ПРАВОВИЙ РЕЖИМ КОНФІДЕНЦІЙНОЇ ІНФОРМАЦІЇ: ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ :

Краткое содержание

Актуальність теми. При дослідженні правового режиму інформації, конфіденційної інформації (комерційної таємниці і ноу-хау) доцільно виходити не стільки із норм, закріплених в чинному законодавстві України, які є недосконалими щодо регулювання інформаційних відносин, а з юридичної природи даного об’єкта. Відповідно норми чинного законодавства повинні бути адекватними саме юридичній природі інформації, конфіденційної інформації.

В Україні єдиного підходу щодо розуміння юридичної природи інформації (конфіденційної інформації) не вироблено. Певною мірою це пояснюється тим, що інформація не є класичним об’єктом цивільного права. Немає єдності у визначенні терміна «інформація» навіть серед всесвітньо відомих вчених у сфері точних наук, які безпосередньо вивчають інформацію.

У науці цивільного права та в законодавстві України на даний час домінує поняття, що інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі (ст. 200 Цивільного кодексу України, далі – ЦК України і ст. 1 Закону України «Про інформацію»). Саме виходячи із даної точки зору законодавець України сформулював похідне правове положення, згідно з яким інформація і всі її різновиди, тобто «відомості» - є об’єктом права власності. Відповідно інформацією, конфіденційною інформацією можна «володіти, користуватись і розпоряджатись» (ст. 30, 38 Закону України «Про інформацію»).

Дисертант не поділяє такого поняття щодо інформації як такої (per se) і вважає, що воно неадекватно відображає дане об’єктивне явище у природі, суспільстві і, відповідно, в праві.

Аналіз судової практики, яка стала предметом дослідження, також свідчить про те, що учасники інформаційних правовідносин, а на випадок спорів і учасники судових процесів, органи юрисдикції мають значні труднощі, коли їм необхідно застосувати ту чи іншу норму права, диспозиція якої містить термін «інформація», «конфіденційна інформація», «комерційна таємниця», «ноу-хау». Про це свідчить і рівень вітчизняних наукових розробок щодо вказаних видів інформації.

Наразі теоретичні засади інформаційно-правових явищ в Україні складають монографії: Кохановської О. В. «Теоретичні проблеми інформаційних відносин у цивільному праві», Носіка Ю. В. «Права на комерційну таємницю в Україні», Петрова Є. В. «Інформація як об’єкт цивільно-правових відносин». Окремі аспекти правового регулювання відносин, які виникають щодо інформації, конфіденційної інформації висвітлені у наукових працях Азімова Ч. Н., Бачіло І. Л., Бєгової Т. І., Венгерова А. Б., Дозорцева В. А., Жукова В. І., Капіци Ю. М., Копилова В. А., Коссака В. М., Крижної В. М., Кулініч О. О., Підопригори О. А., Підопригори О. О., Погуляєва С. Ю., Розенберга В., Саніахметової Н. О., Северіна В. А., Селіванова М. В., Сергеєва О. П. , Сіренка І. А., Сляднєвої Г. О., Топалової Л. Д., Харитонова Є. О., Чобота О. А., Шершеневича Г. Ф., Шишки Р. Б., Штумпфа Г. та ін.

Проведений аналіз наукової літератури, щодо розуміння науковою спільнотою цивілістів України фундаментального положення про інформацію як «відомості», дає підстави стверджувати, що легальне визначення інформації та конфіденційної інформації не ставиться під сумнів. У більшості робіт вітчизняних учених інформація (конфіденційна інформація) розглядається з позиції «речового права власності», а комерційна таємниця і ноу-хау однозначно як об’єкти права інтелектуальної власності, на які існує суб’єктивне право, з чим дисертант не погоджується.

На підставі отриманих результатів дослідження дисертант спираючись на фундаментальні положень про інформацію як таку (per se), отримані всесвітньо відомими вченими у сфері точних наук (Н. Вінер, К. Шеннон, Л. Бріллюен, В. Глушков, Ж. Буассель) обґрунтовує тезу про те, що інформація - це не «…відомості», а «повідомлення, яке містить відомості», котрі можуть бути у тому числі і конфіденційними, і документованими. Серед учених-цивілістів такої точки зору дотримуються В. А. Дозорцев, В. І. Жуков.

Окреслена проблема в дисертації вирішується з урахуванням відповідних Директив ЄС та інших міжнародних нормативних актів, які мають важливе значення для гармонізації українського законодавства про інформацію, конфіденційну інформацію і, зокрема комерційну таємницю та ноу-хау, до європейських стандартів, в яких інформація розглядається саме з позиції доступу до повідомлення.

Викладаючи матеріал дисертаційного дослідження, автор використовує терміни: «право інтелектуальної власності», «право на» інформацію (конфіденційну інформацію), «суб’єктивне право», захист «суб’єктивного права на» конфіденційну інформацію як умовні поняття, які не є адекватними суті даного правового явища. На думку дисертанта, адекватними будуть терміни: «фактична монополія» на інформацію (конфіденційну інформацію), «право доступу» до інформації (конфіденційної інформації), «охоронюваний законом інтерес» щодо конфіденційної інформації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з розділом 9 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006 - 2010 роки. Робота спрямована також на реалізацію основних положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2000 р. № 1072.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення та опис властивостей, об’єктивно притаманних інформації як такій (per se), з якими норми цивільного права, на рівні гіпотези та диспозиції, можуть пов’язати певні правові наслідки. На цій основі визначити: 1) правовий режим конфіденційної інформації та 2) «право доступу» до конфіденційної інформації.

Для досягнення поставленої мети вирішуються наступні завдання: з’ясувати фізичну природу, поняття і зміст інформації як такої (per se) необхідної і достатньої для науки цивільного права; виявити і описати властивості, об’єктивно притаманні інформації як такій (per se) на підставі даних точних наук; дослідити правову природу, поняття і зміст інформації (конфіденційної інформації) як об’єкта цивільного права; виявити ознаки комерційної таємниці і ноу-хау, проаналізувати їх співвідношення; дослідити зміст «права доступу» до інформації, конфіденційної інформації з огляду на фізичну природу інформації як такої (per se); визначити специфіку способів захисту конфіденційної інформації як нетипового об’єкта цивільного права; описати правові завдання, пов’язані з інтеграцією національного законодавства в галузі охорони конфіденційної інформації до міжнародних стандартів.

Об’єктом дослідження є інформація як така (per se), конфіденційна інформація у вигляді комерційної таємниці і ноу-хау, з огляду на авторську позицію щодо концептуальних положень науки цивільного права відносно інформації як нетипового об’єкта цивільного права.

Предметом дослідження є властивості-ознаки, об’єктивно притаманні інформації як такій (per se) та конфіденційній інформації у вигляді комерційної таємниці і ноу-хау, з якими норми цивільного права можуть пов’язати певні правові наслідки, сукупність яких і створює їх правовий режим.

Методи дослідження. У ході проведення дослідження використовувались як загальнонаукові, так і спеціальні методи пізнання: діалектичний, формально-догматичний, історичний, порівняльно-правовий, системно-структурний та ін. За допомогою діалектичного методу встановлено сутність інформації, конфіденційної інформації, зокрема комерційної таємниці і ноу-хау, їх співвідношення. Історичний і порівняльно-історичний методи покладені в основу вивчення генезису поняття конфіденційної інформації, тенденцій її розвитку. Формально-догматичний метод (формальної логіки) сприяв розробці поняття інформації, конфіденційної інформації у вигляді комерційної таємниці і ноу-хау, виявленню та усуненню розбіжностей у їх понятійному апараті, що застосовується в теорії цивільного права і деяких нормах права. З допомогою цього методу вдалося дослідити зміст терміна «право на» інформацію, конфіденційну інформацію у двох аспектах: 1) як «право в сфері належного», так зване «чисте право», де досліджувалися норми права, їх елементи, субординація норм, нормативні зв’язки і їх співвідношення; 2) як «право в сфері сущого», де вивчалися причинно-наслідкові зв’язки, які виникають при застосуванні норм права, що спричиняють певні правові наслідки. Дисертант використав дані, які були описані вченими у сфері точних наук, для виявлення властивостей-ознак, об’єктивно притаманних інформації як такій (per se), з якими закон може пов’язати певні правові наслідки. Методом порівняльно-правового аналізу було досліджено нормативно-правові акти України і зарубіжних країн. Оперування системно-структурним методом дозволило окреслити місце інформації і, зокрема комерційної таємниці та ноу-хау в системі цивільного права. На основі методу аналізу і синтезу проведено узагальнення юридичної практики з даної проблеми.

Наукова новизна одержаних результатів. Пріоритет авторської концепції полягає у тому, що дана робота є першим в Україні комплексним дослідженням правової природи нетипового об’єкта цивільного права – інформації, конфіденційної інформації у вигляді комерційної таємниці і ноу-хау, описаної з урахуванням даних точних наук про фізичну природу інформації як такої (per se). Такий підхід уможливив отримання дисертантом як нових, так і з елементами новизни основних наукових положень та висновків, а саме:

1. Уперше піддано обгрунтованій критиці усталене в доктрині цивільного права та законодавстві України визначення інформації як «документованих або публічно оголошених відомостей…» (ст. 200 ЦК України і ст. 1 Закону України «Про інформацію»), бо таке розуміння її є неадекватним фізичній природі інформації як такої (per se).

Отримані результати дослідження, з урахуванням даних точних наук про фізичну природу інформації як такої (per se), дають підстави для іншого концептуального уявлення щодо інформації як об’єкта цивільного права загалом, та конфіденційної інформації, зокрема.

Інформація - це повідомлення, яке містить відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

2. Одержало подальший розвиток положення про те, що легальне визначення конфіденційної інформації не розкриває її суті і дає хибне уявлення про неї як про «відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб» (ст. 30 Закону України «Про інформацію»). Таке визначення суперечить як фізичній природі інформації як такої (per se), так і пандектній системі права.

---

Автор розглядає конфіденційну інформацію тільки у вигляді комерційної таємниці і ноу-хау.