СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ КОНТЕКСТ ЛОКАЛЬНИХ ВІЙН І ВОЄННИХ КОНФЛІКТІВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано наукову і політичну актуальність теми дисертації, визначається її зв'язок з існуючими науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету і завдання, визначено об’єкт, предмет, методологічну базу дисертаційного дослідження, розкривається наукова новизна положень, що виносяться на захист, з’ясовується теоретичне і практичне значення одержаних результатів, висвітлюється апробація результатів дослідження та фіксується структура роботи.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження локальних війн і воєнних конфліктів» розглядається еволюція світоглядно-методологічних уявлень щодо походження, сутності і причин виникнення локальних війн і воєнних конфліктів.

При написанні роботи було використано ряд документів зовнішньої політики США, Росії, України (насамперед доктринального характеру), доповіді та розробки міністерства оборони США, що стосуються локальних конфліктів. Залучено значний документальний матеріал, що міститься в розробках наукових установ і аналітичних центрів США, європейських дослідницьких центрів, Римського клубу, Світового банку.

Важливий блок джерел, що використовувалися при написанні дисертації, становлять документи «Великої вісімки», аналітичні доповіді установ ООН, виступи функціонерів ООН, документи інших міжнародних урядових і неурядових організацій, а також політичних діячів окремих країн.

Протягом історії людства, від стародавніх часів до початку XXI ст., теорія війн і конфліктів розвивалася в рамках загальної еволюції філософської і політичної думки. За доби капіталізму війна вважалася міжнародно-правовим станом, який дає можливість двом або більше сторонам розв’язувати конфлікт за допомогою збройного насильства. Розвиток теоретичної науки в ХІХ – ХХ ст. був позначений появою концепцій «тотальної війни», «холодної війни» і сучасних теорій конфлікту. При цьому, концептуальний зміст ядерної війни став запереченням її традиційної сутнісної характеристики як раціонального продовження політики іншими засобами. Власне поняття «локальна» або «обмежена» війна з’явилося наприкінці 1950-х рр. для розмежування різних типів збройного насильства, оскільки «обмежена війна» могла здійснюватися відносно невеликими силами, мати обмежені політичні та воєнні цілі та не загрожувати переростанням у тотальний конфлікт з використанням ядерної зброї.

За своєю сукупністю локальні війни і воєнні конфлікти вирізняються багатьма специфічними ознаками, як за воєнно-політичною суттю, так і за розмахом і масштабами інтенсивності збройної боротьби, характером участі в них різних держав і суспільств. Власне у військовому сенсі локальна війна відрізняється від воєнного конфлікту не так суттєво, як в соціально-політичному. В першому випадку йдеться про кількісні військово-технічні характеристики, а в другому – про рівень впливу воєнних дій на основні сфери життя суспільства. На відміну від локального конфлікту, локальна війна характеризується двома основними ознаками: суб’єктом війни виступає виключно держава, а право оголошувати війну надано тільки легітимному державному органові. Окрім цього, локальна війна характеризується особливим станом суспільства. Під час локальної війни країна живе за законами воєнного часу, в зв’язку з чим перебудовуються всі економічні, політичні, управлінські механізми функціонування суспільства та його духовне життя.

Тематиці міжнародних локальних війн і міжнародних конфліктів присвячено великий обсяг наукових та аналітичних праць американських, європейських, українських і російських дослідників. При використанні політологічних і військово-політичних досліджень основну увагу було приділено концептуальним положенням, що відображають теоретичне бачення проблеми локальних війн і конфліктів, а також розвиток методології аналізу цієї проблематики.

Соціальні та політичні аспекти міжнародних конфліктів, а також сутності локальних війн і воєнних конфліктів та їх впливу на різні аспекти життєдіяльності розглядаються в працях західних політологів, соціологів, філософів і дослідників глобалізації та геополітики, зокрема 3. Бжезінського, Р. Дарендорфа, Г. Кіссінджера, Д. Стігліца, П. Сорокіна, А. Тойнбі, Е. Тоффлера, К.Уолтца, Д. Форрестера, Ф. Фукуями, С. Хантінгтона та ін.

Основні підходи сучасних західних політологів до проблеми конфліктів вміщено в фундаментальній збірці Р.Беттса «Конфлікт після “холодної війни”», яка являє собою підборку концептуальних есе відомих авторів. Включені до цієї збірки статті містять оцінки наслідків глобалізації, її впливу на конфлікти за життєво важливі ресурси, а також факторів навколишнього природного середовища, міграції, тероризму, інформаційного середовища та формування нових моделей глобального світогляду.

Серед праць, присвячених новим нюансам проблематики міжнародних конфліктів, слід відзначити ряд робіт американського дослідника М. Лунда, присвячених урахуванню причин конфлікту та інтересів його учасників в контексті попередження та врегулювання локальних конфліктів. Зокрема М. Лунд був одним із перших науковців, який поширив узагальнююче поняття «насильницький конфлікт» на весь комплекс локальних війн, включаючи їх початкові стадії.

Активний інтерес до розробки проблем мирного врегулювання конфліктів у «розділених суспільствах» традиційно виявляли протестантські наукові центри в США. Один з відомих представників цього напряму Дж. Ледерах є автором ідеї про можливість трансформації конфлікту в мирні відносини шляхом розгортання «інфраструктури» мирного будівництва, що не має обмежуватися лише засобами традиційної дипломатії. Запропонований ним підхід передбачає множинність миротворчих зусиль, висунення довгострокових цілей та необхідність створення суспільної інфраструктури, яка підсилює прагнення до миру всередині суспільства та максимізує ефекти допомоги, яка надається із-зовні.

Цікаві підходи до аналізу природи та наслідків сучасних локальних конфліктів властиві численним дослідженням ізраїльського дослідника Б.Міллера, присвяченим різним аспектам конфліктів від виникнення до врегулювання.

Окрім секторальних досліджень ООН та її спеціалізованих установ, які присвячені окремим, частковим проблемам наслідків локальних війн, література, присвячена аналізу впливу локальних конфліктів на економічні процеси досі порівняно незначна. Серед праць, які присвячені цій проблемі, найбільш вагомими дослідженнями є книги співробітників Міжнародної академії миру (Канада) М. Пью, Н. Купера та Дж. Гудхенда «Воєнна економіка в регіональному контексті: виклики трансформації» та дослідження Д. Юнга, присвячене політекономії міждержавних війн. 

Неухильне збільшення конфліктних факторів під впливом глобалізаційних процесів, які стають дедалі менше контрольованими, змушує західних дослідників вдаватися до спроб комплексного, системного аналізу проблеми попередження, регулювання та розв’язання існуючих міжнародних конфліктів. Найбільш детальною працею такого характеру стала колективна монографія «Врегулювання міжнародних конфліктів після “холодної війни”» за редакцією П.Стерна і Д.Дракмана. Особливість цієї роботи полягає в спробах достатньо об’єктивного визначення можливостей різних державних і міжнародних структур впливати на локалізацію та врегулювання локальних і регіональних конфліктів, а також напрацюванні рекомендацій щодо дієвості різних методів впливу на різних стадіях конфліктного протистояння.  

В ході роботи над дисертацією автором використовувалися узагальнення та матеріали російських дослідників (И. Арцибасова, В. Баринькіна, А. Глухова, В Гусейнова, А. Дмитрієва, С. Єгорова, Н. Загладіна, В. Золотарьова, О. Капто, О. Кліменка, М. Лебедєвої, Б. Макєєва, В. Насіновського, О.Неклесси, І. Панаріна, В. Сліпченка, Є. Степанова, Д.Трєніна, П. Циганкова, В. Цигічка). Більш детально окремі аспекти впливу локальних війн і воєнних конфліктів на суспільний розвиток розглядалися в працях російських вчених В. Булавіна, Д. Волкогонова, М. Жиляєва, Д. Проектора, Є. Рибкіна, В. Серебряннікова, С. Тюшкевича, Б. Урланіса, С. Шиньова. В цих роботах містяться вагомі положення та висновки, які стосуються методології аналізу проблем ядерної війни, досвіду двох світових війн, локальних і регіональних воєнних конфліктів доби «холодної війни».

В українській науковій літературі проблеми війн і конфліктів різнобічно висвітлюються в працях О. Бодрука, М. Капітоненко, О. Коппель, В. Мандрагелі, Г. Перепелиці, М. Шульги. В різній мірі проблематикою, пов’язаною з предметом дослідження, займалися О. Бардін, О. Білорус, В. Богданович, А. Гальчинський, В. Дергачов, Л. Ільчук, Б. Канцелярук, В. Косевцов, О. Маначинський, В. Слонімський, В. Смолянюк, М Требін, М. Хилько. Проте проблема нових вимірив локальних війн і воєнних конфліктів в умовах глобалізації у працях цих дослідників здебільшого не визначалася як головна мета дослідження.

Аналіз емпіричного матеріалу, теоретичних і концептуальних аспектів існуючих досліджень з проблематики міжнародних конфліктів обґрунтовує потребу в системному дослідженні проблеми локальних війн і воєнних конфліктів, їх новітніх тенденцій та наслідків за умов глобалізації.

Тлумачення основних понять, пов’язаних з проблематикою міжнародних та внутрішніх локальних конфліктів, недостатньою мірою розкриває еволюцію змісту сучасних конфліктів та пов’язаних з ними тенденцій і нових явищ соціальної взаємодії. Оцінка низки локальних війн і конфліктів та порівняльний аналіз теоретичних уявлень вітчизняних і зарубіжних дослідників дають підстави запропонувати визначення поняття «локальна війна» як збройного конфлікту між державами, що зачіпає їх національні, політичні, територіальні, економічні та інші інтереси, обмеженого за політичними цілями і масштабами ведення воєнних дій. На думку автора воєнний конфлікт потрібно розуміти як гостру форму зіткнення сторін при розв’язанні суттєвих протиріч в процесі соціальної взаємодії із застосуванням засобів збройного насильства, яке характеризується особливим станом тільки збройних сил учасників.

Автором запропоновано схему класифікації війн і воєнних конфліктів, консолідовану за трьома основними аспектами (соціально-політичними, правовими та військово-технічними). За соціально-політичними ознаками війни і конфлікти можуть бути класифіковані за ступенем відповідності національним інтересам, типом суперечностей, соціально-політичним складом сторін, характером політичних цілей та ступенем підтримки з боку світового співтовариства. За правовою підставою основним критерієм є порушення чи відповідність нормам міжнародного права. Військово-технічні та масштабно-просторові аспекти класифікації війн зведено в єдину групу, що включає масштаби, характер охоплення учасників,  тривалість, кількість держав, що беруть участь, спосіб ведення воєнних дій, застосовані засоби, інтенсивність та якісні характеристики військових формувань сторін.

Другий розділ «Характер і сучасна природа локальних війн і воєнних конфліктів» присвячено аналізу впливу глобалізації на суспільно-політичні процеси з точки зору посилення конфліктності в міжнародних відносинах. Чинники посилення конфліктності в міжнародних соціально-економічних і політичних процесах простежуються в різних сферах, включаючи економічну, валютно-фінансову, ресурсну, демографічну, інформаційну, екологічну, політичну, військову. Попри очікування, що глобалізація сприятиме взаємозалежності в політичній, економічній, соціальній та культурній сферах і стимулюватиме перетворення світової спільноти на світове суспільство, економічна глобалізація стала підґрунтям глобальної гегемонії США, які заохочували встановлення відкритої глобальної системи. Водночас, користуючись воєнними перевагами, США зберігали певну автономію, визначаючи нові правила та регулюючи ступінь власної залежності від глобалізаційних процесів.

Залучення емпіричних і статистичних даних та критичний перегляд новітніх концепцій І. Валлерстайна, Е. Тоффлера, С. Хантінгтона, Ф. Фукуями, З. Бжезинського, Г. Кіссінджера, Дж. Сороса, Дж. Стігліца та ін. авторів дозволяє визначити основні фактори ризику, що сприяють посиленню конфліктогенного потенціалу в процесі глобалізації та загрожують загостренням протиборства в формі політичних конфліктів. Локальні війни і воєнні конфлікти як різновид насильницьких форм вирішення політичних, економічних, соціальних проблем є прямим наслідком негативного впливу  процесів глобалізації, які подекуди цілеспрямовано скеровуються в бік слаборозвинутих країн периферії. Маргіналізація периферійних країн і регіонів становить відкриті (локальні війни і воєнні конфлікти) і приховані (міжнародна злочинність, міжнародний тероризм) загрози стабільності західних демократій, як в політичній, так і в економічній сферах.

В країнах колишнього «третього світу» негативні наслідки глобалізації створюють загрозу культурній ідентичності та системі ціннісних орієнтацій. Це стає додатковою підставою для виникнення соціально-політичних конфліктів, що, за умов взаємозалежності і взаємопов’язаності світових процесів, спричиняє появу нових загроз міжнародній стабільності. Глобалізація не слугує інструментом формування єдиного глобального світового суспільства. Причинну обумовленість сучасних конфліктів становлять просторові, ресурсно-сировинні, соціокультурні і демографічні детермінанти. Спостерігається опір тому, що сприймається в периферійних країнах як несправедлива глобалізація. Ці чинники становлять додаткове підґрунтя для загострення протиріч цивілізаційного характеру, що поглиблюються внаслідок боротьби за контроль над ресурсами, неконтрольованого зростання масштабів міграції, утворення зон нестабільності, що, в свою чергу, підживлює конфлікти і є джерелом їх переростання в локальні війни.

Розглянуто і систематизовано характерні особливості локальних війн і воєнних конфліктів постбіполярної доби та особливості локальних війн «нового покоління», в тому числі воєнних операцій, які здійснюються за участю розвинутих держав. Ознакою змін у характері насильницьких конфліктів є перенесення протиборства на локальний рівень. Руйнівний потенціал конфліктів, що переростають в збройні зіткнення з часом зростає, що обумовлено науково-технічним прогресом. Важливою особливістю сучасних конфліктів є поширення застосування воєнних сутичок нового зразка, якісна відмінність яких полягає в досягненні політичних цілей без масових армій, шляхом застосування оптимальної комбінації інших форм, серед яких воєнне насильство відіграє провідну, але не виняткову роль. В локальних конфліктах зростає роль нових суб’єктів міжнародної взаємодії (ТНК, недержавних, неурядових організацій, об’єднань та угруповань). Спектр учасників протистоянь, динаміка насильницьких дій, їх способи, форми і методи значно розширюються, що безпосередньо позначається на характері та причинах локальних війн і воєнних конфліктів. По мірі зростання кількості самостійних воєнізованих структур, що не мають визначеної належності до наявних державних інститутів, з’являються нові вогнища локальних війн і воєнних конфліктів та прояви міжнародного тероризму.

Скорочення регулюючого потенціалу ООН та відносне зменшення ваги більшості регіональних міжнародних організацій призводить до послаблення централізованих зусиль, які спрямовуються на врегулювання локальних конфліктів та застосування постконфліктних форм миротворчої діяльності, включаючи постконфліктне державобудівництво. Хоча концепція миротворчої діяльності ООН передбачає чотириступеневу схему реагування на локальні й регіональні конфлікти (попереджувальні заходи, підтримання миру, силове примушення до миру, постконфліктне державобудівництво), на сьогоднішній день активніше застосовуються різні форми підтримання миру (за допомогою спостережних місій та контингентів, які забезпечують роз’єднання ворогуючих сторін), та, в деяких виняткових випадках, – форми силового примушення до миру, насамперед у внутрішньодержавних конфліктах.

В ситуації локальної або регіональної кризи ядерна зброя стає чинником найбільшого потенційного ризику. Вона нездатна повною мірою відігравати роль стримуючого чинника і протистояти загрозам безпеці, оскільки може не тільки виявитися непридатною для запобігання збройному протиборству, але й перетворюється на додаткове джерело напруження.

Звуження можливостей застосування воєнного насильства не привело до відмови від його застосування при вирішенні політичних проблем. Спектр протиріч, що спричиняють локальні війни і воєнні конфлікти, має тенденцію до збільшення та ускладнення. Нові форми конфліктів досить складно піддаються врегулюванню традиційними засобами дипломатії. Посилюється яскраво виражений терористичний характер воєнних конфліктів: мирне населення ворогуючих сторін перетворилося на найважливіший об’єкт збройного впливу з боку всіх суб’єктів боротьби. Провідні країни світу дедалі більше стають, якщо не прямими, то безумовно опосередкованими учасниками збройного протиборства. Дедалі менше війн та конфліктів є міждержавними, і все більша кількість конфліктів за сутністю і характером належать до переважно внутрішньодержавних. Можна констатувати поступове розмивання умовної межі між конфліктами низької і середньої інтенсивності. Еволюціонує та змінюється воєнне мистецтво, зокрема внаслідок нарощування якісних показників засобів збройної боротьби, модернізації основних концепцій воєнної стратегії, зростання ролі і значення протиборства в інформаційній сфері, використання новітніх інформаційних технологій.

Локальні війни відображають особливості глобальної політичної системи. В контексті процесів глобалізації локальні війни та конфлікти виступають як фактор нестабільності системи міжнародних відносин і загроза міжнародній безпеці, що інколи тлумачиться як латентна форма прояву глобальних протиріч чи навіть прихована форма й замінник міжцивілізаційної світової війни.

В третьому розділі «Трансформація соціально-політичної сфери суспільства в умовах сучасних локальних війн і воєнних конфліктів» розглянуто основні ознаки та специфіку їх впливу на соціальну і політичну сферу суспільства.

Цілі локальних війн і воєнних конфліктів виявляються не тільки через безпосередні мотивації учасників на початковому етапі конфлікту, а й через елементи системи їх наслідків (результати і підсумки війни). В цьому сенсі очевидно, що локальні війни і воєнні конфлікти ведуться заради їх наслідків, хоча вони можуть не передбачатися на початкових етапах конфлікту. При аналізі наслідків локальних війн і конфліктів автор використовує два основні критеріальні виміри: функціонально-часовий (або процесуальний) та еволюційно-об’єктний (або структурний). У функціонально-часовому вимірі наслідки війни закономірно (в часі і просторі) відбивають процес спричинених війною подій і явищ, які певним чином впливають на трансформацію системи міжнародних відносин.

В еволюційно-об’єктному або структурному вимірі досліджуються конкретні прояви наслідків (збитки, витрати, трансформації соціальних і політичних процесів тощо) та суспільно значущі складові елементи системи наслідків війни.

У функціонально-часовому плані виділено наступні види наслідків: безпосередні (поточні під час бойових дій і ті, що завершуються з їх припиненням); наслідки локальних війн і воєнних конфліктів в цілому (включаючи характер підписаного миру); віддалені (непрямі) наслідки.

На основі розробленої автором методики оцінки наслідків локальних війн і воєнних конфліктів систему наслідків локальної війни / конфлікту умовно розділено на дві великі групи, кожна з яких містить багатоелементну структуру, залежно від об’єктів впливу. Першу групу становлять наслідки в політичній сфері (вплив на політичну систему, механізми її функціонування, на воєнну організацію суспільства, політико-юридичні результати, геополітичні підсумки). Друга група наслідків включає соціально-гуманітарні наслідки: економічні, демографічні, духовно-етичні, екологічні тощо.

Запропонована методика адаптована до локальних війн і конфліктів різного типу. В системі наслідків будь-якого військового зіткнення можна виявити, в тому чи іншому вигляді, всі елементи структури наслідків війни. Питання в тому, який або які з цих елементів будуть домінуючими і визначатимуть повоєнний устрій. Характер наслідків локальних війн і воєнних конфліктів пов’язаний з їх джерелами, причинами, характером і результатом. Наслідки локальних війн і воєнних конфліктів починають формуватися ще на етапі їх початкових фаз. У подальшому вони складають основу результату збройного протиборства (перемога, капітуляція, компроміс) і юридичного його закріплення, яке може наступити задовго після закінчення воєнних дій і мати прояв у різних формах (мирний договір, декларація про припинення стану війни тощо).

Суспільно-політичні наслідки локальних війн і воєнних конфліктів позначається на всіх складових політичного життя, включаючи політичні процеси та діяльність політичних інститутів окремих держав, включаючи політичні відносини, політичні і правові норми, політичну свідомість, політичну культуру, засоби масової інформації, воєнну організацію держави. В зовнішньому контексті цей вплив може позначитися на послабленні держави, падінні престижу і впливу, руйнації політичного режиму, втраті територіальної цілісності, міжнародній ізоляції або втраті державної незалежності.

Наслідки локальних війн і конфліктів в соціально-гуманітарній сфері є результатом прямих збитків, що завдаються сторонами конфлікту одна одній. Вони включають деструктивні соціальні, демографічні, духовно-етичні, економічні та екологічні зміни, які за звичай відчутні впродовж тривалого часу. Найважливішими ознаками соціально-гуманітарної кризи є прямі й непрямі людські втрати, руйнування матеріальних активів, виснаження ресурсів, опосередковане порушення сталих умов і елементів суспільного життя. Водночас внаслідок конфлікту спостерігається мобілізація сил суспільства на подолання кризи та боротьбу з деструктивними впливами, результатом чого можлива інтенсифікація громадсько-політичного життя та формування антикризових стратегій.

Часи, коли результати і підсумки війни (що відбивають її реалізовані цілі) виправдовували втрати і понесені збитки, відходять у минуле. Це, насамперед, стосується екологічних наслідків, що сприяють прискоренню кліматичних змін, та потенційної можливості застосування в локальних конфліктах зброї масового знищення, ймовірність чого виникла внаслідок набуття ядерної зброї Індією та Пакистаном. Оскільки потенційна можливість поширення зброї масового знищення залишається, сучасні реалії змушують розглядати проблеми війни і миру під іншим кутом зору. В сучасному розумінні воєнні форми розв’язання суперечностей і досягнення певних цілей набувають характеру суто негативного явища, яке перешкоджає поступальному розвиткові цивілізації та містить пряму загрозу соціального регресу. Відтак втрачає сенс постановка питання про досягнення певної цільової мети за допомогою збройного протиборства. Водночас, джерела війни надзвичайно важко усунути, якщо це взагалі можливо за умов однополярно-ієрархічної системи міжнародних відносин, що формується.

ВИСНОВКИ

Дослідження локальних війн і воєнних конфліктів як соціально-політичного явища в умовах глобалізації та комплексу їхніх наслідків дає підстави сформулювати наступні висновки.

1. В історії людства локальні війни і воєнні конфлікти були невід’ємною ознакою відносин між державами та окремими групами (верствами) населення, виступаючи одним з дієвих засобів досягнення цілей різних членів суспільства, політичних угруповань і їх лідерів. Сучасне тлумачення війни ґрунтується на полікаузальному підході. Відповідно до нього, основними причинами війни є комплекс суперечностей, що спричинені економічними, політичними, соціальними, психологічними, духовними, демографічними, географічними, етнічними, конфесійними, особистісними та іншими факторами суспільних відносин людей. Проте за сучасних умов головними детермінантами воєнних конфліктів стають економічні та ресурсні фактори, часто поєднані з політичними, соціокультурними, етнічними та релігійними мотиваціями, які виконують обслуговуючу та допоміжну ідейно-мобілізаційну роль.

На відміну від біполярної доби, коли локальні конфлікти обов’язково так чи інакше розглядалися під кутом зору їхнього впливу на відносини між основними центрами сили, в постбіполярний період локальні війн та конфлікти набули істотно більшої автономності. Якщо за умов біполярності основна загроза міжнародній безпеці та стабільності, яку становили локальні війни і конфлікти, полягала в перспективі їх ескалації, то в постбіполярних умовах основна загроза локальних війн та конфліктів, полягає в їх дифузії. Спостерігається вибіркове та некоординоване ставлення основних міжнародних акторів до локальних війн та конфліктів, залежно від індивідуальних інтересів учасників міжнародної системи. Лише в тих випадках, коли в країнах колишнього «третього світу» локальні, переважно внутрішні конфлікти, набувають форми «тотальних» внутрішніх війн із застосуванням методів етнічних чисток та висуненням цілей фізичного винищення окремих етнорелігійних груп, це створює підґрунтя для підвищеної уваги з боку міжнародної спільноти і супроводжується застосуванням методів миротворчості у формі використання зовнішніх силових факторів, спрямованих на припинення воєнних дій та посиленням контролю з боку міжнародних інституцій.

Систематизація сучасних локальних війн і воєнних конфліктів дає підстави класифікувати їх за військово-технічними і стратегічними критеріями, ступенем застосування різних поколінь зброї, симетричністю / асиметричністю сторін; контактністю / безконтактністю бойових дій (з наземними битвами або без них; з охопленням всіх географічних сфер або тільки окремих із них і т. д.). Спостерігаються зміни і в колі учасників конфліктів, що власне й визначає основну градацію локальних війн і воєнних конфліктів як різних явищ.

2. В економічному сенсі глобалізація не зближує держави і суспільства за рівнем розвитку, а сприяє встановленню ієрархічного поділу країн і регіонів та закріплює периферійний статус значної частини сучасних держав. Глобалізація призводить до зростання поляризації багатства і бідності, розбалансування економіки багатьох слаборозвинутих країн, руйнування традиційних укладів господарювання. Поглиблюється розшарування регіонів і держав на «бідний Південь» і «багату Північ». Розшарування відбувається також і всередині умовного «Півдня», і серед різних верств населення провідних держав системного ядра. Внаслідок локальних конфліктів, незалежно від їх результатів, статус окремих держав у світовій ієрархії конкурентоспроможності, стабільності, інвестиційної привабливості та умов внутрішньої безпеки суттєво знижується, призводячи в крайніх випадках до фактичної ізоляції. Проте навіть за умов втрати повноважень структурами центральної виконавчої влади, це не призводить до формального скасування державного статусу і зовнішніх функцій суверенітету.

Порівняно новою формою локальних війн і воєнних конфліктів стали «ресурсні конфлікти», позначені конкуренцією сусідніх держав у боротьбі за володіння життєво необхідними (водні ресурси), або вигідними з точки зору ринкової вартості ресурсними джерелами (поклади природних копалин). Потенційно найбільш конфліктними зонами стають країни і території, які містять значні поклади невідновлювальних природних ресурсів, насамперед нафти і газу, що спричиняє конкуренцію за контроль над цими територіями з боку основних центрів сили.

Посилення глобальної конкуренції та поширення суперництва за доступ до ресурсів і можливостей їх використання спричиняють зростання конфліктогенного потенціалу міжнародної конкуренції та посилення ієрархічних тенденцій міжнародної системи. Країни, в яких відбувалися довготривалі війни і конфлікти, зазнають «кризи можливостей» (загалом ця група включає 59 країн, які неспроможні «задовольняти базові потреби» свого населення, включаючи Індію і Пакистан). Водночас ці країни все частіше переживають «кризу легітимності» влади. Кризові тенденції в країнах цієї групи потенційно спроможні призвести до збільшення кількості країн «глибокого Півдня», які зазнають розпаду централізованих владних структур, втрачають перспективи сталого розвиту і майже повністю вилучаються з процесів міжнародної конкуренції та розподілу праці. Паралельно простежується піднесення ваги міжнародних локальних конфліктів, які можуть бути використані як стримуючі чинники в політиці західних альянсів та багатосторонніх структур проти окремих важливих регіональних держав, або використовуються регіональними державами з метою стримування поширення впливу США і НАТО на субрегіони, прилеглі до євроатлантичного простору (Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія).

3. Становлення нового однополюсно-ієрархічного світового порядку є динамічним процесом, який змінює характер і форми прояву конфліктності в міжнародних відносинах, й, відповідно, форми конфліктного управління і врегулювання. На відміну від біполярної системи, потенційна можливість виникнення локальних війн та конфліктів має тенденцію до зростання, оскільки такі конфлікти на периферії міжнародної системи не зустрічають спротиву і стримування з боку держав-лідерів основних сучасних воєнно-політичних союзів. Глобальна конфігурація поширення конфліктності також істотно змінюється. Локальні конфлікти в просторі, який контролюють США, або стають практично неможливими, або набувають форми політико-ідеологічної протидії гегемонії Америки з боку ліво-популістських рухів. Посилення консолідаційних тенденцій всередині Європейського Союзу сприяє припиненню конфліктів на Балканах і в перспективі унеможливлює виникнення нових локальних війн у контрольованому ЄС європейському просторі. Натомість ситуація в периферійних зонах нової міжнародної системи стає менш контрольованою, що супроводжується пониженням місця багатьох держав і окремих регіонів у глобальній ієрархії.

4. Після розпаду біполярної системи спостерігалося істотне зростання ролі силових факторів у світовій політиці. В контексті процесів глобалізації локальні війни і воєнні конфлікти виступають як типове явище міжнародних відносин, яке можна вважати системною ознакою проявів конфліктності за умов нового міжнародного порядку. Провідні економічно розвинуті держави утримуються від ведення масштабних війн, однак не відкидають різних форм участі в конфліктах та проведення силових акцій на периферії міжнародної системи. Використовуючи досвід локальних і регіональних конфліктів провідні у військовому відношення держави беруть на озброєння концепцію «випереджувальної оборони», планують, в разі потреби, діяти поза національними кордонами, використовуючи силові чинники для захисту економічних інтересів, постконфліктного врегулювання і боротьби з міжнародним тероризмом.

Визначені автором критерії дають змогу встановити певну ієрархію наявних і потенційно можливих локальних війн і конфліктів за такими ознаками, як їхня роль і важливість з точки зору інтересів ядра світової системи і впливових регіональних держав, впливу на тенденції еволюції (формування) міжнародної системи, перспективи та терміни врегулювання. На початку XXI ст. будь-який воєнний конфлікт чи локальна війна різною мірою відтворюють чинники глобальної ієрархії та владно-силові інтереси провідних акторів міжнародної системи. Вони зберігають істотне значення компоненти горизонтальних і вертикальних чинників взаємодії, що спричиняє асиметричне реагування на окремі конфлікти з боку глобальної міжнародної системи. Процеси глобалізації, що посилюють ієрархічний характер міжнародної системи, обумовлюють збільшення конфліктного потенціалу саме в периферійних зонах міжнародної системи, а також на межі зіткнення інтересів США / НАТО і впливових регіональних центрів сили.

Комплексний аналіз явища локальних і регіональних конфліктів дає підстави зробити висновок про зростання ступеня їх інтенсивності, що впливає на стан державного ладу периферійних країн, включаючи сфери політики, економіки, ідеології, інформації. Виникнення локального конфлікту в слаборозвинутій периферійній країні унеможливлює її швидке економічне відновлення і нормалізацію політичного життя. Специфіка конфліктів у багатьох державах Азії та Африки за останні півтора-два десятиліття свідчить про невідновлювальний характер їхніх наслідків і позначається збільшенням кількості «держав, що не відбулися».

5. В перебігу локальних війн і воєнних конфліктів можна виокремити низку етапів, які свідчать про безперервний зв’язок подій та процесів – від джерела війни і її безпосередніх причин до соціальних аспектів та наслідків. Згідно із сучасними уявленнями, вирізняються такі стадії конфлікту / війни, як насильницький конфлікт, криза, випадковий мир, умовний мир та стабільний мир. Подолання наслідків збройного протиборства набуває «самостійного» значення поза часовими межами війни і стає завершальною фазою воєнного конфлікту як складної системи взаємодії суб’єктів.

Розроблена автором методика дослідження наслідків локальних війн і воєнних конфліктів як цілісного, системного явища, дозволяє визначити основні наслідки локальних конфліктів, найбільш характерні для сучасних умов:

- абсолютне і відносне зростання прямих і непрямих економічних витрат, що зумовлено вдосконаленням і подорожчанням нових систем озброєнь, масовою «технізацією» Збройних Сил, різким зростанням руйнівної потужності «звичайних» озброєнь;

- зростання кількості людських жертв з неухильним збільшенням частки втрат серед мирного населення;

- зростання тяжкості екологічних наслідків локальних війн і воєнних конфліктів у результаті масованого застосування сучасних озброєнь і потенційної загрози застосування ЗМЗ;

- усвідомлення потенційних катастрофічних наслідків воєнних конфліктів для високорозвинутих індустріальних суспільств призводить до скорочення спроможності ведення такими суспільствами локальних війн і конфліктів, що сприяє професіоналізації ЗС та супроводжується подальшим вдосконаленням технічних засобів ведення війни;

- стає все більш очевидною потенційна неможливість досягнення суспільно значущого позитивного результату внаслідок локальної війни чи воєнного конфлікту для його ініціаторів і учасників.