ЗАХИСНИК У ПРОВАДЖЕННІ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, її актуальність, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження; розкриваються його методологічні та теоретичні засади; визначається особистий внесок здобувача, наукова новизна роботи, практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію, публікацію основних положень роботи, її структуру та обсяг.

Розділ 1 «Основні теоретичні засади участі захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення», який складається з двох підрозділів, присвячено теоретичним питанням правової сутності діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, генезису дослідження його адміністративно-правового статусу в адміністративній науці із виділенням етапів розвитку та їх характеристикою.

У підрозділі 1.1. «Правова природа діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення» розглянуто основні складові елементи правової природи участі захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких розпочинається із дослідження передумов такої діяльності, що випливають як із сутності адміністративно-деліктного процесу, в якому суттєво зачіпляються права та свободи людини, так й із недосконалого стану адміністративно-деліктного законодавства, що відкриває шлях до потенційного свавілля органів адміністративної юрисдикції. У підрозділі проаналізовані кількісні та якісні статистичні показники притягнення до адміністративної відповідальності та накладання адміністративних стягнень за останні роки, наведені приклади з практики, що свідчать про численні випадки порушень прав та свобод особи під час провадження у справах про адміністративні правопорушення, недотримання законності у діяльності адміністративно-юрисдикційних органів, які акумульовані на підставі публікацій у періодичній літературі та даних правозахисних інституцій. Підкреслено генетичний зв’язок професійного тлумачення норм права та професійної правової допомоги, якої потребують учасники правовідносин, що виникають у рамках адміністративно-деліктного процесу, відзначено стійкість тенденції виділення в адміністративно-правовій науці принципу забезпечення захисту прав та свобод людини, складовою якого завжди є реалізація конституційного права на захист та правову допомогу, і стосовно адміністративного права взагалі, і його адміністративно-процесуальної складової, зокрема, адміністративно-деліктної. В свою чергу, інститут захисника в провадженні по справам про адміністративні правопорушення виступає однією із гарантій законності провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Звернення до відповідних нормативно-правових актів, перспективного законодавства та теоретичних напрацювань свідчить також про тісний зв'язок  сутності діяльності захисника в провадженні по справам про адміністративні правопорушення із такими категоріями як "правова допомога", "юридична допомога", "захист", "представництво", "реалізація права на правову допомогу", "забезпечення права на правову допомогу" тощо, тому у підрозділі здійснено розгорнутий аналіз та розмежування зазначених понять у контексті участі захисника в адміністративно-деліктному процесі. Детально висвітлено специфіку правової природи діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення у порівнянні з іншими видами юридичного процесу, визначено мету та завдання відповідної діяльності, сформульовано поняття захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення.

У підрозділі 1.2. «Ґенеза дослідження адміністративно-правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення» відзначається, що, на відміну від кримінально-правової та цивільно-правової наук, в адміністративно-правовій науці робіт, безпосередньо присвячених характеристиці правового статусу захисника, на відміну від інших суб’єктів (наприклад, прокурора, потерпілого того), не було і ця прогалина зберігається до цього часу. Увага вчених-адміністративістів постійно зосереджується або ж на фрагментарному аналізі статусу цього суб’єкта під кутом зору характеристики всіх суб’єктів, або ж на окремих процесуально-правових властивостях його статусу, що, у свою чергу, зумовлює відсутність надійного наукового фундаменту для нормотворчої діяльності щодо відповідної сфери відносин і, як наслідок, недосконалість законодавства та проблемність його застосування. У роботі, на підставі ґрунтовного аналізу праць вітчизняних вчених, написаних у різні історичні періоди, зроблено висновок про певну етапність доктринального дослідження правового статусу захисника у провадження у справах про адміністративні правопорушення. Зокрема пропонується умовно виділити чотири етапи: перший із тотальним запереченням необхідності участі захисника у провадженні, другий – із першими спробами наукового аналізу окремих складових процесуального статусу захисника як самостійного суб’єкта провадження, однак при пануванні тези щодо відсутності нагальної потреби у його участі, третій – із появою перших наукових дискусій щодо місця і ролі захисника в системі суб’єктів провадження, хоча й із фрагментарним поглядом на цю проблему, четвертий – із поглибленою спеціалізацією наукових досліджень, появою наукових дискусій щодо співвідношення понять «суб’єкт» – «учасник», тенденцією щодо зростання інтересу науковців до дослідження питань правового статусу захисника у провадженні, хоча і при відсутності комплексних робіт. У підрозділі детально аналізуються особливості кожного періоду ґенези й формулюється висновок щодо потреби саме комплексного дослідження відповідного питання у світлі активізації нормотворчої діяльності в адміністративно-деліктній та адміністративно-процесуальній сферах.

Розділ 2 «Особливості правового статусу захисника в адміністративно-деліктному процесі» присвячено дослідженню основних елементів правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, розкрито специфіку його діяльності у адміністративно-деліктному процесі шляхом визначення місця серед інших суб’єктів зазначеного процесу та охарактеризовано його участь на окремих стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення.

У підрозділ 2.1 «Характеристика основних елементів правового статусу захисника в провадженні в справах про адміністративні правопорушення» зазначається, що питання щодо правового статусу захисника в провадженні у справах про адміністративні правопорушення на теоретичному рівні пов'язане із існуючими в правовій науці дослідженнями щодо правового статусу особи взагалі, адміністративно-процесуального статусу особи, правового положення учасників (суб'єктів) адміністративно-деліктного процесу, а також загального правового статусу захисника, фахівця в галузі права, адвоката. Проведено узагальнення вироблених юридичною доктриною значної кількості різних підходів до визначення елементів правового статусу, особливу увагу приділено теоретичним та практичним аспектам змісту таких визначальних елементів правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення як його права, обов’язки та гарантії. Проаналізовано стан чинного законодавчого закріплення зазначених категорій та практики їх застосування, наведено пропозиції щодо усунення висвітлених недоліків нормативного регулювання. Сформульовано поняття прав захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, наведено їх класифікацію. У підрозділі також приділяється увага обов’язкам захисника, наголошується на необхідності їх законодавчої систематизації. Особливе місце у роботі займає дослідження гарантій діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, які розкриваються шляхом їх розподілу на загальні та спеціальні (матеріально-правові та процесуально-правові).

У підрозділі 2.2 «Місце захисника в системі суб’єктів провадження в справах про адміністративні правопорушення» досліджено особливості правового статусу захисника у провадженні в справах про адміністративні правопорушення шляхом аналізу його місця в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення за двома напрямками: по-перше, визначається місце захисника як суб’єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення серед класифікаційного розподілу відповідних суб’єктів, по-друге, досліджуються зв’язки та відносини, що існують між захисником та іншими суб’єктами у провадженні в справах про адміністративні правопорушення. Проведений аналіз ґрунтується на вивченні та систематизації напрацювань вчених щодо системи суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення, чинних та перспективних законодавчих положень, що дозволило сформулювати власну думку з досліджуваних питань.

У підрозділі 2.3 «Особливості участі захисника на окремих стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення» зазначається, на різних стадіях провадження захисник виконує одну функцію – представництво і захист прав та законних інтересів особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, однак для цього він може застосовувати різні процесуальні можливості, надані йому законом. На підставі ґрунтовного аналізу положень наукових робіт з питань поділу відповідного провадження на стадії, їх назви та змісту, у підрозділі пропонується дотримуватися традиційного (чотири стадії) варіанту стадійності провадження у справах про адміністративні правопорушення й зосереджується увага на особливостях участі захисника під час кожної із них. Так, зазначається, що захисник допускається у провадження лише після складання протоколу про адміністративне правопорушення. Враховуючи це, особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, в момент порушення справи, з’ясування причин і обставин правопорушення, процесуального оформлення результатів та направлення матеріал для розгляду за підвідомчістю, фактично позбавлена права на захист та на необхідну в даному випадку правову допомогу. Що, у свою чергу, свідчить про нормативну обмеженість прав захисника під час першої стадії. під час розгляду справи (друга стадія) захисник може максимально реалізувати свої права як захисник провадження, засади його участі знайшли своє більш-менш детальне нормативне закріплення, він отримує законодавчо забезпечені важелі впливу, необхідні для належного захисту осіб. Роль і значення захисника під час третьої стадії (оскарження або опротестування постанови) значно зростає і має визначальний характер. Користуючись правом подавати від імені особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, скаргу на постанову уповноваженого органу (особи), захисник може правовими засобами домогтися скасування відповідної постанови, якщо вона не відповідає вимогам закону або ж особа є невинною. при цьому захисник наділений достатньо широким комплексом прав. Під час останньої стадії (виконання постанови) роль захисника у забезпеченні права на захист особою, яка притягується до відповідальності, є достатньо важливою, задля чого він також має широкий спектр прав (знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, брати участь у провадженні виконавчої дій тощо). У роботі зазначається, що на протязі тривалого часу зміст процесуальних прав захисника, закріплених у чинному законодавстві, не зазнав жодних змін, зберігає свою конструкцію, запропоновану законодавцем ще у 1984 році, і, як наслідок, не у повній мірі узгоджується з вимогами сьогодення. Пропонується дещо розширити перелік прав захисника на кожній стадії, починаючи з першої стадії (наприклад, бути присутнім при опитуванні особи, відносно якої ведеться адміністративне провадження тощо), обов’язків (наприклад, нерозголошення відомостей, що стали відомі у зв’язку з наданням правової допомоги, не вчиняти дій проти інтересів особи, яка притягується до відповідальності), а також врегулювати питання обов’язкової участі  захисника (наприклад, щодо неповнолітньої особи або ж особи, яка в силу фізичних або психічних недоліків нездатна самостійно здійснювати своє право на захист) із окресленням можливих механізмів такої участі.

Розділ 3 «Шляхи вдосконалення законодавчого регулювання участі захисника в провадженні в справах про адміністративні правопорушення» складається із двох підрозділів і присвячений аналізу зарубіжного досвіду нормативного регулювання статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, а також основним перспективам розвитку та вдосконалення вітчизняного законодавства у цій сфері. 

У підрозділі 3.1. «Зарубіжний досвід нормативного визначення правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення та основні пріоритети його запозичення в Україні» зазначено, що запозичення зарубіжного досвіду є одним із пріоритетних напрямків на шляху формування досконалого вітчизняного законодавства. Однак, як свідчить практика, сліпе запозичення відповідного досвіду дає недостатньо бажаний ефект, створює законодавчі суперечності і часом призводить до виникнення прогалин у регулюванні того чи іншого пласту правових відносин. Тому важливим і неодмінним, поряд із запозиченням зарубіжного досвіду, є врахування національних традицій та тенденцій юридичної регламентації існуючих правовідносин і збереження особливостей правотворчої діяльності в Україні. У роботі зроблено наголос на тому, що в Україні на сьогоднішній день виокремлюються два альтернативні вектори, моделі формування адміністративно-деліктного законодавства в цілому й інституту захисника у провадженні зокрема. Це – європейський вектор із орієнтацією на вивчення та запозичення досвіду Франції, Німеччини та інших країн Європи і другий вектор, орієнтований на досвід країн СНД. Ґрунтовно проаналізовано, перш за все, кодифіковані адміністративно-деліктні акти зарубіжних країн, їх науково-практичні коментарі, сформульовані конкретні пропозиції щодо можливого запозичення деяких положень для України у світлі активізації нормотворчої діяльності в адміністративно-деліктній сфері. Так, зокрема пропонується врахувати положення зарубіжного законодавства щодо детальної регламентації процесуального статусу захисника фізичної та юридичної особи (Російська Федерація), визначення моменту допуску захисника у провадження (Республіка Білорусь), впорядкування термінологічного ряду, в т.ч. офіційного визначення терміну «захисник», обов’язкової участі захисника у провадженні (Республіка Казахстан) тощо. В той же час не слід штучно зберігати «радянську модель» нормативної регламентації засад участі захисника у провадженні, зважаючи на їх неузгодженість із вимогами часу (наприклад, Республіки Киргиз стан, Таджикистан тощо), що негативно впливає на ступінь захисту прав, свобод та законних інтересів осіб у провадженні.

У підрозділі 3.2. «Основні перспективи розвитку законодавства в сфері діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення» наголошується на необхідності реформування законодавчого регулювання участі захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Концептуально вдосконалення законодавства в сфері діяльності захисника в провадженні у справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися в рамках двох складових цього процесу – реформування організаційної частини, в межах законодавства про правову допомогу та вдосконалення адміністративно-процесуального статусу захисника як частина загальної кодифікаційної роботи над створенням новітнього адміністративно-деліктного законодавства, причому останнє повинно здійснюватися з урахуванням фундаментального оновлення засад адміністративного права в напрямку переходу до так званих «людиноцентриських» його засад, їх пріоритетності в тому числі і щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності. У підрозділі проаналізовано відповідні законопроекти та пропозиції, висловлені вченими-юристами та фахівцями-практиками. Дисертантом сформульовано низку конкретних рекомендацій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства у сфері правової допомоги в адміністративно-деліктному процесі та статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення.

ВИСНОВКИ

Проведене на підставі аналізу наявних наукових, науково-публіцистичних і нормативно-правових джерел, дисертаційне дослідження проблематики участі захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, дозволило отримати відповідно до поставленої мети та завдань основні результати дослідження, в яких певною мірою відображається наукова новизна та актуальність обраної теми. Основні з яких такі.

1. 
   

   Правова природа діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення має складний та багатоплановий характер. По-перше, інститут захисника в провадженні по справам про адміністративні правопорушення тісно пов’язаний із реалізацію фундаментальних принципів адміністративного права взагалі та адміністративного процесу зокрема, а також виступає однією із гарантій законності провадження у справах про адміністративні правопорушення. По-друге, участь захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення випливає із конституційного права особи на правову допомогу. Особливо потребують такої професійної правової допомоги учасники правовідносин, що складаються у рамках кримінального та адміністративно-деліктного процесу, оскільки саме у цій сфері зачіпляються не лише майнові (як, наприклад, у цивільному, господарському процесі) права та інтереси, а й так звані природні права людини, зокрема право на свободу та особисту недоторканність.

   
   


2. 
   

   Сутністю діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративне правопорушення є здійснення конституційного права особи на правову допомогу у провадженні у справах про адміністративні правопорушення з метою забезпечення захисту та реалізації прав, свобод та законних інтересів осіб, щодо яких здійснюється провадження у справі про адміністративні правопорушення, забезпечення законності у відповідному провадженні. Захисник у провадженні у справах про адміністративні правопорушення – це самостійний, незалежний учасник провадження по справі про адміністративне правопорушення, який надає професійну правову допомогу у встановленому законом порядку особі, по відношенню до якої здійснюється провадження у справі про адміністративне правопорушення, шляхом захисту її прав, свобод та законних інтересів.

   
   


3. 
   

   Ґенезу дослідження статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення у вітчизняній адміністративно-правовій науці умовно можна поділити на чотири етапи, кожен з яких має свою специфіку і свідчить про певну наступність у дослідженні відповідного питання у правовій доктрині, хоча й при загальному фрагментарному погляді вчених.

   
   


4. 
   

   Права захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення – це закріплений Кодексом про адміністративні правопорушення та іншими законами України комплекс юридично забезпечених можливостей захисника надавати правову допомогу особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, що полягає, зокрема, в ознайомленні з матеріалами справи, заявлені клопотань, поданні скарг на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, тощо, з метою забезпечення особи правом на захист.

   
   

   Наступним важливим елементом правового статусу захисника в провадженні по справам про адміністративні правопорушення є його обов'язки, які взаємопов'язані із здійсненням відповідних прав. Недоліком законодавчого регулювання зазначеного питання є відсутність в чинному адміністративно-процесуальному законодавстві переліку обов'язків захисника. Гарантії його діяльності в адміністративно-деліктному процесі, є водночас і елементом його правового статусу, і засобом ефективної реалізації повноважень захисника.

   
   


5. 
   

   Місце захисника як суб’єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення серед традиційного класифікаційного розподілу відповідних суб’єктів, характеризується тим, що: розподіляючи суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення на індивідуальних та колективних, враховуючи правовий статус захисника, його слід віднести до індивідуальних суб’єктів; за обсягом виконуваних процесуальних функцій у провадженні у справі про адміністративні правопорушення роль захисника у відповідному провадженні по справам про адміністративні правопорушення є на сучасному етапі факультативною; захисник у провадженні у справах про адміністративні правопорушення належить до групи суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями; особливість позиції захисника в традиційному класифікаційному розподілі за критерієм зацікавленості особи у справі, зокрема і результаті її вирішення, полягає в тому, що його логічно та обґрунтовано можна відносити і до групи суб’єктів, що мають особисту зацікавленість (юридичний інтерес) у справі, і до групи осіб, які сприяють здійсненню провадження своїми знанням та діями. Автор пропонує власний варіант класифікації суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення за критерієм наявності особливої зацікавленості у справі на тих, що її мають та на таких, які не мають власного інтересу.

   
   

   Окрім того, можливим є введення ще одного критерію класифікації – мети участі, обсягу повноважень та відношення до справи суб’єктів провадження.

   
   


6. 
   

   Участь захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення має певні особливості в залежності від стадій провадження у справах про адміністративні правопорушення (підтримується домінуюча позиція у вітчизняній адміністративно-правовій науці щодо виділення чотирьох стадій й збереження за ними традиційно-прийнятних назв). Змістом діяльності захисника на окремих стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення є реалізація наданих йому законодавством прав та виконання обов’язків у рамках конкретних процесуальних дій, зумовлених специфікою завдань кожної стадії провадження по справі, і спрямованих на відстоювання інтересів особи, щодо якої здійснюється захист. На сучасному етапі найповніше розкривається зміст діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення на стадії розгляду справи, що зумовлено станом сучасного адміністративно-деліктного законодавства, разом з тим слід розширити законодавчі можливості участі захисника на всіх стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення. 

   
   


7. 
   

   Одним із шляхів вдосконалення чинного законодавства про участь захисника у провадження у справах про адміністративні правопорушення традиційно є аналіз та запозичення позитивного зарубіжного досвіду відповідного законодавчого регулювання. Можна стверджувати, що спостерігається багатовекторність у нормотворчій діяльності зарубіжних держав щодо визначення правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення.

   
   

   Позитивним і цілком логічним вбачається для вітчизняного законодавця врахування досвіду тієї групи держав, які з метою приведення у відповідність до вимог сучасності, реформували інститут захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, оновили кодифіковані акти. При цьому доречно зробити наголос, що досвід зарубіжних держав, повинен запозичуватися з урахуванням ряду критеріїв: логічність та послідовність тієї чи іншої зарубіжної моделі; достатній період ефективного функціонування моделі у певній державі; відсутність історичних чи ідеологічних обумовленостей відповідної моделі у конкретній країні; прогнозні показники щодо реального функціонування моделі, що запозичується, в умовах українського суспільства та держави. Важливим та необхідним при розробці та прийнятті нового адміністративно-деліктного акту стало б запозичення досвіду зарубіжних країн щодо закріплення моменту вступу захисника у провадження з моменту складання протоколу про адміністративне правопорушення. Позитивним було б і чітке визначення процесуальних прав та обов’язків захисника у проваджені у справах про адміністративні правопорушення, законодавче визначення терміну „захисник у провадженні у справах про адміністративні правопорушення”. Поряд із запровадженням інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб, логічним було б передбачити участь у справах про адміністративні правопорушення, вчинені юридичними особами, захисника юридичної особи. Безумовно, такі новели будуть сприяти реалізації конституційних положень щодо гарантій прав і свобод людини, громадянина і юридичних осіб, посилять правозахисну функцію держави.

   
   


8. 
   

   Проведений комплексний аналіз відповідного чинного законодавства щодо участі захисника в провадженні в справах про адміністративні правопорушення, забезпечення права на юридичну допомогу особи, що притягується до адміністративної відповідальності, практики його застосування, дозволяє зробити висновок про недостатньо ефективний рівень законодавчого регулювання зазначеного питання та необхідність його реформування. Зокрема, необхідним є прийняття відповідних законодавчих положень, які б встановлювали коло суб’єктів надання правової допомоги взагалі та захисту у провадженні у справах про адміністративні провадження зокрема. Стосовно саме останнього виду правової допомоги повинні бути закріплені певні фахові вимоги, які б забезпечували кваліфікованість надання такої допомоги, найбільш оптимальним, з урахуванням позиції КСУ, було б надати таке право адвокатам та фахівцям у галузі права, що мають вищу юридичну освіту.

   
   

   Приймаючи остаточний варіант закону про правову допомогу, законодавець повинен приділити увагу і етичним аспектам діяльності осіб, яким буде надано право надавати правовому допомогу, зокрема здійснювати захист у провадженні і у справах про адміністративні правопорушення.

   
   

   Недоліком чинного законодавчого регулювання є також відсутність норм щодо можливості надання безоплатної правової допомоги у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Проблема надання безоплатної правової допомоги взагалі та у провадженні у справах про адміністративні правопорушення зокрема, потребує врегулювання або як деталізована частина закону про правову допомогу, або окремим законодавчим актом. Однак у КУпАП можливо вже сьогодні внести відповідні зміни, закріпивши право окремих категорій населення на безоплатну правову допомогу.

   
   

   Із проблемою гарантування права на правову допомогу, зокрема і захисту у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, пов’язано питання випадків обов'язкової участі захисника в провадженні в справах про адміністративні правопорушення. Доцільним є закріплення обов’язкової участі захисника у провадженні у справах про адміністративне правопорушення щодо: 1) неповнолiтнiх; 2) осiб, якi внаслідок фізичних або психічних вад, не спроможні самостійно захищати свої права і свободи; 3) осіб, які не володіють мовою провадження, 4) у справах, пов’язаних із заходами примусу, спрямованими на обмеження волі (у випадках притягнення до відповідальності за правопорушення, за яке передбачено стягнення у вигляді адмiнiстративного арешту, та заходи забезпечення провадження, які пов’язані із затриманням більш ніж на три години.

   
   

   Необхідним є внесення змін до адміністративно-деліктного законодавства щодо моменту допуску захисника до участі в провадженні. Слід закріпити саме на рівні КУпАП положення про те, що захисник повинен бути допущений для участі у справі про адміністративне правопорушення з моменту порушення справи (з моменту складання протоколу), а у випадку адміністративного затримання – з моменту адміністративного затримання, причому у випадках, коли термін затримання подовжується на термін більш ніж три години, його участь є обов’язковою.

   
   

   За умови чіткого визнання адміністративно-деліктним законодавством можливості притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності потребує свого висвітлення і специфіка надання правової допомоги, зокрема захисту, юридичним особам. Складність цього питання не в останню чергу зумовлена відсутністю як законодавчого досвіду, так і практичного у цій сфері. Отже, питання захисту юридичної особи в провадженні у справах про адміністративні правопорушення ще потребує спеціальних наукових досліджень. Нині триває процес реформування адміністративного права, зокрема його процесуальної частини, розроблюються та виносяться на обговорення проекти нових кодифікованих адміністративно-деліктних актів. Аналіз доктринальних положень свідчить про наявність різних думок, поглядів та концепцій з цього питання. Вдосконалення адміністративно-правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися у рамках майбутнього кодифікованого адміністративно-деліктного акту, до складу якого повинна входити і процесуальна частина, однак досить деталізована.