СУДОВЕ РІШЕННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ :

Краткое содержание

Актуальність дисертаційного дослідження. Суттєве оновлення процесуального законодавства викликає потребу в певній корекції наукових підходів, які лежать в основі правової доктрини щодо правової природи та основних якостей головного акту судової влади – судового рішення. Хоча окремі аспекти теорії судового рішення досліджувалися у роботах М.Г.Авдюкова, С.Н.Абрамова, А.Т.Боннера, Є.В.Васьковського, Т.Н.Губарь, М.А.Гурвича, П.П.Заворотько, Н.Б.Зейдера, В.В.Комарова, Д.И.Полумордвинова, А.Ю.Угринева, М.А.Черемина, Н.А.Чечіної, Д.М.Чечота, М.К.Шакарян, П.І.Шевчука, М.Й.Штефана, К.С.Юдельсона, В.В.Яркова та інших, різний підхід до вивчення сутності судового рішення, виключно багатий зміст та складність цього інституту спричинили те, що до цього часу в теорії цивільного процесу немає загальновизнаного поняття судового рішення, а питання щодо його сутності трактується науковцями неоднаково.

Визнаним положенням у процесуальній науці вважається розмежування судового рішення як акту правосуддя та як процесуального документу. В той же час, основною фундаментальною роботою щодо цієї проблематики є робота М.А.Гурвича, написана понад 50 років назад. Хоча її положення і тепер залишаються актуальними, цю проблематику не можна вважати вичерпаною, перш за все, в зв’язку із уведенням в цивільне судочинство нових судових процедур (наказного провадження, заочного порядку розгляду справ та провадження у справі до судового розгляду) та нових видів постанов, які мають різний зміст як процесуальні документи (судовий наказ, заочне рішення тощо). Юридична природа таких постанов викликала дискусії в науковій літературі, про що, зокрема, свідчать і дисертаційні дослідження Шиманович О.М. «Судові постанови у цивільному процесі України» (Київ,2005), Навроцької Ю.В. «Заочний розгляд справи в цивільному процесі України» (Львів,2008), Андронова І.В. «Рішення суду першої інстанції в цивільному процесі України» (Одеса,2008) та інші.

Звертає на себе увагу й те, що у літературі наявні різні точки зору щодо кола вимог, яким повинно відповідати судове рішення; існують різні підходи до визначення логічного змісту кожної із них; по-різному оцінюється їх співвідношення. Судова ж практика свідчить, що відносно правосудності певної частини судових рішень виникають обґрунтовані сумніви. У зв’язку із цим, є необхідність у визначенні модернізованих наукових підходів до інтерпретації основних якісних характеристик судового рішення та напрямків вдосконалення процесуальної форми здійснення правосуддя у цивільних справах з метою забезпечення ухвалення судами правосудних судових рішень та ефективного їх виконання. Отже, багато питань, що стосуються інституту судового рішення в цивільному судочинстві, досліджені недостатньо повно. Необхідність глибшого їх вивчення та вирішення обумовила вибір теми цього дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами та планами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри цивільного процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державних цільових комплексних програм № 0186.0.099031 «Проблеми вдосконалення організації та діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави» та № 0106u002293 «Проблеми вдосконалення організації та діяльності суду і правоохоронних органів», науковий напрямок «Актуальні проблеми правосуддя, укріплення законності і організації боротьби зі злочинністю в Україні».

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в науковій розробці актуальних проблем судового рішення у контексті здійснення владних повноважень суду як органу судової влади, а також формулювання теоретичних положень та практичних висновків, спрямованих на подальше удосконалення цивільного процесуального закону та судової практики з метою підвищення ефективності судового захисту та створення такого процесуального механізму, який би забезпечив ухвалення судом справедливих та правосудних рішень.

Мета наукового дослідження зумовила наступні завдання наукового пошуку:

- дослідити та узагальнити існуючі в науці цивільного процесуального права концепції щодо визначення сутності та поняття судового рішення в цивільному судочинстві;

- дослідити підстави диверсифікації процедур цивільного судочинства та відповідних різновидів судових рішень в межах єдиної процесуальної форми цивільного судочинства;

- проаналізувати нові види судових рішень, у т.ч. з точки зору перспектив їх запровадження, що пов’язані із нововведеними у процесуальний закон судовими процедурами (судовий наказ, заочне рішення, сумарне рішення);

- дослідити та узагальнити вимоги, яким має відповідати судове рішення, з’ясувати суть, логічний обсяг та зміст кожної з них;

- сформулювати пропозиції щодо удосконалення цивільного процесуального законодавства та судової практики.

Об’єктом даного дослідження є судове провадження як комплексна система процесуальних дій суду та учасників цивільного процесу в межах процесуальної форми цивільного судочинства.

Предметом даного дослідження є судові рішення у цивільних справах як завершальний елемент проваджень цивільного судочинства, його види, а також вимоги, яким повинно відповідати судове рішення, як умови його правосудності. В роботі не досліджуються інші постанови суду, зокрема ухвали, оскільки ними цивільна справа по суті заявлених вимог не вирішується і вони виконують іншу процесуальну функцію, а тому мають бути предметом самостійного наукового дослідження.

Методи дослідження. Дисертаційна робота ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів юридичної науки. Системний, діалектичний, порівняльно-правовий, функціонально-правовий, формально-логічний, історичний та інші методи і підходи було застосовано такою мірою, в якій вони були адекватні об’єкту, предмету та завданням дисертаційного дослідження. Історичний метод застосовувався при дослідженні еволюції правової регламентації інституту судового рішення у процесуальному законодавстві, розвитку інститутів заочного рішення та судового наказу тощо. Порівняльно-правовий метод використовувався під час аналізу самостійних процедур розгляду цивільних справ, закріплених у загальному та спеціальному процесуальному законодавстві України та інших держав (Росії, Німеччини, Франції, Англії, США тощо), системно-структурний – при дослідженні структури цивільного процесу, структури судового рішення як процесуального документу та як акту правосуддя тощо. Обґрунтовуючи теоретичні висновки, автор дисертації керувався загальноприйнятими положеннями теорії права.