ПРАВОВА ТА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОВПЛИВУ

Краткое содержание

У Вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, з’ясовано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мета і завдання дослідження, об’єкт дослідження, предмет дослідження, характеризується методологічна основа дослідження, аргументується наукова новизна, а також практичне значення одержаних результатів, подано інформацію про апробацію і публікацію результатів дослідження, визначається його структура і обсяг.

Перший розділ «Теоретико-методологічні основи взаємодії правової та економічної систем суспільства» складається з чотирьох підрозділів, призначених дослідженню характеристики стану наукової розробки проблеми та методів дослідження, філософсько-соціологічних  основ дослідження взаємовпливу правової  та економічної систем суспільства, теоретичної основи правової системи та економічної систем у контексті її взаємодії.

У підрозділі 1.1. «Характеристика стану наукової розробки проблеми та методів дослідження» міститься аналіз науково-теоретичних джерел, в яких розглядаються окремі питання теми, а також тих, котрі слугували теоретичною основою дослідження, і окреслюється коло питань, що залишилися невирішеними; висвітлюються методологічні засади дослідження, характеризуються його основні методи, обґрунтовується необхідність їх використання у даному дослідженні.

У підрозділі 1.2. «Філософсько-соціологічні основи дослідження взаємовпливу правової  та економічної систем суспільства» зазначається, що розв’язання багатьох проблем взаємовпливу правової та економічної систем є можливим за умови їх розгляду як частин (підсистем) більшої за масштабом системи, якою по відношенню до них виступає суспільство як гіперскладна соціальна система. Аргументується, що субстанційними, універсальними та системоутворюючими елементами суспільства є: 1) суб’єкти суспільства – індивіди та їх об’єднання (соціальні спільності, організації тощо) як носії цілеспрямованої  соціально-значущої діяльності та суспільних відносин; 2) соціальна діяльність – усвідомлюваний цілеспрямований активний вплив суб’єктів на навколишній світ за допомогою використання відповідних засобів з метою задоволення суспільних та індивідуальних потреб; 3) об’єкти суспільства – предмети культури, які є об’єктивованими результатами соціальної діяльності і мають соціальну якість; 4) суспільні відносини – стійкі, постійно відтворювані зв’язки, які виникають в процесі і в результаті діяльності між суб’єктами суспільства. Вказані елементи мають місце в усіх підсистемах суспільства, але в кожній з них (у тому числі економічній і правовій) існують у модифікованому вигляді, мають специфічні властивості та функції.

У роботі підкреслюється, що існування, функціонування та розвиток суспільства вимагає, перш за все, постійного відтворення і «виробництва» його елементів, а відтак – й суспільства в цілому як соціальної системи. Тому однією з важливих функцій суспільства є функція його самовідтворювання, механізмами реалізації якої виступають підсистеми суспільства. Саме суспільство функціонально зумовлює їх основне призначення і спрямування на досягнення його мети – створення умов для забезпечення оптимальної життєдіяльності людей. Основним призначенням економічної системи є створення та відтворення предметів матеріальної культури, соціальної – відтворення людини та досягнення необхідного рівня її біосоціального стану, духовної – відтворення і виробництво предметів духовної культури, політичної – підтримка, налагодження та організація суспільних відносин, правової – створення та відтворення предметів правової культури і, перш за все, юридичних засобів регулювання, охорони і захисту суспільних відносин.

При цьому з’ясовуються критерії виокремлення підсистем. У соціальній філософії підставою їх виділення вважаються типи соціальної діяльності. Разом з тим автор доводить, що такими критеріями є не тільки відповідні типи соціальної діяльності, а й наявність у кожній з підсистем специфічних суб’єктів, об’єктів, суспільних відносин, а також основне призначення підсистем у суспільстві. Вказані критерії дають можливість обґрунтованого їх виокремлення.

Далі досліджується структура суспільства, тобто порядок розташування його підсистем, який визначається причинно-наслідковими і функціональними зв’язками між ними. У причинно-наслідковому ланцюзі підсистем вони розташовуються у такому порядку: економічна, соціальна, духовна, політична, правова. Остання «замикає» цей ланцюг, оскільки юридичного регулювання, охорони і захисту потребують (в тій чи інший мірі) діяльність та відносини суб’єктів усіх підсистем. У функціональному ланцюзі – навпаки: правова, політична, духовна, соціальна, економічна. «Перше», а тому й визначальне місце правової системи у даному ланцюзі пояснюється тим, що її власна потенція збагачується матерією, енергією та інформацією інших підсистем, які передують їй у ланцюзі причинно-наслідкових зв’язків. Тому вона є носієм не тільки власних правових якостей, а й певних властивостей інших підсистем, які передаються їй (а відтак – акумулюються в ній) в результаті взаємодії з ними.

На основі наведеного у дисертації зроблено висновок, що у системі причинно-наслідкових зв’язків детермінантою щодо правової системи виступає економічна, яка зумовлює її зміст, появу нових або реформування існуючих функцій та елементів тощо. У системі функціональних зв’язків визначальна роль належить правовій системі, яка є активною функціональною передумовою економічної та інших підсистем суспільства, що означає: функціонування та розвиток економічної системи залежить від правової і вимагає її активного впливу. Отже, причинно-наслідкові та функціональні зв’язки визначають не тільки місце правової та економічної систем у суспільстві, а й зумовлюють їх взаємний вплив, змістом якого є їх взаємодія.

Розглядаючи взаємодію правової та економічної систем в якості процесу їх взаємного впливу одна на одну, дисертант доводить, що вона здійснюється через сферу їх взаємопроникнення, в який певні елементи правової та економічної систем стають носіями одночасно правових і економічних властивостей. Внаслідок цього такі елементи уявляються як спільні для обох систем. Разом з тим обґрунтовується, що взаємодія може відбуватися лише між функціонуючими елементами систем, а власне функціонування є процесом реалізації їх функцій.

На основі проведеного аналізу пропонується визначати сферу взаємопроникнення правової та економічної систем як «простір» буття і функціонування їх спільних елементів, а взаємодію між правовою та економічною системами – як взаємне функціонування їх спільних елементів, яке полягає у реалізації ними своїх правових та економічних функцій у сфері їх взаємопроникнення.

Водночас зазначається, що спільні елементи обох систем мають встановлюватись, по-перше, шляхом аналізу таких елементів правової та економічної систем, як їх суб’єкти, об’єкти, діяльність та відносини, критеріями виокремлення котрих є зазначені вище субстанційні, універсальні та системоутворюючи елементи суспільства, які мають місце у всіх сферах його життя та з яких «будуються» його підсистеми; по-друге, шляхом виявлення тих з них (або їх різновидів), які можуть мати одночасно правові та економічні якості.

У підрозділі 1.3. «Теоретичні основи правової системи у контексті її взаємодії з економічною системою» з’ясовуються поняття, функції та елементи правової системи. Відповідно до завдань дослідження основна увага зосереджена на аналізі субстанційних, системоутворюючих і функціональних елементів правової системи, якими є суб’єкти права, юридична діяльність, правовідносини та об’єкти правової системи; з’ясовуються також функції вказаних елементів у правовій системі.

Суб’єкти права як елементи правової системи розглядаються одночасно як носії правової волі, правосвідомості, юридичної діяльності, правовідносин, правосуб’єктності. Враховуючи усю сукупність соціально-правових властивостей суб’єктів, автор визначає їх загальні функції у правовій системі (хоча кожний з їх видів має свої специфічні функції, зумовлені власним правовим статусом). До них відносяться: функція створення правових регуляторів суспільних відносин; функція організації правовідносин; функція реалізації суб’єктивних юридичних прав та суб’єктивних юридичних обов’язків. Саме в цих функціях проявляється  правова активність усіх суб’єктів права в правовій системі: вони створюють загальні або індивідуальні правила поведінки і закріплюють їх у різних формах права, правозастосовчих або правореалізаційних актах; приймають рішення щодо реалізації своїх юридичних прав та обов’язків шляхом встановлення, зміни або припинення правовідносин і реалізують їх у формі використання, виконання або дотримання з метою задоволення індивідуальних або суспільних потреб та інтересів. При цьому наголошується, що зазначені функції здійснюються суб’єктами права через юридичну діяльність.

На підставі аналізу основних параметрів юридичної діяльності (її суб’єктів, мети, об’єктів, засобів, результатів, форм) пропонується наступне визначення її поняття: це цілеспрямована правомірна діяльність суб’єктів права зі створення та використання юридичних засобів регулювання, охорони і захисту, що здійснюється у формально регламентованому порядку з метою забезпечення відтворення, функціонування та розвитку правової системи. Зазначається, що у правовій системі юридична діяльність виконує декілька функцій: функцію правового регулювання (впорядкування суспільних відносин шляхом їх нормативної та індивідуальної правової регламентації), правозабезпечувальну функцію (створення належних юридичних умов для функціонування суспільних відносин, включаючи їх охорону і захист), організаційну функцію (формування, зміна структури суспільних відносин у потрібному напрямку або збереження їх незмінності за допомогою усіх правових засобів, які створюються юридичною діяльністю), інформаційну функцію (вироблення, передавання і використання правової інформації та постійний обмін нею), комунікативну функцію (посередництво у взаємозв’язках між елементами правової системи: з’єднання її суб’єктів з її об’єктами, суб’єктів с суб’єктами у правовідносинах, об’єктів з правовідносинами тощо).

Доводиться, що об’єктами правової системи є предмети правової культури, які є об’єктивованими результатами юридичної діяльності суб’єктів права: нормативно-правові акти та інші форми права, інтерпретаційно-правові, правозастосовчі та правореалізаційні акти. Водночас відзначається, що у правовій системі вони функціонують в якості юридичних засобів, за допомогою яких здійснюється правовий вплив на суспільні відносини. При цьому вони виконують наступні функції (залежно від безпосередніх цілей їхнього використання): функцію регулювання (визначення поведінки суб’єктів суспільних відносин і зв’язків між ними), функцію охорони (визначення заходів юридичної відповідальності та заходів попередження правопорушень), захисну функцію (визначення заходів відновлення порушених прав суб’єктів, а отже й суспільних відносин в цілому). За вказаними функціями юридичні засоби поділяються на засоби регулювання, охорони і захисту, які в кінцевому підсумку, і можна розглядати в якості об’єктів правової системи. Адже для останньої, яка є функціональною передумовою економічної системи, важливим є не проста наявність сукупності юридичних актів, а власне їх функціонування як юридичних засобів регулювання, охорони і захисту суспільних відносин.

У процесі дослідження правовідносин в якості елементів правової системи автор спирається на усталене в теорії права їх розуміння як юридичного зв’язку між суб’єктами права, який полягає в їх взаємних суб’єктивних правах та обов’язках. Таке поняття правовідносин є цілком адекватним для відображення їх сутності як юридичної форми суспільних відносин і дозволяє визначити їх функції у правовій системі. На переконання автора, правові відносини виконують регулятивну, охоронну, захисну, організаційну і комунікативну функції. Їх регулятивна функція полягає у визначенні для конкретних суб’єктів права міри можливої та необхідної поведінки у відповідності з диспозицією юридичної норми. Сутність охоронної функції полягає у визначенні суб’єктивного права відповідного компетентного органу держави щодо призначення конкретному правопорушнику  міри юридичної відповідальності на підставі встановленої санкції норми права, а також суб’єктивного обов’язку правопорушника зазнати примусового позбавлення певних благ і цінностей, що йому належали. Захисна функція означає визначення суб’єктивного права потерпілого на захист свого порушеного права та суб’єктивного обов’язку правопорушника (у відповідності з правовідновлювальною санкцією норми права) відновити порушене право потерпілого. Організаційна функція правовідносин спрямована на формування структури суспільних відносин, на встановлення юридичних зв’язків між суб’єктами права (субординаційних або координаційних). Комунікативна функція полягає у тому, що за допомогою правовідносин відбувається з’єднання конкретних суб’єктів, встановлюється зв’язок між різноманітними юридичними актами (як об’єктами правової системи) та суспільними відносинами.

У підрозділі 1.4. «Теоретичні основи економічної системи у контексті її взаємодії з правовою системою» визначаються поняття, функції, види та елементи економічної системи. Дослідження взаємодії правової та економічної систем і необхідність виявлення їх спільних елементів, зумовило аналіз лише таких елементів економічної системи, як її суб’єкти, економічна діяльність, економічні відносини та її об’єкти, котрі здійснюють у ній певні функції.

В якості суб’єктів економічної системи розглядаються фізичні особи, підприємства та держава. При цьому з’ясовуються їх функції в економічній системі. Так, фізичні особи виконують функції споживання товарів та послуг; постачання чинників виробництва і передусім шляхом продажу своїх фізичних і духовних здібностей. Підприємства здійснюють функції забезпечення виробництва товарів і послуг, їх реалізацію; відновлення виробництва чи надання послуг; задоволення суспільних потреб споживачів і надання засобів для існування найманих працівників. Особливим суб’єктом економічної системи є держава, яка є господарюючим суб’єктом і одночасно суб’єктом управління. Зазначається, що держава як суб’єкт господарювання (в особі її державних підприємств) є рівноправною та рівнозобов’язаною стороною економічних відносин, здійснюючи функцію підприємництва. Як суб’єкт управління держава (в особі її органів) виступає владною стороною організаційно-управлінських відносин, виконуючи функцію державного регулювання економіки.

У процесі дослідження економічної діяльності суб’єктів економічної системи як її елемента автор приходить до висновку, що вона виконує функцію безпосереднього виробництва матеріальних благ і послуг; функцію розподілу засобів виробництва, трудових ресурсів та предметів споживання; функцію обміну; функцію індивідуального та виробничого споживання.

З’ясовується, що економічні відносини як елемент економічної системи являють собою сукупність соціально-економічних, техніко-економічних та організаційно-економічних зв’язків між економічними суб’єктами, які виникають в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання вироблених благ і послуг. Вони виконують функцію форми і способу організації економічної системи.

Доводиться, що об’єктами економічної системи є предмети матеріальної культури, які є об’єктивованими результатами економічної діяльності господарюючих суб’єктів. Їх основна функція полягає у забезпеченні матеріального життя людей. У роботі на основі з’ясованих елементів правової та економічної систем виявляються їх спільні елементи.

Другий розділ «Напрями взаємного впливу  правової та економічної систем суспільства» складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню впливу  економічної системи на функціонування і розвиток правової системи, а також впливу правової системи на функціонування і розвиток економічної системи, питань взаємовпливу правової та економічної систем суспільства у сучасній Україні.

У підрозділі 2.1. «Вплив економічної системи на функціонування і розвиток правової системи» підкреслюється, що такий вплив зумовлюється причинно-наслідковими зв’язками між економічною та правовою системами і проявляється у відповідних напрямах. З урахуванням спільних елементів правової та економічної систем та їх функцій з’ясовуються основні напрями впливу економічної системи на правову, якими, на думку автора, є: визначення кола суб’єктів права, які одночасно є суб’єктами економічної системи, та змісту їх прав і обов’язків в економічної сфері; визначення змісту юридичної діяльності (правотворчої, правозастосовчої, правореалізаційної тощо), за допомогою якої здійснюються функції суб’єктів економічної системи і, передусім, економічна функція держави; забезпечення матеріальними ресурсами функціонування і розвитку правової системи в цілому та постійне «постачання» до неї  предметів матеріальної культури, які функціонують в ній в якості об’єктів правовідносин; визначення меж  державного втручання в економіку та змісту правового регулювання економічних відносин.

У підрозділі 2.2 «Вплив правової системи на функціонування і розвиток економічної системи» зазначається, що такий вплив зумовлюється функціональними зв’язками між правовою та економічною системами і проявляється у відповідних напрямах. Враховуючи спільні елементи правової та економічної систем, їх функції, автор з’ясовує основні напрями впливу правової системи на економічну, які полягають у тому, що: правова система «наділяє» суб’єктів економічної системи правовими якостями і передусім правосуб’єктністю і визначає їх правовий статус; створює юридичні засоби регулювання, охорони і захисту економічних відносин; через юридичну діяльність забезпечує реалізацію економічними суб’єктами їх функцій і, перш за все, економічної функції держави; надає юридичної форми економічним відносинам шляхом закріплення за суб’єктами взаємних економічних суб’єктивних прав та обов’язків; закріплює за об’єктами економічної системи (предметами матеріальної культури) «статус» об’єктів правовідносин; забезпечує досягнення правопорядку, за умов якого стає можливим функціонування та розвиток економічної системи.

У підрозділі 2.3. «Питання взаємовпливу правової та економічної систем суспільства у сучасній Україні» аналізуються стан нормативно-правового забезпечення функціонування сучасної економічної системи в Україні та практика застосування законодавства в економічній сфері; окреслюються проблеми, які мають місце в процесі взаємовпливу правової та економічної систем в Україні; визначаються напрями удосконалення взаємовпливу правової та економічної систем.

У висновках сформульовані найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наведені теоретичні узагальнення та авторський погляд на вирішення наукового завдання щодо комплексної загальнотеоретичної характеристики взаємовпливу правової та економічної систем.

Виконане дослідження дало змогу дійти наступних висновків.

Суспільство являє собою гіперскладну соціальну систему, яка складається з декількох підсистем (економічної, соціальної, духовної, політичної, правової), взаємовплив та взаємодія яких забезпечує існування, функціонування та розвиток суспільства.

Уточнено, що критеріями виокремлення підсистем є не тільки відповідні типи соціальної діяльності, а й наявність у кожній з них специфічних суб’єктів, об’єктів, суспільних відносин, а також призначення підсистем у суспільстві, зумовлене передусім його основною метою та функцією самовідтворювання. Критеріями виокремлення правової системи  є її суб’єкти, об’єкти, юридична діяльність, правовідносини та основне призначення у суспільстві – створення та відтворення предметів правової культури. Критеріями виокремлення економічної системи є її суб’єкти, об’єкти, економічна (матеріально-виробнича) діяльність, економічні відносини та основне призначення у суспільстві – створення та відтворення предметів матеріальної культури.

Доведено, що місце і роль правової та економічної систем у суспільстві визначається системно-структурними (причинно-наслідковими і функціональними) зв’язками між його підсистемами. Зроблено висновок, що у системі причинно-наслідкових зв’язків підсистем детермінантою щодо правової системи виступає економічна, яка зумовлює її зміст, появу нових або реформування існуючих функцій та елементів. У системі функціональних зв’язків підсистем визначальна роль належить правовій системі, яка є активною функціональною передумовою економічної та інших підсистем суспільства, що означає: функціонування та розвиток економічної системи залежить від правової і вимагає її активного впливу. У цілому причинно-наслідкові та функціональні зв’язки слугують основою взаємодії правової та економічної систем і зумовлюють їх взаємовплив одна на одну.

Обгрунтовано, що взаємодія правової та економічної систем здійснюється через сферу їх взаємопроникнення за посередництвом  спільних елементів цих систем, що здійснюють певні функції. Визначено, що сфера взаємопроникнення правової та економічної систем – це «простір» буття і функціонування їх спільних елементів. З’ясовано, що сутність взаємодії правової та економічної систем полягає у взаємному функціонуванні їх спільних елементів і є реалізацією ними своїх правових та економічних функцій у сфері взаємопроникнення.

Критеріями виокремлення елементів правової та економічної систем з метою встановлення їх спільних елементів є субстанційні, системоутворюючі  та універсальні елементи суспільства (його суб’єкти, об’єкти, суспільна діяльність та суспільні відносини).

Встановлено, що системоутворюючими, субстанційними і функціональними елементами правової системи є суб’єкти права, юридична діяльність, правовідносини та її об’єкти. У правової системі вони виконують певні функції. Суб’єкти права – функцію створення правових регуляторів суспільних відносин (загальних або індивідуальних правил поведінки, які закріплюються у різних формах права, правозастосовчих або правореалізаційних актах); функцію організації правовідносин (їх встановлення, зміна або припинення); функцію реалізації своїх суб’єктивних юридичних прав і обов’язків у формах їх використання, виконання або дотримання з метою задоволення індивідуальних або суспільних потреб та інтересів. Юридична діяльність виконує функцію правового регулювання (впорядкування суспільних відносин шляхом їх нормативної або індивідуальної регламентації); правозабезпечувальну функцію (створення належних умов для функціонування суспільних відносин, у томі числі їх охорона і захист); організаційну функцію (формування, зміна структури суспільних відносин у відповідному напрямку або збереження їх незмінності за допомогою усіх правових засобів, що створюються юридичною діяльністю); інформаційну функцію (вироблення, передавання та «споживання» правової інформації і постійний обмін нею); комунікативну функцію (посередництво у взаємозв’язках між елементами правової системи: з’єднання її суб’єктів з її об’єктами, суб’єктів с суб’єктами у правової системі, об’єктів правової системи з правовідносинами). Об’єкти правової системи – функцію регулювання (визначення поведінки суб’єктів суспільних відносин і зв’язків між ними); функцію охорони (визначення заходів юридичної відповідальності та попередження правопорушень); захисну функцію (визначення заходів відновлення порушених прав суб’єктів, а отже й суспільних відносин в цілому). Правовідносини – регулятивну функцію (визначення суб’єктивних юридичних прав та обов’язків суб’єктів права); охоронну функцію (визначення суб’єктивного права певного компетентного органу держави  щодо призначення конкретному правопорушнику міри юридичної відповідальності та суб’єктивного обов’язку правопорушника зазнати примусового позбавлення певних благ і цінностей, що йому належали); захисну функцію (визначення суб’єктивного права потерпілого на захист свого порушеного права та суб’єктивного обов’язку правопорушника відновити порушене право потерпілого); організаційну функцію (формування структури конкретного суспільного відношення шляхом встановлення субординаційних або координаційних юридичних зв’язків між суб’єктами права); комунікативну функцію (з’єднання, зв’язування конкретних суб’єктів права та встановлення зв’язку між об’єктами правової системи і суспільними відносинами).

Встановлено, що субстанційними, системоутворюючими та функціональними елементами економічної системи є її суб’єкти, економічна діяльність, економічні відносини та її об’єкти.

В економічної системі елементи виконують певні специфічні функції. Її суб’єкти реалізують організаційну, відтворювальну і соціальну функції. Економічна діяльність – функції виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. Економічні відносини – функцію форми і способу організації економічної системи. Об’єкти економічної системи – функцію забезпечення матеріального життя людей та суспільства в цілому.

Встановлено, що спільними елементами правової та економічної систем є: коло суб’єктів економічної системи, які набувають у правовій системі статус суб’єктів права і стають одночасно носіями економічних і правових властивостей; юридичні засоби регулювання, охорони і захисту економічних відносин; види юридичної діяльності, за допомогою яких реалізуються функції суб’єктів економічної системи; економічні правовідносини; сукупність предметів матеріальної культури (об’єктів економічної системи), які набувають у правовій системі статусу об’єктів правовідносин.

Виявлено, що основними напрямами впливу економічної системи на правову є: визначення кола суб’єктів права, які одночасно є суб’єктами економічної системи, та змісту їх прав і обов’язків в економічної сфері; визначення змісту юридичної діяльності (правотворчої, правозастосовчої, правореалізаційної тощо), за допомогою якої здійснюються функції суб’єктів економічної системи і, передусім, економічна функція держави; забезпечення матеріальними ресурсами функціонування і розвитку правової системи в цілому та постійне «постачання» до неї  предметів матеріальної культури, які функціонують в ній в якості об’єктів правовідносин; визначення меж державного втручання в економіку та змісту правового регулювання  економічних відносин.

Доведено, що основними напрямами впливу правової системи на економічну є: наділення суб’єктів економічної системи правовими якостями і передусім правосуб’єктністю та визначення їх правового статусу; створення юридичних засобів регулювання, охорони і захисту економічних відносин; забезпечення за допомогою юридичної діяльності реалізації економічної діяльності суб’єктами економічної системи; надання юридичної форми економічним відносинам шляхом закріплення за суб’єктами взаємних економічних суб’єктивних юридичних прав та обов’язків; закріплення за об’єктами економічної системи (предметами матеріальної культури) статусу об’єктів правовідносин;  забезпечення досягнення правопорядку, за умов якого стає можливим функціонування та розвиток економічної системи.

Зроблено висновок, що гармонійний розвиток українського суспільства, оптимізація взаємовпливу правової та економічної його систем полягає саме у формуванні сфери їх взаємопроникнення, у який елементи правової та економічної систем належать обом системам, має місце взаємна реалізація функцій таких елементів, а також у досягненні основної мети взаємодії – створенні умов для їх належного функціонування та розвитку:  забезпечення економічною системою матеріальними благами і послугами функціонування та розвитку правової системи; забезпечення правовою системою правопорядку, в умовах якого тільки і є можливим функціонування та розвиток економічної системи.