування. Кодування виступає як соціотехнічний процес. Соціальна сторона враховує якість інформації як її внутрішню визначеність, технічна сторона пов'язана з вирішенням таких її проблем, як створення систем кодування, ущільненням каналів передавання інформації, збільшенням швидкості її передавання, проблемою загасання сигналу, питаннями завадостійкості та ін.

Процес кодування інформації пов'язується перш за все з вибором коду. Код – сукупність знаків (символів) і система предметних правил, за допомогою яких інформація може бути представлена (закодована) у вигляді набору з певних символів для її передавання, оброблення і зберігання (запам'ятовування). Кодування є процедурою перетворення повідомлення в сигнал. При цьому перетворення здійснюються за певними правилами. Код як сукупність знаків (сигналів), виступає як ідеальний образ предметної дійсності. Це дозволило зробити висновок, що кодування є гносеологічний діалектичний процес взаємозв'язку і єдності думки, знака, сигналу.

У третьому підрозділі  «Символізація в структурі оброблення і передачі інформації» процес символізації розкривається як спосіб опосередкованого відображення дійсності і своєрідний орієнтир, що виражає окремі сторони динаміки пізнавальних образів, стадій їхнього формування, а також різниці між символізацією та кодуванням.

Вказується, що проблема символізації наукового знання і з'ясування категоріальної природи і суті символів знайшла досить широке відображення в науковій літературі. Глибокі ідеї щодо символу як універсального соціокультурного феномену знайшли відображення в роботах А.Ф. Лосева,
Г. Сковороди, П. Сорокіна, П. Флоренського. Розробкою гносеологічної проблематики символізму займалися В.  Іванов, А. Івакін, А. Кавалеров, П. Копнін, Л. Резников, Е. Соловйов, В. Степін, Л. Уваров, А. Уйомов, М. Хойфман, В. Шинкарук, та ін. Аналізом символічної функції людської  діяльності займалися Е. Ільєнков, В. Ільїн, М. Каган, М. Мамардашвілі, С. Хоружий. Але найбільшу увагу було приділено в дослідженнях цього феномену культурологічному аспекту. Його розробляли Е. Кассирер, М.  Бах­тін, А. Бичко, В. Горський, С. Кримський, Л. Левчук, Ю. Лотман та ін. Можливістю використання символів у рамках методології пізнання займалися І. Пригожин, І. Стінгерс, Г. Хакен, Ю. Данілов, , Н. Моїсеєв та ін.

Символізація як пізнавальна процедура – це специфічна функція процесу пізнавального відображення, яка виникає і формується у свідомості суб'єкта в рамках перетворення матеріального в ідеальні образи і зворотного перетворення абстрактно-понятійних образів, а також почуттів і емоцій людей в чуттєво-сприйману, матеріально-предметну форму.

Основна особливість символізації полягає в тому, що вона є засобом втілення абстрактного, відвернутого змісту в зовнішній чуттєво-наочній або абстрактно-образній формах. У символі чуттєве пізнання доходить до рівня абстрактного мислення. Символ виступає як їхня єдність. Він є цілеспрямоване, усвідомлене, виражене в знаковій формі специфічне віддзеркалення зростаючого потоку інформації, сприяючої її ущільненню, стислості і зростанню швидкості її передавання суб'єкту – споживачу. Символ виражає зміст, відмінний від його власної природи, направляє думку до об'єкта пізнання, зв'язує його воєдино з ідеальним образом. Все це свідчить про те, що символізація не є якимсь пасивним придатком образу або  тільки функцією його зовнішнього оформлення, за своєю серйозністю вона відноситься до творчо продуктивної сторони формування об'єкта.

ВИСНОВКИ

В дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, сутність якого полягає у виявленні особливостей становлення і специфіки розвитку сучасної інформаційної цивілізації в соціотехнічному аспекті.

Здійснене дослідження дає можливість в узагальненотеоретичній формі зробити наступні висновки:

1. Аналіз цивілізації як інформаційного процесу дав можливість досліджувати ії у категоріальному полі соціальної філософії з нових позицій. Загальне поняття цивілізації експліцировано як стійка системна організація громадського життя, що включає технологічну основу суспільства, його соціально-економічний, політичний розвиток і культуру в їх соціальній цілісності, що відрізняється від локальних і замкнених кровноспоріднених і традиційно-етнічних форм спільності людей. Вона інтегрує в єдину соціальну цілісність суспільні відносини і діяльність людей, орієнтує їх на таку взаємодію із зовнішнім природним і соціальним середовищем, в процесі якого зростає організованість громадського життя.

Експлікація поняття інформаційної цивілізації як категорії соціальної філософії дозволила визначити її як складний інформаційно-комп'ютерний механізм. Це формує стійкий для людства тип суспільних відносин, що генералізує прогресивний розвиток її загальної маси матеріального і духовного виробництва на основі постійного розвитку регіональних мас і сприяє експоненціальному зростанню інформаційно-інтелектуальних систем, що є ядром інформатизації всіх сфер діяльності суспільства.

Запропоноване розуміння категорії соціальної філософії «інформаційна цивілізація» дозволяє досліджувати зростання інтелектуально-інформаційних систем на всіх етапах людської діяльності і в різних регіонах соціального світу.

2. Запропонована на основі уведення поняття «інформаційна цивілізація» їхня класифікація з урахуванням аналізу інформаційного виробництва, виділення загального й особливого в цьому процесі. На цій основі виділені наступні типи інформаційних цивілізацій як основні:

– інформаційна цивілізація епохи становлення теоретичного знання, що зробила стрибок від буденного рівня пізнання до науково-теоретичного;

– індустріальна інформаційна цивілізація, пов'язана зі становленням індустріального суспільства, широким використанням наукової інформації в усіх сферах виробничої діяльності, перетворенням науки в безпосередню продуктивну силу суспільства, становленням та  розвитком третьої гілки в системі науки – технічного знання;

– сучасна інформаційно-комп'ютерна цивілізація, що зародилася в 40-х роках ХХ століття і бурхливо розвивається сьогодні.

Запропонована класифікація дала можливість оцінити систему інформаційного виробництва в різні історичні епохи, виділити специфіку цього виробництва, розкрити рівень освоєння людиною природи і рівень її інтелектуального зростання.

3. Аналіз інформаційного виробництва епохи становлення теоретичного знання розкриває його прогрес через процес становлення теоретичного рівня пізнання, науки як сфери духовного виробництва. Інформаційні цивілізації Стародавнього Сходу, Європи, американського континенту до завоювання його конкістадорами, мали багато загального, але, якщо східні і європейські цивілізації залишили нам велику теоретичну спадщину (інформацію), то американські цивілізації доколумбового періоду залишили, перш за все, зразки матеріальної культури, але це дає нам право стверджувати, що процес виробництва інформації і його реалізація були високими.

4. Розкрито зміст другої інформаційної цивілізації – індустріальної, яка докорінним чином відрізняється від попередньої, оскільки вона, з одного боку, змогла вирішити проблему становлення і розвитку індустріального суспільства, а з іншого, не тільки поклала початок становлення процесу зв'язку науки і виробництва, але і розкрила шляхи перетворення науки в безпосередню виробничу силу суспільства. Цьому сприяло становлення в ХІХ столітті технічних наук, які заклали основу новим методам виробництва інформації через впровадження нормативних розпоряджень, онтологічних схем, формування нових наукових понять, понятійного апарату технічних наук в цілому.

5. Обгрунтування суті і виявлення змісту третього типу інформаційної цивілізації – сучасної інформаційно-комп'ютерної, такої, що почалася в кінці 40-х років ХХ століття і прийшла в ХХІ століття, дозволяє стверджувати, що у середині минулого століття відбулася інформаційна революція, джерелами якої було становлення кібернетики і бурхливий розвиток теорії зв'язку. Цей етап інформаційного виробництва, пов'язаний з дослідженням суті і природи інформації, її ролі в житті суспільства. Починається швидкий процес інформатизації всіх сфер діяльності людини і на цій основі – пояснення майбутнього людства. Висувається і починає обгрунтовуватися концепція майбутнього інформаційного суспільства.

6. Використання системного підходу у варіанті параметричної загальної теорії систем дозволило зробити системне репрезентування предмета дослідження на дескрипторному рівні (концепт, структура і субстрат), завдяки чому інформаційна цивілізація з'явилася як цілісна, відкрита, структурна й унікальна система буття соціуму.

7. Розкрито процесс становлення й обгрунтовано задачі  нової сучасної технічної науки – інформаціології. Доказано, що на сучасному етапі інформаційного виробництва вона визначає рух інформації в системі наукового знання і практиці побудови нової цивілізації. Інформаціологія та інформаційно-комунікаційні технології в поєднанні розкривають соціотехнічні та теоретичні умови формування сучасної інформаційної цивілізації. Інформаціологія як дисципліна не могла виникнути раніше, оскільки інформація не була об'єктом пізнання. 

8. З’ясовано, що дослідження експоненціального зростання інформації в умовах сучасної інформаційно-комп'ютерної цивілізації вимагає необхідністі широкого використання нової методології її оброблення, передавання і зберігання. Це коло соціотехнічних проблем, пов'язаних з інтеграцією і спрощенням інформації, її кодуванням і символізацією. На наш погляд це основні складові інтенсифікації інформаційних процесів. Інтеграція – закономірний результат розвитку в експериментальному науковому пізнанні процесу синтезу і взаємодії наук, вона пов'язана з узагальненням знання. В той самий час інтеграція інформації пов'язана з її спрощенням, що сприяє більш поглибленому її сприйняттю та розумінню. Спрощення  інформації пов'язане з процесами ущільнення, мінімізації, економного оформлення інформації для представлення  в більш «згорненому» вигляді.

9. Розкрито процес кодування інформації як гносеологічний акт переводу думки в знак. Доказано, що при кодуванні інформація більш «спресована», спроектована, ущільнена, спрощена для сприйняття і розуміння, ідеї в ній практично не повторюються. Сучасне технічне знання створило велику систему кодів, за допомогою яких людство намагається приборкати об'єм інформації, що швидко зростає.

10. З’ясувано процес символізації інформації, що дозволило встановити  символ, як гносеологічний феномен, на відміну від коду. Він заснований на живому спогляданні дійсності. Але вже в ньому чуттєве споглядання доходить до процесу абстрагування. Символ виражає зміст предметів, відмінних від їх власної природи, він відображає сенс предмета, його закономірну впорядкованість, він є знак предмета. Символізація має багато загального з кодуванням, але це абсолютно відмінний засіб перетворення матеріального в ідеальне.

11. Результати, одержані в даному дослідженні, стали можливі завдяки використанню широкого спектра методів пізнання, аналізу минулих цивілізацій, новітніх технічних дисциплін. Висновки, яких дійшов дисертант, носять конструктивний теоретичний характер і можуть бути широко використані в ході обгрунтування соціотехнічних передумов і умов формування сучасної інформаційно-комп'ютерної цивілізації.