ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВСТВА РІЗНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВСТВА РІЗНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ
Альтернативное Название: Брачный договор: сравнительно-правовой анализ законодательства различных правовых систем
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами і темами, визначаються мета та завдання дисертаційного дослідження, його об’єкт, предмет та методологічна основа, сформульовані положення, що відображають наукову новизну, висвітлено практичне значення одержаних результатів, наведені дані про апробацію результатів дослідження та про публікації дисертантки з теми дисертації.


У розділі І «Історія розвитку законодавства про шлюбний договір», який складається із двох підрозділів, простежується еволюція розвитку інституту шлюбного договору як в Україні, так і за її межами, окреслюється коло учасників цього правовідношення, з’ясовується відмінність шлюбного договору від інших видів передшлюбних домовленостей.


Підрозділ 1.1. «Особливості розвитку інституту шлюбного договору в країнах Європи» присвячено дослідженню історичного розвитку правового регулювання відносин власності між подружжям у країнах Європи та становлення шлюбного договору як правового інституту.


Шлюбний договір був відомий країнам романо-германської та англо-саксонської правових сімей уже в ранній період їх розвитку та був нерозривно пов’язаний із існуючими звичаями та традиціями, насамперед, з інститутом заручин, під час яких і вирішувалися найважливіші майнові питання.


Норми про шлюбний договір своїм корінням сягають римського приватного права і пов’язані з такою історичною формою римського шлюбу, як «шлюб без чоловічої влади» (sine manu). У такому шлюбі відносини подружжя базувалися на засадах роздільності майна, за винятком приданого, а тому основний зміст шлюбних договорів (pacta dotalia) Стародавнього Риму становили умови, які визначали права та обов’язки подружжя стосовно приданого.


Дослідження природи pacta dotalia дає змогу зробити висновок про обмеження свободи його застосування. Таке обмеження було спрямовано, по-перше, на забезпечення використання приданого відповідно до його призначення; по-друге, обмеження свободи договору стосувалися забезпечення повернення приданого у випадку припинення шлюбу; по-третє, не допускалося включення в договір умов, які б суперечили загальним принципам права чи принципам справедливості. Крім того, такий договір не міг містити умов, які погіршували становище дружини порівняно із законом та які передбачали її відмову від права пред’являти передбачені законом позови.


У період середньовіччя шлюбні договори могли укладатися задовго до церемонії вінчання і вміщували зобов’язання наречених вступити в шлюб в майбутньому при досягненні ними шлюбного віку. У країнах Західної Європи, а також у царській Росії в середні віки майнові права та обов’язки подружжя не були відокремлені від особистих, а тому можна зробити висновок, що вони також могли стати елементами шлюбного договору.


У період нової історії з розвитком економіки і культури в країнах Західної Європи відбулася еволюція шлюбно-сімейних відносин. Правове регулювання відносин власності між подружжям стало здійснюватися шляхом визначення правового режиму їх майна – законного і договірного. Саме в цей історичний період і з’являється шлюбний договір в його сучасному розумінні – як домовленість між майбутнім подружжям при вступі в шлюб, якою визначалися їх майнові відносини. Якщо спочатку дії щодо укладення шлюбного договору досить часто носили просто формальний характер, то поступово інститут шлюбного договору набуває свого правового оформлення та правового значення. Норми про шлюбні договори були включені до багатьох кодифікованих законодавчих актів (розділ 6 «Шлюбні договори» Саксонського цивільного Уложення, глава 28 «Про шлюбні договори» Загального цивільного уложення Австрійської імперії 1811 року тощо). Законодавством допускається свобода шлюбних домовленостей на законодавчому рівні. Відносини між подружжям регулюються законом лише у випадку, коли сторони не уклали шлюбного договору.


У підрозділі 1.2. «Передумови виникнення інституту шлюбного договору в Україні» розглядаються основні етапи та історичні чинники становлення ідеї договірного регулювання відносин подружжя в Україні.


У додержавний період на території сучасної України шлюбно-сімейні відносини регулювалися звичаями, які в подальшому одержали правове оформлення. Згодом основним джерелом регулювання шлюбно-сімейних правовідносин стало церковне право (т.зв. «Кормчі книги»).


У період Литовсько-Польського князівства значну увагу приділяли домовленостям між родичами майбутнього подружжя, якими встановлювалися розмір посагу нареченої та дарування з боку чоловіка. Якщо ж сторони не укладали договір про майно, то встановлювався принцип спільності майна подружжя.


Оскільки елементи шлюбного договору, (зокрема, «змовини» батьків чи родичів наречених про майновий внесок у добробут майбутньої сім’ї – придане нареченої, «віно» нареченого, – встановлення компенсації майнових та моральних збитків у випадку порушення шлюбної домовленості) спостерігаємо на ранніх етапах розвитку України, то можна зробити висновок, що шлюбний договір є одним з найдавніших правових інститутів України. Однак, на думку дисертантки, таке твердження є «авансовим», адже в жодному з досліджених періодів не було сформовано закінчену законодавчу концепцію шлюбного договору, а спостерігалися лише окремі положення, які можна було б застосовувати до передшлюбних правочинів.


Особливістю правової системи СРСР було те, що хоча закріплювалося широке коло прав і свобод людини та громадянина, але воно відзначалося декларативністю і формальністю, у тому числі у сфері сімейного права. Якщо на перших етапах розвитку під час регулювання майнових відносин подружжя застосовувалися принципи диспозитивності, то в радянський період починає переважати імперативний характер регулювання шлюбно-сімейних, зокрема майнових відносин.


Принцип диспозитивності правового регулювання майнових відносин подружжя був частково відновлений Законом України від 23 червня 1992 року, яким у КпШС України було внесено ст. 27-1 «Право подружжя на укладення шлюбного контракту», а також було доповнено ст. 31 «Звернення стягнення на майно подружжя» частиною четвертою про те, що правила статей 22, 24, 25, 26 КпШС України застосовуються в тому випадку, якщо шлюбним контрактом не встановлено інші положення. 16 червня 1993 року було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України № 457 «Про порядок укладання шлюбного договору».


Однак до набрання чинності ЦК України 2003 року і СК України 2002 року механізм договірного правового режиму майна подружжя був у зародковому стані, і лише із запровадженням вищевказаних кодексів шлюбний договір набув традиційних рис альтернативного закону способу урегулювання майнових відносин подружжя.


Розділ ІІ «Порівняльно-правова характеристика шлюбного договору різних правових систем», що складається із чотирьох підрозділів, присвячений дослідженню правових режимів майна подружжя, з’ясуванню поняття, особливостей, правової природи шлюбного договору в країнах романо-германської та англо-саксонської правових сімей та в міжнародному приватному праві.


У підрозділі 2.1. «Характеристика правових режимів майна подружжя в континентальній та англо-американській правовій сім’ї» висвітлено доктринальні підходи до визначення терміну правового режиму майна подружжя, здійснено класифікацію та проаналізовано існуючі режими подружнього майна в системі континентального та англо-американського права.


У результаті аналізу законодавства ряду країн (Франція, Німеччина, Швейцарія, Великобританія, Сполучені Штати Америки) дисертанткою робиться висновок про комплексний характер правового режиму майнових відносин подружжя, оскільки він є наслідком шлюбу, регулюється договором та/чи законом, визначає майнові права та обов’язки подружжя, невіддільний від режиму власності майна тощо.


Характеризуючи режими майна подружжя, автор провела їх класифікацію залежно від джерела правового регулювання. У межах легальних правових режимів власності подружжя у роботі досліджено: 1) режим роздільного майна подружжя, при якому все майно подружжя, а також доходи від нього, незалежно від часу та способу його придбання, є роздільною власністю кожного з подружжя (Великобританія, Австралія, переважна більшість штатів США); 2) режим спільного майна подружжя, за якого все майно, яке подружжя набуло за час шлюбу, за винятком майна, одержаного у спадок чи на основі договору дарування, визнається спільним (Франція, Іспанія, Португалія, Нідерланди, а також штати США – Техас, Каліфорнія, Луїзіана, Вашингтон, Айдахо).


Дисертанткою доведено доцільність відступу законодавця окремих країн романо-германської правової системи (Німеччини, Швеції, інших скандинавських країн) від режиму спільності чи роздільності майна подружжя в їх базовому варіанті та формування на основі об’єднання їх окремих елементів режиму умовної спільності. За цього режиму майно під час перебування подружжя у шлюбі належить їм на засадах роздільності, але у випадку розірвання шлюбу спільне майно і грошові засоби подружжя об’єднуються і діляться поміж ними порівно.


 Договірний режим майна подружжя є альтернативним законному (легальному) режиму, однак законодавцем майже всіх країн встановлюються певні рамки, у межах яких може розвиватися договірна ініціатива подружжя, оскільки закон містить пряму вказівку про те, які елементи законного режиму можуть бути змінені подружжям за домовленістю.


У підрозділі 2.2. «Поняття шлюбного договору та його суб’єктний склад у законодавстві окремих країн романо-германської та англо-американської правових сімей» автором досліджено доктринальні та законодавчі підходи до визначення шлюбного договору, проаналізовано особливості інституту шлюбного договору в різних країнах і виокремлено його окремі спільні та відмінні риси. Спільним для країн як романо-германської, так і англо-саксонської правової сім’ї є те, що право на укладення шлюбного договору мають особи, які перебувають у шлюбі чи мають намір укласти шлюб та які наділені право- та дієздатністю. У більшості країн шлюбний договір не може укладатися за допомогою представника чи за довіреністю. Шлюбний договір повинен укладатися письмово та нотаріально посвідчується і реєструється в органах влади (Швеція, Італія), а в деяких країнах (Франція) обов’язково публікується, якщо один із подружжя є підприємцем.


Дисертанткою звертається увага на те, що в зарубіжних країнах коло суб’єктів, які можуть укладати шлюбні договори, є ширшим, ніж в Україні, що пов’язано із наданням такого права особам, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах, а тому з погляду суб’єктного складу шлюбного договору можна виділити такі види шлюбних договорів: 1) договір подружжя; 2) договір осіб, які вступають у шлюб; 3) договір різностатевих осіб, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах; 4) договір одностатевого фактичного подружжя.


У підрозділі 2.3. «Умови шлюбного договору» автором відзначено, що цивільно-правовий характер шлюбного договору не означає відсутності специфічних рис, притаманних тільки цьому виду правочинів, що дозволяє відрізнити його від інших цивільно-правових договірних конструкцій. Існування цих особливих рис (ознак) шлюбного договору обумовлено особливим суб’єктним складом цього правочину і специфікою сімейних відносин. Дисертанткою зроблено висновок, що шлюбний договір можна, безумовно, визначити як один із видів цивільно-правових договорів у тих країнах, у яких він урегульовує виключно цивільно-правові відносини (Німеччина).


У цьому підрозділі дисертанткою з’ясовано, що у більшості країн романо-германської правової сім’ї визнається можливість регулювання шлюбним договором лише майнових відносин подружжя, у той час як у країнах англо-саксонської правової сім’ї шлюбний договір може передбачати умови немайнового характеру і, як наслідок, санкції майнового та/чи немайнового характеру за порушення умов цього договору.


Аналізуючи умови шлюбного договору в країнах романо-германської та англо-американської правових сімей, автор обґрунтовує положення про наявність обмежень свободи шлюбного договору, які поділяються на конституційні; ті, що відповідають «добрим звичаям»; ті, що встановлені для захисту інтересів подружжя чи інших зацікавлених осіб.


Підрозділ 2.4. «Шлюбний договір у міжнародному приватному праві» присвячено проблемі договірного регулювання відносин подружжя, ускладнених іноземним елементом.


У рамках цього підрозділу дисертанткою досліджено основні тенденції розвитку колізійного законодавства щодо регулювання майнових та особистих немайнових відносин подружжя, з’ясовано, які основні колізійні прив’язки застосовуються до подружніх відносин (закон громадянства, закон місця проживання, закон місця знаходження майна, закон місця укладення шлюбу, закон країни суду, яка розглядає спір). Зазначено, що одним із основних принципів, який діє при виборі права, яке необхідно застосовувати до відносин подружжя, є принцип найбільш тісного зв’язку, який одержав законодавче закріплення в більшості держав, у тому числі й в Україні.


Для міжнародного приватного права зарубіжних країн характерним є виділення відносин стосовно майна подружжя з єдиного комплексу відносин, що створюються шлюбом, і різне визначення права, що до них застосовується. Шлюбний договір у відносинах подружжя з іноземним елементом дає можливість для такої колізійної прив’язки, як автономія волі сторін, або здатності  сторін за власною волею встановлювати зобов’язання, тобто «воля творить право». При цьому вибір права, яке підлягає застосуванню, повинен бути обумовлений наявністю тісного зв’язку вибраного права із відповідними правовідносинами.


Проаналізувавши природу шлюбного договору у відносинах міжнародного характеру, виділяємо такі його специфічні ознаки, як різне громадянство і місце проживання сторін договору; особисті немайнові та майнові відносини (у тому числі з приводу майна, що знаходиться за межами країни) як предмет договору; форма, яка відповідає закону місця укладення договору; наявність умови про право, що застосовуватиметься; можливість обмеження застосування договору чи його частини умовою про публічний порядок країни, зокрема в тому випадку, коли застосування норм іноземного права суперечить основам правопорядку держави. У більшості випадків для регулювання шлюбно-сімейних, зокрема майнових відносин, повинно застосовуватися право, обране подружжям, але за умови, що їх вибір здійснений належним чином. Автором зроблено висновок про те, що окремі види майна подружжя можуть підпорядковуватися праву різних країн.


У розділі ІІІ «Проблеми правового регулювання шлюбного договору в Україні», який складається з трьох підрозділів, з’ясовано питання щодо правової природи шлюбного договору в Україні, його особливості та динаміка розвитку.


У підрозділі 3.1. «Поняття шлюбного договору та його особливості за законодавством України» автором розкривається правова природа шлюбного договору, його ознаки та значення в системі майнових договорів подружжя.


У зв’язку із відсутністю визначення поняття шлюбного договору у вітчизняному законодавстві, проаналізовані визначення шлюбного договору, що закріплені в іноземному законодавстві, а також доктринальні визначення, наведені вітчизняними науковцями (І. В. Жилінковою, О. О. Ульяненко), на підставі чого дисертантом запропоновано власне визначення шлюбного договору.


Здійснено детальну класифікацію шлюбних договорів за різними підставами (суб’єктним складом, структурою, змістом, метою укладення тощо).


У результаті дослідження правової природи шлюбного договору в роботі наведено додаткові аргументи щодо міжгалузевої (цивільно-сімейної) правової природи цього правочину. На думку дисертантки, його слід розглядати як цивільно-правовий договір лише в тій частині, у якій він регулює відносини, що становлять предмет цивільного права, тобто визначає права та обов’язки подружжя щодо управління та розпорядження подружнім майном, встановлює правила розподілу майна у випадку розірвання шлюбу, іншими словами урегульовує правовідносини власності подружжя. У тій частині, де шлюбний договір визначає сімейні правовідносини (аліментні, особисті, чи видозмінює законний, чи встановлює договірний режим майна подружжя), він не може вважатися цивільно-правовим договором.


Відповідно до визначеної правової природи шлюбного договору вирішується питання про застосування до шлюбного договору норм цивільного законодавства. При визначенні в шлюбному договорі правовідносин власності подружжя норми цивільного і сімейного законодавства України співвідносяться як загальні та спеціальні. У тій частині, де шлюбний договір визначає сімейні правовідносини, слід використовувати принцип субсидіарного застосування норм цивільного законодавства.


Підрозділ 3.2. «Укладення шлюбного договору, його форма і зміст» вміщує детальний науково-практичний аналіз процесу формування умов шлюбного договору та його укладення.


На підставі аналізу чинного законодавства України зроблено висновок, що сторони можуть змінити шлюбним договором установлений законом режим спільної сумісної власності на режим спільної часткової чи роздільної власності на все майно подружжя, його окремі види чи на майно кожного із подружжя.


Досліджено умови, які не можуть бути предметом шлюбного договору. Зазначається, що обмеження щодо особистих немайнових відносин подружжя як предмету шлюбного договору, передбачене Сімейним кодексом України, не є абсолютним. Воно пов’язане насамперед з тим, що окреслити межу, які саме особисті немайнові відносини можуть бути предметом шлюбного договору, а які – ні, складно з огляду на норми моралі та неможливості застосування майнових санкцій за їх порушення.


Оскільки цивільне та сімейне законодавство (за винятком положень щодо шлюбного договору) не передбачає обмежень щодо договірного регулювання особистих немайнових відносин, то з позицій цивільного законодавства предметом шлюбного договору як правочину, що має цивільно-сімейну природу, можуть бути особисті немайнові відносини подружжя.


Разом з тим включення в предмет правового регулювання шлюбного договору особистих немайнових прав та обов’язків вимагає одночасного закріплення в законодавстві умов відповідальності за їх недотримання чи порушення майнового (штраф, аліментні зобов’язання, зміна умов про розподіл спільної сумісної власності) або немайнового характеру (встановлення обмежень особистих немайнових прав).


Встановлено, що порядок та умови укладення шлюбного договору повинні відповідати загальним вимогам, які пред’являються до правочинів, та враховувати особливості шлюбного договору і спеціальні норми законодавства щодо нього. Так, особистий характер шлюбного договору, який визначається його спеціальним суб’єктним складом, дає змогу зробити висновок про неможливість укладення шлюбного договору через представників подружжя (майбутнього подружжя). Так само не допускається заміна сторони у зобов’язанні (уступка вимоги, переведення боргу), що виникає із шлюбного договору.


В підрозділі 3.3. «Зміна умов шлюбного договору, розірвання шлюбного договору чи визнання шлюбного договору недійсним» досліджуються підстави та правові наслідки зміни, розірвання шлюбного договору чи визнання його недійсним, з’ясовується співвідношення між поняттями «відмова від шлюбного договору» та «розірвання шлюбного договору».


Зміна умов шлюбного договору відповідно до чинного законодавства України допускається у будь-який час за взаємною згодою подружжя. Натомість, колишнє подружжя не може вносити зміни у шлюбний договір, у тому числі в ту частину, яка продовжує існувати після припинення шлюбу. Тому колишнє подружжя, яке не має майнових претензій одне до одного і бажає відступити від умов шлюбного договору, може використати такі цивільно-правові конструкції як правочин про передання відступного чи прощення боргу (ст. 600, 605 Цивільного кодексу України). 


Дисертанткою відстоюється думка про те, що якщо шлюбний договір був змінений чи розірваний внаслідок порушення однією із сторін його істотних умов, інший з подружжя набуває права вимагати відшкодування заподіяних при цьому збитків (як реальних збитків, так і упущеної вигоди).


 


ВИСНОВКИ


 


У дисертаційному дослідженні наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у дослідженні особливостей застосування шлюбного договору у вітчизняному та зарубіжному праві. Основними науковими і практичними висновками роботи є такі:


1. За своєю правовою природою шлюбний договір є міжгалузевим цивільно-сімейним правочином, спрямованим на зміну правового режиму майна подружжя порівняно із режимом, встановленим законом. При цьому цивільно-правовий характер шлюбного договору має перевагу над сімейно- правовим, оскільки шлюбний договір спрямований на реалізацію таких основоположних принципів цивільного права, як рівність сторін, автономія волі, майнова самостійність, а також у тому, що шлюбний договір повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину  (ст. 203 ЦК України) та його зміна, припинення чи визнання недійсним здійснюється на підставах, передбачених ЦК України.


Специфіка шлюбного договору у порівняно з іншими цивільними правочинами, тобто його сімейно-правовий аспект, полягає у його особливому суб’єктному складі та змісті.


2. На основі порівняльно-правового аналізу правових режимів майна подружжя України та країн романо-германської і англо-американської правових сімей відзначається встановлені різні вектори розвитку сімейного законодавства щодо шлюбного договору. Так, українське законодавство від традиційного в історичному плані правового режиму роздільності майна подружжя перейшло до правового режиму спільної сумісної власності подружжя на майно, набутого ними під час перебування у шлюбі. У той же час правове регулювання відносин власності подружжя в країнах Західної Європи розвивалися шляхом обмеження правомочностей чоловіка, внаслідок чого в цих країнах встановилися переважно різні варіанти режиму часткової спільності майна подружжя (спільність всього майна подружжя, встановлення нерівних прав подружжя в спільному майні, спільність рухомого майна, спільність плодів і прибутків, спільність прибутків і збитків, спільність приросту майна, спільне управління майном тощо).


3. На основі проведеного дослідження правового режиму спільності приросту майна вбачається перспектива для його втілення в сімейному праві. України. Згідно з цим режимом під час шлюбу все майно подружжя вважається належним кожному з них окремо, але у випадку розірвання шлюбу майно подружжя буде поділене з наступним вирівнюванням між ними різниці у вартості набутого майна. При його застосуванні зводяться до мінімуму необґрунтовані посягання одного з подружжя на майно, набуте чи створене іншим з подружжя; подружжя беруть участь у майнових домовленостях один одного; той з подружжя, хто веде домашнє господарство і не має власних джерел доходів, має право на компенсацію від іншого з подружжя тощо.


4. Згода одного із подружжя на одержання меншої частки майна, набутого за час шлюбу, або повна відмова від неї не є відмовою від набуття особою суб’єктивних цивільних прав. У такому випадку той із подружжя, що відмовляється від свого суб’єктивного права власності на частку у спільному майні або дає згоду на зменшення своєї частки у праві власності на спільне майно, розпоряджається зазначеним правом.


На основі порівняльно-правового аналізу особливостей укладення шлюбного договору в країнах романо-германської та англо-американської правових сімей (Швеція, Франція, Італія, Німеччина, Великобританія) зроблено висновок про доцільність запровадження державної реєстрації (наприклад, в органах РАЦСу) шлюбних договорів з метою захисту прав та інтересів осіб, що є кредиторами стосовно подружжя.


5. Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення обов’язку подружжя повідомляти своїх кредиторів про укладення, зміну чи розірвання шлюбного договору та його зміст в частині зміни майнового становища боржника. Невиконання такої вимоги позбавляє боржника можливості у майбутньому (при виникненні майнового спору із кредитором) посилатися на умови шлюбного договору як на обставини, які перешкоджають виконанню зобов’язання. Зроблено висновок, що кредитор має право вимагати звернення стягнення на майно того з подружжя, хто є боржником, незалежно від умов шлюбного договору, відповідно до яких майнове становище боржника змінилося (наприклад, майно того з подружжя, хто є боржником, перейшло у власність іншого з подружжя, стало спільною сумісною власністю чи зменшилася його частка в спільному частковому майні подружжя). При цьому шлюбний договір залишається чинним. Якщо ж при укладенні, зміні чи розірванні шлюбного договору того з подружжя, хто є боржником, відбулося істотне погіршення його майнового становища, чого не міг передбачити кредитор при виникненні договірних зобов’язань, він (кредитор) має право вимагати їх зміни чи розірвання.


6. Шлюбний договір не може визначати майнові права та обов’язки подружжя на випадок припинення шлюбу внаслідок смерті одного із них, коли застосовуються спеціальні норми цивільного законодавства про спадкування. Адже в цьому випадку можуть бути порушені права та інтереси спадкоємців (за законом чи за заповітом). Тому майнові права того з подружжя, хто пережив іншого, визначаються шлюбним договором лише з врахуванням вимог цивільного законодавства про порядок та підстави спадкування.


7. Запропоновано виключити частину 5 ст. 93 СК України, відповідно до якої за шлюбним договором не можна передавати у власність одного із подружжя нерухоме чи інше майно, яке підлягає державній реєстрації, оскільки ця законодавча норма істотно звужує сферу договірної свободи сторін шлюбного договору та обумовлює необхідність оформляти відносини з передачі одним із подружжя іншому нерухомого чи іншого майна, яке підлягає державній реєстрації, додатковим договором про його відчуження. Тому пропонується належно оформлений шлюбний договір розглядати як правовстановлюючий документ для зміни режиму нерухомого майна чи іншого майна, право на яке підлягає державній реєстрації.


 


8. Шлюбний договір у відносинах подружжя з іноземним елементом дає можливість для застосування такої колізійної прив’язки, як автономія волі сторін, тобто учасники шлюбного договору можуть самостійно здійснювати вибір права, яке підлягає застосуванню до умов шлюбного договору. Вибір права подружжя з іноземним елементом повинен бути обумовлений наявністю тісного зв’язку вибраного права із відносинами, які регулюються. Принцип найбільш тісного зв’язку, який, по суті, визначає межі автономії волі подружжя, можна віднести до «гнучкого» колізійного регулювання шлюбно-сімейних відносин. Застосування цього принципу дасть можливість врахувати фактичні обставини подружжя при виборі права, що застосовуватиметься ними до положень шлюбного договору. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины