ТЕОРІЇ СУСПІЛЬНОГО ДОГОВОРУ В СУЧАСНІЙ АНАЛІТИЧНІЙ ФІЛОСОФІЇ : Теория общественного договора В СОВРЕМЕННОЙ аналитической философии

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, висвітлено стан її наукової розробки, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання, а також вказано методи та джерелознавчу базу дослідження. Сформульовано наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення. Зазначено форми апробації та кількість публікацій за темою дослідження.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади виникнення та розвитку теорій суспільного договору в історії соціально-філософської думки» розглянуто історичні і теоретичні передумови формування та ґенези концепцій суспільного договору в XVII –            XVIII ст.; висвітлено політичні, соціальні та культурні чинники, що сприяли подальшому розвитку контрактаріанізму в другій половині XX ст.; вивчено структуру механізму суспільного договору. Разом з тим проаналізовано особливості дослідження версій договірної доктрини в українській, російській та англомовній філософській традиції.

У першому підрозділі «Дослідження теорій суспільного договору в сучасній українській та російській філософській літературі» висвітлено стан і напрямки теоретичного аналізу класичних, а також сучасних договірних концепцій на російському й українському філософському ґрунті. Виявлено певний брак уваги, що його тривалий час зазнавала й продовжує зазнавати філософська традиція контрактаріанізму на терені як російської, так і української соціально-філософської думки. Така ситуація зумовлена недостатнім розвитком галузі політичної філософії, де концепції суспільного договору розглядаються в англомовній традиції. Окремо розглянуто дослідження класичних та сучасних договірних концепцій, а також визначено два періоди – радянський та пострадянський, – за якими класифікуються вітчизняні дослідження сучасних концепцій суспільного договору. Помічено, що дослідження класичних теорій суспільного договору головним чином здійснюються в загальному контексті вивчення філософського доробку того чи іншого мислителя, а публікації радянського періоду на тему сучасних версій договірної доктрини отримують критичну оцінку з боку переважної більшості дослідників. Розгляд сучасних версій контрактаріанізму в пострадянський період здійснено за двома напрямками: російським та українським. Характерною рисою обох напрямків є надання сучасним договірним концепціям переважно етичного спрямування, що певною мірою зумовлено їх критикою в радянській філософській традиції, яка існувала в умовах домінуючої на той час марксистсько-ленінської ідеології. Тому маємо констатувати фактичну відсутність у  вітчизняній філософській традиції будь-яких прикладів систематизації як класичних, так і сучасних договірних концепцій, що надало б можливість їх класифікації та комплексного вивчення. Проте слід відзначити, що в дослідженнях таких російських авторів, зокрема Т.Алексєєвої, Б.Кашнікова, Р.Апресяна та ін., здійснено розгляд сучасних версій контрактаріанізму саме з політико-філософської точки зору, що свідчить не тільки про зростання інтересу до доктрини суспільного договору в її сучасному вигляді, а й про поступове піднесення політичної філософії загалом. Подібну роль на українському філософському терені відіграють публікації М.Тура, Л.Ситніченко, Т.Бутченка та ін., які також відображають спробу комплексного аналізу договірних концепцій. Отже, можна стверджувати, що суспільно-договірна проблематика не полишає кола інтересів сучасних дослідників і набуває все більш широкого висвітлення з розвитком галузі політичної філософії.

У другому підрозділі «Історичні та теоретичні передумови виникнення теорій суспільного договору в XVII – XVIII ст. Поновлення проблематики суспільного договору в 50-і рр. XX ст.» проаналізовано історичні обставини і визначено основні ідеї, що становили підґрунтя для виникнення й подальшого розвитку теорій суспільного договору. Встановлено, що розвиток договірних концепцій в XVII ст. пов’язується насамперед з процесами визрівання громадянського суспільства, формуванням сучасної національної держави й усвідомленням національної індивідуальності, джерело чого становлять численні перетворення в політичному, економічному, соціальному та культурному житті країн Західної Європи. Відроджена за часів протестантської Реформації ідея про рівність людських індивідів знайшла своє політичне вираження в понятті суспільного договору і стала теоретичною передумовою формування класичних договірних концепцій, а стрімкий зліт Просвітництва, який призвів до духовної секуляризації мас, уможливив їх подальше поширення.

Разом з тим відмінні історичні обставини окремих європейських країн зумовили й відмінність інтерпретації означеної ідеї рівності в теоріях класиків суспільного договору. Так, можна стверджувати, що факт безперервних громадянських та зовнішніх війн, а також Англійська революція 1640-1660 рр. підштовхнули Т.Гоббса до усвідомлення принципу рівності індивідів, заснованого на їх однаковій здатності на вбивство, а також на усвідомленні остраху насильницької смерті. Саме тому окреслена Т.Гоббсом ситуація «природного стану» набуває вигляду масової війни, припинити яку можна лише шляхом встановлення абсолютної влади. Завершення періоду революційних перетворень англійського суспільства наприкінці XVII ст. разом із розквітом мануфактури та закінченням аграрного перевороту, що співпало з переходом до нової культури й сучасної цивілізації, сприяло формуванню в Дж.Локка, на відміну від Т.Гоббса, ліберальної точки зору, а також ствердженню постулату про розподіл влади та верховенство закону в державі. Значна роздрібненість французького суспільства та переміщення осередку джерела влади від класу феодалів до буржуазії внаслідок краху королівського абсолютизму в другій половині     XVIII ст. зумовили розробку Ж.-Ж.Руссо своєї концепції спільної волі, яка в приписах про нероздільність суверенітету містила заклик до нового об’єднання французького народу. Революційні події, що мали місце у Франції, процес складання єдиної німецької нації й поворот до нової просвітницької культури становлять джерело Кантової ідеї «вічного миру», а нестабільність політико-економічної ситуації, помножена на безперервні війни між Францією та Прусією, призводить І.Канта до аналогічного Гоббсовому розуміння «природного стану» і наслідування руссоїстської ідеї про виключну значущість загальної волі.

Середина XX ст. у США, де традиція суспільного договору отримує свій подальший розвиток, є періодом розквіту американського лібералізму – політичної доктрини, яка ототожнюється з активною регулятивною функцією держави та захистом індивідуальних прав. Серед розробників нової ліберальної теорії, які поставили за мету не тільки зміцнити її догмати, а й подолати критичні зауваження стосовно оперативного державного керування і нехтування лібералами принципів демократії, свободи та права, був Джон Ролз, який у 50-х рр. XX ст. відроджує інтерес до традиції суспільного договору, використовуючи її для побудови власної концепції ліберального державного устрою, і стає провідним розробником традиції сучасного контрактаріанізму. Період всебічного перетворення країни, що характеризується не тільки змінами в економічній та технологічній сферах, а також формуванням якісно нового громадянського суспільства, співпадає в часі з поглибленням конфлікту між суспільством і державою. Саме тому ідея Дж. Ролза про соціальну справедливість, заснована на одностайній згоді, яка до того ж виявилася критикою домінуючої на той час доктрини утилітаризму, набула актуальності як механізм регулювання взаємовідносин членів громадянського суспільства в період його демократичної розбудови.

Таким чином, можна стверджувати, що політичні, економічні та культурні перетворення суспільного життя, а також перехід людського суспільства до нового рівня свого розвитку утворюють одне з важливих джерел виникнення й подальшого розвитку теорій суспільного договору, які в свою чергу стають ідеологічною спробою дати відповідь на найгостріші політичні і соціальні питання свого часу.

У третьому підрозділі «Механізм суспільного договору та його інтерпретації в сучасній аналітичній філософії» предметом детального аналізу є власне поняття суспільного договору та шляхи його застосування в класичних, а також сучасних договірних концепціях. Виявлено, що в теоріях Т.Гоббса й І.Канта основу суспільного договору складає гіпотетична угода, у той час як в концепціях Дж.Локка та Ж.-Ж.Руссо міститься думка про існування свого роду мовчазної угоди, яка інколи навіть набуває характеру історичної події. Доведено, що будь-яка з сучасних інтерпретацій механізму суспільного договору налічує два складові елементи: вихідну ситуацію, де відбувається укладання договору, та раціональність зображуваних у цій ситуації сторін.

Беручи за основу саме Кантове уявлення про природу суспільного договору, Дж.Ролз у власній концепції також надає йому рис гіпотетичності. Проте якщо філософи Нового часу вбачали в договірному механізмі засіб створення держави та встановлення політичної влади,        Дж.Ролз використовує його з метою продукування принципів соціальної справедливості.

Слід відзначити, що для Ролзової теорії суспільного договору характерним є поступовий розвиток щонайменше в три етапи. У першій моделі, викладеній ним у статті «Справедливість як чесність» (1958), Дж. Ролз розглядає справедливість суспільних інститутів та практик, а як засіб регулювання їх діяльності пропонує свої «принципи справедливості» («принцип свободи» та «принцип диференціації»), застосовуючи механізм суспільного договору для їх одностайного ухвалення раціональними індивідами в умовах «первісної позиції». Однак під впливом низки критичних зауважень про неможливість прийняття таким чином сформульованих принципів Дж.Ролз продовжив розробку власної теорії і в другій її моделі, яка знайшла висвітлення в статті «Дистрибутивна справедливість» (1967), використовує так зване правило «мінімакс», називаючи його другим принципом справедливості, націленим на регулювання економічних відносин. У відповідь на критику про неможливість одностайного прийняття принципів через знання деталей власного становища та становища інших Дж.Ролз уводить до концепції інструмент «завіси незнання», який дозволяє індивідам абстрагуватися від особливостей своєї долі і прийняти неупереджену точку зору щодо означених принципів. У третій моделі, викладеній ним у «Теорії справедливості» (1971), Дж.Ролз деталізує застосування завіси незнання, вказуючи, якої саме інформації позбавлені індивіди, а також розповсюджує дію принципу диференціації на суспільство загалом.

Теорія суспільного договору Дж.Ролза втілює основні ідеї течії контрактуалізму, якій протистоїть інша течія в розвитку традиції суспільного договору, відома під назвою контрактаріанізму і представлена теорією Девіда Готьє. Часто термін «контрактаріанізм» також використовується для позначення сукупності теорій суспільного договору. У своїй концепції Д.Готьє спирається на ідеї Т.Гоббса та намагається вивести принципи суспільної моралі, уникаючи таких інструментів, як Ролзова завіса незнання, та приписуючи індивідам характеристику «рівної раціональності». Зображуючи вихідну ситуацію як «звільнену від моралі зону», Д.Готьє використовує поняття суспільного договору в значенні угоди, що укладається задля взаємної користі індивідів і надає штучної моральної цінності тим чи іншим діям, які не мають внутрішнього морального статусу.

Таким чином, можна стверджувати, що механізм суспільного договору є комплексом моральних категорій свободи і рівності, який у класичних теоріях (Локк, Руссо) накладається на певні історичні події з метою усвідомлення взаємовідносин між суспільством та державою, а в сучасних концепціях використовується як засіб моделювання гіпотетичної ситуації вибору для побудови системи суспільної моралі.

У четвертому підрозділі «Специфіка дослідження теорій суспільного договору в англомовній політико-філософській думці» розглянуто основні особливості вивчення договірних концепцій в англомовній філософській традиції. Виявлено, що для англомовних досліджень характерним є застосування системного підходу до вивчення всіх відомих версій договірної доктрини; Це дозволяє розглядати існуючі договірні концепції не тільки як взаємопов’язані елементи єдиної системи, а й визначити окремі напрямки їх розвитку.

Так, Д.Боучер та П.Келлі виокремлюють моральний, конституціональний та громадянський напрямки в розвитку теорій суспільного договору. Згідно з їхньою думкою, моральні договірні теорії (Гоббс, Готьє) намагаються довести існування договірного базису походження моральних норм, конституціональні (Сократ) – визнають договірними відносини між владою та народом, а громадянські (Локк, Руссо, Кант, Ролз, Нозік) – застосовують поняття договору з метою легітимації існуючої політичної влади. На відміну від класифікації Д.Боучера та П.Келлі, Дж.Хемптон розрізняє два типи класичних версій контрактаріанізму: ті, що обґрунтовують факт формування держави через делегування влади індивідів правителям, і ті, що легітимують верховну владу через відчуження влади індивідів на користь правителів. М.Форсайт, у свою чергу, прокладає лінію демаркації між концепцією Т.Гоббса з одного боку та теоріями Дж.Локка і        Ж.-Ж.Руссо з іншого, стверджуючи, що різниця між ними полягає у визначенні пріоритету, який Т.Гоббс віддає вимогам політичного устрою і так званого «царства земного», а Дж.Локк і            Ж.-Ж.Руссо – вимогам внутрішнього морального закону і «царства Божого».

Теорія суспільного договору Дж. Ролза набуває подальшого розвитку і після виходу знаменитої «Теорії справедливості» в працях «Політичний лібералізм» (1993), «Закон народів» (1999) та «Справедливість як чесність: підтвердження» (2001).

Порівнюючи вивчення договірних концепцій у вітчизняній та англомовній філософській традиціях, можна стверджувати, що в той час як українські й російські дослідники класичних і сучасних теорій суспільного договору зосереджують увагу на аналізі особливостей філософських систем кожного теоретика окремо, їх англомовні колеги відрізняються намаганням систематизувати, класифікувати існуючі договірні концепції з метою виявлення функцій та закономірностей розвитку власне механізму суспільного договору. 

У другому розділі «Закономірності та основні тенденції розвитку теорій суспільного договору в провідних концепціях аналітичної філософії XX ст.» висвітлено специфічні особливості й завдання сучасних договірних концепцій. Досліджено проблеми дистрибутивної справедливості та свободи і рівності, вирішення яких постає одним із основних завдань сучасного контрактаріанізму. Проаналізовано проблему раціонального обґрунтування моралі як мету теорій суспільного договору, а також визначено ступінь адекватності наявного теоретичного апарату сучасних договірних концепцій поставленому ними завданню філософського обґрунтування принципів соціальної справедливості.

У першому підрозділі «Особливості сучасних версій суспільного договору» з’ясовано специфічні риси сучасних договірних концепцій; визначено, що проблеми дистрибутивної справедливості та свободи і рівності становлять предмет розмірковувань контрактаріаністів на сучасному етапі розвитку філософської думки.

Зазначено, що ключову ознаку сучасної конструкції суспільного договору становить її гіпотетичність. Причому гіпотеза, застосована в концепціях Дж.Ролза та Д.Готьє, відрізняється від її аналога, використаного в класичних варіантах договірної доктрини. Критерієм розрізнення різноманітних видів гіпотез виявляється ступінь «необхідності», який надається їй тим чи іншим теоретиком. Відповідно, можна диференціювати гіпотези, які виступають необхідним засобом пояснення існуючих у природному або моральному світі фактів, а також ті, що будуються виключно з метою позначення сфери можливого і не претендують бути чимось більшим, аніж розумовим конструктом, позбавленим жодного зв’язку з реальністю. Саме до гіпотез другого типу належать сучасні договірні концепції. Серед їх особливостей можна виокремити притаманну їм відмову від наслідування конкретної концепції «доброго» життя або «доброго» суспільства, що дозволяє контрактаріанізму зображати суспільство у вигляді системи співробітництва, уникаючи суперечок про те, що складає його благо в абсолютному сенсі. Іншими визначальними рисами є вимога одностайності погодження певних моральних принципів, а також контрактаріанський принцип взаємності, який передбачає обмеження вимог суспільства стосовно до індивіда, а також вимог індивідів стосовно одне до одного. Одним із складників специфіки сучасного контрактаріанізму, на наш погляд, є проблема, яка в найзагальніших термінах може бути сформульована як співвідношення раціональності та моралі. Саме ця проблема становить головну мету сучасних договірних концепцій і виражається в прагненні дослідників обґрунтувати певні принципи суспільної моралі, спираючись на засоби, створені авторами концепції раціональності теорії раціонального вибору та теорії ігор. Таким чином, автори сучасних версій договірної доктрини намагаються віднайти прийнятний спосіб продукування принципів моральної теорії, виходячи з економічних передумов теорії раціонального вибору й математичних засновків теорії ігор та використовуючи ідею суспільного договору як механізм досягнення поставленої мети.

У другому підрозділі «Проблема дистрибутивної справедливості в контексті сучасних теорій суспільного договору» розглядається контрактаріанський принцип розподілу матеріальних благ, як один з принципів суспільної моралі, що продукується в сучасних договірних концепціях. В аспекті суспільно-договірної проблематики питання матеріального розподілу набуває статусу проблеми дистрибутивної справедливості, сутність якої полягає в створенні реальних умов для уможливлення керованого державою перерозподілу матеріальних ресурсів від більш успішних до менш забезпечених членів суспільства.

Сучасні договірні концепції пропонують два підходи до обґрунтування прийнятності тієї чи іншої схеми дистрибутивної справедливості. Перший з них, представлений теорією Дж.Ролза, акцентує увагу на колективній природі суспільства і формалізується у вигляді структурної концепції дистрибутивної справедливості. Другий підхід, викладений у концепції Роберта Нозіка, наголошує на індивідуальній природі кожного члена суспільства і є по суті історичною концепцією дистрибутивної справедливості. У той час як структурна концепція виправдовує справедливість матеріального розподілу, якщо він відбувається за заздалегідь визначеною схемою, реалізація якої гарантується державою, історична концепція визнає розподіл справедливим, якщо придбання матеріальних благ здійснюється внаслідок певної легітимної процедури.

Винайдення шляхів вирішення проблеми дистрибутивної справедливості за існуючих підходів видається неможливим без розгляду питання про «економічно ефективні» природні здібності індивідів. Якщо природні здібності розглядаються як спільне надбання (Ролз, Дворкін), необхідним виявляється встановлення певної дистрибутивної схеми, згідно з якою частина прибутку, отриманого більш здібними, буде перерозподілена серед менш успішних членів суспільства. З одного боку, така дистрибутивна політика дозволяє піклуватися про кожного індивіда незалежно від того, наскільки сприятливим виявився його фізичний, матеріальний та соціальний стан при народженні. З іншого боку, визнання приналежності природних здібностей виключно індивідові (Нозік) ставить під сумнів справедливість такої дистрибутивної схеми, яка, вимагаючи від більш талановитих безоплатно передати частку свого прибутку іншим, вочевидь порушує їх свободу користування власним майном.

Спробу захистити принцип індивідуальності особистості, виходячи з ролзівських засад про справедливість керованого державою матеріального розподілу, втілює концепція Д.Готьє, яка по-новому висвітлює питання природних здібностей, визнаючи можливість їх реалізації залежною не від їх наявності, а від сприятливої економічної ситуації, що складається в існуючому суспільстві. Таким чином формулюється проблема, вирішення якої за допомогою засобів концепції раціональності теорії ігор виявляється неможливим. Адже якщо суспільні практики не становлять продукт суми скооперованих дій індивідів, а натомість мають цілком об’єктивне існування, єдиною концепцією раціональності, здатною спонукати індивідів до підкорення принципам утворюваного суспільства, видається не та, підґрунтям якої є практична користь для індивідів, отримувана від цього підкорення, а саме та концепція, що, навпаки, закликає до раціональності бути спроможним бажати тільки те, що могло б бути раціонально бажаним усіма.

У третьому підрозділі «Проблема свободи та рівності в сучасних теоріях суспільного договору» вивчається інший контрактаріанський принцип суспільної моралі, націлений на забезпечення рівності політичних свобод. У контексті сучасних договірних концепцій обґрунтування означеного принципу тісно пов’язане з вирішенням питання про можливість реалізації найширшої системи рівних політичних свобод в умовах існування значної нерівності економічного добробуту і влади.

У теорії Дж.Ролза, де реалізація принципу свободи передує реалізації принципу диференціації, правило пріоритету свободи обирається індивідами в умовах первісної позиції за завісою незнання. Однак доведена низкою критиків (Харт, Деніелс) проблематичність поєднання принципу пріоритету рівної свободи з Ролзовим дистрибутивним принципом провокує Р.Нозіка до розробки так званої «концепції самовласності», яка, закріплюючи за індивідом повні права на власну особистість, передбачає надання йому і певних прав власності. Заснована на рівному праві самовласності, реалізація цих прав власності відбувається за відсутності жодної дистрибутивної схеми в умовах конкурентного ринку, який визнається справедливим. Проте і концепція Р.Нозіка не надає остаточного розв’язання проблеми співвідношення політичного рівноправ’я та економічної нерівності. Залишаючи поза межами своєї дії тих індивідів, які не мають ані приватної власності, ані фізичних або розумових здібностей, у такий спосіб структурований вільний ринок вочевидь не забезпечує справедливого ставлення до усіх і кожного, а тому не може визнаватися таким, що продукує рівність. Аналогічним чином вільний ринок не може бути визнаний такою системою співробітництва, що характеризується відсутністю обмежень свободи, адже права приватної власності, збільшуючи свободу одного індивіда, у той самий час зменшують свободу іншого. З огляду на те, що володіння певними ресурсами одним індивідом виключає подібну можливість стосовно тих самих ресурсів для іншого, вільний ринок Р.Нозіка як обмежує, так і створює свободу.

Шлях до розв’язання питання про реалізацію найширшої системи рівних політичних свобод за умов існування економічної та соціальної нерівності, на нашу думку, відкривається через застосування розмірковувань Д.Готьє, які призводять до визнання об’єктивного існування суспільних інститутів. Таким чином, видається можливим зробити припущення, що за умови тлумачення економічної нерівності не як наслідку діяльності окремих індивідів, що передбачено теорією Дж.Ролза, а як впливу безособового об’єктивно існуючого ринкового механізму, який функціонує стосовно індивідів на кшталт законів природи, ці закони природи не розглядаються в політичній теорії засобами обмеження свободи, відповідно і дія ринкового механізму стосовно політичної свободи не має бути визнана обмежувальною. Ухвалення ж подібної перспективи потребує використання іншої, відмінної від теорії ігор, концепції раціональності, що, цілком можливо, вимагатиме і вибудови нової концепції суспільного договору.

У четвертому підрозділі «Обґрунтування моралі засобами раціональності як мета сучасних теорій суспільного договору» проаналізовано теоретичний апарат сучасних договірних концепцій та з’ясовано адекватність його застосування для досягнення контрактаріанської мети виведення принципів соціальної справедливості з передумов раціональності.

Встановлено, що чотирма основоположними теоретичними конструктами сучасного контрактаріанізму є: поняття «Архімедової позиції», яке належить до концепції Дж.Ролза і забезпечує можливість неупередженого розгляду питань, пов’язаних з мораллю; поняття «вихідної ситуації», що створює необхідні умови для укладання гіпотетичної угоди; поняття «рівної раціональності», використане в концепції Д.Готьє і схарактеризоване ним як взаємна схильність підпорядковуватися взаємовигідним моральним обмеженням; концепція «торговельної гри», що по суті є процесом укладання гіпотетичної угоди.

Доведено, що три з чотирьох означених ідей містять «недозволені» моральні засновки, використані теоретиками як раціональні передумови їх логічного завдання з метою отримання необхідних висновків. Так, поняття «Архімедової позиції» спеціально застосовується для забезпечення в первісній позиції того неупередженого ставлення індивідів одне до одного, яке уможливлює одностайність їхнього рішення і гарантує, що погоджені принципи будуть чесними. Виходячи з характеристики моралі як неупередженості, прийнятої в сучасних договірних концепціях, можна стверджувати, що означене поняття є моральним засновком, залучення якого до концепції суперечить визначеній меті контрактаріанізму. Поняття «вихідної ситуації» також виявляється неоднозначним. Якщо в теорії Дж.Ролза воно обтяжене таким моральним засновком як «завіса незнання», то в концепції Д.Готьє означене поняття набуває характеристики звільненої від примусу ситуації. Зазначене свідчить про те, що підгрнтям аналізованої концепції Д.Готьє є швидше моральний принцип, а не раціональний розрахунок. Застосоване вченим поняття «рівної раціональності» не тільки дорівнює Ролзовій «завісі незнання», а й суперечить твердженням класичної теорії ігор. Що ж стосується використаної в сучасних договірних теоріях концепції «торговельної гри», заснованої на «Дилемі ув’язненого», то в теорії Дж.Ролза вона, як і його вихідна ситуація, є обтяженою моральним засновком «завіси незнання», а в теорії Д.Готьє означена концепція хоч і відповідає класичній теорії ігор, проте не забезпечує погодження єдиного неупередженого принципу.

Таким чином, можна стверджувати, що вирішення завдання обґрунтування принципів суспільної моралі, виходячи виключно з передумов раціональності, яке є вихідним для сучасного контрактаріанізму, представленого концепціями Дж.Ролза та Д.Готьє, виявляється доволі проблематичним. Так, Дж.Ролз відзначається ортодоксальним використанням теорії раціонального вибору, але його концепція в той же час є обтяженою наявністю «недозволених» моральних засновків. Що ж до Д.Готьє, то він через намагання уникнути означених слабкостей не вдається до послідовної імплементації в свою концепцію засновків класичної теорії ігор. Отже, виходячи з ортодоксального вирішення «Дилеми ув’язненого», а також керуючись концепцією раціональності, притаманною класичній теорії ігор, вивести принципи моралі з передумов чистої раціональності видається неможливим.

Узагальнені результати проведеного дослідження дали змогу сформулювати наступні висновки:

Сучасні версії суспільного договору, як і їх класичні попередники, є по суті намаганням дати відповідь на актуальні питання свого часу. Теоретична «гнучкість» конструкції суспільного договору уможливила її використання як засобу продукування принципів соціальної справедливості для побудови нових політико-філософських концепцій, виникнення яких спричинило необхідність перегляду ключових положень американського лібералізму.

Основний висновок дисертаційного дослідження становить твердження про те, що досягнення головної мети сучасного контрактаріанізму, яка полягає у виведенні принципів регулювання соціальних взаємовідносин із положень теорії ігор та теорії раціонального вибору, натикається на перешкоди. Адже пошук принципів справедливості, які передбачають їх універсальне застосування, не може бути успішно здійснений виключно засобами теорії ігор, яка оперує конкретними прикладами. Намагаючись подолати пов’язані з цим труднощі, Джон Ролз і Девід Готьє застосовують різноманітні ідеалізовані припущення та теоретичні інструменти («Архімедова позиція», «завіса незнання», «рівна раціональність»), які в кінцевому результаті репрезентують моральні засновки або ж є по суті неортодоксальними інтерпретаціями положень теорії ігор і тому не можуть бути використані як адекватні засоби аргументації. За відсутності «недозволених» моральних засновків побудована в сучасних договірних концепціях торговельна гра, підґрунтям якої є «Дилема ув’язненого», не може бути визнана такою, що отримує єдине раціональне вирішення у вигляді стратегії «співробітництва» (тобто такої стратегії, яка уможливлює одностайне ухвалення принципів справедливості). Використання як засадничого будь-якого іншого прикладу теорії ігор («Правило дороги», «Битва статей») або призводить до ухвалення раціонального принципу, який не може бути визначений справедливим, або ж передбачає наявність більш ніж одного раціонального принципу. У будь-якому випадку той чи інший приклад теорії ігор завжди матиме змістове наповнення, а принципи, які з’являться як результат вирішення такої гри, поставатимуть набором конкретних стратегій, вибір яких в умовах цієї гри визнається раціональним. Отже, можемо стверджувати, що класична теорія ігор та притаманна їй практична концепція раціональності не можуть бути використані як адекватні засоби продукування теорії соціальної справедливості.

Подібний висновок певною мірою передбачено і в самих концепціях Дж.Ролза та Д.Готьє. Висвітлення об’єктивного існування ринкового механізму, спричинене роздумами теоретиків стосовно проблеми реалізації «економічно ефективних» природних здібностей, визначає неприйнятність практичної концепції раціональності, пропонованої теорією ігор, і зумовлює необхідність пошуку радикально нової концепції, яка б визначала раціональним бажати ухвалення таких принципів регулювання суспільних відносин, прийняття яких було б бажаним для всіх. Такий спосіб мислення надає розвитку договірної доктрини цілком нового спрямування, адже визнання суспільних практик як об’єктивно існуючої системи організації людського життя навряд чи робить доречним питання про їх справедливість. Якщо наслідки функціонування такої системи розглядаються як вплив безособового ринкового механізму, який діє на суспільство аналогічно до законів природи, то так само, як закони природи не можуть бути визнані справедливими або несправедливими, так і дія ринкового механізму не повинна характеризуватися в термінах справедливості або несправедливості.

Зроблені нами висновки свідчать про необхідність пошуку нового раціонального підґрунтя сучасного контрактаріанізму, межі якого залишають достатньо місця та засобів для побудови нових концепцій