МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІЗИЧНОГО ЗАХИСТУ ЯДЕРНИХ МАТЕРІАЛІВ : Международно-правовое регулирование физической защите ядерного материала

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються мета і завдання, об’єкт та предмет, методи дослідження, розкривається наукова новизна, формулюються положення, що виносяться на захист, вказується практичне значення отриманих результатів, подаються дані щодо апробації результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі «Поняття та особливості міжнародно-правового регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів» зазначаються причини, що зумовили необхідність врегулювання питань фізичного захисту ядерних матеріалів міжнародно-правовими засобами, визначається нормативно-правовий зміст поняття міжнародно-правового регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів, досліджуються етапи становлення міжнародно-правового регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів.

В роботі проводиться аналіз категорій «ядерний матеріал», «фізичний захист ядерного матеріалу», «система фізичного захисту». Автор зазначає, що відсутність міжнародно-правового визначення поняття фізичного захисту ядерних матеріалів обумовила появу серед вчених дещо відмінних між собою термінологічних визначень цього поняття. Узагальнюючи різні варіанти поняття фізичного захисту ядерних матеріалів, дисертант виділяє організаційно-правову складову цього поняття, наявність якої є запорукою ефективності фізичного захисту. Отже, фізичний захист ядерних матеріалів необхідно розглядати як вид діяльності в сфері використання ядерної енергії, що являє собою сукупність організаційно-правових та інженерно-технічних заходів, спрямованих на попередження несанкціонованого вилучення або застосування ядерних матеріалів під час їх зберігання, використання та транспортування. Поєднання між собою організаційно-правових та інженерно-технічних заходів утворює систему фізичного захисту ядерних матеріалів.

Виокремлення ядерних матеріалів серед інших радіоактивних матеріалів, на думку автора, складає особливість міжнародно-правового регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів. Якісною ознакою такого виокремлення є те, що ядерні матеріали, визначення яких наведено в статті 1 Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу 1979 року, на відміну від інших радіоактивних матеріалів, можуть безпосередньо бути використані у виробництві ядерного вибухового пристрою, а тому являють підвищену небезпеку для суспільства. Зазначений критерій покладено в основу розмежування міжнародно-правового регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів від міжнародно-правового регулювання захисту радіоактивних матеріалів та джерел іонізуючого випромінювання.

В дисертації досліджується динаміка формування джерел міжнародно-правового регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів. В роботі відмічається, що єдиним універсальним для держав-учасниць міжнародно-правовим документом в сфері регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів є Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу 1979 року. Разом з тим, положення чинної Конвенції не в повній мірі відповідають вимогам сучасності, зокрема нормами Конвенції не передбачено механізму протидії випадкам несанкціонованого вилучення ядерних матеріалів всередині держав та вчинення диверсій на ядерних установках. Беручи до уваги тезу про те, що в нових сферах міжнародно-правового регулювання часто вельми складно досягти загальної згоди з конкретних норм, у роботі зазначено, що на різних рівнях співробітництва держав був прийнятий ряд документів, які регулюють певні аспекти захисту ядерних матеріалів, відсутні в Конвенції з фізичного захисту ядерного матеріалу 1979 року. У зв’язку з цим, автор виділяє джерела, які сприяють формуванню правових норм в сфері міжнародно-правового регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів: 1) двосторонні або багатосторонні міжнародні правові документи; 2) рекомендації МАГАТЕ; 3) документи, що створюються в ході роботи міжнародних конференцій.

Відповідно до положень Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу 1979 року, держави при здійсненні міжнародних перевезень ядерних матеріалів повинні домовитись про гарантії безпеки. Як правило, такі домовленості досягаються шляхом укладання відповідних міжнародних угод. В угодах фіксуються умови здійснення охорони під час перевезення, порядок перетину державних кордонів держав-учасниць, момент переходу відповідальності за збереження ядерного матеріалу під час міжнародних перевезень.

В роботі вивчається вплив рекомендацій МАГАТЕ з фізичного захисту ядерних матеріалів та установок на процес розробки та прийняття міжнародно-правових норм в цій сфері. Відзначено, що норми рекомендацій МАГАТЕ з фізичного захисту ядерних матеріалів та установок стали основою для прийняття Конвенції з фізичного захисту ядерного матеріалу 1979 року та внесення до неї згодом значних поправок. Визначені в Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу 1979 року рівні фізичного захисту, що застосовуються при міжнародному перевезенні ядерного матеріалу, ідентичні прийнятим в 1977 році положенням рекомендацій МАГАТЕ з фізичного захисту. Зокрема, це стосується класифікації ядерного матеріалу за категоріями, визначення зон фізичного захисту та необхідних елементів фізичного захисту з урахуванням категорії ядерного матеріалу. Відчутним є вплив рекомендацій МАГАТЕ з фізичного захисту, опублікованих в 1999 році в якості документа МАГАТЕ INFCIRC/225/Rev.4/Correct, на остаточний варіант Поправки до Конвенції з фізичного захисту ядерного матеріалу. Зокрема, попередньо схвалені в 2001 році Радою керуючих МАГАТЕ та внесені в остаточний проект поправок до Конвенції принципи фізичного захисту в узагальненій формі увібрали в себе основні положення рекомендацій МАГАТЕ з фізичного захисту INFCIRC/225/Rev.4/Correct.

Для визначення особливостей міжнародно-правового регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів у роботі проведено порівняльний аналіз фізичного захисту ядерних матеріалів із системою гарантій МАГАТЕ та контролем за ядерним експортом. Відзначено існування єдиних підстав функціонування фізичного захисту ядерних матеріалів, системи гарантій МАГАТЕ та контролю за ядерним експортом. Так, поширеним в міжнародній практиці стало включення в угоди про застосування гарантій нерозповсюдження ядерної зброї положень про дотримання державами вимог з фізичного захисту ядерних матеріалів, визначених Конвенцією про фізичний захист ядерного матеріалу 1979 року та рекомендаціями МАГАТЕ з фізичного захисту. Керівні принципи ядерного експорту 1978 року також вимагають від держав дотримуватись вимог з фізичного захисту стосовно всього імпортованого ядерного матеріалу. В цьому зв’язку, забезпечення режиму нерозповсюдження ядерної зброї можливе тільки шляхом постійного вдосконалення системи фізичного захисту ядерних матеріалів, системи гарантій МАГАТЕ і ядерного експорту та досягнення їх тісного взаємозв’язку. Дію принципу виключно мирного використання атомної енергії необхідно поширити на зобов’язання держав щодо забезпечення фізичного захисту ядерних матеріалів, враховуючи його спрямованість на дотримання міжнародного режиму нерозповсюдження ядерної зброї.

В роботі представлена характеристика основних етапів становлення та розвитку міжнародно-правового регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів. Оскільки ключовим міжнародно-правовим документом в сфері фізичного захисту ядерних матеріалів є Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу 1979 року, тому в дисертації запропоновано виділяти наступні етапи становлення міжнародно-правового регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів: 1) доконвенційний; 2) конвенційний; 3) постконвенційний. Досліджуючи етапи становлення міжнародно-правового регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів, автор виділяє характерні риси кожного з цих етапів. Зокрема, позитивним для доконвенційного етапу стало: 1) прийняття перших рекомендацій МАГАТЕ з фізичного захисту, що стали базою та орієнтиром для держав світу в розбудові та підтриманні національної системи фізичного захисту; 2) закріплення норм рекомендацій з фізичного захисту ядерного матеріалу в двосторонніх міжнародно-правових угодах про застосування гарантій МАГАТЕ; 3) встановлення в «Керівних принципах ядерного експорту» 1978 року державами-експортерами вимоги щодо необхідності дотримання норм з фізичного захисту ядерних матеріалів, що були отримані під час ядерного експорту. Основними факторами конвенційного етапу становлення міжнародно-правового регулювання фізичного захисту ядерного матеріалу є: 1) прийняття Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу, норми якої зобов’язали держав-учасниць дотримуватись зазначених в Конвенції вимог під час здійснення міжнародних перевезень та закріпили перелік протиправних дій, спрямованих на незаконне вилучення та використання ядерного матеріалу, покарання за вчинення яких є обов’язком держав-учасниць; 2) подальший перегляд рекомендацій МАГАТЕ з фізичного захисту, внаслідок чого, з одного боку, були враховані положення Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу, а з іншого – закладені основи для захисту ядерного матеріалу та ядерних установок від диверсії. Новий погляд щодо вдосконалення норм з фізичного захисту ядерних матеріалів поклав початок постконвенційному етапу становлення міжнародно-правового регулювання. Знаковими для цього етапу є прийняття нової редакції рекомендацій МАГАТЕ, ухвалення Радою керуючих МАГАТЕ документа «Цілі та провідні принципи фізичного захисту», а також підготовка та прийняття в 2005 році Поправки до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу. В роботі наголошується, що постконвенційний етап становлення міжнародно-правового регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів не є завершеним, оскільки відповідно до норм прийнятої Поправки до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу, МАГАТЕ після спливу п’яти років з моменту набрання чинності Поправки має скликати конференцію держав-учасниць для розгляду питання щодо відповідності преамбули, всієї оперативної частини та додатків вимогам існуючої на той момент ситуації.

У другому розділі «Загальна характеристика системи фізичного захисту ядерних матеріалів в контексті міжнародно-правового регулювання» досліджуються вимоги міжнародних актів щодо забезпечення державами ефективного функціонування системи фізичного захисту ядерних матеріалів.

В роботі відзначається, що забезпечення фізичного захисту ядерних матеріалів реалізується шляхом створення певної системи, кожен елемент якої має своє функціональне призначення. Наголошується на тому, що норми чинної Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу 1979 року зобов’язують держав-учасниць дотримуватись вимог з фізичного захисту стосовно лише тих ядерних матеріалів, які призначені для міжнародного перевезення. Натомість, положення прийнятої в 2005 році Поправки до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу містять новий підхід до побудови фізичного захисту. Метою даного підходу є підвищення рівня безпеки ядерних матеріалів під час їх зберігання, використання та транспортування всередині держави. Дана мета досягається шляхом створення кожною державою на своїй території відповідного режиму фізичного захисту ядерних матеріалів і ядерних установок та функціонування в рамках режиму державної системи фізичного захисту. Автор зазначає, що міжнародно-правова регламентація засад функціонування системи фізичного захисту ядерних матеріалів спрямована на уніфікацію шляхів забезпечення державами фізичного захисту ядерних матеріалів, тим самим сприяючи підвищенню в усьому світі рівня безпеки ядерних матеріалів від несанкціонованого вилучення та використання.

На основі аналізу положень Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу 1979 року з урахуванням прийнятої до неї Поправки, а також норм рекомендацій МАГАТЕ з фізичного захисту ядерних матеріалів виділені та досліджені наступні головні засади побудови системи фізичного захисту: 1) проектна загроза; 2) закони та правила; 3) конфіденційність; 4) оцінка здійснення заходів фізичного захисту. Проектна загроза є визначальною в побудові державної системи фізичного захисту та являє собою сукупність характеристик потенційних внутрішніх та/або зовнішніх порушників, які б могли вчинити спробу несанкціонованого вилучення ядерного матеріалу або диверсії, для протидії яким проектується та оцінюється система фізичного захисту. Проектна загроза повинна бути розроблена на підставі оцінки державою загрози несанкціонованого вилучення ядерного матеріалу та вчинення диверсій стосовно ядерного матеріалу і ядерних установок. Закони та правила повинні забезпечувати встановлення вимог до фізичного захисту, містити систему оцінки і ліцензування або інші процедури для видачі дозволів, систему інспектування ядерних установок та транспортних засобів для перевірки дотримання вимог та умов ліцензії або іншого дозвільного документу, а також встановлювати механізм забезпечення дотримання зазначених вимог та умов, в тому числі ефективні санкції. Конфіденційність як один з елементів державної системи фізичного захисту вимагає від держав вживати заходи по забезпеченню належного захисту конкретної або детальної інформації, несанкціоноване розкриття якої може являти загрозу фізичному захисту ядерних матеріалів та ядерних установок. Метою проведення оцінки здійснення заходів фізичного захисту є визначення ефективності створеної системи фізичного захисту та відповідності її проектній загрозі.

В роботі окремо досліджуються вимоги міжнародних документів до забезпечення фізичного захисту від несанкціонованого вилучення ядерних матеріалів при їх використанні і зберіганні, транспортуванні та забезпечення фізичного захисту ядерних матеріалів та ядерних установок від диверсій. Автор наголошує на тому, що основним фактором для визначення вимог до фізичного захисту від несанкціонованого вилучення ядерних матеріалів є сам ядерний матеріал. Нормами Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу та рекомендаціями МАГАТЕ з фізичного захисту ядерний матеріал, залежно від його назви, властивостей, маси, розподілено по категоріям. Кожна категорія ядерного матеріалу передбачає певний порядок його охорони. Разом з тим, при визначенні рівня фізичного захисту від диверсій, крім категорії ядерного матеріалу, необхідно враховувати небезпеку для навколишнього середовища, пов’язану з можливістю радіоактивного викиду, місцезнаходження ядерної установки, її віддаленість від населених пунктів, оцінку державою загрози вчинення диверсії. Вимоги до забезпечення фізичного захисту ядерних матеріалів при їх транспортуванні повинні передбачати всі його етапи, починаючи від планування транспортування та закінчуючи сповіщенням одержувача про прибуття ядерного матеріалу до місця призначення. Міжнародне транспортування ядерних матеріалів, як правило, є предметом окремої угоди між державами, в якій, зокрема, сторони визначають пункт переходу відповідальності за забезпечення фізичного захисту від однієї держави до іншої.

В рамках дослідження основних засад міжнародно-правового регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів, автором проаналізовано положення законодавства окремих держав, зокрема, Канади, Російської Федерації, США, Білорусі, в сфері фізичного захисту ядерних матеріалів. Проведений аналіз свідчить про належне врахування цими державами положень Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу та рекомендацій МАГАТЕ з фізичного захисту. Разом з тим, дослідження законодавства України в сфері фізичного захисту ядерних матеріалів дозволяє зробити висновок про відсутність в ньому поняття проектної загрози та оцінки державою загрози несанкціонованого вилучення ядерного матеріалу та вчинення диверсій.

У третьому розділі «Питання дотримання Україною міжнародних стандартів в сфері відповідальності за незаконне вилучення, використання ядерних матеріалів та вчинення диверсії» висвітлюється зміст міжнародно-правових основ, які визначають суть та підстави відповідальності за вчинення незаконних діянь щодо ядерних матеріалів та ядерних установок, імплементація цих основ в законодавство держав-учасниць Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу 1979 року.

Основу предмету дослідження склали положення статті 7 Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу 1979 року з прийнятою до неї Поправкою, що містять перелік діянь, за вчинення яких винні особи повинні бути притягнені до юридичної відповідальності державами-учасницями даної Конвенції. Наголошується на тому, що положення статті 7 Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу та прийнятої до неї Поправки, якими визначено ряд можливих протиправних діянь щодо ядерного матеріалу та ядерної установки, слід вважати міжнародними стандартами в сфері відповідальності за незаконне вилучення ядерного матеріалу та вчинення диверсії, предметом якої є ядерний матеріал або ядерна установка.

В дисертації детально аналізуються об’єктивні та суб’єктивні елементи складів злочинів, передбачених статтею 7 Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу з урахуванням прийнятої до неї Поправки. Проведений аналіз дозволив дослідити особливості імплементації положень статті 7 Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу в кримінальне законодавство ряду європейських держав, США та Китаю, які є учасницями зазначеної Конвенції. В результаті дослідження встановлено, що: 1) в повній мірі відповідальність за несанкціоноване вилучення та використання ядерних матеріалів передбачено в федеральному законодавстві США; 2) в достатній мірі – в кримінальних кодексах Іспанії, Російської Федерації, Білорусі, Бельгії, Литви, КНР; 3) не передбачено відповідальності або недостатньо знайшло відображення в кримінальних кодексах Швейцарії, Франції, Данії.

Окремо в роботі досліджуються питання імплементації Україною, як однією з держав-учасниць, положень статті 7 Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу та прийнятої до неї Поправки. Автор зазначає, що загальна характеристика порушень законодавства України в сфері фізичного захисту представлена в статті 32 Закону України від 19.10.2000 р. № 2064-ІІІ «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання». Проте, з огляду на особливості системи права України стосовно криміналізації суспільно-небезпечних діянь, визначальними в цьому плані є норми Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за злочини, предметом яких можуть бути ядерні матеріали та ядерні установки.

Використовуючи історико-правовий та порівняльно-правовий методи дослідження, в дисертації здійснена спроба висвітлення рівня відповідності норм Кримінального кодексу України положенням статті 7 Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу та положенням прийнятої до неї Поправки, починаючи з моменту прийняття в 1988 році поправок до Кримінального кодексу Української РСР, якими була вперше встановлена кримінальна відповідальність за незаконні діяння, пов’язані з ядерними матеріалами. Відзначено, що порівняно з Кримінальним кодексом 1960 року в новому Кримінальному кодексі України 2001 року норми статей, якими передбачено відповідальність за злочини, пов’язані з ядерними матеріалами, в більшій мірі відповідають положенням статті 7 Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу. Проведене дослідження дозволило стверджувати, що існування незначних відмінностей у формулюванні диспозицій статей кримінального законодавства України не впливає, в цілому, на відповідність складів злочинів положенням чинної Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу. Разом з тим, відзначено, що в порівнянні з положеннями Поправки до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу та Конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму, нормами Кримінального кодексу України 2001 року не в повній мірі враховані ознаки складу злочину, предметом посягання якого є ядерна установка.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження, що розкривають основи і особливості міжнародно-правового регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів та які полягають в наступному.

Аналіз норм міжнародно-правових актів в сфері фізичного захисту ядерних матеріалів, динаміки нормотворення в цій сфері, а також взаємозв’язок норм фізичного захисту з системою гарантій МАГАТЕ та контролем за ядерним експортом, дозволяє зробити висновок про те, що міжнародно-правове регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів втілюється через сукупність міжнародно-правових норм в сфері мирного використання ядерної енергії, що регулюють порядок забезпечення державами безпеки зберігання, використання та транспортування ядерних матеріалів шляхом дотримання певних уніфікованих вимог з фізичного захисту і встановлення відповідальності за незаконне вилучення ядерних матеріалів та вчинення диверсій.

Особливостями міжнародно-правового регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів є: a) відсутність міжнародно-правового визначення поняття «фізичний захист ядерних матеріалів»; b) поширення фізичного захисту на ядерні матеріали, які за своїми властивостями безпосередньо можуть бути використані для створення ядерного вибухового пристрою; c) визнання правопорушеннями діянь, спрямованих на несанкціоноване вилучення ядерних матеріалів або вчинення диверсій; d) відсутність міжнародного контролю у формі проведення інспекцій в сфері фізичного захисту ядерних матеріалів.

Беручи до уваги положення міжнародних документів, які визначають заходи фізичного захисту, існуючу практику, а також думки вчених, що займаються питаннями нерозповсюдження ядерної зброї, запропоновано вважати фізичним захистом ядерних матеріалів – діяльність в сфері використання ядерної енергії, що являє собою сукупність організаційно-правових та інженерно-технічних заходів, спрямованих на попередження несанкціонованого вилучення або застосування ядерних матеріалів під час їх зберігання, використання та транспортування. Разом з тим, слід відзначити, що поєднання між собою організаційно-правових та інженерно-технічних заходів утворює систему фізичного захисту ядерних матеріалів. Поняття системи фізичного захисту ядерних матеріалів може вживатись у вузькому та широкому значенні. У вузькому значенні систему фізичного захисту ядерних матеріалів слід розуміти як поєднання організаційно-правових та інженерно-технічних заходів, спрямованих на захист ядерних матеріалів під час їх зберігання, використання та транспортування на окремому об’єкті, де вони розташовані. В широкому значенні система фізичного захисту ядерних матеріалів – це комплекс організаційно-правових та інженерно-технічних заходів, спрямованих на попередження несанкціонованого вилучення або застосування ядерних матеріалів під час їх зберігання, використання та транспортування на всіх об’єктах, де вони розташовані, в рамках всієї держави.

Джерелами, що сприяють створенню норм в сфері міжнародно-правового регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів є: a) двосторонні або багатосторонні міжнародні правові документи; b) рекомендації МАГАТЕ; c) документи, що створюються в ході роботи міжнародних конференцій.

Аналіз процесу формування джерел міжнародно-правового регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів дає підстави констатувати вплив рекомендацій МАГАТЕ з фізичного захисту на прийняття міжнародно-правових норм в цій сфері.

Дослідження етапів становлення та розвитку міжнародно-правового регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів свідчить про існування тенденції до посилення впливу міжнародно-правових норм на діяльність держав в сфері регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів. Дана тенденція обумовлена прийняттям в 2005 році Поправки до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу, відповідно до якої держави-учасниці зобов’язуються створювати належний режим фізичного захисту ядерних матеріалів, які зберігаються, використовуються та транспортуються всередині цих держав.

Фізичний захист ядерних матеріалів, враховуючи спрямованість його дії на дотримання принципу мирного використання атомної енергії та існування взаємозв’язку з системою гарантій МАГАТЕ та контролем за ядерним експортом, слід вважати однією з складових міжнародного режиму нерозповсюдження ядерної зброї.

У зв’язку з існуванням потенційної небезпеки вчинення терористами диверсій, пов’язаних з ядерними матеріалами, принцип виключно мирного використання атомної енергії слід розглядати не лише як зобов’язання держав не розповсюджувати ядерну зброю шляхом її передачі неядерним державам та перепрофілювання ядерної діяльності останніх на вироблення такої зброї, але й забезпечувати фізичний захист ядерних матеріалів від спроб незаконного вилучення та використання окремими особами та злочинними угрупуваннями.

Відмінність фізичного захисту ядерних матеріалів від системи гарантій МАГАТЕ та контролю за ядерним експортом полягає в тому, що метою фізичного захисту ядерних матеріалів є недопущення їх заволодіння окремими особами або групою осіб для створення ядерного вибухового пристрою або використання матеріалів для вчинення диверсії. Натомість, система гарантій МАГАТЕ та контроль за ядерним експортом спрямовані на недопущення передачі ядерної зброї та перепрофілювання ядерної діяльності держав, що не мають ядерної зброї, на створення такої зброї.

Провідні принципи фізичного захисту, передбачені Поправкою до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу, та рекомендації МАГАТЕ з фізичного захисту INFCIRC 225/Rev.4/Correct. встановлюють засади побудови системи фізичного захисту на рівні окремої держави та покликані уніфікувати підходи всіх держав світу до такої побудови.

Рекомендації МАГАТЕ з фізичного захисту INFCIRC 225/Rev.4/Correct. конкретизують зміст провідних принципів фізичного захисту, виділяючи наступні елементи Державної системи фізичного захисту: a) проектна загроза; b) закони та правила; c) конфіденційність; d) оцінка здійснення заходів фізичного захисту. Вказані елементи мають бути обов’язковими складовими для визначення вимог з фізичного захисту ядерних матеріалів під час їх зберігання, використання та транспортування.

Положення статті 7 Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу та прийнятої до неї Поправки, якими визначено ряд можливих протиправних діянь щодо ядерного матеріалу та ядерної установки, слід вважати міжнародними стандартами в сфері відповідальності за незаконне вилучення ядерного матеріалу та вчинення диверсії, предметом якої є ядерний матеріал або ядерна установка. У цьому зв’язку держави-учасниці Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу повинні застосовувати заходи, метою яких є приведення норм національного законодавства у відповідність до положень статті 7 Конвенції.

Аналіз імплементації норм статті 7 Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу, в якій визначено перелік злочинів, пов’язаних з ядерними матеріалами, в кримінальні кодекси Китаю, ряду європейських держав-учасниць Конвенції, а також в нормативно-правові акти США свідчить про різний рівень врахування державами зазначених положень Конвенції в національному законодавстві. За таких умов, відсутність кримінальної відповідальності або недостатнє врахування в кримінальному законодавстві суспільної небезпеки зазначених злочинів створює ситуацію, в якій держави не в змозі адекватно та ефективно реагувати на факти злочинної поведінки, яка ставить під загрозу життя та здоров’я людей, безпеку навколишнього середовища, а також стабільність відносин між державами.

Норми кримінального законодавства України, попри існування певних відмінностей у формулюванні диспозицій статей, за суб’єктивними та об’єктивними ознаками складів злочинів, в цілому, відповідають положенням чинної Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу. Разом з тим, ратифікація Поправки до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу та Конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму потребує внесення відповідних змін до чинного Кримінального кодексу України.