Методологічна роль гуманістично-ноосферної концепції у розв’язанні глобальних проблем сучасності

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Методологічна роль гуманістично-ноосферної концепції у розв’язанні глобальних проблем сучасності
Альтернативное Название: Методологическая роль гуманистически-ноосферной концепции в решении глобальных проблем современности
Тип: Автореферат
Краткое содержание:


У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, охарактеризовано ступінь її наукової розробки, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, сформульовано наукову новизну й основні положення, котрі виносяться на захист, виявлено науково-практичне і теоретичне значення дисертаційної роботи.



У першому розділі «Гуманістично-ноосферна концепція як нове світорозуміння» проаналізовано історичні передумови і теоретико-методологічні основи її формування, сучасні інтерпретації та основні закономірності ноосферогенезу.



Підрозділ 1.1. – «Вчення про ноосферу: ретроспективний аналіз». Осмислення методологічної ролі сучасної гуманістично-ноосферної концепції в розв’язанні глобальних проблем розпочинається з аналізу історичних умов і теоретико-методологічних основ становлення, тобто з ретроспективного аналізу вчень про ноосферу.



Перехід соціуму від традиційного суспільства до техногенного зробив природу об’єктом наукового пізнання та практичного освоєння, що породило згодом екологічну кризу. Пануючий антропоцентризм виправдовував споживацьке ставлення до природи і залишав без уваги проблему потенційної ролі людини як важливого чинника планетарно-космічної еволюції.



Науково-технічний поступ і зростаючий вплив людини на довкілля спонукав до розробки сценаріїв майбутнього людства, в яких природа і суспільство розглядались як взаємозалежні частини єдиної соціоприродної системи. Побудова таких сценаріїв, чимало теоретичних і методологічних висновків яких використовуються й сьогодні, здійснювалася в рамках учень про ноосферу.



Значний унесок у становлення поняття ноосфери зробили Е.Леруа, П.Тейяр де Шарден, В.Вернадський. Ноосфера стала пов’язуватися з новою епохою в еволюції живої речовини на Землі – етапом регулювання цієї еволюції людським розумом, коли людство стає геологічною силою і бере на себе відповідальність за подальшу долю біосфери Землі.



Фундаментальною основою вчень, розроблених філософами-космістами, є усвідомлення потреби розумного контролю людством власної еволюції, а також еволюційних процесів у навколишньому середовищі. При цьому розкривається роль суспільної свідомості як детермінованого чинника ноосферогенезу.



Наступний етап у розробці гуманістично-ноосферних проектів соціоприродної еволюції ми пов’язуємо з осмисленням філософами феномена глобальних проблем людства, тобто проблем, які зачіпають інтереси всього людства і кожної окремої людини, потребуючи для свого розв’язання спільних зусиль усіх держав планети.



Усвідомлення планетарної кризи зробило безперспективними подальші концептуалізації майбутнього системи «соціум – природа» поза сценаріями розв’язання глобальних проблем. У другій половині XX століття чимало філософів почали розглядати ідею ноосфери як світоглядну настанову на шляху розв’язання глобальних проблем. Однією з теоретико-методологічних засад гуманістично-ноосферної концепції стали цінності Нового гуманізму, розробленого в цей період, учення, що пропонує задля розв’язання глобальної кризи відмовитися від цінностей суспільства споживання, усвідомити важливість самообмеження з метою збереження природи.



У контексті вчення про ноосферу М.Мойсеєв та інші автори розробили принцип коеволюції (спільної, взаємозумовленої еволюції) соціуму і біосфери, пов’язаної з можливістю регулювання науково-технічного поступу в межах цивілізаційного процесу. Епоха ноосфери визначається ними як час в історії людства, впродовж якого людський розум буде здатний зумовлювати коеволюцію природи і суспільства за допомогою колективної волі людей, необхідної для розвитку процесу ноосферогенезу. Ці умови дістали назву екологічного імперативу, практичною конкретизацією якого на сучасному етапі є концепція сталого розвитку.



Тож автор виділяє такі основні історичні передумови формування гуманістично-ноосферної концепції:  перехід соціуму від традиційного суспільства до техногенного; науково-технічний прогрес і зростаючий вплив людини на природу; феномен глобальних проблем – а) інтерсоціальних, б) у системі «соціум – природа», в) у системі «людина – соціум».



Теоретико-методологічними основами формування гуманістично-ноосферної концепції можна вважати: а) осмислення проблеми ролі людини як чинника планетарної та космічної еволюції; б) розробка концепції біосфери; в) ідея про людство як геологічну силу і розуміння необхідності взяття людиною на себе відповідальності за подальшу долю біосфери Землі; г) усвідомлення однобічності суто технічного розвитку та його негативних наслідків; д) розуміння єдності та взаємопов’язаності природи і людини, виражених у принципі коеволюції; е) трактування ноосфери як центрального міждисциплінарного поняття.



Підрозділ 1.2. – «Сучасна інтерпретація гуманістично-ноосферної концепції». Дотепер існують значні труднощі в реалізації гуманістично-ноосферної концепції на практиці, оскільки її змістовний аспект різні автори інтерпретують суперечливо. Тому важливий аналіз наявних інтерпретацій з метою досягнення консенсусу, що дозволяє виявити єдину планетарну стратегію розв’язання глобальних проблем сучасності.



Філософське вчення про неможливість ноосферогенезу і неадекватність гуманістично-ноосферних ідей сучасним реаліям концептуально походить від А.Швейцера. Безперечно, ці принципи, що розвиваються в рамках філософії біоцентризму, заслуговують уваги, оскільки, з одного боку, зневажливе ставлення людини до решти біоти призвело до сучасного кризового стану глобальної соціоприродної системи, а з іншого боку, абсолютизація цих принципів здатна завдати прямої шкоди людству, ставлячи інтереси якого-небудь біологічного виду фактично вище інтересів самого виду Homo sapiens.



Іншою альтернативою гуманістично-ноосферної концепції є технократизм і технологізм. Для цього філософського напряму характерна абсолютизація ролі техніки і технології в житті суспільства, недооцінка природної регуляції та еволюції як важливого аспекту розвитку системи «соціум – середовище».



Гуманістично-ноосферна концепція пропонує якісно відмінне бачення планетарного майбутнього людства. Однією з її засад є гармонізація відношення «людство – біосфера». Йдеться, по-перше, про охорону ще існуючої природної компоненти навколишнього середовища шляхом обмеження й скорочення руйнівного впливу цивілізації на біосферу. По-друге, вкрай важливо здійснювати інтенсифікацію та регуляцію низки самовідновлюваних природних процесів. По-третє, йдеться про безпосереднє внесення людиною змін у процеси, що протікають у навколишньому середовищі.



Гуманістично-ноосферна концепція передбачає, що наука здатна надати соціуму засоби, достатні для подолання сучасної кризи. Мегапроблема людства полягає в тому, щоб розробити стратегію застосування потенціалу науки в розв’язанні глобальних проблем. При цьому різко зростає роль ціннісного чинника в їх розв’язанні. Залишається актуальною розробка норм узаємодії в системі «людина – природа», котрі мають стати одним із основних елементів ноосферної свідомості, що формується.



Сутнісними аспектами гуманістично-ноосферної концепції постають: а) інтегральна єдність людства; б) розум як визначальний чинник еволюції суспільства; в) соціум як найбільша геологічна сила; г) діалектична єдність інтересів усіх і окремих індивідів у процесі ноосферогенезу; д) еволюція речовини як самоорганізація ноосфери – останнього з ряду етапів еволюції біосфери; е) коеволюція суспільства і природи як умова становлення ноосфери; ж) необхідність узяття розумом коеволюційних процесів під свій контроль.



Підрозділ 1.3. – «Закономірності формування ноосфери в умовах глобалізації». Виявлення основних закономірностей ноосферогенезу на сучасному етапі дозволить визначити, чи можливе успішне становлення ноосфери на планеті Земля. Ноосферогенез відбувається в умовах глобалізації планетарного соціуму.



В сучасній науці експлікується багато різноманітних перспективних траєкторій еволюції планетарного людства. Наука більше не трактує історію як лінійний процес. Навіть саме подальше просування людства шляхом глобалізації – не єдино можливе, хоча воно є найбільш імовірним сценарієм майбутнього планети Земля.



З урахуванням глобалізаційних процесів ми можемо виділити такі взаємопроникні сфери соціальної та природної еволюції, в рамках яких реалізуються основні тенденції сучасного ноосферогенезу: біосфера, техносфера, економіка, політична та соціальна сфери, наука, ноосферна свідомість, інтегрована в духовну культуру людства. Дослідження цих компонентів ноосферогенезу в їхньому діалектичному взаємозв’язку дозволяє виділити наведені нижче основні закономірності формування ноосфери.



Коеволюційний характер еволюції біосфери і соціуму. Незважаючи на сучасний проблемний характер взаємодії соціуму і біосфери, в осяжному майбутньому можлива стабілізація таких взаємин і вихід на коеволюційний вектор розвитку. Діяльність людини стане визначальним чинником такої коеволюції. Закономірним є вихід біосфери на атрактор стану відносної стабільності, що уможливлює подальшу коеволюцію біосфери і людської цивілізації.



Наукомісткі технології є детермінованим чинником коеволюції природи і суспільства. Сьогодні наука здатна надати людству засоби для успішного ноосферогенезу. Раціональне, доцільне застосування наукомістких технологій є важливим чинником подальшого існування цивілізації. Експонентне науково-технологічне зростання є одним із сутнісних атрибутів ноосфери, що формується.



Переважання конструктивної ролі потенціалу техносфери над деструктивною. Глобальному соціуму слід удосконалювати систему запобігання технологічним катастрофам. Окремі руйнівні тенденції мають урівноважуватися відповідною діяльністю. З розвитком генних і нанотехнологій, удосконаленням штучного інтелекту особливої значущості набуває здатність людини контролювати функціонування компонентів створеної нею другої природи.



Стабілізація приросту чисельності населення Землі на прийнятному для ноосферогенезу рівні. Позитивні зміни в соціальній сфері, вдосконалення охорони здоров’я та зростання матеріального добробуту стали причиною швидкого зростання чисельності населення планети. Утім, демографи відзначають, що у світі поступово відбувається перехід від типу відтворення населення з високою народжуваністю і зниженою смертністю до відтворення зі зниженою смертністю і невисокою народжуваністю. Це повинно призвести до стабілізації чисельності населення в цьому сторіччі на рівні 11-12 млрд. людей.



Здійснення подальшої внутрішньовидової еволюції Homo sapiens, зміщеної у сферу свідомості. Ми доходимо висновку про неправомірність класифікації, що розділяє людину на біосферну і ноосферну, людину і постлюдину в контексті ноосферного розвитку глобального соціуму. Закономірною є поступова еволюція виду Homo sapiens, яка, з одного боку, буде характеризуватися подальшим зменшенням впливу чинника природного добору внаслідок прогресу соціальної інфраструктури, а з іншого боку – інтенсифікацією втручання біотехнологій в організм людини. Сприяння становленню ноосферного мислення стане важливим чинником гармонізації зазначених вище процесів.



Формування нового світогляду на основі гуманістично-ноосферної концепції та принципу коеволюції. Досліджуючи закономірності формування ноосфери як соціоприродного явища, важливо розуміти, як ноосферні процеси в соціумі, техносфері й природі відображаються у свідомості людини. Одними із найважливіших елементів цього процесу є ноосферне мислення. Розум як основний чинник еволюції має діяти не стихійно, а цілеспрямовано, детермінуючи подальшу долю глобального соціуму.



У другому розділі «Методологічний потенціал гуманістично-ноосферного проекту соціоприродної еволюції в глобалістиці» розкривається роль глобалізації як детермінуючого чинника розвитку ноосфери, виявляється методологічний потенціал гуманістично-ноосферного підходу до глобальних проблем сучасності та прогнозуються шляхи їх ефективного розв’язання.



Підрозділ 2.1. – «Глобалізація – детермінуючий чинник розвитку ноосфери». Відсутність єдності у визначенні ролі феномена глобалізації в еволюції людства ускладнює для всього світового співтовариства в цілому вироблення стратегії розвитку в цих умовах. Тому є актуальним досягнення консенсусу з цієї проблеми. З цією метою, з одного боку, варто визначити потенційні можливості корекції деструктивного складника глобалізації в рамках глобалізаційного вектора еволюції соціуму. Теоретичне обґрунтування способів подолання негативних наслідків глобалізації має стати першим кроком на шляху практичної реалізації гуманістично-ноосферної концепції. З іншого боку, доцільно визначити, які елементи глобалізації є позитивними для ноосферогенезу.



Найбільш очевидним є позитивний ефект глобалізації в науковій сфері. Успішне розв’язання глобальних проблем ми пов’язуємо з подальшим науково-технологічним зростанням. Глобальна інтеграція в науково-технологічній сфері, взаємозбагачення філософських систем неминуче інтенсифікує зростання наукового знання. Економічний потенціал людства багато в чому залежить безпосередньо від наукового зростання. Економічна база в основному визначає здатність людини до розв’язання глобальних проблем. Безсумнівно, поглиблення глобальної економічної інтеграції, в тому числі й доцільний всесвітній розподіл праці, ресурсів і капіталу збільшують потенціал людства і формують базис для прискорення прогресу в інших сферах, включаючи і науку.



Виникнення глобальних проблем є важливою причиною ситуативної міжнародної інтеграції та кооперації з метою розв’язання таких проблем як, наприклад, забруднення біосфери, що можливе лише в рамках глобальних проектів, подібних до підписання Кіотського протоколу. Науково-технологічна, економічна й політична інтеграція інтенсифікує діалог культур, без чого неможливе осмислення спільності інтересів людства як найважливішої передумови формування ноосферної свідомості.



Усі зазначені позитивні прояви глобалізації можна узагальнено назвати її компонентами, якісна зміна яких неможлива поза зміною вектора цивілізаційного розвитку людства в цілому.



На нашу думку, негативні наслідки глобалізації пов’язані в першу чергу з тим, що інтеграція в її структурі часто використовується суб’єктами міжнародних відносин як інструмент конкуренції чи експансії. З іншого боку, без конкуренції як апробації ефективних науково-технологічних, економічних, соціальних, політико-ідеологічних, культурних моделей подальша еволюція цивілізації неможлива. Отже, відносини антагонізму між країнами мають бути перетворені на відносини патронажу центрів над периферією, хоча й за збереження відомої частки змагальності.



Підрозділ 2.2. – «Методологічна роль гуманістично-ноосферного підходу в глобалістиці». Глобалістика – сукупність наукових досліджень, спрямованих на виявлення сутності глобальних проблем і шляхів їхнього подолання. В західній глобалістиці основну роль відіграють два методологічні напрями розв’язання проблем глобалістики: технократичний і технологічний підходи, з одного боку, і технопесимістичний – з іншого.



Недоліки технократичного й технологічного підходів у глобалістиці виражаються в надмірній абсолютизації ролі техніки і технології в розв’язанні глобальних проблем сучасності, а також недооцінці природної регуляції та еволюції як детермінуючого чинника розв’язання проблем глобалістики. Технопесимістичний підхід неадекватний через неможливість повернути назад науково-технічний прогрес. З огляду на нездатність зазначених підходів запропонувати адекватну модель подолання сучасної кризи, було розглянуто методологічний потенціал гуманістично-ноосферного підходу в глобалістиці, оскільки в ньому здійснено синтез кращого з альтернативних підходів і висунуто низку нових ідей.



На думку автора, на постнекласичному етапі розвитку науки теоретико-методологічні принципи гуманістично-ноосферного підходу в глобалістиці ґрунтуються на таких інтегративних наукових напрямах: синергетика, нанонаука, етика науки, філософія техніки. Детальний аналіз цих напрямів дозволив краще усвідомити методологічні основи гуманістично-ноосферної концепції та ноосферних шляхів розв’язання глобальних проблем сучасності. Спираючись на отримані результати, ми можемо перейти до прогнозування тенденцій еволюції глобальних проблем і виявлення ролі гуманістично-ноосферного підходу в їх розв’язанні.



Підрозділ 2.3. – «Тенденції еволюції глобальних проблем і роль гуманістично-ноосферного підходу в їх розв’язанні». Роль гуманістично-ноосферного підходу як методології розв’язання глобальних проблем сучасності полягає в практичній реалізації таких основних шляхів формування ноосфери: а) розробка нових духовних цінностей; б) діяльність людини на основі наукового розуміння природних і соціальних процесів і гармонійного поєднання з їх законами; в) здійснення принципу ненасилля як у внутрішній, так і в зовнішній політиці; г) інтеграція культур зі збереженням унікальності кожного етносу; д) здійснення інформаційно-комп’ютерної революції.



Прогнозування тенденцій еволюції глобальних проблем сучасності з урахуванням реалізації основних шляхів ноосферогенезу призвело до таких результатів.



Група інтерсоціальних проблем є сьогодні однією з найважливіших перешкод на шляху повномасштабного застосування потенціалу людства з метою розв’язання інших елементів глобальної кризи. В їх розв’язанні найважливішу роль відіграють такі шляхи ноосферогенезу, як розробка нових духовних цінностей, реалізація принципу ненасилля, інтеграція культури Сходу і Заходу, Півночі й Півдня, подальше розгортання комп’ютерної революції. Хоча повністю конфліктів уникнути не вдасться, однак у ноосферному майбутньому глобалізованого світу спрацюють механізми їх приборкування, пом’якшення міжнародної нерівності.



Проблеми в системі «соціум – природа» постають іншим детермінуючим чинником еволюції цивілізації. Важливим елементом є зміна споживацького ставлення до природи відповідно до нових, гуманістично-ноосферних духовних цінностей. Організація діяльності людини на основі наукового розуміння природних і соціальних процесів і гармонійного поєднання з їх законами дозволять вийти на коеволюційний вектор взаємостосунків у системі «людина – природа».



З групи проблем системи «людина – суспільство» ми вважаємо найважливішою проблему неконтрольованого зростання населення Землі. Як було показано раніше, осмислення цього питання в рамках теорії переходу передбачає стабілізацію чисельності населення на прийнятному рівні. Виходу країн на необхідний для стабілізації чисельності населення цивілізаційний рівень сприятиме розв’язання проблем двох попередньо проаналізованих груп.



 




Висновки



У дисертаційному дослідженні обґрунтовано методологічну роль гуманістично-ноосферної концепції в розв’язанні глобальних проблем сучасності на постнекласичному етапі розвитку науки.



На шляху до досягнення цієї мети першим етапом є виявлення основних історичних передумов і теоретико-методологічних основ формування сучасної гуманістично-ноосферної концепції. Показано їх системний характер і доведено провідну роль у генезі цієї концепції тези, що людина є фундаментальним чинником універсальної еволюції. Ноосфера – це інтегрована сфера відповідальності людини за коеволюцію соціуму і середовища його існування.



На основі аналізу сутності й змісту гуманістично-ноосферної концепції визначено її сучасну інтерпретацію та показано парадигмальний потенціал гуманістично-ноосферних ідей. Ця концепція постає системою філософських поглядів на сутність і закономірності формування інтегрованої сфери відповідальності людини за коеволюцію суспільства і природи з урахуванням загальнолюдських гуманістичних цінностей.



Експліковано основні закономірності формування ноосфери, виходячи з філософсько-теоретичного ядра гуманістично-ноосферної концепції як методологічної основи: а) коеволюційний характер еволюції біосфери і соціуму; б) наукомісткі технології як детермінований чинник коеволюції природи і суспільства; в) переважання конструктивної ролі потенціалу техносфери над деструктивною; г) стабілізація приросту чисельності населення Землі на прийнятному для ноосферогенезу рівні; д) здійснення подальшої внутрішньовидової еволюції Homo sapiens, зміщеної у сферу свідомості; е) формування нового світогляду на основі гуманістично-ноосферної концепції та принципу коеволюції.



Обґрунтовано тезу, що глобалізована інформаційна цивілізація, що формується, має достатній потенціал для виходу людства на новий гуманістично-ноосферний атрактор еволюції. Аргументовано необхідність усвідомленого вибору людством стратегії ноосферогенезу, шляхів її реалізації, виходячи з принципу коеволюції природи і суспільства.



Феномен глобалізації є однією з фундаментальних характеристик нашого часу. Взаємозалежність процесів ноосферогенезу і глобалізації приводить до висновку, що глобалізація є передумовою об’єднання зусиль світової спільноти з метою розв’язання глобальних проблем, а, отже, й ноосферогенезу. Згідно з нашим визначенням гуманістично-ноосферної концепції, можна дійти висновку, що глобалізація є невід’ємним складником ноосфери.



Виходячи з аналітичного поділу компонентів глобалізації на необхідні та варіативні, ми віднесли до перших ті, що не мають потенціалу для якісних змін у межах глобалізаційного вектора еволюції людства, хоча й допускають коливання своїх кількісних показників. Як варіативні ми визначили компоненти, які мають потенціал не тільки для кількісних, а й для якісних змін. Сучасна гуманістично-ноосферна концепція слугує методологічною базою для корекції варіативних компонентів глобалізації, що є джерелом загострення глобальних проблем. Отже, доведено, що феномен глобалізації є провідним детермінуючим чинником розвитку ноосфери. Обґрунтовано необхідність прийняття гуманістично-ноосферної стратегії розв’язання суперечностей глобалізації.



Проаналізовано основні наукові напрями, які становлять інтегральну методологічну основу гуманістично-ноосферної концепції на постнекласичному етапі розвитку науки. Доведено, що систему теоретико-методологічних принципів гуманістично-ноосферного підходу в глобалістиці утворюють фундаментальні положення синергетики, філософії нанонауки, етики науки і філософії техніки.



Визначено основні шляхи розв’язання планетарної кризи, концептуалізовані в межах означеного підходу. Показано системний характер цих шляхів і здійснено прогноз основних тенденцій еволюції глобальних проблем людства в умовах глобалізації, що доводить необхідність вибору соціумом гуманістично-ноосферної стратегії розвитку.



Здійснене дослідження методологічної ролі гуманістично-ноосферної концепції в розв’язанні глобальних проблем сучасності не вичерпує всієї складності цієї проблеми. Автор розуміє, що не всі можливості цієї концепції розкриті достатньою мірою. Наприклад, проблеми філософсько-методологічної деталізації окремих аспектів формування ноосфери, інтеграції на основі гуманістично-ноосферної концепції досягнень футуристичних ідей технократизму та біоцентризму тощо можуть стати предметом окремих досліджень.



 


 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины