ОПТИМІЗАЦІЯ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ІНФЕКЦІЙНОГО ЗАГОСТРЕННЯ ХРОНІЧНОГО ОБСТРУКТИВНОГО ЗАХВОРЮВАННЯ ЛЕГЕНЬ

Краткое содержание

 Об’єкт і методи дослідження. На базі ДУ “Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського АМН України” і відділення пульмонології Головного військово-медичного клінічного центру “ГВКГ” МО України обстежено 126 хворих на інфекційне загострення (ІЗ) ХОЗЛ. Чоловіків було 114 (90,5 %), жінок – 12 (9,5 %) у віці 42-87 років – в середньому (67,9 ± 7,8) років. Давність захворювання на ХОЗЛ коливалась від 1 до 28 років і в середньому становила (10,4 ± 1,5) років. Середня частота загострень ХОЗЛ протягом останнього року склала (2,9 ± 0,3) разів.

Перед останнім загостренням у 92 хворих (73,0 %) визначалась ІІ стадія (ступінь тяжкості перебігу) ХОЗЛ: об’єм форсованого видиху за першу секунду (ОФВ₁) у них становив від 50 до 79 % від належних, форсована життєва ємкість легень (ФЖЄЛ) – від 60 до 79 % від належних, а співвідношення ОФВ₁/ФЖЄЛ було менше 70 % (54-69 %). У 34 осіб (27,0 %) мала місце ІІІ стадія ХОЗЛ: ОФВ₁ був в межах 30-49 %, ФЖЄЛ – 48-65 % і ОФВ₁/ФЖЄЛ – 45-62 %.

Відповідно до критеріїв N. R. Anthonisen et al. (1987), залежно від наявності 3 основних симптомів ІЗ ХОЗЛ – посилення задишки, гнійності харкотиння та збільшення його кількості – І тип ІЗ ХОЗЛ (всі 3 симптоми) мав місце у 96 хворих (76,2 %) і ІІ тип (2 основних симптоми) – у 30 (23,8 %). ОФВ₁ складав від 50 до 79 % від належних у 73 хворих (57,9 %), від 30 до 49 % – у 38 (30,2 %) і менше  30% – у 15 (11,9 %), а співвідношення ОФВ₁/ФЖЄЛ було, як правило, менше 70 %.

Всім хворим проводилось комплексне дослідження – клінічне (із з’ясовуванням анамнезу захворювання), клініко-лабораторне, мікробіологічне, вірусологічне, функціональне (спірографія з визначенням основних показників зовнішнього дихання), рентгенологічне, біохімічне, іноді імунологічне, бронхологічне та інше. Обстеження та лікування 79 хворих (62,7 %) проводили в стаціонарних умовах і 47 (37,3 %) осіб з менш тяжким процесом – амбулаторно.

Основними у визначенні діагнозу ІЗ ХОЗЛ у 126 хворих були бактеріологічні і вірусологічні методи. Діагностика бактеріальної інфекції проводилися класичним бактеріологічним методом (Л. З. Скалаб и соавт., 1997) з посівом харкотиння (до початку антибактеріальної терапії) на відповідні середовища (кров’яний, шоколадний, Колумбійський агар, середовища Сабуро, Ендо, цукровий, сироватковий бульйон) і подальшим ідентифікуванням виділених культур і визначенням їх чутливості до різних антибіотиків дискодифузійним методом на середовищі з агаром.

Матеріалом для вірусологічних досліджень були змиви або мазки із носової порожнини і носоглотки та кров хворих. Діагностували віруси грипу людини А і В, різні типи вірусів парагрипу, аденовірусів, коронаровірусів, а також респіраторно-синцитіальний вірус. Вірусологічні дослідження проводились на кафедрі вірусології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика МОЗ України (завідувач кафедри доктор медичних наук, професор  І. В. Дзюблик).

Застосовувались традиційні методи вірусологічної діагностики (культуральні методи, серологічна реакція гальмування гемаглютинації (РГГА) з типо- або штамоспецифічними сироватками (В. М. Гірин і співавт., 1995) та експрес-методи індикації вірусів і вірусних антигенів – метод флюоресціюючих антитіл (МФА), імуноферментний аналіз (ІФА) і прості/швидкі тести на основі імунохроматографічного аналізу (ІХА) (І. В. Дзюблик, В. П. Широбоков, 2005;       В. П. Широбоков і співавт., 2006). МФА дозволяв виявити вірусні антигени в мазках із носової порожнини і носоглотки за допомогою мічених флюорохромами специфічних противірусних імуноглобулінів з одночасним застосуванням типоспецифічних імунних сироваток до різних типів вищевказаних вірусів. Етіологію грипу встановлювали і методом ІФА при виявленні рибонуклеопротеїнового родоспецифічного антигену вірусів грипу А і В у носоглоткових секретах (змивах) або в мазках із носу. Для експрес-діагностики грипу А і В використовували і прості/швидкі тести, зареєстровані в Україні в 2005 р. В основі їх дії лежить метод ІХА –  специфічної взаємодії антигенів і антитіл на хроматографічній мембрані тесту після її змочування досліджуваною рідиною від хворого (В.П. Широбоков і співавт.,2006).

У 75 із 126 хворих з ІЗ ХОЗЛ були застосовані різні режими комплексної терапії. В залежності від складу цих режимів хворі методом рандомізації були розподілені на 3 ідентичні по характеру, тяжкості та етіології захворювання і віково-статевим показникам групи. У всіх хворих мав місце І тип ІЗ ХОЗЛ.

В І (контрольній) групі із 20 хворих застосовували посилену базисну та емпіричну антибактеріальну терапію.

В ІІ групі (35 осіб) таку терапію поєднували з новим противірусним препаратом арбідолом, що застосовувався в таблетках по 0,2 г 3 рази на добу від 3 до 5 днів.

ІІІ група (20 хворих) поєднувала посилену базисну і емпіричну антибіотикотерапію з препаратом спіруліною – біологічно активною домішкою, що отримана із синьо-зеленої водорості Spirulina platensis. Спіруліну застосовували в таблетках по 0,5 г 4 рази на добу 1 місяць.

Для посиленого базисного лікування хворих всіх 3 груп застосовували β₂-агоністи короткої або пролонгованої дії (відповідно сальбутамол у дозі 400-800 мкг на добу чи салметерол у добовій дозі 50-100 мкг) у поєднанні з інгаляційними глюкокортикостероїдами (беклометазоном 1000-2000 мкг на добу або флутіказоном у дозі 500-1000 мкг). Посилена базисна терапія тривала не менше 1 місяця, а емпірична антибактеріальна терапія – 7-10 днів (як правило, амоксицилін/клавуланат – по 625 мг 3 рази на добу).

Клінічне обстеження хворих  всіх груп проводили як до призначення лікування, так і на 3-5-й, 8-10-й дні лікування і через 1 місяць від його початку, функціональне – в ці ж терміни, крім 3-5-го дня, бактеріологічні і вірусологічні дослідження – переважно перед лікуванням. Імунологічні дослідження з визначенням стану Т- і В-систем імунітету застосовувались у хворих І і ІІІ груп перед лікуванням і через 30 днів терапії.

Ефективність терапії визначали за динамікою клініко-функціональних і лабораторних показників і сумарною оцінкою безпосередніх результатів лікування. Згідно з відомими критеріями (J. T. Beam et al., 1996), визначали фазу ремісії або клінічне одужання, коли клініко-функціональні та інші симптоми зникали або зменшувались до початкового рівня – до загострення ХОЗЛ, а фазу неповної ремісії або клінічне покращання – коли симптоми хвороби зменшувались, але не досягали початкового рівня, і клінічну неефективність – при відсутності позитивної динаміки процесу.

Одержані результати оброблялися після формування їх в електронній базі даних на основі програми Excel. Математична і статистична обробка проводилась за допомогою ліцензійних програм, що входять у пакет Microsoft Office Profeccional 2000. Порівняння групових значень та оцінка достовірності відмінностей здійснювалися параметричними і непараметричними методами статистики із застосуванням t-критерію Стьюдента-Фішера, U-критерію Уілкоксона-Манна-Уїтні (С. М. Лапач і соавт., 2000).

Результати досліджень та їх обговорення

 В результаті проведених бактеріологічних досліджень у 126 хворих з ІЗ ХОЗЛ у 106 (84,1 %) із харкотиння було виділено 115 штамів мікроорганізмів. Серед цих 106 хворих найбільш часто виявляли   H. influenzae – у 52 (49,1 %) осіб, S. pneumoniae – у 24 (22,6 %), M. catarrhalis – у 14 (13,2 %). Рідше виділялись Kl. pneumoniae – у 10 хворих (9,4 %), S. aureus – у 8 (7,6 %) і E. coli – у 7 (6,6 %). У 97 осіб (91,5 %) був виявлений один бактеріальний збудник, а у 9 (8,5 %) –  два: H. influenzae і  S. aureus (у 5) та S. pneumoniae і E. coli (у 4).

Якщо визначати частоту виявлення конкретних бактерій по відношенню до всіх 126 хворих з ІЗ ХОЗЛ, то H. influenzae виявлявся в 41,3 % випадків, S. pneumoniae – в 19,0 %, M. catarrhalis –  в 11,1 %, Kl. pneumoniae – в 7,9 %,  S. aureus – в 6,3 % і E. coli – в 5,6 %.

Отже, по нашим даним, H. influenzae і  S. pneumoniae виявлялись значно частіше, ніж в більшості інших досліджень (M. Miravitlles et.al., 1999;                       Л. И. Дворецкий, 2001). З іншого боку, в жодному випадку нами не були виявлені P. aeruginosa, H. parainfluenzae, C. pneumoniae та деякі інші бактеріальні збудники ІЗ ХОЗЛ, які знаходили в 4-15 % випадків Л. И.  Дворецкий, 2001, А. Г. Чучалин, 2005, B. M. Diederen et al., 2007.

Лише у  5,8 % штамів H. influenzae була виявлена резистентність до бензилпеніциліну, ампіциліну і левоміцетину, при збереженні чутливості до всіх інших антибіотиків. Тільки від 4,2 % до 12,5 % штамів S. pneumoniae виявляли стійкість до бензилпеніциліну, ампіциліну, амоксициліну/клавуланату, левоміцетину, макролідів, цефалоспоринів і фторхінолонів ІІ покоління. В той же час всі штами S. pneumoniae зберігали чутливість до аміноглікозидів, цефалоспоринів і фторхінолонів ІІІ покоління.

Між тим 85,7 % штамів M. catarrhalis були резистентними до бензилпеніциліну і ампіциліну, але в 100 % випадків зберігали чутливість до амоксициліну/клавуланату і до антибіотиків всіх інших груп. Крім того, виявлена стійкість у 50,0 % штамів Kl. pneumoniae до ампіциліну, левоміцетину і цефокситину, у 87,5 % штамів S. aureus до бензилпеніциліну і ампіциліну та у 57,1-42,9 % штамів E. coli до бензилпеніциліну, ампіциліну і левоміцетину, при збереженні, як правило, чутливості цих бактерій до інших антибіотиків.

Таким чином, резистентність мікроорганізмів до більшості антибіотиків зустрічалась досить рідко, переважно до природних пеніцилінів та амінопеніцилінів. Повністю або майже повністю зберігалась чутливість бактерій до захищених амінопеніцилінів, цефалоспоринів та фторхінолонів ІІ і ІІІ поколінь, макролідів і аміноглікозидів. Все це підтверджує правильність емпіричної антибіотикотерапії  (амоксицилін/клавуланат), що призначалась при ІЗ ХОЗЛ ще до отримання даних про антибіотико-чутливість збудника.

При вірусологічному дослідженні змивів або мазків із носової порожнини методом флюоресціюючих антитіл (МФА) виявили антигени вірусів у  40 (31,7 %) із 126 хворих на ІЗ ХОЗЛ. При дослідженні в перші 1-3 дні загострення вірусні збудники знайшли у 31 із 57 хворих (54,4 %), при обстеженні на 4-7-й день – у 9 із 42 (21,4 %), а при обстеженні через 8 і більше днів від початку загострення у жодного із 27 хворих вони не були знайдені (P<0,05). Отже, вірусні збудники ІЗ ХОЗЛ слід виявляти якнайможна раніше – при перших симптомах хвороби.

За допомогою МФА антигени вірусів грипу А (в основному H3N2) та B були виявлені у 15 із 40 осіб (37,5 %), респіраторних аденовірусів – у 12 (30,0 %), вірусів парагрипу І, ІІ та ІІІ типів – у 10 (25,0 %) і респіраторно-синцитіальних (РС) вірусів – у 3 (7,5 %) хворих. Якщо визначати частоту виявлення вірусів по відношенню до всіх 126 осіб з ІЗ ХОЗЛ, у яких застосовувався МФА, то віруси грипу А і В виявлялись в 11,9 % випадків, респіраторні аденовіруси – в 9,5 %, віруси парагрипу – в 7,9 % і РС-віруси – в 2,4 %.

Вірусні збудники ІЗ ХОЗЛ виявляли тільки у зимово-весняний та осінній періоди, що співпадало із сезонністю захворювання на гострі респіраторні вірусні інфекції, зумовлені цими збудниками.

В цілому, за даними проведених бактеріологічних і вірусологічних досліджень (МФА та ін.), у 20 хворих (15,9 %) ІЗ ХОЗЛ було викликане тільки вірусами, у 20 (15,9 %) – вірусами і бактеріями та у 86 (68,2 %) – тільки бактеріями. Отже, можливі різні варіації етіології ІЗ ХОЗЛ.

 Позитивною стороною МФА є швидкість проведення тестування – від 1 до 2 годин, а недоліками – специфічність методу в межах 70 % і  значна вартість дослідження.

Для етіологічної діагностики грипу імуноферментний аналіз (ІФА) застосовувався у 126 хворих на ІЗ ХОЗЛ. При дослідженні матеріалу із носоглотки чи носової порожнини отримано 18 (14,3 %) позитивних результатів: 13 (10,3 %) щодо вірусів грипу А та 5 (4,0 %) щодо вірусів грипу В.

Виділення та ідентифікація вірусів грипу за класичним алгоритмом в культурі тканин МДСК є високо чутливим та специфічним методом дослідження, але найбільш тривалим і дуже вартісним. Тому цей метод був застосований лише у 18 осіб, у яких вірус грипу виявили при ІФА-тестуванні. Подальшу ідентифікацію вірусів грипу для встановлення їх типової і штамової приналежності проводили методом РГГА з типо- і  штамоспецифічними сироватками. Вірус грипу А (H3N2) визначили у 8 хворих, вірус грипу А (не ідентифікований) – у 5 і вірус грипу В – у 5.

При паралельному тестуванні на наявність вірусів грипу методом ІФА та простими/швидкими тестами на основі імунохроматографічного аналізу (ІХА) встановлено, що всі 18 позитивних зразків методом ІФА були підтверджені простими/швидкими ІХА-тестами.

Отже, встановлена висока інформативність методів експрес-діагностики вірусів грипу, основаних на ІФА та ІХА-тестах,  які доти не знайшли відображення в літературі щодо ІЗ ХОЗЛ. Швидкість отримання результатів, простота виконання, висока інформативність та невисока вартість простих/швидких ІХА-тестів (від 4 до 8 доларів США) надають їм перевагу перед традиційними, в тому числі класичними культуральними та сучасними методами вірусологічних досліджень ІЗ ХОЗЛ.

У всіх 3-х лікувальних групах хворих на ІЗ ХОЗЛ  до початку терапії в однаковій мірі спостерігалось посилення кашлю, задишки, інтоксикації, гнійного характеру харкотиння, збільшення його кількості, погіршення бронхіальної прохідності, функціональних і лабораторних показників.

В групі з арбідолом, як і в інших групах, у багатьох хворих були і клінічні ознаки загострення ХОЗЛ, що свідчили про високу імовірність вірусної інфекції: нежить, біль в горлі, набряк слизових оболонок носової порожнини, головна біль, висока інтоксикація і температура. Деякі з цих симптомів, а також такі, як збільшення гнійності і кількості харкотиння, посилення кашлю і задишки та інші ознаки могли бути спричинені і бактеріальними збудниками, що обумовило застосування противірусного засобу арбідолу разом із антибіотиком широкого спектру дії. В групі з арбідолом у 15 із 35 хворих (42,9 %) були виявлені вірусні збудники (віруси грипу А (H3N2) і В, парагрипу, аденовіруси  і РС-вірус) та у 27 (77,1 %) – бактеріальні збудники, в тому числі одночасно віруси і бактерії – у 7 (20,0 %). В контрольній групі збудники та їх питома вага були майже такими (Р>0,2).

Вже через 3-5 днів лікування у багатьох хворих обох груп відмічалось покращання загального стану, зменшення проявів інтоксикації, зниження температури, інтенсивності кашлю, вираженості задишки, кількості та гнійності харкотиння. При цьому через 3-5 днів застосування арбідолу більш швидко, ніж в контрольній групі зменшувались основні симптоми ІЗ ХОЗЛ. Частота сильного кашлю, вираженої задишки (в спокої і при незначному фізичному навантаженні), значного виділення харкотиння (60-90 мл і вище за добу), гнійного характеру харкотиння і підвищеної температури знизилась за 3-5 днів в групі з арбідолом в 1,7-2,4 рази, а в контрольній – лише в 1,25-1,6 рази.

На 8-10-й дні лікування ці симптоми продовжували регресувати, вже не були різко вираженими, а часто і зникали. Помірний кашель, помірне виділення харкотиння (30-50 мл за добу) і задишка при невеликому фізичному навантаженні відмічались в цей період в групі з арбідолом тільки у 14,3 % хворих, а без арбідолу – у 45,0 % (Р<0,05).

На фоні комплексного лікування симптоми інтоксикації (лихоманка, загальна слабкість, прискорена ШОЕ тощо) зникли в середньому через (7,4 ± 0,6) днів без арбідолу і через (5,2 ± 0,4) днів при застосуванні арбідолу, тобто на (2,2 ± 0,2) дні швидше (Р<0,01).

Покращувались ОФВ₁ та інші показники зовнішнього дихання. До лікування у 10,0-11,4 % хворих обох груп величини ОФВ₁ були менше 30 % від належних значень і у 30,0-31,4 % – в межах 30-49 % від належних, а через 8-10 днів лікування в обох групах не було осіб з ОФВ₁ менше 30 %, а величини ОФВ₁ в межах 30-49 % були у 20,0 % хворих І групи і у 17,1 % осіб ІІ групи, та в межах 50-79 % – відповідно у 80,0 % і 82,9 % хворих (Р>0,5). Таку незначну різницю можна пояснити  тим, що величини ОФВ₁ залежать не тільки від загострення ХОЗЛ, а в значній мірі від ступеня ХОЗЛ ще до загострення.

В цілому за 8-10 днів у 30 (85,7 %) хворих групи з арбідолом і лише у 11 (55,0 %) осіб контрольної групи (Р < 0,05) клініко-функціональні та лабораторні ознаки ІЗ ХОЗЛ зникли або знизились до вихідного (до загострення ХОЗЛ) рівня і було досягнуто клінічне одужання (тобто фаза ремісії). У решти хворих – 5 (14,3 %) ІІ групи і 9 (45,0 %) І групи (Р < 0,05) настало клінічне покращання (фаза неповної ремісії).

Подальший прийом базисної терапії сприяв досягненню клінічного одужання (фази ремісії) всіма хворими обох груп, що було констатовано при останньому обстеженні (через 1 місяць від початку лікування). Середня тривалість загострення ХОЗЛ, тобто періоду досягнення фази ремісії від початку терапії, становила в контрольній групі (14,7 ± 1,1) днів, а в групі з арбідолом – лише (10,5 ± 0,7) днів, тобто на (4,2 ± 0,3) дні коротше (Р<0,01).

Констатована незначна і однакова в обох групах частота побічних явищ: підвищення рівня аланін-амінотрансферази, нудота і (або) діарея відмічались лише у 1 (5,0 %) хворого І групи і у 2 (5,7 %) осіб ІІ групи (Р>0,5). Ці явища були тимчасовими і не вимагали суттєвої корекції терапії.

Таким чином, отримані результати свідчать про ефективність, безпечність і доцільність застосування арбідолу при ІЗ ХОЗЛ, особливо при наявності або високій імовірності вірусної етіології загострення хвороби.

Щодо результатів застосування спіруліни в ІІІ групі, то вже на першому етапі комплексного лікування у багатьох хворих покращувався загальний стан і зменшувались основні прояви хвороби. К 5-му дню терапії виявилась тенденція до більш вираженої динаміки клінічної симптоматики в цій групі, ніж в контрольній.

  Через 8-10 днів лікування сильний кашель, значне виділення харкотиння і гнійний його характер були повністю відсутні в обох групах, а число осіб з помірним кашлем і помірним виділенням харкотиння (30-50 мл за добу) зменшилось в групі із спіруліною в значно більшій мірі, ніж в контрольній – відповідно до 15,0 % і 45,0 % (Р<0,05). В цей період задишки в спокої вже не було в обох групах, а задишка при невеликому фізичному навантаженні спостерігалась лише у 15,0 % хворих, що отримували спіруліну, і значно частіше – в 45,0 % випадків – в контрольній групі (Р<0,05).

Через 8-10 днів комплексного лікування вже не було в обох групах осіб з показниками ОФВ₁ менше 30 % від належних, а кількість хворих з ОФВ₁ в межах 30-49 % зменшилась в ІІІ групі з 25,0 % до 15,0 %, а в І – з 30,0 % до 20,0 % і, навпаки, збільшилась питома вага осіб з ОФВ₁ в межах 50-79 % від належних – до 85,0 % в ІІІ групі і до 80,0 % в І групі (Р>0,5).

Комплексне лікування забезпечило дезінтоксикацію – покращання загального стану хворих, нормалізацію температури і ШОЕ, зникнення лейкоцитозу. В групі із спіруліною інтоксикація зникла через (5,4 ± 0,4) днів проти (7,4 ± 0,6) днів в контрольній групі (Р<0,01).

Через 8-10 днів лікування прояви клініко-функціональних та інших ознак ІЗ ХОЗЛ зникли або їх вираженість знизилась до початкового рівня (до ІЗ ХОЗЛ), тобто було досягнуто клінічне одужання (фаза ремісії) у 11 (55,0 %) хворих контрольної групи та у достовірно (Р<0,05) більшої кількості пацієнтів групи із спіруліною – 17 (85,0 %). У решти осіб – 9 (45,0 %) І групи і 3 (15,0 %) ІІІ групи (Р<0,05) констатовано клінічне покращання (фаза неповної ремісії).

Подальший прийом базисної терапії, а в ІІІ групі і спіруліни привів у всіх хворих обох груп до клінічного одужання. Середня тривалість загострення ХОЗЛ або періоду досягнення фази ремісії становила з моменту початку лікування в контрольній групі (14,7 ± 1,1) днів, а в групі із спіруліною – (10,7 ± 0,8) днів, тобто на (4,0 ± 0,3) дні менше (Р<0,01).

Для виявлення чинників більш високої динаміки в групі із спіруліною був досліджений стан системного імунітету у хворих І і ІІІ груп до та після закінчення основного курсу терапії (через 1 місяць) у порівнянні з імунологічними показниками здорових осіб. До початку лікування в обох групах виявлялись виражені ознаки імунодефіциту. Про це вказувало при порівнянні із здоровими особами достовірне – в 1,3-1,5 рази – зменшення  в крові загальної кількості лімфоцитів і особливо Т-лімфоцитів (CD3⁺ та їх хелперної субпопуляції CD4⁺), підвищення в 1,6-1,7 рази числа В-лімфоцитів (CD22⁺) у сукупності із зменшенням в 1,4-1,5 рази вмісту IgM та IgA, а також збільшенням в 1,7 рази ЦІК (Р<0,05-0,001).

Через 1 місяць лікування всі ці показники покращились (нормалізувались або наблизились до норми) в обох групах. Але в групі із спіруліною результати по більшості показників були дещо кращими, ніж в контрольній групі. Особливо це стосувалось вмісту СD4⁺: (34,9 ± 1,7) % в ІІІ групі проти (26,9 ± 1,5) % в І групі (Р<0,001) при нормі (35,9 ± 1,5)%. Крім того, в групі із спіруліною майже по всім показникам (8-и) результати були достовірно кращими, ніж до лікування (Р<0,05-0,001), між тим як в контрольній групі значно кращі дані у порівнянні з вихідними (Р<0,01-0,001) були лише по 4-м показникам (загальній кількості лімфоцитів, CD3⁺, CD22⁺ і ЦІК).

В цілому досягнуті результати – суттєве збільшення і нормалізація загальної кількості лімфоцитів та вмісту Т-лімфоцитів і особливо Т-хелперів, значне зменшення і майже нормалізація кількості В-лімфоцитів і рівня ЦІК, підвищення рівня IgA, IgM та IgG можна в певній мірі пояснити фармакологічними і в першу чергу імунокорегуючими властивостями спіруліни.

Переносимість спіруліни була доброю. Лише у 1 хворого (5,0 %) вона спричинила незначні алергічні явища – свербіж і висип на шкірі та еозінофілію, які після призначення антигістамінних засобів повністю зникли.

Отже, отримані дані свідчать про можливість, ефективність і безпечність застосування спіруліни як варіанту вибору в комплексному лікуванні ІЗ ХОЗЛ, особливо при значному порушенні імунного статусу хворих.

Підсумовуючи результати досліджень, можна констатувати, що в роботі визначені основні вірусні і бактеріальні збудники інфекційного загострення ХОЗЛ, оптимальні методи їх діагностики, особливо вірусологічні і запропоновані нові ефективні методи комплексної терапії хворих на ІЗ ХОЗЛ із використанням арбідолу і спіруліни.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення актуальної задачі сучасної пульмонології – оптимізації діагностики і лікування хворих на інфекційне загострення хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ) шляхом визначення вірусних і бактеріальних збудників загострення та включення в комплексну терапію препаратів арбідол і спіруліна.

1.         У переважної більшості хворих – 84,1 % – інфекційне загострення ХОЗЛ було спричинено бактеріями та у 31,7 % –  вірусами, із них у 68,2 % – тільки бактеріальними збудниками, у 15,9 % – тільки вірусами і у 15,9 % – їх поєднанням.

2.         Найбільшу етіологічну значущість серед бактеріальних збудників мають H. influenzae (49,1 % випадків), S. pneumoniae  (22,6 %) і M. catarrhalis  (13,2 %), в меншій мірі – Kl. pneumoniae, S. aureus і E. сoli (9,4-6,6 %).

3.         Виявлені мікроорганізми виявляють резистентність переважно до природних і полусинтетичних пеніцилінів (H. influenzae і S. pneumoniae в 5,8-8,3 % випадків, інші бактерії – в 50,0-87,5 %), а іноді і до левоміцетину (в 5,8-50,0 %). До інших антибіотиків чутливість бактерій, як правило, зберігалась.

4.         Найбільш частими вірусними збудниками інфекційного загострення ХОЗЛ були віруси грипу А (в основному H3N2 ) та В – у 37,5 % хворих з вірусним загостренням ХОЗЛ, респіраторні аденовіруси – у 30,0 %, віруси парагрипу – у 25,0 % і значно рідше – респіраторно-синцитіальні віруси – у 7,5 % осіб. Ці збудники виявлялись тільки у зимово-весняний та осінній періоди.

5.         Методи експрес-діагностики вірусів грипу, основані на імуноферментному аналізі та імунохроматографічному аналізі, високо інформативні. Швидкість отримання результату, простота виконання, максимальна інформативність та невисока вартість простих/швидких імунохроматографічних тестів дають їм перевагу перед традиційними, в тому числі класичним культуральним, та іншими вірусологічними методами досліджень.

6.         Застосування в комплексній терапії хворих на інфекційне загострення ХОЗЛ нового противірусного препарату арбідолу дозволяє ліквідувати основні симптоми загострення хвороби і досягти фази ремісії за (10,5 ±  0,7) днів – на (4,2 ±  0,3) дні швидше, ніж без використання арбідолу (Р<0,01).

7.         Включення препарату спіруліна в комплексну терапію хворих на інфекційне загострення ХОЗЛ сприяє зникненню клінічних симптомів загострення, нормалізації або покращанню показників Т- і В-систем імунітету і більш швидкому досягненню фази ремісії –  за (10,7 ±  0,8) днів проти (14,7 ± 1,1) днів в контрольній групі (Р<0,01).

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1.              Для встановлення етіології інфекційного загострення ХОЗЛ необхідно застосовувати в найбільш ранні строки вірусологічне і мікробіологічне дослідження, включаючи прості/швидкі тести на основі імунохроматографічного аналізу.

2.              Комплексну терапію хворих на інфекційне загострення ХОЗЛ, особливо при наявності або високій імовірності вірусної етіології загострення хвороби, доцільно доповнювати арбідолом по 0,2 г 3 рази на добу протягом 3-5 днів.

3.              Варіантом вибору в комплексному лікуванні інфекційного загострення ХОЗЛ, особливо при значному порушенні імунного статусу хворих, може бути застосування спіруліни по 0,5 г 4 рази на добу до 1 місяця.