ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ВИНАХОДІВ В УКРАЇНІ : Гражданско-правовая охрана изобретений В УКРАИНЕ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертації, ступінь її наукової розробки, визначено предмет, мету і завдання дослідження, конкретизуються методи дослідження, обґрунтовано наукову новизну дисертації, викладено основні положення, які виносяться на захист, розкрито практичне і теоретичне значення основних положень дисертації та ступінь апробації результатів дослідження.

Розділ 1 „Загальна характеристика охорони права інтелектуальної власності на винахід” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Становлення системи правової охорони винаходу” досліджено питання про становлення правової системи охорони винаходів за часів СРСР, оскільки законодавство СРСР є фундаментом національної системи правової охорони винаходів в Україні. Досвід, здобутий правниками при врегулюванні правовідносин, об’єктом яких є винаходи, звичайно має свої недоліки, які в наш час критично оцінюються і не повторюються в нормативно-правових актах України, але здобутки СРСР мали місце, що обумовило необхідність короткого аналізу розвитку законодавства СРСР про винаходи, зосередивши увагу на основних нормативно-правових актах, що мали істотне значення у регулюванні суспільних відносин у сфері правової охорони винаходів. 

 Основна теза розділу зводиться до того, що авторське свідоцтво діяло в умовах соціалістичного господарювання тривалий час і таким чином виправдало себе. В дисертації наголошено, що це була дієва форма правової охорони винаходів та інших об’єктів промислової власності. Така форма охорони винаходів була досить вигідна для винахідників, оскільки покладала турботу про використання винаходу на плечі держави, наділяла винахідників низкою прав і пільг, яких не мали і не мають сучасні власники патенту. Серед цих прав було, наприклад, право на позачергове одержання квартири з додатковою площею, право на фіксовану винагороду тощо.

У підрозділі 1.2. „Поняття та об’єкт права інтелектуальної власності на винахід” розглянуто питання про визначення змісту та поняття „винаходу”, розкрито яким об’єктам винаходу надається правова охорона та досліджено питання відповідності винаходу умовам патентоздатності.

Наслідками розгляду питання про відповідність поняття винахід його суті та сучасним реаліям стала запропонована нова редакція визначення винаходу, яким слід вважати результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технологій, який є новим, має винахідницький рівень і є придатним для промислового використання.

Оскільки до проведення кваліфікаційної експертизи винаходу на предмет його відповідності умовам патентоздатності об’єкт, який пропонується визнати винаходом таким не є, розглянуто можливість введення до Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” поняття „проект винаходу”.

Автором приділено особливу увагу питанню нового застосування відомого продукту або процесу, та зроблено висновок, що у випадку, якщо такий об’єкт відповідає умовам патентоздатності, його слід розглядати як належний об’єкт винаходу, який має підлягати цивільно-правовій охороні, у зв’язку з чим запропоновано доповнити Цивільний кодекс України відповідною нормою.

У роботі досліджено питання відповідності винаходу моральним засадам суспільства, принципам гуманності та публічному порядку, за наслідками розгляду якого запропоновано практичні рекомендації виявлення ознак, які можуть свідчити про невідповідність винаходу моральним засадам суспільства, принципам гуманності та публічному порядку.

Розділ 2 „Особливості правової охорони винаходів за цивільним законодавством України” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Суб'єкти права інтелектуальної власності на винахід” досліджено суб’єктів права інтелектуальної власності на винахід, до яких перш за все належить творець – винахідник (співавтор). Творцем при цьому може бути як громадянин України, так і іноземні громадяни. Це первинні суб’єкти права інтелектуальної власності на винахід. Вони в свою чергу можуть передати своє право інтелектуальної власності на винахід іншим особам за договором. Майнові права за законом виникають у роботодавця, з яким винахідник перебуває у трудових відносинах або інших осіб, які набули відповідних прав на винахід за договором. Суб’єктами права інтелектуальної власності на винаходи стають спадкоємці винахідника за заповітом або за законом, якщо заповіт відсутній.

Дисертантом досліджено питання про необхідність включення до кола суб’єктів права інтелектуальної власності на винаходи також юридичних осіб, які набувають майнові права на винаходи, створені внаслідок виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт.

Окрім загальноприйнятих суб’єктів права інтелектуальної власності на винахід розглянуто доцільність пропозиції про відновлення діяльності такого спеціального суб’єкта, як інститут патентних служб на підприємствах і в організаціях, який буде пристосований до сучасних умов існування соціально-економічної системи в Україні, у зв’язку з чим запропоновано розробити типове положення про патентно-ліцензійні служби як підрозділи з охорони інтелектуальної власності на підприємствах та в організаціях.

Важливе місце у структурі створення винаходу мають займати дослідницькі заклади державного сектора та академії, які створюють первинні джерела знань. Фундаментальні і прикладні дослідження часто здійснюються за дослідними проектами, що фінансуються урядами й проводяться на факультетах у таких галузях, як хімія, медицина, механіка, фізика тощо.

підрозділі 2.2. „Виникнення права інтелектуальної власності на винахід та його зміст” досліджуються особисті немайнові та майнові права на винаходи.

В роботі розглядаються питання використання винаходу шляхом виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу, застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях, застосування процесу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні.

Зроблено висновок, що для встановлення факту порушення патентних прав патентовласник повинен довести вчинені порушником його прав всі наступні елементи: здійснення забороненої дії; заборонена дія повинна мати місце після публікації заявки на винахід чи видачі патенту; заборонена дія має бути лише в країні, яка видана патент; заборонена дія повинна мати відношення до продукту чи процесу (способу), що підпадає під охорону в обсязі формули винаходу відповідно до патенту.

” аналізується історичний досвід видачі охоронних документів та практика іноземних держав при врегулюванні питання видачі та дії патенту на винахід.

Автором досліджено питання патентної монополії у порівнянні із монополією, яка встановлює домінуюче становище відповідного суб'єкта на ринку товарів або послуг, що склалось об'єктивно внаслідок відсутності конкуренції або внаслідок антиконкурентних заходів (монополізації). Виявлено істотні відмінність між цими двома видами монополії та зроблено висновок про те, що патентна монополія належить до легальної (дозволеної) монополії, як адекватної плати за науково-технічний прогрес.

Досліджено питання зловживання патентними правами та виявлено критерії, за допомогою яких можна виявити подібні зловживання та не допустити порушень як патентних прав, так і прав суб’єктів, на які вони впливають або для яких мають значення.

Дисертантом зроблено висновок про доцільність внесення до цивільного законодавства України норми, відповідно до якої патент на винахід набирає чинності з моменту його фактичної видачі, а не з моменту подання заявки до Установи або з моменту публікації відомостей про його видачу, тобто тієї дати, від якої патентовласник може реалізувати свої суб'єктивні права на винахід, оскільки без патенту, який засвідчує права патентовласника, будь-які суб'єктивні права на винахід реалізувати неможливо.

Розділ 3 „Окремі питання правової охорони службових винаходів” складається з двох підрозділів.

” досліджено загальні питання та порядок врегулювання відносин щодо службових винаходів. Проаналізовано діюче законодавство України, відповідно до норм якого особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

Автором критично розглянуто положення норми Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

При вирішенні питання про розмір винагороди працівника, встановлено, що згідно з чинним законодавством України, автор має право на винагороду, відповідно економічної цінності або іншої вигоди, що отримана роботодавцем або могла бути ним отримана при належному використанні винаходу, у випадках одержання роботодавцем патенту, передачі роботодавцем права на одержання патенту іншій особі, прийняття роботодавцем рішення збереження службового винаходу як комерційної таємниці або неотримання патенту за поданою роботодавцем заявкою із причин, що залежать від роботодавця.

У підрозділі 3.2. „Особливості застосування правових норм в процесі створення службового винаходу” розкриваються конкретні шляхи побудови рівноправних відносин між роботодавцем та працівником. Окрему увагу приділено порядку укладення договору про виплату винагороди керівникові, який створив винахід. В роботі пропонується рішення, відповідно до якого укладання договору про виплату винагороди керівникові юридичної особи, вирішується спеціально обраною особою, яку власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності, галузевої належності уповноважує на укладення з керівником юридичної особи договору про виплату винагороди.

Дисертантом запропоновано методи визначення розміру винагороди працівника за створений ним винахід, які названо „методом економії” та „методом прибутку”.

З метою недопущення порушення прав працівника розглянуто необхідність врегулювання питання про порядок повідомлення роботодавцем працівника про прийняте ним рішення відносно своїх дій щодо проекту винаходу, про який йому повідомлено працівником. При цьому відсутність письмового повідомлення роботодавця протягом певного строку, визначеного законодавцем, розцінюватиметься як мовчазна згода на передання всіх прав працівникові для одержання патенту.

За наслідками проведеного дослідження запропоновано таку модель побудови правовідносин між роботодавцем та працівником, відповідно до якої останній стає основним фігурантом при вирішенні питань щодо розпорядження правами на винахід, у зв’язку з чим запропоновано внести зміни до Цивільного кодексу України та Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” відповідно до яких право на одержання патенту на службовий винахід виникає у винахідника, якщо інше не буде встановлено у договорі за домовленістю сторін, закріпивши при цьому за роботодавцем переважне право набуття прав на результати інтелектуальної діяльності винахідника-працівника.

З метою охорони інтересів держави та враховуючи, що службові винаходи можуть бути створені на стратегічно важливих підприємствах або підприємствах оборонної промисловості запропоновано також розробити закон, в якому буде визначено перелік підприємств, які набувають всі майнові права на створений працівником такого підприємства винахід в порядку виключення із загального правила.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у розробленні теоретичних засад цивільно-правової охорони винаходів в Україні та обґрунтуванні конкретних пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання охорони винаходів. Основні висновки дисертаційного дослідження полягають у наступному:

1.                 До визнання винаходу патентоздатним, особа, яка створила об’єкт, що претендує набути статус винаходу, винахідником вважатися не може, у зв’язку з тим, що саме кваліфікаційна експертиза винаходу може надати висновки про наявність або відсутність винахідницького рівня при створенні відповідного об’єкту.

2.                 Визначено та науково обґрунтовано необхідність надання правової охорони новому застосуванню продукту або процесу, у зв’язку з чим запропоновано доповнити відповідною нормою статтю 459 Цивільного кодексу України.

3.                 Порушення патенту та прав, які виникають у зв’язку з його видачею вчиняються не тільки безпосередньо виробниками продуктів, а й особами, дії яких сприяють такому виробництву, у зв’язку з чим пропонується врегулювати відносини непрямого порушення прав патентовласника, коли як порушник розглядається не тільки безпосередній виробник запатентованого раніше продукту, але і активні учасники процесу його виготовлення.

4.                 З метою забезпечення здоров'я населення, оборони держави, екологічної безпеки та інших інтересів суспільства Кабінет Міністрів України може дозволити використання запатентованого винаходу визначеній ним особі без згоди власника патенту у разі його безпідставної відмови у видачі ліцензії на використання винаходу, водночас для оперативного та швидкого реагування у зв’язку з такою потребою пропонується делегувати вказані функції Кабінету Міністрів України центральному органу виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності.

5.                 Доведено об’єктивну необхідність визначення на законодавчому рівні понять „винагорода за створений винахід” та „економічна цінність винаходу”, оскільки на даний час відсутність відповідних дефініцій дозволяє трактувати окремі положення Закону, виходячи із суб'єктивного сприйняття ситуації, пов'язаної з створенням та використанням винаходів.

6.                 Встановлено, що у відносинах працівника й роботодавця принцип рівності не реалізується з моменту укладення трудового договору, оскільки у цьому договорі роботодавець має управлінську владу над працівником. На даний час відповідно до Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” у частині, що стосується службових винаходів, роботодавець має більше прав та можливостей їх реалізації у порівнянні із винахідником службового винаходу.

7.                 Досліджено сутність права роботодавця приймати рішення про збереження службового винаходу як конфіденційної інформації, та надано негативну оцінку вказаному, оскільки в такому випадку суспільство позбавляється можливості знати про реальні здобутки науки і техніки сьогодення. Збереження службового винаходу як конфіденційної інформації суперечить інтересам суспільства та держави, адже однією із функцій патентної системи є поширення інформації про створений винахід, яка стає надбанням громадськості. Якщо ж роботодавець приймає рішення щодо збереження службового винаходу як конфіденційної інформації, то не відбувається закріплення й правової реалізації права винахідника бути визнаним єдиним його творцем.

8.                 Встановлено, що у випадку, коли роботодавець приймає рішення щодо збереження винаходу як конфіденційної інформації, а члени авторського колективу не пов’язані з роботодавцем трудовим договором і мають намір одержати патент, вони відповідно до діючого законодавства позбавлені можливості одержати патент на винахід.

9.                 Аргументовано висновок про негативний вплив на відносини, які виникають у зв’язку із створенням службових винаходів, відсутність в Законі України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” норми про закріплення права за винахідником бути автором матеріалів заявки на винахід, які розкривають зміст створеного винахідником службового винаходу. В Законі України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” (у випадку подачі заявки роботодавцем або у випадку передання роботодавцем права на подачу заявки іншій особі) за винахідником не закріплено право вимагати погодження з ним матеріалів заявки, що може призвести до невірного розуміння суті винаходу, внаслідок чого можуть статися негативні наслідки для винахідника в частині невизнання створеного ним об’єкта як винаходу.

10.             Запропоновано методи визначення розміру винагороди винахідника за створений ним винахід, які можуть бути застосовані на практиці у правовідносинах між роботодавцем та працівником-винахідником.

11.             Науково обґрунтовано необхідність вирішення відносин між роботодавцем та працівником відносно створеного ним службового винаходу та прав на нього на рівних, партнерських умовах на основі принципів добросовісності, розумності та справедливості. За таких умов пропонується структура побудови відносин між винахідником та роботодавцем, відповідно до якої право на одержання патенту на службовий винахід виникає у винахідника, якщо інше не буде встановлено у договорі за домовленістю сторін, закріпивши при цьому за роботодавцем переважне право на набуття прав на результати інтелектуальної діяльності винахідника-працівника, а також на законодавчому рівні визначивши перелік стратегічно важливих підприємств, права на винаходи в яких належать таким підприємствам.