ОПТИМИЗАЦИЯ РАДИОЙОДТЕРАПИИ И МОНИТОРИНГА БОЛЬНЫХ ПРИ КОМПЛЕКСНОМ ЛЕЧЕНИИ ДИФФЕРЕНЦИРОВАННОГО РАКА ЩИТОВИДНОЙ ЖЕЛЕЗЫ

Краткое содержание

Матеріали і методи дослідження. Проаналізовано результати досліджень і терапії 679 дорослих, хворих на ДРЩЗ, у віці 18–82 років (547 жінок, 132 чоловіків) та  69 дітей і підлітків у віці 7–17 років (47 дівчаток,  22 хлопчиків), що проходили радіойодотерапію і післяопераційний моніторинг в Інституті онкології АМН України в 1994 - 2005 рр. Всього осіб жіночої статі - 79,4 %, чоловічої - 20,6 %. Середній вік дорослих пацієнтів складав 47,4 років, дітей і підлітків - 12,5 років.

Всі спостереження були верифіковані патогістологічно. Папілярний рак щитовидної залози було діагностовано  в 67,7 % випадків, фолікулярний – в 15,1 %, змішані форми – в 17,2 %.

         Хворі з T_1–2N₀ складали 27,4 %, T_1–2N₁  – 17,4 %, T_3–4N₀ – 24,1 %, T_3–4N₁ –     31,1 %. Метастази у віддалені органи визначались в 10,4 %.

         На етапі хірургічного лікування у більшості хворих була виконана тиреоїдектомія – 86,4 %, у 4,0 % – субтотальна резекція щитовидної залози,  у 1,6 %  – гемітиреоїдектомія. У 8,0 % спостережень виконувались реоперації.

         Хворим через 4-6 тижнів після хірургічного лікування проводилась діагностична сцинтиграфія. Дослідження виконувалось на гамма-камері "МВ 9200" з комп’ютерно-сцинтиграфічною системою "Microsegams" (Угорщина) через 24 години після перорального прийому 70 - 80 МБк йоду-131. Для визначення параметрів кінетики радіойоду в ділянках гіперфіксації радіофармпрепарату (РФП) сцинтиграфія повторювалась на 2-4 добу. На підставі даних діагностичної сцинтиграфії, стадії захворювання, особливостей патогістологічної структури ДРЩЗ визначалась необхідність проведення РЙТ, яка виконувалась емпіричними або розрахунковими активностями йоду-131 в межах 1,1 - 5,7 ГБк. Прийом лікувальних активностей йоду-131 проводився перорально натщесерце у вигляді 20-30 мл ізотонічного розчину йодиду натрію (підприємство "Радіофармпрепарат", Узбекистан)  або в формі капсул виробництва фірми "Polatom" (Польща). Для отримання даних про кінетику радіойоду щоденно на 2 - 7-у добу після прийому лікувальних активностей виконувалась посттерапевтична сцинтиграфія.  У частини хворих проводилися посттерапевтичні сканування всього тіла на дводетекторному однофотонному емісійному комп’ютерному томографі "E.CAM 180" фірми "Siemens" (ФРН).

         На четвертий день після прийому лікувальних активностей призначалася супресивна гормонотерапія L-тироксином. Початкова доза препарату визначалась розрахунковим способом: 2,8 мкг на кг маси у пацієнтів віком 21-40 років,              2,6 мкг/кг віком 41-60 років і 2,4 мкг/кг у осіб старше 60 років. Контроль ефективності гормонотерапії проводився шляхом визначення концентрації в крові тиреотропного гормону (ТТГ). Супресивна гормонотерапія вважалась адекватною, якщо рівень ТТГ за 3 місяці після початку прийому L-тироксину не перевищував   0,1 мМО/л.

         За 4-6 місяців після РЙТ проводились контрольні обстеження з використанням сцинтиграфії з йодом-131, радіоімунологічного визначення концентрацій тиреоглобуліну (ТГ), антитіл до тиреоглобуліну (АТТГ). При необхідності виконувалась рентгенографія, КТ, МРТ, сцинтиграфія з туморотропними РФП. В разі наявності показань призначались повторні курси радіойодотерапії.

         Визначення рівнів ТГ в сироватці крові виконувалось радіоімунологічним методом по стандартній методиці з використанням набору реагентів підприємства "ХОП Інституту біоорганічної хімії НАН Білорусі" на автоматичних сцинтиляційних гамма-лічильниках "1175R" фірми "Searle Analytic Inc." (Нідерланди) та "Cobra II" фірми "Packard" (США).

         Контрольні обстеження хворих при відсутності ділянок патологічної гіперфіксації радіойоду і нормальних рівнях ТГ здійснювались 1 раз в 6 місяців на протязі 1,5 - 2 років, наступні 2 роки - щорічно, далі - 1 раз в 2-5 років.

Методики розрахунку післяопераційних об’ємів залишкової тканини щитовидної залози і регіонарних метастазів, параметрів кінетики йоду-131 і осередкових поглинутих доз в них. На основі фантомних вимірювань було розроблено методику сцинтиграфічного визначення післяопераційних об’ємів залишкової тканини щитовидної залози і осередків регіонарного метастазування