ПРАВО ЛЮДИНИ НА БЕЗПЕКУ ТА КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розбудови правової держави України найхарактернішою її ознакою є демократизація суспільного життя, яка виявляється у зростанні уваги до практичного забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Класичним для сучасної політико-правової думки є визнання людини найважливішою цінністю суспільства і держави. Такий підхід призвів до відповідних змін у розумінні її безпеки наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. Особливість сучасних підходів до цієї проблеми полягає, по-перше, в наданні пріоритетності інтересам людини при розгляді проблем її безпеки, по-друге, в якісно новому рівні розробки методів дослідження.

Безпека як соціальне явище виділяється як одна із глобальних проблем сучасності, особливість якої полягає в тому, що вона має комплексний характер, і в кінцевому рахунку так чи інакше відображає один із аспектів безпеки. Слід насамперед зазначити, що, згідно з теорією мотивації, яка обумовлює ієрархію потреб людини, безпека, поряд з фізіологічними потребами (в їжі, одязі тощо), є однією із головних потреб. Безпека є своєрідною характеристикою і необхідною умовою життєдіяльності та життєздатності особи, суспільства, держави. Саме тому стратегічною вимогою сьогодення є гуманізація ідеології безпеки.

Звідси основним завданням кожної держави демократичного спрямування є адекватне відображення в реаліях сьогодення підстав до індивідуалізації особистості. Забезпечення права людини на безпеку є відправною точкою в дослідженні та забезпеченні її інших рівнів – групової, суспільства, держави, субрегіональної, регіональної та міжнародної безпеки. Таким чином, з урахуванням того, що особа є найвищою цінністю, із всіх рівнів безпеки безпека особи, її право на неї, є найголовнішим об’єктом уваги з боку суспільства та держави.

Висвітлення питань безпеки у вітчизняній науковій літературі відображає українську специфіку розвитку суспільства. Традиційна недооцінка людини й зневажання цінністю людського життя, що, на жаль, поки що притаманні нашому суспільству, зводиться до розгляду проблеми безпеки як вторинної відносно національної безпеки, а безпека людини, при цьому, розглядається в межах соціальної безпеки. Деякі автори зводять безпеку людини до економічної безпеки, до забезпеченості прибутком, достатнім для задоволення щоденних потреб людини. Реалії ж сьогодення все більше потребують розробки проблем безпеки людини саме на підставі її визнання як найвищої соціальної цінності, найважливішим аспектом якої є життя, свобода і захищеність людини від різноманітних небезпек і загроз, яку повинні забезпечити людині держава, головним конституційним обов’язком якої, є забезпечення прав і свобод людини. Концепція розвитку людини визначає її безпеку як можливість використовувати право вибору в умовах свободи і безпеки, а також цілковита впевненість у тому, що ці можливості будуть збережені й надалі.

Відповідно до ст. 3 Конституції України „Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”. Визнання, дотримання і захист прав і свобод людини й громадянина – обов’язок держави. Слід відзначити, що у розділі І “Загальні засади” та ІІ “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” Конституції України немає окремої статті про право людини на безпеку. Звідси пояснюється актуальність дисертаційного дослідження, що здійснюється в юридичній науці вперше, незважаючи на те, що окремі види безпеки закріплені у ст. 3, 16, 17, 18, 29, 32, 34, 37, 39, 43, 44, 50 Основного Закону України. Комплекс особистих прав, що закріплені в нормах другої глави Конституції, адекватно відображає принципи сучасного гуманітарного права.

Право людини на безпеку не закріплено сьогодні і в жодній конституції зарубіжних держав, і в актах міжнародного права, присвячених правам людини. Уявляється, що єдиною причиною цього є те, що до останнього часу необхідність конституційного закріплення зазначеного права не була настільки наявною, як на сучасному етапі розвитку людської цивілізації. Адже безпека є необхідною умовою реалізації всіх відомих прав людини, що проголошені в документах міжнародного права й національних конституціях. Без надійного захисту самої людини, її сьогоднішнього й майбутнього існування й можливостей розвитку, захист основних прав втрачає будь-який сенс. Такий стан в сучасних умовах потребує спеціального законодавчого закріплення й конституційно-правової охорони і захисту. Ця проблема є досить складною й багатогранною. Не дивлячись на те, що вона є досить актуальною, проте, а ні окремі аспекти регламентації права на безпеку, а ні, тим паче, комплексного всебічного аналізу цього права не проводилось.

Право людини на безпеку тісно пов’язано із завданням захисту від свавілля, а тому відповідає інтересам кожного конкретного громадянина і публічно-правовим інтересам. Саме тому уявляється необхідним всебічно розглянути і проаналізувати це право, звертаючи увагу на зміст, умови реалізації, можливості гарантій забезпечення, а також роль органів внутрішніх справ в цьому складному процесі.

З урахуванням вищевикладених обставин, що обумовлюють актуальність і практичну значимість дисертаційного дослідження, визначається необхідність, по-перше, дослідження права людини на безпеку, створення цілісної комплексної теорії цього права як одного з основних; по-друге, визначення й формування реально діючого конституційно-правового механізму його забезпечення на сучасному розвитку української державності; по-третє, нагальної потреби вдосконалення чинного законодавства, приведення його у відповідність зі змінами, передбаченими конституційною реформою в Україні.

Слід відзначити, що окремі загальнотеоретичні аспекти права людини на безпеку були досліджені у працях С.А. Авак’яна, М.В. Вітрука, Л.Д. Воєводіна, М.І. Козюбри, В.В. Копєйчикова, А.М. Колодія, В.В. Кравченка, Л.М. Липачової, М.Б. Левицької, В.Ф. Мелащенка, О.В. Негодченка, П.О. Недбайла, А.Ю. Олійника, М.П. Орзіха, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького, М.В. Цвіка, В.М. Шаповала та інших.

Враховані також розробки провідних науковців Російської Федерації: М.В. Баглая, А.І. Ковлера, Є.Г. Козлова, О.Є. Кутафіна, О.А. Лукашової, М.І. Матузова, В.С. Нерсесянца, І.В. Ростовщикова, К.Б. Толкачова, Л.Б. Тіунової, А.Г. Хабібуліна та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр. (затверджено наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635), 2005-2009 рр. (затверджено наказом МВС України від 05 липня 2005 р. № 755), планам науково-дослідних робіт Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ та кафедри конституційного права, Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр. розділу ІІІ “Захист життя, здоров’я, честі і гідності особи, її майна від злочинних посягань” (затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000).