Роль нарушений липидного обмена и эндотелиальной дисфункции в развитии фибромиомы матки на фоне ожирения

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
Роль нарушений липидного обмена и эндотелиальной дисфункции в развитии фибромиомы матки на фоне ожирения
Альтернативное Название: РОЛЬ ПОРУШЕНЬ ЛІПІДНОГО ОБМІНУ ТА ЕНДОТЕЛІАЛЬНОЇ ДИСФУНКЦІЇ У РОЗВИТКУ ФІБРОМІОМИ МАТКИ НА ФОНІ ОЖИРІННЯ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Матеріали та методи дослідження. Для вирішення  поставленої мети та задач дослідження проведено клініко-лабораторне обстеження 108 жінок з фіброміомою матки, що знаходилися на лікуванні в гінекологічному відділенні Харківської обласної клінічної лікарні. У залежності від лікування, що проводилося, усі хворі розподілені на три групи. До I групи ввійшло 36 жінок з фіброміомою матки без ожиріння, яким проводилася загальноприйнята тактика диспансерного спостереження та лікування. Вона включала призначення загальнозміцнювального лікування, препаратів, які сприяють зупинці кровотечі, антианемічних засобів (за показаннями). У жінок цієї групи (у відмінності від інших) ознаки ожиріння були відсутні. Це дозволило, з одного боку, встановити як впливає порушення обміну ліпідів на функцію ендотелію у хворих з ожирінням, з іншого боку – оцінити ефективність різних методів лікування (гормональне, озонотерапію) у порівнянні з загальноприйнятим.


До II групи ввійшло 36 жінок з фіброміомою матки на фоні ожиріння. Поряд із традиційним лікуванням (як у I групі) їм призначали препарат “Дуфастон” за такою схемою – двічі на день по 10 мг у комбінації з одноразовим прийомом етиніл-естрадіолу протягом 20 днів з 5 по 25 день менструального циклу протягом 3 місяців.


До III групи включено 36 жінок з фіброміомою матки й ожирінням. Однак, на відміну від II групи їм проводилося комплексно-традиційне лікування в поєднанні з розробленою методикою озонотерапії.


 До ІV групи включено 30 здорових жінок і ця група була контрольною.


Для одержання озону з газоподібного медичного кисню шляхом електросинтезу й одночасно озонування розчинів використовували універсальний медичний апарат озонотерапії «Озон УМ-80», виготовлений в Інституті озонотерапії та медобладнання (м. Харків). Лікування хворих проводили в такий спосіб: після обробки зовнішніх статевих органів і піхви дезинфікуючим розчином  (2 % розчином йоду) шийку матки фіксували щипцями Мюзо. Проводили зондування порожнини матки для уточнення її розмірів. У порожнину матки через канал шийки матки проводили  двоканальний зонд, по якому через  один просвіт виконувалася інфузія 0,9% озонованого фізіологічного розчину в обсязі 200 мл з концентрацією озону  4мкг/л протягом 1 години. Озонотерапія призначалася через день, курс лікування складав 5 сеансів.


З огляду на наявність пухлини матки, що супроводжувалася порушенням менструального циклу, усім хворим перед початком лікування проводилося діагностичне вишкрібання порожнини матки, з наступним гістологічним дослідженням отриманого зіскрібка. Такий підхід дозволив виключити злоякісний процес ендометрія. Оскільки в результаті вишкрібання не вдалося досягти гемостатичного ефекту хворим продовжувалося лікування: I група – загальноприйняте; II група – загальноприйняте та прогестаген;  III група – загальноприйняте та озонотерапія.


Діагноз «фіброміома матки» встановлювався на підставі аналізу скарг, анамнезу захворювання, даних фізікального обстеження, інструментальних і біохімічних методів дослідження (гінекологічного статусу, УЗД ОМТ).


Крім загальноприйнятої схеми обстеження із застосуванням традиційних методик, використовували спеціальні - вивчення обміну ліпідів, функціональні проби печінки, що характеризують білковий, вуглеводний обмін, визначення ЕТ-1 у плазмі крові проводили імуноферментним методом за допомогою набору реактивів Endothelin-1 ELISA SYSTEM (code RPN 228) виробництва фірми  AMERSHAM PHARMACIA BIOTECH  (Англія).


Попередню екстракцію ЕТ-1 виконували на мікроколонках Amprep C  18,  100 мг  (code RPN  1900), олігопептид елюїрували тонітрилом у 1% розчині трифторацетата. Для оцінки ефективності екстракції одночасно з аналізованими зразками екстрагували контрольний зразок ЕТ-1 у визначеній концентрації. Як зразок використовували стандарт із набору в концентрації 16 пмоль/л. Після проведення аналізу всіх зразків порівнювали вихідну й отриману концентрацію К и розраховували фактор корекції. У даній серії фактор корекції склав 2,78 (ефективність екстракції 77%; екстракт із 1 мл плазми був розведений у 0,250 мл буфера, для аналізу використовували 0,1 мл, тобто фактор корекції дорівнює 1,3 2,5 = 3,25. Діапазон вимірів набору від 1 –16 пмоль/ л аналізованої рідини.


Визначення змісту циклічного 3’-5’ - гуанозинмонофосфату в плазмі крові проводилося методом імуноферментного аналізу за допомогою наборів реактивів АТ «Біоімуноген» (Росія), розрахованих на проведення аналізу в 96 лунках планшета і що дозволяють виявити зміст циклічного нуклеотиду від 0,8 до 2000 пмоль у 1 мл плазми. Метод заснований на конкуренції між адсорбованим на поверхні лунок планшета циклічного 3’-5’ - гуанозинмонофосфату  й вільним (у каліброваній пробі або аналізованому зразку) циклічним 3’-5’ - гуанозинмонофосфатом за активні центри зв'язування афінних кролячих антитіл до циклічного 3’-5’ - гуанозинмонофосфату. Кількість антитіл, що зв'язуються, визначали за допомогою антитіл до імуноглобуліну G кролика, мічених пероксидазою. Реакція виявляється за допомогою субстрат-хромогенної суміші. Інтенсивність фарбування хромогену назад пропорційна змістові циклічного 3’5’- гуанозинмонофосфату  в аналізованому зразку.


У процесі вивчення даних анамнезу й аналізу отриманого клінічного матеріалу особлива увага акцентувалася на перенесених соматичних та гінекологічних захворюваннях і хірургічних втручаннях, тривалості захворювання, кількості діагностичних вишкрібань, характері консервативної терапії, що супроводжувалися нейро-обмінно-ендокринним порушенням.


Встановлювався тип статури й ступінь ожиріння, при визначенні якої використовувалася формула Брока: належна маса (кг) ( ріст (см) – 100 + 10 %, тобто 91-110%. Відповідно до класифікації В.Г. Баранова (1972), виділялося 4 ступеня ожиріння:1 ступінь – 111% - 129% належної маси;2 ступінь – 130% - 149% належної маси; 3 ступінь – 150% - 199% належної маси; 4 ступінь – 200% і більш належної маси.


Для дослідження стану згортаючої системи,  з метою виявлення порушень у її ланках, проводили коагулогічне (гемостазіологічне)  обстеження. Оскільки в жінок з фіброміомою матки часто спостерігаються метрорагії, можна думати про порушення в системі гемостазу та патологічне внутрішньосудинне тромбоутворення. Виходячи з вище викладеного дослідження згортаючої системи крові, проводилося в динаміці спостереження: при надходженні до відділення, на 3 день після операції, при виписці на 10 день і через 2 місяці (віддалені терміни).


УЗД ОМТ проводили на базі Харківської обласної клінічної  лікарні на апараті «Siemens Sonolain G 60» (Японія).


Біохімічне дослідження ліпідів включало визначення в плазмі ЗХС, ТГ і  ХС ЛПВЩ ферментативним методом на автоаналізаторі «Corona» (Швеція). Границями норми обирали критерії, які найбільш часто використовуються в клінічних і епідеміологічних дослідженнях. Типували ГЛП за D.S. Fredrickson.


Усі дані, отримані в результаті дослідження, оброблені за допомогою методів варіаційної статистики на  персональному комп'ютері «Pentium» з обчисленням середньої величини М, середньоквадратичного відхилення S, середньої помилки, середньої величини m, критерію вірогідності t, значення вірогідності Р. Розходження між порівнюваними показниками визнавалися достовірними, якщо значення імовірності було більше або дорівнювало 95% (Р<0,05).


 Результати власних досліджень та їх обговорення. У результаті проведених досліджень встановлено, що при надходженні до лікувального закладу  жінки I, II, III, груп пред'являли різні скарги – маткові кровотечі у вигляді метрорагій (27,8%, 52,8% і 44,5% відповідно), нерегулярні, тривалі незначні кров'янисті виділення (33,3%, 44,5% і 38,9% відповідно), біль у нижніх відділах живота й попереково-крижової ділянки (27,8%, 61,1% і 52,7%), швидку стомлюваність і загальну слабкість (22,2%, 38,9% і 44,5%), дизуричні розлади (8,3%, 19,4% і 22,2%), що проявлялися переважно в прискореному сечовипусканні. Ступінь виразності тих або інших скарг, проявів захворювання залежала від різних чинників: віку хворої, преморбідного фону, локалізації фіброматозних вузлів,  генітальної та екстрагенітальної патології.


Початок менструальної функції у жінок I групи спостерігався у віці 13-14 років – 17 (47,2%), а у жінок II та III груп відмічалося пізнє менархе 44,5% і 52,8% відповідно, що можна пояснити наявністю ожиріння. Середній вік менархе у контрольній групі становив 12 років та 6 місяців. У хворих з ожирінням  (II і III група) у порівняні із жінками з нормальною масою тіла, частіще спостерігались більш тривалі менструації, що можна пояснити наявністю відносної гіперєстрогенії. Тривалість менструального циклу 5 днів та більш із 108 обстежених жінок спостерігалось у 46 (42,6%), із них I групи – 12 (33,3%), II група – 16 (44,5%), III група – 18 (50,0%). У жінок контрольної групи тривалість менструального циклу відповідала фізіологічній нормі.


Щодо епідеміологічної настороженості звертав на себе увагу той факт, що в 54,6% жінок він був несприятливим. Це полягало в тому, що фіброміома матки зустрічалася в осіб різних професій. Однак спостерігалася перевага хворих які займалися  розумовою працею. До них можна додати й тих, у кого фізична праця зв'язана з напругою уваги.


Більшість жінок були дітородного віку. У 100 жінок з фіброміомою матки (92,6%) нараховувалося 389 вагітностей, 8 (7,4%) - страждали первинною безплідністю. У середньому на одну жінку приходилося 3,89 вагітності. У 90 з них 148 вагітностей завершилися пологами. При цьому одні пологи були в 48,9%, двоє – у 41,1%, троє – у 6,7%, четверо – у 3,3% жінок. Середнє число на одну жінку з фіброміомою матки – 1,48. Отже, у більшості жінок з фіброміомою матки (90%) у минулому були одні або двоє пологів.


Серед жінок з фіброміомою матки, у яких були вагітності, але не було пологів, шість страждали невиношуванням вагітності: у п'ятьох - після викидня виник запальний процес із наступною вторинною безплідністю, в одному - після викидня була ектопічна вагітність, у трьох - були небажані вагітності.


Мимовільні й штучні аборти мали місце у 88,8% жінок, причому мимовільні – у 11,2% (з них двоє в трьох, троє в однієї). У 77,6% жінок було 214 штучних абортів (у середньому на одну жінку 2,4 аборти). При цьому по одному аборту зробили 42,6%, два – 21,0%, три – 15,4%, чотири – 13,1%, п'ять – 4,6%, шість – 2,8 %.


Статевим  життям жили всі 108 жінок. Статеве життя більш одного року заперечували 12,0%, нерегулярне статеве життя вели 22,2%, регулярне статеве життя було доступно більшості 65,8% жінок. Враховувалася регулярність і задоволеність тому що вони відносяться до психотравмуючих і невротизуючих факторів і розглядаються як один з патогенетичних механізмів виникнення  фіброміоми матки. Серед жінок, які жили  регулярним статевим життям, задоволені ним були 42,5%. Вважали себе фригідними 21,1%, відзначали аноргазмію 14,0%, негативне відношення до статевого життя виразили 9,8%, невизначене відношення до нього 12,6% жінок. Як видно, у 57,5% жінок з регулярним статевим життям задоволеність ним була відсутня. Представлені показники співпадають з даними літератури й мають визначене діагностичне значення, оскільки у хворих на фіброміому матки ще до  її розвитку є порушення психічної, нейрогуморальної і генітосегментарної складових копулятивного циклу, що впливають на статеву функцію.


При аналізі структури перенесених раніше захворювань відзначено, що у хворих з фіброміомою матки на першому місці були захворювання інфекційного характеру – 87,0%, захворювання серцево-судинної системи – 44,4%, хвороби органів травлення – 35,1%. На особливу увагу  заслуговував факт встановлення тісного зв'язку фіброміоми матки й захворювань системи кровообігу, таких, як гіпертонічна хвороба, хронічна ішемічна хвороба серця, вади серця.


Значна частина жінок раніше перенесла захворювання жіночих статевих органів. У їхній структурі переважали ерозія шийки матки (50,0%, 33,3% і 55,5% - І, ІІ та ІІІ групи відповідно), запальні захворювання придатків матки (38,9%, 30,6% і 16,6%), поліп шийки матки (22,2%, 19,4% і 27,8%). Частина з них могла відбитися на стані репродуктивної функції, що мало місце в жінок, які спостерігалися,  і вимагало відповідного лікування.


Багато хворих знаходилися на диспансерному обліку протягом багатьох років. За цей час у частини з них (24,0%) було зроблено діагностичне вишкрібання порожнини матки, два вишкрібання – 14,8%, три-чотири – 5,6% жінок. У процесі гінекологічного дослідження були виявлені коливання розмірів матки від 5-6 до 14 тижнів вагітності, у 61,0% жінок розміри матки перевищили 5-8 тижнів вагітності. При бімануальному дослідженні визначалася збільшена, щільної консистенції матка, Нерідко з горбистою, вузлуватою поверхнею, обмеженою в рухливості, що підтверджувалося на УЗД ОМТ. Усім жінкам з фіброміомою матки було зроблено лікувально-діагностичне вишкрібання порожнини матки. Результати гістологічного дослідження слизуватої тіла матки, свідчили про те, що переважала залозисто-кістозна гіперплазія ендометрія – 66,7% випадків. Ці результати співпадають з даними літератури про істотне значення гіперпластичних процесів при  пухлинах статевої системи в жінок ( Г.И. Брехман, 2000; А.Л. Тихомиров, 2006).


Аналіз даних анамнезу показав, з одного боку, що досліджувані групи жінок були рівнозначними, і це дозволило провести зіставлення і порівняння отриманих результатів. З іншого боку – дані соматичного акушерського анамнезу були обтяжені  й вказували на необхідність проведення додаткового дослідження для оцінки функціонального стану різних органів і систем.


Рівень загального білка в жінок I групи знаходився нижче фізіологічної норми  після операційного втручання (61,1±1,0 г/л), зниження рівня альбумінів (52,1±0,25 г/л) однак у віддалений термін (через два місяця) підвищився до показників фізіологічної норми (54,18±0,68 г/л). Рівень -глобулінів у ранньому післяопераційному (19,88±0,76%) та віддаленому періоді (14,1±1.16%) вірогідно зменшився в порівняні з показниками до початку лікування (17,7±1,0) та вишкрібання матки. А/Г коефіцієнт був у межах фізіологічної норми (1,28±0,07) і (1,26±0,04). Вивчення показників згортаючої системи крові у жінок після проведеної загальноприйнятої терапії показало що у віддаленому періоді мало місце незначне збільшення протромбінового індексу (91,24±0,47%) у порівнянні з даними при надходжені до стаціонару (90,82±1,14%). У віддаленому періоді відмічена нормалізація показників кількості еритроцитів (4,11±0,08·1012/л) та лейкоцитів (6,15±0,67·109/л). При виписці й у віддаленому періоді відзначалась нормалізація активності ферментів печінки АсАТ (0,14±0,02 ммоль), АлАТ (0,22±0.02 ммоль), зменшення лужної фосфатази (84,1±4,42 нмоль).


У хворих II групи  спостерігалися зміни функціональних проб печінки, що виявлялося зниженням рівня загального білка (63,66±1,78 г/л), фібриногену (2,56±0,07 г/л), зменшенням активності амінотрансфераз, лужної фосфатази (125,3±14,1 нмоль) збільшенням концентрації білірубіну сироватки крові за рахунок обох його фракцій. При сприятливому перебігу післяопераційного періоду після діагностичного вишкрібання до 5-7 доби відбувалася нормалізація ряду показників, однак навіть на момент виписки хворих спостерігалася помірна гіпопротеїнемія і гіпербілірубінемія за рахунок обох фракцій, підвищення активності АсАТ (0,91±0,05 ммоль), анемія легкого ступеня і лімфоцитопенія (20,12±1,68%). Після проведеного лікування в жінок ІІ групи вміст лімфоцитів (19,34±2,33%) у віддалений термін (через два місяця)  зменшився в порівнянні з вихідними значеннями, однак був у межах норми. Вміст лейкоцитів у віддалений термін був нижче значень (4,91±0,28%), що спостерігалися в процесі лікування не виходячи за межі норми.


Рівень загального білірубіну знижувався у віддаленому періоді за рахунок обох фракцій (31,08±4,4 мкмоль/л) проти (43,79±5,2 мкмоль/л). У процесі лікування, віддаленому періоді спостерігалося зниження активності амінотрасфераз і ЛФ, у порівнянні зі значеннями перед початком лікування.


Рівень АсАТ у віддалений термін нормалізувався (0,6±0,04 ммоль) АлАТ вірогідно збільшувався в порівнянні з показниками в період лікування й був вище норми (0, 81±0,07 ммоль). Рівень ЛФ знизився  більш ніж у 3 рази в порівнянні з вихідними значеннями(91,09±1,36 ммоль). Порівняння показників ЛФ перед випискою з клініки й у віддаленому періоді виявило їхнє достовірне розходження.


Рівень загального білка у віддалений термін збільшувався в порівнянні з даними, отриманими в ранньому періоді після лікувально-діагностичного вишкрібання порожнини матки й призначеного курсу гормонотерапії та знаходився в межах норми, однак був нижче ніж до лікування 64,58±0,83 г/л проти - 62,0±2,0 г/л.


Рівень альбумінів у віддалений термін вірогідно збільшувався як у порівнянні з показниками до лікування, так і  з показниками раннього післяопераційного періоду і знаходився в межах норми 54,99±0,71 г/л проти - 51,16±0,75 г/л.


Рівень -глобулінів  у ранньому післяопераційному та віддаленому періоді  не значно зменшувався, у порівнянні з доопераційними значеннями й не відрізнявся від нормальних показників 23,76±1,49% проти - 24,65±0,76%. Однак розходження між вмістом глобулінів до операції, при виписці зі стаціонару й у віддалений термін після діагностичного вишкрібання і курсу гормонотерапії були не достовірні.


А/Г коефіцієнт знаходився стабільно на нормальних цифрах. Однак у віддалений термін відзначалося збільшення цього показника (1,22±0,03), у порівнянні з даними, отриманими в жінок перед діагностичним вишкрібанням (1,05± 0,04) і в ранньому періоді після втручання (1,04±0,03).


 Вивчення показників коагулограми в жінок перед надходженням до клініки, при виписці (2,71±0,09 г/л) й у віддаленому періоді (3,57±0,09 г/л) виявило достовірне зменшення концентрації фібриногену, у ранньому періоді після втручання в порівнянні  зі значеннями до нього. У віддалений термін відзначене достовірне збільшення рівня фібриногену в порівнянні з його змістом у крові жінок як до, так і безпосередньо після діагностичного вишкрібання. Протромбіновий індекс збільшувався в порівнянні з даними після втручання (88,76±0,96%) його рівень  не відрізнявся від норми.


У жінок ІІІ групи  відзначена зміна функціональних проб печінки, зниження рівня загального білка (7,21±1,36 г/л) й альбумінів сироватки крові (54,9±0,86 г/л) підвищення активності амінотрансфераз. Під впливом озонотерапії з 5 доби відбувалася регресія цих порушень. У віддалений термін після проведеного курсу озонотерапії відзначалися зміни в основних біохімічних показниках.


Рівень загального білка як у ранньому періоді після втручання, так і у віддаленому періоді істотно не змінювався й знаходився в межах норми (72,38±1,63 г/л). Було відзначено, що рівень альбумінів сироватки крові в ранньому післяопераційному періоді був нижче (52,56±0,81 г/л), ніж до діагностичного втручання (54,9±0,86 г/л), а у віддалений термін вірогідно збільшувався в порівнянні з до- і післяопераційними значеннями (58,16±0,98 г/л).


Рівень -глобулінів у ранньому післяопераційному періоді незначно збільшувався (19,15±0,77%) у порівнянні з доопераційними значеннями (18,33±0,69%), а у віддаленому періоді вірогідно зменшувався в порівнянні з до- і післяопераційними даними (15,12±1,1%).


Вивчення показників згортаючої системи крові,  у жінок при надходженні в клініку(87,09±1,38%), виписці (91,37±1,33%) й у віддаленому періоді (92,38±0,77%) виявило збільшення протромбінового індексу у віддалений термін після проведеного курсу озонотерапії. Рівень фібриногену на момент виписки жінок зі стаціонару вірогідно збільшувався (3,73±0,14 г/л) в порівнянні з доопераційними значеннями (3,24±0,09 г/л),  однак у віддаленому періоді знижувався (3,27±0,11 г/л) і практично не відрізнявся від доопераційних показників.


При виписці й у віддаленому періоді відзначалося зниження рівня білірубіну в сироватці крові (22,0±3,79 мкмоль/л) проти (13,92±1,25 мкмоль/л) причому рівень загального білірубіну знижувався, в основному, за рахунок прямого білірубіну в ранньому періоді після втручання (10,42±1,78 мкмоль/л) проти (18,08±4,5379 мкмоль/л), а у віддаленому періоді - за рахунок обох фракцій.


Порівняння активності АсАТ і АлАТ до діагностичного вишкрібання й у віддалений термін показало їхнє значне зменшення – більш ніж у 4 рази для АсАТ і більш ніж у 5 разів для АлАТ. Нормалізувалися показники ЛФ – її рівень вірогідно знизився більш ніж у 2,5 рази у віддалений термін у порівнянні з доопераційними значеннями.


Вивчення показників гемограми не виявило достовірних розходжень вмісту еритроцитів (3,90±,02·1012/л) і тромбоцитів (181,28±7,22·109/л) у крові жінок до операції, при виписці зі стаціонару (3,9±0,08·1012/л) і (197,5±4,52·109/л), у віддалений термін після втручання (4,11±0,08·1012/л) і ( 203,33±3,52·109/л).


Зменшення активності ферментів у віддалений термін після проведеного курсу озонотерапії в порівнянні з доопераційними показниками свідчать про регресію проявів синдрому цитолізу, а отже запальних і некротичних змін у матці.


Найбільші зміни ендотеліальної функції відбувались при ГЛП ІІа й ІІб типів. При ГЛП ІІа типу, що характеризується високим вмістом ХС ЛПНЩ і ЗХС, відзначалося зниження вмісту циклічного 3’-5’ - гуанозинмонофосфату  в порівнянні з нормоліпідемією на 31,7% (р<0,05), тоді як рівень ЕТ-1 підвищувався в порівнянні з нормоліпідемією на 48,6% (р<0,05). ГЛП ІІб типу, при якій, крім високого змісту ЗХС і ХС ЛПНЩ, відзначається підвищений рівень ХС ЛПДНЩ і ТГ, характеризувалася достовірним зменшенням вмісту циклічного 3’-5’ - гуанозинмонофосфату  на 30,8% (р<0,05). Збільшення рівня ЕТ-1 носило характер тенденції без статистично достовірної різниці (р>0,05).


У хворих із ГЛП ІІа й ІІб типів виявлена позитивна кореляційна залежність між вмістом ЕТ-1 і ЗХС (r=+0,48; р<0,05) і ХС ЛПНЩ (r=+0,41; р<0,05). Визначено негативний кореляційний зв'язок між вмістом циклічного 3’-5’ - гуанозинмонофосфату  і ХС ЛПНЩ (r=-0,34; р<0,05).


При ГЛП ІV типу, що характеризується підвищеними рівнями ХС ЛПДНЩ і ТГ, зменшення вмісту циклічного 3’-5’ - гуанозинмонофосфату  і збільшення ЕТ-1 носило характер тенденції без статистично достовірної різниці (р>0,05).


Таким чином, порушення ліпідного обміну сприяло прогресуванню ендотеліальної дисфункції, що виявлялось у збільшенні дисбалансу між ендотеліальними вазоконстрикторами й вазодилататорами.


Вміст ЕТ-1 у жінок II і III групи на фоні ожиріння був вірогідно вище, ніж у I групи. При аналізі вмісту ЕТ-1 у жінок з фіброміомою матки в залежності від її розмірів виявлено, що зі збільшенням матки до 5-6 тижнів вагітності при наявності підвищення вмісту ЕТ-1 на 23,4 % у порівнянні з групою контролю достовірних розходжень не було. Однак, у жінок зі збільшенням матки до 9-10 тижнів вагітності рівень ЕТ-1 був вірогідно вище не тільки в порівнянні з групою контролю, але й у порівнянні з жінками зі збільшенням матки до 5-6 тижнів вагітності.


Вивчення вмісту циклічного 3’-5’ - гуанозинмонофосфату показало, що в жінок III групи рівень у плазмі крові виявився вірогідно нижче, ніж у контрольній групі. У жінок ІІ групи рівень циклічного 3’-5’ - гуанозинмонофосфату  в плазмі крові був нижче ніж у хворих III  групи. Не виявлено істотних розходжень у рівнях циклічного 3’-5’ - гуанозинмонофосфату в жінок з різною величиною фіброматозних вузлів.


Таким чином, порушення ендотеліальної функції в жінок з фіброміомою матки виявляється як у збільшенні вмісту вазоконстриктора ЕТ-1, так і в зменшенні активності вазорелаксуючої субстанції – ЕФР.


У жінок з одним і декількома лікувально-діагностичними вишкрібаннями виявлена тенденція до збільшення змісту ЕТ-1, у той час як відмінностей у концентрації циклічного 3’-5’ - гуанозинмонофосфату  не встановлено.


Кореляційний аналіз визначив достовірний позитивний зв'язок між вмістом ЕТ-1 у жінок з одним і декількома лікувально-діагностичними вишкрібаннями матки (r=+0,37; p<0,05). У жінок, яким було зроблено від двох до чотирьох лікувально-діагностичних вишкрібань порожнини матки, визначалося збільшення розладів функції ендотелію вбік більш вираженої переваги вазоконстрикторних факторів регуляції судинного тонусу.


У жінок із супутнім ожирінням концентрація циклічного 3’-5’ - гуанозинмонофосфату склала 7,06±0,62 нмоль/л без ожиріння – 6,94±0,57 нмоль/л, p>0,05. Рівень ЕТ-1 у жінок з фіброміомою матки і НМТ склав 14,29±1,47 нг/л, що вірогідно вище, ніж у жінок без ожиріння – 8,41±1,53 нг/л, p<0,05.


При наявності фіброміоми матки спостерігається зміна функціонального стану ендотелію. При супутній НМТ ці порушення більш виражені.


Отже, наявність НМТ може розглядатися як фактор, що сприяє порушенню функції ендотелію й ускладнює плин захворювання. Підвищення в плазмі крові жінок з фіброміомою матки й ожирінням змісту вазоконстриктора ЕТ-1, що має проліферативні властивості, призводить до розвитку вазоспазму, тромбоутворення, процесів проліферації, що ведуть до ішемії.


Зменшення змісту циклічного 3’-5’ - гуанозинмонофосфату  в плазмі крові жінок з фіброміомою матки й ожирінням свідчить про зниження активності ЕФР і, отже, ендотелійзалежної релаксації. Внаслідок того, що ЕФР є антипроліферативним агентом, зниження його вмісту може сприяти підвищеній міграції та проліферації судинних ГМК  в інтиму, що у свою чергу призводить до розвитку склеротичних процесів.


 


 


Висновки


Запропоновані в роботі методи діагностики та лікування хворих на фіброміому матки на фоні ожиріння із застосуванням прогестагенів, озонотерапії демонструють нове вирішення наукової задачі, яка полягала в з¢ясуванні особливостей ендотеліальних факторів, параметрами гемостазу, обміну ліпідів.


1.     Клінічними проявами фіброміоми матки на тлі ожиріння є збільшення розмірів матки, наявність больового синдрому (у 53,7% хворих) і метрорагії (у 49,0% хворих)  незалежно від ступеня ожиріння, вказівка в анамнезі на пізні менархе (у 52,8% хворих).


2.     У хворих з фіброміомою матки на тлі ожиріння змінюються показники згортаючої та протизгортаючої системи крові (зниження рівня загального білка 63,66±1,78г/л, фібріногену 2,56±0,07г/л що супроводжується порушенням  білкового, пігментного  видів обміну.


3.     У жінок з фіброміомою матки на фоні ожиріння відзначається значне порушення обміну ліпідів. Переважає гіперліпідемія ІІ а й ІІ б ступеня за рахунок підвищення рівня загального холестерину та ліпопротеїдів низької і дуже низької щільності та триглицеридів, збільшенням концентрації білірубіну сироватки крові за рахунок обох його фракцій, підвищення активності АсАТ (0,91±0,05 ммоль).


4.     При наявності фіброміоми матки на тлі ожиріння в організмі жінок виявляється виражена ендотеліальна дисфункція, яка є однією з причин розвитку гіпоксії, про що свідчить наявність чіткої кореляційної залежності між підвищенням вмісту ендотеліну-1 у плазмі крові, зниженням рівня циклічного 3’-5’ – гуанозинмонофосфату в сироватці крові яка   зростає при збільшенні ступеня ожиріння.


5.     Порушення обміну ліпідів сприяє прогресуванню ендотеліальної дисфункції, що проявляється в поглибленні дисбалансу між ендотеліальними вазоконстрикторами та вазодилататорами.


6.     Використання  озонотерапії  для лікування фіброміоми матки при ожирінні є науково обґрунтованим методом, що впливає на патогенетичні аспекти локальної ендотеліальної дисфункції та сприяє нормалізації згортаючої та протизгортаючої функції з 5 доби (збільшення протромбінового індексу 92,38±0,77%, зниження рівня фібриногену 3,27±0,11 г/л, загальний білок знаходився в межах норми 72,38±1,63 г/л).


7.     Лікування озонованими розчинами методом внутрішньоматкового зрошення і препаратами прогестагенів (“Дуфастон”) при фіброміомі матки нормалізує показники функціонального стану ендотелію, параметри гемостазу і обміну ліпідів.


8.     Клінічна ефективність озонотерапії при фіброміомі матки на  фоні  ожиріння складає 72,2% (зменшенню больового синдрому на 32,0%, встановленню менструального циклу на 21,4%, зменшенню розмірів міоматозних вузлів на 8,8%). Використання цієї методики сприяє зупинці кровотечі, нормалізації біохімічних показників і не супроводжується побічними реакціями й ускладненнями.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины