ДОБРОЯКІСНІ КІСТОЗНІ УТВОРЕННЯ ЯЄЧНИКІВ: ЕПІДЕМІОЛОГІЯ, ПАТОГЕНЕЗ, ДІАГНОСТИКА ТА ВІДНОВЛЕННЯ РЕПРОДУКТИВНОГО ЗДОРОВ’Я



Название:
ДОБРОЯКІСНІ КІСТОЗНІ УТВОРЕННЯ ЯЄЧНИКІВ: ЕПІДЕМІОЛОГІЯ, ПАТОГЕНЕЗ, ДІАГНОСТИКА ТА ВІДНОВЛЕННЯ РЕПРОДУКТИВНОГО ЗДОРОВ’Я
Альтернативное Название: Доброкачественные кистозные образования яичников Эпидемиология, патогенез, диагностика И ВОССТАНОВЛЕНИЕ РЕПРОДУКТИВНОГО ЗДОРОВЬЯ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Матеріали та методи. Під спостереженням знаходилася 1671 пацієнтка з кістозними утвореннями яєчників у віці від 11 до 35 років, з яких у 1641 пацієнтки були ДКУЯ і у 30 – цистаденокарциноми (група Р). Контрольну клінічну групу К склали 30 гінекологічно і соматично здорових жінок без наявності будь-якої ендокринної патології та явищ ендометріозу, контрольну морфологічну групу Км – 20 соматично здорових жінок з нормальною побудовою яєчників, прооперованих з приводу трубної неплідності. Серед жінок з ДКУЯ 180 отримали консервативне лікування (група А) і 1441 – оперативне. Серед прооперованих пацієнток 1220 склали групу В і 241 – групу Д (екзаменаційна діагностична вибірка для оцінки ефективності розробленої системи апріорної діагностики).


У групі А 90 пацієнток отримали консервативне лікування за традиційними методиками (група порівняння АП) і 90 – за розробленими (основна група АО). Всі жінки групи А були зацікавлені в найближчій реалізації репродуктивної функції.


У групі В 325 пацієнткам оперативне лікування з приводу ДКУЯ було проведено за традиційними технологіями (група порівняння ВП) і 895 жінкам – за розробленими (основна група ВО). Група ВО також була використана в ролі навчальної діагностичної вибірки для побудови автоматизованої системи апріорної діагностики.


У групі ВО виділено групу С, яку склали 315 поглиблено обстежених пацієнток. У групі С 154 жінки отримали традиційний комплекс реабілітаційних заходів після оперативного втручання (група порівння СП), а 161 – розроблений комплекс (основна група СО).


В усіх вище означених групах групу І складали жінки з кістами яєчників, групу ІІ – з кістомами, СЦА – з серозними цистаденомами, ЗКТ – зі зрілими кістозними тератомами, МЦА – з муцинозними цистаденомами, ЕК – з ендометріоїдними кістами, ПК – з параоваріальними кістами, ФК – з фолікулярними кістами, КЖТ – з кістами жовтого тіла, КБВ – з кістами без епітеліального вистелення (простими кістами).


Для вивчення епідеміології ДКУЯ та характеру надання медичної допомоги при цій патології вивчені амбулаторні карти хворих, диспансерні журнали жіночих консультацій, історії хвороб стаціонарних хворих, операційні та гістологічні журнали гінекологічних стаціонарів, річні звіти Обласного статистичного управління по Донецькій області за 1995-2003 роки.


При клінічному обстеженні пацієнток вивчалися скарги, дані об’єктивного обстеження, соціально-економічного статусу, соматичного, гінекологічного, акушерського, інфектологічного, алергологічного й спадкового анамнезу, проводилося антропометричне, повне клініко-лабораторне обстеження, обстеження на урогенітальні інфекції з використанням методу полімеразної ланцюгової реакції.


Соноскопію органів малого тазу і допплерівську оцінку кровоплину в кістозних утвореннях яєчників здійснювали на 5-7-й день менструального циклу за допомогою ультразвукових апаратів, забезпечених приладами з допплерівськім блоком пульсуючої хвилі і функцією кольорового допплерівського каптажу. Автоматично розраховувалися швидкості кровоплину: максимальна систолічна (Vmax), кінцева діастолічна (Vmіn), середня максимальна (TAmax), середня систолічна (Vs), середня діастолічна (Vd), а також індекс резистентності (ІР), індекс пульсативності (ІП). Оцінювали розташування судин, наявність дикротичної виїмки на початку діастоли.


Лапароскопію виконували за стандартною методикою (В.І. Кулаков та співав., 2000) апаратурою фірми "Wiest" (Німеччина) і “Sony” (Японія).


Для визначення гормонального профілю сироватки периферичної крові було проведене радіоімунологічне визначення вмісту лютеїнізуючого гормону (ЛГ), фолікулостимулюючого гормону (ФСГ), пролактину (ПРЛ), тиреотропного гормону (ТТГ), тестостерону (Т), андростендіону (АС), естрадіолу (Е2), прогестерону (П), кортизолу (К), дегідроепіандростерону сульфату (ДГЕАС), трийодтироніну (Т3), тироксину (Т4), інсуліну на 5-й день менструального циклу до та через 6 міс після операції за допомогою наборів для імунорадіометричного дослідження AutoDELFIATM фірми “PerkinElmertm life sciences” (Фінляндія), IMMUNOTECH фірми “A coulter company” (Чеська республіка) і “Хозрасчетного опытного производства Института биоорганической химии Национальной академии наук Беларуси” (Республіка Бєларусь). Рівень стероїдзв’язуючого глобуліну (СЗГ) в сироватці периферичної крові досліджували методом твердофазного хемілюмінесцентного імуноаналізу.


Оцінку імунної реактивності проводили одночасно з визначенням гормонального статусу. Показники експресії мононуклеарами крові молекул Т-клітин (CD3+), Т-хелперів (CD4+), Т-супресорів (CD8+), природних кілерних клітин (CD16+), В-клітин (CD22+), активованих Т-лімфоцитів (CD25+) визначали за допомогою моноклональних антитіл фірми “Orto” в реакції прямої імунофлюоресценції відповідно інструкціям фірми. Рівень циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) визначали за методом Ю.А. Гриневича, А.Н. Алферова (1981). Гемолітична активність комплементу визначалася за титром – найбільшим розведенням сироватки, яке забезпечувало 50% гемоліз, уніфікованим методом.


Вміст Ig G, Ig A, Ig M у сироватці крові вивчали методом радіальної імунодифузії (G.Mancini et al.,1965) із застосуванням антисироваток виробництва Московського НДІ вакцин та сироваток ім. І.І. Мечникова, а Ig Е – за допомогою ферментних наборів фірми “Roshe” (Швейцарія). Рівні антифосфоліпідних антитіл (аФЛ АТ) та цитокінів (g-ІФН, ФНП-a, ІЛ-2, ІЛ-4) визначали за допомогою імуноферментних тест-систем фірм “Biotech Inc”, “GENESIS Diagnostics” (Великобританія), “PerkinElmertm life sciences” (Фінляндія) та “ORGenTecDiagnostika GmbH” (Німеччина) відповідно до інструкцій фірм. Рівні онкомаркерів СА 125, СА 19-9, СЕА, ТРА, тимідинкінази у сироватці крові та інтракістозному вмісті робили за допомогою стандартних реактивів „Can Ag Diagnostics AB” (Швеція).


Стан систем ВРО та АОЗ вивчали за допомогою фотометричних методів. Вміст у плазмі крові дієнових кон’югатів (ДК) ненасичених жирних кислот досліджували методом Z. Placer (1966) у модифікації В.Б. Гаврилова (1983), рівень малонового діальдегіду (МДА) – методом J.A. Knight (1988), перекисний гемоліз еритроцитів (ПГЕ) – методом F.C. Tiager, 1968). Резерви АОЗ крові оцінювали за показником загальної антиокислювальної активності (ЗАОА) плазми методом Г.І. Клебанова (1988). Визначення активності супероксиддисмутази (СОД) проводили методом Fridovich у модифікації О.П. Макаревича (1983), активності каталази (Ка) у сироватці крові – методом М.А. Королюк (1988). Вміст сироваткового ретинолу визначали методом флуоресцентної спектрометрії за Р.Ч. Черняускене (1984), Ь-токоферолу методом J. Biery у модифікації Р.Ш. Кисилевич (1973). Рівень церулоплазміну (Цп) у сироватці крові визначали методом Ревіна у модифікації С.В. Бестужева, В.Б. Колб. Для оцінки вираженості ендогенної інтоксикації досліджували концентрацію молекул середньої маси (МСМ) скринінговим методом Н.І. Габриелян (1983) у модифікації А.Н. Ковалевського.


Здійснено гістологічне дослідження усіх операційних матеріалів. Проведено поглиблену оцінку морфофункціональних особливостей яєчників з доброякісними кістозними утвореннями і самих утворень у 91 пацієнтки з кістами, 50 – з кістомами і 10 – з цистаденокарциномами яєчників: виявлення глікогену, нейтральних і кислих глікопротеїнів, ліпідів, естерази, лужної та кислої фосфатази, пероксидази – за методиками Р. Ліллі (1969), Е. Пірса (1962), вивчення експресії глікокон’югатів – лектиногістохімічним методом з використанням набору помічених пероксидазою лектинів, виготовлених у лабораторії „Лектинотест” із сировини Карпатського регіону (Львів, Україна), виявлення рецепторів естрогенів-б, П та андрогенів, а також ядерного фактору проліферації (PCNA) – імуногістохімічним методом за допомогою тест-систем „DakoCytomation EnVision” (США), HRP (пероксидаза хрону) за інструкціями фірми. Виготовлені гістологічні препарати вивчали за допомогою світлового мікроскопу Olympus BX-40. Фотозйомку здійснювали цифровим апаратом С200о ZOOM Olympus Dp-Soft.


Статистичну обробку матеріалів проводили методами варіаційного, кореляційного та критеріального аналізів на ЕОМ IBM/PC/AT з використанням електронної таблиці «EXCEL». Автоматизовану систему апріорної діагностики гістоструктурних форм ДКУЯ розробляли із застосуванням методів математичного моделювання і використанням байєсівського підходу.


Результати власних досліджень та їх обговорення. На першому етапі роботи було проведено епідеміологічне дослідження, вивчена розповсюдженість ДКУЯ серед дівчаток-підлітків і пацієнток активного репродуктивного віку в Донецькій області, вичленені гістоструктурні форми ДКУЯ, які зустрічаються найчастіше в гінекологічній практиці, оцінений стан надання оперативної допомоги при цій патології.


Встановлено, що серед дівчаток-підлітків і пацієнток активного репродуктивного віку захворюваність ДКУЯ складала 14,2±6,6 на 10 000 жінок відповідного віку, кістомами – 3,6±2,2, кістами – 10,5±5,7, тобто в структурі ДКУЯ 25,51% приходилося на кістоми, 74,49% – на кісти. Серед прооперованих кістом найчастіше спостерігалися СЦА (44,1%), ЗКТ (21,9%), МЦА (8,55%), а серед кіст – ФК (41,3%), КЖТ (25,4%), КБВ (14,9%), ЕК (11,8%), ПК (6,6%). Органозберігальні операції (цистектомії) були виконані тільки у 31,64% пацієнток, тоді як радикальні – у 68,36% (цистоваріоектомії у 16,51% і цистосальпінгооваріоектомії у 51,85%). Лише у 16,8% хворих при цих втручаннях використовувався лапароскопічний доступ.


Серед 11 013 пацієнток відділення дитячої та підліткової гінекології ДРЦОМД ДКУЯ зустрічалися у 8,76% випадків, серед яких 89,53% складали кісти і 10,47% – кістоми. Вік юних пацієнток з ДКУЯ в середньому складав 15,1±0,2 роки. Різке збільшення частоти виникнення ДКУЯ припадало на 13-14 років – період початку менструацій, а пік захворюваності (22,2%) – на 17 років. Саме в ці періоди статевого дозрівання домінують зміни в системі гіпоталамус-гіпофіз-яєчники з вираженою активацією яєчників ( I. Baseviciene еt al., 2003), що може, з одного боку, привести до активації в них дизонтогенетичних структур і появи кістом, а з другого – сприяти кістозному переродженню фізіологічних структур і появі функціональних кіст. У 85,28% дівчаток-підлітків з функціональними кістами наступила редукція утворень на фоні етіопатогенетичної терапії, а 14,72% були прооперовані.


На другому етапі був проведений ретроспективний аналіз результатів діагностики гістоструктурних різновидів ДКУЯ, ефективності традиційних консервативних та оперативних методів лікування ДКУЯ.


З консервативно пролікованих традиційним чином 90 пацієнток групи АП з функціональними кістами яєчників регрес утворень наступив у 19 (21,11%) жінок. З 72 хворих з персистенцією кіст 11 (12,22%) настояли на проведенні оперативної лапароскопії, а 61 (66,67%) – на здійсненні ТГАД.


Передопераційний діагноз гістоструктурних різновидів ДКУЯ в групі ВП співпав з результатами гістологічного дослідження операційних матеріалів лише у 60,92% хворих. Органозберігальні об’єми оперативних втручань на яєчниках з приводу ДКУЯ у групі ВП були виконані тільки у 51,69% випадків.


На третьому етапі роботи була розроблена та впроваджена комплексна система апріорної діагностики гістоструктурних форм кістозних утворень яєчників. Для цього було досліджено особливості клінічних проявів, соноскопії і допплерографії яєчників, експресії сироваткових та інтракістозних онкомаркерів, даних відеоскопічної візуалізації кістозних утворень яєчників у 895 жінок групи ВО і 30 групи Р.


При вивченні особливостей клінічних проявів кістозних утворень яєчників відмічено, що у 17,48% пацієнток з кістами, у 19,00% з кістомами і у 23,30% з цистаденокарциномами захворювання мало безсимптомний перебіг. 82,52% хворих на кісти і 81,00% на кістоми пред’являли скарги в основному на наявність болю, порушення менструальної і репродуктивної функції, диспареунії. Характерними рисами больового синдрому при ДКУЯ були незначна сила та періодичність (у 59,50% пацієнток з кістами і у 63,33% з кістомами). Лише 7,73% хворих на кісти і 4,00% на кістоми скаржилися на різкий біль.


ЕК відрізнялися малорухливістю та болісністю утворень при пальпації у 85,56% пацієнток, наявністю перименструальних болів у 60,56% і диспареунії у 53,60% випадків (у 12,65% – вираженої), найбільшою тривалістю менструальної кровотечі – 5,57±0,09 днів, наявністю у 82,22% жінок до- та післяменструальних кров’янистих виділень зі статевих шляхів, у 21,11% – субфебрилитету, у 38,56% – безпліддя. Характерною ознакою ПК було розташування їх окремо від яєчника. КЖТ відрізняв у 32,80% випадків постійний і у 18,40% різкий характер болю, у 19,20% жінок – нерегулярність менструацій, у 11,88% пацієнток – затримки менструацій при встановленому менструальному циклі, а також найбільша тривалість менструального циклу – 30,45±0,63 днів. Для КБВ була характерна тривала персистенція утворень. ЗКТ виникали у кожної п’ятої пацієнтки під час або в найближчий термін після вагітності. СЦА характеризувалися великими розмірами у 73,26% випадків. Для МЦА були притаманні нерегулярні менструації у 22,44% жінок, великі розміри утворень у 51,67% випадків і гігантські розміри – у 31,67%.


При оцінці репродуктивного анамнезу у жінок з ДКУЯ виявлено, що пацієнтки з кістами мали в анамнезі вагітності у 54,49% випадків, з кістомами – у 60,09%. Безпліддя серед жінок з кістами зустрічалося в 2,06 рази частіше, ніж з кістомами – 28,29% проти 13,72% (рІ-ІІ<0,001). При більшості гістоструктурних форм ДКУЯ відсоток безплідних жінок не перевищував середній популяційний рівень, за винятком пацієнток з ЕК (38,55%), КЖТ (27,35%) і ФК (25,20%).


Клінічними особливостями ДКУЯ у дівчаток-підлітків порівняно з пацієнтками активного репродуктивного віку було переважання серед гістоструктурних форм ДКУЯ ЗКТ і ПК, більш часта відсутність будь-яких клінічних проявів (33,33%, p<0,03), більш ранній вік менархе (12,50±0,11 років, p<0,001) і більша тривалість менструацій (5,57±0,13 днів, p<0,02).


Питома вага перекруту оваріальних утворень серед жінок, прооперованих з приводу ДКУЯ, склала 5,47%. Серед пацієнток з перекрутом ДКУЯ 63,27% мали кісти і 36,73% – кістоми. 4,08% жінки були з перекрутом ЕК, 22,45% – ПК, 6,12% – КЖТ, 24,49% – ФК, 6,12% – КБВ, 18,37% – ЗКТ, 12,24% – СЦА, 6,12% – МЦА. Середній вік прооперованих з перекрутом ДКУЯ був нижче за такий пацієнток без перекруту – 21,12±1,12 проти 25,29±0,21 років, р<0,01. Класична картина перекруту спостерігалася лише у 26,53% хворих, стерта – у 63,27%, латентна – у 10,20%. Біль незавжди супроводжував навіть тугий багаторазовий перекрут. У той же час неповний нетугий перекрут міг давати класичну клінічну картину.


Серед прооперованих жінок ДКУЯ мали середні розміри (2-7 см) у 51,61% випадків, великі (7-15 см) – у 41,22%, гігантські (понад 15 см) – у 5,17%. Клінічні прояви при ДКУЯ середніх і великих розмірів практично не мали вірогідних відмінностей. Гігантські ДКУЯ відрізнялися частішим виникненням в підлітковому віці, меншою вираженістю болю, наявністю у 28,95% випадків значного збільшення розмірів живота, меншою зустрічаємістю в анамнезі урогенітальних інфекцій.


При генеалогічному дослідженні встановлено, що 17,82% матерів і 10,19% сестер пацієнток з кістами, 9,33% матерів і 8,73% сестер жінок з кістомами мали різні злоякісні новоутворення. 26,33% матерів жінок з кістомами і 21,01% з кістами страждали на лейоміому матки, відповідно 13,00% і 8,07% – на ДКУЯ. Зі спадкової екстрагенітальної патології найчастіше зустрічався цукровий діабет, який спостерігався у 15,32% родичів пацієнток з кістами і у 12,67% з кістомами.


Чутливість соноскопічної діагностики гістоструктурних різновидів оваріальних утворень при кістах яєчників (за виключенням КБВ) склала 88,18%: при ЕК – 91,30%, ПК – 83,17%, КЖТ – 91,18%, ФК – 84,10%, а при кістомах – 82,20%: при ЗКТ – 95,50%, СЦА – 66,67%, МЦА – 69,32%.


Негативні результати апріорної соноскопічної діагностики ДКУЯ були пов’язані з частою одноманітністю їх соноструктури при різній гістоструктурі. Основні помилки виникали при диференціюванні ЕК, КЖТ, ФК, КБВ, СЦА у вигляді анехогенних, однорідних, гладкостінних утворень; ЕК, КЖТ і ФК з наявністю пристінних зсідків крові; ПК, СЦА і МЦА з анехогенним, однорідним вмістом при розташуванні цистаденом в апікальній частині яєчника, коли на сонограмі яєчник реєструвався окремо від утворення; ЕК, ЗКТ і МЦА, представлених гладкостінними утвореннями з однорідним вмістом середньої або підвищеної ехогенності. Не існувало вірогідних соноскопічних ознак КБВ.


Система апріорної діагностики ДКУЯ також включала оцінку експресії сироваткових онкомаркерів. Концентрації СА 125, СА 19-9, СЕА, ТРА, тимідинкінази практично при всіх різновидах ДКУЯ перевищували аналогічні в контрольній групі та вірогідно відрізнялися між собою. Але в переважній більшості сироваткові концентрації онкомаркерів при різних ДКУЯ не були вище за нормативні показники й значно варіювали за рівнем в межах одного й того ж гістоструктурного різновиду. Так, при кістах яєчників сироватковий рівень СА 125 перевищував норму лише у 4,89% випадків (pІ-ІІ<0,02, pІ-р<0,001), СЕА – у 15,22% (pІ-ІІ>0,05, pІ-р<0,001), СА 19-9 – у 2,72% (pІ-ІІ>0,05, pІ-р<0,001), ТРА – у 12,50% (pІ-ІІ>0,05, pІ-р<0,001), тимідинкінази – у 75,00% (pІ-ІІ>0,05, pІ-р<0,03); при кістомах відповідно – у 12,21% (pІІ-р<0,001), 16,03% (pІІ-р<0,001), 6,11% (pІІ-р<0,001), 12,98% (pІІ-р<0,001), 87,02% (pІІ-р>0,05), тоді як при цистаденокарциномах – у 90,00%, 60,00%, 73,33%, 70,00% та 93,33%. Таким чином, визначення сироваткових онкомаркерів найбільш доцільно використовувати не для індивідуальної діагностики гістоструктурних різновидів ДКУЯ, а для диференційної діагностики ДКУЯ з цистаденокарциномами. Найбільш інформативним для цього є визначення рівнів онкомаркерів СА 125 і СА 19-9.


 


З метою поліпшення ефективності диференційної діагностики з цистаденокарциномами при проведенні ТГАД нами проведено вивчення вище зазначених онкомаркерів у вмісті кістозних утворень. Виявлено, що рівні онкомаркерів у вмісті ДКУЯ значно перевищували відповідні у сироватці периферичної крові і вірогідно відрізнялися при різних гістоструктурних формах кістозних утворень. При цьому концентрація СА 125 у вмісті ЕК не перевищувала 709,27 Од/мл, ПК – 172,55 Од/мл, КЖТ – 266,51 Од/мл, ФК – 234,18 Од/мл, КБВ –101,43 Од/мл, ЗКТ – 998,70 Од/мл, СЦА – 979,70 Од/мл, МЦА – 1167,49 Од/мл, а у вмісті цистаденокарцином варіювала від 321,36 до 1756,03 Од/мл. Рівень СЕА у вмісті ЕК не перевищував 8,16 нг/мл, ПК – 3,98 нг/мл, КЖТ – 4,11 нг/мл, ФК – 4,56 нг/мл, КБВ –101,43 нг/мл, ЗКТ – 56,07 нг/мл, СЦА – 33,23 нг/мл, МЦА – 35,19 нг/мл, у вмісті цистаденокарцином варіював від 11,24 до 29,98 нг/мл. Концентрація СА 19-9 у вмісті ЕК не перевищувала 110,98 Од/мл, ПК – 29,01 Од/мл, КЖТ – 38,04 Од/мл, ФК – 55,91 Од/мл, КБВ – 50,55 Од/мл, ЗКТ – 38,46 Од/мл, СЦА – 47,98 Од/мл, МЦА – 45,62 Од/мл, у вмісті цистаденокарцином варіювала від 54,32 до 125,64 Од/мл. Рівень ТРА у вмісті ЕК не перевищував 1567,34 Од/мл, ПК – 869,56 Од/мл, КЖТ – 1432,56 Од/мл, ФК – 1454,66 Од/мл, КБВ – 1133,19 Од/мл, ЗКТ – 1435,25 Од/мл, СЦА – 1759,33 Од/мл, МЦА – 1465,03 Од/мл, а у вмісті цистаденокарцином варіював від 887,89 до 5334,45 Од/л. Концентрація тимідинкінази у вмісті ЕК не перевищувала 41,28 Од/л, ПК – 32,23 Од/л, КЖТ – 27,94 Од/л, ФК – 32,77 Од/л, КБВ – 29,22 Од/л, ЗКТ – 29,91 Од/л, СЦА – 35,85 Од/л, МЦА – 37,02 Од/л, у вмісті цистаденокарцином варіювала від 11,24 до 89,88 Од/л.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины