Актуальність теми дослідження. Понад півтора десятиріччя існування незалежної Української держави поставили одним із головних завдань розвитку її правової системи удосконалення кримінально-процесуального законодавства. Розбудова правової держави обумовила зміну акцентів і завдань кримінального процесу. Від домінування каральних функцій вони змістилися більше до захисту прав і свобод особи в кримінальному процесі. Захищеність як обвинуваченого, так і потерпілого є відображенням демократичності й гуманності кримінально-процесуального законодавства у тій чи іншій державі.
Саме тому стільки дискусій точиться в часи незалежності навколо змін чинного кримінально-процесуального кодексу та розробки проекту нового. Безумовно, на його опрацювання впливає велика кількість різноманітних чинників: належність до тієї чи іншої правової сім’ї, рівень правової культури в суспільстві та її характеристики, завдання та цілі правової політики держави, історичні традиції. Запозичення іноземного досвіду, реалізація тих чи інших теоретичних моделей вимагають урахування особливостей конкретної правової дійсності, особливостей історико-правового минулого.
Для України специфіка обумовлювалася тривалими перервами в існуванні національної державності. Як наслідок, на посилену увагу заслуговують періоди існування національної Української держави, зокрема в період Гетьманщини.
Найбільш сконцентровано складності й протиріччя, якими супроводжувався процес формування кримінально-процесуального права першої української державності, проявилися у формуванні та розвитку системи судочинства. Історико-правове дослідження кримінального процесу в правовій системі України – Гетьманщини дозволяє виявити і систематизувати набутий досвід у реформуванні цієї галузі права, визначити його позитивні сторони та недоліки, а головне – виявити певні закономірності генезису вітчизняного кримінально-процесуального права, корисні для сучасності та майбуття.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють середину ХVІІ – останню чверть ХVІІІ ст., від утворення Української національної держави до остаточної втрати української автономії у складі Російської імперії.
Територіальні межі дослідження визначаються територією Гетьманщини – тобто Лівобережної України. При дослідженні подій середини ХVІІ ст., а також застосуванні порівняльно-правового методу має місце звернення до історії Слобідської України, Правобережжя та Запорозької Січі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до п.1.1 “Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001–2005 роки” та його річних планів науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт (нині Харківський національний університет внутрішніх справ).
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є системна історико-правова реконструкція становлення і розвитку кримінально-процесуального права та функціонування його суб’єктів на Гетьманщині у контексті загальних соціальних і правових процесів.
Відповідно до мети були поставлені такі задачі дослідження:
–вивчити різноманітні за характером та правовою силою джерела кримінально-процесуального права;
–окреслити коло та визначити вичерпний перелік суб’єктів кримінально-процесуальних відносин, описати їх правовий статус;
–визначити основні правові характеристики та стадії кримінально-процесуальної діяльності, виявити причини, що обумовлювали роль і місце окремих процесуальних дій;
–простежити співвідношення кримінально-процесуального права Гетьманщини та Московської держави – Російської імперії в історичному розвитку.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що регулюються нормами кримінально-процесуального права Гетьманщини, а його предметом – генезис українського кримінально-процесуального права у контексті загального державно-правового розвитку.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено сукупність сучасних методів наукового пізнання (загальнонаукових і спеціально-наукових). Діалектичний метод надає можливість розглянути кримінально-процесуальне право Гетьманщини в динаміці й розвитку як результат взаємодії різних соціальних чинників, визначити його детермінованість умовами життя суспільства. Поруч із цим слід відзначити, що кримінальний процес, як і будь-яку іншу галузь права, можливо відособити від інших тільки умовно. Реальне правове явище обов’язково проявляється в єдності, отже кримінальний процес неможливо аналізувати без урахування особливостей розвитку матеріального права (кримінального), загальних тенденцій розвитку тогочасного процесуального права. Це обумовлює звернення до використання феноменологічного методу історико-правового дослідження.
За допомогою системно-функціонального методувизначено характер впливу різних факторів через структурні частини правової системи на генезис кримінально-процесуального права України – Гетьманщини. Використання структурно-функціонального методу надає можливість визначити функціональні зв’язки між основними поняттями та інститутами як складовими елементами кримінально-процесуального права.
Важливе місце в дослідженні займають спеціально-наукові методи історичної та правової наук. Це дає можливість провести аналіз становлення і розвитку кримінально-процесуального права України у другій половині XVII – XVIII ст. з урахуванням загальних закономірностей розвитку вітчизняної правової системи та з позицій історичного детермінізму. Порівняльно-правовий метод дозволив порівняти основні інститути, правовий статус суб’єктів кримінально-процесуального права Гетьманщини до початку впливу російської правової системи та після того, виявити зміни й відмінні риси, відрізнити моменти впливу і рецепції тощо. Компаративно-правовий метод застосовувався, передусім, „по вертикалі”, при аналізі джерел процесуального права, що діяли в Україні у 1648–1786 рр.
Формально-юридичний методстав важливим засобом при тлумаченні юридичних понять і термінів, які містяться в нормативних матеріалах та правових пам’ятках України періоду Гетьманщини, а також характеристиціінститутів кримінально-процесуального права. Оскільки позитивно-правові, формальні моменти відіграють особливу роль саме у процесуальних відносинах, формально-юридичний метод став постійним робочим інструментом при здійсненні дослідження.
Був застосований історико-генетичний метод, покладений в підгрунтя всіх основних аспектів дослідження. Він дозволив розглядати суспільні процеси, поєднані з кримінально-процесуальними феноменами, в їх розвитку, історичній обумовленості та контексті.
Соціальна детермінованість правових відносин, зокрема кримінально-процесуальних, а також вплив на урегульованість суспільних процесів стали причиною використання соціологічного методу історико-правового дослідження.
В основу дисертації лягли ідеї та положення, вміщені у фундаментальних працях вітчизняних істориків права та фахівців у галузі кримінально-процесуально права: М. Владимирського-Буданова, О. Кістяківського, О. Лазаревського, О. Левицького, Д. Міллера, Л. Окіншевича, А. Пашука, М. Слабченка, І. Теліченка, М. Чельцова-Бебутова, І. Черкаського та ін.
Значний внесок у дослідження історії держави і права України середини ХVІІ – ХVІІІ століть зробили в своїх новітніх працях такі українські історики права, як О. Апанович, В. Гончаренко, В. Горобець, В. Єрмолаєв, Л. Зайцев, А. Козаченко, А. Рогожин, І. Сафронова, М. Страхов, І. Усенко.
Робота над дисертаційним дослідженням проводилася на основі загальних положень, що містяться в наукових працях з теорії держави і права, зокрема теорії юридичного процесу, кримінально-процесуального та кримінального права.
