ВАРІАТИВНІСТЬ ТА ВЗАЄМОПЕРЕХІД ІНФОРМАЦІЙНИХ ЖАНРІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПРЕСІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ВАРІАТИВНІСТЬ ТА ВЗАЄМОПЕРЕХІД ІНФОРМАЦІЙНИХ ЖАНРІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПРЕСІ
Альтернативное Название: Вариативность И взаемопереход информационного жанра В СОВРЕМЕННОЙ УКРАИНСКОЙ ПРЕССЕ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано вибір наукової теми, її актуальність; окреслено   зв’язок із науковою  програмою Інституту журналістики; з’ясовано мету, основні завдання, об’єкт і предмет дослідження, хронологічні межі; названо застосовані наукові методики; закцентовано увагу на науковій новизні, теоретичному й практичному значенні одержаних результатів та сформульованих висновків; подано інформацію про внесок здобувача в опрацювання проблеми, представлено відомості щодо апробації результатів дослідження; запропоновано перелік публікацій і зазначено структуру дисертації.


У РОЗДІЛІ І “ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПЕЦИФІКИ ЖАНРОУТВОРЕННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПРЕСІ”, який складається з двох підрозділів, зазначено,  що система жанроутворення української журналістики – складний процес, який постійно розвивається,  відповідно до змін соціально-економічних умов суспільства, запитів громадської думки, творчості окремих особистостей, які щоденно збагачують систему жанроутворення індивідуальними новаціями, що згодом стають колективним досвідом. Аналізуючи систему жанроутворення, слід застосовувати комплексний підхід, передбачаючи вплив окремих компонентів на саморозвиток системи в цілому.


У роботі наголошено на потребі свідомої регуляції цього складного процесу, оскільки суспільство зацікавлене не допустити хаотичного розвитку, що, зрештою, може позначитися на ефективності журналістської праці. Журналістикознавча наука прагне до чіткого аналізу явищ жанроутворення, виокремлення й прискіпливого методологічного аналізу позитивних характеристик цього процесу, акцентуючи на необхідності ігнорування невдалих зразків тощо.


У підрозділі 1.1. – Ступінь наукового опрацювання проблеми. Історичний екскурс у питання жанроутворення” – проаналізовано історію розвитку жанрів української журналістики, що постійно потребує спеціальних наукових студій насамперед у тій царині, яка стосується групи інформаційно-публіцистичних жанрів, що почали інтенсивно розвиватися в умовах науково-технічного поступу й оптимізації соціально-економічних перетворень у нашій країні.


Базовою роботою, що започаткувала дослідження жанрів, традиційно вважають ґрунтовну працю Івана Франка “Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 року” , де окреслено основні напрями вивчення глобальної проблеми.  Саме ця наукова розвідка І. Франка стала першою українською спробою створити історію національної української журналістики. Дослідницька методологія, запропонована І. Франком, є актуальною і нині, оскільки являє собою класичний підхід до вивчення нагальних проблем сучасної журналістикознавчої науки.


Особливо ґрунтовно природу жанрів науковці вивчали в другій половині минулого століття, оскільки теоретичне осмислення цього питання гарантувало оптимальний розвиток друкованих ЗМІ. Формулювання методології наукового пошуку, загального методу публіциста стало нагальною проблемою столичних наукових шкіл тодішніх республік СРСР. Одночасно постала проблема дефініцій не тільки груп жанрів у зв’язку з новаціями, що з’явилися на той час, а й переосмислення фактів їх взаємопроникнення та взаємовпливу. Текстові матеріали, які заповнили шпальти тогочасних газет і журналів, особливо з погляду специфіки  масової свідомості, лише почасти мали характер репортажу чи інтерв’ю. Суттєво змінилася стилістика розширеної замітки, традиційно усталеною була тільки форма інформаційного звіту.


          Проблема заідеологізованості наукового пошуку у сфері гуманітарних наук, зокрема журналістикознавства доби 60–80-х років минулого століття потребує окремого дослідження. Абстрагування від художніх прийомів дало змогу детально вивчити не тільки негативні моменти, які домінували в науковому пошуку, а й той позитив, що, попри ідеологічний тягар, народжувався під пером відомих журналістикознавців.


          Взірцем для сучасних учених є творча спадщина відомих українських науковців Д. Прилюка, А. Москаленка, В. Здоровеги, оскільки дослідники започаткували наукові студії в окресленій царині медіа. Так, А. Москаленко розширив поняття методу,  застосувавши термін “професіоналізм”. Основою цього поняття, на думку вченого, була загальносоціальна функція засобів масової інформації, інформаційне обслуговування суспільства в цілому.


          Функціонування терміна професіоналізм, що запропоновано до наукового обігу А. Москаленком, певним чином позначилося і на проблемах підходів до теорії жанроутворення. Якщо до цього теоретики визнавали факти жанроутворення, переходу жанрів, їхньої інваріантності лише з огляду на досвід практичної діяльності колег, які працювали в редакціях масових видань, то актуалізація поняття навіть спонукала окремих догматиків переосмислити свої погляди. Професіоналізм, зрештою, як науковий термін і поняття означав більш творчий, а отже, професійний перехід до фактів виникнення нових жанроутворень, звільнення від канонічних норм і пошуку власного оригінального тлумачення реальних виявів журналістської творчості.


          У підрозділі 1.2. – “Факт як основа інформаційного жанру, полеміка щодо міри домислу і вимислу”– обґрунтовано питання розвитку окремого жанру в реаліях газетно-журнальної практики, яке нині неможливо з’ясувати без залучення категоріального апарату, допомоги інших наук: психології, етики, естетики, літературознавства, оскільки лише комплексний підхід уможливлює окреслення проблем, що актуалізувалися в практиці журналістської роботи. Серед них, зокрема, проблеми домислу й вимислу в різних групах жанрів і почасти в інформаційних жанрах.


“Вимисел і домисел – це різновид фантазії, без якої немислима не тільки журналістика, а й творчість взагалі”, – наголошував відомий учений                     Д. Прилюк. Ця теза звучить як аксіома, проте виникає запитання, чи доцільні домисел і вимисел узагалі в інформаційно-публіцистичній групі жанрів, чи не заважатимуть або прямо суперечитимуть ці художньо-естетичні категорії сенсові інформаційного повідомлення.


У дисертації зосереджено увагу на традиційному підході, згідно з яким домисел зовсім не припустимий у ході підготовки інформаційних матеріалів: замітки, репортажу, інтерв’ю, звіту. Проте, зважаючи на специфіку творчого освоєння інформації та на умови написання матеріалу у форс-мажорній ситуації, слід чітко розуміти , що не лише відбір фактів, а й процес їх усвідомлення та інтерпретації журналістом може відбуватися спонтанно, емоційно. На відбір фактів впливає психоенергетика індивіда, його політичні й релігійні переконання, навіть стан свідомості в момент підготовки матеріалу. Усе це комплексно фокусує фактологічну базу, яку журналіст використовує, пишучи матеріал, адже відомо, що тенденційно дібрані факти можуть позначатися на кінцевому результаті творчості – виході готового інформаційного продукту у  світ.


Проблема домислу й вимислу невідривно пов’язана з поняттям фактичного матеріалу, що лежить в основі будь-якого інформаційного жанру, із власними моральними-естетичними поглядами журналіста. Питання потребує концентрації спільних зусиль не лише фахівців журналістської науки, а й фахівців з етики,  психології  тощо.


Факт, знайдений журналістом, інтерпретується у підсвідомості, а відтак, діставши  належну оцінку на свідомому рівні,  реалізується у вигляді інформаційного матеріалу, починаючи існувати як самодостатній елемент. Згодом факт може слугувати приводом для подальшого його опрацювання в аналітиці чи в художньо-публіцистичній групі жанрів.


Останнім часом в Україні поширилася тенденція до констатації окремого факту саме у вигляді колонки. Колумністи, автори колонок, навівши на початку колонки один-єдиний інформаційний факт і подавши його у форматі стислої замітки, коментують його в подальшому тексті. Такий симбіоз замітки та коментарю у вигляді спеціальної газетної чи журнальної колонки, ще й підписаний відомим журналістом, громадським діячем,  певною мірою сприяє емоційному засвоєнню матеріалу.


РОЗДІЛ ІІ ВАРІАТИВНІСТЬ РОЗВИТКУ РЕПОРТАЖУ ЯК ЖАНРУ.  ІНВЕСТИГАТИВНИЙ МЕТОД  ПОШУКУ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ  складається з трьох підрозділів.


Підрозділ 2.1. – “Традиції й новаторство в репортажному жанрі. Зміни функціональних характеристик у межах групи” – презентований твердженням, що репортаж, у принципі лишаючись класичним жанром за такими ознаками, як перебування репортера на місці події, динамічний характер розповіді  тощо, починає тяжіти в окремих моментах до аналітики, оскільки сучасний журналіст, з огляду на читацькі запити, усе ж змушений хоч і побіжно, але коментувати події, свідком яких він став. Досягається це прямим і непрямим коментарем-аналізом, коли  журналіст наводить у структурі репортажного твору два-три абзаци (залежно від формату газетно-журнальної шпальти) аналітики. Сучасний репортаж характеризується визначенням, згідно з яким: репортаж – найбільш розгорнутий та емоційний жанр серед інформаційних жанрів, що  потребує одночасно, з одного боку, документальності, суворого дотримання фактів життя, з іншого – емоційності, особистого сприйняття події, уваги до подробиць, факту, явища.


У підрозділі 2.2. – Аналітичний елемент  як органічний  складник сучасного репортажу. Новітні критерії визначення ефективності жанруна прикладі кількох видів тематичних репортажів проаналізовано ефективність аналітичного елементу в цьому оперативному жанрі. Найяскравіший приклад ефективного використання аналітики в інформаційно-публіцистичній групі жанрів – політичний  репортаж, що  доповнюється  аналітикою, без якої він  просто не має продуктивної сили масового переконання.  Аналітика існує як у формі прямого, часом досить менторського роз’яснення від першої особи, яка по-своєму розтлумачує суть події, так і у формі більш продуктивній, коли на допомогу репортерові приходить відповідна інформаційна служба партійного осередку. Тоді аналітика починає домінувати, як правило, у другій, основній частині репортажу, де наведено значну кількість цифр, статистичних зведень, що хоч і уповільнюють динаміку розвитку дії в репортажі, проте мають необхідний ефект.


У підрозділі 2.3. – “Відродження класичних форм репортажу в нових соціально-економічних реаліях” – звернено увагу на те, що українські й закордонні дослідники репортажу констатують незаперечний факт: репортер є не тільки спостерігачем, він змушений, перебуваючи в епіцентрі, де-факто бути й суб’єктом події. Отже, майстерність репортера  впливає на якість матеріалу практично так само, як і  впливає на його стилістику характер журналіста, його особливе бачення події, психічний стан у момент написання твору й т. ін.


          Варіативність структури сучасного репортажу зумовлена багатьма чинниками, що впливають на діяльність журналіста як із зовні, так і з глибини його підсвідомості, формуючи цілком мотивоване оцінювання події. Водночас репортаж значно втрачає, якщо він переобтяжений інтелектуальними міркуваннями, складними порівняннями, заплутаними асоціаціями. Тому принципи самоаналізу, побудова складних асоціативних рядів як у власній свідомості, так і в репортажному тексті – річ неприпустима в сучасній пресі. Звідси – невідповідність  читацьким запитам спроб окремих журналістів будувати репортажні тексти в жанрі “потоку свідомості”, безперервного повторення окремих слів, символізму й т. ін. Це пріоритет груп художньої публіцистики. Вирішувати, наскільки суто літературні прийоми доцільні в ході написання художньої публіцистики, – справа редакторів спеціальних культурологічних видань. Громадсько-політичні видання сучасної України тяжіють до динамічного, експресивного стилю подання матеріалу, що був характерний для репортажної творчості в її класичних зразках.


РОЗДІЛ ІІІ “ТРАНСФОРМАЦІЯ ЖАНРІВ І ПРОБЛЕМА ЇХНЬОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ В ТЕОРІЇ ТА ЖУРНАЛІСТСЬКІЙ ПРАКТИЦІ” присвячено питанням жанроутворення та оптимального визначення жанрів як у процесі наукової роботи, так і безпосередньо в практичній журналістській діяльності. Наголошено, що процес трансформації окремих жанрів розтягнутий у часі, тому важко остаточно з’ясувати, до якої саме групи жанрів слід зарахувати той чи той журналістський твір. Водночас закцентовано увагу на тому, що жанрова ідентифікація є наріжним каменем,  умовою досягнення поставленої редактором перед  журналістами  творчої мети.


У підрозділі 3.1. – “Еволюція інтерв’ю та його жанрові варіанти” – доведено, що поширений нині            репортаж-розслідування як метод і результат втілення авторського задуму не можливий без інтерв’ю як засобу збирання інформації. Крім того, сучасне розслідування в його текстовому варіанті продуктивно реалізується (і в цьому переконує досвід) за умови включення до архітектоніки твору елементів інтерв’ю як одного з найдавніших і найефективніших методів подання інформації.


Таким чином, зафіксовано реальну трансформацію і взаємоперехід жанрів. Інтерв’ю не тільки доповнює власне репортажний стиль, воно розкриває ті моменти, які не можна подати шляхом звичного авторського опису події. Інтерв’ю дає можливість читачеві об’єктивно судити про причину й сутність того, що трапилося через світобачення й пряму розповідь свідків події. Тож лише від репортера залежить обсяг інтерв’ю і форма його подання. Оптимальною, такою, якій довіряє читач, є класична форма діалогу. Запитання й відповідь як класика жанру усталилися ще з часів платонівських діалогів і за своєю суттю не змінилися. Але філософський текст і сучасне інтерв’ю, звичайно, відрізняються постановкою проблеми, способами її вирішення, зрештою, завданням. Тому діалогічна форма кожного разу потребує справді творчого підходу, аби стати найбільш зрозумілою для читача, особливо читача  масового громадсько-політичного видання.


Як свідчить практика сучасних масових видань, в Україні прийом включення інтерв’ю до стилістики репортажного матеріалу ще не розроблений остаточно, він потребує творчої корекції.


У підрозділі 3.2. – “Новітні методи інтерпретації та подання інформації” – досліджено принципи свободи вибору, моральної відповідальності, внутрішні редакційні правила, що стали основою поведінки вітчизняних журналістів, які готують надскладні експериментальні матеріали, де відбуваються жанрові переходи та є можливість варіативних шляхів у відборі фактажу тощо. Основні етичні кодекси, розроблені ще за радянських часів, виявилися корисними лише почасти, домінують нові вимоги, що диктують свої закони моральної екзистенції. Це стосується як взаємин журналіст-респондент, так і подальшого творчого процесу, у якому думки респондента й судження журналіста екстраполюються на газетно-журнальній шпальті у вигляді самостійного твору.


Підрозділ 3.3. – “Дискутивні проблеми жанрової ідентифікації в журналістській етиці” – присвячено складним питанням, що виникають у процесах трансформації, інваріантності жанрів та ідентифікації їх у ході журналістської діяльності. Непорозуміння, що трапляються між журналістами й інвесторами, часто зумовлені принциповим несприйняттям останніми жанрової специфіки. До того ж жанри, відповідаючи потребам практичної журналістики, трансформуються настільки швидко, що їх перетворення та інновації в системі жанроутворення не можуть проконтролювати відповідальні працівники редакційних колективів, це також породжує проблеми етичного характеру.


 


ВИСНОВКИ


У науковій роботі вивчено складну проблему жанрового новоутворення,  що є логічним наслідком динамічного розвитку засобів масової інформації. У процесі дослідження сформульовано конкретні висновки теоретичного й практичного значення, суть яких викладено нижче.


1. Система жанроутворення української журналістики – складний процес, який постійно розвивається, відповідно до зміни соціально-економічних суспільних умов, запитів громадської думки, творчості окремих особистостей, які щоденно збагачують систему жанроутворення індивідуальними новаціями, що згодом стають колективним досвідом. Аналізуючи систему жанроутворення, слід ураховувати ці фактори в комплексі, передбачаючи вплив окремих компонентів на саморозвиток системи в цілому.


Історія розвитку жанрів української журналістики постійно потребує спеціальних наукових студій насамперед у  тій царині, що стосується групи інформаційно-публіцистичних жанрів, які набули значного розвитку в умовах науково-технічного поступу й оптимізації соціально-економічних перетворень у нашій країні.


          2. Проаналізовано  проблему роботи з джерелами, документальними зокрема. Зазначено, що журналістський пошук узагалі – малопередбачуваний процес, який ґрунтується на об’єктивних вимогах редакції, планах відділу та суб’єктивних чинниках (творчі плани, навіть настрій журналіста), тому недоцільно говорити про спонтанність у використанні матеріалу, написаного на основі документального свідчення. Документ потребує прискіпливої, тривалої перевірки, зрештою, потрібен час аби зіставити, поєднати детальний стиль газетно-журнального репортажу з канцелярським стилем викладу фактів у документі, а також необхідно мотивувати включення документа до структури матеріалу. Зроблено висновок, що робота над симбіотичним матеріалом, який може втратити ознаки жанрової належності,  триває в кілька разів довше, ніж над звичайним репортажем чи інтерв’ю.


3. Наголошено, що факти не можуть бути нейтральними в процесі їх сприймання окремим індивідом, респондент завжди свідомо чи несвідомо екстраполює їх на власний світогляд. Слід розрізняти необхідність коментарю як такого, що має винятково суб’єктивний характер, і коментарю, де представлено різні погляди на певне явище соціально-економічного життя.


4. Досліджено специфічні аспекти проблеми розвитку групи інформаційно-публіцистичних жанрів. Зазначено, що сучасний репортаж, у принципі лишаючись класичним жанром за такими ознаками, як перебування репортера на місці події, динамічний характер розповіді тощо, починає тяжіти в окремих моментах до аналітики, оскільки сучасний журналіст, ураховуючи читацькі запити, все ж змушений хоч і побіжно, але коментувати події, свідком яких він став. Досягається це прямим і непрямим коментарем-аналізом. У першому випадку журналіст наводить у структурі репортажного твору два-три абзаци (залежно від формату газетно-журнальної шпальти) аналітики. Вона може мати характер нейтральний, псевдо-нейтральний, але повинна бути неодмінно насиченою певною кількістю цифр, фактів, особливо коли журналіст зумів оперативно знайти аналог подібного явища в інтернеті або в  газетно-журнальному архіві. 


5. Проаналізовано проблему розвитку окремих видів репортажу.  Зазначено, що в сучасному літературному репортажі актуалізується проблема співвідношення вимислу й домислу, оскільки автором матеріалу стає, як правило, людина з яскраво виявленим творчим обдаруванням, схильна до суто літературних прийомів роботи. У такому разі ускладнюється робота керівників редакцій, що мають виявити надзвичайну тактовність, аби переконати автора в необхідності дотримання усталених у журналістиці форм і методів роботи. Домінування вимислу – цілком виправданий ризик, коли йдеться про специфічну форму репортажу, але в кожному окремому випадку цю проблему вирішують індивідуально. Художній репортаж, таким чином, дістає друге дихання, інтерпретацію жанру в нових соціально-економічних умовах, стаючи пріоритетом не тільки культурологічних, а й деяких громадсько-політичних видань в Україні.


6. Запропоновано авторську дефініцію репортажу-розслідування, згідно з якою  репортаж-розслідування – поліфонічний журналістський твір, що ґрунтується  на інвестигативному методі та реалізується з включенням до архітектоніки й стилістики журналістського твору елементів аналітики, літературних прийомів, характерних для художньо-публіцистичної групи жанрів.


7. Особливу увагу приділено поняттю метод маски і його практичній реалізації в ході підготовки критичних матеріалів. Зазначено, що тут головним чинником стає досвід індивідуальної роботи редактора, який на конкретних прикладах має застерегти  працівників редакції від надмірного використання методу маски, наголошуючи на моральних аспектах методів збирання фактажу. Закцентовано на важливості “методу маски” для підготовки студентів-журналістів. Констатовано, що важливим і надзвичайно цікавим на практичних заняттях є процес перевтілення студентів у представників інших соціальних груп і прошарків.


 8. Досліджено проблему інновацій у журналістиці розслідування. Зазначено, що інвестигативна журналістика, або журналістика розслідування, – метод ефективного збирання фактичного матеріалу  репортером або групою творчих працівників для подальшої реалізації його у викладі переважно репортажу або розширеної аналітичної статті з яскраво виявленими репортажними елементами, вставками у вигляді інтерв’ю монологічного чи діалогічного характеру. Кінцевою метою будь-якого матеріалу, написаного методом інвестигативної журналістики, є процес або досягнення істини стосовно того, що трапилося в об’єктивній реальності.


Репортаж-розслідування як метод і результат втілення авторського задуму не можливий без інтерв’ю як засобу збирання інформації. Крім того, сучасне розслідування в його текстовому варіанті продуктивно реалізується, про що свідчить практичний досвід, за умови включення до архітектоніки твору елементів інтерв’ю як одного з найдавніших і найефективніших методів подання інформації.


 


9. У роботі підсумовано, що ідентифікацію жанрів слід здійснювати кількома шляхами. Найголовніший із них – це, звичайно,  наукова робота, пов’язана з проблемами жанроутворення. Другий  шлях не менш ефективний, бо полягає в практичному відпрацюванні методології варіативності жанрів у редакційному колективі. Трансформація жанрів – творчий процес, тож, як кожна творчість, має яскраве емоційне забарвлення. Іноді зміни супроводжуються суто моральними конфліктами в редакційних колективах, коли порушують основні професійні заповіді. За таких обставин редактор змушений заборонити журналістові експеримент і жанром, оскільки не розуміє кінцевої мети подібної трансформації й т. ін. У разі толерантного ставлення до колеги процеси творчості, зокрема в царині жанроутворення, мають максимально ефективний результат.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины