ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ ІЗ РОЗЛАДАМИ РЕПАРАТИВНОГО ОСТЕОГЕНЕЗУ ПІСЛЯ ДІАФІЗАРНИХ ПЕРЕЛОМІВ КІСТОК НИЖНЬОЇ КІНЦІВКИ ЗА ДОПОМОГОЮ БЛОКУЮЧОГО ІНТРАМЕДУЛЯРНОГО ОСТЕОСИНТЕЗА

Краткое содержание

Матеріали та методи дослідження. В роботі проаналізовані  результати лікування 82 хворих із розладами репаративного остеогенезу після діафізарних переломів стегнової та великогомілкової кісток. Залежно від методу лікування хворі умовно були розподілені на дві групи.

До дослідної групи відносили 41 хворого (23 чоловіки та 18 жінок) з розладами репаративного остеогенезу, які мали місце після невдалого первинного (в деяких випадках багаторазового) консервативного та оперативного лікування діафізарних переломів довгих кісток нижніх кінцівок. Серед дослідних хворих з РРО було 16 (39 %) випадків сповільненої консолідації кісткових уламків, несправжніх суглобів – 25             (61 %). Методики фіксації уламків при первинному остеосинтезі були наступними: накістковий остеосинтез пластинами був застосований у 22 хворих (53,7 %); остеосинтез апаратами зовнішньої фіксації - у 8 хворих (19,5 %); остеосинтез блокуючими стержнями без дистального блокування – у 7 (17,1 %); консервативне лікування гіпсовою пов`язкою було застосовано у 4 хворих. У 5 пацієнтів були наявні переломи металевих накісткових конструкцій для остеосинтезу. Середній вік постраждалих складав 43,1±12,5 років. Всім хворим дослідної групи був виконаний БІОС сегментів нижніх кінцівок блокуючими канюльованими стержнями «CHARFIX» виготовлення фірми «ChM» (Польща). В залежності від локалізації пошкодженого сегменту було виконано остеосинтез 24 стегнових кісток та 17 великогомілкових кісток. Оперативне втручання хворим виконувалося від  4 до 29 місяців з моменту первинної травми (в середньому 13,5±7,0 міс. після травми).

До порівняльної групи відносили 41 хворого (24 чоловіків та 17 жінок) з розладами репаративного остеогенезу, які мали місце після невдалого первинного (в деяких випадках багаторазового) консервативного та оперативного лікування діафізарних переломів довгих кісток нижніх кінцівок. Серед досліджених хворих з РРО було 17 (41,46 %) випадків сповільненої консолідації кісткових уламків, несправжніх суглобів – 24 (58,53 %). Методики фіксації відламків при первинному остеосинтезі були наступними: накістковий остеосинтез пластинами був застосований у 26 хворих (63,41 %); остеосинтез апаратами зовнішньої фіксації у 8 хворих (19,51 %); консервативне лікування гіпсовою пов`язкою було застосовано у 9 (21,95 %) хворих. У 5 (12,19 %) пацієнтів були наявні переломи металевих накісткових конструкцій для остеосинтезу. Середній вік постраждалих  складав 44,8±11,4 років. Всім хворим порівняльної групи було проведено лікування за допомогою накісткового остеосинтезу пластинами DCP. В залежності від локалізації пошкодженого сегменту виконано остеосинтез 16 стегнових кісток та 11 великогомілкових кісток. Оперативне втручання хворим виконувалося в терміни від 4 до 20 місяців з моменту первинної травми (в середньому 12,7±5,5 міс. після травми).