ПРАВО ЛЮДИНИ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я ТА ЙОГО ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ (загальнотеоретичне дослідження) :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА  РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Конституцією України проголошено людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. У цьому конституційному приписі передбачено здоров’я як цінність та первинну і вихідну передумову життєдіяльності кожної людини. Тому з-поміж численних прав, котрі передбачає Основний Закон, можна виділити право людини на охорону здоров’я як таке, що гарантує її фізичне існування і є умовою забезпечення здійснення всіх інших прав людини.

Проблеми охорони здоров'я населення та діяльність, спрямована на збереження і зміцнення здоров’я, вимагають постійної уваги з боку держави.  Охорона здоров’я визнається одним із пріоритетних напрямів державної політики та одним із основних факторів національної безпеки країни (зокрема, у п. 6 ст. 92 Конституції України від 28 червня 1996 р., ст. 12 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р., ст.7 Закону України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р., Концепції розвитку охорони здоров’я населення України, затвердженій Указом Президента України від 7 грудня 2000 р., Указі Президента України „Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення” від 6 грудня 2005 р., Міжгалузевій комплексній програмі „Здоров’я нації” на 2002-2011 роки”, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р.). Проте механізм законодавчого забезпечення права людини на охорону здоров’я потребує удосконалення. Чинна нормативно-правова база не повною міроáю відповідає потребам сьогодення, не може належно врегулювати нові суспільні відносини, породжені плином часу.

Дослідження правового регулювання охорони здоров’я, зокрема щодо надання медичної допомоги, привертали увагу багатьох сучасних науковців як на теренах України, так і за її межами. Значний доробок у висвітленні окресленого кола питань належить зарубіжним ученим, зокрема В. Акопову, М. Герасименку, С. Корсакову, О. Леонтьєву, Д. Леонтьєву, М. Малеїній, Л. Маркен­штейну, П. Молінарі, О. Мо­хову, М. Нестеровічу, В. Попову, Н. Поповій, В.Поттеру, В. Рикову, В. Сальнікову, І. Тимофєєву, А. Тихомирову, М. Федо­ровій, О.Шлєньовій. На жаль, в Україні проблема правового забезпечення права людини на охорону здоров’я, зокрема надання медичної допомоги, недостат­ньо вивчена, хоча зацікавленість нею науковців і практиків як правників, так і медиків, невпинно зростає. Окремі аспекти права людини на охорону здоров’я вивчалися вченими у галузі охорони здоров’я і медицини (В. Журавель, С. Козуліна, В. Москаленко, В. Якубов’як та ін.), науковцями з позицій кримінального права (В. Гри­щук, Є. Фесенко та ін.), у рамках конституційного, адміністративного (В. Волков, З. Гладун, В. Скомо­роха та ін.) і цивільного права (З. Ромовська, А. Савицька, Р. Стефанчук та ін.). Проте комплексне монографічне загальнотеоретичне дослідження права людини на охорону здоров’я та його законодавчого забезпечення в Україні не проводилося. Саме таке дослідження є необхідною складовою розвитку як загальної теорії прав людини, так і науковою передумовою визначення шляхів та засобів підвищення ефективності державно-юридичного захисту права людини на охорону здоров’я. Усі зазначені вище обставини підтверджують актуальність теми про­понованого дослідження та її не лише теоретичну, а й прак­тичну цінність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер­таційне дослідження виконувалося згідно з планом наукової діяльності кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Львівського націо­нального університету імені Івана Франка в межах теми „Актуальні проблеми загальної теорії права та прав людини” (номер державної реєстрації 0103U005936).