ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ОСОБИ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ ПОЗА ЇЇ ВІЗУАЛЬНИМ СПОСТЕРЕЖЕННЯМ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Колізії у кримінально-процесуальній діяльності є явищем динамічним, вони прямо пов’язані із розвитком та вдосконаленням чинного законодавства. Кримінально-процесуальний кодекс України (далі – КПК), затверд­жений Законом від 28 грудня 1960 року, починаючи з червня 1961 року постійно зазнає змін та доповнень.

Нині у КПК закріплений вичерпний перелік слідчих дій, які відпо­відно до частини першої статті 66 КПК є засобами збирання доказів. Серед них чільне місце посідає пред’явлення для впізнання і, зокрема, такий його різновид, як пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи. Результати вивчення судово-слідчої практики та юридичної літера­тури вказують на відсутність глибоких наукових та методичних напра­цювань щодо підготовки, проведення та фіксації цієї процесуально і тактично складної слідчої дії. При виникненні потреби у проведенні пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, здобувають і перевіряють докази при проведенні інших слідчих дій 55 (36,7%) зі 150 опитаних нами працівників слідчих підрозділів МВС України, 17 (11,3%) з них проводять пред’явлення для впізнання у загаль­ному порядку без застосування заходів безпеки, 64 (42,7%) – шукають технічні можливості для його проведення згідно з методичними рекоменда­ціями, які розроблялися ще у 2001 році і стосуються лише загальних питань проведення зазначеної слідчої дії. Причиною такої негативної тенденції є неналежне матеріально-технічне забезпечення органів внутрішніх справ, що підтвердили 72 (48%) опитаних нами слідчих, та відсутність ґрунтовних детальних методичних рекомендацій, які б визначали особливості застосу­вання тактичних прийомів проведення пред’явлення для впізнання саме поза візуальним спостереженням особи, на необхідність розробки яких вказали 112 (74,6%) зі 150 респондентів.

Дослідженню ряду проблем проведення слідчих дій і, зокрема, пред’явлення для впізнання присвятили свої наукові праці відомі вчені України і країн СНД: В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, М.М. Гапанович, А.Я. Гінзбург, М.О. Головецький, Ю.М. Грошевий, В.Е. Єминов, А.М. Зінін, А.В. Іщенко, І.П. Козаченко, В.І. Комісаров, В.О. Коновалова, Ю.Г. Корухов, Г.І. Кочаров, В.В. Крилов, В.С. Кузьмічов, О.П. Кучинська, В.К. Лисиченко, Є.Д. Лук’янчиков, А.Ф. Маєвський, О.М. Моісеєв, В.М. Петренко, Є.Є. Подголін, С.В. Познишев, З.Г. Самошина, М.Я. Сегай, В.А. Снєтков, В.Т. Томін, Л.Д. Удалова, П.П. Цвєтков, Е. Центров, В.В. Ціркаль, В.Ю. Шепітько, М.Є. Шумило та інші.

Окремим психологічним аспектам проведення слідчих дій, особливостям процесів запам’ятовування та відтворення інформації приділяли увагу у своїх наукових працях такі відомі вчені України, як В.П. Казміренко, Л.І. Казміренко, М.В. Костицький, С.Д. Максименко, В.С. Медведєв, В.М. Синьов, С.І. Яковенко, оскільки у практичному ас­пекті існує тісний зв’язок між кримінальною психологією і криміна­лістикою. Як наслідок, різноманітні технічні методи і способи отримання важливої інформації успішно використовуються у психологічному забез­печенні заходів із профілактики та припинення злочинів.

Наукові розробки зазначених авторів мають фундаментальне значен­ня для становлення пред’явлення для впізнання як самостійної слідчої дії. Однак, у працях цих вчених жодним чином не досліджувався такий різно­вид слідчої дії, як пред’явлення для впізнання поза візуальним спостере­женням особи, не ставилася мета розробки детальних методичних рекомендацій та наукового забезпечення його проведення, незважаючи на те, що у 1970 році М.Я. Сегай, розглядаючи проблему впізнання за зворот­німи ідентифікаційними зв’язками, рекомендував під час слідчої дії вико­ристовувати такий тактичний прийом, як розміщення учасників у різних кімнатах, тобто таким чином, щоб впізнаючий знаходився поза візуальним спостереженням особи, яка пред’являється для впізнання. У 1992 році Л.Д. Удалова вже пропонувала внести зміни до чинного КПК щодо безкон­тактного проведення цієї слідчої дії.

Основною причиною такого стану є те, що цей вид пред’явлення для впізнання був визначений у КПК як самостійний лише відповідно до Закону України від 13 січня 2000 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. До цього моменту можливість проведення пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи була визначена лише у Законі України від 23 грудня 1993 року “Про забезпе­чення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”. Але це положення Закону України застосовувалося у практичній діяльності з розслідування злочинів досить обмежено.

Лише у 2003 році Л. Черечукіна, окреслюючи окремі кримінально-процесуальні і криміналістичні аспекти пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи, наголосила на необхідності з’ясування криміналістичної сутності пред’явлення для впізнання, тактичних підстав його проведення поза візуальним спостереженням. Наведені обставини зумовили актуальність обраної теми дисертації та визначили необхідність її детальної розробки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямів, визначених Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 року (поз. 21), Пріоритетними напрямами наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 років (наказ МВС України № 755 від 5 липня 2004 року).

Тема дисертації обговорена і затверджена на засіданні Вченої ради НАВС України (протокол № 15 від 29 жовтня 2002 року), включена до Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (сьоме довідкове видання, поз. 719) та до плану науково-дослідницької діяльності кафедри кримінального права і процесу НАВС України, розроблена відпо­відно до замовлення на проведення наукового дослідження слідчого управ­ління УМВС України в Івано-Франківській області від 20 грудня 2003 року.