ФАКТОРИ РИЗИКУ, ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ, ЕФЕКТИВНІСТЬ ТЕРАПІЇ РЕАМБЕРИНОМ І ПРОГРАМА ПРОФІЛАКТИКИ ПРИ СИНДРОМІ ДІАБЕТИЧНОЇ СТОПИ



Название:
ФАКТОРИ РИЗИКУ, ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ, ЕФЕКТИВНІСТЬ ТЕРАПІЇ РЕАМБЕРИНОМ І ПРОГРАМА ПРОФІЛАКТИКИ ПРИ СИНДРОМІ ДІАБЕТИЧНОЇ СТОПИ
Альтернативное Название: ФАКТОРЫ РИСКА, ОСОБЕННОСТИ КЛИНИЧЕСКОГО ТЕЧЕНИЯ, ЭФФЕКТИВНОСТЬ ТЕРАПИИ реамберин И ПРОГРАММА ПРОФИЛАКТИКИ ПРИ СИНДРОМЕ диабетической стопы
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Матеріали та методи дослідження. Основою дисертаційної роботи є матеріали комплексного обстеження 1250 хворих на ЦД 1 типу (338 пацієнтів) та 2 типу (912 пацієнтів) за період від 2004 до 2007 року. Середній вік хворих становив (57,6±8,9) року, тривалість ЦД – (10,8±6,1) року. У структурі хворих на ЦД пацієнти з ЦД 2 типом становили 73 %.


Оцінка результатів лікування 311 виразкових дефектів стоп проведена в 155 хворих (72 чоловіки і 83 жінки). Середній вік хворих становив (56,7±11,8) років. З числа пролікованих хворих ЦД 2 типу  відзначений у 95 (61,3 %). У більшості хворих встановлена відсутність компенсації ЦД: середній показник HbA1c (глікозильованого гемоглобіну) становив (9,7±1,6) % (в межах від 6,4 до 15,2 %). Лише у 2,5 % пацієнтів цей показник був меншим від 7,0 %. Діабетична нефропатія і ретинопатія виявлені відповідно у 82,5 і 87,3 % обстежених осіб. АГ (артеріальна гіпертензія) встановлена в 117 хворих (75,5 %). ІХС (ішемічна хвороба серця) діагностована в 47 пацієнтів (30,3 %). У 18 осіб (11,6 %) в анамнезі відзначався інфаркт міокарда, ще у 14 (9,0 %) – ішемічний інсульт.


Нейропатична форма СДС відзначена у 127 пацієнтів, ще 28 – виразкових дефектів були нейроішемічними. Ступінь ураження встановлювали згідно з класифікацією F.Wagner (1981 р.).


Результати віддаленого прогнозу отримані шляхом спостереження за 155 хворими на ЦД з виразковими дефектами стоп, які зверталися в поліклініку Чернівецького клінічного обласного ендокринологічного диспансеру в період з 2000 по 2004 рік і перебували під спостереженням до січня 2007 року. Тривалість спостереження становила від одного до семи років і в середньому дорівнювала (5,1±1,7) років.


Для встановлення ефективності реамберину в компексному лікуванні СДС нами обстежено 27 хворих на ЦД 2 типу віком від 51 до 62 років із наявністю запальної нейропатичної виразки I-II ступенів за Вагнером і терміном виникнення менше півмісяця. Хворі були розподілені на дві групи, рівноцінні за статевими, віковими та патологічними ознаками. Пацієнти першої групи (11 хворих) отримували базову терапію згідно з принципами консервативного лікування СДС (компенсація ЦД, антибіотикотерапія, розвантаження


 


стопи і місцеве лікування) (Дєдов І.І., Мельниченко Г.А., 2007 р.), а пацієнтам другої групи (16 хворих), крім базової терапії, додатково було призначено реамберин. З метою компенсації ЦД використовували інсулінотерію в базис-болюсному режимі. Реамберин (виробництва НТФФ «Полисан», м. Санкт-Петербург) призначали внутрішньовенно крапельно у вигляді 1,5 % розчину для інфузій по 400 мл на добу, впродовж 10 діб.


Ризик розвитку виразкового дефекту стопи визначали згідно з рекомендаціями Міжнародної угоди з діабетичної стопи. При цьому враховували такі чинники ризику: нечутливість до 10 г монофіламента, деформації стоп, наявність виразки/ампутації в анамнезі, ангіопатія (відсутність пульсації на двох з чотирьох артерій обох стоп).


Площу рани та її зміни на тлі лікування оцінювали кількісно з допомогою міліметрової сітки. Значення поєднання різних чинників у найближчому прогнозі ураження вивчали з допомогою Техаської класифікації виразкових дефектів (1996 р.).


На завершальному етапі у дослідження було включено 165 хворих на ЦД 2 типу (перша група) за такими критеріями: категорія ризику за класифікацією Техаського університету ≥ 3 або категорія ризику 2 в поєднанні з вираженим сенсорним дефіцитом, відсутність попереднього навчання в школах самоконтролю. До другої групи увійшло 78 пацієнтів, які відмовилися від навчання, з них 45 погодилися приходити на контрольні візити. За період спостереження з першої групи вибуло шість пацієнтів; до моменту аналізу група нараховувала 62 хворих. У другій групі вибуло із спостереження 19 осіб, на час аналізу група містила 26 хворих.


Нами розраховувався показник ЧХНЛ (число хворих, яких необхідно лікувати) з метою досягнення сприятливого ефекту або запобігання небажаних результатів в одного хворого. ЧХНЛ – величина, зворотна зміні абсолютного ризику, що дозволяє встановити значущість профілактичного втручання.


Статистичне обчислення результатів досліджень проводилась з використанням електронних таблиць Microsoft® Office Excel (build 11.5612.5703) та програми для статистичного обчислення  Statistica v.6.0 (StatSoft, 2001, США). Для перевірки гіпотези про рівність середніх використовували критерій Стьюдента–Фішера для нормально розподілених вибірок і критерії Уілкоксона та Уілкоксона–Манна–Уїтні для вибірок, розподіл яких відрізнявся від нормального; для порівняння якісних параметрів використовували точний критерій Фішера. Статистичну залежність між величинами перевіряли за допомогою кореляційного та регресійного аналізів. Вплив факторів визначали за допомогою дисперсійного аналізу.


Результати досліджень та їх обговорення. З метою визначення поширеності окремих чинників ризику СДС, закономірностей розвитку уражень стоп у популяції хворих, а також встановлення їхнього впливу на прогноз патології нами обстежено 1250 хворих на ЦД (1 тип – 338, 2 тип – 912).


Одним з найпоширеніших чинників ризику були деформації стоп (53 %). Нечутливість до 10 г монофіламента відзначена у 12 % пацієнтів. Діабетична ангіопатія нижніх кінцівок (за критеріями ВООЗ) виявлена в 11,8 % випадків. Анамнез виразки або ампутації відзначений у 4 % обстежених осіб.


Під час скринінгу виразкові дефекти стоп вперше діагностовано у 43 хворих (3,4 %). Поширеність чинників ризику в цій підгрупі була вищою, ніж у загальній когорті хворих. Так, нечутливість до 10 г монофіламента виявлена у 51,3 % випадків, деформації відзначені у 85 % хворих, діабетична ангіопатія нижніх кінцівок – у 31,3 % пацієнтів і 44 % осіб мали в анамнезі виразки стоп або ампутації (р < 0,001 порівняно із загальною групою).


 


Відповідно до методики скринінгу, середній ризик визначався наявністю деформацій стоп або діабетичної полінейропатії, високий – наявністю деформацій стоп і діабетичної полінейропатії або ангіопатії. У зв’язку з тим, що ідентифікація цих груп ризику ґрунтується на декількох ознаках або їх поєднаннях, проаналізовано, які з чинників мають найбільше значення для їх формування.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины