ЭВОЛЮЦИЯ ЛИРИЧЕСКОГО ГЕРОЯ В ПОЭЗИИ О. МАНДЕЛЬШТАМА : ЕВОЛЮЦІЯ ЛІРИЧНОГО ГЕРОЯ В ПОЕЗІЇ Й. МАНДЕЛЬШТАМА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, наукову новизну, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методологічні засади дослідження, окреслено теоретичне й практичне значення роботи.

Перший розділ «Методологічні основи дослідження» містить два підрозділи. У підрозділі 1.1 на підставі досягнень літературознавства визначено теоретичні підходи до категорії «ліричний герой». Поняття «ліричний герой» привернуло увагу філософів і письменників у XIX столітті, що було зумовлено переходом до індивідуально-авторського типу творчості і активним розвитком романтизму. Г. В. Ф. Гегель визначив «суб’єктивний зміст» лірики і виділив категорії «лірична індивідуальність» і «поетичний суб’єкт», підкресливши структуротвірне значення «суб’єкта» поетичного висловлювання. Термін «ліричний герой» був запропонований Ю. Тиняновим, котрий заклав теоретичні підходи до його вивчення, які надалі уточнювалися в роботах інших літературознавців. О. Потебня і В. Виноградов розмежували поняття «ліричний герой» і «образ автора», хоча вважали, що в деяких позиціях вони можуть збігатися. М. Бахтін окреслив історичність системи «автор - герой», відносини в якій визначаються особливостями художньої свідомості епохи. Проблемам лірики в аспекті суб’єктно-об’єктних відносин присвячені роботи Б. Кормана, який розрізняв образ автора біографічного і його художній образ. Ліричний герой, на думку Б. Кормана, є ключовою постаттю ліричного тексту або групи текстів. Л. Гінзбург відзначила художню узагальненість і умовність поняття «ліричний герой», не тотожного авторові, але який утілює комплекс уявлень про людину певної епохи, що є віддзеркаленням авторської свідомості. З розвитком наратології поняття «ліричний герой» розглядається вченими в контексті специфіки ліричного вислову. До сьогодні поняття «ліричний герой» викликає дискусії й неоднозначні оцінки.

На підставі досягнень літературознавства в дисертації доведено, що ліричний герой може виявлятися як в окремому тексті, так і в групі текстів (циклі, поетичній збірці, творчості письменника загалом). Ліричний герой є текстовою і позатекстовою категорією. У зв’язку з цим різними можуть бути й засоби створення образу ліричного героя: власне текстові (тропи, поетичний синтаксис, композиційні й сюжетні рішення і т.д.) і позатекстові (комплекс пов’язаних із образом ліричного героя тем, мотивів, проблем, символів, циклів, жанрових особливостей, інтертекстуальних відносин і т.д.).

У дисертації поняття «ліричний герой» розглядається як персоніфікована форма втілення змісту лірики (почуттів, переживань, емоцій, думок, вражень і т.д.). Ліричний герой постає як умовна особа, характерними ознаками якої є передусім психологічні характеристики: внутрішній стан, сприйняття світу, себе, природи і т.д. Зовнішні описи не такі важливі для змалювання ліричного героя, як його літературна біографія, що, як правило, подається лише окремими обрисами. Ліричний герой вміщений у межі художньої реальності, що розвивається за своїми особливими законами, тому його динаміка визначається ставленням до цієї реальності, зміною станів, переходами відчуттів і емоцій, внутрішньою рефлексією.

Категорія «ліричний герой» свідчить про ціннісні орієнтації поета, його етичні та естетичні позиції. Разом з тим поняття «ліричний герой» може виходити далеко за межі авторського, утілюючи в собі загальнонаціональний і загальнолюдський зміст, а також переконання, цінності, орієнтації та ідеї, характерні для певного часу, народу, культури. Категорії «ліричний герой» і «образ автора» є історичними, а тому співвідношення поміж ними змінювалося з перебігом літературного процесу.

Функції категорії «ліричний герой» у художньому тексті й у творчості письменника різноманітні: конструктивна, сюжетна, композиційна, концептуальна, жанрова, стильова. Типологія ліричних героїв залежить від художньої свідомості епохи, домінуючих напрямів, течій, ціннісних орієнтацій письменників.

У підрозділі 1.2 здійснено огляд науково-критичної літератури в аспекті обраної теми й визначено проблеми вивчення образу ліричного героя в поезії Й. Мандельштама. Питання про ліричне «я» у спадщині Й. Мандельштама є малодослідженим і дискусійним у літературознавстві. Методологічні підходи до його вирішення були накреслені в критичних статтях, відгуках на перші книги поета (С. Городецький, М. Гумільов, А. Ізмайлов, М. Волошин, В. Брюсов та ін.). В. Жирмунський писав, що Й. Мандельштамові, котрий хоча і перейшов від символізму до акмеїзму, була чужою теорія «сильної людини», «нового Адама» М. Гумільова, що позначилося на образі мандельштамівського ліричного героя. Водночас Б. Гофман висловив думку, що в ліриці Й. Мандельштама немає двійника, який бере на себе «тягар» ліричного змісту твору.

Питання про ліричного героя Й. Мандельштама особливо активно починає обговорюватися в працях літературознавців і критиків починаючи з 1990-х років. Проблема втілення ліричного «я» в творчості Й. Мандельштама розглядалася в різних аспектах: автобіографічному (Б. Сарнов, О. Лекманов), міфопоетичному (Л. Кихней), «семантичної поетики» (О. Лекманов, Р. Тіменчик), традицій і новаторства (Л. Колобаєва, І. Сурат) та ін. В українському літературознавстві цінні спостереження щодо образу ліричного героя Й. Мандельштама зроблено в роботах Т. Пахарєвої, С. Руссової, С. Кочетової.

Серед дисертацій, присвячених Й. Мандельштаму, в аспекті обраної проблеми вирізняються роботи А. Єськової «Мовні показники сили і слабкості ліричного героя в поезії Й. Мандельштама» (2004) і Л. Панової «Простір і час в поетичній мові Й. Мандельштама» (1998), де образ ліричного героя Й. Мандельштама розглядається в контексті поетичної мови письменника.

У західному літературознавстві образ ліричного героя на матеріалі окремих творів письменника розглядали Н. Струве, О. Ронен, Д. Сегал, К. Тарановський та ін. Разом з тим у сучасній науці немає одностайності щодо визначення характерних рис ліричного героя та його еволюції на різних етапах творчості Й. Мандельштама. Образ ліричного героя в ліриці Й. Мандельштама до сьогодні не був предметом спеціального вивчення у вітчизняній і зарубіжній науці, що визначає актуальність реферованого дослідження.

У другому розділі дисертації «Розвиток принципів акмеїзму у збірці Й. Мандельштама «Камень» детально розглянуто образ ліричного героя, провідні мотиви й символи збірки Й. Мандельштама «Камень» у контексті художньої парадигми акмеїзму. На образ ліричного героя в ранній ліриці Й. Мандельштама вплинуло захоплення поета естетикою романтизму й символізму. Мотиви невимовної туги та печалі, втоми та розчарування відчутні у віршах 1908-1910-х років. Від романтиків і символістів Й. Мандельштам успадкував антиномію вічного і тлінного, архетипні символи, що мають місце в збірці «Камень» («даль», «напев», «небосвод», «сад», «дерево» и др.). У створенні образу ліричного героя в ранній період творчості Й. Мандельштам спирався на досвід В’яч. Іванова та І. Анненського. Як і його попередники, він вдало поєднував елементи символізму й імпресіонізму, наповнюючи символи музичними та живописними асоціаціями. Разом з тим вже в ранній період виявився «власний погляд» Й. Мандельштама як поета (В. Шкловський, А. Мец, Р. Тіменчик). Пошук осмисленого буття, духовного відродження, категорія морального зростання, прагнення долучитися до «бідної землі» – ці риси відрізняють ліричного героя ранньої творчості Й. Мандельштама від романтичної та символістської поезії.

Перехід Й. Мандельштама до нової естетики пов’язаний із акмеїзмом, ціннісні орієнтації якого знайшли втілення в ліричному героєві збірки «Камень». Центральним мотивом збірки є прийняття ліричним героєм життя у всіх його проявах, цим зумовлена поетика «одомашнення» і «зігрівання» матерії у віршах митця (О. Ронен). Ліричний герой змальований Й. Мандельштамом в категоріях і образах земного світу, які підкреслюють спорідненість ліричного суб’єкта з природою і реальністю. Образи руху (коні, птахи, вітер, маятник та ін.) символізують процес активного освоєння простору й часу ліричним героєм Й. Мандельштама. Творче ставлення до світу мандельштамівського ліричного героя акцентують символічний образ ластівки (що має витоки в поезії Г. Державіна) і образ Орфея.

На ліричного героя в ранній поезії Й. Мандельштама покладено «громадянські» завдання – стати митцем, архітектором, котрий з допомогою мистецтва (Логосу) бере участь в облаштуванні буття; бути посередником поміж Богом і матеріальним буттям, «устроителем вселенной»; зв’язати вічне і тлінне, верх і низ, минуле і сучасне. Оскільки акмеїсти вважали слово будівельним матеріалом для митця, ліричний герой у художній свідомості Й. Мандельштама постає як активний учасник загального будівництва буття, історії, культури.

Ліричний герой у збірці «Камень» показаний як частина земного світу, що відкриває цей світ у різних іпостасях. Реальність у першій книзі поета нерідко знаходить віддзеркалене відображення (у культурних та історичних образах, ремінісценціях, алюзіях і т.д.). У зв'язку з цим і образ ліричного «я» Й. Мандельштама формує цілий ряд «віддзеркалень». Характерною рисою поетики збірки «Камень» є те, що ліричний сюжет побудований не на долі особистості, а на сукупності культурних та історичних доль (скіфи, Овідій, Бах, Бетховен, Олівер Твіст, Домбі і син та ін.), які вміщує в собі образ ліричного героя, що стає внаслідок цього напрочуд поліфонічним і багатогранним. Особливу роль у формуванні образу ліричного героя в ранній ліриці Й. Мандельштама відіграють античні мотиви (Гомер, Овідій), а також пушкінські мотиви й образи («Медный всадник», «Евгений Онегин», «Пир во время чумы»).

Широта образу ліричного «я» Й. Мандельштама зумовлена також поєднанням різних типів часу і простору (сьогодення, міфологічного, біблійного минулого, різних історичних періодів Росії та Європи). Поєднання християнських і античних мотивів надало образу ліричного героя Й. Мандельштама широкого філософського змісту, загальнолюдського значення.

Суб’єкт ранньої лірики Й. Мандельштама втілює в собі ідею історизму. Існування ліричного героя показано поетом як органічна частина історії та культури людства, як з’єднувальна ланка поміж минулим і майбутнім Європи.

У розділі розглянуто способи створення і функції образу ліричного героя, які вплинули на жанровий зміст і форму віршів зі збірки «Камень». У дисертації доведено, що ліричний герой книги Й. Мандельштама «Камень» є яскравим втіленням принципів акмеїзму і разом з тим засвідчує художнє новаторство поета.

Третій розділ дисертації «Образ ліричного героя в поезії Й. Мандельштама 1920-х років»  містить два підрозділи. У підрозділі 3.1 розглянуто образ ліричного героя в збірці Й. Мандельштама «Tristia». У роботі доведено, що образ ліричного героя в поезії митця 1920-х років набуває яскраво вираженого історичного змісту, що пов’язано з революційними подіями в Росії. Ліричний герой не відокремлює себе від свого часу й історії, що призводить до змішування займенників «я» і «ми» в ліричній оповіді. Ліричний суб’єкт виступає не тільки від себе особисто, але й від імені всього покоління. Образ ліричного героя в збірці «Tristia» змальований письменником як з’єднувальна ланка поміж різними епохами російської історії («Декабрист», «На страшной высоте блуждающий огонь…» та ін.). Він наділений особливим історичним баченням, яке дозволяє йому осмислити сучасність крізь призму міфологічних та культурних аналогій, історичного та художнього досвіду.

У підрозділі визначено центральні мотиви збірки «Tristia»: темряви, біди, жаху, дикого хаосу, смерті, які акцентують невідворотність змін, що відбулися в Росії. Довкола образу ліричного героя Й. Мандельштама сконцентровані апокаліптичні символи (затемнення, жахливої зірки, нищівного вогню тощо). Трагедію доби поет сприймає через міфологічні, історичні й культурні аналогії. Вмирання міста (Петрополя) викликає у поета асоціації із загибеллю інших міст (Троя, Єрусалим, Вавілон, Венеція, Рим). У зв’язку з цим в образі ліричного героя Й. Мандельштама з’являються риси пророка («Среди священников левитом молодым…», «За то, что я руки твои не сумел удержать…», «Кассандре» та ін.). Продовжуючи традиції образу пророка в російській літературі (Г. Державін, О. Пушкін, М. Лермонтов та ін.), Й. Мандельштам виявляє художнє новаторство у створенні образу пророка, в якому органічно поєднані історичні, міфологічні та культурні аспекти.

Звертаючись до образу Овідія і мотивів його «Скорботних элегій», Й. Мандельштам змальовує образ героя-вигнанця. В образі ліричного суб’єкта збірки «Tristia» акцентовано мотиви самоти, відчуження, але разом з тим мандельштамівський ліричний герой не втрачає зв’язків зі світом, намагається відновити втрачені в суспільстві цінності через звернення до культури.

Образ ліричного героя в збірці «Tristia» має архетипну основу, пов’язану з міфом про Орфея. Міфологема шляху, що мала місце в збірці «Камень», трансформується в збірці «Tristia» в дорогу до смерті («В Петрополе прозрачном мы умрем…» та ін.). Античні (Аїд, Прозерпіна, Еврідіка) та біблійні (Іуда, сад Гетсиманський) образи акцентують ситуацію «зустрічі» ліричного героя зі смертю. Разом з тим в образі ліричного суб’єкта втілено ідею орфізму, яка, згідно з концепцією митця, полягає в подоланні трагізму історії й смерті силою мистецтва.

Образ ластівки як символу мистецтва й поетичного призначення трансформується в типологічний ряд образів: сліпої (скаліченої) ластівки («Когда Психея-жизнь спускается к теням…»), мертвого птаха («Я слово позабыл, что я хотел сказать…»), легіони зв’язаних ластівок («Сумерки свободы»).

Ремінісценції з традиційними літературними сюжетами (Федра, Лорелея, Овідій, Орфей і Еврідіка та ін.) надають широти художній картині світу, органічною частиною якої є образ ліричного героя як виразника особистої та народної трагедії. Трагізму світу Й. Мандельштам протиставляє час «одомашненої» культури («домашній» еллінізм), культурну та історичну пам’ять ліричного героя, в образі якого покладений також архетип Одіссея, котрий повертається до втрачених цінностей. Такі символічні образи, як «золотистого меда струя», «золотое руно», «виноград», «зерно», втілюють ідею духовного воскресіння людини через звернення до віри й культури.

У підрозділі 3.2 проаналізовано образ ліричного героя в циклі «1921-1925», що типологічно пов’язаний зі збіркою «Tristia». У циклі «1921-1925» знайшли розвиток чимало тем, мотивів і образів попереднього періоду творчості Й. Мандельштама, але разом з тим в першій половині 1920-х років поет переходить до нової поетики й нового розуміння ліричного «я». У критичних статтях Й. Мандельштам («Пшеница человеческая», «Слово и культура», «Девятнадцатый век» та ін.) міститься філософське осмислення історичного зламу, що відбувся в Росії, а також ролі мистецтва в нову епоху. Ці теми стали центральними в циклі «1921-1925».

Проблема розриву часів, порушення природного ходу життя знайшла відбиток у низці взаємопов’язаних мотивів – зрізу, зсуву, втрати життєвих сил, смерті. Ліричний герой сприймає історичний злам як особисту трагедію. Категорія часу, символічно втілена в образі «века-зверя», є центральною в циклі «1921-1925». Тема часу в поезії Й. Мандельштама із аспекту «вічності» переходить в конкретно-історичну площину (Л. Гінзбург), разом з тим поет дає філософське трактування образу часу з допомогою біблійних образів крові та жертви («Век»). У зв’язку з новим розумінням категорії часу змінюється місія ліричного героя Й. Мандельштама. Ліричний герой поета тепер повинен виконати нове «громадянське» завдання – влити нову «кровь» в свій «век», з’єднати розірвані епохи силою культури.

Й. Мандельштам утверджує героїчну місію ліричного героя, в образі якого покладений архетип «культурного героя» стародавніх міфів, а також античний і біблійний архетипи (Орфей і Христос). На думку письменника, мистецтву належить повернути втрачений «сенс» світу, наповнити речі та явища «новою духовною субстанцією». Тому ліричний суб’єкт поезії Й. Мандельштама бере на себе обов’язок «лікування» століття, пошуку «осмисленого слова» як будівельного матеріалу для нових поколінь. Образ «века» в циклі «1921-1925» амбівалентний, неоднозначним є і ставлення ліричного героя до нього (жах, співчуття, переживання хвороби «века», вмирання разом із ним та ін.).

Нова поетика Й. Мандельштама виявилася в зверненні до природи, до усвідомлення природного ходу буття. Тому образи «века» і ліричного героя постають у категоріях живої та мертвої природи. Особливого значення в даному циклі набуває пейзаж як виявлення нового розуміння Й. Мандельштамом природного буття й особистрості, котра є його органічною часткою.

В образі ліричного героя в циклі «1921-1925» Й. Мандельштамом акцентовані творче начало й внутрішня свобода («Грифельная ода», «Нашедший подкову» та ін.). Літературні ремінісценції з творів Г. Державіна, М. Лермонтова, Ф. Тютчева допомагають письменникові створити ореол художника і розкрити ідею громадянського подвигу поета – з’єднати в мистецтві різні іпостасі життя. Час, на думку Й. Мандельштама, має бути насичений духовною діяльністю, яку символічно втілюють образи хліба, зерна, каменя, води, солі та ін. Ідея гармонізації життя знайшла відбиток у символічних образах флейти (музики), зірки, грифеля.

Четвертий розділ дисертації «Динаміка образу ліричного героя у поетичних циклах Й. Мандельштама 1930-х років» складається з чотирьох підрозділів, присвячених останньому періоду творчості письменника. У підрозділі 4.1 здійснено аналіз засобів художньої образності в циклі Й. Мандельштама «Армения».

Поетика циклу «Армения» засвідчила зміни в світогляді поета, що позначилося на образі його ліричного героя. Незважаючи на звинувачення критиків у відході Й. Мандельштама від сучасності, ліричний герой митця робить нові кроки до опанування реальної дійсності через природу, історію, мистецтво. Ліричний герой циклу переживає духовне оновлення в процесі дослідження «мира реальных вещей», у ньому визрівають творчі сили, буття відкривається йому в нових іпостасях. Неоромантичний характер ліричного суб’єкта циклу «Армения» підкреслюють мотиви злиття людини та природи, любові до життя, захоплення світом. Традиційні романтичні символи (троянди, вітер, гори та ін.), пов’язані з образом ліричного героя, отримують у Й. Мандельштама «новые пучки смыслов». Образ дитини увиразнює прагнення ліричного героя до духовного оновлення і прозріння майбутнього.

Вірменія стає не тільки об’єктом для споглядання ліричного героя, але й приводом для його психологічних, філософських, естетичних рефлексій, що поєднують різні часові й культурні шари. Форми звертання, риторичні питання, вигуки значно скорочують дистанцію поміж ліричним героєм і простором, де ліричний суб’єкт наповнюється не тільки новими враженнями, але й знаходить відчуття внутрішньої свободи, спорідненість зі світом.

Характерними рисами ліричного героя циклу «Армения» є безпосереднє здивування світом, живий зв’язок із дійсністю, осягнення динамічного світу в реальних образах. У підрозділі відзначено перехід ліричного суб’єкта Й. Мандельштама від стану «німоти» й «незрячості» (що мало місце в циклах 1920-х років) до відчуття повноти барвистого світу. Захоплення імпресіонізмом, про що Й. Мандельштам писав в «Путешествии в Армению», знайшло відбиток у поетиці циклу «Армения»: живописність і музичність створених картин, акцент на враженнях і асоціаціях ліричного суб’єкта, зображення неподільного потоку життя.

У підрозділі 4.2. виявлено особливості історизму в циклі Й. Мандельштама «Московские стихи». Через образ ліричного героя поет осягав рухливу дійсність в її багатогранних проявах і складному драматизмі. У «Московских стихах» вибудовується нова система відносин ліричного героя зі світом. Реальність постає у циклі в знайомих і звичних формах, але вона «чужа» ліричному суб’єктові, який відчуває себе вигнанцем у рідній країні. Центральні мотиви «Московских стихов» пов’язані із семантикою жаху й смерті (задуха, темрява, гроза, хвороба, руйнування, вихід та ін.). Вони сприяють створенню узагальненого образу тоталітарного світу. Мотив повернення (що мав місце в збірці «Tristia») трансформується в мотив втечі, духовних втрат, переслідування («Ленинград»).

Образ жорстокого і хворого «века» створений у віршах «Ночь на дворе. Барская лжа…», «Неправда», «Нет не мигрень…» та ін. Трагічні події 1930-х років (голод, репресії) знайшли втілення у віршах «Старый Крым», «Квартира тиха, как бумага…» та ін. У «Московских стихах» змінюється ставлення ліричного героя до «века». Ліричний суб’єкт вступає з ним у відкриту духовну боротьбу («За гремучую доблесть грядущих веков…»). Ситуація духовного поєдинку ліричного героя зі смертю у віршах Й. Мандельштама має міфологічні, фольклорні та літературні витоки.

Успадковувавши традиції російської класики, Й. Мандельштам звертається до образу «маленької людини» («Жил Александр Герцевич..»), вміщеної в умови світу насильства. Засобом протистояння атмосфері жаху й смерті є мистецтво, захисником якого виступає ліричний герой Й. Мандельштама.

Пушкінський мотив «чумы» і пов’язаний із ним мотив «пира во время чумы» знаходить розвиток у низці віршів: «Так, в Нагорном Карабахе…», «Фаэтонщик», «Я скажу тебе последней…». Діонісійське начало, культурна пам’ять, творче начало допомагають ліричному героєві протистояти драматичному часові. Образ ліричного героя в «Московских стихах» змальований у трагічному (відчуження, вигнання) і героїчному плані (духовна боротьба за мистецтво, культурну архітектуру), що знайшло втілення у вірші «Ламарк», де соціальна еволюція представлена в образах «глухоты паучьей», «провалах» и «разломах», але ліричний суб’єкт Й. Мандельштама зберігає вірність природі й гуманізму.

У зображенні тоталітарної дійсності поет вдається до поетики гротеску. В антисталінських віршах «Мы живем, под собою не чуя страны…» створено образ «світу навпаки», суцільного жаху («онемения») під впливом тиранії. Ліричний герой тут виступає від імені «ми», не відокремлюючи себе від всенародної трагедії. У вірші «Квартира тиха, как бумага…» порушено проблему духовної смерті творця в тоталітарну епоху.

У підрозділі 4.3. розкрито специфіку художнього втілення проблеми мистецтва та призначення художника на матеріалі віршів Й. Мандельштама про словесність («Стихи о русской поэзии», «Восьмистишия», вірші про Аріосто, пам’яті А. Бєлого, М. Гоголя, С. Кличкова, вільні переклади сонетів Ф. Петрарки). Образ ліричного героя у віршах про літературу та про митців став втіленням роздумів Й. Мандельштама про долю художника у світі. На тлі посилення тоталітарного тиску ліричний суб’єкт Й. Мандельштама відчуває спорідненість із поетами минулого, які змальовані як «живі сучасники». Схрещення «культурного досвіду» попередніх епох, на думку Й. Мандельштама, є могутнім імпульсом для розвитку сучасної поезії («Разговор о Данте»), ця ідея визначає зміст теми мистецтва в ліриці поета 1930-х років.

Культурний простір ліричного героя у віршах про словесність формують мотиви, образи, ідеї класичної літератури (Ф. Тютчев, А. Фет, М. Лермонтов, Є. Баратинський, Д. Веневітінов, Г. Державіна, М. Язиков та ін.). Ефект культурного поліфонізму додає пластичності й багатогранності образу ліричного героя письменника. У ліричному «я» поезії Й. Мандельштама цього часу втілено ідеї соборності, громадського служіння, високої місії мистецтва у світі.

У віршах першої половини 1930-х років особливе місце займає проблема «художник і влада». Й. Мандельштам стверджує необхідність для суспільства художника як «мужа», наділеного громадянськими чеснотами. Трагічний аспект проблеми «художник і влада» виявився у віршах про А. Бєлого і М. Гоголя. Разом з тим письменник вірить у магічну силу слова (Божественного Логосу), здатного протистояти насильству. Це відображено в цілій низці поетичних звернень до слова, до мови, в яких поет убачає опору й порятунок.

У підрозділі 4.4. визначено основні мотиви та динаміку образу ліричного героя в циклі «Воронежские тетради». Драматизм «Воронежских тетрадей» визначається тим, що ліричний герой знаходиться тут на межі життя й смерті, темряви й світла, хвороби («чуми») й прозріння. Стрімка зміна внутрішніх станів, напружені пошуки ліричним суб’єктом виходу з «мертвого» простору визначають напругу ліричного сюжету. Тема передчуття близької смерті реалізується в мотивах втечі, втрати життєвих сил, безвиході. Фізичне існування ліричного героя показане як процес повільного вмирання, що підкреслюється структурою поетичних висловів (уривчастою мовою, пропусками в синтаксичних конструкціях, «затемненнями»). Замкненість простору, в який вміщено ліричного суб’єкта, і зупинку життя увиразнюють символічні образи (зачинені двері, замки, ями, замерзлої води, «мертвого» холодного повітря тощо).

Дистанція поміж образами автора і ліричного героя у «Воронежских тетрадях» значно зменшена, але  вони не тотожні. Відчужена позиція ліричного героя по відношенню до автора акцентує процес фізичного знищення поета і разом з тим безсмертя його поетичного слова, яке, як вважав Й. Мандельштам, житиме й після смерті («Это какая улица?..»). У зв’язку з цим особливого значення в циклі «Воронежские тетради» набуває тема метаморфоз, генезис якої знаходимо у творчості Овідія. Мистецтво, на думку письменника, дає можливість творчій особистості переходу зі стану смерті в явища природи й культури. Долучаючись до природного світу, ліричний герой внутрішньо очищується, він знаходить нове життя і внутрішню свободу в природі. Природа – новий притулок і захисник для ліричного суб’єкта Й. Мандельштама.

У «Воронежских тетрадях» відбувається злиття образів природи й мистецтва («Чорнозем»). Образи природи, як і слово, в пізній ліриці Й. Мандельштама набувають сакрального значення (сніг - хліб, вода - кров, повітря - вино тощо).

Вірші в «Воронежских тетрадях» набувають широкого філософського звучання за рахунок інтертекстуальних зв’язків із творами російської та світової культури (Л. да Вінчи, Рафаель, Данте, В. Шекспір, О. Пушкін, М. Лермонтов, Ф. Тютчев, Ф. Війон, Ч. Чаплін та ін.). Вступаючи в складний діалог з попередниками, ліричний герой Й. Мандельштама знаходить підтримку для духовної боротьби.

Географічний простір «Воронежских тетрадей» не обмежений Росією, в нього входять топоси, що мають культурне значення для ліричного героя (Рим, Париж, Флоренція, Київ та ін.). Екзистенційні мотиви (осмислення ліричним героєм свого існування) є домінуючими в циклі «Воронежские тетради». Й. Мандельштам утілює в образі свого ліричного суб’єкта ідею соборності, служіння мистецтвом і перемоги над смертю (в образах променя, світла).

Дисертація завершується висновками, у яких узагальнено результати дослідження.

Категорія «ліричний герой» на початку XX століття стала одним із найважливіших параметрів індивідуальної художньої свідомості, визначаючи різноманітність напрямів, течій і конкретно-історичних форм лірики Срібного століття.

Образ ліричного героя в ліриці Й. Мандельштама не був статичним, він мінявся разом зі світоглядом письменника та історичною епохою. На образі ліричного суб’єкта Й. Мандельштама позначилися провідні тенденції літературного процесу (романтизм, символізм, акмеїзм, неоромантизм).

На різних етапах творчості Й. Мандельштама, в різних поетичних збірках і циклах в образі його ліричного героя виявлялися різні художні домінанти. Так, в книзі «Камень» в образ ліричного героя була закладена категорія духовного зростання. У збірці «Tristia» і циклі «1921-1925» - прагнення до осягнення історичних процесів та ролі людської особистості у рухливому світі. У циклі «Армения» через свого ліричного героя поет по-новому відкриває для себе природу й культуру. У «Московских стихах» і «Воронежских тетрадях» ліричний герой Й. Мандельштама став утіленням всенародної трагедії сталінського часу. У циклах «Стихи о русской поэзии», «Восьмистишия» та інших віршах про поезію в образі ліричного героя містяться роздуми письменника про сутність поетичної творчості, долю художника і його призначення в світі.

Разом з тим в образі ліричного героя можна відзначити змістові й формальні константи, які послідовно виявлялися протягом всього творчого шляху поета і стали характерною особливістю стилю Й. Мандельштама. Ліричний суб’єкт мандельштамівської лірики завжди тісно пов’язаний із дійсністю, відкриваючи земний світ в його різних іпостасях. Прагнення до спорідненості зі світом, пошук шляхів злиття ліричного «я» з природним і людським існуванням надає ліричному героєві поезії Й. Мандельштама широкого гуманістичного змісту. Домінуючими в поезії Й. Мандельштама стали мотиви прийняття світу, «одомашнення» і «зігрівання» матерії, відкриття цінності людського існування. В образі ліричного героя Й. Мандельштама втілено ідею «зодчества» («поетичної архітектури»), яка на різних етапах творчості митця виявлялася в різних аспектах - культурному, історичному, соціальному, моральному. Ліричний герой в поезії Й. Мандельштама виступає як «будівничий» життя, він відзначається яскраво вираженою громадянською позицією.

В основі структури образу ліричного героя Й. Мандельштама покладено міфологічні та літературні джерела, які надають образу ліричного суб’єкта в поезії письменника надзвичайної художньою пластичності і поліфонізму. Серед міфологічних джерел переважають твори старогрецьких і давньоримських авторів, творчість яких містить цілий комплекс міфів (Гомер, Овідій), а також окремі античні структури - образи, мотиви, символи, сюжети (Орфей, Пілад, Іпокрена, Федра, Афіна, Прозерпіна та ін.).

На формування семантичного ореолу ліричного героя в поезії Й. Мандельштама мали значний вплив твори російської (Г. Державін, О. Пушкін, М. Лермонтов, Ф. Тютчев, О. Фет, Є. Баратинський, М. Язиков, Д. Веневітінов, М. Гоголь, А. Бєлий, С. Кличков та ін.) і світової (Данте, В. Шекспір, Ф. Петрарка, Ф. Війон та ін.) літератури. Інтертекстуальність, покладена в основу образної структури ліричного героя, дозволяє письменникові вести розмову про актуальні проблеми сучасності в контексті розвитку культури.

Функції образу ліричного героя у творчості Й. Мандельштама різноманітні. Він виступає як один із найважливіших чинників формування цілісності художнього тексту. Його переживання, емоції, рефлексії (культурні, філософські, етичні та ін.) є рушійною силою розвитку ліричного сюжету і основою організації композиції. Ліричний суб’єкт у поезії Й. Мандельштама є втіленням етичних та естетичних переконань письменника, центром створеної поетом картини світу, довкола нього сконцентровані ключові концепти художнього мислення митця (камінь, слово, «век», поет як «архітектор», природа тощо). Способи зображення ліричного героя впливають на жанрову різноманітність лірики Й. Мандельштама, в якій простежується поєднання класичних (сонет, ода, елегія, станси тощо) та індивідуально-авторських форм.

Серед текстових засобів створення образу ліричного героя домінуючу роль відіграють стійкі архетипи, метафори, гіперболи, алегорії, психологічний паралелізм, ритмомелодика, поетичний синтаксис.

Образ ліричного героя в поезії Й. Мандельштама створюється і позатекстовимі засобами, серед яких виділяються системи мотивів, характерні для поетичних книг і циклів письменника. Деякі з них проходять через всю творчість поета, як, наприклад, мотив пошуку духовної спорідненості з природою і світом, мотив культурної спадкоємності, вигнання, дикого хаосу, життя і смерті, орфічні мотиви та ін.

З образом ліричного героя Й. Мандельштама пов’язаний ряд символів, які розкривають не тільки внутрішній стан ліричного суб’єкта, але і набувають широкого філософського звучання, беручи участь у формуванні художньої картини світу поета (флейта, камінь, вода, маятник, хліб, пшениця (зерно), сіль, сходи, зірка тощо).

Для стилю Й. Мандельштама характерне нашарування і трансформація інтертекстів (міфологічних, фольклорних, літературних), що вплинуло на структуру ліричного суб’єкта письменника.

Ключовою для розкриття образу ліричного героя Й. Мандельштама є категорія «художній час», яка вміщує не тільки реальний біографічний час автора, але й різні культурні та історичні періоди (епохи), а також час міфологічний (античного і біблійного минулого, вміщене поетом в контекст сьогодення). Історизм, гостре відчуття часу – характерна риса мандельштамівського ліричного героя. Час для нього стає джерелом натхнення, пізнання життя і разом з тим драматичного конфлікту, трагедії. Образ часу знаходить в ліриці Й. Мандельштама алегоричне втілення - «век-зверь», що має амбівалентний зміст. Відносини ліричного героя зі своїм «веком» змінюються з плином історичного процесу. Й. Мандельштам покладає на ліричного суб’єкта у своїй поезії важливу громадянську місію, письменник утверджує творчу, одухотворювальну роль мистецтва, здатного, на його думку, відновити «сенс» і цілісність світу.

Роздуми Й. Мандельштама про стосунки людини зі світом знайшли відбиток у побудові художнього простору його творів. Відкритість ліричного героя буттю, відчуття цілісності й гармонії існування зафіксовані в збірці «Камень» у широті художнього простору, що охоплює «речовий», природний, міфологічний світ. Порушення принципів гуманізму, історичні потрясіння в суспільстві, політика репресій знайшли втілення в образі «замкненого» простору, в якому страждає ліричний герой Й. Мандельштама, приймаючи на себе тягар світу («Московские стихи», «Воронежские стихи»). Разом з тим в просторі природи й культури ліричний герой знаходить відчуття внутрішньої свободи і творчі сили. Й. Мандельштам стверджує сакральну силу Слова, яке, на думку художника, здатне перетворити і воскресити світ.