| Краткое содержание: | У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито зв'язок роботи з відповідними науковими програмами і темами, визначені об’єкт, предмет, сформульовані мета та основні завдання дослідження, охарактеризовано використані в роботі методи, її наукову новизну та практичне значення, подано відомості про апробацію теоретичних положень дослідження, його структуру та обсяг.
У Розділі 1 «» висвітлено стан наукових теоретичних розробок політологічного, філософського, соціологічного та юридичного напрямків з проблем впровадження електронної демократії, розглянуті науково-теоретичні концепції та різноманітні підходи до розуміння електронної демократії та її форм.
» відзначається, що проблематика, пов'язана з особливостями функціонування політичних інститутів в умовах формування інформаційного суспільства, є досить новою як для української науки, так і для українських політичних реалій. Феномен «електронної демократії» розглядається в дисертації у зв'язку з концепцією «інформаційного суспільства», яка є теоретичною основою для постановки проблеми електронної демократії.
Визначено, що теоретичною основою (фундаментом) концепції «електронної демократії» є теорії постіндустріального (інформаційного) суспільства. Джерела та методологічні основи цієї теорії виходять з розробок таких мислителів як Ж.-А. де Кондорсе, Ж. Фурастьє, А. де Сен-Симона та інших. Витоком сучасних інформаційних концепцій розвитку суспільства є введене Г. Маклюєном поняття «галактики Гутенберга».
Найбільш розробленими в Україні є питання теорії інформаційного суспільства. Цей науковий напрям в Україні почав розвиватися лише в останні роки. Це роботи таких авторів, як В. Даніл'ян, Д. Дюжев, А. Колодюк, О. Григор та інших. Іншу групу досліджень, які в деякій мірі стосуються теми даного дослідження, складають роботи з проблем політичних технологій. Тут слід зазначити наукові розробки К. Ващенка, В. Коляденка, Л. Кочубея та інших. У 2008 році О. Ємельяненко була захищена кандидатська дисертація з проблем електронного уряду, в якій увагу було зосереджено на аналізі електронного уряду як на інноваційному підході до політики і управління в інформаційному суспільстві.
Відзначається, що, незважаючи на досить великий обсяг наукової літератури, яка присвячена тим або іншим аспектам заявленої теми дисертаційного дослідження, багато проблемних питань формування електронної демократії в Україні й досі не вирішені.
У підрозділі 1.2.Поняття та форми електронної демократії» показано, що використання інформаційно-комунікаційних технологій і інформаційної інфраструктури для розвитку й посилення демократичних інститутів і розширення участі громадян у суспільній і політичній діяльності становить суть «електронної демократії». У даному випадку електронна демократія була розглянута у вузькому та широкому змістах. У вузькому розумінні е-демократія розуміється у використанні електронної підтримки для забезпечення відповідних конституційних прав, що вимагають тих або інших формальних рішень. У широкому змісті поняття е-демократія означає врахування думок і залучення громадян і організацій у політичні відносини й процеси.
Визначено, що нові концепції електронної демократії базуються на використанні соціальних технологій суспільних комп'ютерних мереж.
Історія афінської демократії свідчить, що пряма демократія можлива тільки там, де громадяни можуть вільно один з одним контактувати в режимі реального часу. Технічні можливості не дозволяли подібного у масштабах, більших за поліс, однак у XXI ст., із винайденням нових форм комунікації, це поступово стає можливим, як стає реалізованим повернення до прямих форм демократичного устрою.
Визначається, що електронна демократія змінює політичне поле держави – формується нова, активна соціальна позиція громадян, діяльність політичних партій, окремих політиків, громадських організацій частково переноситься до кіберпростору, змінюються вимоги до політиків і державних діячів. На перехідному етапі це посилює негативні риси, властиві традиційній демократії, але із запровадженням дедалі більшої кількості компонентів Інформаційного суспільства негативні прояви поступово замінятимуться позитивними.
У підрозділі 1.3. «Розуміння електронного уряду як інструменту електронної демократії» досліджується концептуальні аспекти та підходи до співвідношення електронної демократії та електронного уряду як інститутів громадянського суспільства. Визначено, що нові інформаційно-комунікативні технології також сприяють якісному перетворенню сучасного громадянського суспільства – з’являються різноманітні форми (типи) електронної демократії. Одним з головних інструментів (елементів), необхідних для існування електронної демократії, є-електронний уряд. В останні роки уряди в усьому світі почали інтенсивно впроваджувати ці технології для підвищення ефективності і якості державних послуг. Реформування державного управління в комплексі з іншими елементами містить у собі й концепцію «електронного уряду».
На відміну від електронного уряду (е-уряду), створюваного «зверху» для більш ефективного функціонування державного апарату, електронна демократія (е-демократія) орієнтована на якісне підвищення рівня участі громадян у політичному житті, тобто на ініціативу «знизу» у керуванні державою.
Існує два головних підходи до вирішення цієї проблеми. Перший підхід розглядає електронну демократію як частину електронного уряду. Цей підхід, в основному, пропонують фахівці сфери інформаційних технологій. Електронна демократія й участь вважається повноправним елементом у структурі електронного уряду й трактується як електронна реалізація узаконених демократичних шляхів або процедур прийняття рішень, зводячись, в основному, до електронних виборів і електронного голосування. Другий підхід, який поділяє більшість представників гуманітарно-соціальної сфери, на противагу, розглядає електронний уряд як частину електронної демократії.
Робиться висновок, що електронна демократія є формою політичної організації, яка характерна для інформаційного суспільства, що поєднує в собі властивості безпосередньої та плебісцитної демократії, а також можливості інформаційних технологій. Це означає, що основні рішення приймають безпосередньо громадяни шляхом проведення плебісцитів в інформаційній мережі, і громадянам же належить законодавча ініціатива та право контролю за дотриманням законності. Така демократія виникає як результат освоєння громадянами ІТ в процесі використання послуг електронного уряду. Послідовність повинна бути саме такою, тому, що електронна демократія потребує певного рівня психологічної адаптації громадян до інформаційних інновацій, засвоєння ними навичок використання ІТ в процесі взаємодії з владними структурами. Сервіси електронного уряду вимагають меншої підготовки, оскільки здебільшого трансакції полягають у заповненні автоматизованих форм, до того ж пропонують на вибір варіанти відповідей. Набувши початкових навичок мережевих трансакцій, громадяни зможуть оволодіти і складнішими схемами, задіяними електронною демократією.
1 відзначається, що електронна демократія існує у віртуальній формі й не завжди адекватна демократії, що функціонує в реальному світі. Для підвищення рівня участі громадян у політичному процесі як в електронному просторі, так і в реальному житті, пропонується використовувати такий інструмент електронної демократії, як електронний уряд, який перетворює традиційні способи й методи державного управління, надаючи громадянам і організаціям набір державних послуг за допомогою можливостей інформаційних технологій і Інтернету. Електронна демократія, за допомогою нових технологій є не лише ефективним інструментом, споживацькою службою чи засобом зв'язку з громадськістю – вона здатна створити оновлюваний публічний простір і більш відповідальний демократичний устрій. Але роль інформаційних технологій у демократичних процесах не носить однозначного характеру. Криза основних інститутів демократії в розвинених країнах підтверджується наступними ознаками: ростом недовіри до політиків і політичних інститутів, що пронизує всі соціальні верстви; скандалами, пов'язаними з корупцією високопоставлених державних службовців.
Термін «електронна демократія» відноситься, насамперед, до технологічного аспекту в тому розумінні, що сучасна демократія змінилася або може змінитися за допомогою мережної взаємодії громадян, організацій і інститутів через електронну комунікаційну систему. Ці зміни в демократичному процесі в остаточному підсумку варто оцінювати за рядом параметрів; зокрема, вони повинні забезпечити прийняття більш ефективних політичних рішень і підвищити легітимність демократії в змісті прийняття й підтримки громадянами демократичного режиму.
У Розділі 2 «» аналізуються характерні ознаки різноманітних форм та типів електронної демократії. Мова йде про континентально-європейський підхід до впровадження елементів електронної демократії, який представлений на прикладі Швеції, Франції й інших країн Європи; англо-американський підхід, який відображає специфіку становлення електронного уряду в США й Великобританії; та азіатський підхід, розглянутий на прикладі Китаю, В'єтнаму, Південної Кореї.
У підрозділі 2.1. «» визначено, що електронна демократія в європейських країнах базується на балансі між державним контролем і ринком, на динамічному сполученні державних і ринкових сил. Вона характеризується наступними особливостями: наявністю наддержавних інститутів (Європарламент, Єврокомісія, Європейський суд), рекомендації яких обов’язкові для виконання всіма країнами ЄС; високим ступенем інтеграції європейських народів і країн, що проявляється в єдиній валюті, у єдиному загальноєвропейському інформаційному просторі, у підготовці нової єдиної Конституції, у вільному пересуванні капіталів, енергії, інформації; твердим законодавством, що регулює інформаційні відносини й інформаційні потоки, що циркулюють у європейському інформаційному просторі, а також особисту ініціативу; забезпеченням універсального обслуговування.
Державний контроль у даному випадку проявляється в постійному моніторингу й відновленні законодавства, пов'язаного з побудовою інформаційного суспільства, а також у тому, що проблема доступу громадян до інформаційного законодавства вирішується державою, а не приватними організаціями. Керування й діяльність національних урядів і наддержавних структур у даному підході обумовлені застосуванням високих технологій з орієнтацією на потреби громадян-користувачів інформаційними мережами й системами. Цей тип управління дозволяє споживачеві (виборцеві, громадянинові, представникові громадськості) одержувати урядову інформацію в режимі реального часу й успішно виконувати свій громадянський обов'язок, використовуючи систему електронного голосування або сервісні послуги уряду при сплаті податків і штрафів. У повсякденному житті європейський підхід орієнтований на функціональне й практичне інформування жителів. Реалізацією цього підходу є проекти «Європейська інформаційна мережа по міжнародним відносинам і регіональним дослідженням» і «Електронна Європа».
У рамках континентально-європейського підходу до формування електронної демократії аналізується процес впровадження, який відбувається в Швеції, де головний акцент робиться на наданні послуг, на соціальну складову, а лібералізація телекомунікацій вже не є актуальною; та у Франції, в якій зберігається сильна роль держави з акцентом на технічне забезпечення: будівництво мереж і виробництво вітчизняного устаткування, з орієнтацією цього виробництва на потреби домашніх користувачів.
» відзначається, що даний підхід до формування електронної демократії заснований на повній лібералізації ринку ІКТ. Він розвинений у США, Канаді та Великобританії.
У США, Канаді та Великобританії основою ідеології процесу формування електронної демократії є акцент на технічне забезпечення, на створення мереж, інформаційних супермагістралей. Втручання держави в діяльність приватних осіб зведено до мінімуму. Цей підхід характеризується наявністю гнучкого законодавства, що забезпечує верховенство особистої ініціативи, на відміну від європейських країн, де головним залишається держава.
У підрозділі 2.3. «х» зазначається, що азіатський підхід до впровадження електронної демократії в деякому змісті є проміжним, тому що в його основі закладені ідея співробітництва держави та підприємців. Відмінною рисою є впровадження інформаційних технологій у державне управління при збереженні авторитарної політичної системи. Розвиток ІКТ у державах Азії відбувається паралельно з наявністю політичної цензури й придушенням інакомислення. Однак, у цілому, навіть при існуючих обмеженнях, простір Інтернету в Китаї й В'єтнамі сприяє гуманітарному розвитку суспільства, росту соціально-економічної й політичної активності.
У цілому, країни Азії на шляху побудови електронної демократії до найважливіших завдань відносять підвищення рівня освіти; відкриття інформаційних і комунікаційних ринків для іноземної торгівлі й інвестицій; забезпечення доступу громадян до послуг державних органів за допомогою Інтернету; лібералізацію ринків зв'язку; захист прав власності й забезпечення діючої правової системи.
відзначається, що сьогодні у більшості розвинених країн (США, Німеччина, Франція, Великобританія, Австрія, Чехія, Фінляндія, Японія, Індія, Китай і ін.) розроблені й реалізуються державні програми формування інформаційного суспільства. Хоча існують загальні принципи інформаційної політики, аналіз національних планів побудови інформаційного суспільства дозволяє виділити в них значні розходження. Ці розходження стосуються особливостей макроекономічної політики держави в контексті формування інформаційного суспільства; особливостей ідеології формування інформаційного суспільства; специфіки законодавства, що забезпечує рух до інформаційного суспільства; особливостей національної культури й менталітету, що впливають на розвиток інформаційного суспільства.
У Розділі 3 » дається аналіз державної інформаційної політики в Україні та визначаються особливості впровадження засад електронної демократії в нашій державі.
У підрозділі 3.1. «Державна інформаційна політика в Україні: формування основних засад електронної демократії» акцентується увага на політичній стратегії держави у цьому напрямку. Зокрема, мова йде про те, що одним з головних пріоритетів України є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток суспільство, в якому кожен мав би можливість створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвитку та підвищуючи якість життя.
Відповідно, інформаційні технології, які сьогодні активно впроваджуються в Україні і в усьому світі, відкривають для нашої держави нові можливості здійснення внутрішньої і зовнішньої політики. Це означає, що наявність інформаційних технологій породжує таке глобальне, цивілізаційного рівня явище як інформаційне суспільство, громадяни отримують надзвичайно дієвий важіль впливу на розвиток суспільства, держави, економіки - утворюється Електронна Україна, електронна демократія, яка змінює принципи функціонування основних соціальних інститутів українського суспільства. При цьому, Україна має власну історію розвитку базових засад електронної демократії: діяльність всесвітньо відомої школи кібернетики; формування на початку 90-х років ХХ століття концепції та програми інформатизації; створення різноманітних інформаційно-комунікаційних технологій і загальнодержавних інформаційно-аналітичних систем різного рівня та призначення.
Головним у цьому аспекті є питання можливості реалізації цієї влади на практиці – доступу до механізмів впливу. На сьогодні цей доступ є опосередкованим (шляхом обрання представників, які представлятимуть саме наші інтереси, – до виконавчої та законодавчої влади). Звичайна роль громадянина сьогодні – спостереження за боротьбою інтересів та переділом сфер впливу між окремими групами та їх тимчасовими коаліціями. Інтереси громадянина захищаються лише тією мірою, якою вони співпадають з інтересами групи – тобто, їх захист є випадковим, що, безумовно, є явищем негативним. Негатив посилюється через невпевненість громадянина в тому, що його голос буде враховано взагалі, а якщо й враховано, то не сфальсифіковано. Ця система підриває, таким чином, основи громадянського суспільства – активну громадянську позицію кожного члена суспільства.
Основним завданням розвитку електронної демократії в Україні є сприяння кожній людині на засадах широкого використання сучасних ІКТ можливостей створювати інформацію і знання, користуватися та обмінюватися ними, виробляти товари та надавати послуги, повною мірою реалізовуючи свій потенціал, підвищуючи якість свого життя.
» аналізується українська специфіка побудови електронної демократії в інформаційному суспільстві. Виділено три основних аспекти в цьому питанні: правове забезпечення входження України в інформаційне суспільство; інструментально-технологічне забезпечення; змістовна наповненість нових технологій у політичному та державному управлінні.
буває на початковій стадії його формування. Нормативно-правова база, що регулює процес інформатизації, не є досконалою для розвитку інформаційних процесів. Вся ініціатива з впровадження інформаційних технологій, з створення спеціальних документів і проведення відповідних заходів в основному виходить від держави, а не від приватних підприємницьких структур.
У Висновках до Розділу 3 зазначається, що заснований на зарубіжному досвіді перехід до повноцінної електронної демократії в Україні не буде швидким. Але є підстави сподіватися, що, починаючи з електронного уряду, який зробить більш прозорою роботу органів виконавчої й законодавчої влади, змінить ті або інші функції політичного та державного управління та вплине на життя населення країни - цей процес має перспективу впровадження.
Застосування нових комунікативних технологій в Україні дозволить створити діалогічний комунікативний простір «уряд-населення», завдяки чому можна буде в найкоротший термін одержувати інформацію про відповідні реакції користувачів порталу на найважливіші урядові рішення, а також ефективно реалізовувати ідею свідомої участі населення в рішенні соціально значущих проблем. Більш ефективний уряд буде більше знати про кожного зі своїх громадян. З іншого боку, різко зростає здатність електронного уряду збирати й зберігати відомості про своїх громадян, що неминуче породжує тривогу із приводу недоторканності приватного життя й відкриває широкі можливості для наростання тоталітарних тенденцій у суспільстві.
Але кожна країна рухається до електронної демократії своїм шляхом, що визначається сформованими політичними, соціально-економічними й культурними умовами. При цьому в нових умовах суспільний розвиток розглядається в рамках не стільки соціального, скільки інформаційного простору, облаштованість і інтенсивність якого є необхідними умовами для ефективного розвитку будь-якої країни. Глобальний інформаційний простір у XXI столітті повинний забезпечити реалізацію погоджених інтересів громадян, держав і суспільств зі збереженням специфіки їхньої культури й національно-державної цілісності.
У Висновках відзначено, що теорії інформаційного суспільства є одними з найпоширеніших політологічних концепцій, які дозволяють адекватно оцінити масштабну трансформацію політичних інститутів за останні кілька десятиліть. Запропоновані в 1990-х роках американськими та європейськими дослідниками ці концепції успадковують елементи наукової традиції, яка пов’язує суспільний прогрес із послідовним поліпшенням умов матеріального життя людини.
Ряд країн наприкінці XX – початку XXI в. вийшли на новий глобальний рівень соціальної реальності. При наявності загальних рис інформаційного суспільства та політики формування електронної демократії можна відзначити істотні розходження між країнами. Вони обумовлені особливостями макроекономічної політики держави; особливостями ідеології країни; специфікою законодавства; особливостями національної культури та менталітету.
Впровадження нових технологій в суспільстві починає істотно впливати на соціально-економічні й політичні сфери суспільства у двох напрямках: з одного боку – підтримка рівноваги в суспільних структурах, і, як наслідок, – тенденції політичної стабілізації; з іншого – руйнування суспільних структур, і, як наслідок, – можлива дестабілізація суспільства.
В умовах побудови будь-якої форми електронної демократії відбувається поступове зниження витрат процесу одержання та передачі інформації, що створює передумови для розвитку двох тенденцій: поступово збільшується група людей, що мають можливість брати участь у розробці та прийнятті політично значущих рішень; створюються технологічні передумови для поступового зменшення нерівності політичних можливостей громадян.
Умовами реалізації електронної демократії виступають мережна організація суспільства, ефективно працюючий зворотний зв'язок і високий рівень технологічної оснащеності державного апарату. Західні розвинені країни мають перевагу перед країнами, що розвиваються, які не встигли ще вступити в глобальне інформаційне суспільство як повноправні його члени.
Будь-яка демократична держава здійснює свою діяльність за допомогою легітимного уряду. Якщо цей уряд функціонує на основі можливостей Інтернету й застосовує високі інформаційні технології, то можна говорити про трансформацію його в електронний уряд. У дисертації електронний уряд розглядався як важливий інструмент електронної демократії, а досвід його реалізації був досліджений на прикладі країн, в яких цей інструмент плідно працює. У цьому аспекті визначається, що процеси впровадження електронного уряду й реформування державної служби повинні вестися паралельно, у тісному взаємозв'язку один з одним і на базі єдиних принципів - в рамках одного підходу та принципів визначеної форми електронної демократії.
Розглядаючи функції електронного уряду, слід говорити про функції уряду з погляду тої форми, яку вони знаходять при переході до електронного уряду. Тому, як що електронний уряд не виконує якогось свого принципово нового особливого набору функцій, він успадковує більшість із них від традиційної моделі, змінюючи лише спосіб.
Проаналізувавши світовий досвід впровадження електронної демократії, можна вести мову й про український підхід до здійснення цього процесу. Цей підхід характеризується тим, що країна ще перебуває в стадії створення інституту електронної демократії. Сьогодні ситуація з процесом впровадження елементів електронної демократії є невизначеною, проведені реформи, пов'язані із впровадженням електронного уряду, лише додали проблем у цій галузі. Це є наслідком відсутності політичної стратегії. Україні необхідно розробити свою або адаптувати одну з існуючих моделей електронного уряду, і тільки після цього перейти до планомірної її реалізації в рамках чіткої політичної стратегії, яка буде зрозумілою як політичній еліті, так і широким верствам населення.
Досвід реалізації проекту «Електронної України» показує, що принципи західної моделі в Україні не можуть бути застосовані в повному обсязі. Крім того, серед політичних, соціальних і економічних проблем є такі, які ускладнюють застосування в нашій країні політичної стратегії західного типу. При цьому для України на сучасному етапі найбільш оптимальним є варіант створення раціональної бюрократії континентального зразка. Такий підхід дозволить зберегти елементи спадкоємності й стабільності, запобігти потрясінням, що є дуже важливим аспектом для перехідної держави.
Для українського підходу до впровадження електронної демократії характерним є відставання процесів інформатизації в порівнянні із західними країнами, яке обумовлене, насамперед, структурою економіки. Слід враховувати, що становлення електронної демократії в країні можливо лише в умовах подальшого розвитку громадянського суспільства, істотних змін у позиції правлячої політичної еліти та в політичній культурі населення. |
