ВПЛИВ ГУСИТСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ НА ІНСТИТУЦІЙНІ ТА ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ ПРОЦЕСИ В ЧЕСЬКИХ ЗЕМЛЯХ НАПРИКІНЦІ XІV - У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТ. : ВЛИЯНИЕ Гуситских РЕВОЛЮЦИИ НА Институциональные И этнонациональных процессов в чешских землях КОНЦЕ-XIV - В первой половине XVI в.

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, сформульовано мету, завдання, визначено об’єкт, предмет, хронологічні рамки та методологічну основу дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення результатів роботи, показано апробацію результатів дослідження, структуру роботи.

Перший розділ “Теоретико-методологічні аспекти дослідження” присвячений формулюванню категоріального апарату роботи на основі узагальнення підходів зарубіжних і вітчизняних дослідників, проаналізовано теоретичні засади і стан наукової розробки проблеми, класифіковано й охарактеризовано джерела.

У першому підрозділі “Класифікація теоретичних підходів щодо базових понять та політичних процесів у Чехії наприкінці XІV – у першій половині XVI ст.” на основі наявної методологічної бази класифіковано термінологічно-категоріальний апарат стосовно політичних процесів у Чехії зазначеного періоду. Розмаїття соціальних, національних, релігійних, політичних, економічних умов становлення і функціонування “національної” монархії Їржі з Подєбрад, а пізніше станово-представницької монархії в чеських землях не може осмислюватися лише за допомогою одного методологічного підходу, методу, принципу чи категорії. Саме тому авторка у даному підрозділі розглянула основоположні підходи, концепції, поняття, терміни, які викликають найбільше дискусій серед наукових кіл політичної науки. Відзначено, що значну роль у науковій розробці проблематики відіграють представники західної політичної науки С.Ліпсет, Р.Бенедикса, П.Блау, Б.Мур, Ч.Р.Міллс, Д.Норт, Д.Ростоу, П.Бурдьє, С. Хантінгтон, Е.Хобсбаум, Ч.Тіллі, М.Манн, Р.Козелека та ін. Здобутки чеської політичної та історичної науки представлені розробками М.Хроха, Я.Панека, Й.Вінтра, Ф.Шмагеля, К. Мали, Ф.Сівака, Й.Кейржа, М.Полівки,

У другому підрозділі “Стан наукової розробки теми та джерельна база дослідження” охарактеризовано та систематизовано основні наукової розробки проблематики дослідження. З’ясовано що, незважаючи на актуальність теми, рівень вивчення проблеми гуситства та його впливу на чеські політичні процеси доби Пізнього Середньовіччя  в українській науці є недостатнім. Джерельна база, яка стосується проблематики дисертаційного дослідження, представлена дуже широко, що надало можливість дисертантці детально дослідити вплив гуситської революції на інституційні та етнонаціональні процеси в чеських землях кінця XІV – першої половини XVI ст.

Характеризуючи рівень вивчення предмета дисертаційної роботи, наголосимо, що проблематика гуситської революції розробляється переважно історичною наукою. Вивченням впливу гуситства на суспільно-політичні процеси в Чехії доби Пізнього Середньовіччя займаються наступні науковці П.Чорней, Ф.Зайбт, Й.Чехура, В.Іваньчак, С.Биліна, Й.Валка, А.Пачовскі, Й.Мезнік, М.Вігода, Й.Бовбін, Й.Мацек, П.Ключіна, Е.Сметанова, Й.Юрок, З.Вибірал і ін.

Другий розділ “Основні передумови і складові трансформаційних тенденцій державної влади у політичній системі Чехії” присвячено проблемам розвитку суспільного і політичного устрою Чехії догуситського та післягуситського періоду. Особливу увагу звернено на складові та основні причини трансформаційних тенденцій у державному управлінні земель Чеської корони XV ст.

У першому підрозділі “Характеристика та аналіз головних напрямків розвитку суспільного та політичного устрою Чехії догуситського періоду” наголошено, що на початковому етапі свого політичного розвитку чеська держава була централізованою монархією, в якій поряд з королем важливу роль відігравала вища шляхта. Остання брала активну участь у політичному житті країни за посередництва своїх представників в усіх найважливіших тогочасних законодавчих та виконавчих органах (земський сейм, генеральний сейм, земський суд, королівська рада). Дуже часто така активність шляхти призводила до відкритої конфронтації між нею та монархом. З приходом до влади Вацлава IV такі зіткнення стали дедалі частішими. Внаслідок кризи моделі “триподілу суспільства”, яка була основою суспільних відносин Чехії до кінця XIV ст., до суб’єктів здійснення державної влади в країні додалися такі прошарки населення як нижча шляхта і міщанство. Саме на дані верстви намагався опертися Вацлав у своїй боротьбі з панством. Однак, аж до початку гуситської революції міщани, як і нижча шляхта, не зуміли об’єднатися в потужну консолідовану політичну силу, якою була вища шляхта та духовенство. Логіка роздумів приводить до того, що чеський соціум передгуситської епохи тяжів до формування закритої станової організації суспільства й станово-представницької моделі організації державної влади. Однак говорити про завершення даного процесу у цей час було б невірно. В XV ст. Чехія вступила з незавершеною суспільною становою організацією, зміни якої суттєвим чином пришвидшила гуситська революція.

У другому підрозділі “Місце гуситської революції у процесі легалізації станово-представницької моделі організації державної влади” підкреслено, що значні зміни в організації державної влади у післягуситський період були певною закономірністю в поступальному розвитку нових якостей політичної організації країни. Гуситська революція відіграла значну роль у розвитку чеських суспільно-політичних процесів. По-перше, із загальної суспільної верстви шляхти (на початку XV ст. вона ще не була чітко диференційована) та міських жителів сформувалося три закритих стани – пани, рицарі та міщанство, які активно впливали на політичне життя країни. Формально цей процес завершили заключні Святомартінський і Святовалентинський гуситські сейми, на яких офіційно проголошувалося про створення об’єднань панів, рицарів і міщан. Визнання міщанського стану та включення його у політичну систему держави сприяло розширеному розумінню політичної нації Чехії. По-друге, чеське населення, яке впродовж життя цілого покоління було позбавлене монарха, вимушено звернулося до самоврядування. Чи не найбільшим досягненням революції зокрема стало зростання політичної ролі земських інститутів станів – земського сейму та земського суду. В рамках цих інститутів, окрім законодавчої роботи, відбувалося мирне врегулювання конфліктів між суспільними верствами, а також здійснювалося затвердження кандидатури короля.

Таким чином, події та результати гуситської революції мали велике значення для модернізації суспільно-політичного устрою у чеських землях XV ст. Вони сприяли легалізації станово-представницької моделі організації державного управління через послаблення королівської влади і зміцненням основних станових інституцій, а також шляхом позбавлення вищої церковної ієрархії права брати учать в політичному житті Чеського королівства.

У третьому розділі “Вплив гуситської революції на етнонаціональні процеси у чеських землях та формування концепції чеської “національної” монархії” розглядається етнонаціональна ситуація у тогочасній Чехії. На основі проведеного дослідження можна констатувати, що вона характеризувалася гострим міжнаціональним протистоянням чехів і німців, яке досягло своєї кульмінації саме під час революції. Апогеєм етнонаціональних процесі в чеській державі XV ст. став прихід до влади Їржі з Подєбрад, за правління якого державний устрій отримав назву  “національна” монархія.

У першому підрозділі “Процес, закономірності становлення та еволюція концепції “національної” монархії в чеській суспільно-політичній думці” звернено увагу на внутрішньополітичну ситуацію як у Чехії, так і в усій Європі. На основі цього впевнено можна сказати, що тенденція до встановлення “національної” монархії була не поодинокою у тодішньому європейському співтоваристві. Їй передувала розробка цього питання на теоретичному рівні, зокрема у працях таких тогочасних мислителів як Фома Аквінський, Марсилій з Падуа, Вільям Вікліф. Концепція “національної” монархії вперше з’являється в чеській суспільно-політичній думці у працях Мікулаша з Гусі та Якоба з Стржібра. Пізніше окремі її положення можна зустріти в роботах Яна Гуса. Довгий час втілення даної концепції залишалося маргінальною справою політичного життя, оскільки вона не знаходила підтримки в першого стану держави. Намагання нижчих станів обрати “домашнього” короля, який би зберіг їхню віру, наштовхувались на затятий опір панства. Вирішенню цієї проблеми сприяли важкі внутрішньополітичні обставини всередині країни, а саме наявність системної кризи в усіх сферах життєдіяльності держави. Крім того, Чехія фактично опинилася в міжнародній ізоляції у католицькій Європі. Зайнятися вирішенням цілого комплексу нагальних проблем міг тільки той правитель, який добре розбирався в політичних реаліях Чехії другої половини XV ст. Саме тому до влади приходить виходець із впливового місцевого шляхетського роду.

У другому підрозділі “Проблема ретроспективного аналізу правління гуситського короля Їржі з Подєбрад” обґрунтовано тезу, що, незважаючи на свої недоліки та переваги, політична стратегія Їржі з Подєбрад стала гідною відповіддю на вимоги тих політичних реалій, які склалися в Чехії після закінчення ключових подій гуситської революції. Король Їржі, вирішуючи внутрішньодержавні проблеми, збагатив тодішню європейську політику щонайменше двома ідеями принципового значення. Перша полягала у запровадженні релігійної віротерпимості між двома непримиренними віровченськими таборами, які керувалися у стосунках один з одним положеннями Їглавських компактатів 1436 р. Додержання Їглавських домовленостей передбачало насамперед мирне співіснування каліхстинської більшості з католицькою меншістю. Саме тому, втілюючи свою політичну концепцію розвитку держави, Їржі на перше місце ставив принцип релігійної віротерпимості своїх підданих. Друга ідея й сьогодні має величезне міжнародне значення. Їржі з Подєбрад ще у другій половині XV ст. запропонував Європі укласти міжнародну багатосторонню угоду та створити наднаціональний орган, який би мирним шляхом вирішував конфлікти між державами і дбав про збереження принципів миру й колективної безпеки. Для захисту поглядів та переконань своїх підданих стосовно прийняття причастя під обома видами, він використав проти католицької церкви ідеї, які вона ж сама й пропагувала. Цей документ отримав назву “Хартія всезагальної мирної організації європейських держав” і з’явився на світ приблизно у 1463 р. Незважаючи на прогресивність ідей мирної міжнародної організації, європейські феодали так і не зрозуміли до кінця план запропонованого дипломатичними місіями короля Їржі. Основною причиною відмови були перш за все побоювання санкцій з боку папи.

У четвертому розділі “Структура і функціонування станово-представницької монархії у землях Чеської корони до приходу Габсбургів” здійснюється загальний розгляд структури станово-представницької монархії, її складових елементів та специфічних рис. Окрім того, розглянуто проблему представництва станів в основних політичних інституціях чеської держави другої половини XV – початку XVI ст.

У першому підрозділі “Склад й головні елементи станової організації суспільства у погуситській Чехії і Моравії” зазначається, що станово-представницька монархія стала найхарактернішою формою державного правління ряду держав пізньосередньовічної Європи. У ній відобразилася ієрархічна соціальна структура поділу влади між привілейованими прошарками суспільства, які брали участь в управлінні тогочасною державою. Наприкінці XV ст. у Чехії остаточно завершилася станова диференціація суспільства. Як уже зазначалося, було сформовано три закритих стани – панство, рицарство і міщанство (у Моравії до цього переліку додавався четвертий стан – духовенство). Варто наголосити, що хронологічно завершення інституційного розвитку станово-представницької монархії у Чехії відбулося не відразу після закінчення гуситської революції, а тривало практично аж до початку XVI ст. В часи функціонування станово-представницької монархії в чеських землях король здійснював спільно зі станами військову, адміністративну, фінансову та законодавчу владу. Основною гарантією та головними інструментами захисту прав станів у цей період були генеральний сейм, земські сейми, земські суди, королівська рада, а також верховні земські посади. При цьому варто згадати, що у Чехії при комплектуванні штату земських чиновників кількість посад складала – 8 місць, а в Моравії – 6 місць. Стосовно ролі міст у становому суспільстві, то надання їм у політичній сфері станових повноважень так і не набуло сталого характеру. Це спричинилося перш за все стрімким економічним зростанням королівських міст, що викликало конкуренцію між шляхтою та міщанством на поприщі матеріального збагачення. Саме тому міста за весь час функціонування станово-представницької монархії у Чехії повинні були підтверджувати свої права шляхом боротьби з панами та рицарями. Таким чином, можна з достатньою впевненістю стверджувати, що у першій половині XVI ст. організаційний розвиток станового суспільства повністю завершився. Практичною реалізацією даного процесу стало встановлення у чеських землях станово-представницької форми правління.

У другому підрозділі “Проблема представництва станів та їх боротьба за контроль над політичними інституціями у чеській державі” з’ясовано, що у другій половині XV – на початку XVI ст. завершилися спроби станів заволодіти ключовими інституціями в країні та пристосувати їх до своїх інтересів. Паралельно з процесом формування і закриття кожного стану відбувався процес розподілу владних, представницьких і судових повноважень між панством, рицарями та міщанством. Наприкінці правління ягеллонської династії у Чехії вони досягли компромісного рішення. Даному досягненню передувала гостра боротьба за контроль над політичними інституціями у державі. Слід сказати, що політичні конфлікти між представниками чеських станів в основному відбувалися в трикутнику пани-рицарі-міщани. Однак, найбільш запеклим було протистояння, яке тривало з перемінним успіхом між шляхтою та міщанством. Це яскраво ілюструють такі документи, як: “Земський устрій Владислава” 1500 р., Святоякубська угода 1508 р., Святовацлавська угода 1517 р. Загалом, слід сказати, що боротьба між шляхтою та міщанством, незважаючи на підписання вказаних домовленостей, так і не була припинена, а продовжилася практично аж до 1620 р.

У висновках узагальнюються положення та результати дослідження, основний зміст яких виноситься на захист.

1. Надана оцінка ступеню наукової розробки теми та систематизовано основні теоретико-методологічні підходи сучасної політичної науки щодо аналізу інституційних та етнонаціональних процесів у державі. Незважаючи на наявність значної кількості робіт присвячених проблемам гуситської революції, практично відсутні сучасні узагальнюючі праці, де б ґрунтовно розглядався весь спектр ключових проблем політичної історії Чехії доби Пізнього Середньовіччя.

2. Охарактеризовано головні напрямки розвитку державного та суспільного устрою Чехії напередодні гуситської революції, а також після її завершення. Доведено, що на момент приходу до влади Вацлава IV чеська держава була централізованою монархією. У політичній сфері Корона була репрезентована та створена за участю короля та шляхти – монарх залишався єдиним носієм легіслативної і фактичної влади в країні. Його могутність базувалася на великій економічній базі, що включала в себе безпосередні володіння правителя, особисті регалії і королівські міста, з яких він отримував податки. Головними інструментами, за допомогою яких чеська шляхта могла обмежити владні повноваження королів, були інститут виборів і пов’язані з ним виборчі капітуляції та участь її представників в усіх найважливіших тогочасних законодавчих та виконавчих органах держави. Незважаючи на те, що чиновники земських установ призначалися королем або маркграфом (Моравія), вони звітували перед земською общиною. Міське самоуправління у королівських містах напередодні гуситської революції знаходилося під контролем короля, який підтримував їхній розвиток привілеями. Основою міського самоуправління було судове право та міська рада.

Гуситська революція стала найвищою точкою біфуркаційного політичного процесу в пізньосередньовічній історії Чехії. Особливо наочно її наслідки відобразилися у тогочасній суспільно-політичній сфері. З гуситських десятиліть країна вийшла докорінно трансформованою. Влада короля Чехії була значно обмежена. Він втратив більшу частину земель, замків та іншого майна, а з ними і свої фінансові та військові привілеї. Також шляхтою і містами були захоплені земельні багатства церкви. Позбавлення права вищої церковної ієрархії брати учать в управлінні Чеським королівством прискорило тенденції формування панства, рицарства і міщанства в окремі стани. Міста отримали представництво в сеймі і державних установах, звільнилися від адміністративного й політичного контролю з боку короля і феодалів, самостійно почали вирішувати проблему вибору ради і рихтаржа. Нижча шляхта отримала значну кількість місць в сеймі, органах державного управління, оформилася в окремий політичний стан. Вища шляхта у післягуситський період привласнила собі найбільше церковного секуляризованого майна. Найбільші панські роди зміцнили свої позиції настільки, що кожний з них міг конкурувати у політичній могутності з королем.

Гуситська революція вплинула не тільки на завершення формування станового суспільства, але й відіграла визначальну роль в процесі легалізації станово-представницької моделі організації державної влади. Зокрема, чи не найбільшим досягненням революції стало винесення на передній план нового верховного інституту держави гуситського сейму (пізніше земського сейму).

3. Досліджено етнонаціональні процеси у чеських землях вказаного періоду. Процес становлення в чеських землях станово-представницької монархії мав свої особливості та національне забарвлення. У XIII ст. Чехія зазнала колонізації головним чином з боку свого німецького сусіда. Знать німецького походження, яка поселялася на її території, принесла з собою не тільки модерні нововведення у сфері народного господарства, але й поступово витіснила своїх чеських конкурентів з політичної арени, зайнявши усі найважливіші посади в державі. Саме тому етнонаціональна ситуація у тогочасній Чехії характеризувалася гострим міжнаціональним протистоянням чехів та німців, яке досягло своєї кульмінації саме під час революції. Внаслідок гуситської революції значна частина чеської шляхти позбавилась від німецького впливу і почала ідентифікувати себе, перш за все, за релігійною та мовною ознаками. Важливим досягненням гуситської революції для етнонаціональних процесів в чеських землях цього періоду стало також розширення концепції політичної нації Чехії, внаслідок зарахування до неї міщан.

4. Досліджено основні ідейно-концептуальні засади формування “національної” монархії у Чехії. Становленню у Чехії “національної” монархії передувала розробка цього питання на теоретичному рівні, яка відобразилася у працях як зарубіжних так і чеських тогочасних мислителів. Чималу роль серед ідейних засад формування “національної” монархії у Чехії відіграла творчість Яна Гуса, зокрема його трактат “Чеський правопис”. Гусова орфографія сприяла поширенню чеської літературної мови на адміністративну і дипломатичну практику. Чеська “національна” монархія, окрім ідейних, мала цілий ряд схожих концептуальних засад та закономірностей із “національними” монархіями в Угорщині і Швеції. По-перше, виникненню монархій, що претендували на термін “національна”, як правило, передувала криза в суспільно-політичному житті країни й прагнення її подолати. По-друге, в цих державах вимирала правляча династія або приналежні до неї гілки. По-третє, встановленню “національної” монархії передувала значна політична активність нижчих прошарків населення, а у випадку необхідності і  непривілейованих верств суспільства. По-четверте, кандидат, який претендував на престол, мав бути харизматичним лідером, займаючи при цьому провідне політичне й економічне становище серед вищої шляхти. Саме ідеальна відповідність цим вимогам привела до влади у 1458 р. Їржі з Подєбрад.

5. Надано цілісну оцінку правлінню гуситського короля Їржі з Подєбрад. У гуситствознавчій науці період правління Їржі з Подєбрад викликає наукові дискусії не тільки щодо назви “національна” монархія, але й сама політична діяльність короля отримала неоднозначні оцінки та судження. Проведений нами аналіз внутрішньої та зовнішньої політики Їржі з Подєбрад наводить на думку, що політична стратегія гуситського короля, незважаючи на свої недоліки та переваги, стала відповіддю на вимоги політичних реалій, які склалися у Чехії після закінчення гуситської революції. Специфічною особливістю чеської держави XV – початку XVI ст. було двовір’я. Саме тому Їржі з Подєбрад на перше місце ставив принцип релігійної віротерпимості своїх підданих. У 1462 р. папа римський скасував чинність Базельських компактатів, і над чеською державою нависла загроза нових хрестових походів. Щоб захистити погляди та переконання своїх підданих, Їржі з Подєбрад запропонував Європі заключити міжнародну багатосторонню угоду, основними цілями якої було б мирне вирішення конфліктів між державами та створення наднаціонального органу, що дбав би про збереження принципів миру й колективної безпеки. Однак цей сенсаційний документ, хоч і значно випередив реалії свого часу, але так і залишився нереалізованим проектом. Таким чином, правління гуситського короля Їржі з Подєбрад в цілому мало позитивне значення для суспільно-політичного розвитку чеської держави XV ст. Політична лінія монарха передбачала посилення центральної влади, яка б обмежила панську опозицію, забезпечила безпеку держави та закріпила здобутки гуситської революції.

6. Проаналізовано склад й головні елементи станової організації суспільства у погуситській Чехії і Моравії, а також розкрито специфіку структури чеської станово-представницької монархії. Гуситська революція пришвидшила процес створення у Чехії станово-представницької монархії. Дана форма держави була характерною для тогочасної Європи, зокрема в Англії влада короля обмежувалася таким становим політичним інститутом як парламент, у Франції – Генеральними штатами, у Німеччині – рейхстагом, в Іспанії – кортесами, у Польщі – виборним сеймом тощо. У чеській державі станово-представницька монархія мала свої специфічні риси. Від початку гуситської революції і до 1526 р. станові тенденції у Чехії та Моравії зазнали бурхливого розвитку. На початку XVI ст. у Чеському королівстві сукупність трьох станів: (панського, рицарського, міщанського, а в Моравії – ще й духовенство) утворювала станову громаду. Станові громади в обох землях отримали статус політико-правових суб’єктів і опинилися під законодавчою охороною. Оскільки до та під час революційних подій ще не існувало чіткої межі між вищою і нижчою шляхтою та містами, то багатому рицарю чи міщанину можна було з легкістю перейти на вищий щабель суспільної драбини. А вже на початку XVI ст. зробити це у Чехії було практично неможливо. В Моравії процес закриття станів завершився приблизно у 80-х рр. XV ст. У чеській станово-представницькій монархії король залишився верховним правителем свого краю (dominus terrae), однак важливі суспільно-політичні рішення, які стосувалися безпосередньо його мешканців, повинні були обговорюватися тепер зі станами в генеральному та земських сеймах. Таким чином можна з достатньою впевненістю сказати, що у першій половині XVI ст. організаційний розвиток станового суспільства було повністю завершено, оскільки виокремилися його головні елементи з власними інституціями.

7. З’ясовано проблему представництва станів та їхньої боротьби за контроль над політичними інституціями в землях Чеської корони. Загостренню міжстанової боротьби у післягуситську епоху сприяв цілий комплекс причин: протидія королівській владі; переконання вищої шляхти щодо своєї привілейованості в управлінні державою у порівнянні з нижчою шляхтою та містами; важке економічне становище в якому опинилися чеські землі після затяжної революції; організаційне закриття кожного зі станів; нерівномірне станове комплектування штату земських чиновників; непостійний характер станових прав міст у політичній сфері; прагнення кожного зі станів розширити власні станові права за рахунок інших. Найбільш запеклим було протистояння між шляхтою та міщанством, яке, врешті-решт, закінчилося не на користь останнього.

8. Розкрито специфіку функціонування станово-представницької монархії у Чехії. Для суспільно-політичного розвитку чеської держави кінця XV – першої половини XVI ст. характерне послаблення королівської влади за рахунок зміцнення позицій станів і стабілізації станових інститутів, активна участь знаті у державному житті країни, занепад політичного впливу духовенства (крім Моравії), а також зростання міжстанової боротьби за контроль над політичними інституціями у землях Чеської корони. Незважаючи на те, що в хронологічному розумінні станово-представницька монархія не проіснувала достатньо довго, однак вона, все ж таки залишила помітний слід в політичній історії сучасної Чехії.