ГАРАНТІЯ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Соціально-економічні зміни, що відбулися в Україні, перехід до ринкових відносин обумовили суттєву зміну змісту суспільних відносин, що регулюються цивільним законодавством, а це, у свою чергу, обумовило необхідність докорінної зміни законодавства та цивілістичної доктрини.

Прийняття Цивільного кодексу України, що набрав чинності 1 січня 2004 р. (далі - ЦК України) стало початком чергового етапу розвитку вітчизняної цивілістики. Він належить до числа якісно нових законодавчих актів, оскільки ґрунтується на приватноправовій, на відміну від Цивільного кодексу Української РСР, концепції регулювання майнових та особистих немайнових відносин, що ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників в умовах переходу до ринкових відносин. Відбулося значне оновлення багатьох цивільно-правових норм. Крім того, ЦК України містить значну кількість новел в регламентації відносин цивільного обігу, а тому ці новели та зміни потребують детального аналізу. Зокрема, ЦК України передбачає систему способів забезпечення виконання зобов'язання, яка в нових економічних умовах отримала подальшого розвитку порівняно з ЦК УРСР.

Оскільки неможливість виконання зобов'язання може бути пов'язана з фінансовою неспроможністю або тимчасовою відсутністю грошових коштів, особливу привабливість з точки зору забезпечення заслуговує залучення третьої особи - гаранта, що не є стороною договору, виконання якого забезпечується. За таких обставин гарантія стає найбільш привабливою та більшою мірою відповідає інтересам учасників договірних відносин, оскільки гарантом інтересів кредитора виступають такі фінансово стабільні організації, як банки и страхові компанії. На користь такого висновку свідчить декілька обставин: 1) залучення третьої особи, яка є відокремленою у майновому сенсі від контрагентів, що укладають договір, який забезпечується; 2) встановлення законодавством спеціальних вимог до суб'єкта, який надає гарантію (наприклад, наявність статуту фінансової установи); 3) незалежність гарантійного зобов'язання від основного зобов'язання.

Окремі дослідження системи способів забезпечення зобов'язань виконувалися ще за радянських часів, і, природно, застаріли через радикальну зміну законодавства в цілому і цивільного, зокрема. Українські правники, звертаючись в окремих випадках до дослідження способів забезпечення виконання зобов'язання, не приділяли належної уваги їх окремим видам, через що склалася ситуація, коли одні з них досить ґрунтовно досліджувалися, навіть на рівні монографічних досліджень, інші, зокрема гарантія, залишилися поза увагою дослідників. Відповідно, цей спосіб забезпечення

виконання зобов'язань потребує подальших наукових досліджень.

Однак до теперішнього часу наша цивільно-правова наука не має спеціального монографічного дослідження, присвяченого питанням гарантії. Можливо, це пояснюється тим, що до прийняття у 2003 році ЦК України та низки інших нормативно-правових актів, що регулюють цивільні відносини, гарантія була своєрідним „сурогатом" поруки. Між тим, в міру поступового переходу до ринкових відносин значення досліджуваного інституту цивільного права у нашій державі стабільно зростає, а відтак - зростають і ускладнюються кредитні, розрахункові та інші відносини, де може застосовуватися гарантія.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що дослідження поняття та сутності гарантії як способу забезпечення виконання зобов'язань, є актуальним з теоретичної та практичної точок зору, а тому є всі підстави для вивчення цієї проблеми на рівні дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до напрямку досліджень Одеської національної юридичної академії "Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави" (державний реєстраційний номер 0101U001195). Тема дисертації безпосередньо пов'язана з планом науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права на 2001- 2005 роки за темою "Традиції приватного права України" і затверджена на засіданні кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії 9 вересня 2002 року, протокол № 2.