КЛІНІКО-ПАРАКЛІНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МАКРО- ТА МІКРОЕЛЕМЕНТАМИ У ХВОРИХ З ПАРОКСИЗМАЛЬНИМИ СТАНАМИ ПРИ ХРОНІЧНИХ ПОРУШЕННЯХ МОЗКОВОГО КРОВООБІГУ

Краткое содержание

Матеріал та методи дослідження. Робота виконана на базі неврологічного відділення МКЛ № 12 м. Києва, що є клінічною базою кафедри неврології № 2 терапевтичного факультету Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л.Шупика. Відбір хворих проводився у відділеннях терапевтичного профілю МКЛ № 12 м. Києва в 2001 – 2006 роках.

В основу роботу покладено дані комплексного клініко-параклінічного обстеження 252 пацієнтів, серед яких 168 осіб у віці 16 – 59 років з вегетативними кризами (ВК) при хронічних порушеннях мозкового кровообігу (ХПМК), середній вік яких склав 43,6 + 0,9 р.. Діагноз виставлявся на підставі скарг, анамнезу, даних об’єктивного загального і неврологічного статусів, результатів лабораторних та інструментальних методів дослідження. Ґрунтуючись на проведених дослідженнях, діагностували дисциркуляторну енцефалопатію (ДЕ) з позначенням стадії, виявлених клінічно синдромів та перебігу захворювання (вказували на вид та частоту ВК), згідно з прийнятою в Україні класифікацією судинних уражень головного та спинного мозку. Було обстежено 66 (39,3 %) хворих з ВК при початкових проявах недостатності кровопостачання мозку (ППНКМ), 54 (32,1 %) пацієнта з ВК при ДЕ І ст. та 48 (28,6 %) хворих з ВК при ДЕ ІІ ст.. Етіологічними чинниками судинного ушкодження головного мозку були: церебральний атеросклероз у 22,6 % хворих; артеріальна гіпертензія в 38,1 % пацієнтів; вегето-судинна дистонія в 39,3 % хворих. В якості контрольних груп обстежено 50 хворих у віці 36 – 59 років (середній вік 49,6 + 0,8 р.) з перманентним перебігом ДЕ І ст. та 34 пацієнта у віці 19 – 54 роки (середній вік 34,2 + 1,7 р.) з церебральним арахноїдитом (ЦА) дифузної, конвекситальної та базальної локалізації, з наявністю ВК. Хворі з ДЕ І ст. з перманентним перебігом та пацієнти з ВК при ЦА  увійшли до

контрольних груп за нозологією. Крім цього, виконано обстеження 32 практично здорових осіб, що не мали ознак уражень нервової системи та увійшли до контрольної групи.

Виділені групи хворих відповідали наступним рубрикам Міжнародної класифікації хвороб Х перегляду: гіпертензивна енцефалопатія (І 67.4), церебральний атеросклероз (І 67.2), інші уточнені ураження судин мозку (гостра цереброваскулярна недостатність, хронічна ішемія мозку) (І 67.8), нейроциркуляторна астенія (G 90.9), арахноїдит (G 00).

Клінічне обстеження включало: скарги пацієнтів (з акцентом на їхньому характері під час ВК), анамнез захворювання; об’єктивне соматичне та детальне неврологічне обстеження (з об’єктивною оцінкою стану вегетативної нервової системи (ВНС) (переважно надсегментарного відділу)), що проводилось за загальноприйнятою схемою. Хворі були обстежені лабораторно (загальні аналізи крові та сечі, глюкоза крові, біохімічний аналіз крові, рентгено-флуоресцентна спектрометрія (РФС) волосся) і інструментально (електрокардіографія, реоенцефалографія (РЕГ), електроенцефалографія (ЕЕГ), при показах виконані: рентгенографія шийного відділу хребта, ультразвукова доплерографія екстракраніальних відділів сонних і хребцевої артерій, магнітно-резонансна томографія (МРТ) головного мозку, ультразвукове дослідження внутрішніх органів).

Дослідження вмісту есенціальних і токсичних макро- та мікроелементів (МЕ) проведено за допомогою методу РФС на рентгено-флуоресцентному спектрометрі „Elva-X” виробництва української фірми „Елватех”, що забезпечує експрес-аналіз біологічної проби на вміст 28 МЕ одночасно. Матеріалом для дослідження слугувало волосся хворих. На нинішній час, до волосся відносяться як до близького до ідеального об’єкту вивчення вмісту МЕ в організмі людини. У волоссі досліджувалися наступні МЕ: 1) есенціальні МЕ: а) макроелементи: цинк, калій, кальцій, сірка; б) мікроелементи: йод, селен, залізо, бром, молібден, ванадій, хром, мідь, нікель, марганець, срібло, кобальт; 2) токсичні МЕ: титан, цирконій, стронцій, барій, свинець, миш’як, ртуть, кадмій, сурма, рубідій, олово, хлор. Слід нагадати, що до есенціальних МЕ відносять МЕ, які є абсолютно життєво необхідними (наприклад, вони є складовою частиною ферментів, вітамінів та гормонів), а токсичні МЕ накопичуються в організмі людини внаслідок забруднення навколишнього середовища продуктами промислових відходів (Бабенко Г.А, 2001, Кудрин А.В., Громова О.А., 2006).

Дослідження церебральної гемодинаміки проводилося за допомогою чорнильнописного 4-канального реографічного приладу реоенцефалографу             4 РГ – 2 М та комп’ютерного реокардіографічного комплексу “CARDIO” (Україна). Оцінка даних РЕГ базувалась на візуальному аналізі і на використанні цифрових розрахунків, що дозволило опосередковано судити про об’єм кровонаповнення, стан тонусу та еластичні властивості судин мозку, характер венозного відтоку.

Біопотенціали головного мозку реєструвалися на чорнильнописному 16-канальному електроенцефалографі ЕЕG – 16 S (Угорщина) та комп’ютерному              

16-канальному ЕЕГ „Нейроком” (Україна). Електроди розташовували за міжнародною схемою „10 – 20” з модифікацією схеми до зменшеної кількості електродів. При ЕЕГ використовували функціональну пробу з гіпервентиляцією. За даними ЕЕГ оцінювалися основні параметри біоелектричної активності головного мозку: ритм, частота та амплітуда.

МРТ головного мозку проводили з використанням магнітно-резонансного томографа „Gyroscan T5-NT” 0,5 T (PHILIPS) та 0,3 Т (SIEMENS) у Київському міському консультативно-діагностичному центрі та Клінічній лікарні „Феофанія”. Для отримання пошарових зображень головного мозку використовували програмні режими – Т1- та Т2-зважені зображення в аксіальній, сагітальній та горизонтальній проекціях.

Статистичний аналіз та обробка отриманих даних проведених клінічних досліджень проводилася на персональному комп’ютері з використанням стандартного пакету Windows XP та пакету прикладних програм STATISTICA 5.0 та MS Excel ХР.

Результати дослідження та їх обговорення. Вивчення клініко-неврологічних проявів у хворих з ВК при ХПМК показало, що у 74,4 % пацієнтів захворювання мало ремітуючий перебіг. Аналіз чинників розвитку її показав, що у 39,3 % хворих відмічалося тривале хронічне нервово-психічне перевантаження на виробництві     та / або в побуті. У 75 % пацієнтів виявлено емоційну лабільність, підвищену вразливість, образливість та відчуття постійної психоемоційної напруги. Деталізація обставин анамнезу життя дозволила встановити, що найбільш часто хворі з ВК мали захворювання шлунково-кишкового тракту (67,3 %), гінекологічні (21,4 %) та ендокринні (16,7 %) захворювання, хронічні синусити та тонзиліти (22,6 %), струс головного мозку (9,5 %). У хворих з ДЕ І ст. перманентного перебігу в анамнезі рідше спостерігалися захворювання шлунково-кишкового тракту (50 %), гінекологічні (8 %) та ендокринні (20 %) захворювання, хронічні синусити та тонзиліти (8 %), струс головного мозку (6 %). Отже, у формуванні ХПМК певна роль належить комплексу факторів ризику, до яких слід відносити перенесені упродовж життя гострі і хронічні захворювання та травми, що сприяють формуванню недостатності вегетативного забезпечення (на нашу думку, за рахунок негативного впливу на надсегментарні відділи ВНС).

У міжкризовий період хворих з ВК при ППНКМ найчастіше турбували зниження працездатності, підвищена втомлюваність та загальна слабкість (83 %), головний біль (71,2 %), нестійкість при ході (28,8 %), порушення сну (40,9 %), запаморочення (15,2 %), немотивоване внутрішнє напруження, тривога (56,1 %) та погіршення пам’яті (3 %). При об’єктивному огляді у пацієнтів з ВК при ППНКМ виявлено слабкість конвергенції та акомодації (3 %), симптом Федорової (30,3 %), ністагм (19,7 %), асиметрія носогубних складок (4,5 %), зміна глибоких та поверхневих рефлексів (60,6 %), похитування у позі Ромберга (6,1 %). В 12,1 % пацієнтів були непостійні слабкопозитивні субкортикальні рефлекси, а у 30,3 % – патологічні ступневі симптоми (найчастіше за рахунок симптому Штрюмпеля).

Хворі з ВК при ДЕ І ст., у порівнянні з пацієнтами з ВК при ППНКМ, частіше скаржилися на головний біль (85,2 %), запаморочення (35,2 %), нестійкість при ході (37 %), погіршення пам’яті (27,8 %), дратівливість (22,2 %). При об’єктивному огляді у пацієнтів з ВК при ДЕ І ст. частіше виявляли слабкість конвергенції та акомодації (37 %), симптом Федорової (42,6 %), ністагм (38,9 %), асиметрію носогубних складок (24,1 %), слабкопозитивні субкортикальні рефлекси (57,4 %), зміну глибоких та поверхневих рефлексів (61,1 %), хиткість у позі Ромберга (29,6 %), патологічні ступневі симптоми (44,4 %).

При ДЕ ІІ ст. пацієнти з ВК частіше скаржилися на прогресуюче зниження пам’яті (33,3 %), хиткість при ході (52,1 %) та запаморочення (41,7 %). Скарги на головний біль (64,6 %), дратівливість (12,5 %) та підвищену втомлюваність (62,5 %) у хворих з ВК при ДЕ ІІ ст. зустрічалися рідше. Поряд із розсіяною органічною симптоматикою (позитивні субкортикальні рефлекси (70,8 %), патологічні ступневі симптоми (60,4 %; частіше за рахунок симптому Бабінського), зміна глибоких та поверхневих рефлексів (83,3 %), інтенційний тремор при виконанні координаторних проб (47,9 %)), частіше виявляли слабкість акомодації і конвергенції (58,3 %) та ністагм (66,7 %), що свідчило про прогресуючі розлади з боку верхньостовбурових структур. Таким чином, об’єктивна неврологічна симптоматика з більшою постійністю та частотою спостерігалась у хворих з ВК при ДЕ І ст. та особливо при ДЕ ІІ ст., що  узгоджується з літературними даними.

У всіх обстежених хворих з ВК при хронічній ішемії мозку була виявлена дисфункція ВНС, що характеризувалися насамперед змінами у серцево-судинній системі. Це знаходило відображення в лабільності артеріального тиску (21,4 %), змінах частоти серцевих скорочень (48,2 %). Вегетативно-трофічні порушення клінічно частіше спостерігалися у хворих з ВК при ППНКМ (у 65,2 %), а нейроендокринні порушення клінічно частіше спостерігалися в хворих з ВК при  ДЕ ІІ ст. (у 37,5 %). На фоні перманентних порушень з боку ВНС у міжкризовий період у хворих з ВК при ХПМК виникали пароксизми, що мали симпатоадреналовий (42,3 %), змішаний (56 %) та вагоінсулярний (1,8 %) характер. Наше дослідження співпало з результатами літературних даних та виявило значне переважання жінок (82,1 %) над чоловіками (17,9 %) серед хворих з ВК при ХПМК.

У хворих з ВК при хронічній судинній патології переважали ВК з частотою 1 – 2 рази тиждень (39,3 %). Переважали ВК тривалістю 30 – 40 хвилин (54,2 %). У 45,8 % пацієнтів добового розподілення у виникненні ВК не відмічалося, а у 34,5 % ВК спостерігалися увечері та вночі. Найчастіше до розвитку ВК призводили психоемоційне (у 42,3 %) та фізичне (у 26,8 %) перевантаження.

Дослідження вегетативного тонусу в міжкризовий період у 83,3 % пацієнтів з ВК при ХПМК виявив стан амфотонії за рахунок мозаїчності окремих вегетативних показників. У 11,3 % хворих ВК при хронічній ішемії мозку виявлено ознаки симпатикотонії, а у 2,4 % – парасимпатикотонії. Для пацієнтів з ВК при ППНКМ більш характерними були ознаки переважання симпатичного тонусу ВНС, у порівнянні зі здоровими особами контрольної групи, що відображує надлишок вегетативного забезпечення, а у хворих з ВК при ДЕ ІІ ст. домінували ознаки парасимпатикотонії, що свідчило про зниження функціональних можливостей ерготропних структур мозку та активності трофотропних впливів ВНС. Отримані результати узгоджуються з літературними даними. Отже, особливістю клінічних проявів вегетативної дисфункції у хворих з ВК при хронічній ішемії мозку була поліморфність, з домінуванням проявів з боку серцево-судинної системи.

Вивчення особливостей стану церебральної гемодинаміки за допомогою РЕГ виявило переважання змішаного типу кривих РЕГ у хворих з ВК при ДЕ І ст. (у 69,4 %). У пацієнтів з ВК при ХПМК в більшій мірі патологічні зміни спостерігались у судинах вертебро-базилярного басейну. Виявлені зміни дикротичного і діастолічного індексів свідчили про підвищення периферичного опору за рахунок зниження мозкового кровотоку та утруднення відтоку крові від артерій до вен. У пацієнтів з ДЕ І ст. перманентного перебігу переважав гіпертонічний тип РЕГ (у 64,3 %).

Дослідження біоелектричної активності головного мозку дозволило встановити, що ІІІ, ІV та V типи ЕЕГ частіше зустрічалися у хворих з ВК при хронічній ішемії мозку (у 24,4 %), у порівнянні зі здоровими особами контрольної групи. У хворих з ВК при ДЕ І ст. частіше зустрічався І тип ЕЕГ (у 48,1 %), а у з пацієнтів з ДЕ І ст. перманентного перебігу – ІІІ тип ЕЕГ (у 48,4 %).

При виконанні МРТ головного мозку 24 хворим з ВК при ХПМК лише у 2 хворих з ДЕ ІІ ст. було виявлено одиничне дрібне вогнище демієлінізації зниженої щільності. Зміни лікворовмісних просторів за рахунок розширення субарахноїдального простору, вираженість яких залежала від стадії хвороби, мали 13 хворих з ВК при ДЕ І та ІІ ст..

Аналіз показників вмісту МЕ у волоссі 122 хворих з ВК при ХПМК виявив наступні відхилення від меж норми: кальцію (зменшення у 12,3 %, збільшення у 50,8 %); цинку (зменшення у 31,1 %, збільшення у 10,7 %); калію (зменшення у 47,5 %, збільшення у 11,5 %); йоду (зменшення у 36,9 %, збільшення у 8,2 %); міді (зменшення у 27 %, збільшення у 0,8 %); селену (зменшення у 28,7 %, збільшення у 13,1 %); заліза (зменшення у 74,6 %, збільшення у 2,5 %), ванадію (збільшення у 19,7 %), молібдену (збільшення у 31,1 %), сірки (зменшення у 1,6 %, збільшення у 5,7 %).

Виявлено підвищення у волоссі хворих з ВК при ХПМК, у порівнянні зі здоровими особами контрольної групи наступних есенціальних МЕ: кальцію (у 50,8 %; при ППНКМ – в 1,69 разів (p>0,05), при ДЕ І ст. – в 1,73 разів (p>0,05) та при ДЕ ІІ ст. – в 1,97 разів (р>0,05)); молібдену (у 31,1 %; при ППНКМ – в 2,69 разів (p>0,05), при ДЕ І ст. – в 2,8 разів (p>0,05), при ДЕ ІІ ст. – в 2,98 разів (p>0,05)). Виявлено зниження вмісту МЕ у волоссі хворих з ВК при хронічній ішемії мозку у порівнянні зі здоровими особами контрольної групи наступних есенціальних МЕ: калію (у 47,5 %; при ППНКМ – в 2,83 разів (p<0,05), при ДЕ І ст. – в 1,34 разів (p<0,05) та при ДЕ ІІ ст. – в 2,42 разів (р<0,05)); заліза (у 74,6 %; при ППНКМ – в 1,85 разів (p<0,05), при ДЕ І ст. – в 1,76 разів (р>0,05), при ДЕ ІІ ст. – в 2,28 разів (р<0,05)); міді (у 27,9 %; при ППНКМ – в 1,47 разів (p>0,05), при ДЕ І ст. – в 1,37 разів (p>0,05) та при ДЕ ІІ ст. – в 1,39 разів (р<0,05)).

У волоссі 40 хворих з ДЕ І ст. перманентного перебігу, виявлено наступні відхилення від меж норми: кальцію (зменшення у 22,5 %, збільшення у 42,5 %); цинку (зменшення у 10 %, збільшення у 7,5 %); калію (зменшення у 32,5 %, збільшення у 22,5 %); йоду (зменшення у 15 %); селену (зменшення у 17,5 %); заліза (зменшення у 70,1 %); брому (зменшення у 25 %); нікелю (зменшення у 10 %, збільшення у 5 %); молібдену (збільшення у 32,5 %); хрому (зменшення у 20 %, збільшення у 5 %); марганцю (зменшення у 27,5 %, збільшення у 2,5 %); ванадію (збільшення у 7,5 %). Також, у хворих з ДЕ І ст. перманентного перебігу, у порівняні зі здоровими особами контрольної групи, було у недостатності у 70,1 % залізо (у 1,8 разів) (p<0,05)).

Таким чином,  аналіз показників есенціальних МЕ дозволив встановити наступні відмінності ДЕ І ст. перманентного перебігу, у порівнянні з ДЕ І ст. з ВК. Так, при ДЕ І ст. перманентного перебігу йод виявлявся лише у недостатності у 15 % (p<0,05), а при ДЕ І ст. з ВК у 51,6 % хворих відмічався дисбаланс вмісту йоду (тобто, у 41,9 % пацієнтів була недостатність, а у 9,7 % був надлишок). Дисбаланс цинку при ДЕ І ст. перманентного перебігу виявлений у 17,5 % (p>0,05), а при ДЕ І ст. з ВК – у 32,3 %. Дисбаланс марганцю при ДЕ І ст. перманентного перебігу відмічався у 30 % (p>0,05), а при ДЕ І ст. з ВК – у 64,6 %. Дисбаланс селену при ДЕ І ст. перманентного перебігу мав місце у 17,5 % (p>0,05), а при ДЕ І ст. з ВК – у 42 %. Недостатність брому при ДЕ І ст. перманентного перебігу відмічався у 25 % (p>0,05), а при ДЕ І ст. з ВК у 54,9 % був дисбаланс брому. Дисбаланс міді виявлено у 29 % хворих з ДЕ І ст. з ВК (p>0,05), а при ДЕ І ст. перманентного перебігу вміст міді знаходився у межах норми. Дисбаланс сірки відмічався у 12,9 % хворих з ДЕ І ст. з ВК (p<0,05), а при ДЕ І ст. перманентного перебігу вміст сірки знаходився у межах норми.

Крім цього, виявлено підвищення вмісту у волоссі хворих з ВК при ХПМК у порівнянні з межами норми, таких токсичних МЕ як: барій (в 0,8 %); свинець (в 0,8 %); кадмій (в 9,8 %); сурма (в 7,4 %); рубідій (в 0,8 %); стронцій (в 63,1 %); цирконій (в 6,6 %); титан (в 23 %); хлор (у 5,7 %). У хворих з ВК при ХПМК, у порівнянні зі здоровими особами контрольної групи, виявлено тенденцію до зростання вмісту при прогресуванні стадії захворювання кадмію (у 9,8 %; при ППНКМ – в 29,3 разів (p>0,05), при ДЕ І ст. – в 28,2 разів (p>0,05), при ДЕ ІІ ст. – в 40,4 разів (p<0,05)).

У хворих з ДЕ І ст. перманентного перебігу було виявлено підвищення вмісту наступних токсичних МЕ: свинцю (в 2,5 %); стронцію (в 59,1 %); цирконію (в 7,5 %); титану (в 40 %) та хлору (збільшення у 30 %).

Отже, дослідження вмісту есенціальних і токсичних МЕ у волоссі методом РФС дозволило виявити наступні відмінності ДЕ І ст. перманентного перебігу від ДЕ І ст. з ВК. Так, надлишок кадмію спостерігався лише у хворих з ДЕ І ст. з ВК                               (у 9,7 % (p>0,05)), а при ДЕ І ст. перманентного перебігу кадмій був у межах             норми. Надлишок рубідію спостерігався лише у хворих з ДЕ І ст. з ВК (у 3,2 % (p>0,05)), а при ДЕ І ст. перманентного перебігу рубідій був у межах норми. Надлишок титану частіше виявлявся у хворих з ДЕ І ст. перманентного перебігу (у 40 %), у порівнянні з пацієнтами з ВК при ДЕ І ст. (у 19,4 % (p<0,05)).  

У волоссі 31 здорової особи, що належали до контрольної групи, виявлено у недостатності калій (в 1,6 разів нижче норми), у надлишку кальцій (в 1,4 разів вище норми), стронцій (в 1,4 разів вище норми) та титан (в 2,5 разів вище норми).

Виявлені відхилення вказаних есенціальних та токсичних МЕ у здорових осіб контрольної групи, на нашу думку, були проявом первинного мікроелементозу (М). Слід нагадати, що незважаючи на те, що це були клінічно здорові люди, дані відхилення показників МЕ можна віднести за рахунок сформованого екзогенного первинного М, що пов’язано з тим, що здорові особи контрольної групи проживали у певній геохімічній зоні мешкання з наявністю антропогенного забруднення навколишнього середовища. У вітчизняній науковій літературі всі патологічні стани, що викликані дефіцитом, надлишком чи дисбалансом МЕ, відносять до М (Авцын А.П., Жаворонков А.А., 1991, Білоус В.В., Білоус В.І., 2006). Патоморфологічний субстрат М може проявлятися на органному, тканинному і клітинному рівнях.

Слід врахувати, що обстежені хворі з ВК при ХПМК, у значній кількості випадків мали хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту (у 67,3 %), що могло призводити до певних порушень у надходженні МЕ до організму пацієнтів упродовж тривалого часу. Отже, в комбінації з незбалансованим та неповноцінним харчуванням, особливостями біогеохімічної зони мешкання, у хворих з ВК при хронічній ішемії мозку, у порівнянні зі здоровими особами контрольної групи, на додаток до первинного М, сформувалися більш виражені порушення гомеостазу МЕ за рахунок недостатності (або надлишку) декількох МЕ або ж їх дисбалансу, що мало залежність від стадії та перебігу ХПМК.

Ми вважаємо, що виявлені особливості порушень вмісту МЕ у хворих з ХПМК є ознаками сформованого вторинного М. Вторинний М, згідно класифікації А.П.Авцына та співавт. (1991), відносять до полімікроелементозів, що приєднуються до основного захворювання на різних стадіях його перебігу (як наслідок чи ускладнення). На нашу думку, у хворих з ВК при хронічній ішемії мозку був сформований вторинний М на фоні основного захворювання (ХПМК), що пов’язано з порушеннями з боку функціонування надсегментарного відділу ВНС за рахунок дезінтеграції функцій як ерготропної, так і трофотропної систем ВНС, що, у свою чергу, призводило до дизрегуляції механізмів гомеостазу (зокрема, гомеостазу МЕ).

У якості порівняння за нозологією, нами було вивчено показники вмісту МЕ у волоссі 26 хворих з ЦА з наявністю ВК. Вибір ЦА, в якості контрольної групи порівняння за нозологією, був пов’язаний з тим, що при ЦА в клінічній картині поряд з лікворно-гіпертензійними кризами облігатно присутніми є і вегетативні порушення, зокрема, і у вигляді ВК, за рахунок формування вегетативної дисфункції та розвитку синдрому вегетативної дистонії. Аналіз вмісту МЕ у хворих з ЦА з наявністю ВК дозволив виявити певні відмінності від показників здорових осіб контрольної групи. Виявлено зміни вмісту у волоссі хворих з ЦА з наявністю ВК, у порівнянні зі здоровими особами контрольної групи, наступних есенціальних МЕ:                     кальцію – підвищення у 2,3 разів (p<0,05); селену – підвищення у 2,0 рази (p>0,05); заліза – зменшення у 1,3 разів (p<0,05); брому – зменшення у 1,4 разів (p>0,05).

Проведене дослідження вмісту есенціальних МЕ у волоссі хворих з ЦА з наявністю ВК виявило множинні відхилення від меж норми: кальцію (збільшення у 80,8 %); цинку (зменшення у 30,8 %, збільшення у 30,8 %); калію (зменшення у 26,9 %, збільшення у 30,8 %); йоду (зменшення у 23,1 %, збільшення у 11,5 %); міді (зменшення у 38,5 %); селену (зменшення у 38,5 %, збільшення у 30,8 %); заліза (зменшення у 69,2 %, збільшення у 3,8 %); брому (зменшення у 73,1 %); нікелю (зменшення у 19,2 %, збільшення у 3,8 %); молібдену (збільшення у 23,1 %); хрому (зменшення у 11,5 %, збільшення у 11,5 %); марганцю (зменшення у 42,3 %, збільшення у 7,7 %); ванадію (збільшення у 30,8 %); сірки (збільшення у 3,8 %).

Виявлено підвищення вмісту у волоссі хворих з ЦА з наявністю ВК наступних токсичних МЕ: барію (у 3,8 %), стронцію (у 88,5 %), цирконію (у 15,4 %) та титану (у 42,3 %).

У хворих з ВК при ЦА, у порівнянні з пацієнтами з ВК при ДЕ І ст., виявлені були і певні відмінності у вмісті МЕ: так, у 80,8 % хворих з ВК при ЦА кальцій (p<0,05) виявлявся тільки у надлишку. А такі есенціальні МЕ як бром (у 73,1 % (p<0,05)) та мідь (у 38,5 % (р>0,05)), у пацієнтів з ВК при ЦА виявлялися лише у недостатності. Крім цього, виявлено певні відмінності і у вмісті токсичних МЕ у хворих з ВК при ЦА, у порівнянні з пацієнтами з ВК при ДЕ І ст.. Так, при ЦА з ВК, на відміну від ДЕ І ст. з ВК, вміст кадмію (р>0,05) знаходився у межах норми. Крім цього, у пацієнтів з ВК при ЦА, у порівнянні з хворими з ВК при ДЕ І ст., цирконій був у надлишку у 15,4 % (р>0,05).

Таким чином, хворі з ВК як при ДЕ І ст., так і при ЦА з ВК, мали чисельні порушення показників вмісту есенціальних та токсичних МЕ. Ми вважаємо, що в комбінації з незбалансованим та неповноцінним харчуванням, особливостями біогеохімічної зони мешкання у хворих з ВК при ЦА теж був сформований вторинний М внаслідок недостатності (або надлишку) декількох МЕ або ж їх дисбалансу. Отже, у хворих з ВК як при хронічній ішемії мозку, так і при ЦА, а також у пацієнтів з ДЕ І ст. перманентного перебігу, внаслідок недостатності (або надлишку) декількох МЕ або ж їх дисбалансу, сформувався вторинний М, що мав певні характеристики, які залежали від нозології, стадії та перебігу хвороби.

Таким чином, співставлення стану забезпечення есенціальними і токсичними МЕ у хворих з ВК при ДЕ І ст. і у пацієнтів з ВК при ЦА, виявило як відмінності, так і схожість не тільки у якісному, а і у кількісному вмісту досліджених МЕ у волоссі осіб зазначених груп. Саме тому, тільки широкий спектр визначення МЕ, в комплексі з іншими параклінічними дослідженнями, з достатнім ступенем обґрунтування, може бути, використаним при проведенні додаткових діагностичних заходів у хворих з ВК при ДЕ та при ЦА.

На кінцевому етапі досліджень нами була зроблена спроба провести корекцію описаних вище змін у неврологічному статусі у хворих з ВК при хронічній ішемії мозку. Завданням нашого дослідження було оцінити ефективність препарату солкосерил у комплексному лікуванні хворих з ВК при ХПМК. Для цього на фоні базисного лікування (гіпотензивні, вазоактивні та седативні препарати) було використано введення солкосерилу в дозі 2 мл розведеного у 15 мл 0,9 % розчину натрію хлориду внутрішньовенно струйно на протязі 5 днів. Комплексне лікування хворих проводилось упродовж 14 днів, що було пов’язано з певними часовими обмеженнями стаціонару. Під нашим спостереженням знаходилося 29 хворих з ВК при хронічній ішемії мозку. Було вивчено зміни у динаміці скарг, загально-клінічного обстеження, даних неврологічного статусу (кожного дня – до лікування, під час та після курсу лікування), інструментального обстеження (РЕГ, ЕЕГ). Ефективність лікування оцінювали за результатам динаміки неврологічного статусу з урахуванням основних симптомів клінічного синдрому та динаміки показників РЕГ та ЕЕГ.

У результаті повторного РЕГ обстеження 28 хворим після курсу лікування солкосерилом виявлено позитивну динаміку у 72,4 % пацієнтів. За результатами ЕЕГ обстеження 14 хворих після проведеного курсу лікування солкосерилом позитивні зміни біоелектричної активності головного мозку спостерігалися у 9 пацієнтів. Крім цього, позитивний вплив солкосерилу виявився у зменшенні вираженості скарг, частковому регресі неврологічних симптомів (вестибулярної і мозочкової атаксії, пірамідної недостатності). Результатом лікування хворих з ВК при ХПМК на фоні базисного лікування з залученням солкосерилу було: значне покращення – у 55,2 % осіб, помірне покращення – у 34,5 %, незначне покращення – у 10,3 %. Таким чином, отримані результати клініко-параклінічного дослідження продемонстрували клінічну ефективність солкосерилу на фоні базисної терапії при лікуванні хворих з ВК при ХПМК.

Враховуючи, що у хворих з ВК при хронічній ішемії мозку виявлено ознаки вторинного М, досліджено склад солкосерилу на вміст 28 МЕ методом РФС. У солкосерилі виявлено присутність наступних 10 есенціальних МЕ: селену (0,09 +   + 0,01 мкг/мл), цинку (0,02 + 0,008 мкг/мл), марганцю (0,09 + 0,01 мкг/мл), сірки (972,95 + 66,3 мкг/мл), калію (211,01 + 6,9 мкг/мл), кальцію (17,4 + 1,47 мкг/мл), міді (0,06 + 0,01 мкг/мл), хрому (0,04 + 0,01 мкг/мл), брому (30,9 + 0,28 мкг/мл) та заліза (0,03 + 0,01 мкг/мл). У залишковій кількості були виявлені такі токсичні МЕ як свинець (0,3 + 0,02 мкг/мл), стронцій (0,02 + 0,007 мкг/мл) та хлор (479,56 + 9,1 мкг/мл). Отже, есенціальні МЕ, що входять до складу солкосерилу, можуть визначати частину фармакологічної активності препарату за рахунок впливу на вміст МЕ в організмі людини.

ВИСНОВКИ

1. У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення актуальної наукової проблеми, що полягає в уточненні деяких                 особливостей клініко-параклінічної характеристики захворювань у хворих з пароксизмальними станами при хронічних порушеннях мозкового кровообігу, що базується на комплексному дослідженні показників вмісту макро- і мікроелементів.

2. Встановлено, що у формуванні хронічних порушень мозкового кровообігу певна роль належить комплексу факторів ризику, до яких слід відносити перенесені упродовж життя гострі та хронічні захворювання, травми, що сприяють формуванню недостатності вегетативного забезпечення, що призводить до розвитку і прогресування цереброваскулярних захворювань.

3. У хворих з вегетативними кризами при хронічних порушеннях мозкового кровообігу зміни вегетативної нервової системи, наростають по мірі прогресування захворювання. Особливістю клінічних проявів дисфункції вегетативної нервової системи у хворих з вегетативними кризами при хронічних порушеннях мозкового кровообігу є поліморфність, з домінуванням проявів з боку серцево-судинної системи як у міжкризовому періоді, так і під час кризу.

4. Встановлено, що у хворих з вегетативними кризами при хронічних порушеннях мозкового кровообігу в більшій мірі патологічні зміни спостерігались у судинах вертебро-базилярного басейну. У пацієнтів з дисциркуляторною енцефалопатією І ст. перманентного перебігу переважав гіпертонічний тип реоенцефалограм (у 64,3 %), а у хворих з наявністю вегетативних кризів при дисциркуляторній енцефалопатії І ст. – змішаний тип реоенцефалограм (у 69,4 %).

5. Встановлено, що у хворих з вегетативними кризами при хронічних порушеннях мозкового кровообігу вираженість неспецифічних дифузних змін біоелектричної активності головного мозку корелював зі стадією прогресування захворювання. Виявлено, що у хворих з вегетативними кризами при дисциркуляторній енцефалопатії І ст. частіше визначався І тип електроенцефалограм (у 48,1 %), а у з пацієнтів з дисциркуляторною енцефалопатією І ст. перманентного перебігу – ІІІ тип електроенцефалограм (у 48,4 %).

6. У волоссі хворих з вегетативними кризами при хронічних порушеннях мозкового кровообігу у залежності від стадії прогресування хвороби, у порівнянні зі здоровими особами контрольної групи, виявлено тенденцію до зростання вмісту таких есенціальних МЕ як кальцій, молібден та токсичного мікроелементу кадмію. При подальшому поглибленні стадії ХПМК зміни таких есенціальних МЕ як калій, залізо та мідь мали тенденцію до зниження рівня.

7. При дисциркуляторній енцефалопатії І ст. з наявністю вегетативних кризів на відміну від дисциркуляторної енцефалопатії І ст. перманентного перебігу виявлені певні відмінності у показниках вмісту есенціальних (міді, сірки, йоду, селену, брому) та токсичних (титану, кадмію, рубідію) макро- та мікроелементів. Так, у волоссі хворих з дисциркуляторною енцефалопатією І ст. з наявністю вегетативних кризів дисбаланс вмісту міді був достовірним у 28,8 %, а при ДЕ І ст. перманентного перебігу вміст міді знаходився у межах норми; вміст сірки мав тенденцію до дисбалансу лише у хворих з ДЕ І ст. з вегетативними кризами (у 7,3 %); при ДЕ І ст. з вегетативними кризами у 51,6 % хворих відмічався дисбаланс вмісту йоду.

8. Встановлено відмінності кількісних показників вмісту есенціальних (кальцій, бром, мідь) та токсичних (кадмій, цирконій) макро- та мікроелементів у волоссі хворих з вегетативними кризами при хронічних порушеннях мозкового кровообігу і церебральних арахноїдитах. Так, у хворих з церебральним арахноїдитом з наявністю вегетативних кризів, на відміну від пацієнтів з дисциркуляторною енцефалопатією І ст. з вегетативними кризами, достовірно підвищувався вміст кальцію (у 80,8 %), достовірно знижувався рівень брому (73,1 %), відмічалися тенденції до підвищення рівню цирконію (у 15,4 %), зниження рівню міді (у 38,5 %).

9. У складі препарату солкосерил виявлено наявність таких есенціальних макро- та мікроелементів як калій, селен, цинк, кальцій, мідь, залізо, бром, марганець, сірка та хром, що розширює терапевтичні можливості його використання при цереброваскулярних захворюваннях. Застосування солкосерилу у хворих з вегетативними кризами при хронічних порушеннях мозкового кровообігу позитивно впливає як на загальний стан хворих, так і на показники церебральної гемодинаміки з позитивними змінами РЕГ у 72,4 % хворих.

Практичні  рекомендації

1. Для поліпшення якості діагностики, а також для оцінки стадії хронічних порушень мозкового кровообігу, в комплексі клініко-параклінічних методів діагностики варто проводити дослідження показників вмісту есенціальних і токсичних макро- та мікроелементів у волоссі хворих методом рентгено-флуоресцентної спектрометрії.

2. Визначення показників вмісту есенціальних (кальцій, молібден, калій, залізо, мідь, сірка, йод, селен, бром) та токсичних (кадмій, титан, рубідій) макро- та мікроелементів у волоссі хворих з вегетативними кризами методом рентгено-флуоресцентної спектрометрії можуть бути використаними для уточнення механізмів патогенезу та перебігу патологічного процесу при хронічних порушеннях мозкового кровообігу.

3. Враховуючи особливості змін вмісту есенціальних макро- і мікроелементів у волоссі хворих з хронічними порушеннями мозкового кровообігу, істотне діагностичне значення має вивчення їх показників. Виявлені зміни вмісту есенціальних макро- і мікроелементів можуть бути використані при розробці обґрунтованої терапії, як медикаментозної, так і немедикаментозної.

4. Показники вмісту есенціальних (кальцій, бром, мідь) та токсичних (кадмій, цирконій) макро- та мікроелементів у волоссі хворих з вегетативними кризами можуть бути використані при проведені додаткових діагностичних заходів при диференційній діагностиці між хронічними порушеннями мозкового кровообігу та церебральними арахноїдитами.

5. Для вторинної профілактики прогресування хронічних порушень мозкового кровообігу доцільно розробити індивідуалізовану дієтотерапію збагачену певними есенціальними макро- та мікроелементами, з урахуванням тих, що були виявлені в недостатності у пацієнта.

6. Слід рахувати за доцільне призначення хворим з вегетативними кризами при хронічних порушеннях мозкового кровообігу препарату солкосерил (у дозі 2 мл розчину внутрішньовенно струйно на 0,9 % розчині натрію хлориду) в якості нейропротективного засобу, що має вторинний неспецифічний позитивний вплив на церебральну гемодинаміку і загальний неврологічний стан.