ЮРИДИЧНИЙ КОМПРОМІС ЯК ФАКТОР ОПТИМІЗАЦІЇ МЕХАНІЗМУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 “Динаміка дослідження сутності та структури МПР в загальній теорії права” містить три підрозділи. У підрозділі 1.1 “Механізм правового регулювання як проблема теорії держави і права” обґрунтовано особливості функціонування МПР на підставі психологічно-правових закономірностей, від яких залежить динамізм правовідносин, швидкість та гнучкість процесу їх регулювання. В ході дослідження уточнено зміст методу правового регулювання, який охоплює такі взаємопов’язані елементи:

а) юридичні засоби як сукупність способів, що виступають об’єктивно матеріалізованими факторами впливу на поведінку суб’єктів права;

б) юридичні способи як система дій (прийомів) різноманітного характеру;

в) юридичні прийоми як тактичні дії (технічного, фізичного, психічного, інтелектуального та іншого матеріального характеру);

г) юридичні заходи (комбінації та операції) як система узгоджених тактичних дій, що впорядковуються у прийоми, способи та засоби правомірної поведінки і визначають стратегію правового регулювання.

У роботі здійснено аналіз впливу авторитарного та автономного методів правового регулювання на правовідносини через стимули та обмеження, розкрито їх вплив на особу як суб’єкта правовідносин. Визнано, що структурні елементи МПР містять елементи компромісу, які юридично закріплюються в нормах для регулювання суспільних відносин. Дані компромісні елементи знаходять свій прояв також на всіх стадіях правового регулювання що призводить до синтезу повноважень і зобов’язань, має інтеграційний характер у правовідносинах, визначає єдність вольового аспекту змодельованої в нормах соціально корисної поведінки суб’єктів права.

В результаті доведено, що юридичний компроміс в МПР використовується як стимулюючо-обмежуючий фактор його мобільності (швидкості дії). Він сприяє одночасному застосуванню стимулів й обмежень як способів авторитарного та диспозитивного методів для утворення добровільної та поступливої поведінки суб’єктів права, які спільно задовольняють свої інтереси. Таким чином можна передбачити, що юридичне забезпечення компромісу в МПР як стимулюючо-обмежуючого фактору впливу на суб’єктів права поряд зі способами правового регулювання – забороною, зобов’язанням, дозволом, може призвести до таких позитивних наслідків: зниження психологічної напруги суб’єктів права на основі забезпечення в нормах права варіативності моделі правової поведінки та свободи їх вибору; прискорення процесу функціонування МПР на основі поліпшення взаємодії всіх його структурних компонентів.

У підрозділі 1.2. “Юридичний компроміс – природний чинник правомобільності МПР” схарактеризоване поняття правомобільності як міри рухомості, гнучкості, динамічної взаємодії структурних компонентів МПР у процесі його функціонування, результатом якого є вірогідніша стабілізація суспільних відносин на стимулюючо-обмежуючих засадах компромісу. З метою обґрунтування умов, що стимулюють правомобільність МПР, здійснено аналіз явища “компроміс”, визначено його поняття та ознаки.

У підрозділі схарактеризовані структурно-функціональні елементи юридичного компромісу, до яких відненсено: наявність конфліктної ситуації, що вимагає розв’язання; мету; ініціатора компромісної угоди; визначення критерію того моменту, коли подальша непоступливість, відмова від взаємного обговорення варіантів виходу із ситуації веде до значних особистих матеріальних і моральних втрат; психологічна та інтелектуальна готовність до співробітництва на умовах компромісу; добровільність прийняття компромісного рішення; підготовка до компромісного рішення та визначення суті компромісної угоди з обговоренням змісту поступок; самостійність обрання варіанту прийняття рішення сторонами; укладання компромісної угоди; створення умов щодо неможливості ухилення від виконання компромісної угоди; отримання позитивних наслідків як кінцевого результату компромісу у вигляді бажаного інтересу, позитивного морально-психологічного стану. Визначені елементи компромісу взаємопов’язані, мають свою логіку взаємодії та по суті складають специфічний дієвий регулятивний, народжений в практиці людської життєдіяльності, механізм. Цей механізм має структуру лінійного типу, що відповідає логіці: від цілеполягання до найскорішого досягнення мети з найменшими втратами – психологічними, матеріальними, часовими тощо.

На підставі аналізу правових норм різних галузей права, які містять елементи юридичного компромісу, зроблено висновок про те, що досліджувані правокомпромісні норми, групуючись в галузеві та міжгалузеві способи і матеріалізуючись в засоби, фактично можуть претендувати на статус субсидіарного  (лат. subsidiarius – резервний, допоміжний), правокомпромісного методу регулювання суспільних відносин, яким одночасно використовуються стимули та обмеження.

У підрозділі 1.3. “Модуль “ЮК” у механізмі юридичного компромісу” закцентовано, що носієм специфіки субсидіарного правокомпромісного методу виступає модус “ЮК”. Він є способом субсидіарного правокомпромісного методу, який складається з прийомів (стимулу - “основна частина інтересу” та обмеження – “поступки”), що застосовуються одночасно як елементи юридичного компромісу в МПР для відкриття нових юридичних каналів спільного задоволення інтересів суб’єктів права, усунення конфліктів, спрямовуючи їх правомірну поведінку на конструктивну співпрацю і гармонізацію суспільних відносин. Модус “ЮК” утворює новий режим поетапної логічно-лінійної організації структурно-функціональних елементів юридичного компромісу.

Елементами юридичного компромісу є прийоми, тобто тактичні дії технічного, фізичного, інтелектуального та іншого матеріального характеру, що моделюються в юридичних нормах. У правокомпромісному методі досліджувані прийоми за допомогою модусу “ЮК” об’єднуються у систему засобів, алгоритмічність яких проявляється в логічній послідовності реалізації структурно-функціональних елементів юридичного компромісу. Це надає дієвості МПР шляхом модуляції поведінки суб’єктів правовідносин в конфліктній, передконфліктній ситуаціях та ситуації соціальної стабільності.

З наведеного витікає обґрунтованість органічної єдності модусу “ЮК” як специфічного білатерального способу правового регулювання та алгоритмічності – як процесуально-правової упорядкованості правокомпромісних засобів, що в цілому утворюють модуль “ЮК”, який виділяє механізм юридичного компромісу в МПР (з його елементами, функціями, стадіями). Механізм юридичного компромісу забезпечує на підставі правокомпромісних норм в МПР перехід від дестабілізованої поведінки до стану гармонізації суспільних відносин. Таким чином, модуль “ЮК” упорядковує механізм юридичного компромісу, що складається з компромісних норм, компромісних відносин, актів застосування (організаційно-правові форми взаємодії суб’єктів права, що містять поступки, домовленості, угоди, злагоду та конструктивну співпрацю) і забезпечує синхронне стимулювання та обмеження (модус “ЮК” – правокомпромісний спосіб) зазначеної взаємодії у системно-логічній процесуально-правовій послідовності (алгоритм – група правокомпромісних способів) які в єдності є засобом правового регулювання компромісних відносин. В зв’язку з тим, що модус “ЮК” залишається незмінним, а алгоритм у своїй динаміці змінюється в залежності від передконфліктної, конфліктної ситуацій та ситуації соціальної стабільності утворюючи систему засобів правокомпромісного регулювання у різних галузях права – це обумовлює функціонування субсидіарного правокомпромісного методу регулювання суспільних відносин.

Основними ознаками субсидіарного правокомпромісного методу визначено: модусну уніфікованість; правокомпромісну алгоритмічність; правокомпромісний режим; модуляцію юридичного компромісу. В свою чергу зазначені ознаки правокомпромісного методу є функціями механізму юридичного компромісу в МПР, що забезпечують належне правове регулювання та сприяють формуванню правокомпромісної теорії гармонізації суспільних відносин. Саме в механізмі правового регулювання за допомогою модуля “ЮК” здійснюється реалізація правокомпромісного методу в правокомпромісному режимі – поетапній логічно-лінійній реалізації структурно-функціональних елементів юридичного компромісу, які складаються в правокомпромісні засоби для стабілізації правового регулювання суспільних відносин, керованості та упорядкованості волевиявлень учасників, які задовольняють спільні інтереси.

Розділ 2 “Юридичний компроміс як умова удосконалення механізму правового регулювання” складається з двох підрозділів. У підрозділі 2.1. “Принципи та сфери дії юридичного компромісу в МПР” розглянуто учасників компромісної угоди як мікросоціосистему – “компромісне товариство” (КТ), що дало можливість представити функціонування модуля “ЮК” в трьох етапах: “вхід”, “процес”, “вихід”.

Автор доводить, що кожному етапові відповідають структурно-функціональні елементи юридичного компромісу, що організовують правову поведінку за допомогою субсидіарного правокомпромісного методу. Вона обумовлюється функціями правокомпромісних норм – охоронною, виховною, превентивною, алгоритмічного моделювання узгодженої поведінки суб’єктів права. За останньою функцією правокомпромісна норма перетворює поведінку суб’єктів у правову реальність урегулювання конфліктної, передконфліктної ситуацій та ситуації соціальної стабільності, кожна з яких постає сферою застосування юридичного компромісу.

У зазначених сферах правового регулювання доцільно використовувати такі принципи юридичного компромісу: єдності прав та обов’язків; єдності дозволу та веління; пропорційності покарання вчиненому; наближення до рівноправ’я; добровільності поступки; стимулювання активності суб’єкта права; паритетності; доступності; раціональності; креативності; медіації; компенсації шкоди; синхронності; цілісності. Вони спрямовані на утворення гармонізації суспільних відносин при використанні субсидіарного правокомпромісного методу в МПР.

Відповідно в окреслених сферах правове регулювання забезпечують такі модулі “ЮК”:

а) конструктивно-правовий (конфліктна ситуація);

б) превентивно-правовий (передконфліктна ситуація);

в) стимулюючо-правовий (ситуація соціальної стабільності), кожному з яких відповідає власна модель правокомпромісної норми врегулювання суспільних відносин.

У підрозділі 2.2. “Правокомпромісна теорія гармонізації суспільних відносин" узагальнено результати дослідження явища юридичного компромісу. Предметом дослідження правокомпромісної теорії гармонізації суспільних відносин стали об’єктивно існуючі закономірності виникнення розвитку та функціонування юридичного компромісу в МПР, які сприяють утворенню правокомпромісних відносин. Правокомпромісна теорія акумулювала потреби практики правового регулювання суспільних відносин, збагачуючи теорію права певними узагальненнями, рекомендаціями та аксіомами, корисними в законодавчому та правозастосовчому процесах.

Понятійний ряд зазначеної теорії складається з наступних категорій: юридичний компроміс, його ознаки, принципи, функції, форми, сфери (ситуації) застосування юридичного компромісу, правокомпромісна норма, правокомпромісні відносини, правомобільність МПР, модус “ЮК”, алгоритм “ЮК”, модуль “ЮК”, субсидіарний правокомпромісний метод, правокомпромісний режим.

У досліджуваній правокомпромісній теорії гармонізації суспільних відносин ураховані юридичні та психологічні аспекти поведінки суб’єкта права. Психологічні аспекти зокрема складають: а) свободу вибору суб’єкта права; б) визначення мети юридичної поведінки (цілеполягання); в) прогнозування нормою права варіантів юридичної поведінки тощо.

Юридичний аспект поведінки суб’єкта права забезпечується впровадженням у МПР субсидіарного правокомпромісного методу правового регулювання шляхом: а) введення в норми права варіантів компромісної поведінки (з поступками, домовленостями); б) використання в МПР елементів субсидіарного правокомпромісного методу у системі засобів, способів, прийомів і заходів (комбінацій та операцій); в) юридичної легітимності та системності елементів компромісу в МПР.

Визначені автором аспекти дали змогу представити механізм правокомпромісної поведінки у вигляді таких структурних компонентів:

1)      система юридичних засобів МПР, які впроваджують юридичний компроміс у сферу правового регулювання шляхом правотворення та правореалізації;

2)      мобілізація ініціативи сторін (спеціально уповноваженими суб’єктами) до взаємодії на психологічному та інтелектуально-правовому рівні з метою подолання актуальної чи потенціальної конфліктної ситуації, усунення розбіжностей на взаємовигідних поступках;

3)      отримання позитивних наслідків від результату конструктивної співпраці на взаємних поступках, спільному задоволенні інтересів, морально-психологічній гармонізації суспільних відносин.

Мета правокомпромісної теорії – орієнтування науковців на подальше комплексне застосування теоретико-прикладних засад правокомпромісної теорії в різних галузях права.

Розділ 3 “Теоретико-прикладні аспекти оптимізації МПР у ході застосування юридичного компромісу” складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1. “Особливості використання юридичного компромісу в механізмі правового регулювання” шляхом аналізу чинних нормативно-правових актів встановлено наявність та відсутність елементів юридичного компромісу в правових нормах. Розглянуто зміст Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та Наказу Державної податкової адміністрації України від 26 квітня 2001 року № 182 “Про затвердження Порядку застосування податкового компромісу органами державної податкової служби в межах адміністративної апеляційної процедури”. У ході дослідження з’ясовано недоліки цих нормативно-правових актів і розроблено пропозиції щодо удосконалення останніх з урахуванням основних положень правокомпромісної теорії гармонізації суспільних відносин.

Аналіз статей Кримінального кодексу України з точки зору правокомпромісної теорії вказує на наявність елементів правокомпромісного методу, однак використання в них компромісу також має хиби, що обмежують можливість вирішення правових конфліктів. Використання орієнтаційно-правового та актуально-правового модулів “ЮК”, а також утворення інституту правокомпромісних норм як у кримінальній, так і інших галузях права (цивільне, сімейне, господарське) надасть можливість своєчасного запобігання та припинення конфліктів.

У підрозділі 3.2. “Впровадження юридичного компромісу в діяльність органів внутрішніх справ України” здійснено аналіз деяких нормативно-правових актів, що регламентують роботу працівників ОВС України (КПК України, Закон України “Про міліцію”, Наказ МВС України № 1212-03 “Про затвердження положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ”), проте не містять елементів юридичного компромісу. Їх відсутність порушує рівновагу прав та обов’язків працівників ОВС, зокрема при розв’язанні конфліктів серед населення. Така невідповідність змушує працівників ОВС іноді використовувати природний компроміс всупереч юридичним нормам. Для усунення такої невідповідності було розроблено та надіслано до Верховної Ради України ряд пропозицій щодо вдосконалення Закону України “Про міліцію”. Запропоновано доповнення до Наказу МВС України № 1212-03 “Про затвердження положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ” щодо погашення конфлікту шляхом укладання запропонованої дисертантом моделі мирової “експрес-угоди” між конфліктуючими сторонами.

У висновках дисертаційного дослідження зроблено теоретичне узагальнення процесу оптимізації механізму правового регулювання при визначальній ролі юридичного компромісу як підмеханізму МПР, що утворює субсидіарний правокомпромісний метод регулювання суспільних відносин. У ході роботи було визначено сутність та специфіку механізму правового регулювання, уточнено його поняття, встановлено важливий показник дієвості – правомобільність як міра функціонування МПР, що проявляється у швидкості, гнучкості та рухомості регулювання суспільних відносин. З’ясовано, що умовою правомобільності МПР виступає юридичний компроміс. Таким чином досягнуто мету дослідження – обґрунтовано  теоретико-прикладні аспекти оптимізації МПР з розробкою рекомендацій та пропозицій до законів України “Про міліцію”, “Про вищу освіту” та підзаконних актів.